Земельний кодекс України

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України земля є власністю її народу.

Кожен громадянин Української РСР має право на земельну ділянку, порядок і умови надання якої регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Земельні відносини в Українській РСР регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, що видаються відповідно до нього.

Завданням земельного законодавства Української РСР є регулювання земельних відносин з метою створення в республіці умов для раціонального використання й охорони земель, збереження і відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, для рівноправного розвитку всіх форм господарювання, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій.

Гірничі, лісові та водні відносини, щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством Української РСР.

Відповідно до цільового призначення всі землі Української РСР поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до зазначених у статті 3 цього Кодексу категорій провадиться відповідно до цільового призначення земель.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про надання цих земель у володіння або користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції надають земельні ділянки у володіння або користування та вилучають їх.

Для розгляду земельних питань і підготовки рішень по них Ради народних депутатів можуть утворювати депутатські комісії.

У довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для:

ведення селянського (фермерського господарства);

ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель;

садівництва;

дачного і гаражного будівництва;

традиційних народних промислів;

у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання.

Порядок успадковування права володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

У постійне володіння земля надається колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення сільського та лісового господарства.

У постійне або тимчасове користування земля надається:

громадянам Української РСР для городництва, сінокосіння і випасання худоби;

промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям;

для потреб оборони організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу;

сільськогосподарським державним, кооперативним і громадським підприємствам, установам і організаціям для використання у несільськогосподарських цілях;

релігійним організаціям;

спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю радянських та іноземних юридичних осіб.

У випадках, передбачених законодавством Української РСР, земля надається в користування іншим організаціям і особам.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно одного строку короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

Продовження строку користування земельними ділянками провадиться Радами народних депутатів, які надали ці ділянки.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей, як правило, має бути довгостроковим.

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам Української РСР, колгоспам, радгоспам та іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю радянських та іноземних юридичних осіб, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам і громадянам.

Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів.

Для ведення селянського (фермерського) господарства земля надається в оренду районною, міською Радою народних депутатів.

Умови і строки оренди землі визначаються за згодою сторін і закріплюються в договорі.

Орендар має переважне право поновлення договору на оренду землі після закінчення строку його дії.

Орендовані земельні ділянки сільськогосподарського призначення за погодженням сторін можуть передаватися у володіння орендарям, крім випадків, коли їх орендарями є спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участью радянських та іноземних юридичних осіб, а також іноземні держави, міжнародні організації, іноземні юридичні особи і громадяни.

Відносини щодо оренди землі регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

До відання сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних ділянок у володіння або користування, в тому числі на умовах оренди;

2) реєстрація права землеволодіння, права землекористування і договорів на оренду землі;

3) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) стягнення плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) погодження проектів землеустрою;

7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;

8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;

9) припинення права володіння або права користування земельною ділянкою чи її частиною;

10) подання до районної або міської Ради народних депутатів пропозицій про надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства;

11) погодження зведення землекористувачами жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій їм у користування;

12) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

13) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому статтями 103 і 104 цього Кодексу;

14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

До відання селищних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних ділянок у володіння або користування, в тому числі на умовах оренди;

2) реєстрація права землеволодіння, права землекористування і договорів на оренду землі;

3) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) стягнення плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) погодження проектів землеустрою;

7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;

8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;

9) припинення права володіння або права користування земельною ділянкою чи її частиною;

10) подання до районної або міської Ради народних депутатів пропозицій про надання земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства;

11) погодження зведення землекористувачами жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій їм у користування;

12) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

13) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому статтями 103 і 105 цього Кодексу;

14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

До відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних ділянок у володіння або користування, в тому числі на умовах оренди, а також для ведення селянського (фермерського) господарства;

2) реєстрація права землеволодіння, права землекористування і договорів на оренду землі;

3) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) стягнення плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;

7) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;

8) припинення права володіння або права користування земельною ділянкою чи її частиною;

9) погодження зведення землекористувачами жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій їм у користування;

10) організація землеустрою;

11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням;

12) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

13) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому статтями 103 і 106 цього Кодексу;

14) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, які провадяться вищестоящими Радами народних депутатів;

15) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

До відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних ділянок у володіння або користування, а також на умовах оренди за межами населених пунктів;

2) реєстрація права землеволодіння, права землекористування і договорів на оренду землі;

3) вилучення земель у випадках, передбачених статтею 31 цього Кодексу;

4) ведення земельно-кадастрової документації;

5) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;

6) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;

7) погодження зведення землекористувачами жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій їм у користування за межами населених пунктів;

8) припинення права володіння або права користування земельною ділянкою чи її частиною;

9) організація землеустрою;

10) розгляд і затвердження проектів і схем землеустрою;

11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням;

12) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

13) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому статтями 103 і 107 цього Кодексу;

14) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, які провадяться вищестоящими Радами народних депутатів;

15) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних ділянок у володіння або користування;

2) вилучення земель у випадках, передбачених статтею 31 цього Кодексу;

3) встановлення розмірів плати за землю;

4) організація ведення земельно-кадастрової документації;

5) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;

6) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;

7) розробка і виконання спільно з районними і міськими Радами народних депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів;

8) організація землеустрою;

9) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

10) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому статтями 103 і 108 цього Кодексу;

11) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, які провадяться Верховною Радою Української РСР;

12) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

До відання Української РСР в особі вищих органів державної влади і управління у галузі регулювання земельних відносин належить:

1) розпорядження землями в межах республіки;

2) розробка і вдосконалення земельного законодавства Української РСР;

3) встановлення принципів, порядку і граничних розмірів плати за землю, а також пільг по стягненню платежів;

4) організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і моніторингу земель;

5) розробка і виконання спільно з місцевими Радами народних депутатів республіканських програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами;

6) встановлення основних положень землеустрою і порядку ведення державного земельного кадастру та організація їх здійснення;

7) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

8) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому статтями 103 і 109 цього Кодексу;

9) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.

Державне управління у галузі використання і охорони земель здійснюють Верховна Рада Української РСР, Рада Міністрів Української РСР, місцеві Ради народних депутатів, а також спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до законодавства Української РСР.

Громадяни, громадські організації та їх об'єднання, трудові колективи і органи територіального громадського самоврядування мають право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов'язаних з використанням земель, а також сприяють Радам народних депутатів і спеціально уповноваженим на те органам державного управління в галузі використання та охорони земель у здійсненні заходів щодо охорони земель та поліпшення природного середовища.

Рішення Рад народних депутатів про надання або вилучення земель приймаються з урахуванням громадської думки.

Надання земельних ділянок у володіння або користування здійснюється в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. У рішеннях про надання земельних ділянок у володіння або користування зазначається мета, для якої вони відводяться.

Порядок вирішення питань про надання земельних ділянок у володіння або користування встановлюється Верховною Радою Української РСР.

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення, сільськогосподарського використання, ведення особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва і традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки для будь-яких потреб у межах міста.

Районні, а також міські Ради народних депутатів, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони, надають земельні ділянки за межами населених пунктів:

із земель запасу;

із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу;

для ведення селянського (фермерського) господарства.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:

із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд;

в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.

Верховна Рада Української РСР надає земельні ділянки за межами населених пунктів у випадках, коли для вилучення цих земель встановлено особливий порядок (стаття 32 цього Кодексу).

Надання земельної ділянки, що перебуває у володінні або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться тільки після вилучення цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.

Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільськогосподарського призначення, не придатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Надання для вказаних цілей земельних ділянок із земель лісового фонду провадиться переважно за рахунок нелісових площ або площ, зайнятих чагарниками і малоцінними насадженнями.

Надання земельних ділянок для видобування корисних копалин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних з порушенням грунтового покриву, провадиться після приведення раніше наданих земельних ділянок у стан, придатний для використання їх за призначенням, і повернення цих ділянок попереднім землеволодільцям або землекористувачам.

Надання земельних ділянок під забудову на площах залягання корисних копалин (крім загальнопоширених) провадиться за погодженням з органами державного гірничого нагляду, а на площах залягання загальнопоширених корисних копалин - за погодженням з обласною Радою народних депутатів.

Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, існуючих трас тощо.

Право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.

Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Право тимчасового користування землею (в тому числі і на умовах оренди) оформляється договором.

Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

Підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити ці роботи на всіх землях, незалежно від їх цільового призначення, без вилучення земельних ділянок у землеволодільців і землекористувачів.

Дозвіл на проведення розвідувальних робіт на земельних ділянках видається обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів на строк не більше одного року за погодженням із землеволодільцями і землекористувачами.

Дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних, дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток видається у виняткових випадках в порядку, визначеному частиною другою цієї статті.

Строки початку і місце проведення розвідувальних робіт погоджуються з землеволодільцями і землекористувачами, а при недосягненні згоди визначаються районними або міськими Радами народних депутатів.

Підприємства, установи та організації, що проводять розвідувальні роботи, зобов'язані за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у стан, придатний для використання їх за призначенням. Приведення земельних ділянок у придатний стан здійснюється у ході робіт, а при неможливості цього - не пізніш як у місячний строк після завершення робіт, виключаючи період промерзання грунту.

Право володіння або право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється Радою народних депутатів у випадках:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) використання землі не за цільовим призначенням;

5) нераціонального використання земельної ділянки. Для земель сільськогосподарського призначення це виражається у рівні врожайності нижчому від нормативного (за кадастровою оцінкою), який встановлюється районними, міськими Радами народних депутатів виходячи з конкретних місцевих умов. Показники нераціонального використання земель іншого призначення визначаються районними, міськими Радами народних депутатів виходячи із додержання землеволодільцем або землекористувачем затвердженого у встановленому порядку проекту використання території, щільності забудови тощо;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) систематичного невнесення земельного податку протягом строків, встановлених законодавством Української РСР, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і двох років - для несільськогосподарського виробництва;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Пункти 5 і 8 частини першої цієї статті не поширюються на право володіння землею громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, протягом трьох років з часу надання земельної ділянки.

Право володіння або право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.

Право користування орендованою землею припиняється також при розірванні договору оренди землі у випадках, передбачених законодавством Української РСР.

Законодавством Української РСР може бути передбачено й інші випадки припинення права володіння, права користування землею та оренди землі.

Припинення права володіння або права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої і частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.

При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право володіння або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. В разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у володіння або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок та господарські будівлі і споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку, в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання, земельна ділянка переходить у спільне володіння або користування власників будинку і споруд.

При передачі державними підприємствами або державними установами (організаціями) у встановленому порядку будівель і споруд іншим державним підприємствам, установам (організаціям) разом з цими будівлями і спорудами переходить право володіння або право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будівель і споруд, що передаються.

Право володіння або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується відповідними Радами народних депутатів на загальних підставах відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Громадяни, яким жилий будинок і господарські будівлі належать на праві спільної власності, володіють земельною ділянкою спільно. Володіння нею визначається співвласниками жилого будинку і господарських будівель пропорційно розміру часток у спільній власності на цей будинок та будівлі.

Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку володіння ділянкою.

Угода про порядок володіння земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Якщо згоди на володіння спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.

У разі зруйнування жилого будинку і господарських будівель внаслідок пожежі, стихійного лиха право володіння або право користування земельною ділянкою зберігається за землеволодільцем і землекористувачем, якщо протягом трьох років він розпочне відбудову зруйнованого жилого будинку і господарських будівель або спорудження нового будинку, за винятком випадків, коли проектом планіровки і забудови передбачено інше використання земельної ділянки. У такому разі землеволодільцеві або землекористувачеві для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається інша земельна ділянка.

Вилучення земель для державних і громадських потреб провадиться на підставі рішення Верховної Ради Української РСР або місцевих Рад народних депутатів при згоді землеволодільця чи за погодженням із землекористувачем, а для потреб громадян - за погодженням із землеволодільцем і землекористувачем у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів:

із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу;

за межами сіл і селищ у разі надання їх для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення, сільськогосподарського використання, особистого підсобного господарства, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою цієї статті та статтями 32, 33 цього Кодексу.

Вилучення земель у межах міста провадиться за рішенням міської Ради народних депутатів, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу.

Вилучення земель на території району за межами населених пунктів для надання їх для сільськогосподарського використання в порядку, передбаченому статтями 77 і 79 цього Кодексу, а також для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за рішенням районної або міської Ради народних депутатів, в адміністративному підпорядкуванні якої є райони.

Вилучення земель на території області за межами населених пунктів провадиться за рішенням обласної Ради народних депутатів у разі їх надання:

для будівництва шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд, крім випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу;

для будівництва промислових підприємств, інших несільськогосподарських потреб, а також в усіх інших випадках, крім передбачених частинами другою і четвертою цієї статті та статтями 32, 33 цього Кодексу.

У разі відмови землеволодільця дати згоду на вилучення земель для державних і громадських потреб це питання може бути вирішено в судовому порядку.

За межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення, лінійних об'єктів (частина друга і п'ята статті 31 цього Кодексу), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, міські ліси, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних з веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради Української РСР.

Вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах; лукочорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові грунти; торфовища середньоглибокі і глибокі осушені; коричневі грунти Південного узбережжя Криму; зернові глибокі грунти Закарпаття), земель дослідних полів науково-дослідних установ і учбових закладів для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, трубопроводів, а також земель заповідників, національних, дендрологічних і меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археологічних пам'яток не допускається.

Законодавством Української РСР може бути заборонено вилучення також і інших особливо цінних продуктивних земель.

Підприємства, установи й організації, заінтересовані у вилученні земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування попередньо погодити із землеволодільцями і землекористувачами, місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами державного управління по охороні і використанню земель місце розташування об'єкта, розмір ділянки та умови її відведення з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх інших об'єктів, умови проживання населення і охорону навколишнього середовища.

Попереднє погодження місць розташування об'єктів на землях, зазначених у статті 32 цього Кодексу, а також об'єктів власності інших республік, держав, міжнародних організацій та іноземних юридичних осіб провадиться Верховною Радою Української РСР з дотриманням вимог частини першої цієї статті.

Фінансування проектних робіт до попереднього погодження місця розташування об'єкта не допускається.

Землеволодіння і землекористування в Українській РСР є платним.

Плата за землю стягується щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості і місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель.

Порядок і ставки земельного оподаткування встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

Граничні розміри орендної плати за землю визначаються Верховною Радою Української РСР.

Платежі за землю надходять у бюджети відповідної сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, на території якої знаходиться земельна ділянка.

Від плати за землю звільняються:

заповідники, національні і дендрологічні парки, ботанічні сади;

заказники (крім мисливських), дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю;

державні сортовипробувальні станції і сортодільниці, а також землі колгоспів і радгоспів, що використовуються цими станціями і дільницями для випробування сортів сільськогосподарських культур;

державні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, а також навчально-виховні заклади, незалежно від їх підпорядкування;

заклади фізичної культури та спорту за винятком кооперативних і приватних;

благодійні фонди;

інваліди першої і другої груп, учасники Великої Вітчизняної війни і прирівняні до них особи, пенсіонери;

громадяни, яких у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС у встановленому порядку переселено на нове місце проживання, де їм виділено земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства.

Не стягується плата за радіоактивно і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які введено обмеження по веденню сільського господарства, а також за землі, що знаходяться у стадії сільськогосподарського освоєння.

Селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу надання земельної ділянки.

Обласні, Київська і Севастопольська міські Ради народних депутатів можуть встановити пільги по стягненню плати за землю: часткове звільнення на певний строк; відстрочка виплати; зниження ставки земельного податку.

Землеволодільці мають право:

1) самостійно господарювати на землі;

2) власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;

3) використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;

4) зводити у встановленому порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди;

5) власності на посіви і посадки сільськогосподарських культур та насаджень;

6) одержувати від нового землеволодільця, землекористувача або місцевої Ради народних депутатів компенсацію за підвищення родючості землі у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки;

7) передавати у тимчасове користування земельну ділянку або її частину у випадках і порядку, передбачених статтями 53, 77 цього Кодексу.

Землеволодільці зобов'язані:

1) ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення та проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності;

2) здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених статтею 84 цього Кодексу;

3) своєчасно вносити земельний податок;

4) не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Землекористувачі мають право:

1) використовувати землю відповідно до умов її надання;

2) використовувати у встановленому порядку наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;

3) зводити жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з Радою народних депутатів, яка надала землю. Зведення на орендованій земельній ділянці необхідних приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують з відповідною сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка надала землю в оренду;

4) одержувати в разі припинення користування земельною ділянкою відшкодування вартості земельних поліпшень, проведених за власний рахунок;

5) власності на посіви сільськогосподарських культур і вироблену сільськогосподарську продукцію;

6) передавати у тимчасове користування земельну ділянку або її частину у випадках і порядку, передбачених статтями 71, 77, 79 цього Кодексу.

Землекористувачі зобов'язані:

1) забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання;

2) ефективно використовувати надану їм землю, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності;

3) здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених статтею 84 цього Кодексу;

4) своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

5) не порушувати права землеволодільців та інших землекористувачів, у тому числі орендарів.

Права землеволодільців і землекористувачів охороняються законом.

Припинення права володіння або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтею 27 цього Кодексу.

Втручання в діяльність землеволодільців і землекористувачів з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення землеволодільцями і землекористувачами законодавства або самовільного відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою.

Права землеволодільців і землекористувачів може бути обмежено тільки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порушені права землеволодільців і землекористувачів підлягають поновленню.

Поновлення прав землеволодільців і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, а у випадках, передбачених статтею 103 цього Кодексу, - судом, державним арбітражем або третейським судом.

Підприємства, установи, організації, інші землеволодільці й землекористувачі, які розробляють родовища корисних копалин і торфу, а також проводять інші роботи, зобов'язані передбачати і здійснювати заходи щодо запобігання негативному впливу на сільськогосподарські, лісові та інші угіддя за межами наданих їм у володіння або користування земельних ділянок.

Вилучення для державних або громадських потреб земельних ділянок, наданих громадянам Української РСР, може провадитись після виділення за їх бажанням Радою народних депутатів рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці підприємствами, установами і організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування в повному обсязі всіх інших збитків згідно з розділом IV цього Кодексу.

Вилучення для державних або громадських потреб земель колгоспів, радгоспів, сільськогосподарських науково-дослідних установ і учбових господарств, інших державних, кооперативних, громадських сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств може провадитись за умови будівництва за їх бажанням жилих, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування в повному обсязі інших збитків згідно з розділом IV цього Кодексу.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення надаються:

1) громадянам - для ведення особистого підсобного господарства, індивідуального садівництва і городництва;

2) кооперативам громадян - для колективного садівництва і городництва;

3) громадянам, колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам і організаціям - для ведення товарного сільського господарства;

4) сільськогосподарським науково-дослідним установам, учбовим та іншим закладам, сільським виробничо-технічним училищам і загальноосвітнім школам - для дослідних, навчальних цілей, пропаганди передового досвіду і для ведення сільського господарства;

5) несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям - для ведення підсобного сільського господарства.

У випадках, передбачених законодавством Української РСР, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватись для ведення сільського господарства іншим організаціям.

Земельні ділянки, що зазнали радіоактивного і хімічного забруднення, на яких не забезпечується одержання чистої продукції, підлягають виключенню із сільськогосподарського обороту. Виробництво на цих землях сільськогосподарської продукції забороняється.

Зміна меж і розмірів землеволодінь та землекористувань громадян, колгоспів, радгоспів, інших державних і кооперативних сільськогосподарських підприємств може провадитись на основі проектів землеустрою, затверджених у встановленому порядку.

Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Членам колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів, працівникам сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств), які побажали вийти з їх складу і вести селянське (фермерське) господарство, за рішенням районної, міської Ради народних депутатів надаються ділянки, що вилучаються із земель зазначених колгоспів, кооперативів і підприємств.

Іншим громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки надаються із земель запасу відповідно до статті 18 цього Кодексу.