Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого господарського суду України про офіційне тлумачення положень пунктів 1, 14 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Домбровського Івана Петровича - головуючий,

Бринцева Василя Дмитровича - суддя-доповідач,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого господарського суду України про офіційне тлумачення положень пунктів 1, 14 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 35-36, N 37, ст. 446).

Заслухавши суддю-доповідача Бринцева В.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Вищий господарський суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пунктів 1, 14 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кодекс) з роз'ясненням термінів "публічно-правовий спір" та "адміністративний договір". Практичну необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень суб'єкт права на конституційне подання обгрунтовує наявністю проблем у розмежуванні компетенції господарських та адміністративних судів. При цьому зазначається, що ця проблема виникла у зв'язку з приписом пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу (в редакції Закону України від 6 жовтня 2005 року N 2953-IV, що набрав чинності з 1 листопада 2005 року), і висловлюється думка про можливість вирішення проблеми шляхом тлумачення зазначених термінів.

У конституційному поданні наводяться також норми Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України та Цивільного кодексу України, які, на думку авторів конституційного подання, по-різному визначають критерії публічно-правових та приватно-правових спорів, зокрема критерії відмежування цивільного спору, стороною якого є суб'єкт публічного права, від публічно-правового спору, що має істотне практичне значення для розподілу справ між господарськими та адміністративними судами.

2. Перша колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 30 січня 2007 року відмовила у відкритті конституційного провадження на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України (стаття 93); питання, порушене у конституційному поданні, повинно бути підвідомче Конституційному Суду України (стаття 13).

Суб'єкт права на конституційне подання практичну необхідність у роз'ясненні та офіційній інтерпретації термінів "публічно-правовий спір" та "адміністративний договір" обгрунтовує відсутністю чітких дефініцій у процесуальному законодавстві, суперечністю окремих його положень нормам Цивільного кодексу України та неоднозначністю застосування судами загальної юрисдикції всіх рівнів законодавства, яке розмежовує повноваження господарських та адміністративних судів; посилається також на відсутність у Господарському процесуальному кодексі України норми, яка регламентувала б розгляд адміністративних справ.

Аналіз змісту конституційного подання та доданих матеріалів свідчить про відсутність підстав для офіційного тлумачення правових норм, наведених Вищим господарським судом України. Стаття 3 Кодексу дає визначення термінів, які вживаються у ньому, і таке унормування є одним із способів інтерпретації правової норми самим законодавчим органом. Зокрема у пункті 1 розкривається зміст термінів "справа адміністративної юрисдикції" та "публічно-правовий спір", а у пункті 14 - терміна "адміністративний договір".

Відповідно до статей 75, 85 Конституції України внесення змін і доповнень до правових норм є виключним повноваженням Верховної Ради України, яка у законодавчому порядку може вирішити питання зміни або доповнення положень законів, наведених у конституційному поданні.

Конституційний Суд України у своїх ухвалах неодноразово наголошував про непідвідомчість Суду питань, які потребують не офіційного тлумачення, а законодавчого врегулювання (Ухвала від 14 жовтня 2004 року N 11-уп/2004 у справі за конституційним поданням Президента України щодо конституційності положення частини третьої статті 37-1 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік", Ухвала від 2 листопада 2004 року N 68-у/2004 у справі за конституційним поданням 64 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої, третьої статті 78, частини четвертої статті 81 Конституції України, пунктів 2, 4 частини першої статті 3, частини четвертої статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України" та інші).

Аналіз долучених до справи ухвал судових палат Верховного Суду України дає підстави для висновку щодо однозначності застосування у судовій практиці положень пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу (в редакції від 6 жовтня 2005 року, яким передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди, а касаційний перегляд рішень у таких справах здійснює Вищий адміністративний суд України згідно з Кодексом.

4. Також не належить до повноважень Конституційного Суду України усунення неузгодженості правових норм Кодексу та інших законів, які наводяться суб'єктом права на конституційне подання, шляхом їх офіційного тлумачення. Це теж має здійснювати в законодавчому порядку Верховна Рада України.

До того ж слід взяти до уваги, що Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15 грудня 2006 року N 483-V (Урядовий кур'єр, 2006 р., 29 грудня), яким розмежовано підвідомчість справ між господарськими та адміністративними судами.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що підстав для відкриття конституційного провадження у справі немає.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого господарського суду України про офіційне тлумачення положень пунктів 1, 14 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.