Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947)

Уряди Австралійської Федерації, Королівства Бельгії, Сполучених Штатів Бразилії, Бірми, Канади, Цейлону, Республіки Чилі, Китайської Республіки, Республіки Куба, Чехословацької Республіки, Французької Республіки, Індії, Лівану, Великого Герцогства Люксембург, Королівства Нідерландів, Нової Зеландії, Королівства Норвегії, Пакистану, Південної Родезії, Сирії, Південно-Африканського Союзу, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії та Сполучених Штатів Америки:

визнаючи, що їхні відносини у сфері торгівлі та економічної діяльності повинні бути спрямовані на підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості та значного і постійного зростання реального доходу й ефективного попиту, повне використання світових ресурсів та розширення виробництва й обміну товарів,

бажаючи сприяти цим цілям шляхом укладення взаємних та взаємовигідних домовленостей, спрямованих на значне зниження тарифів та інших бар'єрів у торгівлі і на усунення дискримінаційного режиму в міжнародній торгівлі,

через своїх Представників домовилися про наступне:

1. Щодо мит та митних зборів будь-якого роду, накладених на імпорт чи експорт, або у зв'язку з ними, або накладених на міжнародні платежі за імпорт чи експорт, а також стосовно методу стягнення таких мит і зборів та всіх правил і формальностей у зв'язку з імпортом та експортом, а також всіх питань, зазначених у параграфах 2 і 4 Статті III(*), будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються будь-якою стороною, що домовляється, відносно будь-якого товару, що походить з будь-якої іншої країни чи призначений для будь-якої іншої країни, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, що походить із території всіх інших сторін чи призначений для території всіх інших сторін.

2. Положення параграфа 1 цієї Статті не повинні вимагати усунення будь-яких преференцій відносно імпортних мит чи зборів, які не перевищують рівнів, передбачених параграфом 4 цієї Статті, і які підпадають під наступні описи:

(a) преференції, діючі виключно між двома чи більше територіями, переліченими у Додатку А, з виконанням умов, викладених у ньому;

(b) преференції, діючі винятково між двома чи більше територіями, які на 1 липня 1939 року були пов'язані спільним суверенітетом або відношеннями протекторату чи сюзеренітету і які перелічені у Додатках B, C і D, з виконанням умов, викладених у них;

(c) преференції, діючі винятково між Сполученими Штатами Америки та Республікою Куба;

(d) преференції, діючі винятково між сусідніми країнами, перелічені у Додатках E та F.

3. Положення параграфа 1 не повинні застосовуватися до преференцій між країнами, які раніше утворювали частини Оттоманської Імперії і відокремилися від неї 24 липня 1923 року, за умови, що такі преференції схвалені параграфом 5(1) Статті XXV, який повинен застосовуватися у цьому випадку згідно з параграфом 1 Статті XXIX.

4. Межа преференції(*) на будь-який товар, преференція відносно якого дозволена параграфом 2 цієї Статті, але не зазначена окремо як максимальна межа преференції у відповідному Розкладі, доданому до цієї Угоди, не повинна перевищувати:

(a) щодо мит чи зборів на будь-який товар, включений до такого Розкладу, різниці між ставкою найбільшого сприяння та преференційною ставкою, встановленими Розкладом; у випадку, якщо преференційна ставка не передбачена, для всіх цілей цього параграфа преференційна ставка повинна братися на рівні, який діяв на 10 квітня 1947 року, а у випадку, якщо не передбачена ставка найбільшого сприяння, межа не повинна перевищувати різниці між ставкою найбільшого сприяння та преференційною ставкою, які існували на 10 квітня 1947 року;

(b) щодо мит та зборів на будь-який товар, не включений до відповідного Розкладу, різниці між ставкою найбільшого сприяння та преференційною ставкою, які існували на 10 квітня 1947 року.

Стосовно сторін, визначених у Додатку G, дата 10 квітня 1947 року, зазначена у підпараграфах (a) і (b) цього параграфа, повинна бути замінена відповідними датами, визначеними цим Додатком.

1. (a) Кожна сторона повинна надавати торгівлі інших сторін режим не менш сприятливий, ніж той, що передбачається відповідною Частиною відповідного Розкладу, доданого до цієї Угоди.

(b) Товари, описані у Частині I Розкладу, який відноситься до будь-якої сторони, і які походять з територій інших сторін, повинні при імпорті на територію, до якої відноситься Розклад, і з виконанням термінів, умов та застережень, встановлених Розкладом, бути звільнені від звичайних мит, які перевищують мита, встановлені та передбачені Розкладом. Такі товари повинні також бути звільнені від усіх інших мит чи зборів будь-якого роду, що накладаються на імпорт чи у зв'язку з імпортом, які перевищують ті мита та збори, що були встановлені на день укладення цієї Угоди або мали б прямо і обов'язково накладатися після укладення Угоди відповідно до законодавства імпортуючої території, чинного на день укладення Угоди.

(c) Товари, описані у Частині II Розкладу, який відноситься до будь-якої сторони, і які походять з територій, що відповідно із Статтею I мають право користуватися преференційним режимом при імпорті на територію, до якої відноситься Розклад, повинні при їх імпорті на таку територію з виконанням термінів, умов та застережень, встановлених Розкладом, звільнятися від звичайних мит, які перевищують мита, встановлені та передбачені Частиною II цього Розкладу. Такі товари повинні також бути звільнені від усіх інших мит чи зборів будь-якого роду, що накладаються на імпорт чи у зв'язку з ним, які перевищують ті мита та збори, що були встановлені на день укладення цієї Угоди або мали б прямо і обов'язково накладатися після укладення Угоди відповідно до законодавства імпортуючої території, чинного на день укладення Угоди. Ніщо в цій Статті не повинно перешкоджати будь-якій стороні зберегти свої вимоги, існуючі на день укладення цієї Угоди, щодо того, які товари можуть ввозитися за преференційними ставками мита.

2. Ніщо у цій Статті не повинно перешкоджати будь-якій стороні накладати у будь-який час на імпорт будь-якого товару:

(a) збір, еквівалентний внутрішньому податку, який накладається відповідно до положень параграфа 2 Статті III(*) відносно аналогічного товару вітчизняного виробництва чи товару, з якого імпортований товар був повністю або частково виготовлений чи вироблений;

(c) плату або інші збори, що відповідають вартості наданих послуг.

3. Жодна сторона не повинна змінювати свій метод визначення оподатковуваної вартості чи конвертації валюти таким чином, щоб це знижувало цінність будь-яких поступок, передбачених відповідним Розкладом, доданим до цієї Угоди.

4. У випадку, якщо будь-яка сторона встановить, збереже чи дозволить, формально чи фактично, монополію на імпорт будь-якого товару, зазначеного у відповідному Розкладі, доданому до цієї Угоди, така монополія не повинна, окрім випадків, передбачених цим Розкладом чи в інший спосіб погоджених сторонами, які початково вели переговори з питань поступок, функціонувати таким чином, щоб надавати захист, середній рівень якого перевищує рівень захисту, передбаченого цим Розкладом. Положення цього параграфа не повинні обмежувати використання сторонами будь-якої форми допомоги вітчизняним виробникам, дозволеної іншими положеннями цієї Угоди.(*)

5. У випадку, якщо будь-яка сторона вважає, що товар не отримує від іншої сторони режиму, який, на думку першої сторони, передбачається поступкою, наданою відповідним Розкладом, доданим до Угоди, вона повинна звернути на це увагу безпосередньо іншої сторони. У випадку, якщо остання погодиться з тим, що передбачений режим відповідає тому, який вимагає перша сторона, але заявить, що такий режим не може бути наданий через те, що суд або інша відповідна установа постановили, що цей товар не може бути класифікований за тарифним законодавством цієї сторони, з тим, щоб дозволити режим, передбачений цією Угодою, - обидві сторони разом з будь-якими іншими суттєво зацікавленими сторонами повинні без затримок вступити у подальші переговори з метою врегулювання питання на компенсаційній основі.

6. (a) Специфічні мита та збори, включені у Розклади, які відносяться до тих сторін, що є членами Міжнародного валютного фонду, та межі преференції щодо специфічних мит та зборів, які застосовуються такими сторонами, виражаються у відповідній валюті за паритетним курсом, прийнятим чи тимчасово визнаним Міжнародним валютним фондом на день укладання цієї Угоди. Відповідно, у випадку, якщо паритетний курс буде знижено відповідно до Статуту Міжнародного валютного фонду більше ніж на двадцять відсотків, такі специфічні мита і збори та межі преференцій можуть бути скориговані для врахування такого зниження; за умови, що СТОРОНИ, ЩО ДОМОВЛЯЮТЬСЯ (тобто сторони, які спільно діють згідно з Статтею XXV), погодяться, що такі корективи не знизять цінність поступок, передбачених відповідним Розкладом чи у будь-якому іншому місці цієї Угоди, при цьому належна увага повинна приділятися всім факторам, які можуть впливати на необхідність чи терміновість здійснення таких коректив.

(b) Аналогічні положення повинні застосовуватися до будь-якої сторони, яка не є членом Фонду, починаючи з дня, коли така сторона стане членом Фонду чи укладе спеціальну валютну угоду відповідно до Статті XV.

7. Цим встановлюється, що Розклади, додані до цієї Угоди, є невід'ємною частиною Частини I цієї Угоди.

1. Сторони визнають, що внутрішні податки й інші внутрішні збори та закони, правила та вимоги, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів, а також правила внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, не повинні застосовуватися до імпортованих чи вітчизняних товарів таким чином, щоб створювати захист для вітчизняного виробництва.(*)

2. Товари, які походять з території будь-якої сторони, імпортовані на територію будь-якої іншої сторони, не повинні підпадати, прямо чи опосередковано, під внутрішні податки та інші внутрішні збори будь-якого роду, які перевищують податки та збори, що прямо чи опосередковано застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів. Більш того, жодна сторона не повинна будь-яким іншим чином застосовувати внутрішні податки чи інші внутрішні збори до імпортованих чи вітчизняних товарів таким чином, щоб це суперечило принципам, викладеним у параграфі 1.(*)

3. Щодо будь-якого існуючого внутрішнього податку, який не сумісний з положеннями параграфа 2, але застосування якого спеціально дозволено торговельною угодою, що діяла на 10 квітня 1947 року, і відповідно до якої встановлена верхня межа імпортного мита на оподатковуваний товар, сторона, яка накладає цей податок, повинна мати право відкласти застосування положень параграфа 2 до такого податку до того часу, коли вона може були звільнена від зобов'язань за такою торговельною угодою з метою отримання дозволу на збільшення такого мита до розміру, необхідного для компенсації за скасування тієї частини податку, яка має протекціоністський характер.

4. Товарам, що походять з території будь-якої сторони, імпортованим на територію будь-якої іншої сторони, повинен надаватися режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається аналогічним товарам національного походження, щодо всіх законів, правил та вимог, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів. Положення цього параграфа не повинні перешкоджати застосуванню диференційованих внутрішніх зборів за транспортування, які залежать винятково від економічних умов експлуатації транспортних засобів, а не від національного походження товару.

5. Жодна сторона не повинна встановлювати чи застосовувати будь-які правила внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, які вимагають, прямо чи опосередковано, що будь-яка певна кількість або частка будь-якого товару, який є предметом регулювання, повинна постачатися із вітчизняних джерел. Більш того, жодна сторона не повинна будь-яким іншим чином застосовувати правила внутрішнього кількісного регулювання таким чином, щоб це суперечило принципам, викладеним у параграфі 1.(*)

6. Положення параграфа 5 не повинні застосовуватися для будь-яких правил внутрішнього кількісного регулювання, які були чинними на території будь-якої сторони на 1 липня 1939 року, 10 квітня 1947 року чи 24 березня 1948 року на вибір цієї сторони; за умови, що будь-які такі правила, які суперечать положенням параграфа 5, не повинні змінюватися на шкоду імпорту і повинні розглядатися як мито для цілей переговорів.

7. Жодне правило внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях не повинно застосовуватися таким чином, щоб будь-яка така кількість чи частка розподілялися між зовнішніми джерелами постачання.

8. (a) Положення цієї Статті не повинні застосовуватися до законів, правил чи вимог, регулюючих закупку урядовими установами товарів, які купуються для урядових цілей, а не для комерційного перепродажу чи для використання у виробництві товарів для комерційного продажу.

(b) Положення цієї Статті не повинні перешкоджати виплаті субсидій винятково вітчизняним виробникам, включаючи виплати вітчизняним виробникам за рахунок надходжень від внутрішніх податків чи зборів, які застосовуються відповідно до положень цієї Статті, а також субсидії у формі урядових закупок вітчизняних товарів.

9. Сторони визнають, що внутрішні заходи по контролю максимальних цін, навіть якщо вони і відповідають іншим положенням цієї Статті, можуть завдавати шкоду інтересам сторін, які постачають імпортовані товари. Відповідно, сторони, які застосовують такі заходи, повинні брати до уваги інтереси експортуючих сторін з метою максимально повністю запобігти завдання такої шкоди.

10. Положення цієї Статті не повинні перешкоджати будь-якій стороні встановлювати чи застосовувати правила внутрішнього кількісного регулювання відносно відзнятих кінематографічних фільмів, які задовольняють вимогам Статті IV.

У випадку, якщо будь-яка сторона встановить чи застосує правила внутрішнього кількісного регулювання щодо відзнятих кінематографічних фільмів, такі правила повинні бути у формі демонстраційних квот, які повинні відповідати наступним вимогам:

(a) демонстраційні квоти можуть вимагати демонстрації кінематографічних фільмів національного походження протягом певної мінімальної частки всього обсягу екранного часу, фактично використаного протягом певного періоду тривалістю не менше одного року, для комерційної демонстрації всіх фільмів будь-якого походження, і повинні обчислюватися на основі екранного часу на кінотеатр на рік чи в еквівалентному показнику;

(b) за винятком екранного часу, зарезервованого для фільмів національного походження відповідно до демонстраційної квоти, екранний час, включаючи час, звільнений адміністративним розпорядженням від екранного часу, зарезервованого для фільмів національного походження, не повинен, формально чи фактично, розподілятися між джерелами постачання;

(c) незважаючи на положення підпараграфа (b) цієї Статті, будь-яка сторона має право застосовувати демонстраційні квоти, задовольняючі вимогам підпараграфа (a) цієї Статті, які резервують мінімальну частку екранного часу для фільмів певного походження із джерел інших, ніж сторона, яка накладає такі демонстраційні квоти, за умови, що жодна така мінімальна частка екранного часу не повинна перевищувати рівень, діючий на 10 квітня 1947 року;

(d) демонстраційні квоти повинні бути предметом переговорів з метою їх обмеження, лібералізації чи скасування.

1. Товари (включаючи багаж), а також судна та інші транспортні засоби повинні вважатися такими, що знаходяться в транзиті через територію сторони, якщо проходження через таку територію, з перевантаженням, складуванням, дробленням чи зміною виду транспорту або без таких операцій, є лише частиною повного шляху, який починається і завершується за межами кордонів сторони, через територію якої проходить рух. Рух такого характеру в цій Статті називається "транзитний рух".

2. Повинна існувати свобода транзиту через територію кожної сторони за маршрутами, найбільш зручними для міжнародного транзиту, для транзитного руху на територію інших сторін чи з територій інших сторін. Не повинна робитися жодна різниця, основана на прапорі суден, місця походження, відправлення, в'їзду, виїзду чи призначення або на будь-яких обставинах, що стосуються власності на товари, судна чи інші транспортні засоби.

3. Будь-яка сторона має право вимагати, щоб транзитний рух через її територію починався з відповідної вхідної митниці, але, окрім випадків невиконання застосованих законів та правил, такий рух з території інших сторін чи на територію інших країн не повинен зазнавати будь-яких непотрібних затримок чи обмежень і повинен бути звільнений від мит та від усіх транзитних мит чи інших зборів, що накладаються відносно транзиту, за винятком зборів за транспортування чи зборів, що відповідають адміністративним витратам, які спричиняються транзитом, чи відповідають вартості наданих послуг.

4. Усі збори та правила, які застосовуються сторонами до транзитного руху на території інших сторін чи з територій інших сторін, повинні бути помірними та враховувати умови транзиту.

5. Щодо всіх зборів, правил та формальностей у зв'язку з транзитом кожна сторона повинна надавати транзитному руху на територію будь-якої іншої сторони чи з території будь-якої іншої сторони режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається транзитному руху до будь-якої чи з будь-якої третьої країни.(*)

6. Кожна сторона повинна надавати товарам, які пройшли транзитом через територію будь-якої іншої сторони, режим не менш сприятливий, ніж режим, який би надавався таким товарам у випадку, якщо б вони транспортувалися з місця походження до місця призначення без проходження через територію такої іншої сторони. Однак будь-яка сторона повинна мати право застосовувати свої вимоги про пряме відвантаження, існуючі на день укладення цієї Угоди, щодо будь-яких товарів, для яких таке пряме відвантаження є обов'язковою умовою отримання дозволу на ввезення товарів за преференційними ставками мита або для яких таке пряме відвантаження стосується встановленого стороною методу оцінки вартості для цілей стягнення мита.

7. Положення цієї Статті не повинні застосовуватися до транзитного руху літаків, але повинні застосовуватися до повітряного транзиту товарів (включаючи багаж).

1. Сторони визнають, що демпінг, через який товари однієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість товарів, повинен осуджуватися, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, чи значно затримує створення вітчизняної промисловості. Для цілей цієї Статті слід вважати, що товар потрапляє на ринок імпортуючої країни за вартістю, меншою, ніж його нормальна вартість, якщо ціна товару, який експортується з однієї країни в іншу:

(a) нижча за порівняну ціну при звичайному ході торгівлі на аналогічний товар, призначений для споживання в експортуючій країні, або

(b) за відсутності такої внутрішньої ціни нижча за

(i) найвищу порівняну ціну на аналогічний товар, призначений для експорту до будь-якої третьої країни при звичайному ході торгівлі, або

(ii) вартість виробництва товару в країні походження, до якої додані помірні додаткові витрати на продаж та прибуток.

В обох випадках необхідно робити належну поправку на розбіжності в умовах продажу, розбіжності в оподаткуванні та інші розбіжності, які впливають на порівнюваність цін.(*)

2. З метою усунення чи попередження демпінгу сторона може стягувати з будь-якого товару, який постачається у демпінговому порядку, антидемпінгове мито у розмірі, що не перевищує демпінгову маржу для цього товару. Для цілей цієї Статті, демпінгова маржа є різницею в цінах, визначеною відповідно до положень параграфа 1.(*)

3. Ніяке компенсаційне мито не може стягуватися з будь-якого товару, що походить з території будь-якої сторони, який імпортується на територію іншої сторони, у розмірі, який перевищує суму дотації чи субсидії, щодо яких було визначено, що вони прямо чи опосередковано надавалися на виробництво, виготовлення чи експорт такого товару у країні походження чи експорту, включаючи будь-яку спеціальну субсидію на транспортування певного товару. Термін "компенсаційне мито" повинен означати спеціальне мито, яке стягується з метою усунення дії будь-якої дотації чи субсидії, наданої, прямо чи опосередковано, на виробництво, виготовлення чи експорт будь-якого товару.(*)

4. Ніякий товар, що походить з території будь-якої сторони, який імпортується на територію будь-якої іншої сторони, не повинен обкладатися антидемпінговим чи компенсаційним митом через звільнення такого товару від мит чи податків, якими обкладається аналогічний товар, призначений для споживання у країні походження чи експорту, чи по причині повернення сплачених таких мит або податків.

5. Ніякий товар, що походить з території будь-якої сторони, який імпортується на територію будь-якої іншої сторони, не повинен обкладатися одночасно антидемпінговим і компенсаційним митом для усунення наслідків одного й того ж випадку демпінгу чи субсидування експорту.

6. (a) Жодна сторона не повинна стягувати будь-яке антидемпінгове чи компенсаційне мито з імпорту будь-якого товару, що походить з території іншої сторони, якщо вона не встановить, що ефект демпінгу чи субсидування, відповідно, є таким, який спричиняє або створює загрозу спричинення матеріальної шкоди вітчизняній промисловості чи може значно матеріально затримувати створення вітчизняної промисловості.

(b) СТОРОНИ можуть надавати звільнення від вимог підпараграфа (a) цього параграфа для того, щоб дозволити стороні стягувати антидемпінгове чи компенсаційне мито на імпорт будь-якого товару з метою усунення дії демпінгу чи субсидування, які спричиняють чи створюють загрозу спричинення матеріальної шкоди промисловості на території іншої сторони, яка експортує такий товар на територію імпортуючої сторони. СТОРОНИ повинні надавати звільнення від вимог підпараграфа (a) цього параграфа для того, щоб дозволити стягнення компенсаційного мита у випадках, коли вони визначать, що субсидія спричиняє чи створює загрозу спричинення матеріальної шкоди промисловості на території іншої сторони, яка експортує відповідний товар на територію імпортуючої сторони.(*)

(c) Проте, за виняткових обставин, якщо затримка може призвести до шкоди, яку важко виправити, сторона може стягувати компенсаційне мито з метою, визначеною підпараграфом (b) цього параграфа без попереднього погодження зі СТОРОНАМИ, за умови, що про таку дію необхідно негайно повідомити СТОРОНИ і що компенсаційне мито повинно бути без затримок скасовано, якщо СТОРОНИ будуть з ним незгодні.

7. Система стабілізації внутрішніх цін чи доходів вітчизняних виробників первинного товару незалежно від руху експортних цін, в результаті якої іноді при продажі товару на експорт ціна є нижчою за порівнювану ціну, яка виставляється покупцям на аналогічний товар на внутрішньому ринку, повинна розглядатися як така, що не спричиняє матеріальної шкоди у значенні параграфа 6, якщо шляхом консультацій зі сторонами, які суттєво зацікавлені в такому товарі, визначено, що:

(a) результатом системи також був продаж товару на експорт за ціною, вищою за порівнювану ціну, яка виставляється покупцям на аналогічний товар на внутрішньому ринку, та

(b) система функціонує таким чином чи то завдяки ефективному регулюванню виробництва, чи з інших причин, що вона не створює надлишкового стимулювання експорту чи іншим шляхом не спричиняє серйозного обмеження інтересів інших сторін.

1. Сторони повинні визнавати чинність загальних принципів оцінки, передбачених наступними параграфами цієї Статті, і вони зобов'язуються втілювати такі принципи щодо всіх товарів, які підлягають стягненню мит чи інших зборів,(*) або імпортним чи експортним обмеженням, основаним на вартості товару чи регульованим будь-яким способом на основі вартості. Більш того, вони повинні, на вимогу іншої сторони, переглянути дію будь-яких своїх законів чи правил стосовно оцінки вартості для митних цілей у світлі цих принципів. СТОРОНИ можуть вимагати від сторін звітів про заходи, вжиті ними на виконання положень цієї Статті.

2. (a) Оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.(*)

(b) Під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи аналогічного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов'язуватися або (i) з порівнюваними кількостями, або (ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.(*)

(c) Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до підпараграфа (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.(*)

3. Оцінка будь-якого імпортованого товару для митних цілей не повинна включати суми будь-якого внутрішнього податку, застосованого в країні походження чи експорту, від якого імпортований товар був звільнений або який був чи буде знятий шляхом повернення сплаченої суми.

4. (a) У випадку, коли інше не передбачено цим параграфом, якщо стороні для цілей параграфа 2 цієї Статті необхідно конвертувати в свою власну валюту ціну, виражену у валюті іншої країни, обмінний курс для кожної валюти, що має бути використаний, повинен базуватися на паритетному курсі, встановленому у порядку, передбаченому Статутом Міжнародного валютного фонду, чи на обмінному курсі, визнаному Фондом, чи на паритетному курсі, встановленому відповідно до спеціальної валютної угоди, укладеної згідно з Статтею XV цієї Угоди.

(b) У випадках, коли не існує такого встановленого паритетного курсу чи такого визнаного обмінного курсу, курс конвертації повинен реально відображати поточну вартість кожної валюти при комерційних трансакціях.

(c) Сторони за погодженням з Міжнародним валютним фондом повинні виробити правила, які регулюють конвертацію сторонами будь-якої іноземної валюти, відносно якої відповідно до Статуту Міжнародного валютного фонду постійно застосовуються множинні обмінні курси. Будь-яка сторона може застосовувати такі правила відносно таких іноземних валют для цілей параграфа 2 цієї Статті як альтернативу паритетним курсам. Доки такі правила не будуть прийняті СТОРОНАМИ, будь-яка сторона може застосовувати відносно будь-якої такої іноземної валюти правила конвертації для цілей параграфа 2 цієї Статті, які реально відображають вартість такої іноземної валюти у комерційних трансакціях.

(d) Ніщо у цьому параграфі не повинно тлумачитися як вимога до будь-якої сторони змінити метод конвертації валют для митних цілей, який застосовується на її території на день укладення цієї Угоди, якщо така зміна призвела б до загального збільшення суми мит, що підлягають сплаті.

5. Базис і методи визначення вартості товарів, які підпадають під обкладання митом чи іншими зборами або імпортні чи експортні обмеження, основані на вартості товару чи регульовані будь-яким способом на основі вартості, повинні бути стабільними і оприлюдненими достатньою мірою для того, щоб надати можливість комерсантам з достатньою впевненістю оцінити вартість товарів для митних цілей.

1. (a) Усі збори та платежі будь-якого характеру (окрім імпортних та експортних мит та окрім податків, які підпадають під сферу дії Статті III), що накладаються сторонами на імпорт чи експорт або у зв'язку з імпортом чи експортом, мають бути обмежені у сумі, яка приблизно дорівнює вартості наданих послуг і не повинна являти собою опосередкований захист вітчизняних товарів або оподаткування імпорту чи експорту у фіскальних цілях.

(b) Сторони визнають необхідність зменшення кількості та номенклатури зборів і платежів, зазначених у підпараграфі (a).

(c) Сторони також визнають необхідність скорочення до мінімуму обсягу і складності імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо імпортної та експортної документації.(*)

2. Сторона повинна на вимогу іншої сторони чи на вимогу СТОРІН переглянути дію своїх законів та правил у світлі положень цієї Статті.

3. Жодна сторона не повинна накладати великі штрафи за незначні порушення митних правил чи процедурних вимог. Зокрема, ніякий штраф за будь-який пропуск чи помилку в митній документації, які можна легко виправити і які явно були здійснені без обманних намірів чи злочинної халатності, не повинен перевищувати суму, необхідну лише для винесення попередження.

4. Положення цієї Статті повинні розповсюджуватися на збори, платежі, формальності та вимоги, які накладаються урядовими установами у зв'язку з імпортом та експортом, в тому числі на збори, платежі, формальності та вимоги відносно:

(a) консульських операцій, таких як видача консульських рахунків чи сертифікатів;

(b) кількісних обмежень;

(c) ліцензування;

(d) валютного контролю;

(e) статистичних послуг;

(f) документів, документації та сертифікації;

(g) аналізу та інспекції;

(h) карантину, санітарного контролю та дезинфекції.

1. Кожна сторона повинна надавати товарам, які походять із територій інших сторін режим щодо вимог маркування не менш сприятливий, ніж режим, що надається аналогічним товарам, які походять із будь-якої третьої країни.

2. Сторони визнають, що при прийнятті та запровадженні законів та правил щодо позначок про походження труднощі та незручності, які можуть бути спричинені такими заходами для торгівлі та промисловості експортуючих країн, повинні бути зведені до мінімуму, при цьому потрібно приділяти належну увагу необхідності захисту споживачів від шахрайських позначок чи позначок, які вводять в оману.

3. Коли в адміністративному відношенні це буде можливо зробити на практиці, сторони повинні дозволяти нанесення необхідних позначок про походження під час імпорту.

4. Закони та правила сторін стосовно маркування імпортованих товарів повинні бути такими, щоб їх виконання не викликало серйозного пошкодження товарів, чи значного зниження їх цінності, чи необґрунтованого зростання їх вартості.

5. Як загальне правило, ніяке спеціальне мито чи штраф не повинні накладатися будь-якою стороною за невиконання вимог до маркування при здійсненні імпорту, якщо тільки виправлення маркування не буде необґрунтовано затримано, чи якщо не були нанесені неправдиві позначки, чи якщо необхідне маркування не було пропущено навмисно.

6. Сторони повинні співробітничати одна з одною з метою запобігання використанню торгових найменувань у спосіб, який призводить до неправильного уявлення про дійсне походження товару і завдає шкоди характерним регіональним чи географічним назвам товарів, які походять з території сторони та захищені її законодавством. Кожна сторона повинна у повному обсязі та доброзичливо розглядати такі запити або подання, які можуть бути внесені будь-якою іншою стороною з приводу виконання зобов'язань, передбачених попереднім реченням, щодо найменувань товарів, які буди повідомлені їй іншою стороною.

1. Закони, положення, судові рішення та адміністративні розпорядження загального характеру, які вводяться будь-якою стороною стосовно класифікації або оцінки товарів для митних цілей, чи стосовно ставок мита, податків або інших платежів, чи стосовно вимог, обмежень або заборон на імпорт чи експорт, або на переказ платежів за них чи які впливають на їх продаж, розподіл, транспортування, страхування, складську інспекцію, виставлення на показ, переробку, змішування чи інше використання, повинні без затримок публікуватися таким чином, щоб надати можливість урядам та комерсантам ознайомитися з ними. Угоди, які впливають на міжнародну торговельну політику і діють між урядом чи урядовою установою будь-якої сторони та урядом чи урядовою установою будь-якої іншої сторони, також повинні публікуватися. Положення цього параграфа не потребують від будь-якої сторони розголошення конфіденційної інформації, якщо воно б ускладнило застосування законодавства, чи в інший спосіб суперечило б суспільним інтересам, чи завдало б шкоди законним комерційним інтересам окремих підприємств, державних або приватних.

2. Жодний захід загального застосування, який вживається будь-якою стороною і підвищує ставку мита чи інший збір на імпорт, який здійснюється у встановленому та єдиному порядку, чи накладає нову або більш обтяжливу вимогу, обмеження чи заборону на імпорт або на переказ платежів за нього, не повинен набирати чинності, доки такий захід не буде офіційно опубліковано.

3. (a) Кожна сторона повинна у єдиний, неупереджений та розумний спосіб застосовувати всі свої закони, положення, рішення чи розпорядження характеру, описаного у параграфі 1 цієї Статті.

(b) Кожна сторона повинна мати чи заснувати при першій можливості судові, арбітражні чи адміністративні трибунали або процедури з метою, inter alia, оперативного перегляду та коригування адміністративних заходів відносно митних питань. Такі трибунали чи процедури повинні бути незалежними від установ, на які покладено адміністративне виконання таких заходів, і їхні рішення повинні виконуватися такими установами, а такі установи повинні керуватися цими рішеннями у своїй практичній діяльності, якщо тільки до суду чи вищого трибуналу не надійде апеляційна скарга протягом часу, встановленого для подання апеляцій імпортерами, за умови, що центральне керівництво такої установи може вживати заходів для перегляду справи в порядку іншого судочинства, якщо існує вагома причина вважати, що рішення є несумісним із встановленими принципами законодавства чи реальними фактами.

(c) Положення підпараграфа (b) цього параграфа не повинні вимагати скасування чи заміни процедур, чинних на території сторони на день укладення цієї Угоди, які фактично забезпечують об'єктивний та неупереджений перегляд адміністративних заходів, навіть якщо такі процедури не є повністю чи формально незалежними від установ, на які покладено адміністративне виконання таких заходів. Будь-яка сторона, яка використовує такі процедури, повинна на вимогу надати СТОРОНАМ повну інформацію про такі процедури для того, щоб вони могли визначити, чи відповідають такі процедури вимогам цього параграфа.

1. Ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони.

2. Положення параграфа 1 цієї Статті не повинні поширюватися на:

(a) Заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони;

(b) Заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні у зв'язку із застосуванням стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у міжнародній торгівлі;

(c) Обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь-якій формі,(*) необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є:

(i) обмежити кількості аналогічного вітчизняного товару, які дозволяється реалізовувати чи виробляти, або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва аналогічного товару, кількості аналогічного вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар; або

(ii) усунути з ринку тимчасовий надлишок аналогічного вітчизняного товару або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва аналогічного товару, надлишок вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар, шляхом надання наявного надлишку певним групам вітчизняних споживачів безкоштовно чи за цінами, нижчими за поточні ринкові ціни; або

(iii) обмежити кількості будь-якого товару тваринного походження, які дозволяється виробляти, виробництво якого прямо залежить, повністю чи здебільшого, від імпортованого товару, якщо вітчизняне виробництво цього товару порівняно незначне.

Будь-яка сторона, яка застосовує обмеження щодо імпорту будь-якого товару відповідно до підпараграфа (c) цього параграфа, повинна надавати публічне повідомлення про загальну кількість чи вартість товару, які дозволяється імпортувати протягом певного періоду часу у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості. Крім того, будь-які обмеження, які застосовуються відповідно до параграфа (i) вище, не повинні зменшувати загальний обсяг імпорту відносно загального обсягу вітчизняного виробництва порівняно з тим співвідношенням, яке можна було б обґрунтовано передбачити між цими двома параметрами за відсутності обмежень. При визначенні такого співвідношення сторона, повинна приділити належну увагу співвідношенню, яке переважало протягом попереднього репрезентативного періоду, а також будь-яким особливим факторам,(*) які могли б вплинути чи які можуть впливати на торгівлю відповідним товаром.

1. Незважаючи на положення параграфа 1 Статті XI, будь-яка сторона з метою підтримання свого зовнішнього фінансового стану та рівноваги платіжного балансу може обмежувати кількість чи вартість товару, які дозволяється імпортувати при виконанні положень наступних параграфів цієї Статті.

2. (a) Обмеження імпорту, які вводяться, застосовуються чи посилюються стороною відповідно до цієї Статті, не повинні перевищувати рівень, необхідний для того, щоб:

(i) відвернути неминучу загрозу серйозного скорочення грошових резервів чи зупинити таке скорочення, або

(ii) у випадку, якщо сторона має вкрай малі грошові резерви, досягти розумного темпу збільшення її резервів.

У кожному випадку належна увага повинна приділятися будь-яким особливим факторам, які можуть впливати на резерви такої сторони або на її потребу у резервах, включаючи, у випадках можливості користування спеціальними зовнішніми кредитами та іншими ресурсами, потребу у забезпеченні належного використання таких кредитів чи ресурсів.

(b) Сторони, які застосовують обмеження відповідно до підпараграфа (a) цього параграфа, повинні поступово послаблювати їх у міру покращення ситуації, застосовуючи їх лише настільки, наскільки умови, встановлені підпараграфом (а), виправдовують їх застосування. Вони повинні скасувати обмеження, коли умови вже більше не виправдовують їх введення чи застосування відповідно до зазначеного підпараграфа.

3. (a) Сторони зобов'язуються при проведенні своєї внутрішньої політики приділяти належну увагу необхідності підтримання чи відновлення рівноваги своїх платіжних балансів на здоровій та тривалій основі, а також бажаності уникнення нераціонального використання виробничих ресурсів. Вони визнають, що для досягнення цих цілей бажано у міру можливості застосовувати заходи, які скоріше розширюють, ніж скорочують міжнародну торгівлю.

(b) Сторони, які застосовують обмеження відповідно до цієї Статті, можуть визначати обсяг обмежень імпорту різних товарів чи груп товарів таким чином, щоб надати пріоритет імпорту тих товарів, які є більш важливими.

(c) Сторони, які застосовують обмеження відповідно до цієї Статті, зобов'язуються:

(i) уникати завдання непотрібної шкоди комерційним чи економічним інтересам будь-якої іншої сторони;(*)

(ii) не застосовувати обмеження таким чином, щоб необгрунтовано перешкоджати імпорту будь-яких товарів у мінімальних комерційних кількостях, виключення яких порушило б звичайні канали торгівлі; а також

(iii) не застосовувати обмеження, які б перешкоджали імпорту комерційних зразків чи перешкоджали б виконанню положень про патенти, торгові марки, авторські права чи аналогічних процедур.

(d) Сторони визнають, що в результаті внутрішньої політики, спрямованої на досягнення та збереження повної і продуктивної зайнятості або на розвиток економічних ресурсів, сторона може відчувати високий попит на імпорт, який може створити загрозу її грошовим резервам, зазначену у параграфі 2(a) цієї Статті. Відповідно, сторона, яка виконує інші положення цієї Статті, не повинна скасовувати чи змінювати обмеження на підставі того, що зміна такої політики зробила б зайвими ті обмеження, які вона застосовує відповідно до цієї Статті.

4. (a) Будь-яка сторона, яка вводить нові обмеження чи підвищує загальний рівень існуючих обмежень шляхом значного посилення заходів, застосованих відповідно до цієї Статті, повинна негайно після введення чи посилення таких обмежень (чи у випадках, коли можливо провести попередні консультації, до такого введення або посилення) провести консультації зі СТОРОНАМИ щодо характеру ускладнень в її платіжному балансі, існуючих альтернативних коригуючих заходів, а також можливого впливу обмежень на економіку інших сторін.

(b) На дату, що підлягає визначенню ними,(*) СТОРОНИ повинні переглянути всі обмеження, які до того часу все ще будуть застосовуватися відповідно до цієї Статті. Через рік після цієї дати сторони, які застосовують обмеження імпорту відповідно до цієї Статті, повинні щорічно проводити консультації, описані у підпараграфі (a) цього параграфа, зі СТОРОНАМИ.

(c) (i) Якщо в ході консультацій зі стороною, які проводяться згідно з підпараграфами (a) чи (b) вище, СТОРОНИ визначать, що обмеження є несумісними з положенням цієї Статті або з положеннями Статті XIII (при виконанні положень Статті XIV), вони повинні указати характер несумісності та можуть порекомендувати, щоб обмеження були відповідним чином змінені.

(ii) Проте, якщо в результаті консультацій СТОРОНИ визначать, що обмеження застосовуються у спосіб, який тягне за собою серйозну несумісність з положеннями цієї Статті або з положеннями Статті XIII (при виконанні положень Статті XIV), і що цим завдається шкода чи створюється загроза шкоди торгівлі будь-якої сторони, вони повинні проінформувати про це сторону, яка застосовує обмеження, і зробити відповідні рекомендації щодо забезпечення сумісності з такими положеннями протягом визначеного періоду часу. У випадку, якщо така сторона не виконає ці рекомендації протягом визначеного періоду часу, СТОРОНИ можуть звільнити будь-яку сторону, торгівля якої потерпає від таких обмежень, від тих зобов'язань за цією Угодою відносно сторони, що застосовує обмеження, які вони можуть вважати належними за даних обставин.

(d) СТОРОНИ повинні пропонувати будь-якій стороні, яка застосовує обмеження відповідно до цієї Статті, розпочати консультації з ними на вимогу будь-якої сторони, яка може prima facie встановити, що обмеження є несумісними з положеннями цієї Статті чи з положеннями Статті XIII (при виконанні положень Статті XIV) і що вони негативно впливають на її торгівлю. Проте така пропозиція не може висуватися, доки СТОРОНИ не упевняться, що прямі переговори між відповідними сторонами виявилися безуспішними. У випадку, якщо в результаті консультацій зі СТОРОНАМИ не буде досягнуто ніякої домовленості і якщо вони визначать, що обмеження застосовуються не відповідно до таких положень і що цим завдається шкода чи створюється загроза завдання шкоди торгівлі сторони, яка ініціює розгляд, вони повинні рекомендувати скасування чи зміну обмежень. У випадку, якщо обмеження не будуть скасовані чи змінені протягом часу, встановленого СТОРОНАМИ, вони можуть звільнити сторону, яка ініціює розгляд, від тих зобов'язань за цією Угодою відносно сторони, що застосовує обмеження, які вони можуть вважати належними за даних обставин.

(e) При розгляді питання відповідно до цього параграфа, СТОРОНИ повинні приділяти належну увагу будь-яким особливим зовнішніх факторам, які справляють негативний вплив на експорт сторони, яка застосовує обмеження.(*)

(f) Рішення по цьому параграфу повинні виноситися оперативно і, якщо можливо, протягом шістдесяти днів з дати початку консультацій.

5. У випадку, якщо є постійне і широкомасштабне застосування обмежень імпорту згідно з цією Статтею, які свідчать про загальне порушення рівноваги, що обмежує міжнародну торгівлю, СТОРОНИ повинні розпочати обговорення питання про те, чи можуть бути вжиті інші заходи тими сторонами, платіжний баланс яких знаходиться у скрутному становищі, або тими, платіжний баланс яких має тенденцію бути винятково сприятливим, або будь-якою міжурядовою організацією з метою усунення базових причин порушення рівноваги. На запрошення СТОРІН сторони повинні брати участь у таких обговореннях.

1. Ніякі заборони чи обмеження не повинні застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару на територію будь-якої іншої сторони чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для території будь-якої іншої сторони, якщо тільки імпорт аналогічного товару з усіх третіх країн чи експорт аналогічного товару до всіх третіх країн не є аналогічним чином забороненим чи обмеженим.

2. При застосуванні обмежень імпорту будь-якого товару сторони повинні прагнути такого розподілу торгівлі цим товаром, щоб якнайточніше досягти таких часток у торгівлі, які різні сторони за очікуваннями могли б мати за відсутності таких обмежень, і з цієї метою вони повинні дотримуватися наступних принципів:

(a) у випадках застосування квот, квоти, які виражають загальний обсяг дозволеного імпорту (незалежно від того, чи є вони розподіленими між країнами-постачальниками чи ні) повинні бути фіксованими, і про їх обсяг повинно надаватися повідомлення відповідно до параграфа 3(b) цієї Статті;

(b) у випадках, коли квоти не застосовуються, обмеження можуть вводитися шляхом видачі ліцензій чи дозволів на імпорт без встановлення квоти;

(c) сторони не повинні, окрім випадків застосування квот, розподілених відповідно до підпараграфа (d) цього параграфа, вимагати, щоб ліцензії чи дозволи на імпорт використовувалися для імпорту відповідного товару з певної країни чи джерела;

(d) у випадках, коли квота розподіляється між країнами-постачальниками, сторона, яка застосовує обмеження, може укласти домовленість відносно розподілу часток квоти з усіма іншими сторонами, які мають значну зацікавленість у постачанні відповідного товару. У випадках, коли цей спосіб з обґрунтованих причин не може бути застосований, відповідна сторона повинна розподіляти між сторонами, які мають значну зацікавленість у постачанні відповідного товару, частки від загальної кількості чи вартості імпорту товару, основані на пропорціях, поставлених такими сторонами протягом попереднього репрезентативного періоду, при цьому належна увага повинна приділятися будь-яким особливим факторам, які могли вплинути чи можуть впливати на торгівлі цим товаром. Не повинні накладатися ніякі умови чи формальності, які б могли перешкоджати будь-якій стороні повністю використати частку будь-якої такої загальної кількості чи вартості, яка була їй надана, за умови, що імпорт здійснюється в межах будь-якого встановленого періоду, до якого може відноситися квота.(*)

3. (a) У випадках, коли ліцензії на імпорт видаються у зв'язку з обмеженнями імпорту, сторона, яка застосовує обмеження, повинна надати на вимогу будь-якої сторони, зацікавленої у торгівлі відповідним товаром, всю необхідну інформацію щодо застосування обмежень, ліцензій на імпорт, виданих за останній час, та розподілу таких ліцензій між країнами-постачальниками, за умови, що сторони не зобов'язані надавати інформацію про назви підприємств-імпортерів чи постачальників.

(b) У випадку, коли обмеження імпорту пов'язані зі встановленням квот, сторона, яка застосовує обмеження, повинна надати публічне повідомлення про загальну кількість чи вартість товару або товарів, яку дозволяється імпортувати протягом певного періоду у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості. Будь-які поставки відповідного товару, які були в дорозі під час, коли було надане публічне повідомлення, не повинні заборонятися для ввезення, за умови, що вони можуть зараховуватися, якщо це практично можливо, у кількість, дозволену до імпорту протягом відповідного періоду, а також, якщо це необхідно, у кількості, дозволені до імпорту протягом безпосередньо наступного періоду чи періодів, а також за умови, що, якщо будь-яка сторона, як правило, звільняє від таких обмежень товари, які ввозяться для споживання або взяті з митного складу для споживання протягом тридцяти днів з дати подання такого публічного повідомлення, така практика повинна розглядатися як повністю відповідна вимогам цього параграфа.