Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю" від 16 липня 2004 року N 814 (справа про управління нафтовою галуззю)

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Іващенка Володимира Івановича - суддя-доповідач,

Костицького Михайла Васильовича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Станік Сюзанни Романівни,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

за участю представників суб'єкта права на конституційне подання: Семенюк Валентини Петрівни - народного депутата України, голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, Кульчинського Миколи Георгійовича - народного депутата України, члена Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; представника Президента України Супруна Василя Федоровича - першого заступника Міністра юстиції України у зв'язках з Верховною Радою України; представника Кабінету Міністрів України Ємельянової Інни Іванівни - заступника Міністра юстиції України,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю" від 16 липня 2004 року N 814 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 14 вересня 2004 року N 1087.

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 52 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо конституційності положень зазначеного Указу Президента України.

Заслухавши суддю-доповідача Іващенка В.І., пояснення Семенюк В.П., Кульчинського М.Г., Супруна В.Ф., Селіванова А.О., Ємельянової І.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 52 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з письмовим клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю" від 16 липня 2004 року N 814 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 14 вересня 2004 року N 1087 (далі - Указ).

На думку народних депутатів України, Указ - це акт безпосереднього розпорядження (управління) об'єктами державної власності, оскільки його суттю є вилучення певних пакетів акцій, які перебувають у власності держави, в конкретних господарюючих суб'єктів і передача цих пакетів Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України". Здійснення такого управління відповідно до пункту 5 статті 116 Конституції України віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України, перебирання яких іншими органами чи посадовими особами, включаючи Президента України, Основний Закон України не передбачає.

Крім цього, як наголошується в конституційному поданні, статтею 106 Конституції України, яка визначає компетенцію Президента України, не передбачено можливості здійснення Президентом України дій, що цілком знаходяться у віданні виконавчої влади. Президент України, як вважають народні депутати України, має чітко встановлені Конституцією України повноваження щодо Кабінету Міністрів України аж до звільнення з посади Прем'єр-міністра України і відставки всього складу Кабінету Міністрів України, що однак не може означати права глави держави підміняти собою вищий орган у системі органів виконавчої влади, оскільки це суперечить конституційному принципу поділу влад.

У конституційному поданні також стверджується, що відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції. На думку народних депутатів України, цей тимчасовий виключний порядок стосувався не управлінських, а нормотворчих питань, але оскільки термін його дії минув, Президент України на цей час не має таких повноважень.

Отже, як вважає суб'єкт права на конституційне подання, положення Указу в цілому є такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

2. Президент України в листі до Конституційного Суду України з приводу питань, порушених у конституційному поданні, зазначив, зокрема, що мета видання Указу - створення цілісного комплексу з видобутку, переробки та реалізації нафти і нафтопродуктів для забезпечення економічної та енергетичної безпеки держави. Тому він як глава держави, видаючи Указ, забезпечував виконання однієї з найважливіших її конституційних функцій, діючи таким чином на підставі, в межах повноважень, передбачених Конституцією України (частина друга статті 6, частина друга статті 19, частина перша статті 102, частина третя статті 106).

Разом з тим Президент України наголосив, що оспорюваний Указ не є актом прямої дії, а лише містить доручення Кабінету Міністрів України здійснити передбачені Указом заходи в установленому порядку. Тобто уряду доручено вирішити порушені в Указі питання згідно з чинним законодавством, що цілком відповідає конституційному положенню, за яким акти Президента України видаються на основі та на виконання Конституції і законів України (частина третя статті 106 Конституції України).

У листі Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України зазначено, що для здійснення визначених статтею 106 Конституції України повноважень Президент України наділений правом видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Такі акти повинні прийматися на основі Конституції і законів України, відповідати їм і мати на меті виконання їх положень. У свою чергу укази і розпорядження Президента України є правовою базою для видання органами виконавчої влади своїх актів.

Як наголошено в листі Кабінету Міністрів України, з преамбули Указу випливає, що метою його видання є створення цілісного комплексу з видобутку, переробки та реалізації нафти і нафтопродуктів для забезпечення економічної та енергетичної безпеки держави, підвищення ефективності управління корпоративними правами держави, а також завершення структурної перебудови нафтогазового комплексу України. Це відповідає положенням Закону України "Про основи національної безпеки України", за якими: національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній та інших сферах (стаття 5); основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України є неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів та недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання (стаття 7).

Указом доручено Кабінету Міністрів України здійснити в установленому порядку заходи щодо збільшення статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом передачі до нього як внеску держави належних їй пакетів акцій акціонерного товариства "Укртатнафта" та відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс "Галичина". Підставою для проведення цього заходу є положення статті 116 Конституції України, за яким управління об'єктами державної власності здійснює Кабінет Міністрів України, а також статут Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", згідно з яким її засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України, що приймає рішення про зміну статутного фонду цієї компанії.

Кабінет Міністрів України вважає, що Указ прийнято в межах повноважень Президента України і відповідно до Конституції та законів України.

3. На пленарному засіданні Конституційного Суду України представники суб'єкта права на конституційне подання, Президента України та Кабінету Міністрів України навели у виступах обґрунтування своїх позицій з питань, порушених у конституційному поданні.

Постійний представник Верховної Ради України Селіванов А.О. підтримав позицію народних депутатів України, які вважають положення Указу такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

4. Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Указу, Конституційний Суд України виходить з такого.

За положенням частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції та законів України має право видавати обов'язкові до виконання укази і розпорядження. Глава держави може видавати зазначені акти в межах своїх конституційних повноважень, не втручаючись у компетенцію інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 113 Основного Закону України Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується, зокрема, актами Президента України. За положеннями статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України виконує певні функції (пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9), в тому числі здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (пункт 5). Згідно з пунктом 10 цієї статті Кабінет Міністрів України виконує інші функції, визначені, зокрема актами Президента України.

На думку Конституційного Суду України, із положень зазначених статей Основного Закону України випливає, що Президент України у виданих ним актах може формулювати адресовані Кабінету Міністрів України відповідні вказівки (доручення), які мають надаватися главою держави лише в межах його конституційних повноважень. При цьому Президент України не може змінювати визначені Конституцією України функції Кабінету Міністрів України, в тому числі функцію управління об'єктами державної власності, а також підміняти вищий орган у системі органів виконавчої влади у здійсненні його функцій.

Покладаючи на Кабінет Міністрів України обов'язок вирішити питання про передачу як внеску держави до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" належних державі пакетів акцій акціонерного товариства "Укртатнафта" у розмірі 43,054 відсотка за його ринковою вартістю, визначеною в установленому порядку, та відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс "Галичина" у розмірі 25 відсотків (пункт 1 Указу, Президент України фактично здійснив управління конкретним об'єктом державного майна (пакетами акцій, що належать державі) і тим самим втрутився в управління об'єктами державної власності, що є компетенцією Кабінету Міністрів України.

Отже, Указ видано з порушенням положення Конституції України, за яким управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснює Кабінет Міністрів України (пункт 5 статті 116).

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Указу, якими доручено Кабінету Міністрів України вирішити до 30 вересня 2004 року питання про передачу як внеску держави до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" належних державі пакетів акцій акціонерного товариства "Укртатнафта" та відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс "Галичина", не відповідають Конституції України (є неконституційними).

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю" від 16 липня 2004 року N 814 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 14 вересня 2004 року N 1087 в частині надання вказівки (доручення) Кабінету Міністрів України вирішити до 30 вересня 2004 року питання про передачу як внеску держави до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" належних державі пакетів акцій акціонерного товариства "Укртатнафта" та відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс "Галичина".

2. Положення Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю" від 16 липня 2004 року N 814 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 14 вересня 2004 року N 1087, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю" від 16 липня 2004 року N 814 (справа про управління нафтовою галуззю) (далі - Рішення).

Конституційний Суд України прийняв рішення визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю" від 16 липня 2004 року N 814 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 14 вересня 2004 року N 1087 (далі - Указ) в частині надання вказівки (доручення) Кабінету Міністрів України вирішити до 30 вересня 2004 року питання про передачу як внеску держави до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" належних державі пакетів акцій акціонерного товариства "Укртатнафта" та відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс "Галичина".

Вважаю, що з цим рішенням Конституційного Суду України не можна погодитися з таких причин.

1. Як зазначено у преамбулі Указу, його видано Президентом України з метою забезпечення, зокрема, економічної та енергетичної безпеки держави, стабільного функціонування ринку нафтопродуктів.

За Конституцією України Президент України забезпечує національну безпеку України (пункт 1 частини першої статті 106), а також є Головою Ради національної безпеки і оборони України (частина третя статті 107).

В Основному Законі України не розкривається зміст терміна "національна безпека", не визначено обставини, виникнення яких загрожує національній безпеці, та засоби, які повинні вживатися главою держави щодо подолання такої загрози. Ці питання врегульовано Законом України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року N 964-IV.

Згідно з цим Законом Президент України є суб'єктом забезпечення національної безпеки (стаття 4) і здійснює загальне керівництво у цій сфері (абзац другий статті 9).

За статтею 10 зазначеного Закону до основних функцій суб'єктів забезпечення національної безпеки віднесено, зокрема, постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін що відбуваються в них, та потенціальних загроз національній безпеці (абзац сьомий); прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву (абзац дев'ятий); запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси (абзац одинадцятий).

В економічній сфері загрозу національній безпеці України становлять, зокрема, неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави (абзац сорок третій статті 7 Закону України "Про основи національної безпеки України". Державна політика щодо подолання такої загрози за статтею 8 цього Закону полягає у забезпеченні енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення (абзац сороковий частини другої).

За положеннями Закону України "Про основи національної безпеки України" суб'єктам забезпечення національної безпеки, в тому числі Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Раді національної безпеки і оборони України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Національному банку України тощо (стаття 4), надано повноваження здійснювати вибір конкретних засобів та шляхів забезпечення національної безпеки України, що обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам (частина третя статті 5).

Отже, Президент України, видавши Указ, вжив заходів щодо забезпечення економічної та енергетичної безпеки як складових національної безпеки України, тобто діяв згідно з безпосередньо визначеними Конституцією України повноваженнями, керуючись відповідними положеннями Закону України "Про основи національної безпеки України".

2. Розглядаючи проблему взаємовідносин Президента України з Кабінетом Міністрів України в аспекті питань, порушених у конституційному поданні, слід зазначити, що хоча Конституцією України вищий орган у системі органів виконавчої влади прямо не визначений як орган, підвідомчий главі держави, такі відносини мають особливий характер. Ці особливості випливають насамперед з того, що багато функцій (повноважень) Президента України як за формою, так і за змістом притаманні виконавчій (а не судовій або законодавчій) владі (зокрема, пункти 1, 3, 17 частини першої статті 106 Конституції України. Саме тому, на мою думку, Кабінет Міністрів України визначений Основним Законом України не як вищий орган виконавчої влади, а лише як вищий орган у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113).

Про особливий характер взаємовідносин Президента України з Кабінетом України свідчить положення Конституції України, за яким Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України (частина друга статті 113). Ця конституційна норма конкретизується в положеннях пунктів 9, 10 частини першої статті 106, частини шостої статті 115 Основного Закону України, згідно з якими Президент України має право вирішувати питання про припинення повноважень як Прем'єр-міністра України та окремих членів Кабінету Міністрів України, так і всього вищого органу в системі органів виконавчої влади в цілому. При цьому право Президента України щодо припинення повноважень Кабінету Міністрів України або його окремих членів, у тому числі Прем'єр-міністра України, нічим не обумовлено і не обмежено.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України (частина третя статті 113 Конституції України). Обов'язок Кабінету Міністрів України виконувати будь-які приписи, які містяться в актах Президента України, випливає з частини третьої статті 106 Основного Закону України, згідно з якою укази і розпорядження Президента України видаються на основі та на виконання Конституції і законів України і є обов'язковими до виконання на території України.

Відповідно до Конституції України главі держави надано право скасовувати акти Кабінету Міністрів України. При цьому ні в пункті 16 частини першої статті 106, ні в інших положеннях Основного Закону України не міститься будь-яких застережень або умов щодо реалізації цього права Президентом України, як це має місце стосовно деяких інших його повноважень. Зокрема, згідно з частиною другою статті 137 Конституції України Президент України може зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим лише з мотивів їх невідповідності Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо конституційності цих актів.

Таким чином, право глави держави скасовувати будь-які акти вищого органу в системі органів виконавчої влади, як і право Президента України припиняти повноваження Кабінету Міністрів України або його окремих членів, нічим не обумовлено і не обмежено.

Про особливий характер взаємовідносин Президента України з органами виконавчої влади також свідчать інші конституційні приписи. Так, до конституційних повноважень Президента України належить утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем'єр-міністра України міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (пункт 15 частини першої статті 106 Конституції України, а також визначення своїми актами функцій Кабінету Міністрів України (пункт 10 статті 116 Конституції України); з іншого боку, за пунктом 1 статті 116 Основного Закону України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, виконання актів Президента України.

Отже, вважаю, що Конституцією України закріплено такий механізм взаємодії між главою держави і Кабінетом Міністрів України як вищим органом у системі органів виконавчої влади, який містить практично всі елементи підлеглості (підпорядкування) цього органу виконавчої влади Президенту України. Виходячи з цього можливість надання главою держави на реалізацію своїх конституційних повноважень обов'язкових до виконання вказівок (доручень) Кабінетові Міністрів України, на мою думку, є цілком правомірною.

Водночас слід наголосити, що такі вказівки (доручення) Президент України може давати Кабінету Міністрів України тільки з питань, вирішення яких віднесено до компетенції вищого органу в системі органів виконавчої влади. У разі, якщо вирішення питань, з яких глава держави видає відповідний указ або розпорядження, належить не до повноважень Кабінету Міністрів України, а до компетенції інших державних органів (прокуратури, судів тощо), такі акти не відповідатимуть Конституції України.

Як зазначено в Рішенні, згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (пункт 5 статті 116). Тобто вирішення питання, порушеного в Указі, а саме розпорядження об'єктами державної власності (пакетами акцій, що належать державі), віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України, тому вимог Конституції України і в цьому аспекті також не було порушено.

3. Обґрунтовуючи рішення щодо неконституційності окремих положень Указу, Конституційний Суд України виходив, зокрема, з того, що хоча за Конституцією України Президент України у виданих ним актах може формулювати адресовані Кабінету Міністрів України відповідні вказівки (доручення), глава держави не повинен своїми актами підміняти вищий орган у системі органів виконавчої влади у здійсненні його функцій.

Слід зауважити, що при цьому Конституційний Суд України не визначив відповідних критеріїв, за якими можна було б встановити, в чому саме полягає така підміна.

На мій погляд, саме відсутність таких критеріїв може призвести і вже призвела до неоднозначності в оцінці конституційності виданих Президентом України актів, у яких містяться вказівки (доручення) Кабінету Міністрів України. Зокрема, в минулому році Конституційний Суд України не визнав такими, що не відповідають Конституції України, положення іншого Указу Президента України, які, як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 31 березня 2004 року N 8-рп/2004, мали "характер доручень Кабінету Міністрів України" (1).

У Рішенні окремі положення Указу визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), оскільки Президент України, на думку Конституційного Суду України, фактично здійснив управління конкретним об'єктом державного майна (пакетами акцій, що належать державі) і тим самим втрутився в управління об'єктами державної власності, що є компетенцією Кабінету Міністрів України.

Проте, як зазначено в пункті 1 Указу, здійснення передачі як внеску держави до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" належних державі пакетів акцій акціонерного товариства "Укртатнафта" та відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс "Галичина" було доручено Кабінету Міністрів України. При цьому заходи щодо збільшення статутного фонду цієї акціонерної компанії було запропоновано здійснити в установленому порядку саме тому органу виконавчої влади, до повноважень якого за пунктом 5 статті 116 Конституції України належить управління об'єктами державної власності відповідно до закону. На виконання цього доручення Кабінет Міністрів України видав відповідну постанову (1).

Викладене свідчить, що й у цьому аспекті положення Указу не суперечать Конституції України.

4. Суб'єкт права на конституційне подання, обґрунтовуючи твердження про неконституційність Указу, зазначає, зокрема, що глава держави не мав повноважень видавати Указ, оскільки минув термін дії положень пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Конституційний Суд України не розглядав цього питання, але оскільки воно було порушено суб'єктом права на конституційне подання, вважаю за необхідне викласти власне бачення цієї проблеми.

Насамперед слід зазначити, що повноваження Президента України видавати укази відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України закінчилися ще в червні 1999 року.

Аналіз змісту таких указів Президента України свідчить, що їх специфічною ознакою було посилання на пункт 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України як на підставу для видання, а також наявність припису, за яким вони набирали чинності виключно в порядку, передбаченому цією конституційною нормою. Згідно із зазначеним порядком частина цих указів Президента України не набрала чинності, оскільки подані одночасно з їх виданням законопроекти були відхилені Верховною Радою України (1). Інші такі укази набрали чинності і діяли до прийняття Верховною Радою України відповідних законів (2), а окремі є чинними.

та інші.

, "Про деякі питання захисту банківської таємниці" від 21 липня 1998 року N 805

та інші.

Крім того, на мою думку, зі змісту положень пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України випливає, що в них ідеться про укази Президента України нормативного характеру, а не про акти глави держави, які містять вказівки (доручення) органам виконавчої влади, у тому числі Кабінету Міністрів України.

Таким чином, положення Указу не мають специфічних ознак актів Президента України, виданих на підставі пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, тому немає підстав стверджувати, що Указ видано главою держави з порушенням вимог цієї конституційної норми.

Виходячи з викладеного вважаю, що Указ Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю" від 16 липня 2004 року N 814 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 14 вересня 2004 року N 1087 є таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).