Планування і забудова сільських поселень ДБН Б.2.4-1-94

1.1. При розвитку та реконструкції існуючих і проектуванні нових сільських населених пунктів України належить дотримуватись Державних будівельних норм з питань планування і забудови сільських поселень.

1.2. Ці норми обов'язкові для всіх державних, кооперативних і громадських підприємств, організацій і установ, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території сільських населених пунктів, а також для фермерських (селянських) господарств та індивідуальних забудовників.

1.3. При проектуванні сільських населених пунктів України, поряд з положеннями цих норм слід керуватись ДБН 360-92*, СанПіНом по плануванню і забудові населених місць України, а також вимогами інших діючих нормативно-інструктивних документів.

1.4. Реконструкція і розвиток сільських населених пунктів повинні здійснюватися у відповідності з затвердженими проектами; схемами генеральних планів території сільської Ради (сільськогосподарського підприємства), генеральними планами сільських населених пунктів, проектами детального планування сільських населених пунктів, проектами планування і забудови громадського центру або інших фрагментів населених пунктів, що ув'язані з проектами територіального розвитку сільських адміністративних районів.

Примітка. Сільський населений пункт (сільські поселення) - єдине компактне місце проживання людей, зайнятих переважно в сільському господарстві та інших територіально розосереджених галузях, забезпечене об'єктами соціального та виробничого призначення.

1.5. Основним напрямком переулаштування сільських населених пунктів є їх розвиток і реконструкція. Будівництво нового селища допускається як виняток через винесення сіл із зон затоплення або у зв'язку з промисловою розробкою корисних копалин на його території, а також відселенням із зони екологічних катастроф та стихійних лих. Зайняття нових територій вимагає відповідних обґрунтувань та оформлення відведення земельних ділянок за установленим порядком.

Примітки:

1. В особливих випадках, зв'язаних з відведенням земельних ділянок під нове будівництво у зонах екологічних та стихійних лих, термінове рішення приймає Кабінет Міністрів України (чи призначена ним Надзвичайна комісія).

2. Планувальна організація території сільських Рад, ведення господарства громадянами чи організаціями, відшкодування завданого збитку здійснюється у відповідності з діючим законодавством.

1.6. Сільські населені пункти за чисельністю населення поділяються на групи (табл. 1.1).

1.7. За територіальною ознакою згідно з законодавством виділяються такі групи: село, селище, хутір.

Село - сільське поселення, що характеризується усіма або більшістю ознак, указаних в примітці до п. 1.4.

Селище - велике або значне сільське поселення, що є адміністративно-господарським центром.

Хутір - відокремлене від села самостійне сільське поселення, що мас назву, в якому проживає сім'я або кілька селянських сімей, які займаються переважно сільським господарством.

1.8. Перспективи розвитку кожного сільського населеного пункту незалежно від чисельності жителів визначаються місцем, яке він займає у системі розселення, територіальної організації виробництва і соціальної інфраструктури. При цьому враховуються плани розвитку сільськогосподарських та інших підприємств, їх виробнича спеціалізація, рішення проектів землеустрою, територіального розвитку сільських районів і іншої містобудівної документації.

1.9. В містобудівній документації для сільських населених пунктів необхідно передбачати заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, поліпшення санітарно-гігієнічних умов проживання населення, раціонального використання і органічного включення до забудови пам'яток історії і культури, садово-паркового мистецтва, територій і об'єктів природно-заповідного фонду з упровадженням для них необхідних охоронних зон, по регулюванню кількості поверхів у будинках і висоти споруд, враховуючи культурно-етнічні ознаки і прогресивні історичні традиції формування поселень (за погодженням з органами санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони пам'яток, навколишнього природного середовища і місцевими Радами, в компетенції яких використання і охорона цих об'єктів).

2.1. Концепція територіального розвитку населених пунктів та планувальної організації території сільських Рад розроблюється в проекті схеми генерального плану відповідної території, який в умовах приватизації землі повинен бути первинним і обов'язковим містобудівним документом.

2.2. При вирішенні питань удосконалення розселення на території сільської Ради належить вважати її як первинну систему розселення, а населені пункти, в тому числі хуторські поселення фермерів, як складові елементи цієї системи.

2.3. В межах сільського адміністративного району розрізняють системи розселення трьох типів: районну, кущову і первинну (одиниця сільського розселення).

2.4. Кущова система розселення формується в значних сільських адміністративних районах за наявністю на їх території додаткових міських поселень або великих сіл з розвинутими промисловими і обслуговуючими функціями.

2.5. Первинні системи розселення формуються на основі спільності повсякденних виробничих, трудових, культурно-побутових, транспортних та інших зв'язків між поселеннями. Центром у них вважаються села - центри сільських або селищних Рад. Межі первинних систем розселення повинні співпадати з межами сільських Рад.

2.6. Функціональне зонування території сільської Ради здійснюється на основі комплексної містобудівної оцінки природних та інших ресурсів, аналізу перспективної програми, удосконалення виробництва з урахуванням нових форм господарювання, в тому числі фермерських господарств, та видів власності, в тому числі на землю, розвитку перероблювальних галузей і допоміжних промислів, а також можливостей організації туризму і масового відпочинку.

2.7. На території сільської Ради виділяються такі функціональні зони:

сільськогосподарського використання (земельні, лісові угіддя);

виробнича;

території комунального призначення;

сельбищна;

рекреації, об'єктів природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини.

Примітки:

1. При наявності на території сільської Ради промислових запасів корисних копалин місця їх залягання виділяються в спеціальну зону.

2. Території, цінні в рекреаційному відношенні і які мають районне чи обласне значення, також виділяються в самостійну зону, для якої розроблюється спеціальна проектна документація.

2.8. При розміщенні сільськогосподарських виробничих об'єктів, а також фермерських та індивідуальних господарств ("малі ферми") слід керуватися санітарними вимогами та нормами.

При визначенні території майданчиків сільськогосподарських комплексів і окремих об'єктів необхідно забезпечувати раціональне використання землі у відповідності з земельним законодавством України.

2.9. При розробці загальної концепції соціального і територіального розвитку сільських населених пунктів у межах базової адміністративно-територіальної одиниці - сільської (селищної) Ради:

намічаються заходи щодо удосконалення розселення і організації системи культурно-побутового обслуговування, розвитку транспортних та інженерних комунікацій з розрахунком місткості, потужності і обґрунтуванням розміщення відповідних об'єктів;

прогнозується проектна кількість населення;

вносяться пропозиції щодо організації перебудови сільських населених пунктів, першочергові завдання і необхідні обсяги містобудівної документації на першу чергу будівництва;

визначаються перспективи розвитку і раціональне розміщення виробничих підприємств і об'єктів агропромислового комплексу, а також фермерських господарств (на основі Державного земельного кадастру);

передбачаються заходи щодо охорони навколишнього середовища, пам'яток історії, культури, а також територій і об'єктів з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами у відповідності з порядком використання земель рекреаційного та історико-культурного призначення.

2.10. Чисельність населення, яке прогнозується на перехідний період(*), повинна визначатися методом експертної оцінки з урахуванням тенденцій розвитку і місця населеного пункту в системі розселення.

2.11. Територію до розвитку та реконструкції існуючих і будівництва нових населених пунктів належить вибирати на підставі Державного земельного кадастру, а також Містобудівного кадастру населених пунктів. Першочерговому освоєнню підлягають вільні від забудови землі, що знаходяться у межах населеного пункту, включаючи ділянки, на яких потрібно провести спеціальні інженерні заходи, а також землі, на яких розташовані старі будівлі, у відповідності з відведенням земельних ділянок на підставі діючого законодавства.

Примітки:

1. На перехідний період першочергові задачі розвитку і реконструкції сільських поселень визначаються: інвентаризацією земель сільських населених пунктів; встановленням меж сільських поселень.

2. Фермерські та індивідуальні господарства можуть бути упоряджені на землях сільськогосподарського призначення та сільських населених пунктів з дотриманням земельного законодавства.

2.12. При розміщенні нового будівництва необхідно передбачати:

максимальне використання існуючого будівельного фонду і зелених насаджень;

дбайливе використання землі, створення умов, що виключають забруднення ґрунту, повітряного басейну, джерел водопостачання;

дотримання санітарно-захисних, зооветеринарних і протипожежних вимог;

створення умов для раціональної організації сільськогосподарського виробництва, в тому числі фермерських господарств;

організацію зручного зв'язку між сельбищною і виробничою зонами населеного пункту, а також фермерських господарств з зовнішніми магістралями;

можливості раціонального розміщення місць прикладення праці, проживання і відпочинку населення;

можливість забезпечення населених пунктів, а також фермерських господарств на перспективу достатньою кількістю води, що відповідає вимогам ГОСТ "Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством".

2.13. Розміщення об'єктів виробничого, житлово-цивільного і комунального будівництва не допускається:

на площі промислового залягання корисних копалин без погодження з органами Держкомітету України по нагляду за охороною праці, а також без якісної характеристика лісних копалин за розділом "Радіаційно-гігієнічна оцінка гірських порід";

у небезпечних зонах відвалів породи вугільних і сланцевих шахт, а також збагачувальних фабрик;

в зонах активних карстових явищ;

в зонах радіоактивного забруднення, визначених діючим законодавством;

в зонах зсувів, селевих потоків та снігових лавин, що загрожують експлуатації будівель і споруд;

в першому поясі зони санітарної охорони джерел водопостачання;

в першій зоні округів санітарної охорони курортів, якщо об'єкт, що проектується, не пов'язаний з експлуатацією курорту;

на ділянках зелених зон міст і селищ міського типу, де знаходяться ліси, лісопарки й зелені насадження, які виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції або є місцями відпочинку населення;

на ділянках закритих кладовищ (навіть після закінчення строку їх дії);

на ділянках, забруднених органічними і радіоактивними відходами, до закінчення строків, що встановлені органами санітарно-епідеміологічної служби;

на землях заповідників і в межах, які встановлюються навколо охоронних зон;

в зонах охорони пам'яток історії і культури.

2.14. При виборі території для забудови необхідно забезпечувати збереження природного середовища, передбачати заходи щодо запобігання ерозійним процесам, забрудненню ґрунтів і водних джерел. Майданчик для будівництва при наявності радіоекологічного паспорта повинен мати достатні розміри з урахуванням розвитку об'єктів, які розміщуються на перспективу, налагодження систем водопостачання, каналізації, електропостачання і упорядкування транспортного обслуговування.

2.15. Вибір території для будівництва повинен бути підтверджений техніко-економічними розрахунками шляхом порівняння варіантів можливого розміщення будівництва, що намічається, з урахуванням раціонального використання земельних ділянок, відшкодування землекористувачам збитків, що спричиняються вилученням земельних ділянок і витрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням сільськогосподарських угідь.

3.1. Територія сільського населеного пункту в залежності від функціонального призначення ділиться на сельбищну і виробничу зони. При формуванні функціональних зон сільського поселення необхідно керуватись основними положеннями Державного земельного і Містобудівного кадастрів населених пунктів.

Сельбищна зона включає громадський центр, територію житлової забудови, вулиці, бульвари, проїзди, майданчики для стоянки автомобілів, парки, сквери, водоймища.

Виробнича зона включає ділянки підприємств для виробництва і переробки сільськогосподарської та іншої продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки і автотранспорту, комунально-складські та інші об'єкти, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомобілів, інші території.

Примітки:

1. У межах населеного пункту знаходяться виробничі і комунально-складські об'єкти, що віддалені від сельбищної зони на відстань не більше 300 м. Генеральні плани на виробничі об'єкти, а також фермерські господарства, що розміщені поза межами населеного пункту, розробляються окремо.

2. До території сільського населеного пункту належать також присадибні землі, в тому числі землі фермерських і індивідуальних господарств, а також майданчики комунальних об'єктів, що знаходяться в межах населеного пункту.

3. На перехідний період територіальні резерви сельбищної та виробничої зон поселень намічаються виходячи з концепції зростання чисельності населення на перспективу при збереженні колективних (кооперативних) форм ведення господарства в галузях тваринництва.

3.2. При розвитку та реконструкції сільських населених пунктів належить передбачати:

упорядкування функціонального зонування, що склалося, з метою поліпшення санітарно-гігієнічних умов;

винесення сільськогосподарських підприємств з сельбищної зони (при відповідному обґрунтуванні - за межі поселень);

винесення транзитних автомобільних шляхів;

заходи щодо захисту від затоплення, зсувів, селів, підтоплення підґрунтовими водами тощо;

упорядкування і благоустрій мережі вулиць і проїздів з максимально можливим збереженням планувальної структури, що склалася;

удосконалення забудови на основі збереження існуючих капітальних і придатних до тривалої експлуатації будинків і споруд, поступову заміну старого житлового фонду;

забезпечення найсприятливіших умов для ведення всіх форм сільськогосподарської діяльності (включаючи оренду, фермерське, особисте підсобне та інші види господарювання) всіма жителями, зокрема тими, що проживають у безсадибних житлових будинках;

поліпшення культурно-побутового обслуговування і завершення формування громадського центру поселення шляхом будівництва об'єктів, яких не вистачає;

найбільш ефективне використання території населеного пункту за рахунок освоєння земель, непридатних для сільськогосподарського використання;

здійснення заходів щодо інженерного обладнання, зовнішнього благоустрою і озеленення території.

3.3. Генеральні плани сільських поселень, фермерських господарств, проекти окремих виробничих, комунальних, транспортних, інженерних об'єктів і споруд слід розробляти на основі схеми генерального плану території сільської Ради. При удосконаленні планувальної структури та організації вуличної мережі сільських поселень належить керуватись діючими нормами.

3.4. Проектування самостійної мережі доріг для прогону особистої худоби, підвезення добрив і проїзду вантажного транспорту до ділянок сельбищної території сільських населених пунктів допускається з відповідним обґрунтуванням.

3.5. В умовах реконструкції сільських населених пунктів будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, що знаходяться у межах нормативних санітарно-захисних зон, не допускається; існуючий житловий фонд передбачається до виносу на території, що резервуються з цією метою.

3.6. Громадський центр сільського населеного пункту є найважливішим структурним елементом, де концентруються органи управління, установи культурно-побутового призначення, упорядковується площа для проведення масових громадських заходів.

3.7. Виходячи з умов сприятливого сприймання забудови громадського центру сільського населеного пункту (висота 1-2 поверхи) і оптимального співвідношення між висотою будинків і довжиною площі 1:6-1:8 відкритий простір повинен бути в межах 0,15 га в малих населених пунктах і 0,5-0,6 га у великих.

3.8. Розміри вільної площі з твердим покриттям для проведення масових громадських заходів повинні складати 700-750 кв.м на 1000 жителів.

3.9. Територію громадського центру необхідно зонувати в залежності від функціонального призначення установ і підприємств, які розміщуються.

3.10. У значному населеному пункті, в громадському центрі якого розташовані будівлі культурно-побутових установ, що мають не тільки внутрішньоселищне, але й міжселищне значення, установи повсякденного обслуговування розміщуються у підцентрах на шляху пішохідного руху до виробничої зони і громадського центру. При цьому обов'язкове дотримання нормативних радіусів обслуговування.

3.11. Важливим елементом реконструкції громадського центру сільського населеного пункту є архітектурно-планувальні заходи щодо охорони і використання пам'яток архітектури, історії і культури, які передбачають створення необхідних умов для їх сприйняття.

3.12. Забудова території для заселення сільських населених пунктів може здійснюватись садибними та безсадибними будинками різних типів.

Будівництво секційних житлових будинків передбачається за умов відповідного обґрунтування, але, як правило, не вище 4-х поверхів.

Тип, кількість поверхів та довжина будинків визначаються згідно з містобудівною документацією.

3.13. Розміри присадибних земельних ділянок у сільських населених пунктах приймаються згідно з діючим земельним законодавством України та завданням на проектування, з урахуванням регіональних правил забудови населених пунктів.

Для підвищення компактності забудови частина виділеного громадянам земельного наділу може бути винесена за межі сельбищної території.

В умовах сформованої забудови присадибна ділянка навколо будинку повинна зберігатися в існуючих розмірах, якщо вона не перевищує норм, встановлених законодавством, й не перешкоджає вдосконаленню планувальної структури населеного пункту.

3.14. Для попереднього визначення потреби у сельбищній території сільського населеного пункту рекомендується прийняти такі показники на один будинок (квартиру), га, при забудові:

3.15 При розміщенні будинків та споруд слід додержуватись санітарних і протипожежних вимог. У випадку розходження вимог архітектурно-містобудівних, протипожежних та санітарно-захисних розривів приймається найбільший із них.

3.16. Житлові будинки слід розміщувати з відступом від червоної лінії селищних доріг та головних вулиць поселень не менше 6 м, а житлових вулиць та проїздів - не менше 3 м.

В умовах реконструкції населених пунктів допускається зменшувати відступ або зводити житлові будинки по червоній лінії, зважаючи на сформовану містобудівну ситуацію.

3.17. Розміщення господарських будівель перед лінією забудови не допускається.

Відстань від гаража до сусідніх житлових будинків, територій шкіл та дошкільних закладів має бути не менше 10 м, до лікарняно-профілактичних закладів із стаціонарами - 25 м.

Примітка. В умовах реконструкції допускається розміщувати господарські будівлі (за винятком приміщень для утримання худоби та птахів) по лінії забудови, якщо це викликано сталими національно-побутовими традиціями.

3.18. Для жителів багатоквартирних будинків з опаленням, колонками та кухонними плитами на твердому паливі слід передбачати приміщення для зберігання палива. Сараї проектуються з розрахунку:

при пічному опаленні - не менше 6 кв.м на одну квартиру;

при центральному опаленні та наявності газових плит і колонок - з розрахунку 0,8 кв.м на одну людину, але не менше 4 кв.м на одну квартиру.

3.19. Господарські та побутові будівлі та споруди для мешканців багатоквартирних секційних будинків слід розміщувати на спеціально виділених ділянках та по можливості згруповувати. Розриви між групами господарських будівель слід приймати згідно протипожежних норм.

3.20. Санітарно-захисні розриви (м) між житловими будинками, сараями для худоби, кролів, нутрій та інших тварин, а також іншими господарсько-побутовими будівлями та спорудами слід приймати згідно положень ДБН 79-92*.

3.21. Відстань від стін індивідуального будинку з вікнами житлових кімнат і кухонь, а також від головних входів в будинок (квартиру) до інших житлових будинків та господарських будівель має бути не менше 6 м.

3.22. Між довгими сторонами багатоквартирних житлових будинків заввишки 2-3 поверхи слід приймати відстань (містобудівні розриви) не менше 15 м, а висотою 4 поверхи - не менше 20 м; між довгими сторонами і торцями або між торцями цих же будинків з вікнами з житлових кімнат - за протипожежними нормами, але не менше 10 м. Містобудівні розриви можуть бути зменшені у межах 20% за умов додержання норм інсоляції та освітленості, якщо виключається можливість проглядання житлових кімнат з вікна у вікно.

3.23. На території безсадибної забудови слід передбачити майданчики: загального користування, дитячі, для занять фізкультурою, господарські та місця для відпочинку. Розміри майданчиків приймаються у відповідності з пп. 4.28 і 4.29, а відстань від них до житлових та громадських будівель слід приймати не менше наведених у табл. 3.1.

Примітка. Відстань від майданчиків для занять фізкультурою встановлюється в залежності від їхніх шумових характеристик; відстань від майданчиків для сушіння білизни не нормується; відстань від майданчиків для сміттєзбірників та інших господарських цілей до вікон житлових і громадських будівель, майданчиків для гри дітей, відпочинку дорослих та занять фізкультурою слід приймати не менше 20 м, а від майданчиків для господарських цілей до найбільш віддаленого входу в житловий будинок - не більше 100 м.

3.24. Будинки гуртожитків, як правило, слід розміщувати: для учнів середніх спеціальних і професійно-технічних учбових закладів - на земельних ділянках відповідних учбових закладів; для працівників сільського господарства, робітників та службовців - на відокремлених ділянках житлової території.

3.25. Норму площі земельної ділянки на одного проживаючого в гуртожитку слід приймати залежно від кількості проживаючих. При місткості гуртожитків 50, 100, 200 чол. площа ділянки має бути відповідно: 45, 35, 30 кв.м/люд., якщо інше не обумовлено завданням на проектування.

3.26. На земельних ділянках гуртожитків мають бути передбачені майданчики для відпочинку, ігор та занять фізкультурою, склад яких визначається завданням на проектування з урахуванням особливостей контингенту проживаючих.

3.27. Виробничі зони є невід'ємною складовою частиною сільських населених пунктів, їх розташування та проектування здійснюється у відповідності з вимогами ДБН 360-92*. Забудова і благоустрій виробничих зон здійснюється згідно з ДБН "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств".

3.28. У виробничих зонах розміщуються агропромислові підприємства і цехи, об'єкти виробничо-технічного обслуговування і будівництва, а також підприємства сільськогосподарських галузей.

3.29. При розробці документації з планування і забудови сільських населених пунктів склад, потужність і спеціалізацію підприємств в межах виробничих зон належить погоджувати з державними і регіональними схемами розміщення і розвитку галузей агропромислового комплексу України і проектами розвитку території адміністративного району.

3.30. При проектуванні виробничих зон належить виходити з умов розміщення та їх розвитку на землях, найменш придатних для використання в сільському господарстві.

3.31. При проектуванні виробничих зон сільських населених пунктів віддається перевага розвиткові діючих виробничих потужностей, їх розширенню, реконструкції і технічному переобладнанню за умови дотримання організаційно-господарських, санітарно-гігієнічних, зооветеринарних, протипожежних та інших вимог.

3.32. Виробничі зони повинні бути територіально компактними, їх планування повинно забезпечувати кооперацію розміщених виробництв, створення загальних систем інженерного забезпечення, транспортних комунікацій і об'єктів побутового обслуговування.

3.33. Розміри санітарних розривів між виробничими об'єктами і межею житлової забудови сільських поселень належить приймати відповідно до санітарних норм (СанПіН). Розміщення об'єктів в санітарно-захисних зонах належить здійснювати відповідно до санітарних і протипожежних вимог.

3.34. При розташуванні біля сельбищної зони підприємств, установ, складів та відкритих майданчиків, що не є вибухо- та пожежонебезпечними, не виділяють шкідливих речовин більш, ніж допускається нормативами, не створюють шуму та інших негативних впливів на навколишнє середовище, повинні бути встановлені санітарно-захисні зони за розміром не менше 50 м.

3.35. Об'єкти виробничого призначення належить розміщувати нижче за рельєфом і з підвітряної сторони відносно сельбищної зони населених пунктів.

4.1. На території сільських Рад і сільських поселень необхідно передбачати систему озеленених територій та інших відкритих просторів, що можуть бути використані для тривалого і короткочасного відпочинку населення.

Зони тривалого відпочинку належить розміщувати за межами населених пунктів в найсприятливіших умовах.

4.2. Розміщення зон відпочинку сільського населення належить передбачати відповідно до порядку використання рекреаційних земель на ландшафтно-рекреаційних територіях населених пунктів (внутрішньоселищні), території сільських Рад і в системах розселення (міжселищні).

4.3. Розрахункову кількість одночасних відвідувачів території парків, лісопарків, лісів, зелених зон належить приймати не більше, чол./га:

Примітка. При кількості одночасних відвідувачів 10-15 чол./га необхідно передбачати дорожньо-стежкову мережу для організації руху, а також ґрунтовозахисні насадження, при кількості одночасних відвідувачів 50 чол./га і більше - заходи щодо перетворення лісового ландшафту на парковий.

4.4. На територіях з високим ступенем збереження природних ландшафтів, що мають естетичну і пізнавальну цінність, належить створювати національні природні парки. Архітектурно-просторова організація національних природних парків повинна передбачати використання їх території з науковими, культурно-освітніми і рекреаційними цілями з виділенням заповідно-рекреаційної, заповідної, рекреаційної і господарської зон.

4.5. Розміщення зон масового короткочасного відпочинку належить передбачати з урахуванням пішохідної доступності. Розміри територій зон відпочинку належить приймати із розрахунку 500-1000 кв.м на одного відвідувача. Площу ділянки зони масового короткочасного відпочинку належить приймати не менше 50 га. Зони відпочинку належить розміщувати на відстані не менше 500 м від санаторіїв, таборів відпочинку школярів, дошкільних санаторно-оздоровчих установ, садівницьких товариств, автомобільних доріг спільної мережі і залізниці, а від будинків відпочинку - не менше 300 м.

4.6. Розміри території пляжів, що розміщуються в курортних зонах і зонах відпочинку, належить приймати на одного відвідувача не менше, кв.м:

Розміри річкових і озерних пляжів, що розміщуються на землях, придатних для сільськогосподарського використання, належить приймати із розрахунку 5 кв.м на одного відвідувача. Мінімальну протяжність берегової смуги пляжу на одного відвідувача належить приймати не менше, м:

Розраховувати кількість одночасних відвідувачів на пляжах належить з урахуванням коефіцієнтів одночасного завантаження пляжів:

4.7. Зона короткочасного відпочинку на території сільських населених пунктів включає території лісопарків, що прилягають до них, парків, скверів, бульварів.

Громадські центри сільських населених пунктів належить формувати у комплексі з зонами короткочасного відпочинку.

4.8. Парки культури та відпочинку формуються переважно у центральних селах сільських Рад і розраховуються на жителів даного села або групи сіл (за наявністю достатньої площі).

4.9. Найменша величина площі парку чи загальноселищного саду повинна складати 2,0 га (без фізкультурно-спортивних споруд), скверу - 0,5 га. Під зелені насадження парку, саду чи скверу повинно відводитись не менше 70% території (без фізкультурно-спортивних споруд).

4.10. В умовах реконструкції сільських населених пунктів, завершення забудови і благоустрою їх громадських центрів необхідно передбачати улаштування окремих скверів або парку у складі культурного комплексу на території громадського центру.

Рекреаційне навантаження ландшафту зон короткочасного відпочинку належить приймати за табл. 1, додаток 3.

4.11. Зелені насадження на території сільських Рад і населених пунктів підрозділяються на такі категорії:

спільного користування (на території парку, скверу, бульварів);

обмеженого користування (на територіях безсадибної житлової забудови, виробничої зони, ділянок установ громадського призначення, приквартирних і присадибних ділянок);

спеціального призначення (санітарно-захисні, в тому числі шумо-, вітро- і снігозахисні, протиерозійні, меліоративні).

4.12. Норма площі зелених насаджень спільного користування на одного сільського жителя складає, кв.м:

Примітки:

1. Для сіл, що прилягають до лісових масивів, площу зелених насаджень спільного користування належать зменшувати до 5-6 кв.м на одного жителя.

2. При визначенні площі зелених насаджень спільного користування враховується тільки площа зелених насаджень парків і скверів; при цьому не враховуються величини площ дзеркала водоймищ, смуги пляжу, ділянок установ і підприємств обслуговування (крім зелених насаджень культурно-освітніх установ).

3. Площі зелених смуг на вулицях, проїздах і майданчиках до складу зелених насаджень спільного користування не включаються.

4.13. Відстань від будинків і споруд до дерев і чагарників належить приймати за табл. 4.1.

Примітка. Наведені нормативи стосуються дерев з діаметром крони не більше 5 м і повинні бути відповідно збільшені для дерев з кроною більшого діаметра, при цьому дерева не повинні заважати проїзду і роботі пожежних автомобілів.

4.14. Бульвари слід передбачати поза транспортними магістралями у напрямку масових потоків пішохідного руху. Ширина бульварів з однією поздовжньою пішохідною доріжкою приймається не менше 10 м. Зелені насадження на вулицях, дорогах і майданах населених пунктів повинні забезпечувати захист населення від шуму, пилу, вітрів, відпрацьованих автомобільних газів та надмірної інсоляції, а також безпеку руху транспорту і пішоходів.

4.15. Для озеленення вулиць вживаються такі способи посадок:

однорядкова посадка дерев в ямках на тротуарі (через неможливість влаштування газонових смуг на вузькому тротуарі або при наявності підземних комунікацій під газоновою смугою);

рядкова посадка дерев на газонових смугах уздовж проїзної частини вулиць з чергуванням чагарників;

бульвари з рядковою посадкою дерев і чагарників;

ділянки і смуги газонів, квітників,

окремих груп дерев і чагарників.

4.16. Озеленення майданів здійснюється у вигляді газонів, сумісних рядкових посадок дерев з груповими або рядковими посадками чагарників. Відстань між осями стовбурів дерев з рядковою посадкою повинна бути не менше 5 м. При посадці саджанців дерев, що повільно ростуть, відстань між деревами може бути зменшена з урахуванням наступного розріджування.

4.17. Ширину смуг зелених насаджень належить приймати не менше вказаної у табл. 4.2.

Примітка. При багаторядковій посадці чагарників зазначену ширину смуги належить збільшити на 40-50% для кожного додаткового рядка посадки.

4.18. На території санітарно-захисної зони завширшки 100 м і більше з боку сельбищної території належить передбачати смугу деревно-чагарникових насаджень завширшки не менше 50 м, а з шириною зони до 100 м - не менше 20 м.

4.19. Вздовж межі території виробничої зони, а також для ізоляції окремих виробничих комплексів один від одного належить передбачати улаштування зелених смуг завширшки не менше 5 м.