Директива 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Щодо започаткування діяльності кредитних установ та її ведення"

Держави-члени повинні вимагати від кредитних установ отримання ліцензії перед початком своєї діяльності. Вони повинні встановити вимоги щодо надання ліцензії відповідно до статей 5-9, та офіційно повідомити про них Комісії і Консультативному Комітету з питань банківської діяльності.

1. Без шкоди для інших загальних умов, встановлених національним законодавством, компетентні органи не повинні видавати ліцензію, коли кредитна установа не має окремих власних коштів, або у випадках, коли початковий капітал становить менше 5 млн. євро.

Держави-члени можуть вирішити, щоб кредитні установи, які не виконують вимоги стосовно їхніх окремих власних коштів, та які існували до 15 грудня 1979 р., могли продовжувати здійснювати свою діяльність. Вони можуть звільнити таких суб'єктів підприємницької діяльності від виконання вимог, передбачених в першому підпункті статті 6(1).

2. Однак, держави-члени повинні мати право вибору при наданні ліцензії певним категоріям кредитних установ, початковий капітал яких є меншим від розміру капіталу зазначеного в пункті 1. В таких випадках:

(a) початковий капітал не повинен бути меншим 1 млн. євро;

(b) зазначені держави-члени повинні повідомити Комісію про причини застосування такого права згідно положень цього пункту;

(c) при публікації списку, зазначеного в статті 11, відповідна примітка робиться навпроти назви кожної кредитної установи, розмір мінімального капіталу якої є меншим, ніж передбачено в пункті 1.

3. На момент отримання ліцензії власні кошти кредитної установи не можуть бути меншими за розмір початкового капіталу, який встановлений пунктами 1 і 2.

4. Держави-члени можуть вирішити, що кредитні установи, які вже існували до 1 січня 1993 року, власні кошти яких не досягають рівня, встановленого для початкового капіталу пунктами 1 і 2, можуть продовжувати здійснювати свою діяльність. В цьому випадку, їхні власні кошти не можуть знижуватися нижче найвищого рівня, який було досягнуто починаючи з 22 грудня 1989 року.

5. Якщо контроль за кредитною установою, яка відноситься до категорії установ, зазначених в пункті 4, переходить до фізичної або юридичної особи, яка до цього не здійснювала її контроль, регулятивний капітал цієї установи повинен принаймні досягати рівня, передбаченого для початкового капіталу, зазначеного в пунктах 1 і 2.

6. За певних специфічних обставин та за погодженням компетентних органів, при злитті двох або декількох кредитних установ, які відносяться до категорії, зазначеної в пункті 4, власні кошти установи, яка утворюється внаслідок цього, не можуть бути меншими суми власних коштів установ на момент їхнього злиття, якщо відповідні рівні власних коштів, згідно пунктів 1 і 2, не були досягнуті.

7. Якщо у випадках, зазначених в пунктах 3, 4 і 6, власні кошти знижуються, компетентні органи можуть, коли це виправдано обставинами, надати установі обмежений період часу для виправлення такої ситуації або припинення своєї діяльності.

1. Компетентні органи повинні видавати кредитній установі ліцензію лише за умови, якщо є принаймні дві особи, які здійснюють ефективне управління кредитною установою.

Крім того, зазначені органи не видають ліцензію, якщо ці особи не мають достатньої ділової репутації або відповідного досвіду для виконання таких обов'язків.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб:

- будь-яка кредитна установа, яка є юридичною особою, і яка, згідно свого національного законодавства, має юридичну адресу, мала свій головний офіс в тій же самій державі-члені, де знаходиться її юридична адреса;

- будь-яка інша кредитна установа мала свій головний офіс в державі-члені, яка видала ліцензію, і в якій вона дійсно здійснює свою діяльність.

1. Компетентні органи не повинні видавати ліцензію на започаткування діяльності кредитних установ та її ведення до отримання ними інформації про осіб, що є акціонерами або учасниками, прямими чи непрямими, фізичними чи юридичними, які мають істотну участь, та про розмір цієї участі.

З метою визначення терміну "істотна участь" в контексті цієї статті, повинні враховуватись "права голосу", зазначені в статті 7 Директиви Ради 88/627/ЄЕС (13).

2. Компетентні органи повинні відмовляти у видачі ліцензії, якщо, враховуючи необхідність забезпечення належного та необхідного управління кредитною установою, вони не будуть задоволені щодо відповідності вищезгаданих акціонерів або учасників.

3. Коли існують тісні зв'язки між кредитною установою та іншими фізичними або юридичними особами, компетентні органи видають ліцензію тільки тоді, якщо ці зв'язки не перешкоджатимуть ефективному здійсненню їхньої наглядової функції.

Компетентні органи повинні також відмовити у видачі ліцензії, якщо ефективному здійсненню наглядових функцій фізичними або юридичними особами, з якими кредитна установа має тісні зв'язки, перешкоджають закони, підзаконні або адміністративні положення держави, що не є членом Співтовариства, які регулюють діяльність цих фізичних або юридичних осіб, або труднощі, пов'язані із застосуванням таких законів і положень.

Компетентні органи повинні вимагати, щоб кредитні установи надавали їм необхідну інформацію для здійснення нагляду за дотриманням умов, зазначених в цьому пункті, на постійній основі.

Компетентні органи повинні вимагати, щоб заяви на отримання ліцензії супроводжувалися програмою діяльності, inter alia має зазначатися про види діяльності, які установа планує здійснювати, та організаційна структура установи.

Держави-члени не можуть вимагати, щоб заяви на отримання ліцензії розглядалися з точки зору економічних потреб ринку.

У випадку відмови у видачі ліцензії, компетентні органи пояснюють причини такої відмови та повідомляють про це заявника протягом шести місяців з моменту отримання заяви або, якщо остання була не повною, протягом шести місяців з моменту надсилання заявником інформації, необхідної для прийняття рішення. В будь-якому випадку рішення приймається протягом дванадцяти місяців з моменту отримання заяви.

Про кожну видачу ліцензії повинно повідомлятись Комісії. Кожна кредитна установа вноситься до списку, який опубліковується Комісією в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств та постійно оновлюється.

Вимагається, щоб здійснювалася попередня консультація з компетентними органами іншої держави-члена щодо видачі ліцензії кредитній установі, яка:

- є дочірньою компанією кредитної установи, яка має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або

- є дочірньою компанією материнської компанії кредитної установи, яка має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або

- контролюється одними і тими ж особами, як фізичними, так і юридичними, що здійснюють контроль за кредитною установою, яка має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені.

Приймаючі держави-члени не повинні вимагати отримання ліцензії або достатність переданого капіталу для філій кредитних установ, які мають ліцензію на здійснення діяльності в інших державах-членах. Здійснення діяльності таких філій і нагляд за ними здійснюються відповідно до статей 17, 20 (пункти 1-6), а також статей 22 та 26.

Компетентні органи можуть позбавити кредитну установу ліцензії тільки тоді, коли така установа:

(a) не використовує ліцензію протягом дванадцяти місяців, відкрито відмовляється від ліцензії, або не здійснює свою діяльність протягом більше шести місяців, якщо відповідна держава-член не передбачає, що в таких випадках ліцензія стає недійсною;

(b) отримала дозвіл на підставі сфальсифікованих документів або іншими незаконними шляхами;

(c) більше не відповідає умовам, згідно яких було видано ліцензію;

(d) більше не володіє достатнім розміром власних коштів або більше не може гарантувати виконання своїх зобов'язань перед кредиторами і, зокрема, більше не може забезпечити гарантію активів, які їй були доручені;

(e) підпадає під дію інших норм, згідно з якими національне законодавство передбачає позбавлення ліцензії.

2. В випадку будь-якого позбавлення ліцензії повинно надаватись роз'яснення причин такого позбавлення та усі, кого це стосується, повинні бути поінформовані про це; про позбавлення ліцензії повідомляється в Комісію.

З метою здійснення своєї діяльності, кредитні установи можуть, незважаючи на будь-які положення стосовно використання слів "банк", "ощадний банк" або інших банківських назв, які можуть існувати в приймаючій державі-члені, використовувати на території Співтовариства таку саму назву, яку вони використовують в державі-члені, в якій знаходиться їхній головний офіс. У випадках, коли можуть виникнути проблеми тлумачення назви, приймаючі держави-члени можуть вимагати, щоб назва супроводжувалася певними пояснюючими уточненнями.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка фізична або юридична особа, яка намагається прямо або опосередковано мати істотну участь в кредитній установі, спочатку повідомляла про це компетентні органи, вказуючи розмір такої участі. Така особа повинна також інформувати компетентні органи про свої плани щодо збільшення істотної участі, в результаті чого кількість прав голосу або частка капіталу, що їй належить, може сягати або перевищувати 20%, 33% або 50%, або кредитна установа може стати її дочірньою компанією.

Без шкоди для положення пункту 2, компетентні органи мають максимальний строк три місяці з моменту повідомлення, передбаченого в першому абзаці, щоб перешкодити таким планам, якщо, зважаючи на необхідність гарантувати належне та необхідне управління кредитною установою, вони не задоволені щодо відповідності особи, передбаченої в першому абзаці. Якщо вони не заперечують здійсненню намірів, зазначених в першому підпункті, то вони можуть встановити максимальний термін для їх здійснення.

2. Якщо особа, яка набуває дольову участь, зазначену в пункті 1, є кредитною установою, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або є материнською компанією кредитної установи, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або є фізичною чи юридичною особою, яка здійснює контроль над кредитною установою, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, і якщо в результаті такої дольової участі установа, в якій ця особа передбачає мати таку участь, може стати дочірньою компанією або перейти під її контроль, рішення щодо такого набуття дольової участі повинно здійснюватись за попередньою консультацією, як зазначено в статті 12.

3. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка фізична або юридична особа, яка хоче прямо або опосередковано передати участь в кредитній установі, повинна спочатку повідомляти про це компетентні органи, вказуючи розмір передбаченої участі. Така особа повинна також повідомляти компетентні органи про наміри зменшити істотну участь, в результаті чого кількість прав голосу або частина капіталу, яким вона володіє, може знизитися нижче 20%, 33% або 50%, або дана установа може перестати бути її дочірньою компанією.

4. Як тільки кредитним установам стає про це відомо, вони повинні інформувати компетентні органи про будь-яке набуття або передачу дольової участі в їхньому капіталі, в результаті якої дольова участь може перевищувати або зменшуватись нижче одного з відсоткових порогів, зазначених в пунктах 1 і 3.

Вони також повинні принаймні один раз на рік повідомляти компетентним органам імена акціонерів та учасників, які мають істотну участь та розміри такої участі, у вигляді, наприклад, списків акціонерів або учасників, що складаються на щорічних загальних зборах, або відповідно до вимог, які застосовуються до компаній, для їх включення до списків на фондових біржах.

5. Держави-члени повинні вимагати, щоб у випадку здійснення впливу особами, зазначеними в пункті 1, який може завдати шкоди належному та необхідному управлінню установою, компетентні органи застосовують відповідні заходи для того, щоб покласти край такій ситуації. Такі заходи можуть включати, наприклад, накази, санкції по відношенню до керівників і менеджерів, а також позбавлення прав голосу, що закріплені за акціями, якими володіють акціонери або учасники, про яких йдеться.

Подібні заходи застосовуються до фізичних і юридичних осіб, які не виконують вимог щодо надання попередньої інформації, як зазначено в пункті 1. Якщо дольова участь набувається всупереч дій компетентних органів, держави-члени, незалежно від застосування інших санкцій, повинні передбачити припинення дії відповідних прав голосу або недійсність підрахунку голосів або можливість їх скасування.

6. З метою визначення кваліфікованої участі і інших видів дольової участі, передбачених в цій статті, повинні враховуватися положення статті 7 Директиви 88/627/ЄЕС щодо прав голосу.

Компетентні органи держав-членів походження повинні вимагати, щоб кожна кредитна установа мала належні адміністративні й бухгалтерські процедури та відповідні механізми внутрішнього контролю.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб види діяльності, зазначені в списку Додатка I, могли здійснюватись на їхній території відповідно до положень статті 20 (1-6), статті 21 (1-2), і статті 22, як шляхом заснування структурних підрозділів, так і шляхом надання послуг, будь-якою кредитною установою, яка має ліцензію на здійснення діяльності, і за якою здійснюється нагляд компетентними органами іншої держави-члена, за умови, що ліцензія поширюється на такі види діяльності.

Держави-члени також повинні забезпечити, щоб види діяльності, зазначені в Додатку I, могли здійснюватися на їхній території у відповідності з статтями 20 (1-6), статтею 21 (1-2), і статтею 22, як шляхом заснування структурних підрозділів, так і шляхом надання послуг, будь-якою фінансовою установою з іншої держави-члена, як в якості дочірньої компанії кредитної установи, так і в якості спільної дочірньої компанії двох або більше кредитних установ, статути яких дозволяють здійснювати такі види діяльності, і яка відповідає наступним вимогам:

- материнська компанія або компанії повинні мати ліцензію на здійснення діяльності в якості кредитних установ в державі-члені, законодавством якої керується дочірня компанія;

- така діяльність дійсно повинна здійснюватись в межах території тієї ж самої держави-члена;

- материнська компанія або компанії повинні володіти 90% або більше прав голосу, відповідно до часток у капіталі дочірньої компанії;

- материнська компанія або компанії повинні відповідати вимогам компетентних органів щодо належного управління дочірньої компанії і повинні оголосити, за погодженням з компетентними органами держави-члена походження, про те, що вони солідарно гарантують зобов'язання дочірньої компанії;

- дочірня компанія повинна підпадати, в тому числі стосовно згаданих видів діяльності, під консолідований нагляд материнської компанії або кожної з материнських компаній у відповідності з статтями 52-56, зокрема для розрахунку коефіцієнта платоспроможності, для контролю за великими ризиками і для обмеження дольової участі, передбаченої в статті 51.

Відповідність цим вимогам повинна перевірятися компетентними органами держави-члена походження і остання повинна видати дочірній компанії сертифікат відповідності, який має бути частиною повідомлення, зазначеного в статтях 20 (1-6) і 22 (1-2).

Компетентні органи держави-члена походження повинні забезпечити здійснення нагляду за дочірньою компанією у відповідності з статтями 5 (3), 16, 17, 26, 28, 29, 30 і 32.

Положення, передбачені в цій статті, повинні застосовуватися mutatis mutandis до дочірніх компаній з урахуванням відповідних змін. Зокрема, слова "кредитна установа" повинні читатися як "фінансова установа, яка відповідає умовам, що визначені в статті 19", а слово "ліцензія" як "статут".

Другий абзац статті 20 (3) повинен читатись наступним чином: "Компетентні органи держави-члена походження також повинні повідомляти про розмір власних коштів дочірньої компанії фінансової установи і про коефіцієнт консолідованої платоспроможності кредитної установи, яка є його материнською компанією".

Якщо фінансова установа, яка підпадає під дію цієї статті, припиняє виконувати будь-яку із встановлених умов, держава-член походження повідомляє про це компетентні органи приймаючої держави-члена і діяльність цієї установи в приймаючій державі-члені підпадає під пряму дію законодавчих норм останньої.

1. Кредитна установа, яка хоче заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена, повинна повідомити про це компетентні органи своєї держави-члена.

2. Держава-член повинна вимагати, щоб кожна кредитна установа, яка хоче заснувати структурний підрозділ в іншій державі-члені, включала до повідомлення, зазначеного в пункті 1, наступну інформацію про:

(a) державу-члена, на території якої вона планує заснувати структурний підрозділ;

(b) програму діяльності, вказавши, inter alia, вид діяльності та організаційну структуру структурного підрозділу;

(c) адресу в приймаючій державі-члені, звідки можна отримати документи;

(d) імена осіб, які відповідають за управління структурним підрозділом.

3. Якщо компетентні органи держави-члена походження не мають причин для сумніву щодо відповідності адміністративної структури або фінансової ситуації кредитної установи, враховуючи її майбутню діяльність, вони протягом 3 місяців після отримання інформації, про яку йдеться в пункті 2, повинні передати її компетентним органам приймаючої держави-члена та повинні повідомити про це установу.

Компетентні органи держави-члена походження також повинні надавати інформацію про розмір власних коштів і коефіцієнт платоспроможності кредитної установи.

Коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються надавати компетентним органам приймаючої держави-члена інформацію, зазначену в пункті 2, вони повинні пояснити даній установі причини своєї відмови протягом трьох місяців після отримання всієї інформації. Відмова або відсутність відповіді може бути оскаржена в суді в державі-члені походження.

4. До того, як філія структурний підрозділ розпочне свою діяльність, компетентні органи приймаючої держави-члена повинні протягом двох місяців після отримання інформації, зазначеної в пункті 3, підготуватися до здійснення нагляду за кредитною установою у відповідності з статтею 22 і, якщо необхідно, вказати умови, за яких, в інтересах спільного блага, ця діяльність повинна здійснюватися в приймаючий державі-члені.

5. Після отримання повідомлення від компетентних органів приймаючої держави-члена, або у випадку закінчення періоду, передбаченого в пункті 4, і неотримання будь-якого повідомлення від останніх, структурний підрозділ може бути засновано і розпочинати свою діяльність.

6. У випадку зміни будь-якої інформації, наданої відповідно до пунктів 2 (b), (c) або (d), кредитна установа повинна письмово повідомити про вказані зміни компетентні органи приймаючої держави-члена та держави-члена походження принаймні за місяць до внесення змін для того, щоб дати можливість компетентним органам держави-члена походження прийняти рішення відповідно до пункту 3, та компетентним органам приймаючої держави-члена винести рішення щодо здійснення зміни відповідно до пункту 4.

7. Структурні підрозділи, які розпочали свою діяльність у відповідності до діючих в приймаючій державі-члені положень, до 1 січня 1993 року повинні пройти процедуру, викладену в пунктах 1-5. З цієї дати вони повинні будуть керуватись положеннями пункту 6 і статтями 18, 19, 22, 29.

1. Будь-яка кредитна установа, яка хоче використати свободи надання послуг вперше на території іншої держави-члена, повинна поінформувати компетентні органи держави-члена походження про діяльність, зазначену в Додатку I, яку вона має на меті здійснювати.

2. Протягом одного місяця після отримання повідомлення, зазначеного в пункті 1, компетентні органи держави-члена походження повинні надіслати це повідомлення до компетентних органів приймаючої держави-члена.

3. Ця стаття не повинна впливати на права, набуті кредитними установами, що надають послуги, до 1 січня 1993 року.

1. Приймаючі держави-члени можуть вимагати для статистики, щоб всі кредитні установи, які мають структурні підрозділи на їх територіях, періодично звітували про свою діяльність в цих приймаючих державах-членах компетентним органам цих країн.

При виконанні покладених на них обов'язків, передбачених статтею 27, приймаючі держави-члени можуть вимагати, щоб структурні підрозділи кредитних установ з інших держав-членів надавали таку ж саму інформацію, яку вони вимагають для таких цілей від вітчизняних кредитних установ.

2. Якщо компетентні органи приймаючої держави-члена переконаються, що кредитна установа, яка має структурний підрозділ або надає послуги на її території, не відповідає чинним положенням законодавства цієї країни, прийнятих відповідно до положень цієї Директиви, які містять повноваження компетентних органів приймаючої держави-члена, ці органи повинні вимагати від цієї кредитної установи припинення такої незаконної діяльності.

3. Якщо зазначена установа не здійснює необхідні заходи, компетентні органи приймаючої держави-члена відповідно інформують про це компетентні органи держави-члена походження. Компетентні органи держави-члена походження при першій можливості повинні здійснити заходи для забезпечення того, щоб зазначена установа припинила таку незаконну діяльність. Про характер цих заходів повідомляється компетентним органам приймаючої держави-члена.

4. Якщо, незважаючи на заходи, здійснені державою-членом походження, або тому, що ці заходи виявилися невідповідними або не можуть застосовуватися в зазначеній державі-члені, установа продовжує порушувати положення законодавства, зазначені в пункті 2, які діють в приймаючій державі-члені, остання має право, після повідомлення компетентних органів держави-члена походження, вжити відповідних заходів для того, щоб запобігти або притягнути до відповідальності за наступні порушення законодавства, та, якщо це необхідно, не дозволити цій установі здійснювати подальшу діяльність на своїй території. Держави-члени повинні забезпечити, щоб на їх територіях було можливо підготувати юридичні документи, необхідні для здійснення таких заходів щодо кредитних установ.

5. Положення пунктів 1-4 не впливають на повноваження приймаючих держав-членів вживати відповідних заходів для того, щоб запобігти або притягнути до відповідальності за порушення, здійснені на їх територіях, які суперечать положенням законодавства, прийнятих цими країнами в спільних інтересах. Це включає можливість перешкоджати установам-порушницям здійснювати будь-які операції на їхніх територіях.

6. Будь-які заходи, здійснені відповідно до пунктів 3, 4 і 5, які передбачають штрафні санкції або обмеження на здійснення свободи надання послуг, повинні бути належним чином пояснені та доведені до відома зазначеної кредитної установи. Кожен такий захід може бути оскарженим в суді держави-члена, компетентні органи якої застосували його.

7. Перед тим як проводити процедуру, передбачену в пунктах 2, 3 і 4, компетентні органи приймаючої держави-члена можуть у випадку крайньої необхідності вживати запобіжних заходів, необхідних для захисту інтересів вкладників, інвесторів та інших осіб, яким надаються послуги. Комісія і компетентні органи інших держав-членів, яких це стосується, повинні бути поінформовані про такі заходи при першій можливості.

Після консультацій з компетентними органами держав-членів, яких це стосується, Комісія може вирішити, що зазначені держави-члени повинні змінити або скасувати ці заходи.

8. Приймаючі держави-члени можуть здійснювати повноваження, покладені на них відповідно до цієї Директиви, шляхом вжиття відповідних заходів з метою запобігання або покарання за порушення, здійснені на їхніх територіях. Це включає можливість заборонити установам здійснювати подальшу діяльність на їхніх територіях.

9. У випадку позбавлення установи ліцензії на здійснення діяльності, компетентні органи приймаючої держави-члена повинні бути поінформовані про це та вжити відповідних заходів, спрямованих на перешкоджання зазначеній установі проводити подальші операції на її території, з метою захисту інтересів вкладників. Кожні два роки Комісія повинна подавати звіт про такі випадки Консультаційному Комітету з питань банківської діяльності.

10. Держави-члени повинні інформувати Комісію про кількість та види випадків, в яких була надана відмова відповідно до статті 20 (1)-(6) або, по яких було вжито заходи у відповідності з пунктом 4 цієї статті. Комісія повинна подавати звіт про такі випадки Консультаційному Комітету з питань банківської діяльності кожні два роки.

11. Ніщо в цій статті не повинно перешкоджати кредитним установам, головні офіси яких знаходяться в інших державах-членах, рекламувати свої послуги, використовуючи всі наявні засоби комунікації в приймаючій державі-члені, які повинні відповідати будь-яким правилам, що регулюють форму і зміст такої реклами, прийнятих в інтересах спільного блага.

1. Компетентні органи держав-членів повинні інформувати Комісію:

(a) про будь-яке ліцензування прямої або непрямої дочірньої компанії, діяльність одної або більше материнських компаній якої регулюються законодавством третьої країни. Комісія відповідно повинна інформувати про це Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності;

(b) коли, така материнська компанія набуває дольової участі в кредитній установі Співтовариства, в результаті чого ця кредитна установа стає його дочірньою компанією. Комісія відповідно повинна інформувати про це Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності;

Коли ліцензія надається прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, діяльність яких регулюється законодавством третіх країн, в нотифікації, яку компетентні органи повинні надіслати Комісії відповідно до статті 11, повинна бути точно вказана структура групи.

2. Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які труднощі загального характеру, яких зазнають їхні кредитні установи під час заснування або здійснення діяльності в третій країні.

3. Комісія повинна періодично підготовлювати звіт щодо розгляду підходу, який застосовується до кредитних установ Співтовариства в третіх країнах, як викладено в пунктах 4 і 5, стосовно заснування та здійснення банківської діяльності і набування участі в кредитних установах третіх країн. Комісія повинна подавати такі звіти разом з будь-якими відповідними пропозиціями на розгляд Раді.

4. Якщо Комісія на основі звітів, зазначених в пункті 3, або на основі іншої інформації приходить до висновку, що третя країна не надає кредитним установам Співтовариства такого належного доступу до ринку, який надається кредитним установам третіх країн Співтовариством, Комісія може подати пропозиції на розгляд Ради для видачі доручення щодо проведення переговорів з метою отримання рівних конкурентних умов для кредитних установ Співтовариства. Рада приймає рішення на основі визначеної більшості голосів.

5. Якщо Комісія на основі звітів, зазначених в пункті 3 або на основі іншої інформації дійде до висновку, що до кредитних установ Співтовариства, які знаходяться в третіх країнах, не застосовується національний режим, який би надавав такі ж самі конкурентні можливості, які існують для вітчизняних кредитних установ та, якщо умови належного доступу до ринку не виконуються, Комісія може ініціювати переговори для того, щоб покращити цю ситуацію.

При обставинах, описаних в першому підпункті, в будь-який час також може бути вирішено, водночас з ініціюванням переговорів відповідно до процедури, викладеної в статті 60 (2), що компетентні органи держав-членів повинні обмежувати або призупиняти винесення своїх рішень по запитам, що надходять під час винесення рішення, або майбутніх запитів щодо надання ліцензії та набуття дольової участі прямими або непрямими материнськими компаніями, діяльність яких регулюється законодавством третьої країни, про яку йдеться. Тривалість зазначених заходів не повинна перевищувати трьох місяців.

До завершення цього трьохмісячного строку виходячи з результатів переговорів та діючи за пропозицією Комісії, Рада може вирішувати кваліфікованою більшістю чи потрібно продовжувати ці заходи.

Такі обмеження або призупинення не повинні застосовуватися до відкриття дочірніх компаній кредитними установами або їх дочірніми компаніями, які належним чином отримали дозвіл на здійснення діяльності в Співтоваристві, а також до набуття такими установами або дочірніми компаніями дольової участі в кредитних установах Співтовариства.

6. Якщо Комісія дійде висновку, що має місце одна із ситуацій, описаних в пунктах 4 і 5, то держави-члени повинні повідомляти Комісію за її проханням:

(a) про будь-який запит щодо надання ліцензії прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, діяльність яких регулюється законодавством третьої країни;

(b) якщо їх інформують відповідно до статті 16 про те, що такий суб'єкт підприємницької діяльності пропонує набути дольову участь в кредитній установі Співтовариства таким чином, щоб ця кредитна установа стала його дочірньою компанією. Обов'язок надавати таку інформацію перестає діяти, коли з третьою країною досягається домовленість, зазначена в пункті 4 або 5, або коли заходи, зазначені в другому та третьому підпунктах пункту 5, перестають вживатися.

7. Заходи, прийняті відповідно до цієї статті відповідають обов'язкам Співтовариства за будь-якими міжнародними угодами, двосторонніми або багатосторонніми, які регулюють започаткування діяльності кредитних установ та її ведення.

1. Держави-члени не повинні застосовувати до структурних підрозділів кредитних установ, які мають свій головний офіс за межами Співтовариства, під час здійснення ними своєї діяльності, положення, які надають їм більш сприятливі умови порівняно з тими, що застосовуються до структурних підрозділів кредитних установ, головний офіс яких знаходиться в Співтоваристві.

2. Компетентні органи повинні повідомляти Комісію і Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності про всі випадки ліцензування структурних підрозділів кредитних установ, які мають свій головний офіс за межами Співтовариства.

3. Не порушуючи положень пункту 1, Співтовариство, відповідно до Договору, може шляхом укладання угод з однією або більше третіми країнами, погодитись застосовувати на основі принципу взаємності положення, згідно з якими на структурні підрозділи кредитної установи, яка має свій головний офіс за межами Співтовариства, поширюються однакові умови по всій території Співтовариства.

1. Комісія може подати пропозиції на розгляд Ради, як за проханням держави-члена, так і за своєї власною ініціативою, для обговорення угод або домовленостей з однією або більше третіми країнами стосовно засобів здійснення нагляду на консолідованій основі за:

- кредитними установами, материнськими компаніями, які мають свої головні офіси в третіх країнах та

- кредитними установами, розташованими в третіх країнах, материнськими компаніями, які, незалежно від того чи є вони кредитними установами чи фінансовими холдинговими компаніями, мають свої головні офіси в Співтоваристві.

2. Домовленості, зазначені в пункті 1, повинні забезпечувати дві умови:

- щоб компетентні органи держав-членів могли отримувати інформацію, необхідну для здійснення нагляду, на основі їхньої фінансової консолідованої ситуації, за кредитними установами або фінансовими холдинговими компаніями, які розміщені в Співтоваристві, та які мають в якості дочірніх компаній кредитні або фінансові установи, що знаходяться за межами Співтовариства, або які беруть участь в таких установах;

- щоб компетентні органи третіх країн могли отримувати інформацію, необхідну для здійснення нагляду за материнськими компаніями, головні офіси яких знаходяться на їх територіях, і які мають в якості дочірніх компаній кредитні або фінансові установи, що знаходяться в одній або більше державах-членах, або які беруть участь в таких установах.

3. Комісія та Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності повинні розглянути результати переговорів, зазначених в пункті 1, та ситуацію, яка виникає з цього приводу.

1. Компетентні органи держави-члена походження, без шкоди для положень цієї Директиви, які покладають обов'язки на компетентні органи приймаючої держави-члена, повинні здійснювати пруденційний нагляд за кредитною установою, в тому числі і пруденційний нагляд за діяльністю, яку вона здійснює у відповідності із статтями 18 і 19.

2. Пункт 1 не повинен перешкоджати здійсненню пруденційного нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї Директиви.

Приймаючі держави-члени зобов'язані співпрацювати з компетентними органами держави-члена походження при здійсненні нагляду за ліквідністю структурних підрозділів кредитних установ при здійсненні подальшої координації. Без шкоди для заходів, необхідних для посилення Європейської Валютної Системи, приймаючі держави-члени повинні зберігати повну відповідальність за вжиття необхідних заходів під час реалізації своєї валютної політики. Такі заходи не можуть передбачати дискримінаційне або обмежуюче відношення на підставі того, що кредитна установа отримала ліцензію в іншій державі-члені.

Компетентні органи держав-членів, яких це стосується, повинні тісно співпрацювати з метою здійснення нагляду за діяльністю кредитних установ, які діють, зокрема, через заснування своїх структурних підрозділів в одній або більше державах-членах, в яких не знаходяться їхні головні офіси. Вони повинні забезпечувати один одного інформацією стосовно управління та володіння такими кредитними установами, що може сприяти здійсненню нагляду та вивченню умов щодо їх ліцензування, і всієї інформації, яка може сприяти моніторингу діяльності таких установ, а саме з огляду на ліквідність, платоспроможність, депозитні гарантії, обмеження великих ризиків, адміністративні і бухгалтерські процедури та механізми внутрішнього контролю.

1. Приймаючі держави-члени повинні забезпечити, щоб, у випадку, коли кредитна установа, яка отримала ліцензію в іншій державі-члені, здійснює свою діяльність через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена походження, після інформування компетентних органів приймаючої держави-члена, могли б здійснювати особисто або за допомогою посередників, яких вони призначають для цієї мети, перевірку на місцях інформації, зазначеної в статті 28.

2. З метою перевірки структурних підрозділів, компетентні органи держави-члена походження також можуть застосовувати одну із процедур, викладених в статті 56 (7).

3. Ця стаття не повинна впливати на право компетентних органів приймаючої держави-члена здійснювати, на виконання своїх обов'язків, відповідно до цієї Директиви, перевірки на місцях структурних підрозділів, заснованих на їх території.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб всі особи, які працюють або працювали на компетентні органи, так само, як і аудитори або експерти, які діють від імені компетентних органів, зберігали професійну таємницю. Це означає, що ніяка конфіденційна інформація, яку вони можуть отримувати під час виконання своїх обов'язків, не повинна розкриватися будь-якій особі або органу, за винятком інформації у вигляді резюме або в узагальненій формі таким чином, щоб не можна було визначити окремі установи. Така заборона не поширюється на випадки, передбачені кримінальним законодавством.

Незважаючи на це, якщо кредитна установа була проголошена банкрутом або примусово ліквідується, конфіденційна інформація, що не стосується третіх осіб, які намагаються врятувати цю кредитну установу, може бути розголошена в суді під час цивільних або арбітражних процесів.

2. Пункт 1 не повинен перешкоджати компетентним органам різних держав-членів обмінюватися інформацією відповідно до цієї Директиви та інших директив, які застосовуються до кредитних установ. Ця інформація повинна відповідати умовам професійної таємниці, зазначеної в пункті 1.

3. Держави-члени можуть укладати угоди про співробітництво, які передбачають обмін інформацією з компетентними органами третіх країн або з органами виконавчої влади третіх країн, як визначено в пунктах 5 і 6, тільки якщо розкрита інформація підпадає під гарантії професійної таємниці, принаймні еквівалентним тим, які зазначені в цій статті. Такий обмін інформацією повинен здійснюватися для виконання зазначеними органами своїх наглядових завдань.

Якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та коли необхідно, повинна використовуватися лише у цілях, на які зазначені органи дали свою згоду.

4. Компетентні органи, які отримують інформацію згідно пункту 1 або 2, можуть використовувати її тільки під час виконання своїх обов'язків:

- для того, щоб перевірити виконання умов, які регулюють започаткування діяльності кредитних установ та для того, щоб сприяти здійсненню моніторингу діяльності таких установ на консолідованій або неконсолідованій основі, особливо з огляду на моніторинг ліквідності, платоспроможності, великих ризиків, адміністративних і бухгалтерських процедур та механізмів внутрішнього контролю, або

- для накладання санкцій, або

- під час адміністративної апеляції проти рішення компетентних органів, або

- під час судового провадження, розпочатого відповідно до статті 33, або спеціальних положень, передбачених в цій та інших прийнятих директивах стосовно кредитних установ.

5. Пункти 1 і 4 не повинні перешкоджати обміну інформацією на території держави-члена, якщо в тій же самій державі-члені існує два або більше компетентних органів, або між державами-членами, між компетентними органами та:

- органами, на яких покладено державний обов'язок здійснювати нагляд за діяльністю інших фінансових організацій і страхових компаній, та органами, які відповідають за нагляд за фінансовими ринками,

- органами, які займаються ліквідацією і банкрутством кредитних установ та іншими подібними процедурами,

- особами, які відповідають за проведення аудиту, що вимагається законом, рахунків кредитних та інших фінансових установ, під час виконання своїх наглядових функцій, і не повинні перешкоджати розкриттю інформації органам, які збирають інформацію про схеми гарантування депозитних вкладів, яка є необхідною для здійснення їхніх функцій. Отримана інформація повинна відповідати умовам професійної таємниці, зазначеним в пункті 1.

6. Незважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть надавати дозвіл на здійснення обміну інформацією між компетентними органами та:

- органами, які відповідають за нагляд за органами, що займаються ліквідацією і банкрутством кредитних установ та іншими подібними процедурами, або

- органами, які відповідають за нагляд за особами, що зобов'язані проводити встановлений законом аудит рахунків страхових компаній, кредитних установ, інвестиційних компаній та інших фінансових установ.

Держави-члени, які користуються положеннями першого підпункту, повинні вимагати виконання принаймні наступних умов:

- інформація повинна використовуватися з метою здійснення наглядових завдань, зазначених в першому підпункті;

- отримана інформація в даному контексті повинна відповідати вимогам професійної таємниці, зазначеним в пункті 1;

- якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та, якщо така згода була отримана, інформація повинна використовуватися виключно в цілях, на які ці органи дали свою згоду.

Держави-члени повинні повідомити Комісії та іншим державам-членам назву органів, які можуть отримувати інформацію відповідно до цього пункту.

7. Незважаючи на положення пунктів 1-4, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, в тому числі цілісності, фінансової системи, дозволити здійснювати обмін інформацією між компетентними органами та органами, які відповідно до законодавства відповідають за виявлення та розслідування порушень законодавства про підприємництво.

Держави-члени, на які поширюється дія положень першого підпункту, повинні вимагати виконання принаймні наступних умов:

- інформація повинна використовуватися з метою здійснення наглядових завдань, зазначених в першому підпункті;

- отримана інформація в даному контексті повинна підлягати умовам професійної таємниці, зазначеним в пункті 1;

- коли інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та, якщо така згода була отримана, інформація повинна використовуватися виключно в цілях, на які ці органи дали свою згоду.

Якщо в державі-члені компетентні органи або органи, зазначені в першому підпункті, виконують своє завдання по виявленню та розслідуванню за допомогою осіб, враховуючи їхню особливу компетентність, призначених для цієї мети та які не перебувають на державній службі, таким особам може надаватися дозвіл здійснювати обмін інформацією, яка передбачена в першому підпункті за умов, визначених в другому підпункті.

Для виконання положення третього абзацу другого підпункту, органи, зазначені в першому підпункті, повинні повідомляти компетентним органам, які розкрили інформацію, імена та конкретні обов'язки осіб, яким надсилається така інформація.

Держави-члени повинні повідомляти Комісії та іншим державам-членам назву органів, які можуть отримувати інформацію відповідно до цього пункту.

До 31 грудня 2000 р., Комісія повинна підготувати звіт щодо застосування положень цього пункту.

8. Ця стаття не повинна перешкоджати компетентним органам надавати:

- центральним банкам та іншим органам, які виконують подібні функції в якості органів монетарної політики,

- коли необхідно іншим державним органам, відповідальним за здійснення нагляду за платіжними системами,

інформацію, призначену для виконання їхнього завдання, та не повинна перешкоджати таким органам надавати компетентним органам таку інформацію, яка може бути їм потрібна для виконання положень пункту 4. Отримана інформація в цьому контексті підпадає під вимоги професійної таємниці, визначені в цій статті.

9. Крім того, незважаючи на положення, зазначені в пунктах 1-4, держави-члени на основі положень, встановлених законодавством, можуть дозволяти розкриття певної інформації іншим департаментам адміністрацій їхнього центрального органу виконавчої влади, який відповідає за законодавство щодо нагляду за кредитними, фінансовими установами, компаніями, які надають послуги з інвестування, страховими компаніями, та інспекторам, які діють від імені цих департаментів.

Однак, таке розкриття інформації може здійснюватися тільки тоді, коли це необхідно для здійснення пруденційного контролю.

Проте, держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація, отримана згідно пунктів 2 і 5, та отримана шляхом проведення перевірки на місцях, зазначена в статті 29 (1) та (2), ніколи не розкривалася у випадках, зазначених в цьому пункті, за виключенням, коли на це є пряма згода компетентних органів, які розкрили інформацію, або згода компетентних органів держав-членів, в яких здійснювалася перевірка на місцях.

10. Ця стаття не повинна перешкоджати компетентним органам передавати інформацію, зазначену в пунктах 1-4, кліринговому дому або іншому подібному органу, який визнається національним законодавством, для забезпечення одного з ринків їхніх держав-членів послугами по здійсненню клірингу та розрахунків, якщо вони вважають, що необхідно передавати інформацію для забезпечення належного функціонування цих органів у випадках дефолту або потенційного дефолту учасників ринку. Інформація, отримана з цього приводу, підпадає під вимоги професійної таємниці, визначеним в пункті 1. Однак, держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація, отримана згідно пункту 2, не могла бути розкрита за обставин, зазначених в цьому пункті, без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили.

1. Держави-члени повинні принаймні забезпечити, щоб: (a) будь-яка особа, яка має дозвіл в значенні Директиви Ради 84/253/ЄЕС (14), виконуючи в кредитній установі завдання, зазначене в статті 51 Директиви Ради 78/660/ЄЕС(15) або в статті 37 Директиви Ради 83/349/ЄЕС, або в статті 31 Директиви 85/611/ЄЕС (16), або будь-яке інше встановлене законом завдання, була зобов'язана негайно звітувати компетентним органам про будь-які факти або рішення цієї установи, про які їй стало відомо під час виконання свого завдання, яке полягає в тому, щоб: - встановлювати суттєві порушення законодавства, підзаконних або адміністративних положень, що встановлюють умови ліцензування, або які регулюють тільки здійснення діяльності кредитних установ, або

- впливати на безперервне функціонування кредитної установи,

- призводити до відмови затверджувати звіти або до затвердження звітів, але із застереженнями;

(b) така особа також повинна звітувати про будь-які факти або рішення, про які їй стає відомо під час виконання свого завдання, як описано в пункті (a), в установі, яка має тісні зв'язки з кредитною установою, в результаті відносин з приводу контролю, в якій вона виконує вищезазначене завдання.

2. Розкриття компетентними органами в установленому порядку інформації про будь-який факт або рішення, зазначені в пункті 1, особами, компетентними згідно з Директивою 84/253/ЄЕС, не є порушенням будь-якого обмеження щодо розкриття інформації, яке обумовлене контрактом або будь-яким законам, підзаконними або адміністративним положенням, та не призводить до притягнення таких осіб до будь-якої відповідальності.

Без шкоди для процедур щодо позбавлення ліцензії та положень кримінального законодавства, держави-члени повинні передбачити, щоб їхні відповідні компетентні органи могли приймати або накладати штрафи, або вживати заходи, направлені тільки на припинення виявлених порушень або усунення причин таких порушень, по відношенню до кредитних установ або тих, хто дійсно контролює діяльність кредитних установ, які порушують закони, підзаконні та адміністративні положення стосовно нагляду або здійснення їхньої діяльності.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб рішення, прийняті по відношенню до кредитної установи у відповідності із законодавством, регулюючими або адміністративними положеннями, прийнятих згідно цієї Директиви, могли бути оскаржені в суді. Таке ж саме застосовується, коли не було прийнято рішення протягом шести місяців після надання заяви щодо отримання ліцензії, яка містить всю інформацію, що вимагається згідно діючих положень.

Стаття 3 Директиви 2000/46/ЄС повинна застосовуватись до кредитних установ. (Доповнення статті 1 (2) Директиви 2000/28/ЄС)

1. Кожного разу, коли держава-член законом, підзаконними або адміністративними положеннями імплементує положення права Співтовариства щодо пруденційного нагляду за діючою кредитною установою, в яких використовуються термін "власні кошти" або є посилання на цей термін, вона повинна привести у відповідність цей термін або поняття, що надається в пунктах 2, 3 і 4, і в статтях 35-38.

2. За умови обмежень, викладених в статті 38, неконсолідовані власні кошти кредитних установ складаються з наступних статей:

1) капіталу в значенні статті 22 Директиви 86/635/ЄЕС по мірі того як він був внесений, до якого додаються рахунки емісійної різниці, однак, за виключенням, кумулятивних привілейованих акцій;