Мінаматська конвенція про ртуть

2. Комітет заохочує реалізацію та здійснює перегляд дотримання всіх положень цієї Конвенції. Комітет розглядає як індивідуальні, так і системні питання реалізації та дотримання, і, по мірі необхідності, виносить рекомендації Конференції Сторін.

3. Комітет складається з 15 членів, які висуваються Сторонами та обираються Конференцією Сторін з належним урахуванням справедливого географічного представництва на основі п’яти регіонів Організації Об’єднаних Націй; перші члени Комітету обираються на першій нараді Конференції Сторін, після чого відповідно до правил процедури, затверджених Конференцією Сторін, відповідно до пункту 5; члени Комітету володіють компетенцією в сфері, пов’язаній з цією Конвенцією, та відображають належне співвідношення знань у відповідних сферах.

4. Комітет може розглядати питання на підставі:

a) письмових звернень будь-якої зі Сторін у зв’язку з дотриманням нею положень цієї Конвенції;

b) національних доповідей, представлених відповідно до статті 21; та

c) запитів Конференції Сторін.

5. Комітет розробляє його правила процедури, які підлягають затвердженню Конференцією Сторін на її другій нараді; Конференція Сторін може приймати додаткові права та обов’язки Комітету.

6. Комітет докладає всіх зусиль для прийняття його рекомендацій на основі консенсусу. Якщо вичерпані усі засоби для досягнення консенсусу, а згоди не буде досягнуто, то в якості останнього засобу така рекомендація приймається більшістю в три чверті голосів членів, присутніх і таких, що беруть участь у голосуванні, за наявності кворуму в дві третини членів.

1. Сторонам рекомендується:

a) сприяти розробці та реалізації стратегій та програм для виявлення та захисту населення, що знаходиться в зоні ризику, особливо вразливих груп населення, включаючи розробку науково обґрунтованих керівних принципів з охорони здоров’я людини, пов’язаних з впливом ртуті та сполук ртуті, установлення цільових показників щодо скорочення впливу ртуті там, де це може бути застосовано, й просвіту громадськості за участю державної системи охорони здоров’я та інших відповідних секторів;

b) сприяти розробці й реалізації науково обґрунтованих освітніх та профілактичних програм, що стосуються впливу ртуті й сполук ртуті на робочому місці, пов’язаного з характером роботи;

c) заохочувати надання відповідних медичних послуг із профілактики, лікування та допомоги населенню, постраждалому від впливу ртуті й сполук ртуті; і

d) створювати і зміцнювати, у разі необхідності, інституційний та професійний медичний потенціал для профілактики, діагностики, лікування та моніторингу ризиків для здоров’я людини, пов’язаних із впливом ртуті та сполук ртуті.

2. Конференція Сторін при розгляді питань або заходів, пов’язаних зі здоров’ям людини повинна:

a) у разі необхідності консультуватися та співпрацювати з Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною організацією праці та іншими відповідними міжурядовими організаціями; та

b) у разі необхідності сприяти співробітництву та обміну інформацією з Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною організацією праці та іншими відповідними міжурядовими організаціями.

1. Кожна Сторона сприяє обміну:

a) науковою, технічною, економічною та правовою інформацією, щодо ртуті та сполук ртуті, у тому числі інформацію токсикологічного та екотоксикологічного характеру, а також інформацію з питань безпеки;

b) інформацією про скорочення або ліквідацію виробництва, використання, торгівлі, викидів та вивільнень ртуті й сполук ртуті;

c) інформацією щодо технічно та економічно реалізованих альтернатив:

i) продукції, що містить ртуть;

ii) виробничих процесів, у яких використовується ртуть або сполуки ртуті; та

iii) видам діяльності та процесам, за яких відбуваються викиди або вивільнення ртуті чи сполук ртуті,

у тому числі інформацію щодо ризиків для здоров’я людини та навколишнього середовища та соціально-економічних витрат і вигід, пов’язаних з такими альтернативами; та

d) епідеміологічною інформацією, що стосується наслідків для здоров’я людини, пов’язаних зі впливом ртуті та сполук ртуті, у тісній співпраці зі Всесвітньою організацією охорони здоров’я та іншими відповідними організаціями, у міру доцільності.

2. Сторони можуть обмінюватися вказаною в пункті 1 інформацією безпосередньо, через Секретаріат або у співпраці з іншими відповідними організаціями, у тому числі секретаріатами існуючих конвенцій про хімічні речовини та відходи, у разі необхідності.

3. Секретаріат сприяє співробітництву у сфері обміну інформацією, зазначеному в цій статті, а також співпраці з відповідними організаціями, у тому числі секретаріатами багатосторонніх природоохоронних угод та інших міжнародних ініціатив. На додаток до інформації, отриманої від Сторін, зазначена інформація включає інформацію від міжурядових та неурядових організацій, що мають спеціальні знання та досвід у сфері ртуті, а також національних їв міжнародних установ, що мають такі знання та досвід.

4. Кожна Сторона призначає національний координаційний центр для обміну інформацією відповідно до цієї Конвенції, в тому числі щодо наявності згоди Сторін, що імпортують, висловленої відповідно до статті 3.

5. Для цілей цієї Конвенції інформація, що стосується питань здоров’я й безпеки людини та навколишнього середовища, не вважається конфіденційною. Сторони, що здійснюють обмін іншою інформацією відповідно до цієї Конвенції, забезпечують захист будь-якої конфіденційної інформації за взаємною згодою.

1. Кожна Сторона, у межах своїх можливостей, підтримує та сприяє:

a) наданню громадськості наявної інформації щодо:

i) впливу ртуті й сполук ртуті на здоров’я людини та навколишнє середовище;

ii) альтернатив ртуті й сполук ртуті;

iii) тем, визначених в пункті 1 статті 17;

iv) результатів її діяльності в сфері наукових досліджень, розробок та моніторингу відповідно до статті 19; та

v) заходів з виконання її зобов’язань за цією Конвенцією;

b) просвіті, навчанню та громадській обізнаності щодо наслідків впливу ртуті та сполук ртуті на здоров’я людини та навколишнє середовище у співпраці з відповідними міжурядовими та неурядовими організаціями й вразливими групами населення - у разі необхідності.

2. Кожна Сторона використовує існуючі механізми або розглядає можливість розробки механізмів, таких як реєстри вивільнення та переносу забруднювачів, де це може бути застосовано, для збору та поширення інформації щодо оціночних показників своїх щорічних об’ємів ртуті та сполук ртуті, які викидаються, вивільнюються або видаляються внаслідок діяльності людини.

1. Сторони, з урахуванням своїх відповідних обставин та можливостей, прагнуть співпрацювати у питаннях розробки та вдосконалення:

a) кадастрів використання, споживання й антропогенних атмосферних викидів і вивільнень у воду та на землю ртуті та сполук ртуті;

b) моделювання й моніторингу географічного представництва рівнів ртуті й сполук ртуті у вразливих групах населення та компонентах навколишнього середовища, у тому числі флорі й фауні, таких як риба, морські ссавці, морські черепахи та птахи, а також співробітництво у сфері відбору відповідних і належних проб та обміну ними;

c) оцінок впливу ртуті й сполук ртуті на здоров’я людини та навколишнє середовище, поряд із соціальним, економічним та культурним впливом, особливо щодо вразливих груп населення;

d) узгодженої методології заходів, які вживаються відповідно до підпунктів "a", "b" та "c";

e) інформації щодо екологічного циклу, перенесення (у тому числі перенесення на великі відстані та осадження), перетворення та кругообіг ртуті й сполук ртуті в різноманітних екосистемах, з належним урахуванням відмінностей між антропогенними та природними викидами й вивільненнями ртуті та ремобілізації ртуті з раніше утворених осаджень;

f) інформації щодо торгівлі ртуттю, сполуками ртуті й продукцією, що містить ртуть; і

g) інформації та наукових досліджень щодо технічної та економічної доступності безртутної продукції та процесів, а також найкращих наявних методів і найкращих видів природоохоронної діяльності для скорочення та моніторингу викидів та вивільнень ртуті й сполук ртуті.

2. У процесі реалізації заходів, зазначених у пункті 1, Сторони повинні, у разі необхідності, спиратися на існуючі мережі моніторингу та науково-дослідницькі програми.

1. Кожна Сторона може, після проведення первинної оцінки, розробити й виконати, з урахуванням своїх внутрішніх обставин, план реалізації, спрямований на виконання зобов’язань за цією Конвенцією. Будь-який такий план повинен бути переданий до Секретаріату одразу після його розроблення.

2. Кожна Сторона може переглядати та оновлювати свій план реалізації з урахуванням її внутрішніх обставин та відповідно до керівних принципів Конференції Сторін та інших відповідних керівних принципів.

3. У процесі виконання роботи відповідно до пунктів 1 та 2 Сторони повинні консультуватися з національними заінтересованими суб’єктами з метою сприяння розробленню, виконанню, перегляду та оновленню своїх планів реалізації.

4. Сторони можуть також координувати плани на регіональному рівні з метою сприяння реалізації цієї Конвенції.

1. Кожна Сторона звітуватиме Конференції Сторін через Секретаріат про заходи, вжиті нею з метою реалізації положень цієї Конвенції та щодо ефективності таких заходів та можливих проблем з точки зору досягнення цілей цієї Конвенції.

2. Кожна Сторона включає до своєї звітності інформацію, передбачену статтями 3, 5, 7, 8 та 9 цієї Конвенції.

3. Конференція Сторін на своїй першій нараді визначає періодичність і форму подання Сторонами звітності з урахуванням доцільності координації подання звітності з іншими відповідними конвенціями про хімічні речовини та про відходи.

1. Конференція Сторін проводить оцінку ефективності цієї Конвенції, починаючи не пізніше, ніж через шість років після дати набрання чинності цією Конвенцією, а потім з періодичністю, що визначається нею.

2. З метою сприяння проведенню оцінки, Конференція Сторін на своїй першій нараді ініціює формування механізмів для забезпечення себе порівняльними даними про контроль за присутністю та переміщення ртуті й сполук ртуті в навколишньому середовищі, а також тенденції, що характеризують рівні вмісту ртуті й сполук ртуті, що спостерігаються у флорі й фауні та у вразливих групах населення.

3. Оцінка проводиться на підставі наявної наукової, екологічної, технічної, фінансової та економічної інформації, включаючи:

a) звітності та іншої інформації з моніторингу, наданої Конференції Сторін відповідно до пункту 2;

b) звітності, наданої відповідно до статті 21;

c) інформації та рекомендацій, наданих відповідно до статті 15; та

d) звітності й іншої відповідної інформації щодо роботи механізмів фінансової допомоги, передачі технологій та зміцнення потенціалу, упроваджених відповідно до цієї Конвенції.

1. Цим створюється Конференція Сторін.

2. Перша нарада Конференції Сторін скликається Виконавчим Директором Програми Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища не пізніше, ніж через один рік після дати набрання чинності цією Конвенцією. Після цього чергові наради Конференції Сторін скликаються з періодичністю, яку встановить Конференція.

3. Позачергові наради Конференції Сторін скликаються у випадках, коли Конференція вважатиме це за доцільне або за письмовим проханням будь-якої Сторони, за умови, що протягом шести місяців з моменту інформування Сторін Секретаріатом цей запит буде підтримано не менш, ніж однією третиною Сторін.

4. Конференція Сторін на своїй першій нараді консенсусом узгоджує та приймає правила процедури й фінансові правила для себе та будь-яких своїх допоміжних органів, а також фінансові положення, що регулюють функціонування Секретаріату.

5. Конференція Сторін на постійній основі контролює та оцінює реалізацію цієї Конвенції. Конференція Сторін виконує функції, покладені на неї відповідно до цієї Конвенції та з цією метою:

a) засновує такі допоміжні органи, які вона вважає необхідними для реалізації цієї Конвенції;

b) співпрацює у відповідних випадках з компетентними міжнародними організаціями, а також міжурядовими та неурядовими органами;

c) проводить регулярний перегляд усієї інформації, що надана їй та Секретаріату відповідно до статті 21;

d) розглядає будь-які рекомендації, надані їй Комітетом з питань реалізації та дотримання;

e) розглядає та вживає будь-яких додаткових заходів, які можуть бути необхідні для досягнення цілей цієї Конвенції; та

f) проводить перегляд Додатків А та В відповідно до статей 4 та 5.

6. Організація Об’єднаних Націй, її спеціалізовані установи та Міжнародне агентство з атомної енергії, а також будь-яка держава, яка не є Стороною цієї Конвенції, можуть бути представлені на нарадах Конференції Сторін в якості спостерігачів. Будь-який національний або міжнародний урядовий чи неурядовий органи, або установа, які наділені компетенцією з питань, передбачених цією Конвенцією, та повідомили Секретаріатові про своє бажання бути представленим на нараді Конференції Сторін у якості спостерігача, можуть бути допущені до участі на ній, якщо проти цього не заперечує щонайменше одна третина присутніх на нараді Сторін. Допуск та участь спостерігачів регулюється правилами процедури, прийнятими Конференцією Сторін.

1. Цим створюється Секретаріат.

2. На Секретаріат покладаються такі функції:

a) організація нарад Конференції Сторін та її допоміжних органів і надання їм відповідних послуг;

b) надання допомоги Сторонам, особливо Сторонам, які є країнами, що розвиваються, та Сторонам, які є країнами з перехідною економікою, за їхнім запитом, у реалізації цієї Конвенції;

c) забезпечення, у разі необхідності, координації діяльності із секретаріатами інших відповідних міжнародних органів, особливо інших конвенцій про хімічні речовини та відходи;

d) надання Сторонам сприяння щодо обміну інформацією, пов’язаною з реалізацією цієї Конвенції;

e) підготовка та подання Сторонам періодичних доповідей, які ґрунтуються на інформації, отриманій відповідно до статей 15 та 21, та іншій наявній інформації;

f) укладення під спільним керівництвом Конференції Сторін таких адміністративних та договірних угод, які можуть знадобитися для ефективного виконання його функцій; і

g) виконання інших функцій Секретаріату, визначених у цій Конвенції, і таких інших функцій, які можуть бути визначені Конференцією Сторін.

3. Функції Секретаріату цієї Конвенції здійснюються Виконавчим Директором Програми Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища, якщо Конференція Сторін не ухвалить більшістю в три чверті присутніх і таких, що брали участь в голосуванні Сторін, рішення доручити виконання функції Секретаріату якій-небудь іншій міжнародній організації або декільком іншим таким організаціям.

4. Конференція Сторін шляхом консультацій з відповідними міжнародними органами може передбачити розширення співробітництва та координації між Секретаріатом і секретаріатами інших конвенцій про хімічні речовини та відходи. Конференція Сторін шляхом консультацій з відповідними міжнародними органами може надавати додаткові керівні вказівки з цього питання.

1. Сторони прагнуть урегулювати будь-який спір між ними щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції шляхом переговорів або іншими мирними засобами за своїм вибором.

2. При ратифікації, прийнятті, затвердженні цієї Конвенції або приєднанні до неї, чи в будь-який час після цього будь-яка Сторона, яка не є регіональною організацією економічної інтеграції, може надіслати Депозитарієві письмову заяву про те, що стосовно будь-якого спору, що стосується тлумачення або застосування цієї Конвенції, вона визнає один чи обидва з таких засобів урегулювання спору обов’язковими по відношенню до будь-якої Сторони, що бере на себе аналогічне зобов’язання з таких:

a) арбітражний розгляд відповідно до процедури, зазначеної в частині I Додатка E;

b) передача спору до Міжнародного Суду.

3. Сторона, яка є регіональною організацією економічної інтеграції, може зробити аналогічну заяву, характерну щодо арбітражного розгляду відповідно до пункту 2.

4. Заява, зроблена відповідно до пункту 2 або 3, залишається чинною до закінчення строку дії відповідно до її умов або протягом трьох місяців після передачі на зберігання Депозитарієві письмового повідомлення про її відкликання.

5. Закінчення строку дії заяви, повідомлення про відкликання або нова заява ніяким чином не впливають на справи, що перебувають на розгляді арбітражного суду або Міжнародного Суду, якщо сторони спору не домовляться про це.

6. Якщо сторони спору не погодили засобу врегулювання спору відповідно до пункту 2 або 3 та якщо вони не змогли урегулювати свій спір за допомогою засобів, зазначених у пункті 1 протягом дванадцяти місяців після надіслання однією зі Сторін іншій Стороні повідомлення про наявність спору між ними, цей спір, за запитом будь-якої зі сторін спору, передається на розгляд погоджувальної комісії. Процедура, викладена в частині II Додатка E, застосовується до процесу примирення в рамках цієї статті.

1. Поправки до цієї Конвенції можуть бути запропоновані будь-якою зі Сторін.

2. Поправки до цієї Конвенції приймаються на нараді Конференції Сторін. Текст будь-якої запропонованої поправки надсилається Секретаріатом Сторонам не пізніше, ніж за шість місяців до проведення наради, на якій їм пропонується прийняти таку поправку. Секретаріат також направляє текст запропонованої поправки Сторонам, що підписали цю Конвенцію та для інформації - Депозитарієві.

3. Сторони докладають усіх зусиль для досягнення згоди щодо прийняття будь-якої запропонованої поправки до цієї Конвенції шляхом консенсусу. У разі, якщо всі засоби для досягнення консенсусу вичерпані, а згоди не досягнуто, тоді, як останній засіб для прийняття такої поправки, є більшість у три чверті голосів Сторін, присутніх на нараді та які брали участь у голосуванні.

4. Прийнята поправка направляється Депозитарієм усім Сторонам для ратифікації, прийняття або затвердження.

5. Депозитарієві направляються письмові повідомлення про ратифікацію, прийняття або затвердження поправки. Поправка, що є прийнятою відповідно до пункту 3, набирає чинності для Сторін, які надали свою згоду на обов’язковість цієї Конвенції, на дев’яностий день після здачі на зберігання документів про ратифікацію, прийняття або затвердження принаймні трьома чвертями цих Сторін, які є Сторонами на момент прийняття поправки. Після цього поправка набирає чинності для будь-якої іншої Сторони на дев’яностий день після передачі цією Стороною на зберігання їй документа про ратифікацію, прийняття або затвердження такої поправки.

1. Додатки до цієї Конвенції є її невід’ємною частиною, і, якщо прямо не передбачено інше, посилання на цю Конвенцію одночасно є посиланням на будь-які додатки до неї.

2. Будь-які додаткові додатки, прийняті після набрання чинності цією Конвенцією, обмежуються процедурними, науковими, технічними або адміністративними питаннями.

3. Щодо пропозицій, прийняття або набрання чинності додатковими додатками до цієї Конвенції застосовується така процедура:

a) додаткові додатки пропонуються та приймаються відповідно до процедури, викладеної в пунктах 1-3 статті 26;

b) будь-яка Сторона, яка не може прийняти додаткового додатку, письмово повідомляє про це Депозитарієві протягом одного року з дати повідомлення Депозитарієм про прийняття такого додатка. Депозитарій негайно повідомляє всім Сторонам про будь-яке отримане ним повідомлення. Сторона може в будь-який час письмово повідомити Депозитарієві про відкликання попереднього повідомлення про неприйняття будь-якого додаткового додатку, після чого цей додаток набирає чинності для цієї Сторони з урахуванням положень підпункту "c"; і

c) після закінчення одного року з дати повідомлення Депозитарієм про прийняття додаткового додатку цей додаток набирає чинності для всіх Сторін, які не надали повідомлення про неприйняття відповідно до положень підпункту "b".

4. Пропозиція, прийняття та набрання чинності поправками до додатків до цієї Конвенції регулюються такими саме процедурами, що встановлені для пропозиції, прийняття та набрання чинності додатковими додатками до цієї Конвенції, крім випадків, коли поправка до додатку не набирає чинності по відношенню до будь-якої Сторони, яка зробила заяву про поправку до додатків відповідно до пункту 5 статті 30; в такому випадку будь-яка поправка набирає чинності для такої Сторони на дев’яностий день після дати здачі нею на зберігання Депозитарієві її документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання до такої поправки.

5. Якщо додатковий додаток або поправка до додатку пов’язані зі внесенням поправки до цієї Конвенції, то такий додатковий додаток або поправка до додатку не набирає чинності доти, доки не набере чинності поправка до цієї Конвенції.

1. За винятком випадків, передбачених пунктом 2, кожна Сторона цієї Конвенції має один голос.

2. Регіональна організація економічної інтеграції бере участь у голосуванні з питань, що входять до її компетенції, із кількістю голосів, що дорівнює кількості її держав-членів, які є Сторонами цієї Конвенції. Така організація не користується правом голосу, якщо ним користується яка-небудь держава-учасниця, і навпаки.

Ця Конвенція є відкритою для підписання всіма державами та регіональними організаціями економічної інтеграції в м. Кумамото, Японія, 10 та 11 жовтня 2013 року та пізніше, до 9 жовтня 2014 року, в Центральних установах Організації Об’єднаних Націй у м. Нью-Йорк.

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню державами або регіональними організаціями економічної інтеграції. Вона є відкритою для приєднання держав та регіональних організацій економічної інтеграції з наступного дня після дати, на яку ця Конвенція закривається для підписання. Документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання здаються на зберігання Депозитарієві.

2. Будь-яка регіональна організація економічної інтеграції, яка стає Стороною цієї Конвенції, при тому, що жодна з її держав-членів не є Стороною, несе всі зобов’язання за цією Конвенцією. У разі, коли одна або декілька держав-членів таких організацій є Сторонами цієї Конвенції, така організація та її держави-члени приймають рішення щодо їхньої відповідної відповідальності за виконання їхніх зобов’язань відповідно до цієї Конвенції. У таких випадках організація та держави-члени не можуть одночасно користуватися правами відповідно до цієї Конвенції.

3. У своєму документі про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, регіональна організація економічної інтеграції заявляє про сферу своєї компетенції щодо питань, які регулюються цією Конвенцією. Будь-яка така організація також повідомляє Депозитарієві про будь-яку відповідну зміну у сфері своєї компетенції, який, у свою чергу, інформує про це Сторони.

4. Кожній державі або регіональній організації економічної інтеграції рекомендується направити до Секретаріату під час ратифікації, прийняття, затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї інформацію щодо їхніх заходів з реалізації цієї Конвенції.

5. У своєму документі про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання будь-яка Сторона може заявити, що стосовно неї будь-яка поправка до додатка набирає чинності лише після здачі на зберігання її документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання до такої поправки.

1. Ця Конвенція набирає чинності на дев’яностий день після дати здачі на зберігання п’ятдесятого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання.

2. Для кожної держави або регіональної організації економічної інтеграції, які ратифікують, приймають або затверджують цю Конвенцію чи приєднуються до неї після здачі на зберігання п’ятдесятого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, ця Конвенція набирає чинності на дев’яностий день після здачі на зберігання такою державою або регіональною організацією економічної інтеграції документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання.

3. Для цілей пунктів 1 та 2 будь-який документ, який здано на зберігання регіональною організацією економічної інтеграції, не вважається додатковим до документів, зданих на зберігання державами-членами такої організації.

Застереження до цієї Конвенції не допускаються.

1. У будь-який час після закінчення трьох років з дати набрання чинності цією Конвенцією для Сторони, така Сторона може вийти із цієї Конвенції, надіславши письмове повідомлення Депозитарієві.

2. Будь-який такий вихід набирає чинності після закінчення одного року з дати отримання Депозитарієм повідомлення про вихід або будь-якої пізнішої дати, яка може бути зазначена у повідомленні про вихід.

Депозитарієм цієї Конвенції є Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй.

Оригінал цієї Конвенції, тексти якої англійською, арабською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами є рівноавтентичними, здається на зберігання Депозитарієві.

На посвідчення чого ті, що нижче підписалися, належним чином на те уповноважені, підписали цю Конвенцію.

Учинено в м. Кумамото, Японія, десятого жовтня дві тисяча тринадцятого року.

Додатки

Із цього Додатка виключається наступна продукція:

a) продукція, необхідна для захисту цивільного населення та використання у військових цілях;

b) продукція для досліджень, калібрування приладів, для застосування в якості еталону;

c) у разі відсутності прийнятних безртутних альтернатив для заміни - перемикачі та реле, люмінесцентні лампи з холодним катодом та люмінесцентні лампи із зовнішнім електродом (ЛЛКХ та ЛЛЗЕ) для електронних дисплеїв, вимірювальні пристрої;

d) продукція, що використовується в традиційній або релігійній практиці; і

e) вакцини, які містять тіомерсал у якості консервантів.

1. Кожна Сторона, на яку розповсюджується дія пункту 3 статті 7, включає до свого національного плану дій:

a) національні цілі та цільові показники скорочення;

b) заходи по відмові від:

i) амальгамування цільної руди;

ii) відкритого спалювання амальгами або переробної амальгами;

iii) спалювання амальгами в житлових районах; і

iv) вилужування ціанування осадових порід, руди або шламу, куди було додано ртуть, без попереднього видалення ртуті;

c) заходи зі сприяння упорядкуванню або регулюванню сектору кустарного та дрібномасштабного видобутку золота;

d) базові оціночні показники використовуваної ртуті й методів, застосовувані при кустарному та дрібномасштабному видобутку й обробки золота на її території;

e) стратегії заохочення скорочення викидів та вивільнень, а також зменшення впливу ртуті при кустарному та дрібномасштабному видобутку і обробці золота, у тому числі безртутні методи;

f) стратегії з регулювання торгівлі та попередження витоку ртуті й сполук ртуті, як з іноземних, так і внутрішніх джерел для використання при кустарному та дрібномасштабному видобутку й обробці золота;

g) стратегії залучення зацікавлених суб’єктів до виконання та продовження розробки національного плану дій;

h) стратегію у сфері охорони здоров’я людини щодо виявлення впливу ртуті на старателів, які займаються кустарним та дрібномасштабним видобутком золота, та на їхні спільноти. Така стратегія повинна включати, зокрема, збір даних про стан здоров’я, навчання працівників охорони здоров’я та підвищення обізнаності через установи охорони здоров’я;

i) стратегії запобігання впливу ртуті, що використовується у разі кустарного та дрібномасштабного видобутку золота, на вразливі трупи населення, зокрема, на дітей та жінок репродуктивного віку, особливо вагітних жінок;

j) стратегії надання інформації старателям, що займаються кустарним та дрібномасштабним видобутком золота, та спільнотам, яких це зачіпає; та

k) графік виконання національного плану дій.

2. Кожна Сторона може включати до свого національного плану дій додаткові стратегії для досягнення своїх цілей, у тому числі застосування або впровадження стандартів безртутного кустарного та дрібномасштабного видобутку золота, а також ринкових механізмів або маркетингових інструментів.

Категорія точкового джерела:

вугільні електростанції;

вугільні промислові котлоагрегати;

процеси плавлення та випалу, які використовуються у виробництві кольорових металів-1;

сміттєспалювальні об’єкти;

об’єкти виробництва цементного клінкеру.

Для цілей підпункту "a" пункту 2 статті 25 цієї Конвенції встановлюється така процедура арбітражного розгляду:

1. Сторона може звернутися з позовом про проведення арбітражного розгляду відповідно до статті 25 цієї Конвенції шляхом письмового повідомлення на ім’я іншої сторони або сторін спору. Повідомлення супроводжується позовною заявою разом з будь-якими підтверджуючими документами. У такому повідомленні викладається предмет арбітражного розгляду та наводяться, зокрема, статті цієї Конвенції стосовно тлумачення або застосування яких виник спір.

2. Сторона-позивач повідомляє Секретаріатові про те, що вона передає спір на арбітражний розгляд відповідно до статті 25 цієї Конвенції. Повідомлення супроводжується письмовим повідомленням сторони-позивача, позовною заявою, а також підтверджуючими документами, згаданими в пункті 1 цієї статті. Секретаріат надсилає отриману таким чином інформацію всім Сторонам.

1. Якщо спір передається на арбітражний розгляд відповідно до статті 1 цього Додатка, створюється арбітражний суд. Він складається з трьох членів.

2. Кожна зі сторін спору призначає арбітра, а двоє призначених таким чином арбітрів за взаємною згодою призначають третього арбітра, який виконує функції Голови арбітражного суду. У разі виникнення спорів, у яких беруть участь більше двох сторін, ті сторони, які мають спільний інтерес, за взаємною згодою разом призначають одного арбітра. Голова арбітражного суду не може бути громадянином будь-якої зі сторін спору, не може постійно проживати на території будь-якої з цих сторін, не може мати з ними трудових правовідносин чи будь-яким іншим чином мати відношення до цієї справи.

3. Будь-яка вакансія заповнюється у порядку, передбаченому для первісного призначення.

1. Якщо одна зі сторін спору не призначить арбітра протягом двох місяців із дати отримання стороною-відповідачем повідомлення про арбітражний розгляд, то інша сторона має право інформувати про це Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, який здійснює таке призначення протягом наступних двох місяців.

2. Якщо Голову арбітражного суду не призначено по закінченню двох місяців з дати призначення другого арбітра, то, за запитом однієї зі сторін, Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй призначає його протягом наступних двох місяців.

Арбітражний суд виносить свої рішення відповідно до положень цієї Конвенції та норм міжнародного права.

Якщо сторони спору не домовились про інше, арбітражний суд визначає свої власні правила процедури.

Арбітражний суд може, на прохання однієї зі сторін спору, рекомендувати необхідні тимчасові заходи захисту.

Сторони спору сприяють роботі арбітражного суду та, зокрема, з використанням усіх наявних у їхньому розпорядженні засобів:

a) надають йому всі необхідні документи, інформацію та матеріали; та

b) у разі необхідності надають йому можливість викликати свідків або експертів та отримати їхні свідчення.

Сторони спору та арбітри зобов’язані забезпечувати конфіденційність будь-якої інформації або документів, які вони отримують у конфіденційному порядку протягом розгляду в арбітражному суді.

Якщо арбітражний суд не прийме інше рішення, виходячи з конкретних обставин справи, то судові витрати покриваються сторонами спору в рівних частках. Суд веде облік усіх своїх витрат та подає сторонам остаточний звіт щодо них.

Сторона, яка має інтерес правового характеру щодо предмету спору, на який може вплинути рішення, може, за згодою арбітражного суду, брати участь у розгляді.

Арбітражний суд може заслухати зустрічні позови, що випливають безпосередньо з предмету спору, та приймати по ним рішення.

Рішення арбітражного суду з процедурних питань та питань по суті приймаються більшістю голосів його членів.

1. У разі неявки однієї зі сторін спору в арбітражний суд або невикористання свого права на заперечення позову по справі, інша сторона може просити суд продовжити розгляд та винести рішення. Відсутність сторони або невикористання нею права на заперечення позову по справі не є перешкодою для розгляду.

2. До винесення остаточного рішення арбітражний суд повинен переконатися в тому, що позов є фактично та юридично обґрунтованим.

Арбітражний суд виносить остаточне рішення протягом п’яти місяців з дати свого формування у повному складі, якщо тільки він не визнає за необхідне продовжити цей строк ще на один період, який не перевищує п’яти місяців.

Остаточне рішення арбітражного суду обмежується предметом спору та викладенням його обґрунтування. У рішенні арбітражного суду вказуються імена членів, які брали участь у його винесенні, та дата його винесення. Будь-який член суду може додати окрему або особливу думку до остаточного рішення.

Остаточне рішення є обов’язковим для сторін спору. Тлумачення цієї Конвенції, викладене в остаточному рішенні, також є обов’язковим для Сторони, яка бере участь у розгляді відповідно до статті 10 цього Додатка, оскільки, воно стосується питань, щодо яких ця Сторона брала участь у розгляді. Остаточне рішення не підлягає оскарженню, якщо тільки сторони спору не домовились заздалегідь про процедуру оскарження.

Будь-які розбіжності, які можуть виникнути між сторонами, для яких остаточне рішення щодо тлумачення або порядку виконання такого остаточного рішення є обов’язковим відповідно до статті 16 цього Додатка, можуть бути передані будь-яким з таких сторін на розгляд арбітражного суду, який виніс таке рішення.

Для цілей пункту 6 статті 25 ця Конвенція встановлює таку процедуру примирення:

Запит однієї зі сторін спору щодо створення комісії з примирення відповідно до пункту 6 статті 25 цієї Конвенції надсилається у письмовому вигляді до Секретаріату з копією іншій стороні або іншим сторонам спору. Секретаріат негайно інформує про це всі Сторони.

1. Якщо сторони спору не домовились про інше, комісія з примирення складається з трьох членів, по одному з яких призначаються кожною зацікавленою стороною, а Голова обирається спільно цими членами.

2. У випадку спору, у якому беруть участь більше двох сторін, ті сторони, які мають спільний інтерес, за взаємною згодою разом призначають свого члена комісії.

Якщо сторони спору не призначають протягом двох місяців із дати отримання Секретаріатом письмового запиту, згаданого в статті 1 цього Додатка, то Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй, за запитом будь-якої зі сторін, здійснює таке призначення протягом наступних двох місяців.

Якщо Голова комісії з примирення не був обраний протягом двох місяців з дати призначення другого члена комісії, то Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй, за запитом будь-якої зі сторін спору, призначає Голову протягом наступних двох місяців.

Комісія з примирення сприяє сторонам спору незалежно та неупереджено у їхній спробі досягти мирного врегулювання свого спору.

1. Комісія з примирення може проводити процедури примирення таким чином, як вона вважає за доцільне, в повній мірі беручи до уваги обставини справи та думки, які можуть висловити сторони спору, у тому числі будь-які запити про прискорене врегулювання. Комісія з примирення може, у разі необхідності, приймати власні правила процедури, якщо сторони не домовилися про інше.

2. Комісія з примирення має право в будь-який час у ході розгляду вносити пропозиції або рекомендації для врегулювання спору.

Сторони спору співпрацюють із комісією з примирення. Зокрема, вони прагнуть виконувати прохання комісії про надання письмових матеріалів, свідчень та присутності на засіданнях. Сторони та члени комісії з примирення зобов’язані забезпечувати конфіденційність будь-якої інформації або документів, які вони отримають в конфіденційному порядку в ході роботи комісії.

Комісія з примирення приймає свої рішення більшістю голосів її членів.

Якщо тільки спір ще не врегульований, комісія з примирення не пізніше, ніж через дванадцять місяців з дати свого формування у повному складі представляє доповідь з рекомендаціями щодо вирішення спору, який сторони спору сумлінно розглядають.

Будь-які розбіжності щодо того, чи має комісія з примирення компетенцію розглядати передане їй питання, розглядається комісією.

Витрати комісії з примирення покриваються сторонами спору в рівних частинах, якщо вони не домовляться про інше. Комісія веде облік усіх своїх витрат і подає сторонам остаточний звіт щодо них.

Запропонований формат для реєстрації винятків для продукції та процесів, зазначених у Частині I Додатків A і B