Пояснювальний меморандум до проекту змін до 8-ої Директиви Ради Європи 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 року

1. КОНТЕКСТ ПРОПОЗИЦІЇ

1.1. Обгрунтування й цілі

Нещодавній широкий розголос скандальних справ, що відбулись у США і Європі, підтвердив той факт, що обов'язковий аудит є важливим елементом на шляху забезпечення гарантії та довіри до фінансової звітності компаній. Недооцінка такої ролі завдає значної шкоди ринкам капіталу і економіці в цілому.

Останні скандали також підтвердили своєчасність і необхідність тих ініціатив Європейського Союзу з питань обов'язкового аудиту, які знайшли своє відображення у Повідомленні Єврокомісії від 20 травня 2003 року "Посилення (зміцнення) обов'язкового аудиту в країнах ЄС". Пропозиція цього Повідомлення є однією з найважливіших ініціатив Єврокомісії. Вона значно розширює обсяг питань уже існуючої Восьмої Директиви тим, що пояснює сфери відповідальності аудиторів з обов'язкового аудиту, їх незалежність у роботі, питання етики, висуває вимоги щодо забезпечення зовнішнього контролю, пильного нагляду за роботою аудиторів з боку громадськості та поглиблення взаємозв'язків між наглядовими органами країн ЄС.

Крім того, пропозиція закладає основу для ефективної і збалансованої міжнародної регулятивної співпраці країн ЄС з наглядовими органами третіх країн, такими як Наглядова рада США з бухгалтерського обліку у компаніях відкритого типу (РСАОВ). Така спрямованість є вирішальною, оскільки ринки капіталів сьогодні взаємозалежні у глобальному масштабі.

Ця пропозиція не є цілком "рефлекторною" реакцією на нещодавні корпоративні скандали. Вона є логічним продовженням курсу переорієнтації в політиці ЄС щодо обов'язкового аудиту, курсу, що був започаткований ще в 1996 році. Однак сьогодні в пропозиції знайшов своє відображення аналіз останніх подій, пов'язаних зі скандалами. Так, наприклад, тепер у пропозиції стверджується, що аудитор з консолідованої звітності несе повну відповідальність за аудиторський висновок, який стосується консолідованої звітності групи компаній, і вимогою цієї пропозиції є створення незалежного аудиторського комітету на всіх суб'єктах господарювання відкритого типу.

1.2. Загальний контекст та історія

4-а Директива Ради Європи 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року стосовно річної звітності певних компаній, 7-а Директива Ради Європи 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року стосовно консолідованої звітності, Директива Ради Європи 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 року стосовно річної і консолідованої звітності банків та інших фінансових установ, а також Директива Ради Європи 91/674/ЄЕС від 19 грудня 1991 року стосовно річної і консолідованої звітності страхових організацій містять вимогу, щоб аудит річної і консолідованої звітності проводився однією або більше особами, які призначаються для здійснення таких функцій.

8-а Директива Ради Європи 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 року, стосовно призначення осіб для здійснення обов'язкового аудиту облікової документації містить матеріал, який в основному стосується призначення аудиторів з обов'язкового аудиту в країнах ЄС. Хоча ця Директива і містить у собі вимоги щодо реєстрації і професійної чесності, вона не включає вимог щодо професійної поведінки аудитора з обов'язкового аудиту, щодо питань організації громадського нагляду чи забезпечення зовнішнього контролю якості, що необхідне для досягнення високої якості аудиторської роботи.

Нестача всебічного підходу до обов'язкового аудиту в країнах ЄС була основною причиною ініціативних дій Єврокомісії у 1996 році, спрямованих на розширення і поглиблення подальших дій на рівні Євросоюзу стосовно обов'язкового аудиту. Така ініціатива була відображена в матеріалах "Роль, місце і відповідальність аудитора з обов'язкового аудиту в країнах ЄС", які були опубліковані комісією в 1996 році в "Грін пейпер" (Green Paper). Реакція на вищезгадану публікацію дала підстави зрозуміти необхідність більш широкого і глибокого підходу до обов'язкового аудиту, що виходило за рамки вимог 8-ої Директиви. На основі аналізу висновків, зроблених Єврокомісією після опублікування цих документів, у 1998 році Єврокомісія опублікувала Повідомлення "Обов'язковий аудит в Євросоюзі, крок вперед".

Повідомлення 1998 року містило пропозицію щодо створення в Євросоюзі Комітету з аудиту, який би займався питаннями співпраці між професійними організаціями країн ЄС. Мета такого Комітету - обговорювати шляхи і методи, які б сприяли поліпшенню якості аудиту. Основні питання для дискусій такі: забезпечення якості зовнішнього контролю, стандарти аудиту і незалежність в роботі аудитора.

На основі підготовчої роботи, проведеної Комітетом з аудиту (ЄС), Єврокомісія оприлюднила Рекомендацію "Забезпечення якості в роботі аудитора з обов'язкового аудиту в країнах ЄС" в листопаді 2000, а також Рекомендацію стосовно незалежності в роботі аудиторів з обов'язкового аудиту в країнах ЄС в травні 2002 року. Була також проведена підготовча робота з застосування міжнародних стандартів аудиту (ISAs).

Ця Пропозиція містить основні положення щодо освіти і підготовки спеціалістів, які мали місце в уже існуючій Директиві. Це означає, що умови стосовно призначення аудиторів та фірм з обов'язкового аудиту в основному не змінились. Однак Пропозиція розширює обсяг законодавчого застосування тим, що вводить нові вимоги стосовно шляхів та методів, за допомогою яких здійснюється аудит, і пропонує (розглядає) структури, за допомогою яких стає можливим забезпечення високої якості аудиторської роботи, внаслідок чого підвищується довіра до діяльності аудиторів.

Безумовним є те, що обов'язковий аудит відіграє основну роль в справі забезпечення довіри до фінансової звітності, але в світлі останніх подій, пов'язаних з фінансовими скандалами, роль його не можна обмежувати лише цим. Аудит є одним із елементів більш розгалуженої системи робітників і законодавців, задіяних в процесі підготовки прозорої фінансової звітності для ринку капіталів ЄС, таких як обліковий менеджмент, наглядові органи ринків цінних паперів та контролюючі органи інших секторів економіки. Таким чином, запропонована Директива з обов'язкового аудиту повинна розглядатись в більш широкому контексті дій в ЄС, які входять до Плану дій з надання фінансових послуг. Особливо важливим у цьому відношенні є Повідомлення Єврокомісії від 21 травня 2003 року "Модернізація Закону про компанії та зміцнення корпоративного управління в ЄС - План заходів щодо кроку вперед на цьому шляху"; заходи на шляху обов'язкового застосування міжнародних стандартів починаючи з 2005 року; випадки зловживання на ринку і директиви, спрямовані на вирішення проблем, які виникають у зв'язку з ними.

2. ДЕТАЛЬНИЙ АНАЛІЗ РОЗДІЛІВ

Стаття 1 визначає функцію аудиту як надання більшої довіри і надійності щодо річної і консолідованої звітності в інтересах громадськості. Ця пропозиція має намір і надалі переслідувати вищезгадану мету шляхом посилення і гармонізації підвищення якості обов'язкового аудиту і сприяти розвитку співпраці між країнами ЄС і третіми країнами.

Новий варіант 8-ї Директиви Ради Європи буде більше націлений на питання ширшого розуміння функцій з обов'язкового аудиту, ніж на питання схвалення осіб, які несуть відповідальність за проведення обов'язкового аудиту.

Аудитор та фірма з обов'язкового аудиту. Визначення цим поняттям даються окремо. Це необхідно для того, щоб бути більш точними у визначенні правил регулювання аудиту і прийняти до уваги той факт, що ціла низка підрозділів пов'язана саме з аудиторськими фірмами. Такий підхід також пов'язаний з тим фактом, що з моменту прийняття 8-ої Директиви Радою Європи у 1984 році аудиторські фірми змінилися, ставши більшими за розміром і важливішими за значенням в економічному житті.

Обов'язковий аудит - це аудит річної та консолідованої звітності підприємств, що працюють згідно з вимогами Директив Закону Європейського співтовариства. В країнах ЄС може виникати необхідність проведення обов'язкового аудиту в інших ситуаціях, отже, коли таке трапляється, вимоги до них залишаються такими самими.

Суб'єкти господарювання відкритого типу. Ці поняття обговорювали і обгрунтовували в процесі підготовки Рекомендацій з забезпечення якості і стосовно незалежності в роботі аудитора в Комітеті аудиту ЄС. Критерії, що використовуються для визначення розуміння відкритості суб'єкта господарювання: наявність цінних паперів, що входять до лістингу, характер бізнесу (наприклад, банки і страхові компанії) або розмір бізнесу (кількість працюючих). Останні скандали підтвердили важливість подальшого підвищення вимог до проведення аудиту у суб'єктах господарювання відкритого типу, однак, було б надто недоречно переносити вищезгадані вимоги і вимагати їх дотримання при здійсненні аудиту у суб'єктах господарювання іншого типу. У Розділі XI розглядаються специфічні вимоги до обов'язкового аудиту в суб'єктах господарювання відкритого типу. Наприклад, суб'єкт господарювання відкритого типу повинен обов'язково мати незалежний аудиторський комітет; аудиторські фірми суб'єктів господарювання відкритого типу повинні дотримуватись більш жорстких правил та вимог стосовно незалежності; і вони зобов'язані оприлюднювати річний прозорий звіт.

Усі компанії, що пройшли лістинг і цінні папери яких допускаються на регульований ринок, усі банки, усі страхові організації вважаються (згідно з визначенням терміну) суб'єктами господарювання відкритого типу. Країнам ЄС дозволяється на свій розсуд розширити перелік організацій, що входять в це поняття, включаючи сюди лікарні, що працюють на умовах медичного страхування, а також пенсійні фонди.

У цьому розділі в основному перелічені існуючі сьогодні вимоги 8-ої Директиви. Стосовно схвалення діяльності аудиторських фірм стаття 4, підпараграф "b", "i" та "ii" забороняє відтепер будь-якій країні ЄС вимагати того, щоб більшість осіб з правом голосу або більшість представників адміністративно-управлінського складу належали тільки аудиторам або фірмам з обов'язкового аудиту, навіть коли такий підхід і схвалений в якійсь із країн ЄС. Пропозиція знімає обмеження стосовно володіння і управління, які існують на сьогодні згідно з чинною (теперішньою, сьогоднішньою) 8-ю Директивою. Пропозиція чітко дає зрозуміти те, що більша частина майна (володіння) аудиторської фірми має зосереджуватись в руках того аудитора або тієї фірми з обов'язкового аудиту, діяльність яких схвалена будь-якою країною, що входить до ЄС. Такі зміни більше узгоджуються з правилами внутрішнього ринку і, крім того, дозволять створити в межах ЄС більш інтегрований ринок аудиторських фірм. У цьому розділі розглядається питання тесту на професійну придатність, який повинні пройти аудитори з інших країн ЄС до схвалення їхньої діяльності з обов'язкового аудиту.

Цей новий підхід, сформований у Директиві з послуг на внутрішньому ринку, є виправданим, оскільки аудитори з обов'язкового аудиту повинні добре розуміти специфіку законів країн-членів ЄС (такі як Закон про компанію, фіскальний закон, закон соціального забезпечення), тобто такі закони, які необхідно знати для здійснення обов'язкового аудиту. Особливе місце в процесі теоретичної підготовки займає вивчення застосування міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IAS) та міжнародних стандартів аудиту (ISA) в практичній діяльності.

Зацікавлені сторони повинні завжди мати змогу швидко визначити, чи діяльність того чи іншого аудитора або аудиторської фірми з обов'язкового аудиту офіційно схвалена, місце знаходження фірми, а також яким чином організована її робота. Цього можна досягти за допомогою реєстрації в оприлюдненому електронному реєстрі. Інформація, яку включають до реєстру, має бути розумно і лаконічно скорочена і доступ до такої інформації має задовольнятись принаймні в електронному вигляді.

Реєстр має включати назву і адресу наглядових органів, інформацію стосовно забезпечення якості, факти розслідування і застосування санкцій. В такому разі зацікавлені сторони мають змогу вступити в контакт з наглядовими органами, якщо виникне така необхідність.

Аудиторів з обов'язкового аудиту можна розділити на такі категорії:

- ті, кого наймає аудиторська фірма,

- приватні підприємці, тобто ті, хто надає аудиторські послуги одноособово,

- і ті, діяльність яких будь-яким чином пов'язана з конкретною аудиторською фірмою.

У цьому відношенні реєстр має відображати статус аудитора з обов'язкового аудиту.

Якщо йдеться про аудиторські фірми, то в реєстрі має вказуватись розмір аудиторської фірми, кількість працюючих там аудиторів з обов'язкового аудиту або кількість аудиторів з обов'язкового аудиту, діяльність яких пов'язана з роботою аудиторської фірми. Крім того, перелік усіх аудиторів з обов'язкового аудиту, залучених до роботи в фірмі, проливає світло на зв'язані сторони фірми, а доступ до усієї іншої інформації має бути установлений через відповідний реєстраційний номер. Реєстр повинен включати інформацію стосовно власників і осіб, задіяних в управлінні аудиторською фірмою. Більш того, реєстр повинен містити інформацію стосовно наявності філій і дочірніх підприємств. Інформація стосовно мережі указує на те, з якими іншими фірмами або філіями працює конкретна аудиторська фірма, і тим самим створює більшу прозорість в діяльності таких мереж для сприйняття зацікавлених сторін.

Інформація реєстру має своєчасно поновлюватись і бути написана мовою, яка визначена правилами тієї країни ЄС, де працює аудитор з обов'язкового аудиту або де заснована аудиторська фірма з обов'язкового аудиту. Інформація реєстру може перекладатись на будь-яку офіційну мову в рамках Європейського співтовариства.

Аудитори і аудиторські фірми з обов'язкового аудиту повинні дотримуватись усіх правил, установлених професійною етикою. На думку Єврокомісії, основою основ у цьому відношенні має бути Кодекс етики, прийнятий Комітетом з питань етики Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC). Однак, напевно, додаткові специфічні правила мають бути розроблені, щоб визначити основні принципи в статті 21.

Правила стосовно конфіденційності і професійної таємниці повинні не заважати втіленню в життя вимог до фінансової звітності або обміну відповідною інформацією між компетентними органами різних країн ЄС.

Основний принцип незалежності аудитора висвітлюється у статті 23 під назвою "Рекомендація Єврокомісії стосовно незалежності аудитора". Директива запроваджує принцип, згідно з яким аудитор чи фірма з обов'язкового аудиту повинні бути незалежними від того суб'єкта господарювання, який вони перевіряють, а також ні в якому разі не брати участі в процесі прийняття адміністративних рішень цього суб'єкта господарювання. Це означає, що аудитор зобов'язаний відмовитись від такого завдання, яке потенційно загрожує його незалежності. Аудитор також повинен відмовитись від будь-якого неаудиторського завдання, яке могло б створити компромісні умови для незалежності аудитора. Аудитор мусить у письмовій формі робити виклад усіх випадків, що створюють загрозу для його незалежності, а також тих заходів, які вживаються для того, щоб зменшити такі загрози. Граничним (крайнім) заходом для аудитора може стати відмова від проведення аудиту або від надання якоїсь неаудиторської послуги. Як і було проголошено у Повідомленні 2003 року, Єврокомісія має намір провести дослідження стосовно того, чи потрібно запроваджувати допоміжні заходи, направлені на те, щоб заборонити аудиторам надавати будь-які неаудиторські послуги своєму клієнтові.

Рекомендація Єврокомісії 2003 року стосовно незалежності аудитора з обов'язкового аудиту в країнах ЄС дає ясно зрозуміти, що плата за здійснення обов'язкового аудиту має бути адекватною для забезпечення високої якості роботи, що плата не може визначатись елементом випадковості і що на розмір оплати не може ніяким чином впливати факт надання суб'єкту господарювання будь-яких додаткових послуг. Повага цих принципів, а також незалежність аудитора будуть розглядатись при огляді забезпечення якості аудиту.

Як говориться про це у Повідомленні 2003 року, Єврокомісія пропонує проводити обов'язковий аудит згідно з міжнародними стандартами аудиту (ISA), що відповідає букві закону Європейської спільноти. Сьогодні МСА (ISA) запроваджуються Радою з Міжнародних стандартів аудиту та надання впевненості, яка є приватною організацією. Для того щоб мати можливість втілювати в життя міжнародні стандарти аудиту, Єврокомісія повинна впевнитись, чи конкретні стандарти з аудиту дійсно прийняті в міжнародному масштабі і чи вони розроблялись у відповідності з сучасним розвитком аудиту, з принципами громадського нагляду і прозорості. Крім того, стандарти мають сприяти високоякісній перевірці річної та консолідованої звітності, тобто такій перевірці, яка відображає правдиво і чесно фінансовий стан підприємства. І, нарешті, стандарти мають відповідати інтересам (задовольняти інтереси) громадськості Європи, Єврокомісія приймає остаточне рішення стосовно впровадження в життя МСА (ISAs).

Для того щоб країни ЄС не розробляли свої нові вимоги або не переглядали їх, не погоджуючи такі дії з процедурами МСА (ISAs), стаття 26 (2) вказує, що країни ЄС можуть (мають право) вводити додаткові аудиторські процедури тільки тоді, коли вони відповідають специфічним вимогам з обсягу обов'язкового аудиту. Згідно зі статтею 29 Єврокомісія може прийняти єдиний (загальний) стандарт з аудиторського висновку річної або консолідованої звітності, який розроблено у відповідності з прийнятими міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

Стаття 28 запроваджує принцип, згідно з яким аудитор з консолідованої звітності несе повну відповідальність за аудиторський висновок стосовно консолідованих звітів. Тут йдеться про те, що аудитор з консолідованої звітності повинен вести документацію огляду робочої документації аудиту, проведеного іншим аудитором (або аудиторською фірмою), що перевіряє філії підприємства, а також має отримати копії аудиторської документації у тих випадках, коли діяльність іншого аудитора (або фірми) не схвалена в якійсь країні (одній з країн) ЄС.

Стаття 30 запроваджує вимогу, згідно з якою усі аудитори і фірми з обов'язкового аудиту підлягають системі забезпечення якості. Критерії такої системи визначені в Рекомендації Єврокомісії від листопада 2000 року "Забезпечення якості для аудитора з обов'язкового аудиту в ЄС". Наприкінці 2003 року був проведений огляд стосовно втілення в життя цієї Рекомендації, який показав, що усі країни ЄС або вже запровадили системи з забезпечення якості, або у даний час знаходяться у процесі такого запровадження. Принципи цієї Рекомендації згодом мають знайти своє юридичне підкріплення в країнах ЄС. Стаття 30 підкреслює значимість громадського нагляду і незалежного консолідування, а також послідовного втілення в життя рекомендацій щодо перевірки якості аудиторської діяльності.

Системи розслідувань та санкцій на сьогодні ще значно відрізняються одна від одної в різних країнах ЄС. Стаття 31 запроваджує загальний підхід, згідно з яким країни ЄС зобов'язані розробити ефективні системи розслідувань та ефективні і переконливі системи санкцій. Такі системи мають бути відкритими для громадськості. Санкції мають включати позбавлення аудитора або фірми з обов'язкового аудиту права займатись аудиторською діяльністю шляхом вилучення ліцензії, яка схвалює офіційно таку діяльність.

Ефективний громадський нагляд за аудиторською професію є вирішальним елементом в підтримці і підсиленні довіри до діяльності аудиторів з боку громадськості. Сьогоднішній брак такої довіри частково базується на тому факті, що громадськість сприймає професію аудитора як саморегулюючу, як таку, якій притаманний серйозний ризик конфліктів інтересів, що і породжує недоліки у їх роботі. Отже, надійним і необхідним елементом професійної діяльності аудитора є громадський нагляд.

Стаття 33 містить виклад принципів громадського нагляду. Згідно з вимогою громадський нагляд має характеризуватись достатнім ступенем чесності та незалежності. Однак ще не існує проекту (плану програми), який би засновував ефективний механізм громадського нагляду. Загальні існуючі принципи ЄС являють собою лише мінімальні вимоги щодо адекватного громадського нагляду на рівні країн ЄС.

Надійний нагляд за професією аудитора вимагає залучення до нього великої кількості спеціалістів, що не займаються практичною професійною діяльністю. Коли мова йде про суб'єкти господарювання відкритого типу, то нагляд за роботою аудиторів повинен знаходитись в руках виключно тих осіб, які не займаються професійною практикою. І все-таки ті особи, які керують системою громадського нагляду, зобов'язані мати досить високий рівень знань про бухгалтерський облік і аудит. Нещодавні корпоративні скандали ще раз довели, що для успішного функціонування ринків капіталів необхідна своєчасна й ефективна дія систем громадського нагляду. При цьому слід з повагою ставитись до основних вимог самого процесу щодо його адекватності та прозорості.

Через те, що в рамках ЄС йде процес утворення єдиного ринку капіталів, виникає необхідність створення єдиного координаційного механізму, який би з'єднав усі національні системи країн ЄС у загальну, ефективну пан-європейську мережу. Це означало б зближення усіх існуючих підходів, принципів і практичних методів. Стаття 35 установлює принцип, згідно з яким країни ЄС зобов'язані визнавати існуючі регулятивні та наглядові системи усіх країн, які є членами ЄС. Для проведення аудиту консолідованої звітності, а також з метою проходження лістингу в іншій країні ЄС слід дотримуватись тих вимог, які прийняті в одній із інших країн ЄС.

Стаття 36 дає чітко зрозуміти, що мають існувати зрозумілі та ефективні процедури стосовно співпраці між країнами ЄС в процесі дослідження і аналізу роботи аудиторських фірм.

Процедури з призначення аудитора чи фірми з обов'язкового аудиту повинні забезпечити, щоб указані аудитор чи фірма були незалежні від осіб, які готують фінансову звітність суб'єкта господарювання, що перевіряється. Деякі країни ЄС вимагають при призначенні аудитора чи фірми з обов'язкового аудиту участі представників наглядових органів, суду чи інших організацій згідно з законом (наприклад, для кооперативів). Ця Директива не упереджує це.

Щодо звільнення аудиторів Директива запроваджує принцип, згідно з яким аудитор чи фірма з обов'язкового аудиту можуть бути звільнені виключно коли існує серйозна причина, яка не дозволяє аудиторові з обов'язкового аудиту закінчити перевірку. Причини звільнення або відмови мають бути доведені до відома відповідних органів нагляду.

Ефективний рівень комунікації між аудитором чи фірмою з обов'язкового аудиту та фірмою, яку перевіряють, є важливою умовою для забезпечення високоякісного аудиту. Через те, що на сьогодні існують різні корпоративні структури управління, на плечі ЄС лягає пряма відповідальність забезпечити у цьому відношенні ефективно діючі та детально розроблені правила. Мінімальна вимога у цьому аспекті - обов'язково документально підтверджувати, реєструючи конкретну комунікацію, для того, щоб дати можливість незалежному керівному складові фірми, яку перевіряють, мати повну картину взаємовідносин з аудитором чи фірмою з обов'язкового аудиту.

Стаття 40 містить вимогу, згідно з якою аудиторські фірми повинні робити детальний звіт для громадськості для того, щоб кожен міг чітко собі уявити, що являє собою конкретна фірма та мережа, до якої вона належить. Аудиторська фірма зобов'язана мати документацію про її (управління) керівний склад, опис системи внутрішнього контролю якості та звіт про ефективність впровадження в життя такої системи з боку адміністративно-управлінського органу. Звіт має включати дату останнього огляду з впевненості забезпечення якості, інформацію стосовно вимог до післявузівської освіти та аналіз розмірів гонорарів.

Та вимога, яку аудиторський комітет запровадив у статті 41, підсилить моніторинг фінансової звітності і обов'язкового аудиту. Це допоможе уникати будь-якого можливого негативного впливу виконавчого керівництва на результати аудиту фінансової звітності суб'єкта господарювання, який перевіряють. Для того, щоб ефективно справлятися із своїми функціями, аудиторський комітет повинен мати принаймні одного повністю незалежного члена, який би був добре обізнаний, компетентний в справах як бухгалтерського обліку, так і аудиту. У статті 42 говориться, що аудиторський комітет відіграє центральну роль у забезпеченні принципу незалежності аудитора. У статті 45 йдеться про те, що аудиторський комітет буде зобов'язаний висувати кандидатуру аудитора чи фірми для проведення обов'язкового аудиту і передавати таке висунення на розгляд загальних зборів акціонерів суб'єкта господарювання, що перевіряється.

У статті 43 говориться, що цикл перевірки якості роботи скорочується до трьох років.

Стаття 44 містить виклад більш суворих вимог щодо громадського нагляду. Відтепер із управління системою громадського нагляду виключається будь-який професійний практик.

Заходи, запропоновані у цій Директиві, допоможуть забезпечити високоякісний аудит в ЄС і, отже, закріпити довіру до функціонування ринку капіталу в рамках ЄС. Таку довіру не можна підривати можливою поганою якістю аудиторської діяльності аудиторів із третіх країн, які готують аудиторські звіти стосовно цінних паперів, якими торгують в ЄС. Отже, стаття 46 робить виклад вимог до аудиторів із третіх країн, діяльність яких з обов'язкового аудиту повинні схвалити в будь-якій конкретній країні ЄС.

Більш того, аудиторські фірми, що готують будь-які висновки або звіти стосовно цінних паперів, якими торгують на території ЄС, повинні бути зареєстровані в ЄС так, як це викладено у статті 47, і повинні підпорядковуватись системам нагляду країн ЄС, а також принципам надання впевненості з якості аудиту, існуючим методам розслідувань і санкціям. Згідно з вимогами статті 47 тільки ті аудиторські фірми, які дотримуються критеріїв якості, висунутих у цій Директиві, можуть бути зареєстровані в ЄС.

Для того, щоб уникнути зайвих міжнародних регулятивних тотожних дій згідно зі статтею 48 за умови, коли аудиторські фірми із третіх країн підлягають еквівалентним системам реєстрації і вимогам нагляду у своїх країнах, у таких випадках допускається звільнення від реєстрації, нагляду, надання впевненості та розслідування і санкцій в країнах ЄС. Звільнення від реєстрації та вимоги нагляду є можливим тільки за умови, коли аудиторська фірма третьої країни підлягає еквівалентній системі нагляду таким чином, як це визначається статтями 30, 31 та 33. Іншою обов'язковою умовою є взаємототожне трактування основних понять, прийнятих в рамках ЄС як країнами-членами ЄС, так і третьою країною. Для того щоб скласти (дати) остаточну оцінку підходам третьої країни, Єврокомісія працюватиме над цим питанням на рівні ЄС у тісній співпраці з країнами-членами ЄС.

Європейський ринок капіталу дуже тісно пов'язаний з іншими ринками капіталу. Нещодавні скандали показали, що підрив довіри до функціонування одного ринку підриває, в свою чергу, довіру і до інших ринків. Отже, важливим є те, щоб міжнародні регулятивні і наглядові органи будували свою співпрацю на основі партнерства та довіри. Декілька статей цієї Директиви включають відповідні вимоги до реєстрації громадського нагляду, надання впевненості з якості аудиту, питання розслідування і застосування санкцій стосовно аудиторських фірм і могли б стати основою для налагодження взаємного співробітництва з регулюючими та наглядовими органами третіх країн.

Така діяльність передбачає необхідність доступу до зразків аудиторських робочих документів, а це стає можливим, коли ними обмінюються компетентні органи різних країн у процесі співпраці. Такий обмін передбачає також співпрацю з третьою країною. І тут знову виникає потреба в наявності єдиної оцінки з боку ЄС. Щоб забезпечити єдиний підхід в оцінці і ставленні до третіх країн, Єврокомісія буде розробляти таку модель оцінки на рівні ЄС у співпраці з країнами-членами ЄС. Обмін аудиторськими робочими документами все ж залишається на сьогодні не до кінця вирішеною і доволі складною проблемою для усіх сторін. Ось чому стаття 29 вводить деякі додаткові вимоги у контексті європейської співпраці при розслідуваннях. Про останнє йдеться в статті 36. Мета такого обміну має бути виправданою. Звернення з метою отримання таких документів повинно супроводжуватись повагою до вимог професійної таємниці (секретності). Робочі документи можуть використовуватись з метою нагляду за роботою аудиторів. Взагалі такі звернення (прохання) не повинні порушувати суверенність, безпеку, політику будь-якої країни ЄС, її судочинство і узгоджуватись із законом Співтовариства.

В статті 50 говориться про започаткування роботи нового аудиторського регулятивного комітету, який складається із представників країн ЄС і який очолює Єврокомісія. Цей Комітет допомагатиме Єврокомісії здійснювати заходи за допомогою процедур, передбачених указаною статтею. Безумовно, для досягнення високої якості регулювання аудиту необхідні спеціальні знання і компетентність у цій галузі. Новий аудиторський регулятивний комітет розглядатиме питання, яким чином аудитори можуть продовжувати виконувати свої специфічні функції кваліфіковано і ефективно і щоб при цьому їхня діяльність органічно вписалась в усю регулятивну діяльність ЄС.

Стаття 51 передбачає зміни в 4-ій та 7-ій Директивах Закону про компанію. Вона містить вимогу до компаній, які перевіряються, щоб указані компанії, збанкрутівши від виплати гонорарів за аудиторські послуги, інші послуги із забезпечення впевненості, податкові та інші неаудиторські послуги, розкривали розміри гонорарів, які виплачуються аудиторові або аудиторській фірмі з обов'язкового аудиту.

Зважаючи на те, що 8-а Директива на сьогодні скасована в статті 52, стаття 53 схвалює діяльність аудиторів та фірм з обов'язкового аудиту так, як це було раніше схвалено уже анульованою Директивою.