Директива 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Щодо започаткування діяльності кредитних установ та її ведення"

Якщо жодній дочірній компанії кредитної установи не було надано ліцензію на здійснення діяльності на території держави-члена, в якій була створена фінансова холдингова компанія, компетентні органи держав-членів, яких це стосується (в тому числі компетентні органи держави-члена, в якій була створена фінансова холдингова компанія), повинні намагатися досягти домовленості стосовно того, хто з них буде здійснювати нагляд на консолідованій основі. У разі відсутності такої домовленості, нагляд на консолідованій основі має здійснюватись компетентними органами, які видали ліцензію кредитній установі з найбільшим балансом; якщо ця сума є однаковою, нагляд на консолідованій основі має здійснюватись компетентними органами, які першими видали ліцензію, зазначену в статті 4.

3. Компетентні органи можуть за спільною згодою відмовитись від дотримання правил, викладених в першому і другому підпунктах пункту 2.

4. Домовленості, зазначені в третьому підпункті пункту 2 та в пункті 3, передбачають процедури для співпраці та для передачі інформації таким чином, щоб була досягнута мета нагляду на консолідованій основі.

5. Коли в державах-членах існує більше одного компетентного органу для здійснення пруденційного нагляду за кредитними і фінансовими установами, держави-члени повинні вжити всіх необхідних заходів для організації співпраці між такими органами.

1. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі, повинні з метою нагляду вимагати повної консолідації всіх кредитних і фінансових установ, які є дочірніми компаніями материнської компанії.

Однак, може бути призначена пропорційна консолідація, якщо на думку компетентних органів, відповідальність материнської компанії, яка володіє часткою капіталу, є обмеженою цією часткою капіталу внаслідок відповідальності інших акціонерів або членів, платоспроможність яких є задовільною. Повинна бути чітко встановлена відповідальність інших акціонерів і членів, якщо необхідно, шляхом підписання формальних зобов'язань.

2. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі, повинні вимагати пропорційної консолідації участі в кредитних і фінансових установах, якими управляє включена до консолідації компанія, разом із одною або більше компаніями, які не включені до консолідації, коли відповідальність таких компаній обмежена часткою капіталу, якою вони володіють.

3. У випадку участі або інвестиційних зв'язків, які не зазначені в пунктах 1 і 2, компетентні органи повинні визначити наскільки необхідно здійснення консолідації і, якщо така консолідація необхідна, визначити, яким чином це має бути зроблено. А саме, вони можуть дозволити або вимагати використання методу неупередженості. Однак, цей метод не повинен передбачати включення компаній, яких це стосується, до нагляду на консолідованій основі.

4. Без шкоди для пунктів 1, 2 і 3, компетентні органи повинні визначити необхідність і шляхи здійснення консолідації у наступних випадках:

- якщо на думку компетентних органів кредитна установа здійснює значний вплив на одну або більше кредитних або фінансових установ, але без дольової участі або без інших інвестиційних зв'язків в цих установах,

- якщо над двома або більше кредитними установами або фінансовими установами здійснюється єдине управління, інше ніж те, що передбачено контрактом або їхніми статутами,

- якщо в адміністративних, управлінських або наглядових органах двох або більше кредитних або фінансових установ працюють одні і ті ж самі особи, які входять до більшості.

А саме, компетентні органи можуть дозволити або вимагати використання методу, зазначеного в статті 12 Директиви 83/349/ЄЕС. Однак, цей метод не повинен передбачати включення компаній, яких це стосується, до консолідованого нагляду.

5. Коли вимагається консолідований нагляд відповідно до статті 52 (1) і (2), компанії, які надають додаткові банківські послуги, мають бути включені до нагляду на консолідованій основі у випадках та відповідно до методів, викладених в пунктах 1-4 цієї статті.

1. З метою подальшого узгодження методів консолідації, держави-члени повинні передбачити, що, якщо материнська компанія однієї або більше установ є холдинговою компанією зі змішаною діяльністю, компетентні органи, відповідальні за ліцензування і здійснення нагляду за цими кредитними установами, вимагали шляхом встановлення контакту з холдинговою компанією зі змішаною діяльністю та її дочірніми компаніями, прямо або через дочірні компанії кредитної установи, будь-яку інформацію, яка б відповідала меті нагляду за дочірніми компаніями кредитної установи.

2. Держави-члени повинні передбачити, щоб їхні компетентні органи могли здійснювати, або, щоб інспектори з інших держав-членів здійснювали для них перевірки на місцях щодо достовірності інформації, отриманої від холдингової компанії зі змішаною діяльністю та їх дочірніх компаній. Якщо холдингова компанія зі змішаною діяльністю або одна з їх дочірніх компаній є страховою компанією, також може застосовуватись процедура, передбачена статтею 56 (4). Якщо холдингова компанія зі змішаною діяльністю або один з її структурних підрозділів знаходиться в іншій державі-члені, ніж дочірня компанія кредитної установи, перевірка достовірності інформації на місцях має здійснюватись відповідно до процедури, викладеної в статті 56 (7).

1. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів для того, щоб забезпечити відсутність правових перешкод, які можуть заважати компаніям, включеним до нагляду на консолідованій основі, і холдинговим компаніям зі змішаною діяльністю та їх дочірнім компаніям або дочірнім компаніям такого типу, які наведені в статті 52 (10), здійснювати між собою обмін будь-якою інформацією, яка б відповідала вимогам нагляду відповідно до цієї статті та статтям 52-55.

2. Якщо материнська компанія та будь-які її дочірні компанії, які є кредитними установами, знаходяться в різних державах-членах, компетентні органи кожної держави-члена повинні надавати один одному всю відповідну інформацію, яка може дозволити або допомогти здійснювати нагляд на консолідованій основі. Якщо компетентні органи держави-члена, в якій знаходиться материнська компанія, безпосередньо не здійснюють нагляд на консолідованій основі, відповідно до статті 53, їм може бути запропоновано компетентними органами, відповідальними за здійснення такого нагляду, запитувати у материнської компанії будь-яку інформацію, яка відповідає меті нагляду на консолідованій основі, і передавати її цим компетентним органам.

3. Держави-члени повинні надати дозвіл на обмін між своїми компетентними органами інформацією, яка зазначена в пункті 2, на тій умові, що у випадку фінансових холдингових компаній, фінансових установ або компаній, які надають додаткові банківські послуги, збір або обробка інформації ніяким чином не означає, що компетентні органи здійснюють наглядову функцію по відношенню до цих установ або компаній в якості окремих одиниць.

Однаково, держави-члени повинні надавати дозвіл своїм компетентним органам здійснювати обмін інформацією, що зазначена в статті 55, на тій умові, що збір і обробка інформації ніяким чином не означають, що компетентні органи здійснюють наглядову функцію по відношенню до холдингових компаній зі змішаною діяльністю та їх дочірніх компаній, які не є кредитними установами, або до дочірніх компаній такого типу, які зазначені в статті 52 (10).

4. Якщо кредитна установа, фінансова холдингова компанія або холдингова компанія зі змішаною діяльністю контролює одну або більше дочірніх компаній, які є страховими компаніями, або іншими компаніями, що надають інвестиційні послуги, і які підлягають ліцензуванню, компетентні органи і органи, на які покладено державне завдання щодо здійснення нагляду за страховими компаніями або іншими компаніями, які надають інвестиційні послуги, повинні тісно співпрацювати. Без шкоди для своїх відповідних обов'язків, ці компетентні органи повинні забезпечувати один одного будь-якою інформацією, яка б могла полегшити їхнє завдання та дозволити здійснювати нагляд за діяльністю і загальною фінансовою ситуацією компаній, за якими вони здійснюють нагляд.

5. Отримана інформація в рамках нагляду на консолідованій основі, а саме, будь-який обмін між компетентними органами, передбачений в цій Директиві, повинна підлягати обов'язковій професійній таємниці, як зазначено в статті 30.

6. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі, повинні скласти списки фінансових холдингових компаній, про які йдеться в статті 52 (2). Ці списки мають бути передані компетентним органам інших держав-членів та Комісії.

7. Коли при застосуванні цієї Директиви, компетентні органи однієї держави-члена хочуть в окремих випадках перевірити інформацію стосовно кредитної установи, фінансової холдингової компанії, фінансової установи, компанії, яка надає додаткові банківські послуги, холдингової компанії зі змішаною діяльністю, дочірньої компанії такого типу, що наведені в статті 55, або дочірньої компанії такого типу, наведені в статті 52 (10), які знаходяться в іншій державі-члені, вони повинні попросити компетентні органи цієї іншої держави-члена, щоб вони здійснили таку перевірку. Компетентні органи, які отримують таке прохання, повинні в межах своїх повноважень вжити заходів щодо здійснення такої перевірки особисто, або надати дозвіл на здійснення такої перевірки компетентними органами, які замовили таку перевірку, або аудитору чи інспектору.

8. Не порушуючи положень свого кримінального законодавства, держави-члени повинні забезпечити, щоб штрафні санкції або заходи, направлені на усунення виявлених порушень або причин таких порушень, могли б застосовуватися відносно фінансових холдингових компаній і компаній зі змішаною діяльністю, або їхніх фактичних менеджерів, які порушують закони, підзаконні або адміністративні положення, передбачених для застосування статей 52-55 і цієї статті. В певних випадках такі заходи можуть вимагати втручання судових органів. Компетентні органи повинні тісно співпрацювати, щоб забезпечити той факт, що вищенаведені штрафні санкції або заходи приносили бажані результати, особливо, коли центральне управління або головна установа фінансової холдингової компанії або холдингових компаній зі змішаною діяльністю не знаходяться в головному офісі.

1. Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності компетентних органів держав-членів має створюватись разом з Комісією.

2. Завдання Консультаційного Комітету з питань банківської діяльності полягає у сприянні Комісії забезпечувати належне виконання цієї Директиви. В подальшому він повинен виконувати інші завдання, передбачені цією Директивою, та повинен допомагати Комісії у підготовці нових пропозицій для Ради стосовно подальшої координації в сфері кредитних установ.

3. Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності не повинен безпосередньо займатися конкретними проблемами, які мають відношення до окремих кредитних установ.

4. До складу Консультаційного Комітету з питань банківської діяльності повинно входити не більше трьох представників з кожної держави-члена та з Комісії. Ці представники можуть час від часу супроводжуватись консультантами, на що необхідна попередня згода Комітету. Комітет також може запросити кваліфікованих осіб та експертів для участі в її засіданнях. Секретаріат створюється Комісією.

5. Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності повинен прийняти свої правила проведення процедур та вибрати Голову із представників держав-членів. Комітет має регулярно проводити засідання через певні проміжки часу і у випадках, коли цього вимагає ситуація. Комісія може просити Комітет, щоб він провів позачергове засідання, якщо вона вважає, що цього вимагає ситуація.

6. Обговорення Консультаційного Комітету з питань банківської діяльності та його результати мають бути конфіденційними, якщо тільки Комітет не прийме рішення про інше.

Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності повинен розглядати зміст вимог, встановлених компетентними органами, які викладені в статтях 5 (1) і 6 (1); а також будь-яких інших вимог, які застосовують держави-члени, і інформації, яка повинна бути включена до програми діяльності, і повинен, коли необхідно, подавати пропозиції до Комісії з метою більш досконалої координації.

1. Для здійснення подальшої координації, компетентні органи з метою спостереження і, якщо необхідно, додатково до таких коефіцієнтів, які можуть ними застосовуватись, повинні встановити коефіцієнти співвідношення між різноманітними активами та/або пасивами кредитних установ з метою здійснення моніторингу за їх платоспроможністю і ліквідністю та вжити інших заходів щодо забезпечення захисту заощаджень. Для цього Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності приймає рішення щодо змісту різних факторів допоміжних коефіцієнтів, викладених в пункті 1, та визначає метод, який повинен застосовуватись для їх розрахунку.

Коли необхідно, Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності має керуватись технічними консультаціями наглядових органів установ тих категорій, які маються на увазі.

2. Допоміжні коефіцієнти, встановлені відповідно до пункту 1, повинні розраховуватися принаймні кожні 6 місяців.

3. Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності повинен розглядати результати аналізів, проведених наглядовими органами, що зазначені в третьому підпункті пункту 1, на основі розрахунків, наведених в пункті 2.

4. Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності може подавати на розгляд Комісії пропозиції щодо регулювання коефіцієнтів, які застосовуються в державах-членах.

1. Без шкоди для звіту стосовно власних коштів, про які йдеться в другому підпункті статті 34 (3), технічні пристосування в наступних сферах приймаються відповідно до процедур, викладених в пункті 2:

- внесення уточнень до визначення термінів для того, щоб врахувати розвиток подій на фінансових ринках при застосуванні цієї Директиви,

- внесення уточнень до визначення термінів для забезпечення єдиного застосування цієї Директиви в Співтоваристві,

- узгодження термінології та пристосування понять до нормативних актів стосовно кредитних установ та пов'язаних з цим питань,

- визначення "Зона А" в статті 1 (14),

- визначення "міжнародні банки розвитку" в статті 1 (19),

- зміна розміру початкового капіталу, встановленого в статті 5, для врахування розвитку в економічній та валютній сферах,

- розширення списку, зазначеного в статтях 18 і 19 та наведеного в Додатку I, або пристосування термінології, яка використовується в цьому списку, для того, щоб врахувати розвиток на фінансових ринках,

- сфери, в яких компетентні органи повинні здійснювати обмін інформацією, як зазначено в статті 28,

- внесення змін до визначення термінів активів, вказаних в статті 43, для того, щоб врахувати розвиток на фінансових ринках,

- список та класифікація позабалансових статей в додатках II і IV та метод включення їх до розрахунку коефіцієнта, як описано в статтях 42, 43, 44 та Додатку III;

- тимчасові зниження мінімального коефіцієнта, передбаченого статтею 47, або коефіцієнта зваження, передбаченого статтею 43, для того, щоб врахувати особливі обставини;

- уточнення звільнень, зазначених в статті 49 (5)-(10).

2. Комітет повинен надавати допомогу Комісії.

Коли йде посилання на цей пункт, повинні застосовуватись статті 5 і 7 Рішення 1999/468/ЄС, враховуючи положення статті 8 цього Рішення.

Термін, зазначений в статті 5 (6) Рішення 1999/468/ЄС, становить 3 місяці.

Комітет повинен прийняти свої правила процедури.

Данія може дозволити своїм іпотечним кредитним установам, що діяли у формі кооперативних товариств або фондів до 1 січня 1990 року, та які були перетворені у державні підприємства з обмеженою відповідальністю, продовжувати включати до своїх власних коштів солідарні зобов'язання членів або солідарні зобов'язання позичальників, як зазначено в статті 36 (1), вимоги до яких мають такий же самий підхід, що і такі солідарні зобов'язання, які підлягають наступним обмеженням:

(a) базою розрахунку частини солідарних зобов'язань позичальників є сума елементів, зазначених в статті 34 (2)(1) і (2) за мінусом елементів, зазначених в статті 34 (2) (9), (10) і (11);

(b) базою розрахунку на 1 січня 1991 року або, якщо ця база була пізніше змінена, то після дати зміни, є максимальна база розрахунку. База розрахунку ніколи не може перевищувати максимальну базу розрахунку;

(c) максимальну базу розрахунку з 1 січня 1997 року буде знижено на половину прибутків, отриманих від будь-якого створення нового капіталу, як визначено в статті 34 (2) (1), після цієї дати; та

(d) максимальна сума солідарних зобов'язань позичальників, яка має включатися в якості власних коштів, ні за яких обставин не повинна перевищувати:

50% в 1991 і 1992,

45% в 1993 і 1994,

40% в 1995 і 1996,

35% в 1997,

30% в 1998,

20% в 1999,

10% в 2000, та

0% після і січня 2001 року від бази розрахунку.

1. До 31 грудня 2006 року компетентні органи держав-членів можуть дозволяти своїм кредитним установам застосовувати 50%-й коефіцієнт зваження для позик, повністю забезпечених відповідно до їх вимог іпотекою на офіси або на багатофункціональні комерційні приміщення, розміщені на території держав-членів, які дозволяють застосування 50%-го коефіцієнта зваження за наступних умов:

(i) 50%-й коефіцієнт зваження застосовується до частини позики, яка не перевищує обмеження, розраховані відповідно до (a) або (b):

(a) 50% ринкової вартості майна, яке мається на увазі.

Ринкова вартість майна повинна розраховуватися двома незалежними оцінювачами, які здійснюють незалежну оцінку на момент здійснення позики. Позика має бути основана на найменшій із двох оцінок. Майно повинно переоцінюватися оцінювачем принаймні один раз на рік. Для позик, які не перевищують 1 млн. Євро і 5% власних коштів кредитної установи, майно має переоцінюватись одним оцінювачем принаймні кожні три роки.

(b) 50% ринкової вартості майна або 60% іпотечної кредитної вартості, в залежності від того, що з двох є найменшим, в тих країнах, які встановили жорсткі критерії для оцінки іпотечної кредитної вартості в законодавчих або підзаконних положеннях.

Іпотечна кредитна вартість означає вартість майна, що визначається оцінювачем, який здійснює належну оцінку майбутньої ліквідності майна, враховуючи довгострокові характеристики майна, нормальні та місцеві ринкові умови, поточне використання майна і альтернативне відповідне використання майна. Спекулятивні аспекти не повинні враховуватись при оцінці іпотечної кредитної вартості. Іпотечна кредитна вартість має бути відображена в документах в прозорій і чіткій формі.

Принаймні кожні три роки, або, якщо ціни на ринку знижуються більше ніж на 10%, іпотечна кредитна вартість і, зокрема, припущення щодо розвитку відповідного ринку, повинні бути переоцінені.

В пунктах (a) і (b) "ринкова вартість" означає ціну, за якою може продаватися майно відповідно до приватного контракту між продавцем, готовим продати, та непов'язаним покупцем на дату проведення оцінки, і, якщо припускається, що майно відкрито виставляється на ринок, ринкові умови дозволяють здійснювати організовану передачу майна і, що є достатній період часу, враховуючи основні характеристики майна, для проведення переговорів стосовно продажу майна.

(ii) 100% коефіцієнт зваження ризику застосовується до частини позики, яка перевищує обмеження, встановлені в пункті (i);

(iii) майно повинно використовуватись або здаватися в оренду власником.

Перший підпункт не перешкоджає компетентним органам держави-члена, яка застосовує більш високий коефіцієнт зваження ризику на своїй території, дозволяти за умов, зазначених вище, застосовувати 50%-й коефіцієнт зваження ризику до цього виду надання позики на територіях держав-членів, які дозволяють застосування 50%-го коефіцієнта зваження ризику.

Компетентні органи держав-членів можуть дозволити своїм кредитним установам застосовувати 50%-й коефіцієнт зваження ризику до непогашених позик станом на 21 липня 2000 року, за умов, що виконуються умови, зазначені в цьому пункті. В цьому випадку, майно повинно оцінюватись відповідно до вищевикладеного критерію оцінки не пізніше 21 липня 2003 року.

Для позик, наданих до 31 грудня 2006 року, діє 50% коефіцієнт зваження ризику до моменту їх погашення, якщо кредитна установа вимушена дотримуватись контрактних умов.

До 31 грудня 2006 року компетентні органи держави-члена можуть дозволити своїм кредитним установам застосовувати 50% коефіцієнт зваження ризику до частини позик, повністю забезпечених відповідно до їхніх вимог акціями Фінських житлових компаній, які діють відповідно до Постанови Фінської Житлової Компанії від 1991 року або відповідного законодавства, прийнятого і на її основі, за умови, що виконуються умови, викладені в цьому пункті.

Держави-члени повинні інформувати Комісію про застосовування положення з цього пункту.

2. Держави-члени можуть застосовувати 50%-й коефіцієнт зваження ризику до контрактів по лізингу майна, укладених до 31 грудня 2006 року, та стосовно активів для господарського використання, які знаходяться в країні, в якій знаходиться головний офіс, та регулюються законодавчими положеннями, відповідно до яких за орендодавцем зберігається повне право власності на зданий в оренду актив доки орендар не використає своє право на придбання. Держави-члени повинні інформувати Комісію про застосування цього пункту.

3. Стаття 43 (3) не повинна впливати на визнання компетентними органами двосторонніх договорів про нововведення, укладених по відношенню до:

- Бельгії, до 23 квітня 1996;

- Данії, до 1 червня 1996;

- Німеччини, до 30 жовтня 1996;

- Греції, до 27 березня 1997;

- Іспанії, до 7 січня 1997;

- Франції, до 30 травня 1996;

- Ірландії, до 27 червня 1996;

- Італії, до 30 липня 1996;

- Люксембургу, до 29 травня 1996;

- Нідерландів, до 1 червня 1996;

- Австрії, до 30 грудня 1996;

- Португалії, до 15 січня 1997;

- Фінляндії, до 24 серпня 1996;

- Швеції, до 1 липня 1996, і

- Великої Британії, до 30 квітня 1996 року.

1. Кредитна установа, мінімальний коефіцієнт якої не досяг 8%, як передбачено в статті 47 (1), до 1 січня 1991 року повинна поступово досягти такого рівня. Вона не повинна допускати, щоб коефіцієнт знижувався нижче досягнутого рівня до моменту здійснення поставленого завдання. Будь-які коливання повинні бути тимчасовими, а компетентні органи повинні бути поінформовані про причини їх виникнення.

2. Держави-члени можуть встановлювати 10% коефіцієнт зваження ризику для облігацій, зазначених в статті 22 (4) Директиви 85/611/ЄЕС, на період не більше п'яти років після 1 січня 1993 року, та підтримувати рівень цього коефіцієнта для кредитних установ, коли та якщо вони вважають це потрібне, з метою уникнення серйозних порушень діяльності їхніх ринків. Комісія має бути поінформована про такі випадки.

3. Стаття 47 (1) не повинна застосовуватися до Сільськогосподарського банку Греції протягом не більше семи років після 1 січня 1993 року. Однак, останній повинен досягти рівня, зазначеного в статті 47 (1) поетапно, згідно методу, описаного в пункті 1 цієї статті.

1. Якщо на 5 лютого 1993 року кредитна установа вже понесла ризик або ризики, які перевищують рівень обмеження великого ризику або обмеження сукупного великого ризику, зазначеного в статті 49, компетентні органи повинні вимагати, щоб кредитна установа, яку це стосується, вжила заходів щодо приведення цього або цих ризиків у відповідність з обмеженнями, наведеними в статті 49.

2. Процес приведення такого ризику або ризиків у відповідність з дозволеними обмеженнями, повинен бути створений, прийнятий, виконаний та завершений протягом періоду, який компетентні органи вважають сумісним з принципом належного управління і справедливої конкуренції. Компетентні органи повинні інформувати Комісію і Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності про графік прийнятого процесу.

3. Кредитна установа не повинна вживати жодних заходів, які можуть призвести до ризиків, зазначених в пункті 1, з метою досягнення такого рівня на 5 лютого 1993 року.

4. Період, який застосовується відповідно до пункту 2, має закінчиться не пізніше 31 грудня 2001 року. Ризики з довшим строком погашення, по яких кредитна установа змушена дотримуватись контрактних умов, можуть зберігатися до строку їх погашення.

5. До 31 грудня 1998 року держави-члени можуть збільшувати обмеження, викладене в статті 49 (1), до 40%, а обмеження, викладене в статті 49 (2) - до 30%. В таких випадках відповідно до пунктів 1-4, строк для приведення ризиків, що існують на кінець цього періоду, у відповідність з обмеженням, викладеним в статті 49, закінчується 31 грудня 2001 року.

6. У випадку кредитних установ, власні кошти яких не перевищують 7 млн. Євро, і тільки у випадку таких установ, держави-члени можуть продовжити часові обмеження, зазначені в пункті 5, до п'яти років. Держави-члени, які використовують положення, передбачене в цьому пункті, мають здійснити заходи для запобігання дисбалансу в конкуренції і повинні інформувати про це Комісію та Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності.

7. У випадках, зазначених у пунктах 5 і 6, ризик може вважатися великим, якщо його вартість дорівнює або перевищує 15% власних коштів.

8. До 31 грудня 2001 року держави-члени можуть замінювати періодичність повідомлення про великі ризики не менше двох разів на рік на періодичність, зазначену в другому абзаці в статті 48 (2).

9. Держави-члени можуть повністю або частково звільняти від застосування статті 49 (1), (2) і (3) ризики, понесені кредитною установою, які складаються з іпотечних позик, як визначено в статті 62 (1), наданих до 1 січня 2002 року, а також контрактів по лізингу майна, як визначено в статті 62 (2), укладених до 1 січня 2002 року, і в обох випадках до 50% від вартості майна, про яке йдеться.

Такий самий підхід застосовується до позик, забезпечених відповідно до вимог компетентних органів акціями Фінських житлових компаній, які здійснюють свою діяльність відповідно до Постанови Фінської Житлової Компанії від 1991 року або відповідного законодавства, прийнятого на її основі, які є подібними до іпотечних позик, зазначених в першому підпункті.

Кредитні установи, які на 1 січня 1993 року перевищили обмеження, викладені в статті 51 (1) і (2), повинні виконати вимоги цих обмежень до 1 січня 2003 року.

Держави-члени мають передавати Комісії тексти основних законів, підзаконних та адміністративних положень, які вони приймають в сферах діяльності, на які пошипрюється дія цієї Директиви.

1. Директиви 73/183/ЄЕС, 77/780/ЄЕС, 89/299/ЄЕС, 89/646/ЄЕС, 89/647/ЄЕС, 92/30/ЄЕС і 92/121/ЄЕС, до яких було внесено зміни Директивами, наведеними в Додатку V, частина A, є відміненими без шкоди для обов'язків держав-членів стосовно кінцевих термінів для включення положень Директив, наведених в Додатку V, частина B, до системи національного законодавства.

2. Посилання на відмінені Директиви мають тлумачитись як посилання на цю Директиву і повинні читатися відповідно до кореляційної таблиці, яка наведена в Додатку VI.

Ця Директива набирає чинності через 20 днів після опублікування в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств.

Ця Директива адресована державам-членам Співтовариства.

Вчинено в Брюсселі, 20 березня 2000 року.

1. Прийом депозитів та інших коштів на зворотній основі.

2. Надання кредитів*.

3. Фінансовий лізинг.

4. Послуги по переказу грошей.

5. Випуск та обслуговування платіжних засобів (наприклад, кредитних карток, дорожніх та банківських чеків).

6. Надання гарантій та поручительств.

7. Торгівля за власний рахунок або за рахунок клієнтів (операції за дорученням клієнтів або від свого імені):

a. інструментами грошового ринку (чеки, векселі, депозитні сертифікати тощо);

b. валютою;

c. фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

d. інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

e. цінними паперами, що підлягають обігу.

8. Участь у випуску цінних паперів та надання послуг, пов'язаних з таким випуском.

9. Надання підприємствам консультацій щодо структури капіталу, промислової стратегії та пов'язаних з цим питань, а також надання консультацій та послуг стосовно злиття та придбання підприємств.

10. Посередництво на міжбанківських ринках.

11. Управління портфелем цінних паперів та надання консультацій щодо такого управління.

12. Зберігання та управління цінними паперами.

13. Надання довідкової інформації (надання консультаційних та інформаційних послуг).

14. Послуги зі зберігання в сейфі.

- гарантії, що мають характер замінників кредиту;

- акцепти;

- індосаменти на векселях без підпису іншої кредитної установи;

- продажі з правом регресу на користь покупця;

- невідкличні акредитиви стенд-бай, що мають характер замінників кредиту;

- активи, придбані на підставі договорів аутрайт на строк;

- строкові депозити;

- несплачена частина частково сплачених акцій і цінних паперів;

- інші статті, які також становлять високий ризик.

- документарні акредитиви, випущені і підтверджені (див. також групу середньо-низького ризику);

- гарантії і застави від можливих втрат (в тому числі тендери, гарантії виконання контрактів, митні і податкові забезпечення) та гарантії, що не мають характер замінників кредиту;

- угоди репо, як визначено в пунктах 3 і 5 статті 12 Директиви 86/635/ЄЕС;

- невідкличні акредитиви стенд-бай, які не мають характеру замінників кредиту;

- незапитана частина кредитних ліній (угоди про надання позик, придбання цінних паперів, надання гарантій або акцептів) з початковим строком погашення понад один рік;

- зобов'язання під випуск векселів (Notes issuance facilities (NIF) та револьверні зобов'язання під гарантоване розміщення цінних паперів (Revolving underwriting facilities (RUF));

- інші статті, що також становлять середній ризик.

- документарні акредитиви, у яких гарантією є відвантажені товари, та інші самоліквідовані операції;

- інші статті, що також становлять середньо-низький ризик.

- незапитана частина кредитних ліній (угоди про надання позик, придбання цінних паперів, надання гарантій або акцептів) з початковим строком погашення до одного року включно або такі, що можуть анулюватися безумовно у будь-який час без попереднього повідомлення;

- інші статі, що також становлять низький ризик.

Держави-члени зобов'язуються негайно інформувати Комісію про прийняття рішення про включення нової позабалансової статті до будь-якого з останніх абзаців кожної групи ризиків. Такі статті будуть остаточно класифіковані на рівні Співтовариства відразу після завершення процедури, зазначеної в статті 60.

Для оцінки кредитних ризиків, пов'язаних з контрактами, зазначеними в пунктах 1 і 2 Додатка IV, кредитні установи можуть вибирати за згодою компетентних органів один із нижчевикладених методів. Кредитні установи, які мають виконувати умови пункту 1 статті 6 Директиви 93/6/ЄЕС (1), повинні застосовувати метод 1, викладений нижче. Для оцінки кредитних ризиків, пов'язаних з контрактами, зазначеними в пункті 3 Додатка IV, всі кредитні установи повинні застосовувати метод 1, викладений нижче.

Етап (a) через використання ринкової вартості у контрактах, отримується поточна вартість відновлення всіх контрактів з позитивним значенням.

Етап (b) для визначення потенційного майбутнього кредитного ризику (2), умовна основна сума контракту або вартість активів, що лежать в основі операції, множиться на наступні коефіцієнти:

a Контракти, що не належать до жодної з цих категорій за цією таблицею, вважаються контрактами по товарам іншим, ніж дорогоцінні метали.

b У разі контракту, що передбачає численні зміни капіталу, коефіцієнти повинні перемножуватися на число залишкових виплат, які ще необхідно здійснити за цим контрактом.

c Для контрактів, складених таким чином, аби регулювати ризик, що залишається після певних визначених дат платежів і коли умови переглядаються таким чином, що ринкова вартість контракту на ті дати дорівнює нулю, залишковий строк погашення буде складати термін часу до дати наступного перегляду умов контракту. У разі контрактів по процентним ставкам, що відповідають цим критеріям і мають строк погашення більше ніж один рік, коефіцієнт не може бути нижчим за 0,5 %.

З метою розрахунку потенційного майбутнього кредитного ризику відповідно до етапу (b), компетентні органи можуть дозволити кредитним установам до 31 грудня 2006 року застосовувати нижченаведені коефіцієнти замість тих, що передбачені в Таблиці 1, за умови, що установи користуються альтернативним положенням, передбаченим в статті 11 (a) Директиви 93/6/ЄЕС для контрактів в значенні пунктів 3(b) та 3(c) Додатка IV:

Етап (c) сума поточної вартості відновлення і майбутнього потенційного кредитного ризику множиться на коефіцієнти зваження, визначені для відповідних контрагентів в статті 43.

Етап (a) умовна основна вартість кожного інструменту множиться на наступні коефіцієнти:

Етап (b) отриманий таким чином розмір первісного ризику множиться на коефіцієнти зваження ризику, визначені для відповідних контрагентів в статті 43.

З метою застосування методів 1 і 2, компетентні органи повинні забезпечити, щоб умовна сума, яка враховується, була відповідним стандартом ризику, притаманного контрактові. Коли, наприклад, контракт передбачає збільшення грошових потоків, умовна сума повинна бути уточнена для врахування впливу цього збільшення на структуру ризику цього контракту.

(a) Види взаємозаліків по платежах, які можуть визнаватися компетентними органами

Для цілей цього пункту 3, "контрагент" означає будь-яку особу (в тому числі фізичну особу), яка юридично має право укладати угоду по взаємозаліку по платежах.

Компетентні органи можуть визнавати наступні види контрактних взаємозаліків по платежах як такі, що призводять до зниження ризику:

(i) двосторонні контракти на новації між кредитною установою та її контрагентом, згідно з якими взаємні вимоги і зобов'язання автоматично поєднуються таким чином, що заміщення контракту призводить до встановлення єдиної нетто-суми кожного разу, коли таке заміщення відбувається, і створює новий обов'язковий з юридичної точки зору єдиний контракт, анулюючи попередні контракти;

(ii) інші двосторонні угоди між кредитною установою та її контрагентом;

(b) Умови визнання

Компетентні органи можуть визнавати контрактні взаємозаліки по платежам як такі, що призводять до зниження ризику лише за наступних умов:

(i) кредитна установа повинна мати угоду про контрактні взаємозаліки по платежах із своїм контрагентом, яка створює єдине законне зобов'язання, враховуючи всі передбачені операції таким чином, щоб у випадку, коли контрагент не зможе виконати умови угоди внаслідок дефолту, банкрутства, ліквідації або інших подібних обставин, кредитна установа могла мати право на отримання або зобов'язання по виплаті тільки в розмірі нетто суми позитивних і негативних ринкових (mark-to-market) вартостей включених індивідуальних операцій;

(ii) кредитна установа повинна надати компетентним органам обгрунтовані юридичні висновки у письмовій формі з метою, щоб у випадку суперечки, відповідні судові і адміністративні органи могли визнати, у випадках, описаних в пункті (i), що вимоги та зобов'язання кредитної установи будуть зводитись до суми нетто, як описано в пункті (i), відповідно до:

- юрисдикції тієї країни, в якій зареєстрований контрагент та, якщо в цьому задіяно іноземний структурний підрозділ суб'єкта підприємницької діяльності, також відповідно до юрисдикції країни, в якій знаходиться структурний підрозділ,

- законодавства, що регулює індивідуальні включені трансакції, та

- законодавства, що регулює будь-який контракт або угоду, необхідну для здійснення контрактних взаємозаліків по платежах;

(iii) кредитна установа повинна мати процедури для того, щоб перевіряти чинність цих контрактних взаємозаліків по платежам з урахуванням можливих змін у відповідних законах.

Компетентні органи повинні переконатися, якщо необхідно після консультацій з іншими компетентними органами, що контрактні взаємозаліки по платежах є чинними згідно законодавства кожної з відповідних країн.

Якщо будь-які компетентні органи не задоволені з приводу цього, угода по контрактним взаємозалікам по платежах не визнається як така, що призводить до зниження ризику для кожного з контрагентів.

Компетентні органи можуть приймати обгрунтовані правові висновки, підготовлені по видам контрактних взаємозаліків по платежах.

Жоден з контрактів, який містить положення, що дозволяє контрагенту, який не є неплатоспроможним, здійснювати тільки обмежені виплати або не здійснювати жодних виплат на користь неплатоспроможного контрагента, навіть якщо неплатоспроможний контрагент є "чистим" кредитором (застереження про взаємне невиконання зобов'язань), не може бути визнаний як такий, що призводить до зниження ризику.

Компетентні органи можуть визнавати в якості таких, що призводять до зниження ризику, угоди по контрактних взаємозаліках по платежах, які охоплюють валютні контракти з початковим строком дії до 14 календарних днів або менше, продані опціони або інші позабалансові елементи, до яких не застосовується цей Додаток, оскільки вони несуть незначний ризик або взагалі ніякого кредитного ризику. Якщо, в залежності від позитивної або негативної вартості цих контрактів, їхнє включення до іншої угоди по контрактних взаємозаліках по платежах може призводити до збільшення або зменшення вимог щодо капіталу, компетентні органи повинні зобов'язувати свої кредитні установи застосовувати узгоджений підхід.

(c) Наслідки визнання

(i) Контракти новації

Зважуватися можуть скоріше тільки окремі нетто суми, встановлені контрактами новації, ніж відповідні валові суми. Таким чином, при застосуванні методу 1:

- на етапі (a): поточна вартість відновлення,

- на етапі (b): умовні основні суми або вартості активів, що лежать в основі операцій можуть бути отримані з урахуванням контракту новації. При застосуванні методу 2, на етапі (а) основна умовна сума може бути розрахована з урахуванням контракту новації;

повинні застосовуватися коефіцієнти, наведені в таблиці 2.

(ii) Інші угоди по контрактних взаємозаліках по платежах

При застосуванні методу 1:

- на етапі (a): поточні витрати на заміщення, включені до угод по контрактних взаємозаліках по платежах, можуть бути отримані з урахуванням дійсної теоретичної нетто вартості відновлення, яка виникає внаслідок угоди; у випадку, коли взаємозаліки по платежах призводять до нетто зобов'язання для кредитної установи, яка розраховує вартість відновлення, поточна вартість відновлення вважається такою, що дорівнює "0",

- на етапі (b): розмір потенційного майбутнього кредитного ризику для всіх контрактів, що включені до угоди по контрактних взаємозаліках по платежах, може бути зменшено відповідно до наступного рівняння:

(i) окремий розрахунок: коефіцієнт відношення нетто вартості відновлення для всіх контрактів, включених до чинної двосторонньої угоди по взаємозаліках по платежах з даним контрагентом (чисельник) до валової вартості відновлення для всіх контрактів, включених до чинних двосторонніх угод по взаємозаліках по платежах з цим контрагентом (знаменник), або

(ii) зведений розрахунок: коефіцієнт відношення суми нетто вартості відновлення, розрахованої на двосторонній основі для всіх контрагентів з урахуванням контрактів, включених до юридично чинних угод по взаємозалікам по платежах (чисельник) до валової вартості відновлення для всіх контрактів, включених до чинних угод по взаємозалікам по платежах (знаменник).