Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням валютного законодавства

(за матеріалами Вищого господарського суду України)

Вищий господарський суд України надсилає огляд практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням валютного законодавства.

1. Передбачені частиною першою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення строки притягнення до адміністративної відповідальності не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних із стягненням штрафних санкцій з суб'єктів господарювання - юридичних осіб за порушення ними валютного законодавства.

Рішенням арбітражного суду задоволено позов акціонерного комерційного банку (далі - банк) до Національного банку України про визнання недійсною постанови про застосування до банку штрафних санкцій за порушення валютного законодавства.

Це рішення мотивовано тим, що передбачений частиною першою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) двомісячний строк для накладення стягнення закінчився, до того ж у діях банку відсутні порушення правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

Національний банк України просив скасувати рішення зі справи та відмовити у позові з тих мотивів, що положення КпАП України не підлягають застосуванню до юридичних осіб, а також з огляду на порушення банком правил здійснення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, яке полягало в отриманні комісійної винагороди в іноземній валюті.

Розглянувши доводи заявника, перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування арбітражним судом норм законодавства, виходячи з такого.

Постановою Національного банку України до банку застосовано штрафні санкції за порушення пункту 1 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" і підпункту 2.19 Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18.03.99 р. N 127, у частині отримання комісійної винагороди від клієнта у гривнях під час проведення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. На порушення згаданих норм банком отримано комісійну винагороду в іноземній валюті (1).

_____________________

КпАП України, зокрема глава 2 цього Кодексу, визначає суб'єктом відповідальності за адміністративне правопорушення лише фізичну особу. Як вбачається зі змісту статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", можливість стягнення штрафних санкцій із суб'єктів господарювання - юридичних осіб за порушення ними валютного законодавства не обмежується якимись певними строками.

Висновок про те, що передбачені частиною першою статті 38 КпАП України строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного законодавства, вміщено у підпункті 1.3 пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. N 7-рп/2001 зі справи N 1-22/2001.

З огляду на викладене, посилання у рішенні арбітражного суду на те, що постанова Національного банку України прийнята на порушення статті 38 КпАП України, є безпідставним.

За таких обставин рішення зі справи скасовано, у позові відмовлено.

2. Здійснення резидентами імпортних операцій на умовах відстрочення поставки у разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу постачальникові імпортованої продукції, потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволене позовні вимоги підприємства до державної податкової інспекції щодо визнання недійсним рішення про застосування до підприємства штрафних санкцій за порушення вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон) з посиланням на те, що сторонами за договором погоджено перехід права власності на товар лише після отримання підтвердження про надходження коштів на його оплату.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати рішення і постанову зі справи та відмовити у позові з огляду на здійснення підприємством імпортних операцій на умовах відстрочення поставки з порушенням вимог Закону.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування арбітражним судом норм законодавства, виходячи з такого.

Рішенням державної податкової інспекції підприємству нараховано пеню за порушення вимог частини першої статті 2 Закону, відповідно до якої імпортні операції резидентів, що здійснюються на умовах відстрочення поставки, у разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Як вбачається з матеріалів справи, підприємством відповідної ліцензії не отримано.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону (у редакції Закону України від 07.05.96 р. N 184/96-ВР), порушення резидентом терміну, передбаченого частиною першою статті 2 Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми митної вартості недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згадана норма Закону є імперативною та не ставить факт надходження товару в Україну в залежність від переходу права власності на товар.

За таких обставин рішення і постанову арбітражного суду скасовано та відмовлено у позові.

3. Вимоги Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" щодо терміну зарахування на валютний рахунок виручки в іноземній валюті під час здійснення експортних операцій поширюються також на вексельну форму розрахунків.

Рішенням арбітражного суду товариству з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) відмовлено в позові про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування штрафних санкцій з огляду на порушення товариством вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон) у частині терміну зарахування резидентом на валютний рахунок виручки в іноземній валюті під час здійснення експортних операцій.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати рішення зі справи та задовольнити позовні вимоги з посиланням на те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо застосування вексельної форми розрахунків.

Розглянувши матеріали справи, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення з огляду на таке.

Товариством порушено вимоги частини першої статті 1 Закону, згідно з якою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованості, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Законодавством України не передбачено обмежень щодо застосування векселя, вираженого в іноземній валюті, під час здійснення розрахунків за експортними операціями.

Водночас дія норм Закону поширюється і на вексельну форму розрахунків під час здійснення експортних операцій, а тому результатом застосування такої форми розрахунків має бути зарахування виручки на валютні рахунки резидента-експортера в уповноваженому банку в термін, визначений частиною першою статті 1 Закону.

З огляду на викладене, рішення зі справи залишено без зміни.

4. Невиконання вимог закону щодо отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення розрахунків між резидентом та нерезидентом у національній валюті України є підставою для притягнення резидента до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Рішенням арбітражного суду відмовлено в задоволенні позовних вимог підприємства до Національного банку України щодо визнання недійсною постанови про притягнення підприємства до відповідальності за здійснення розрахунків з нерезидентом у національній валюті України без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

У заяві до Вищого арбітражного суду України підприємство просило скасувати рішення зі справи та задовольнити позов з посиланням на те, що розрахунки з нерезидентом у національній валюті України без участі уповноваженого банку безпідставно визнано порушенням валютного законодавства, оскільки, на думку заявника, такі розрахунки можуть здійснюватися через касу підприємства, а вимоги Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) є дискримінаційними щодо позивача.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про правильність застосування арбітражним судом норм законодавства з огляду на таке.

Постанову Національного банку України про притягнення підприємства до відповідальності прийнято за фактом порушення ним вимог статті 7 названого Декрету, відповідно до якої здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Вимоги цієї норми мають імперативний характер щодо господарюючих суб'єктів, проте, як вбачається з матеріалів справи, названа ліцензія підприємству не надавалася.

З огляду на викладена рішення зі справи залишено без зміни.

5. Курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку кредитних коштів в іноземній валюті у національну валюту України, обгрунтовано віднесено платником податку на прибуток до складу валових витрат.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до державної податкової інспекції про визнання недійсним її рішення про донарахування суми податку на прибуток та застосування фінансових санкцій з огляду на відсутність у діях товариства порушень законодавства про оподаткування прибутку підприємств.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати судові акти зі справи з посиланням на неправомірне віднесення товариством курсових різниць за валютними кредитами до валових витрат.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про правильність застосування арбітражним судом норм законодавства з огляду на таке.

Рішення державної податкової інспекції прийнято на підставі акта перевірки, згідно з яким курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку у національну валюту кредитних коштів в іноземній валюті, товариством було віднесено до складу валових витрат, у зв'язку з чим занижено суми податку на прибуток.

Вищим господарським судом України визнано безпідставними посилання державної податкової інспекції на пункт 7.9 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон), яким урегульовано порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями. Ця норма визначає порядок віднесення до валових доходів чи валових витрат основних сум фінансових кредитів незалежно від валюти, в якій вони надаються. У той же час порядок обліку будь-якої заборгованості в іноземній валюті та віднесення до валових витрат чи валових доходів курсових різниць за будь-якою заборгованістю в іноземній валюті регулюється спеціальними нормами, вміщеними у підпунктах 7.3.3 та 7.3.6 статті 7 Закону.

Відповідно до підпункту 7.3.3 статті 7 Закону, будь-яка заборгованість платника податку або перед платником податку, основна сума якої виражена в іноземній валюті, відображається в податковому обліку дебітора або кредитора шляхом перерахунку суми такої заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її виникнення (балансова вартість заборгованості).

Підпунктом 7.3.6 статті 7 Закону визначено, що з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку платника податку на кінець звітного періоду (тобто і заборгованість в іноземній валюті за кредитним договором), перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день звітного періоду. Позитивна або від'ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора чи до валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду.

З огляду на викладене судові акти зі справи залишено без зміни.

6. Встановлення у договорі ціни товару в іноземній валюті не суперечить закону.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до підприємства про визнання недійсним договору поставки.

У прийнятті судових актів арбітражний суд виходив з того, що в договорі відсутнє вираження вартості продукції у національній валюті, що суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати судові акти зі справи з посиланням на статтю 169 Цивільного кодексу України, відповідно до якої допускається вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку. Вищий господарський суд України дійшов висновку про правильність застосування арбітражним судом норм законодавства з огляду на таке.

Умовами укладеного між товариством і підприємством договору поставки передбачено проведення розрахунків у національній валюті України за ціною, встановленою в іноземній валюті і перерахованою за офіційним курсом Національного банку України на день зарахування коштів на рахунок постачальника.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Названі законодавчі акти хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про підприємства в Україні", підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З огляду на викладене оспорюваний договір, в якому ціну товару встановлено в іноземній валюті, не суперечить законодавству України.

За таких обставин судові акти зі справи залишено без зміни.