Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, пятої, дванадцятої статті 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", пунктів 1, 9 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997 року (справа про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку)

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Станік Сюзанни Романівни,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича - доповідача,

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання Мірошниченка Юрія Романовича, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, Представника Президента України у Конституційному Суді України Ставнійчук Марини Іванівни, Постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України Німченка Василя Івановича

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, п'ятої, дванадцятої статті 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 51, ст. 292), пунктів 1, 9 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997 року N 142 (Офіційний вісник України, 1997 р., N 8, стор. 113) з наступними змінами.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" є конституційне подання 48 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України, (конституційності) зазначених положень Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" і Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997 року N 142.

Заслухавши суддю-доповідача Шишкіна В.І., пояснення Мірошниченка Ю.Р., Селіванова А.О., Ставнійчук М.І., Німченка В.І.

та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 48 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (далі - Закон), а саме:

- частини першої щодо підпорядкування Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) Президентові України;

- частини п'ятої щодо призначення та звільнення Президентом України Голови Комісії, її членів;

- частини дванадцятої щодо затвердження Президентом України Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (далі - Положення про Комісію).

Автори клопотання стверджують також про неконституційність пунктів 1, 9 Положення про Комісію, затвердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997 року N 142 (далі - Указ), у частині підпорядкування Комісії Президентові України, призначення та звільнення ним Голови Комісії, її членів.

Обґрунтовуючи свою позицію, народні депутати України зазначають, що вказані норми Закону суперечать вимогам пунктів 9-1, 9-2 статті 116 Конституції України (в редакції Закону України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, оскільки утворення, реорганізація та ліквідація відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а не Президента України.

2. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

2.1. Повноваження Президента України визначає Основний Закон України. На цю обставину неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх актах. У Рішенні від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України) зазначено, що "повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки)". Такої ж правової позиції Конституційний Суд України дотримувався у своїх рішеннях від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет), від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади).

Ухвалюючи в 1996 році Закон і наділяючи Президента України повноваженнями, зазначеними в положеннях частин першої, п'ятої, дванадцятої статті 6 Закону, Верховна Рада України діяла відповідно до обсягу конституційної компетенції глави держави, визначеного у статті 106 Конституції України, зокрема щодо можливості брати участь у формуванні центральних органів влади і регламентувати їх діяльність.

Проте Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 2, ст. 44.), який набув чинності з 1 січня 2006 року, редакцію статті 106 Конституції України змінено. У нових положеннях зазначеної статті встановлено виключний перелік посад, зайняття яких претендентами передбачає різний порядок участі Президента України. Ці положення обумовлюють повноваження глави держави щодо регламентування діяльності органів державної влади його актами. Президент України може унормовувати діяльність лише тих органів, щодо утворення яких і керування якими він має конституційні повноваження.

Таким чином, з моменту набуття чинності вказаними змінами до Конституції України оспорювані положення статті 6 Закону щодо підпорядкування Президенту України Комісії (перше речення частини першої), призначення та звільнення Президентом України Голови Комісії, її членів за погодженням з Верховною Радою України (частина п'ята), затвердження Президентом України Положення про Комісію (перше речення частини дванадцятої), статті 1 Указу щодо затвердження Положення про Комісію не відповідають Основному Закону України.

2.2. У процесі розгляду справи Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному поданні, виявив з тих же підстав ознаки невідповідності Конституції України положень третього речення частини третьої статті 5 Закону щодо затвердження Президентом України складу Координаційної ради та Положення про Координаційну раду. За таких обставин Конституційний Суд України вважає за необхідне відповідно до частин другої, третьої статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України" вирішити питання щодо конституційності зазначених положень статті 5 Закону.

2.3. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (частини друга, третя статті 8) . За приписом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, зокрема Верховна Рада України, Президент України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Керуючись положеннями пункту 3 частини першої статті 85 ("прийняття законів"), пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ("закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією , є чинними у частині, що не суперечить Конституції України)", Верховна Рада України мала б привести закони України у відповідність до тих норм Конституції України, які набули чинності з 1 січня 2006 року. Оскільки вказані положення частини третьої статті 5, частин першої, п'ятої, дванадцятої статті 6 Закону, статті 1 Указу не відповідають статтям 8, 19, 85, 106 Конституції України, то згідно з частинами другою, третьою статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України" є підстави визнати їх неконституційними.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України, статтями 13, 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР, а саме:

- третього речення частини третьої статті 5 щодо затвердження Президентом України складу Координаційної ради та Положення про Координаційну раду;

- першого речення частини першої статті 6 щодо підпорядкування Президенту України Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- частини п'ятої статті 6 щодо призначення та звільнення Президентом України Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, її членів;

- першого речення частини дванадцятої статті 6 щодо затвердження Президентом України Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення статті 1 Указу Президента України "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997 року N 142 щодо затвердження Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

3. Положення Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР, статті 1 Указу Президента України "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997 року N 142, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.