Конвенція 2001 року про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві ( N 184 )(укр/рос)

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібравшися 5 червня 2001 року на свою вісімдесят дев'яту сесію,

відзначаючи принципи, утілені у відповідних міжнародних конвенціях та рекомендаціях про працю, зокрема в Конвенції та Рекомендації 1958 року про умови праці на плантаціях, у Конвенції та Рекомендації 1964 року про допомоги у випадках виробничого травматизму, у Конвенції та Рекомендації 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, у Конвенції та Рекомендації 1981 року про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище, у Конвенції та Рекомендації 1985 року про служби гігієни праці та в Конвенції та Рекомендації 1990 року про безпеку в застосуванні хімічних речовин на виробництві;

наголошуючи на необхідності погодженого підходу до сільського господарства й беручи до уваги ширші рамки принципів, що містяться в інших актах МОП, застосовних до цього сектора, зокрема в Конвенції 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію, Конвенції 1949 року про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів, Конвенції 1973 року про мінімальний вік для прийому на роботу й Конвенції 1999 року про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці;

відзначаючи Тристоронню декларацію принципів, що стосуються багатонаціональних корпорацій і соціальної політики, а також відповідні кодекси практики, зокрема кодекс практики 1996 року стосовно повідомлення про нещасні випадки на виробництві й професійні захворювання та їхню реєстрацію, а також кодекс практики 1998 року про безпеку та гігієну праці в лісовому секторі;

ухваливши певні пропозиції стосовно безпеки та гігієни праці в сільському господарстві, що є четвертим пунктом порядку денного сесії, а також

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює 21 червня 2001 року наведену нижче конвенцію, на яку можна посилатись як на Конвенцію 2001 року про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві.

Для цілей цієї Конвенції термін "сільське господарство" охоплює сільськогосподарську та лісівницьку діяльність, здійснювану на сільськогосподарських підприємствах, у тому числі рослинництво, лісівництво, тваринництво, розведення комах, первинну переробку продукції рослинного й тваринного походження власником підприємства чи від його імені, а також використання та обслуговування механізмів, устаткування, пристосувань, інструментів і сільськогосподарських агрегатів, зокрема будь-які технологічні процеси, зберігання, операції чи транспортування на сільськогосподарському підприємстві, які безпосередньо пов'язані із сільськогосподарським виробництвом.

Для цілей цієї Конвенції термін "сільське господарство" не включає:

a) натурального господарства;

b) промислових процесів, в яких використовується сільськогосподарська продукція як сировина, і пов'язаних з ними служб;

c) промислової експлуатації лісів.

1. Компетентний орган держави-члена, яка ратифікує цю Конвенцію, після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників:

a) може виключати окремі сільськогосподарські підприємства чи обмежені категорії працівників зі сфери дії цієї Конвенції чи деяких її положень у випадку виникнення особливих проблем істотного характеру, а також

b) у випадку такого виключення складає плани для поступового охоплення всіх підприємств і всіх категорій працівників.

2. Кожна держава-член у першій доповіді про застосування цієї Конвенції, яка подається згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці, перелічує будь-які винятки, зроблені згідно з положеннями підпункту "а" пункту 1 цієї статті, з повідомленням причин такого виключення. У подальших доповідях вона описує заходи, ужиті для поступового поширення положень цієї Конвенції на відповідних працівників.

1. У світлі національних умов і практики та після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників держави-члени розробляють, утілюють у життя й періодично переглядають погоджену національну політику в галузі безпеки та гігієни праці в сільському господарстві. Ця політика має на меті недопущення нещасних випадків і шкоди здоров'ю, які є результатом роботи, пов'язані з роботою чи відбуваються під час роботи, шляхом усунення чи зведення до мінімуму ризиків чи управління ними у виробничих умовах сільського господарства.

2. Для цього національними нормативно-правовими актами:

a) призначається компетентний орган, відповідальний за впровадження політики та спостереження за проведенням у життя національних нормативно-правових актів з питань безпеки та гігієни праці в сільському господарстві;

b) визначаються права та обов'язки роботодавців і працівників стосовно безпеки та гігієни праці в сільському господарстві, а також

с) створюються механізми міжгалузевої координації між відповідними органами та організаціями для сільськогосподарської галузі, а також визначаються їхні функції та обов'язки, беручи до уваги їхнє взаємне доповнення та національні умови й практики.

3. Призначений компетентний орган уживає заходів для виправлення ситуації та вводить відповідні санкції згідно з національним законодавством і практикою, зокрема, залежно від обставин, призупинення чи обмеження тих сільськогосподарських робіт, які створюють неминучий ризик для безпеки та здоров'я працівників, доти, доки не буде усунено умови, що спричинили призупинення чи обмеження робіт.

1. Держави-члени забезпечують наявність адекватної та відповідної системи інспекції робочих місць на сільськогосподарських підприємствах, якій надані адекватні засоби.

2. Згідно з національним законодавством компетентний орган може передавати певні інспекційні функції як додаткові на регіональному чи місцевому рівні відповідним урядовим службам, громадським чи приватним інституціям, які діють під контролем уряду, або поєднати ці служби чи установи з виконанням таких функцій.

1. Настільки, наскільки це відповідає національним нормативно-правовим актам, роботодавець зобов'язаний забезпечувати безпеку та гігієну праці працівників стосовно кожного аспекту, пов'язаного з роботою.

2. Національні нормативно-правові акти чи компетентний орган передбачають, що кожного разу, коли на сільськогосподарському виробництві здійснюють діяльність два чи кілька роботодавців або коли таку діяльність здійснюють один чи кілька роботодавців та одна чи кілька самостійно зайнятих осіб, вони співробітничають у виконанні вимог з безпеки та гігієни праці. За належних обставин компетентний орган приписує загальний порядок цього співробітництва.

Для реалізації національної політики, про яку йдеться в статті 4 цієї Конвенції, національні нормативно-правові акти чи компетентний орган, беручи до уваги розмір підприємства та характер його діяльності, передбачають, що роботодавець:

а) здійснює відповідну оцінку ризиків стосовно безпеки та здоров'я працівників і на основі цих результатів уживає заходів із запобігання та захисту для забезпечення безпеки всієї сільськогосподарської діяльності, робочих місць, машин, устаткування, хімічних речовин, інструментів і процесів, які знаходяться під контролем роботодавця, і відповідність приписаним нормам безпеки та гігієни праці за всіх умов їхнього передбачуваного використання;

b) забезпечує одержання працівниками сільського господарства, з урахуванням рівня їхньої освіти й мовних відмінностей, достатньої та відповідної професійної підготовки й зрозумілих інструкцій із безпеки та гігієни праці, а також будь-яких необхідних вказівок або нагляду, зокрема інформації про види небезпеки та ризики, пов'язані з їхньою роботою, і про заходи, яких необхідно вжити для їхнього захисту, а також

c) уживає термінових заходів для припинення будь-якої операції у випадках, коли існує неминуча й серйозна загроза безпеці та здоров'ю працівників, а також для їхньої евакуації, залежно від обставин.

1. Працівники сільського господарства мають право:

а) отримувати інформацію й консультації з питань безпеки та гігієни праці, у тому числі стосовно ризиків, пов'язаних з новими технологіями;

b) брати участь у вживанні та перегляді заходів з безпеки та гігієни праці й обирати згідно з національним законодавством і практикою представників з охорони та гігієни праці й представників до комітетів з охорони та гігієни праці;

c) уникати небезпеки, пов'язаної з їхньою роботою, коли в них є досить вагомі підстави вважати, що існує неминуча й серйозна загроза для їхньої безпеки та здоров'я, про що вони негайно інформують свого керівника. Такими діями вони не ставлять себе в будь-які несприятливі умови.

2. Працівники сільського господарства та їхні представники зобов'язані дотримуватися приписаних заходів безпеки та гігієни праці й співробітничати з роботодавцями для виконання останніми своїх обов'язків і зобов'язань.

3. Порядок використання прав і виконання обов'язків, зазначених у пунктах 1 та 2, визначається національними нормативно-правовими актами, компетентним органом, колективними договорами чи іншими відповідними засобами.

4. Як передбачено пунктом 3, під час застосування положень цієї Конвенції проводяться попередні консультації із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників.

1. Національні нормативно-правові акти чи компетентний орган приписують, щоб машини, устаткування, у тому числі засоби індивідуального захисту, приладдя та ручні інструменти, які використовуються в сільському господарстві, відповідали національним чи іншим прийнятим стандартам безпеки та гігієни праці й відповідним чином установлювалися, обслуговувалися та оснащувалися захисними пристосуваннями.

2. Компетентний орган уживає заходів для забезпечення дотримання виробниками, імпортерами та постачальниками стандартів, згаданих у пункті 1, і надання користувачам і, за запитом, компетентному органові відповідної та повної інформації, зокрема стосовно попереджувальних знаків небезпеки, офіційною мовою чи офіційними мовами країни-користувача.

3. Роботодавці забезпечують одержання й розуміння працівниками інформації з питань безпеки та гігієни праці, наданої виробниками, імпортерами та постачальниками.

Національні нормативно-правові акти приписують, щоб сільськогосподарські машини й устаткування:

а) використовувалися тільки для тих робіт, для яких їх спроектовано, крім випадків, коли їхнє використання з метою, іншою, ніж та, для якої їх спроектовано спочатку, уважається безпечним згідно з національним законодавством і практикою й, зокрема, не використовувалися для перевезення людей, якщо їхня конструкція не призначена чи не пристосована для цього, а також

b) експлуатувалися підготовленими й компетентними особами згідно з національними законодавством і практикою.

1. Компетентний орган після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників установлює вимоги стосовно безпеки та гігієни праці, що стосуються вантажно-розвантажувальних операцій і транспортування матеріалів, зокрема ручної обробки вантажів. Такі вимоги ґрунтуються на оцінці ризиків, технічних стандартах і медичних висновках з урахуванням усіх відповідних умов, в яких виконується робота згідно з національними законодавством і практикою.

2. Від працівників не вимагається або їм не дозволяється виконання вантажно-розвантажувальних операцій чи переміщення вручну вантажів, вага або характер яких можуть створити загрозу їхній безпеці або здоров'ю.

Компетентний орган уживає заходів згідно з національним законодавством і практикою для забезпечення:

а) наявності відповідної національної системи чи будь-якої іншої системи, затвердженої компетентним органом, яка встановлює особливі критерії імпорту, класифікації, пакування, маркування та обмеження застосування чи повної заборони хімічних речовин, які використовуються в сільському господарстві;

b) дотримання національних чи інших визнаних норм безпеки та гігієни праці тими, хто виробляє, імпортує, постачає, реалізує, перевозить, складує чи знищує хімічні речовини, які використовуються в сільському господарстві, і надання відповідної та повної інформації їхнім користувачам відповідними офіційними мовами країни і, за запитом, компетентному органові, а також

с) наявності придатної системи безпечного збирання, переробки й утилізації хімічних відходів, хімічних речовин із простроченим терміном зберігання та порожніх контейнерів з-під хімічних речовин для запобігання використанню їх для інших цілей та усунення чи зведення до мінімуму ризиків для безпеки та здоров'я людей і для навколишнього середовища.

1. Національні нормативно-правові акти чи компетентний орган забезпечують уживання на рівні підприємства заходів із запобігання та захисту у зв'язку з використанням хімічних речовин і поводженням з хімічними відходами.

2. Ці заходи охоплюють, inter alia:

a) підготовку, поводження, застосування, зберігання та перевезення хімічних речовин;

b) сільськогосподарську діяльність, що призводить до розпорошення хімічних речовин;

c) технічне обслуговування, ремонт і чищення устаткування й контейнерів для хімічних речовин, а також

d) утилізацію порожніх контейнерів та обробку й утилізацію хімічних відходів і хімічних речовин із простроченим терміном зберігання.

Національні нормативно-правові акти забезпечують уживання заходів із запобігання ризикам, пов'язаним з інфекцією, алергією чи отруєнням, або зведення до мінімуму таких ризиків під час роботи з біологічними речовинами та відповідність діяльності з догляду за тваринами та місць утримання худоби й стаєнь національним чи іншим визнаним нормам безпеки та гігієни праці.

Будівництво, технічне обслуговування та ремонт сільськогосподарських виробничих об'єктів здійснюються згідно з національним законодавством, правилами та вимогами з питань безпеки та гігієни праці.

1. Мінімальний вік для призначення на роботу в сільському господарстві, яка через свій характер чи умови, в яких вона виконується, може становити загрозу безпеці та здоров'ю молодих осіб, є не нижче 18 років.

2. Види професій чи робіт, до яких застосовується пункт 1, визначаються національним законодавством чи компетентним органом після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників.

3. Незалежно від положень пункту 1 національні нормативно-правові акти чи компетентний орган можуть, після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників, дозволяти виконання робіт, про які йдеться в пункті 1, особам у віці від 16 років за умови проведення попереднього професійного навчання й усебічного забезпечення безпеки та гігієни праці молодих працівників.

Уживаються заходи для забезпечення тимчасовим і сезонним працівникам такої саме безпеки та гігієни праці, яку мають прирівняні до них постійні працівники сільського господарства.

Уживаються заходи для забезпечення врахування особливих потреб жінок - працівниць сільського господарства стосовно вагітності, годування груддю та репродуктивного здоров'я.

Національні нормативно-правові акти чи компетентний орган після консультацій із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників приписують:

а) забезпечення належних соціально-побутових умов без будь-яких витрат для працівника, а також

b) мінімальні стандарти забезпечення житлом працівників, що за характером своєї роботи змушені тимчасово чи постійно проживати на території підприємства.

Робочий час, нічна праця та періоди відпочинку для працівників сільського господарства встановлюються згідно з національними нормативно-правовими актами чи колективними угодами.

1. Згідно з національним законодавством і практикою працівники сільського господарства охоплюються страховкою або програмою соціального захисту від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань зі смертельним і несмертельним кінцем, а також від інвалідності й інших пов'язаних з виробництвом ризиків для здоров'я, що забезпечує їм захист, еквівалентний принаймні тому, який надається працівникам в інших галузях.

2. Такі програми можуть або бути частиною національної програми, або набувати будь-якої іншої відповідної форми, яка відповідає національному законодавству та практиці.

Грамоти про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція є обов'язковою для виконання лише тими державами - членами Міжнародної організації праці, ратифікаційні грамоти які зареєстровані Генеральним директором Міжнародного бюро праці.

2. Вона набирає чинності через 12 місяців після дати реєстрації Генеральним директором ратифікаційних грамот двох держав - членів Організації.

3. У подальшому ця Конвенція набирає чинності для будь-якої держави-члена через 12 місяців після дати реєстрації її ратифікаційної грамоти.

1. Держава-член, яка ратифікувала цю Конвенцію, може денонсувати її через десять років з дати, коли вона вперше набрала чинності, за допомогою заяви, надісланої Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації. Така денонсація не набирає чинності доти, доки не мине рік після дати її реєстрації.

2. Для кожної держави-члена, яка ратифікувала цю Конвенцію та яка протягом року після закінчення зазначених у попередньому пункті десяти років не скористувалася передбаченим у цій статті правом денонсації, Конвенція буде залишатися чинною протягом наступних десяти років, і в подальшому держава-член зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятиріччя згідно з порядком, передбаченим цією статтею.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє всім державам - членам Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх ратифікаційних грамот і заяв про денонсацію, надісланих йому державами - членами Організації.

2. Повідомляючи державам - членам Організації про реєстрацію отриманої ним другої ратифікаційної грамоти, Генеральний директор звертає увагу держав - членів Організації на дату набрання чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації згідно зі статтею 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй вичерпні відомості про всі ратифікаційні грамоти й заяви про денонсацію, зареєстровані Генеральним директором згідно з положеннями попередніх статей.

У випадках, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає за необхідне, вона надає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції та розглядає бажаність уключення до порядку денного Конференції питання про її цілковитий або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що цілком або частково переглядає цю Конвенцію, тоді, якщо нова конвенція не передбачає іншого:

a) ратифікація будь-якою державою-членом нової конвенції, що переглядає, зумовлює ipso jure, незважаючи на положення згаданої вище статті 24, негайну денонсацію цієї Конвенції після того, як нова конвенція, що переглядає, набрала чинності;

b) починаючи з дня набрання чинності новою конвенцією, що переглядає, ця Конвенція перестає бути відкритою для ратифікації державами - членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в будь-якому випадку чинною за існуючими формою та змістом для тих держав-членів, які ратифікували її, але не ратифікували нової конвенції, що переглядає.

Англомовна та франкомовна редакції тексту цієї Конвенції є рівноавтентичні.

Генеральная конференция Международной организации труда,

созванная в Женеве Административным советом Международного бюро труда и собравшаяся на свою 89-ю сессию 5 июня 2001 года,

отмечая принципы, воплощенные в соответствующих международных трудовых конвенциях и рекомендациях, в частности в Конвенции и Рекомендации 1958 года о плантациях, в Конвенции и Рекомендации 1964 года о пособиях в случаях производственного травматизма, в Конвенции и Рекомендации 1969 года об инспекции труда в сельском хозяйстве, в Конвенции и Рекомендации 1981 года о безопасности и гигиене труда, в Конвенции и Рекомендации 1985 года о службах гигиены труда и в Конвенции и Рекомендации 1990 года о химических веществах,

подчеркивая необходимость в согласованном подходе к сельскому хозяйству и принимая во внимание более широкие рамки принципов, содержащихся в других актах МОТ, подлежащих применению в этом секторе, в частности в Конвенции 1948 года о свободе ассоциации и защите права на организацию, в Конвенции 1949 года о праве на организацию и на ведение коллективных переговоров, в Конвенции 1973 года о минимальном возрасте и в Конвенции 1999 года о наихудших формах детского труда,

отмечая Трехстороннюю декларацию принципов, касающихся многонациональных корпораций и социальной политики, а также соответствующие своды практических правил, в частности Свод практических правил 1996 года об уведомлении о несчастных случаях на производстве и профессиональных заболеваниях и их регистрации, а также Свод практических правил 1998 года о безопасности и гигиене труда в лесном секторе,

постановив принять ряд предложений о безопасности и гигиене труда в сельском хозяйстве, что является четвертым пунктом повестки дня сессии,

решив придать этим предложениям форму международной конвенции,

принимает сего двадцать первого дня июня месяца две тысячи первого года нижеследующую Конвенцию, которая может именоваться Конвенцией 2001 года о безопасности и гигиене труда в сельском хозяйстве.

Для целей настоящей Конвенции термин "сельское хозяйство" охватывает сельскохозяйственную и лесоводческую деятельность, осуществляемую на сельскохозяйственных предприятиях, включая растениеводство, лесоводство, животноводство, пчеловодство, первичную переработку продукции растительного и животного происхождения собственником предприятия или от его имени, а также использование и обслуживание машин, оборудования, приспособлений, инструментов и сельскохозяйственных агрегатов, включая любые процессы, хранение, операции или транспортировку на сельскохозяйственном предприятии, которые непосредственно связаны с сельскохозяйственным производством.

Для целей настоящей Конвенции термин "сельское хозяйство" не включает:

a) натуральное хозяйство;

b) промышленные процессы, использующие сельскохозяйственную продукцию в качестве сырья, и связанные с ними службы;

c) промышленную эксплуатацию лесов.

1. Компетентный орган государства-члена, ратифицирующего настоящую Конвенцию, после консультаций с заинтересованными представительными организациями работодателей и трудящихся:

a) может исключать отдельные сельскохозяйственные предприятия или ограниченные категории работников из сферы действия настоящей Конвенции или некоторых ее положений в случае возникновения особых проблем существенного характера;

b) в случае таких исключений составляет планы для последующего охвата сферой ее действия всех предприятий и всех категорий работников.

2. Каждое государство-член указывает в первом докладе о применении настоящей Конвенции, представляемом в соответствии со статьей 22 Устава Международной организации труда, все исключения, сделанные в соответствии с положениями пункта 1 "a" настоящей статьи, с обоснованием таких исключений. В последующих докладах оно сообщает о мерах, принятых с целью постепенного распространения положений Конвенции на соответствующие категории работников.

1. В свете национальных условий и практики и после консультаций с заинтересованными представительными организациями работодателей и трудящихся государства-члены разрабатывают, проводят в жизнь и периодически пересматривают согласованную национальную политику в области безопасности и гигиены труда в сельском хозяйстве. Эта политика имеет своей целью профилактику несчастных случаев и вреда здоровью, которые возникают в связи с работой или происходят в процессе работы, путем устранения или сведения к минимуму производственных рисков или установления контроля за ними в сельском хозяйстве.

2. В этих целях в национальном законодательстве предусматривается:

a) назначение компетентного органа, ответственного за проведение политики и применение национального законодательства по вопросам безопасности и гигиены труда в сельском хозяйстве;

b) конкретное определение прав и обязанностей работодателей и трудящихся по соблюдению требований безопасности и гигиены труда в сельском хозяйстве;

c) формирование механизмов межотраслевой координации между соответствующими органами власти и учреждениями в интересах сельскохозяйственной отрасли, а также определение их функций и обязанностей с учетом их взаимодополняемости и национальных условий и практики.

3. Назначенный компетентный орган предусматривает меры для исправления ситуации и соответствующие санкции в рамках национальных законодательства и практики, включая, в зависимости от обстоятельств, приостановление или ограничение сельскохозяйственных работ, создающих непосредственную угрозу безопасности и здоровью работников, до тех пор, пока не будут устранены причины, вызвавшие это приостановление или ограничение работ.

1. Государства-члены образуют соответствующую и надлежащую систему инспекции рабочих мест на сельскохозяйственных предприятиях. Эта система должна быть оснащена всеми необходимыми для проведения инспекций средствами.

2. В соответствии с национальным законодательством компетентный орган может поручать определенные инспекционные функции, в качестве дополнительных и на региональном или местном уровне, соответствующим правительственным службам, общественным или частным учреждениям, действующим под контролем правительства, либо привлекать эти службы или учреждения к выполнению таких функций.

1. В той мере, в какой это соответствует национальному законодательству, вопросы обеспечения безопасности и гигиены труда работников в отношении всех аспектов, связанных с производственной деятельностью, входят в обязанности работодателя.

2. Национальное законодательство или компетентный орган предусматривает, что если на сельскохозяйственном производстве осуществляют деятельность два или несколько работодателей или если такую деятельность осуществляют один или несколько работодателей и один или несколько самостоятельно занятых лиц, то они обеспечивают выполнение требований по вопросам безопасности и гигиены труда на основе сотрудничества. В надлежащих обстоятельствах компетентный орган предписывает общий порядок этого сотрудничества.

В целях реализации национальной политики, о которой идет речь в статье 4 настоящей Конвенции, национальное законодательство или компетентный орган предусматривает следующие обязанности работодателя, принимая во внимание размер предприятия и характер его деятельности:

a) осуществление надлежащей оценки рисков для безопасности и здоровья работников и на основе полученных результатов внедрение профилактических и защитных мер для обеспечения того, чтобы вся сельскохозяйственная деятельность, рабочие места, машины, оборудование, химические вещества, инструменты и процессы, находящиеся под контролем работодателя, не представляли опасности и соответствовали предписанным нормам безопасности и гигиены труда при всех условиях их предполагаемого использования;

b) обеспечение того, чтобы сельскохозяйственные работники получали, с учетом уровня их образования и языковых различий, надлежащую и соответствующую профессиональную подготовку и всесторонний инструктаж по безопасности и гигиене труда, а также руководящие указания, необходимые для выполнения работы, включая информацию о видах опасности и о рисках, связанных с работой, и о мерах, которые необходимо принимать для самозащиты;

c) принятие срочных мер для прекращения любой операции при наличии непосредственной и серьезной угрозы для безопасности и здоровья работников, а также для их эвакуации, в зависимости от обстоятельств.

1. Работники сельского хозяйства имеют право:

a) на получение информации и консультаций по вопросам безопасности и гигиены труда, в том числе о рисках, связанных с новыми технологиями;

b) на участие в применении и пересмотре мер в области безопасности и гигиены труда и на выбор в соответствии с национальным законодательством представителей по охране и гигиене труда или своих представителей в комитетах по охране и гигиене труда;

c) на отказ от выполнения опасной работы, когда у них имеются достаточно веские основания полагать, что существует непосредственная и серьезная угроза для их безопасности и здоровья, о чем они немедленно информируют своего руководителя. Эти действия не должны иметь для них неблагоприятных последствий.

2. Работники сельского хозяйства и их представители обязаны соблюдать предписанные меры по безопасности и гигиене труда и сотрудничать с работодателями, чтобы последние могли выполнять возложенные на них обязанности и функции.

3. Порядок пользования правами и выполнения обязанностей, указанных в пунктах 1 и 2, определяется национальным законодательством, компетентным органом, коллективными договорами или другими соответствующими органами и актами.

4. При осуществлении положений настоящей Конвенции в соответствии с пунктом 3 должны проводиться предварительные консультации с заинтересованными представительными организациями работодателей и трудящихся.

1. Национальное законодательство или компетентный орган предписывает, чтобы машины, оборудование, включая средства индивидуальной защиты, приборы и ручной инструмент, используемые в сельском хозяйстве, соответствовали национальным или другим принятым нормам и стандартам безопасности и гигиены труда и надлежащим образом компоновались, эксплуатировались и оснащались защитными приспособлениями.

2. Компетентный орган принимает меры к обеспечению того, чтобы производители, импортеры и поставщики соблюдали нормы и стандарты, упомянутые в пункте 1, и предоставляли пользователям и, по запросу, компетентному органу исчерпывающую и надлежащую информацию, включая предупредительные знаки безопасности, на официальном языке или на официальных языках страны - пользователя.

3. Работодатели обеспечивают, чтобы работники получали и понимали информацию по вопросам безопасности и гигиены труда, предоставляемую производителями, импортерами и поставщиками.

Национальное законодательство предписывает, что сельскохозяйственные машины и оборудование:

a) используются только на тех видах работ, для которых они предназначены, за исключением случаев, когда их использование в других целях, не соответствующих первоначально предписанным, сочтено безопасным в соответствии с национальными законодательством и практикой, и в частности не допускается их использование для перевозки людей, если их конструкция не предназначена или не приспособлена для этой цели;

b) эксплуатируются подготовленными и компетентными лицами в соответствии с национальными законодательством и практикой.

1. Компетентный орган, после консультаций с заинтересованными представительными организациями работодателей и трудящихся, устанавливает требования по безопасности и гигиене труда, касающиеся погрузочно-разгрузочных операций и транспортировки материалов, в частности ручной обработки грузов. Такие требования основываются на оценке рисков, технических стандартах и медицинских заключениях, учитывая все соответствующие условия, в которых выполняется работа в соответствии с национальными законодательством и практикой.

2. Нельзя требовать от работников или разрешать им выполнение погрузочно-разгрузочных операций или перемещение вручную грузов, вес или тип которых могут причинить ущерб здоровью работников или поставить под угрозу их безопасность.

Компетентный орган принимает меры в соответствии с национальными законодательством и практикой для обеспечения того, чтобы:

a) действовала соответствующая национальная система или любая иная система, утвержденная компетентным органом, для установления особых критериев по импорту, классификации, упаковке, маркировке и ограничению применения или полному запрещению химических веществ, используемых в сельском хозяйстве;

b) те, кто производит, импортирует, поставляет, реализует, перевозит, складирует или уничтожает химические вещества, используемые в сельском хозяйстве, соблюдали национальные или другие принятые нормы безопасности и гигиены труда и предоставляли надлежащую и полную информацию их пользователям на соответствующих официальных языках страны и, по запросу, компетентному органу;

c) применялась надлежащая система для безопасного сбора, переработки и утилизации химических отходов, химических веществ с истекшими сроками хранения и порожних контейнеров, чтобы не допустить их использования в других целях и устранить или свести к минимуму риски для безопасности и здоровья людей и для окружающей среды.

1. Национальное законодательство или компетентный орган обеспечивает принятие на уровне предприятия мер профилактики и защиты в связи с использованием химических веществ, а также обработкой химических отходов.

2. Эти меры охватывают, в частности:

a) изготовление, обработку, применение, хранение и транспортировку химических веществ;

b) сельскохозяйственную деятельность, связанную с распылением химических веществ;

c) техническое обслуживание, ремонт и очистку оборудования и контейнеров для химических веществ;

d) свалку порожних контейнеров, а также обработку и утилизацию химических отходов и химических веществ с истекшими сроками хранения.

Национальное законодательство обеспечивает, чтобы при работе с биологическими веществами принимались меры профилактики или сводились к минимуму риски, связанные с инфекцией, аллергией или отравлением, и чтобы деятельность по ходу за животными, а также животноводческие пастбища и фермы соответствовали национальным или иным принятым нормам безопасности и гигиены труда.

Строительные работы, эксплуатация и ремонт сельскохозяйственных производственных объектов осуществляются в соответствии с национальными законодательством, правилами и требованиями по вопросам безопасности и гигиены труда.

1. Минимальный возраст для направления на работу в сельском хозяйстве, которая в силу своего характера или условий, в которых она выполняется, может представлять угрозу для безопасности и здоровья молодых работников, устанавливается на уровне не ниже 18 лет.

2. Виды профессий или работ, к которым применяется пункт 1, определяются национальным законодательством или компетентным органом после консультаций с заинтересованными представительными организациями работодателей и трудящихся.

3. Независимо от положений пункта 1, национальное законодательство или компетентный орган может, после консультаций с заинтересованными представительными организациями работодателей и трудящихся, разрешать выполнение работ, о которых говорится в пункте 1, лицам в возрасте от 16 лет при условии проведения предварительного профессионального обучения и всемерного обеспечения безопасности и гигиены труда молодых работников.

Принимаются меры для обеспечения того, чтобы уровень безопасности и гигиены труда временных и сезонных работников был не ниже уровня защиты сопоставимых категорий работников сельского хозяйства, занятых на постоянной основе.

Принимаются меры для обеспечения того, чтобы принимались во внимание особые потребности работниц сельского хозяйства в предродовой период, в период кормления ребенка грудью и в связи с сохранением их репродуктивного здоровья.

Национальное законодательство или компетентный орган предписывает, после консультаций с заинтересованными представительными организациями работодателей и трудящихся:

a) обеспечение надлежащих социально-бытовых условий без каких-либо затрат для работника;

b) минимальные стандарты обеспечения жильем работников, которые по характеру своей работы вынуждены временно или постоянно проживать на территории предприятия.

Рабочее время, ночной труд и периоды отдыха для работников сельского хозяйства устанавливаются в соответствии с национальным законодательством или коллективными соглашениями.

1. В соответствии с национальными законодательством и практикой работники сельского хозяйства охватываются системой социального обеспечения для защиты от несчастных случаев на производстве и профессиональных заболеваний со смертельным и несмертельным исходом, а также от инвалидности и других связанных с производством рисков для здоровья, обеспечивающей им защиту, по крайней мере равную той, которая предоставляется работникам в других отраслях.

2. Такие системы могут быть либо частью национальной системы, либо принимать любую другую надлежащую форму, соответствующую национальным законодательству и практике.

Официальные грамоты о ратификации настоящей Конвенции направляются Генеральному директору Международного бюро труда для регистрации.

1. Настоящая Конвенция имеет обязательную силу только для тех государств - членов Международной организации труда, ратификационные грамоты которых зарегистрированы Генеральным директором Международного бюро труда.

2. Она вступает в силу через 12 месяцев после даты регистрации Генеральным директором ратификационных грамот двух государств - членов Организации.

3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу для каждого государства - члена через 12 месяцев после даты регистрации его ратификационной грамоты.

1. Каждое государство-член, ратифицировавшее настоящую Конвенцию, по истечении десяти лет со дня ее первоначального вступления в силу может денонсировать ее заявлением о денонсации, направленным Генеральному директору Международного бюро труда для регистрации. Денонсация вступает в силу через год после даты ее регистрации.

2. Для каждого государства-члена, которое ратифицировало настоящую Конвенцию и в годичный срок по истечении указанных в предыдущем пункте десяти лет не воспользовалось предусмотренным в настоящей статье правом на денонсацию, Конвенция будет оставаться в силе на следующие десять лет, и впоследствии оно сможет денонсировать ее по истечении каждого десятилетия в порядке, предусмотренном в настоящей статье.

1. Генеральный директор Международного бюро труда извещает все государства - члены Международной организации труда о регистрации всех ратификационных грамот и заявлений о денонсации, направленных ему государствами - членами Организации.

2. Извещая государства - члены Организации о регистрации полученной им второй ратификационной грамоты, Генеральный директор обращает их внимание на дату вступления в силу настоящей Конвенции.

Генеральный директор Международного бюро труда направляет Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций для регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации Объединенных Наций исчерпывающие сведения о всех ратификационных грамотах и заявлениях о денонсации, зарегистрированных им в соответствии с положениями предыдущих статей.

В случаях, когда Административный совет Международного бюро труда считает это необходимым, он представляет Генеральной конференции доклад о применении настоящей Конвенции и рассматривает целесообразность включения в повестку дня Конференции вопроса о ее полном или частичном пересмотре.

1. Если Конференция примет новую конвенцию, полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и если в новой конвенции не предусмотрено иное, то:

a) ратификация каким-либо из государств-членов новой пересматривающей конвенции влечет за собой автоматически, независимо от положений статьи 16 выше, незамедлительную денонсацию настоящей Конвенции при условии, что новая пересматривающая конвенция вступила в силу;

b) со дня вступления в силу новой пересматривающей конвенции настоящая Конвенция перестает быть открытой для ратификации государствами - членами Организации.

2. Настоящая Конвенция остается в любом случае в силе по форме и содержанию для тех государств-членов, которые ратифицировали ее, но не ратифицировали пересматривающую конвенцию.

Французский и английский тексты настоящей Конвенции имеют одинаковую силу.