Генеральні плани сільськогосподарських підприємств ДБН Б.2.4-3-95

З введенням в дію ДБН Б.2.4-3-95 втрачає силу на території України СНиП П-97-76.

1.1. Державні будівельні норми України "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств" поширюються на проектування генеральних планів нових та реконструкцію діючих державних та колективних сільськогосподарських підприємств, а також підприємств в селянських (фермерських) та інших форм власності господарствах.

Норми обов'язкові для всіх органів державного управління та місцевого самоврядування.

1.2. Дані норми повинні враховуватись також при розробці генеральних планів виробничих зон сільських поселень.

1.3. Генеральний план виробничої зони сільського поселення розробляється у складі проектно-планувальної документації (генеральний план та ПДП сільського поселення) на підставі схеми або проекту районного планування.

Генеральний план сільськогосподарського підприємства розробляється у складі проектно-кошторисної документації для конкретного будівництва (ескізний проект, проект, робоча документація).

У складі ТЕО може розроблятись схема генерального плану сільськогосподарського підприємства.

1.4. Генеральний план виробничої зони розробляється на розрахунковий термін, що відповідає терміну, на який складено генеральний план сільського поселення. Як правило, його розрахунковий термін складає 20-25 років.

1.5. До сільськогосподарських підприємств, на які поширюються ці норми, відносяться:

- рослинницькі підприємства, які включають в себе культиваційні споруди (теплиці, парники, оранжереї), рільничі об'єкти, садівничі та виноградарські комплекси тощо;

- тваринницькі підприємства, до яких входять товарні та племінні ферми великої рогатої худоби, свиноферми та свинофабрики, вівцеферми, кролівничі та звірівницькі ферми, кінні заводи тощо;

- птахівничі підприємства, що поділяються на товарні та племінні птахофабрики та птахоферми, на підприємства по виробництву яєць та м'яса птиці, а також по вирощуванню гібридної птиці для товарних господарств і інкубаторно-птахівничі станції для виробництва добового молодняка птиці та інші;

- підприємства по зберіганню сільськогосподарської продукції, до яких відносяться склади зберігання сільськогосподарської продукції - зерна, овочів, картоплі, фруктів, винограду;

- підприємства по виробництву кормів-комбікормів, заводи вітамінно-трав'янистого борошна, м'ясокісткового борошна;

- заводи та цехи по переробці продукції тваринництва: м'яса, молока;

- заводи та цехи по переробці продукції рослинництва: зерна, овочів, фруктів, тютюну, хмелю тощо;

- підприємства виробничо-технічного обслуговування, які включають: бази зберігання нафтопродукції, мінеральних добрив та пестицидів, сільськогосподарської техніки та запасних частин, підприємства по ремонту сільськогосподарських машин та транспорту, пожежні депо, підприємства будівельної індустрії тощо;

- районні ветлікарні, бази зооветеринарного забезпечення;

- станції біологічного захисту рослин, заводи кормових антибіотиків, скотобази, бойні, рибні господарства, підприємства по переробці риби, відходів тваринництва, цехи вторинного використання відходів, виробництво сухого курячого посліду тощо;

- котельні, об'єкти водопостачання та каналізації, очисні споруди, звалища твердих відходів, гноєсховища, об'єкти газопостачання;

- селянські (фермерські) та орендні підприємства всіх напрямків господарської діяльності;

- підсобні сільськогосподарські підприємства промислових підприємств.

1.6. При розробці генеральних планів сільськогосподарських підприємств поряд з положенням цих норм слід також керуватися ДБН 360-92, ДБН Б.2.4-1-94, СаНПіН 5.02-12/н, вимогами діючих санітарних норм та норм технологічного проектування.

2.1. Сільськогосподарські підприємства або групи підприємств слід розміщувати на майданчику, передбаченому схемою або проектом районного планування, генеральним планом населеного пункту, проектом планування виробничої зони сільського поселення.

Сільськогосподарські підприємства, будови та споруди селянських (фермерських) господарств, в залежності від розмірів та потужності, можуть розміщуватись:

- у виробничих зонах сільських поселень:

- на фермерських землях при дотриманні санітарних, зооветеринарних та протипожежних вимог з урахуванням функціонального зонування території (хутірська система).

Селянські господарства можуть складатись з поодиноких садиб або бути зблокованими з декількох садиб з можливим об'єднанням (блокуванням) окремих приміщень та будівель. У цьому разі вирішується планування єдиним архітектурно-планувальним комплексом житлової та виробничої зон.

Ферми можуть бути як одного напрямку виробництва, так і змішаного типу.

2.2. У виробничих зонах сільських поселень слід розміщувати підприємства: тваринницькі, птахівничі та звірівницькі ферми, підприємства по зберіганню та переробці сільськогосподарської продукції, цехи по вторинному використанню відходів, ремонту, технічному обслуговуванню та зберіганню сільськогосподарських машин та автомобілей, по виготовленню будівельних конструкцій, виробів та деталей з місцевих матеріалів, ветеринарні установи, теплиці та парники, промислові цехи сільськогосподарських підприємств, матеріальні склади, транспортні, енергетичні та інші об'єкти, пов'язані з підприємствами, що проектуються, а також комунікації, що забезпечують внутрішні та зовнішні зв'язки об'єктів виробничої зони.

Розмішувати та визначати потужності тваринницьких та птахівничих підприємств слід виходячи з наявності землі, на якій повинні буди використані органічні речовини, що знаходяться у відходах виробництва цих підприємств, або органічні добрива - відходи виробництва.

2.3. Для розміщення сільськогосподарських підприємств, будівель та споруд слід вибирати майданчики під забудову та під траси інженерних мереж на землях, непридатних для сільського господарства, або на сільськогосподарських землях гіршої якості.

Розміщення сільськогосподарських підприємств на землях державного лісового фонду не дозволяється.

Допускається розміщення підприємств на ділянках, вільних від лісу, при погодженні з органами охорони природи, лісового господарства та органами санепіднагляду. Відстань до масивів лісу та залягання торфу приймається згідно з обов'язковим додатком 6.

Розміщення сільськогосподарських підприємств, будівель та споруд на орних, зрошувальних та осушених землях, на землях, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями та виноградниками, водоохоронними, захисними та іншими лісами першої групи дозволяється лише у виключних випадках при належному техніко-економічному обґрунтуванні та погодженні з місцевими органами влади.

Для ведення селянських (фермерських) господарств та будівництва на них сільськогосподарських підприємств надаються земельні ділянки відповідно до Закону про "Земельний кодекс України".

2.4. Розміщення сільськогосподарських підприємств не допускається:

- на територіях, де залягають корисні копалини, без погодження з органами Державного гірничого нагляду;

- в небезпечних зонах відвалу гірських порід вугільних та сланцевих шахт і збагачувальних фабрик;

- в зонах сольових потоків, сніжних лавин та зсувів, що можуть загрожувати забудові, життю працюючих та експлуатації підприємств, будівель та споруд;

- в першому, другому та третьому поясах зон санітарної охорони джерел водопостачання поселень згідно з Положенням про порядок проектування та експлуатації зон санітарної охорони джерел водопостачання й водопроводів господарсько-питного призначення N 2640-82 не дозволяється розміщення тваринницьких ферм, птахофабрик, тепличних підприємств, відкритих майданчиків для автомашин та сільськогосподарських ремонтних майстерень, складів мінеральних добрив та отрутохімікатів, а також складів пально-мастильних матеріалів, кладовищ, скотомогильників, полів зрошення та фільтрації.

2.5. Розміщення сільськогосподарських підприємств не допускається:

- в першій та другій зонах санітарної охорони курортів;

- на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів;

- на земельних ділянках, забруднених органічними та радіоактивними речовинами до закінчення терміну, встановленого санітарно-епідеміологічною та ветеринарною службами;

- на землях заповідників, заказників;

- в зонах охорони пам'ятників історії та культури в сельбищній зоні поселень.

2.6. Розміщення будівель, споруд і комунікацій сільськогосподарських підприємств в першій, другій та третій зонах округів санітарної охорони курортів допускається згідно з вказівками ДБН 360-92 та при умові погодження проекту з місцевими органами влади, санітарно-епідеміологічною службою та курортним управлінням, якому належить курорт.

2.7. Вибір майданчиків під будівництво сільськогосподарських підприємств, будівель та споруд повинен бути обґрунтований техніко-економічними підрахунками на основі результатів розгляду варіантів можливого їх розміщення з урахуванням найбільш економічного використання земель та відшкодування збитків, заподіяних вилученням землі та втрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням сільськогосподарських угідь.

При розміщенні сільськогосподарських підприємств та виробничих зон необхідно забезпечити їх раціональний взаємний зв'язок з метою створення умов для мінімальних витрат часу на трудові пересування.

2.8. Територія, що призначається під будівництво сільськогосподарських підприємств, повинна мати достатні розміри для розміщення всього комплексу будівель та споруд.

Резервування земельних ділянок для розширення сільськогосподарських підприємств або об'єктів допускається, як правило, за рахунок земель, які знаходяться за межами майданчиків зазначених підприємств або об'єктів.

З цією метою при виборі майданчиків повинна передбачатися можливість додаткового відведення суміжних земельних ділянок у встановленому порядку.

Резервування земельних ділянок на майданчиках сільськогосподарських підприємств допускається передбачати тільки відповідно до завдання на проектування при відповідних техніко-економічних обґрунтуваннях.

2.9. При розміщенні сільськогосподарських підприємств, будівель та споруд на прибережних ділянках річок або водойм планувальні позначки майданчиків підприємств повинні прийматися не менше ніж на 0,5 м вище за розрахунковий рівень води з урахуванням підпору та ухилу водотоку, а також розрахункової висоти хвилі та її нагону.

Для підприємств з терміном експлуатації більш як 10 років за розрахунковий рівень слід приймати вищий рівень води з можливим повторенням один раз за 50 років, а для підприємств з терміном експлуатації не більше 10 років - раз в 10 років.

Будівництво на ділянках з частішим повторенням вищого рівня дозволяється при відповідному техніко-економічному обґрунтуванні та за умови зведення необхідних споруд по захисту підприємств від затоплення.

Вимоги цього пункту не розповсюджуються на сільськогосподарські підприємства, будівлі та споруди, що допускають згідно з умовами експлуатації короткострокове затоплення. При цьому необхідно дотримуватися вимог по захисту водойм від забруднення. Біля річок та водойм слід передбачати під'їзди (ділянки) і пірси для забирання води пожежними автомашинами.

Прибережні смуги річок установлюються по обох берегах річок уздовж урізу води завширшки:

- для річок завдовжки понад 100 км - до 100 м;

- для річок завдовжки 50 - 100 км - до 50 м;

- для річок завдовжки до 50 км - не менше 20 м.

Уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води. Розміри водоохоронних зон треба приймати згідно з ДБН 360-92 п. 10.17.

У водоохоронних зонах прибережних смуг забороняється розміщення полігонів для твердих побутових відходів та неутилізованих відходів, складів нафтопродуктів.

2.10. При розміщенні сільськогосподарських підприємств на прибережних ділянках водойм та при відсутності безпосередніх зв'язків підприємств з ними слід передбачати незабудовану берегову смугу завширшки до 100 м залежно від довжини річки, але не менше 40 м.

2.11. При розміщенні складів мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин повинні бути проведені заходи, що виключають попадання шкідливих речовин у водойми, ґрунт і атмосферне повітря.

Склади мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин слід розміщувати на відстані не менше 2 км від рибогосподарських водойм. В разі особливої необхідності допускається зменшення або збільшення відстані за умови погодження її з органами, що забезпечують охорону рибних запасів.

На збільшення або зменшення відстані від складів мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин до рибогосподарських водойм розробляються техніко-економічне та гігієнічне обґрунтування.

Відстані від складів мінеральних добрив та пестицидів до сільськогосподарських підприємств, поверхневих водних об'єктів, джерел централізованих систем водопостачання, водопровідних споруд приймати згідно з СНиП П-108-78, а межі зон санітарної охорони поверхневих та підземних джерел водопостачання, майданчиків водопровідних споруд, водогонів та санітарні заходи на території зон поверхневих та підземних джерел водопостачання слід встановлювати згідно з СНиП 2.04.02-84.

2.12. При розміщенні сільськогосподарських підприємств, будівель та споруд в районі розміщення радіостанцій, складів вибухових речовин, матеріалів і виробів на їх основі, сильнодіючих отруйних речовин та інших підприємств та об'єктів спеціального призначення відстань від підприємств, що проектуються, до вказаних об'єктів слід приймати згідно з відповідними нормативами, затвердженими в установленому порядку.

2.13. Розміщення сільськогосподарських підприємств, будівель та споруд в районах розташування діючих та заново запроектованих аеропортів та аеродромів дозволяється за умови додержання вимог Повітряного кодексу України.

Погодженню підлягає розміщення будівель та споруд, повітряних ліній зв'язку та високовольтних ліній електропередачі, які заплановано забудувати, на відстані до 10 км від межі аеродрому; будівель та споруд, повітряних ліній зв'язку та високовольтних ліній електропередачі, абсолютна позначка верхівки яких перебільшує абсолютну позначку аеродрому на 50 м та більше, які заплановано збудувати, на відстані від 10 до 30 км від межі аеродрому.

2.14. Сільськогосподарські підприємства, що виділяють в атмосферу значну кількість диму, пилу або хімічних речовин неприємного запаху та речовин, шкідливих для організму людини, недопустимо розміщувати в замкнутих долинах, котловинах, біля підніжжя гір та інших територіях, не забезпечених природним провітрюванням. Склади горючих рідин (мастил) необхідно розміщувати на нижчих по рельєфу місцевостях, а також з урахуванням рози вітрів по відношенню до котельних на твердому паливі.

Сільськогосподарські підприємства необхідно розміщувати підвітряно по відношенню до житлової забудови, лікувальних та дитячих закладів, підприємств по переробці продукції.

2.15. Сільськогосподарські підприємства, будівлі та споруди, що мають технологічні процеси, які є джерелом виділення в навколишнє середовище хімічних та біологічних компонентів і шуму, шкідливого для організму, повинні відокремлюватись санітарно-захисними зонами від житлових і громадських будинків. Розміри санітарно-захисних зон належить приймати згідно з обов'язковим додатком 1 та санітарними нормами проектування промислових підприємств. Території санітарно-захисних зон не виключаються із землекористування і повинні бути використані для потреб сільського господарства тільки при погодженні з органами санітарного та ветеринарного нагляду.

2.16. В санітарно-захисних зонах дозволяється розміщувати:

- підприємства, окремі будівлі та споруди з виробництвом меншого класу шкідливості, ніж виробництво, для якого встановлена санітарно-захисна зона, за умови аналогічного характеру шкідливості;

- лазні, пральні, гаражі, склади, сховища (крім громадських і спеціалізованих продовольчих);

- будинки управлінь та конторські приміщення, крамниці, підприємства громадського харчування, медпункти, дослідні лабораторії, пов'язані з обслуговуванням підприємства, що проектується, та також підприємств, що розміщені поряд;

- стоянки громадського та приватного транспорту, місцеві та транзитні комунікації, ЛЕП, водопровідні та каналізаційні насосні станції, підземні резервуари, розсадники рослин для озеленення підприємства і санітарно-захисної зони.

2.17. Для санітарно-захисних зон завширшки понад 100 м з боку сельбищної зони повинні передбачатись смуги деревно-чагарникових зелених насаджень завширшки не менше 50 м, а при ширині зони від 50 до 100 м ширина смуги повинна бути не менше 20 метрів.

2.18. В санітарно-захисній зоні не допускається розміщення житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих закладів загального користування, установ відпочинку, спортивних споруд, садів, парків, садівничих товариств та городів.

На території санітарно-захисної зони не допускається розміщувати підприємства, виробничі будівлі та споруди в тих випадках, коли виробничі шкідливості, що виділяються одним з підприємств, можуть зашкодити здоров'ю працюючих або призвести до псування матеріалів, обладнання та готової продукції іншого підприємства, а також коли це призводить до збільшення концентрації шкідливостей в зоні житлової забудови вище дозволених рівнів, встановлених санітарними нормами проектування промислових підприємств.

2.19. Траси ліній електропередачі, зв'язку та інших лінійних споруд повинні проходити, як правило, по межах сівозмін, вздовж шляхів, лісонасаджень, існуючих мереж з таким розрахунком, щоб забезпечити вільний доступ до комунікацій з території, не зайнятої сільськогосподарськими угіддями. При прокладенні трас електропередачі над та поблизу будівель та споруд слід враховувати вимоги Правил улаштування електроустановок (ПУЕ).

3.1. Генеральні плани виробничих зон сільських поселень та генеральні плани сільськогосподарських підприємств повинні мати раціональне планування з метою створення сприятливих умов для сільськогосподарського виробництва, праці та відпочинку працюючих і населення, яке мешкає в цій місцевості, при мінімальних капітальних інвестиціях та експлуатаційних витратах.

3.2. Генеральні плани виробничих зон сільських поселень складаються, як правило, разом з розробкою проектів планування та забудови цих поселень.

3.3. Генеральні плани конкретних сільськогосподарських підприємств розробляються на основі раніше складеного генерального плану виробничої зони сільського поселення, розробленого на підставі схеми або проекту районного планування.

Якщо для даного сільського поселення генеральний план (або проект планування та забудови) виробничої зони не розроблявся, або був розроблений, але не відповідає сучасним вимогам, розробляється безпосередньо генеральний план конкретного сільськогосподарського підприємства в поєднанні з навколишнім плануванням та забудовою і врахуванням перспективного розвитку цієї території.

3.4. При розробці генеральних планів виробничих зон сільських поселень та генеральних планів сільськогосподарських підприємств слід передбачати:

- планувальний зв'язок виробничої та сельбищної зон. Зонування виробничої території на окремі її види: виробничу основну, складську, адміністративну та ін.;

- максимальну кооперацію сільськогосподарських та промислових підприємств на єдиній земельній ділянці та організацію загальних об'єктів підсобного та обслуговуючого призначення;

- розміщення підприємств, будинків та споруд з дотриманням мінімальних, зооветеринарних, санітарних та протипожежних розривів між ними та з максимально можливим блокуванням будівель та споруд;

- створення єдиного архітектурного ансамблю з урахуванням природнокліматичних, геологічних та інших місцевих умов;

- задоволення комплексних технологічних та інженерно-технічних умов;

- надійний захист навколишнього середовища (ґрунту, атмосферного повітря, підземних вод, поверхневих водойм тощо) від хімічного та біологічного забруднення виробничими відходами і викидами в атмосферу та захист від шуму;

- можливість розширення виробничої зони на перспективу;

- високу техніко-економічну ефективність планувальних рішень;

- виконання будівельно-монтажних робіт індустріальними методами;

- можливість будівництва і введення підприємства та окремих об'єктів в експлуатацію пусковими комплексами;

- відновлення земель, порушених при будівництві, та збереження і подальше використання знятого родючого шару ґрунту.

3.5. При розробці генеральних планів виробничих зон сільських поселень, що реконструюються, та генеральних планів сільськогосподарських підприємств, що підлягають реконструкції, слід передбачати:

- концентрацію виробничих об'єктів на одній земельній ділянці;

- планування та забудову виробничих зон з виявленням земельних ділянок для розширення сільськогосподарських підприємств, що реконструюються, та розміщення нових сільськогосподарських підприємств;

- максимальне використання існуючих основних виробничих фондів, будівель, споруд, інженерних мереж та елементів благоустрою;

- ліквідацію малодіяльних під'їзних шляхів;

- ліквідацію невеликих та застарілих підприємств і об'єктів, які не мають земельних ділянок для подальшого розвитку, а також підприємств і об'єктів, в яких відпала потреба, або які мають негативний вплив на сельбищну зону, сусідні підприємства та навколишнє середовище;

- послідовну ліквідацію виробничих центрів, які за своїм розміщенням та технології не відповідають санітарно-гігієнічним умовам та протипожежним нормам;

- обов'язкову рекультивацію земельних ділянок ліквідованих підприємств та об'єктів;

- покращення благоустрою виробничих територій та санітарно-захисних зон, підвищення архітектурного рівня забудови;

- організацію майданчиків для стоянки автомобільного транспорту;

- техніко-економічну ефективність планувальних рішень.

3.6. Для сільськогосподарських підприємств, що підлягають реконструкції та виділяють виробничі шкідливості, необхідно передбачати впровадження більш досконалої технології виробництва, використання більш ефективних методів та установок для уловлювання виробничих викидів та утилізації гною.

3.7. Території виробничих зон, як правило, не повинні розділятися на окремі ділянки залізницею або автомобільними шляхами загальної мережі, а також річками.

На окремих відособлених земельних ділянках виробничих зон сільських поселень слід розміщувати підприємства та об'єкти, санітарно-захисна зона яких перевищує 500 метрів.

3.8. Тваринницькі, птахівничі, звірівницькі ферми, ветеринарні заклади та підприємства по виробництву молока, м'яса та яєць на промисловій основі слід розміщувати з підвітряного боку по відношенню до інших сільськогосподарських об'єктів та сельбищної зони з урахуванням річної вози вітрів.

Склади мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку по відношенню до житлових, громадських та виробничих будівель з урахуванням річної рози вітрів. В районах з вираженим вітровим режимом потрібно враховувати повторюваність і швидкість вітрів.

Споруди систем видалення, обробки, зберігання, обеззаражування, підготовки та використання гною, гнойових стоків та посліду слід розміщувати по відношенню до тваринницьких будівель і житлової забудови з підвітряного боку до пануючих напрямків вітру, а також нижче водозабірних споруд. При цьому слід дотримуватись санітарно-захисних зон у відповідності з обов'язковим додатком 4.

3.9. Сільськогосподарські підприємства, будівлі та споруди, які розміщуються у виробничих зонах сільських поселень, слід об'єднувати за виробничими принципами, однаковими для цих підприємств, а також санітарними, зооветеринарними, протипожежними вимогами, вантажопотоками, видами обслуговуючого транспорту, споживання води, пару, електроенергії.

При цьому формуються ділянки: основних підприємств, загальних об'єктів підсобних виробництв, складських споруд.

3.10. Генеральні плани сільськогосподарських підприємств та генеральні плани виробничих зон повинні передбачати чітке зонування території на тваринницьку, кормову, складську, зону переробки та зберігання продукції, адміністративно-побутову зону і інше. Розподіл на вказані зони може уточнюватись з урахуванням конкретних умов будівництва та виробництва.

3.11. Адміністративні приміщення доцільно блокувати в єдиному будинку адміністративно-господарського призначення з лабораторіями та санітарно-побутовими приміщеннями (санпропускником).

Адміністративно-побутові та підсобно-допоміжні будинки та споруди розміщуються в окремій підзоні.

3.12. Головний вхід на сільськогосподарське підприємство належить передбачати з боку основного підходу або під'їзду.

При декількох прохідних їх належить розміщувати на відстаю не більше 1,5 км одна від одної з урахуванням зупинок громадського пасажирського транспорту.

Біля прохідних слід передбачати майданчики з розрахунку 0,15 кв.м на 1 працюючого (в найбільшу зміну).

Майданчики при головних прохідних повинні бути оформлені квітниками, декоративними ліхтарями та іншими елементами малих архітектурних форм.

На території сільськогосподарських підприємств необхідно передбачати відкриті впорядковані майданчики для відпочинку працюючих з розрахунку 1 м площі на 1 працюючого в найбільшу зміну.

3.13. Майданчики для паркування автотранспорту, що належить громадянам, слід передбачати: на першу чергу - 7 автомобілів, на розрахунковий період - 10 автомобілів на 100 працюючих у двох суміжних змінах. Розміри земельних ділянок вказаних майданчиків слід приймати з розрахунку 25 кв.м на 1 автомобіль.

3.14. Планувальне рішення та орієнтація будівель та споруд сільськогосподарських підприємств приймаються згідно з нормами технологічного проектування.

3.15. Будівлі з поздовжніми аераційними ліхтарями та будинки з отворами в стінах, які використовуються для аерації приміщень, слід орієнтувати поздовжньою віссю перпендикулярно або під кутом не менше 45 град. до переважного напрямку вітру в літній період.

3.16. В районах з сніговим покривом більше 50 см на зиму необхідно передбачати наскрізне провітрювання території підприємств.

Для цього проїзди, поздовжні вісі великих будівель і споруд та ліхтарі (крім аераційних) слід розміщувати паралельно або під кутом не більше 45 град. до переважного напрямку вітрів в зимовий період.

3.17. Ветеринарні заклади (за винятком ветсанпропускників), котельні, гноєсховища відкритого типу слід розміщувати з підвітряного боку по відношенню до тваринницьких, птахівничих та звірівницьких будівель та споруд.

3.18. Теплиці та парники слід розміщувати, як правило, на південних або південно-східних схилах з найвищим рівнем ґрунтових вод не менше як 1,5 м від поверхні землі. При плануванні земельних ділянок теплиць та парників потрібно додержуватись таких вимог:

- основні споруди повинні групуватись відповідно до функціонального призначення (теплиці, парники, майданчики з ґрунтом, що обігрівається), при цьому повинна передбачатися система проїздів та проходів, що забезпечує необхідні умови для механізації трудомістких процесів;

- в разі відсутності природного захисту теплиць та парників від зимових вітрів слід передбачати сніго- та вітрозахисні смуги.

3.19. Склади та сховища сільськогосподарської продукції слід розміщувати на добре провітрюваних земельних ділянках з найвищим рівнем ґрунтових вод не менше 1,5 м від поверхні землі.

3.20. Будівлі та споруди з виробництвами категорії А, Б та В, а також склади мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку (згідно з середньорічною розою вітрів) по відношенню до інших виробничих будівель та споруд.

При проектуванні тваринницьких, птахівничих та звірівницьких підприємств розміщення кормоцехів та складів грубих кормів слід робити згідно з відповідними нормами технологічного проектування.

3.21. Будівлі та споруди повинні бути простої форми, які дають змогу широкого застосування індустріальних методів будівництва.

3.22. Генеральні плани сільськогосподарських підприємств можуть вирішуватись (відповідно до прийнятих будівель та споруд) в павільйонній забудові окремими будівлями, в забудові блокованими та кооперативними будівлями, з застосуванням моноблоків, а також в одно- та багатоповерховій забудові.

Вирішальними при прийнятті об'ємно-планувальних рішень є економічна та функціонально-технологічна доцільність, порядок розміщення груп приміщень та характер їх взаємозв'язку, потужності, конкретні умови розміщення на ділянці, конструктивні та будівельні можливості.

Допускається змішаний тип забудови (павільйонний та багатоповерховий, павільйонний та частково зблокований тощо).

3.23. З метою зниження вартості будівництва, економії землі, підвищення щільності забудови та скорочення комунікацій виробничі і допоміжні будівлі та споруди сільськогосподарських підприємств рекомендується блокувати, якщо це не вступає в протиріччя з умовами технологічного процесу, технікою безпеки, ветеринарно-зоотехнічними, санітарними та протипожежними правилами.

3.24. Вибирати варіант блокування будівель основного та допоміжного призначення слід керуючись такими принципами:

- функціональності - блокуються ті будівлі, які пов'язані функціонально між собою;

- компактності - блокуються будівлі, що розміщуються на генеральному плані близько одна до одної, та мають однакові об'ємно-планувальні характеристики;

- зонування - в межах будівель, які блокуються, розміщують приміщення певного призначення.

3.25. Вигульні майданчики в усіх випадках не рекомендується розміщувати з північного боку будівлі.

3.26. Будівлі, які утворюють напівзамкнені подвір'я, дозволяється застосовувати у тому випадку, коли інші планувальні рішення не можуть бути прийняті за умовами технології.

Напівзамкнені подвір'я слід розміщувати довгою стороною паралельно переважному напрямку вітрів або з відхиленням не більше як на 45 град., при цьому відкрита сторона подвір'я будівель П-подібної форми повинна бути направлена на повітряний бік переважного напрямку вітру. Ширина напівзамкненого подвір'я повинна бути не менше 12 м.

Примітки:

1. Напівзамкненим вважається подвір'я, утворене трьома прилеглими одна до одної будівлями, що мають відношення глибини до ширини більше одиниці.

2. Будівлі в 2 поверхи і більше, що утворюють напівзамкнені подвір'я з відношенням глибини до ширини більше 3, а також в разі можливостей накопичення на подвір'ї шкідливих речовин в кількостях, що перевищують допустиму нормативну концентрацію, повинні мати відкритий отвір завширшки не менше 4 м та заввишки не менше 4,5 м, який має бути розміщений навпроти незабудованого боку подвір'я.

3.27. Будівлі, що утворюють замкнені з усіх боків подвір'я, дозволяється застосовувати тільки при наявності технологічних та планувальних обґрунтувань за таких умов:

а) ширина подвір'я повинна бути не менше найбільшої висоти частини будівлі, що утворює двір, але не менше 18 м;

б) з двох протилежних боків подвір'я повинні передбачатися відкриті проїзди завширшки не менше 4 м та заввишки не менше 4,5 м.

3.28. В замкнених та напівзамкнених подвір'ях передбачати прибудови до будівель, а також розміщувати окремі будівлі або споруди, як правило, не дозволяється.

У виняткових випадках, при відповідному обґрунтуванні, дозволяється влаштовувати в цих подвір'ях прибудови з виробництвами, що не виділяють шкідливих речовин та за умови, що вони будуть займати не більше 25% довжини стіни, а ширина подвір'я на місці прибудови буде не менше найбільшої висоти навпроти розміщеної будівлі, але не менше протипожежної відстані.

3.29. Трансформаторні підстанції та розподільчі пункти з напругою 6-10 кВ, вентиляційні камери та установки, насосні перекачки негорючих рідин, проміжні видаткові склади, крім складів горючих та легкозаймистих рідин і газів, слід проектувати, як правило, вбудованими у виробничі будівлі або прибудованими до них.

3.30. Розбивочні вісі протилежних будов, які розміщені на території підприємства, як правило, повинні збігатися.

3.31. Пожежні депо слід розміщувати на окремих ділянках з виїздом на шляхи загальної мережі, причому виїзди з пожежних депо не повинні перетинати скотопрогони.

Пожежні депо, як правило, повинні обслуговувати виробничу та сельбищну зони сільського поселення.

Місце розміщення пожежного депо слід вибрати з розрахунку радіусу обслуговування: підприємств з переважаючими в них виробництвами категорій А, Б та В - 2 км; Г, Д - 4 км, а сельбищної зони поселення - 3 км.

В разі перевищення вказаного радіусу на майданчиках сільськогосподарських підприємств необхідно передбачати пожежний пост на 1 автомашину. Пожежний пост може бути вбудований у виробничу або підсобну будівлю.

3.32. Розміри земельних ділянок пожежних депо та постів слід приймати відповідно до нормативів проектування генеральних планів промислових підприємств.

3.33. Відстань від робочих місць на відкритому повітрі або в неопалюваному приміщенні до санітарно-побутових приміщень не повинна перевищувати 500 м.

3.34. Відстані між будівлями та спорудами сільськогосподарських підприємств в залежності від ступеня їх вогнестійкості слід приймати згідно з обов'язковим додатком 6.

3.35. Для селянських (фермерських) господарств та для державних і колективних підприємств встановлюються санітарно-захисні зони згідно з обов'язковим додатком 1.

При цьому санітарно-захисна зона для підприємств змішаного типу приймається більшою з тих, що потребують окремі типи тваринницьких будівель або окремі виробництва, але не менше як 100 м від поселень.

В генеральних планах селянських (фермерських) господарств рекомендується вирішувати комплексно виробничу та житлову зони.

При утриманні в селянських (фермерських) господарствах разом поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець та інших тварин в одній будівлі генеральні плани повинні передбачати розподіл приміщень на ізольовані секції для окремих тварин згідно з принципом "все вільно - все зайнято". При вигульному утриманні птиці відстань до тваринницьких приміщень повинна бути 100 м, при клітковому утриманні - 50 м.

Не дозволяється блокування фермерських житлових приміщень з виробничими фермерськими приміщеннями.

3.36. Санітарно-захисна зона від гноєсховищ фермерських господарств приймається такою, як від тваринницьких ферм (у складі якої є гноєсховище) відповідної потужності згідно з обов'язковим додатком 1.

4.1. Транспортні зв'язки виробничої зони сільських поселень та окремих сільськогосподарських підприємств слід передбачати у відповідності зі схемою районного планування, розвитку внутрішньогосподарських шляхів, внутрішньогосподарського землевпорядкування та генеральним планом сільського поселення.

Мережею шляхів забезпечуються транспортні зв'язки виробничої зони з сельбищною зоною, а також з сільськогосподарськими угіддями та іншими об'єктами сільськогосподарського призначення.

4.2. Вибір транспорту слід проводити на основі техніко-економічних розрахунків, віддаючи перевагу безрейковому транспорту.

4.3. Залізничні під'їзні шляхи підприємств розміщувати в межах сельбищної зони сільських поселень не дозволяється.

4.4. Відстані від будівель та споруд сільськогосподарських підприємств до осі залізничної колії загальної мережі повинні прийматися згідно з відповідними нормами технологічного проектування, але не менше:

- від будівель та споруд I, II, IIIа ступенів вогнестійкості - 40 м;

- від будівель та споруд III ступеня вогнестійкості - 50 м;

- від будівель та споруд IIIб, IV, IVа та V ступенів вогнестійкості - 60 м.

4.5. Відстань від будівель та споруд до осі внутрішньомайданчикових залізничних шляхів приймається згідно з таблицею 4.1.

Примітка. Зовнішню огорожу майданчиків підприємств, для яких потрібна спеціальна охорона, слід розміщувати на відстані не менше як 5 м від осі залізничної колії.

4.6. Внутрішньомайданчикові автомобільні шляхи слід проектувати виходячи з рельєфу місцевості та технологічних вимог по прямокутній замкнутій (кільцевій), тупиковій або змішаній схемах. На великих сільськогосподарських підприємствах перевагу треба віддавати схемам шляхів з кільцевим рухом транспортних засобів.

При влаштуванні тупикових шляхів повинні бути передбачені в кінці тупика майданчики для розвороту транспортних засобів розміром не менше 15-25 м або грушовидні та у вигляді петлі об'їзди радіусом не менше 12 м. Для великогабаритних сільгоспмашин розміри майданчиків повинні бути збільшені до розмірів, які забезпечують розворот розрахункових транспортних засобів.

4.7. Ширину проїзної частини та узбіччя внутрішньомайданчикових шляхів слід приймати в залежності від призначення шляхів та організації руху транспортних засобів згідно з таблицею 4.2.

Примітка. Ширину проїжджої частини виробничих шляхів допускається приймати:

- 3,5 м з узбіччями, укріпленими на повну ширину, - в обмежених умовах існуючої забудови, а також з узбіччями, укріпленими згідно з таблицею 4.2, при кільцевому русі, відсутності зустрічного руху та обгону транспортних засобів.

- 4,5 м з одним укріпленим узбіччям завширшки 1,5 м та бортовим каменем з іншого боку, - при можливості зустрічного руху або обгону транспортних засобів та необхідності влаштування однобічного тротуару. Проїжджу частину шляху з боку кожного бортового каменя слід додатково розширювати не менше як на 0,5 м.

4.8. Ширину проїздів на території сільськогосподарських підприємств належить приймати мов найбільш компактного розміщення транспортних та піших шляхів, інженерних мереж, смуг озеленення. При цьому слід враховувати можливості снігових заносів шляхів.

4.9. Господарські проїзди, на яких здійснюється прогін худоби та проїзд вантажного транспорту до присадибних ділянок, повинні мати смугу руху 4,5 м.

4.10. Радіуси кривих у плані по осі проїжджої частини слід приймати в залежності від типу технологічного транспорту, але не менше 60 м без влаштування віражів та перехідних кривих.

При русі автомобілів та тракторів з напівпричепами, з одним або двома причепами радіус кривої допускається зменшувати до 30 м, при русі поодиноких транспортних засобів - до 15 м.

Розширення проїжджої частини шляху на кривій у плані встановлюється:

- при радіусі по осі шляху 15 м - 3,5 м;

- при радіусі по осі шляху 30 м та з рухом тягачів з напівпричепами - 2,6 м.

Радіуси кривих по межі проїжджої частини та їх розширення біля в'їздів у виробничі будівлі встановлюється в залежності від розрахункового типу рухомого складу.

4.11. Поперечні ухили проїжджої частини при двосхилому поперечному профілю слід призначати в залежності від типу шляхового покриття згідно з таблицею 4.3.