Конвенція 2001 року про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві ( N 184 )(укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібравшися 5 червня 2001 року на свою вісімдесят дев'яту сесію,

відзначаючи принципи, утілені у відповідних міжнародних конвенціях та рекомендаціях про працю, зокрема в Конвенції та Рекомендації 1958 року про умови праці на плантаціях, у Конвенції та Рекомендації 1964 року про допомоги у випадках виробничого травматизму, у Конвенції та Рекомендації 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, у Конвенції та Рекомендації 1981 року про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище, у Конвенції та Рекомендації 1985 року про служби гігієни праці та в Конвенції та Рекомендації 1990 року про безпеку в застосуванні хімічних речовин на виробництві;

наголошуючи на необхідності погодженого підходу до сільського господарства й беручи до уваги ширші рамки принципів, що містяться в інших актах МОП, застосовних до цього сектора, зокрема в Конвенції 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію, Конвенції 1949 року про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів, Конвенції 1973 року про мінімальний вік для прийому на роботу й Конвенції 1999 року про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці;

відзначаючи Тристоронню декларацію принципів, що стосуються багатонаціональних корпорацій і соціальної політики, а також відповідні кодекси практики, зокрема кодекс практики 1996 року стосовно повідомлення про нещасні випадки на виробництві й професійні захворювання та їхню реєстрацію, а також кодекс практики 1998 року про безпеку та гігієну праці в лісовому секторі;

ухваливши певні пропозиції стосовно безпеки та гігієни праці в сільському господарстві, що є четвертим пунктом порядку денного сесії, а також

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює 21 червня 2001 року наведену нижче конвенцію, на яку можна посилатись як на Конвенцію 2001 року про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві.

Для цілей цієї Конвенції термін "сільське господарство" охоплює сільськогосподарську та лісівницьку діяльність, здійснювану на сільськогосподарських підприємствах, у тому числі рослинництво, лісівництво, тваринництво, розведення комах, первинну переробку продукції рослинного й тваринного походження власником підприємства чи від його імені, а також використання та обслуговування механізмів, устаткування, пристосувань, інструментів і сільськогосподарських агрегатів, зокрема будь-які технологічні процеси, зберігання, операції чи транспортування на сільськогосподарському підприємстві, які безпосередньо пов'язані із сільськогосподарським виробництвом.

Для цілей цієї Конвенції термін "сільське господарство" не включає:

a) натурального господарства;

b) промислових процесів, в яких використовується сільськогосподарська продукція як сировина, і пов'язаних з ними служб;

c) промислової експлуатації лісів.

1. Компетентний орган держави-члена, яка ратифікує цю Конвенцію, після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників:

a) може виключати окремі сільськогосподарські підприємства чи обмежені категорії працівників зі сфери дії цієї Конвенції чи деяких її положень у випадку виникнення особливих проблем істотного характеру, а також

b) у випадку такого виключення складає плани для поступового охоплення всіх підприємств і всіх категорій працівників.

2. Кожна держава-член у першій доповіді про застосування цієї Конвенції, яка подається згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці, перелічує будь-які винятки, зроблені згідно з положеннями підпункту "а" пункту 1 цієї статті, з повідомленням причин такого виключення. У подальших доповідях вона описує заходи, ужиті для поступового поширення положень цієї Конвенції на відповідних працівників.

1. У світлі національних умов і практики та після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників держави-члени розробляють, утілюють у життя й періодично переглядають погоджену національну політику в галузі безпеки та гігієни праці в сільському господарстві. Ця політика має на меті недопущення нещасних випадків і шкоди здоров'ю, які є результатом роботи, пов'язані з роботою чи відбуваються під час роботи, шляхом усунення чи зведення до мінімуму ризиків чи управління ними у виробничих умовах сільського господарства.

2. Для цього національними нормативно-правовими актами:

a) призначається компетентний орган, відповідальний за впровадження політики та спостереження за проведенням у життя національних нормативно-правових актів з питань безпеки та гігієни праці в сільському господарстві;

b) визначаються права та обов'язки роботодавців і працівників стосовно безпеки та гігієни праці в сільському господарстві, а також

с) створюються механізми міжгалузевої координації між відповідними органами та організаціями для сільськогосподарської галузі, а також визначаються їхні функції та обов'язки, беручи до уваги їхнє взаємне доповнення та національні умови й практики.

3. Призначений компетентний орган уживає заходів для виправлення ситуації та вводить відповідні санкції згідно з національним законодавством і практикою, зокрема, залежно від обставин, призупинення чи обмеження тих сільськогосподарських робіт, які створюють неминучий ризик для безпеки та здоров'я працівників, доти, доки не буде усунено умови, що спричинили призупинення чи обмеження робіт.

1. Держави-члени забезпечують наявність адекватної та відповідної системи інспекції робочих місць на сільськогосподарських підприємствах, якій надані адекватні засоби.

2. Згідно з національним законодавством компетентний орган може передавати певні інспекційні функції як додаткові на регіональному чи місцевому рівні відповідним урядовим службам, громадським чи приватним інституціям, які діють під контролем уряду, або поєднати ці служби чи установи з виконанням таких функцій.

1. Настільки, наскільки це відповідає національним нормативно-правовим актам, роботодавець зобов'язаний забезпечувати безпеку та гігієну праці працівників стосовно кожного аспекту, пов'язаного з роботою.

2. Національні нормативно-правові акти чи компетентний орган передбачають, що кожного разу, коли на сільськогосподарському виробництві здійснюють діяльність два чи кілька роботодавців або коли таку діяльність здійснюють один чи кілька роботодавців та одна чи кілька самостійно зайнятих осіб, вони співробітничають у виконанні вимог з безпеки та гігієни праці. За належних обставин компетентний орган приписує загальний порядок цього співробітництва.

Для реалізації національної політики, про яку йдеться в статті 4 цієї Конвенції, національні нормативно-правові акти чи компетентний орган, беручи до уваги розмір підприємства та характер його діяльності, передбачають, що роботодавець:

а) здійснює відповідну оцінку ризиків стосовно безпеки та здоров'я працівників і на основі цих результатів уживає заходів із запобігання та захисту для забезпечення безпеки всієї сільськогосподарської діяльності, робочих місць, машин, устаткування, хімічних речовин, інструментів і процесів, які знаходяться під контролем роботодавця, і відповідність приписаним нормам безпеки та гігієни праці за всіх умов їхнього передбачуваного використання;

b) забезпечує одержання працівниками сільського господарства, з урахуванням рівня їхньої освіти й мовних відмінностей, достатньої та відповідної професійної підготовки й зрозумілих інструкцій із безпеки та гігієни праці, а також будь-яких необхідних вказівок або нагляду, зокрема інформації про види небезпеки та ризики, пов'язані з їхньою роботою, і про заходи, яких необхідно вжити для їхнього захисту, а також

c) уживає термінових заходів для припинення будь-якої операції у випадках, коли існує неминуча й серйозна загроза безпеці та здоров'ю працівників, а також для їхньої евакуації, залежно від обставин.

1. Працівники сільського господарства мають право:

а) отримувати інформацію й консультації з питань безпеки та гігієни праці, у тому числі стосовно ризиків, пов'язаних з новими технологіями;

b) брати участь у вживанні та перегляді заходів з безпеки та гігієни праці й обирати згідно з національним законодавством і практикою представників з охорони та гігієни праці й представників до комітетів з охорони та гігієни праці;

c) уникати небезпеки, пов'язаної з їхньою роботою, коли в них є досить вагомі підстави вважати, що існує неминуча й серйозна загроза для їхньої безпеки та здоров'я, про що вони негайно інформують свого керівника. Такими діями вони не ставлять себе в будь-які несприятливі умови.

2. Працівники сільського господарства та їхні представники зобов'язані дотримуватися приписаних заходів безпеки та гігієни праці й співробітничати з роботодавцями для виконання останніми своїх обов'язків і зобов'язань.

3. Порядок використання прав і виконання обов'язків, зазначених у пунктах 1 та 2, визначається національними нормативно-правовими актами, компетентним органом, колективними договорами чи іншими відповідними засобами.

4. Як передбачено пунктом 3, під час застосування положень цієї Конвенції проводяться попередні консультації із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників.

1. Національні нормативно-правові акти чи компетентний орган приписують, щоб машини, устаткування, у тому числі засоби індивідуального захисту, приладдя та ручні інструменти, які використовуються в сільському господарстві, відповідали національним чи іншим прийнятим стандартам безпеки та гігієни праці й відповідним чином установлювалися, обслуговувалися та оснащувалися захисними пристосуваннями.

2. Компетентний орган уживає заходів для забезпечення дотримання виробниками, імпортерами та постачальниками стандартів, згаданих у пункті 1, і надання користувачам і, за запитом, компетентному органові відповідної та повної інформації, зокрема стосовно попереджувальних знаків небезпеки, офіційною мовою чи офіційними мовами країни-користувача.

3. Роботодавці забезпечують одержання й розуміння працівниками інформації з питань безпеки та гігієни праці, наданої виробниками, імпортерами та постачальниками.

Національні нормативно-правові акти приписують, щоб сільськогосподарські машини й устаткування:

а) використовувалися тільки для тих робіт, для яких їх спроектовано, крім випадків, коли їхнє використання з метою, іншою, ніж та, для якої їх спроектовано спочатку, уважається безпечним згідно з національним законодавством і практикою й, зокрема, не використовувалися для перевезення людей, якщо їхня конструкція не призначена чи не пристосована для цього, а також

b) експлуатувалися підготовленими й компетентними особами згідно з національними законодавством і практикою.

1. Компетентний орган після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників установлює вимоги стосовно безпеки та гігієни праці, що стосуються вантажно-розвантажувальних операцій і транспортування матеріалів, зокрема ручної обробки вантажів. Такі вимоги ґрунтуються на оцінці ризиків, технічних стандартах і медичних висновках з урахуванням усіх відповідних умов, в яких виконується робота згідно з національними законодавством і практикою.

2. Від працівників не вимагається або їм не дозволяється виконання вантажно-розвантажувальних операцій чи переміщення вручну вантажів, вага або характер яких можуть створити загрозу їхній безпеці або здоров'ю.

Компетентний орган уживає заходів згідно з національним законодавством і практикою для забезпечення:

а) наявності відповідної національної системи чи будь-якої іншої системи, затвердженої компетентним органом, яка встановлює особливі критерії імпорту, класифікації, пакування, маркування та обмеження застосування чи повної заборони хімічних речовин, які використовуються в сільському господарстві;

b) дотримання національних чи інших визнаних норм безпеки та гігієни праці тими, хто виробляє, імпортує, постачає, реалізує, перевозить, складує чи знищує хімічні речовини, які використовуються в сільському господарстві, і надання відповідної та повної інформації їхнім користувачам відповідними офіційними мовами країни і, за запитом, компетентному органові, а також

с) наявності придатної системи безпечного збирання, переробки й утилізації хімічних відходів, хімічних речовин із простроченим терміном зберігання та порожніх контейнерів з-під хімічних речовин для запобігання використанню їх для інших цілей та усунення чи зведення до мінімуму ризиків для безпеки та здоров'я людей і для навколишнього середовища.

1. Національні нормативно-правові акти чи компетентний орган забезпечують уживання на рівні підприємства заходів із запобігання та захисту у зв'язку з використанням хімічних речовин і поводженням з хімічними відходами.

2. Ці заходи охоплюють, inter alia:

a) підготовку, поводження, застосування, зберігання та перевезення хімічних речовин;

b) сільськогосподарську діяльність, що призводить до розпорошення хімічних речовин;

c) технічне обслуговування, ремонт і чищення устаткування й контейнерів для хімічних речовин, а також

d) утилізацію порожніх контейнерів та обробку й утилізацію хімічних відходів і хімічних речовин із простроченим терміном зберігання.

Національні нормативно-правові акти забезпечують уживання заходів із запобігання ризикам, пов'язаним з інфекцією, алергією чи отруєнням, або зведення до мінімуму таких ризиків під час роботи з біологічними речовинами та відповідність діяльності з догляду за тваринами та місць утримання худоби й стаєнь національним чи іншим визнаним нормам безпеки та гігієни праці.

Будівництво, технічне обслуговування та ремонт сільськогосподарських виробничих об'єктів здійснюються згідно з національним законодавством, правилами та вимогами з питань безпеки та гігієни праці.

1. Мінімальний вік для призначення на роботу в сільському господарстві, яка через свій характер чи умови, в яких вона виконується, може становити загрозу безпеці та здоров'ю молодих осіб, є не нижче 18 років.

2. Види професій чи робіт, до яких застосовується пункт 1, визначаються національним законодавством чи компетентним органом після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників.

3. Незалежно від положень пункту 1 національні нормативно-правові акти чи компетентний орган можуть, після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників, дозволяти виконання робіт, про які йдеться в пункті 1, особам у віці від 16 років за умови проведення попереднього професійного навчання й усебічного забезпечення безпеки та гігієни праці молодих працівників.

Уживаються заходи для забезпечення тимчасовим і сезонним працівникам такої саме безпеки та гігієни праці, яку мають прирівняні до них постійні працівники сільського господарства.

Уживаються заходи для забезпечення врахування особливих потреб жінок - працівниць сільського господарства стосовно вагітності, годування груддю та репродуктивного здоров'я.

Національні нормативно-правові акти чи компетентний орган після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників приписують:

а) забезпечення належних соціально-побутових умов без будь-яких витрат для працівника, а також

b) мінімальні стандарти забезпечення житлом працівників, що за характером своєї роботи змушені тимчасово чи постійно проживати на території підприємства.

Робочий час, нічна праця та періоди відпочинку для працівників сільського господарства встановлюються згідно з національними нормативно-правовими актами чи колективними угодами.

1. Згідно з національним законодавством і практикою працівники сільського господарства охоплюються страховкою або програмою соціального захисту від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань зі смертельним і несмертельним кінцем, а також від інвалідності й інших пов'язаних з виробництвом ризиків для здоров'я, що забезпечує їм захист, еквівалентний принаймні тому, який надається працівникам в інших галузях.

2. Такі програми можуть або бути частиною національної програми, або набувати будь-якої іншої відповідної форми, яка відповідає національному законодавству та практиці.

Грамоти про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція є обов'язковою для виконання лише тими державами - членами Міжнародної організації праці, ратифікаційні грамоти які зареєстровані Генеральним директором Міжнародного бюро праці.

2. Вона набирає чинності через 12 місяців після дати реєстрації Генеральним директором ратифікаційних грамот двох держав - членів Організації.

3. У подальшому ця Конвенція набирає чинності для будь-якої держави-члена через 12 місяців після дати реєстрації її ратифікаційної грамоти.

1. Держава-член, яка ратифікувала цю Конвенцію, може денонсувати її через десять років з дати, коли вона вперше набрала чинності, за допомогою заяви, надісланої Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації. Така денонсація не набирає чинності доти, доки не мине рік після дати її реєстрації.

2. Для кожної держави-члена, яка ратифікувала цю Конвенцію та яка протягом року після закінчення зазначених у попередньому пункті десяти років не скористувалася передбаченим у цій статті правом денонсації, Конвенція буде залишатися чинною протягом наступних десяти років, і в подальшому держава-член зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятиріччя згідно з порядком, передбаченим цією статтею.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє всім державам - членам Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх ратифікаційних грамот і заяв про денонсацію, надісланих йому державами - членами Організації.

2. Повідомляючи державам - членам Організації про реєстрацію отриманої ним другої ратифікаційної грамоти, Генеральний директор звертає увагу держав - членів Організації на дату набрання чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації згідно зі статтею 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй вичерпні відомості про всі ратифікаційні грамоти й заяви про денонсацію, зареєстровані Генеральним директором згідно з положеннями попередніх статей.

У випадках, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає за необхідне, вона надає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції та розглядає бажаність уключення до порядку денного Конференції питання про її цілковитий або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що цілком або частково переглядає цю Конвенцію, тоді, якщо нова конвенція не передбачає іншого:

a) ратифікація будь-якою державою-членом нової конвенції, що переглядає, зумовлює ipso jure, незважаючи на положення згаданої вище статті 24, негайну денонсацію цієї Конвенції після того, як нова конвенція, що переглядає, набрала чинності;

b) починаючи з дня набрання чинності новою конвенцією, що переглядає, ця Конвенція перестає бути відкритою для ратифікації державами - членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в будь-якому випадку чинною за існуючими формою та змістом для тих держав-членів, які ратифікували її, але не ратифікували нової конвенції, що переглядає.

Англомовна та франкомовна редакції тексту цієї Конвенції є рівноавтентичні.