Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Акціонерного товариства "Страхова компанія "Аванте" щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"

Аналіз Закону N 334 показує, що він не передбачає пільгового оподаткування прибутку комунального підприємства. Тобто держава не передбачила можливості полегшеного режиму справляння податку на прибуток комунальних підприємств, а тим більше страхових компаній, в чиїй власності вони б не перебували. Жорсткий режим, передбачений Законом N 334, пояснюється, по-перше, особливостями податку на прибуток як загальнодержавного податку; по-друге, тим, що пільгове оподаткування - це частина державної політики з метою регулювання у сфері економіки, прискорення прогресивних процесів у сфері виробництва, зокрема інноваційних. Такий режим визначено Законом N 334 для протидії зловживанням у сфері пільгового оподаткування прибутку підприємств, зокрема протекціоністським тенденціям. В умовах сучасності як на науковому, так і на політичному рівні обґрунтовується доцільність поступової відмови від політики надання часткових, зокрема галузевих, пільг із податку на прибуток підприємств як таких, що найлегше перекладаються і піддаються політичним маніпуляціям в умовах недосконалості демократичних інститутів і процедур прийняття фіскальних рішень.

4. Як вказувалося раніше, частина друга статті 1 Закону N 1251 передбачає право сільських, селищних, міських рад встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, які надходять до їх бюджетів. Ця норма закріплює загальний принцип, що дає змогу місцевим радам здійснювати гнучку податкову політику на власній території з огляду на можливості їх бюджету. Вона не конкретизує джерела коштів, які надходять до бюджету, і не передбачає особливостей встановлення пільг щодо конкретних джерел.

Натомість існують спеціальні закони, що визначають режим справляння того чи іншого податку як джерела доходу до місцевого бюджету, зокрема встановлення пільг стосовно такого справляння. Ці закони більш глибоко і предметно регулюють конкретні суспільні відносини, а тому мають перевагу щодо норм більш загального значення.

Таким законом є Закон N 334, який, як вже зазначалося, є спеціальним нормативним актом, що регулює порядок оподаткування прибутку підприємств і який, зокрема, передбачає, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до Закону N 334. Таким чином, до моменту внесення до Закону N 334 відповідних доповнень спеціальних прав встановлювати додаткові пільги на оподаткування прибутку підприємств у сільських, селищних, міських рад не виникає.

Такий висновок є справедливим навіть з огляду на те, що Закон N 334 містить текстуальну суперечність: статтею 15 передбачено можливість встановлення пільг лише через Закон N 334, а підпунктом 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 - можливість встановлення таких пільг й іншими законодавчими актами. Відповідно до абзацу третього підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону N 334 обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 Закону N 334 ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані Законом N 334 або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 Закону N 334 (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 7.2 статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 Закону N 334) . Законодавчий акт - правовий документ, що приймається органом законодавчої влади чи шляхом референдуму. Законодавчі акти приймаються парламентами у формі законів. У деяких країнах силу законодавчих актів мають також укази глави держави і декрети уряду, якщо такі повноваження їм делеговані конституцією чи законодавчим органом для оперативного врегулювання суспільно-економічних відносин, які не мають законодавчої бази (Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. АН України Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2007. - С. 75).

З огляду на наведені особливості податку на прибуток підприємств, а також на те, що законодавець іде шляхом регулювання порядку його справляння через спеціально прийняті закони, логічним є те, що законодавчі акти, про які йдеться в підпункті 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону N 334, мають бути спеціалізованими законами, присвяченими конкретним аспектам порядку справляння цього податку. Так, наприклад, положення абзацу другого підпункту 7.12.1 пункту 7.12 статті 7 Закону N 334, в яких йдеться про застосування пільги підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів з дозволу, наданого міжвідомчою Комісією з питань діяльності цих організацій, відсилають до положень такого спеціального закону, як Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року N 875-XII. Закон N 1251 таким нормативним актом не є.

Таким чином, положення частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" в контексті змісту статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачають права Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад самостійно встановлювати додаткові пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств.

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України від 16 лютого 2010 року N 5-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Акціонерного товариства "Страхова компанія "Аванте" щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Рішення).

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - Акціонерне товариство "Страхова компанія "Аванте" звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року N 1251-XII (далі - Закон N 1251), відповідно до якої Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради (далі - ради) можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів, статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (далі - Закон N 334), згідно з якою ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до Закону N 334 стосовно права сільської ради встановлювати додаткові пільги з податку на прибуток у межах сум, що надходять до бюджету цієї ради.

Приймаючи Рішення, Суд правильно акцентував на важливості сучасних загальносуспільних цінностей (інституті місцевого самоврядування, справедливості, принципі верховенства права), на правовій природі місцевих бюджетів, доходи яких є складовою фінансової основи місцевого самоврядування в Україні (частина перша статті 142 Конституції України) , на можливості (прямо передбаченій законом) зарахування до цих бюджетів загальнодержавного податку на прибуток як безпосередньої фінансової підтримки місцевого самоврядування з боку держави (частина третя статті 142 Конституції України) тощо. Однак, даючи офіційне тлумачення наведених у конституційному зверненні положень і тим самим відповідаючи на поставлене суб'єктом права на конституційне звернення запитання щодо права сільської ради встановлювати додаткові пільги із загальнодержавного податку на прибуток у межах сум, що надходять до бюджету цієї ради, Суд припустився системних помилок. Причиною, на мій погляд, стало недотримання Судом принципів повноти і всебічності розгляду справи, а також обґрунтованості прийнятого рішення (стаття 4 Закону України "Про Конституційний Суд України") .

2. Обґрунтовуючи наявність права у Верховної Ради Автономної республіки Крим та місцевих рад "встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування не тільки стосовно місцевих, а й стосовно загальнодержавних податків, суми яких відповідно до законів України зараховуються до місцевих бюджетів, в межах цих сум", Суд виходив з того, що "положення частини другої статті 1 у контексті частини першої цієї статті Закону N 1251 потрібно розглядати як самостійну підставу" для такої дії (абзац четвертий підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини). При цьому, як додатковий аргумент наводиться теза про те, що "зі змісту абзацу третього підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону N 334 вбачається, що пільги зі сплати податку на прибуток можуть надаватися його платникам як цим Законом, так і іншим законодавчими актами" (абзац п'ятий підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини).

Однак системний аналіз наведених положень, на мій погляд, не дає підстав для такого висновку. Адже, частина перша статті 1 Закону N 1251 містить тільки загальну норму, за якою "встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування", не конкретизуючи при цьому жодним чином повноважень зазначених органів стосовно різних видів податків (загальнодержавних, місцевих). Друга ж частина цієї статті ("Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів") не стверджує, що таку дію Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи місцеві ради можуть вчиняти стосовно загальнодержавних податків. Але частиною другою статті 19 Конституції України чітко визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний припис за своєю внутрішньою природою є однією з основних організаційних гарантій належного функціонування конституційного інституту місцевого самоврядування в Україні, і його порушення є недопустимим як самими органами місцевого самоврядування, так й іншими органами публічної влади (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 2000 року N 1-рп/2000 у справі про місцеве самоврядування).

Посилання на норму статті 7 Закону N 334 не може бути в даному випадку достатнім аргументом на користь зазначеного висновку Суду щодо "самостійності підстави" права Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рад встановлювати пільги з оподаткування загальнодержавних податків, оскільки вказана норма стосується радше винятку, а не загального правила, і регулює відносини з оподаткування тільки операцій особливого виду (Стаття 7. Оподаткування операцій особливого виду. 7.8. Оподаткування дивідендів. 7.8.2. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 7.2 статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 цього Закону) .

3. Обґрунтовуючи рішення (пункт 3 мотивувальної частини), Суд не враховував положення статті 15 Закону N 334, в якому безпосередньо зазначено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до Закону N 334.

Окремо треба підкреслити, що саме положення статті 15 Закону N 334, фактично залишене поза увагою Суду в мотивувальній частині Рішення, разом із частиною другою статті 1 Закону N 1251 було визначено суб'єктом права на конституційне звернення як безпосередній об'єкт офіційного тлумачення у цій справі.

4. Поза належною увагою Суду, на мій погляд, залишився також і системний аналіз конституційних положень пункту 1 частини другої статті 92 (виключно законами України встановлюються податки і збори) та частини першої статті 143 (територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону) Основного Закону держави в контексті конституційного звернення з огляду на сутність конституційних засад розмежування компетенції парламенту та органів місцевого самоврядування у сфері податкових відносин.

Приймаючи Рішення, Суд не врахував свої правові позиції стосовно організації місцевого самоврядування, діяльності його органів та посадових осіб (рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 2000 року N 1-рп/2000 у справі про місцеве самоврядування, від 18 червня 2002 року N 12-рп/2002 у справі про об'єднання територіальних громад, від 27 травня 2008 року N 11-рп/2008 у справі за конституційними поданнями 56 та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад") .

5. Все це разом, на мій погляд, призвело до необґрунтованого та хибного висновку Суду, що "в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року N 1251-XII та статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР у системному зв'язку з положеннями статей 5, 7, 8, 67, 92, 140, 142, 143 Конституції України, статей 7, 9, 69, 96, 97, 103, 108 Бюджетного кодексу України, статей 16, 61, 62, 63, 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів" (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

Акціонерне товариство "Страхова компанія "Аванте" звернулося до Конституційного Суду України з клопотання дати офіційне тлумачення частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо права сільської ради встановлювати додаткові пільги з податку на прибуток підприємств у межах сум, які надходять до бюджету цієї ради.

Практична необхідність в тлумаченні виникла у зв'язку з тим, що рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області акціонерному товариству "Страхова компанія "Аванте" було встановлено пільги з оподаткування в межах сум, які надходять до бюджету територіальної громади села Черкаська Лозова, однак податкові та судові органи неоднаково тлумачать положення законів, що визначають повноваження рад у сфері податкових відносин.

У Рішенні від 16 лютого 2010 року N 5-рп/2010 (далі - Рішення) Конституційний Суд України зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" та статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, що підлягають зарахуванню до цих бюджетів (пункт 1 резолютивної частини).

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне викласти окрему думку.

Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податкові та бюджетні відносини в Україні регулюються Бюджетним кодексом України, законами України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств" тощо.

В Україні справляються загальнодержавні та місцеві податки і збори (стаття 13 Закону України "Про систему оподаткування") . Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування; Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів (частини перша, друга статті 1 Закону України "Про систему оподаткування") .

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього закону ( стаття 15) .

Виходячи з предмету регулювання зазначених законів можна стверджувати, що Закон України "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, а Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" регулює питання сплати конкретного виду податку.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", регулюючи порядок справляння цього податку, зокрема питання надання пільг, не наділяє Верховну Раду Автономної Республіки Крим чи органи місцевого самоврядування правом встановлювати будь-які пільги зі сплати податку на прибуток підприємств.

Конституція України передбачає, що держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування та фінансово підтримує місцеве самоврядування (частина третя статті 142) .

Частина третя статті 143 Основного Закону України встановлює, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Таким чином, аналіз вказаних норм Конституції України дає підстави стверджувати, що саме на фінансову підтримку місцевого самоврядування і державне фінансування здійснення певних повноважень спрямоване зарахування до місцевих бюджетів загальнодержавних податків.

Відповідно до статті 143 Основного Закону України територіальні громади через утворені ними органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи) здійснюють повноваження, передбачені цією статтею, а також вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Аналіз змісту статті 143 Конституції України дає підстави дійти висновку, що органи місцевого самоврядування мають право надавати пільги щодо сплати податків лише в межах вирішення питань місцевого значення (тобто виключно стосовно місцевих податків і зборів). Однак питання про встановлення податкових пільг щодо сплати загальнодержавного податку не належить до питань місцевого значення.

Таким чином, аналіз Конституції України, законів України про оподаткування в контексті конституційного звернення дає підстави дійти висновку, що положення частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не наділяють сільську раду повноваженнями встановлювати пільги з оподаткування прибутку підприємств комунальної власності, навіть якщо цей податок зараховується до сільського бюджету.

Такий висновок також підтверджується ідеєю, закладеною в проекті Податкового кодексу України: компетенцію Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо встановлення загальнодержавних податків і зборів складає визначення додаткових пільг щодо податків і зборів лише у межах сум, що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим (стаття 15); повноваження органів місцевого самоврядування визначені лише щодо місцевих податків і зборів (стаття 16).

Крім того, до загальнодержавних податків також належить і податок на доходи фізичних осіб (стаття 14 Закону України "Про систему оподаткування") , який повністю або частково зараховується до бюджетів місцевого самоврядування (стаття 65 Бюджетного кодексу України) .

Ідея, закладена в Рішенні, фактично означає, що органи місцевого самоврядування можуть безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлювати пільги зі сплати всіх загальнодержавних податків, які зараховуються до місцевих бюджетів, в тому числі і щодо сплати податку з доходів фізичних осіб.

Конституційний Суд України у резолютивній частині Рішення від 16 лютого 2010 року N 5-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Акціонерного товариства "Страхова компанія "Аванте" (далі - "Аванте") щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Рішення) зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року N 1251-XII, статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР у системному зв'язку з положеннями статей 5, 7, 8, 67, 92, 140, 142, 143 Конституції України, статей 7, 9, 69, 96, 97, 103, 108 Бюджетного кодексу України, статей 16, 61, 62, 63, 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, що підлягають зарахуванню до цих бюджетів.

Стосовно Рішення на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю таку думку.

Вирішуючи справу, Суд акцентував на правовій природі місцевих бюджетів, надходження до яких є складовою фінансової основи місцевого самоврядування в Україні. Обґрунтовуючи наявність права місцевих рад "встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування загальнодержавних податків, суми яких відповідно до законів України зараховуються до місцевих бюджетів, в межах цих сум", Суд виходив з того, що "положення частини другої у контексті частини першої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" (далі - Закон N 1251) потрібно розглядати як самостійну підставу" для такої дії (абзац четвертий пункту 3.5 мотивувальної частини). При цьому як додатковий аргумент наводиться твердження, що "зі змісту абзацу третього підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334) випливає, що пільги зі сплати податку на прибуток можуть надаватися його платникам як цим Законом, так і іншими законодавчими актами" (абзац п'ятий пункту 3.5 мотивувальної частини).

Проте системний аналіз зазначених положень не дає підстав для такого висновку, оскільки частина перша статті 1 Закону N 1251 містить лише загальну норму, за якою "встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування", при цьому повноваження зазначених органів щодо різних видів податків (загальнодержавних, місцевих) не конкретизовано. Наведена Судом частина друга статті Закону N 1251 не вказує на те, що таку дію місцеві ради можуть вчиняти стосовно загальнодержавних податків. В той самий час органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України) .

Отже, надавши "Аванте" пільгу на сплату загальнодержавного податку, Черкасько-Лозівська сільська рада (Дергачівського району Харківської області) як орган місцевого самоврядування діяла у спосіб, не передбачений Конституцією України та законами України. Така думка узгоджується з правовими позиціями Конституційного Суду України стосовно конституційних засад організації і діяльності органів місцевого самоврядування (Рішення від 9 лютого 2000 року N 1-рп/2000, від 18 червня 2002 року N 12-рп/2002, від 27 травня 2008 року N 11-рп) .

Крім того, не враховано положення статті 15 Закону N 334, в якому безпосередньо зазначено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися і змінюватися лише шляхом внесення змін до Закону N 334.

В контексті конституційного звернення і з огляду на сутність конституційних засад розмежування компетенції парламенту та органів місцевого самоврядування у сфері податкових відносин поза увагою залишилися також положення пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, де зазначається, що податки і збори встановлюються виключно законами України, а також частини першої статті 143 Основного Закону держави, де вказано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, тому встановлення пільг на сплату загальнодержавних податків належить до сфери законодавчого регулювання і є компетенцією Верховної Ради України.