Конвенція 1985 року про служби гігієни праці ( Конвенція N 161 ) (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібравшися 7 червня 1985 року на свою сімдесят першу сесію;

зазначаючи, що захист працівників від захворювань і травм, причиною яких є їхня професійна діяльність, є одним із завдань, покладених на Міжнародну організацію праці відповідно до її Статуту,

відзначаючи відповідні міжнародні конвенції та рекомендації в галузі праці, зокрема Рекомендацію 1953 року про охорону здоров'я працівників, Рекомендацію 1959 року про служби гігієни праці, Конвенцію 1971 року про представників працівників, а також Конвенцію та Рекомендацію 1981 року про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище, які встановлюють засади національної політики й діяльності на національному рівні,

ухваливши рішення прийняти низку пропозицій стосовно служб гігієни праці, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює 26 червня 1985 року наведену нижче Конвенцію, на яку можна посилатись як на Конвенцію 1985 року про служби гігієни праці.

Для цілей цієї Конвенції:

a) термін "служби гігієни праці" означає служби, на які покладено в основному профілактичні функції та відповідальність за консультування роботодавця, працівників та їхніх представників на підприємстві з питань:

i) вимог про створення й підтримання безпечного та здорового виробничого середовища, яке сприятиме оптимальному фізичному й психічному здоров'ю у зв'язку з трудовою діяльністю;

ii) пристосування трудової діяльності до здібностей працівників з урахуванням стану їхнього фізичного й психічного здоров'я;

b) термін "представники працівників на підприємстві" означає осіб, яких визнано як таких відповідно до національного законодавства чи практики.

Відповідно до національних умов та практики й після консультації з найбільш представницькими організаціями роботодавців та працівників, якщо такі існують, кожний член розробляє, здійснює та періодично переглядає послідовну національну політику стосовно служб гігієни праці.

1. Кожний член зобов'язується поступово розвивати служби гігієни праці для всіх працівників, у тому числі працівників у державному секторі та членів виробничих кооперативів, у всіх галузях економічної діяльності й на всіх підприємствах. Ужиті заходи повинні бути достатніми й відповідними для конкретних ризиків на підприємствах.

2. Якщо служби гігієни праці відразу не можуть бути створені для всіх підприємств, кожний заінтересований член після консультації з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, якщо такі існують, розробляє плани створення таких служб.

3. Кожний заінтересований член у першій доповіді про застосування Конвенції, яка подається на розгляд відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, повідомляє про розроблені відповідно до пункту 2 цієї статті плани, а в подальших доповідях - про будь-який поступ у їхньому виконанні.

Компетентний орган влади консультується з найбільш представницькими організаціями роботодавців та працівників, якщо такі існують, стосовно заходів, яких необхідно вжити для введення в дію положень цієї Конвенції.

Без обмеження відповідальності кожного роботодавця за здоров'я та безпеку працівників під час їхньої професійної діяльності та з належним урахуванням необхідності для працівників брати участь у вирішенні питань безпеки та гігієни праці служби гігієни праці виконують такі функції, які є достатніми та відповідними для професійних ризиків на підприємстві:

a) установлення й оцінка ризиків від небезпек для здоров'я на робочому місці;

b) нагляд за чинниками виробничого середовища та виробничих операцій, які можуть шкодити здоров'ю працівників, у тому числі за санітарним обладнанням, їдальнями та житловими приміщення, якщо такі приміщення надаються роботодавцем;

c) консультування з питань планування та організації трудової діяльності, у тому числі з питань планування робочих місць, вибору, експлуатації й стану машин та іншого обладнання, а також з питань речовин, що використовуються в трудовій дяльності;

d) участь у розробці програм для вдосконалення виробничої практики, а також у випробуванні й гігієнічній оцінці нового обладнання;

e) консультування з питань безпеки та гігієни праці, а також ергономіки й засобів індивідуального та колективного захисту;

f) нагляд за станом здоров'я працівників у зв'язку з трудовою діяльністю;

g) сприяння пристосуванню трудової діяльності до працівників;

h) сприяння заходам професійної реабілітації;

i) здійснення співробітництва в забезпеченні інформацією, в організації навчання в галузі безпеки та гігієни праці, а також ергономіки;

j) організація першої та невідкладної медичної допомоги;

k) участь в аналізі нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань.

Положення про створення служб гігієни праці встановлюються:

a) за допомогою нормативно-правових актів або

b) за допомогою колективних договорів чи за погодженням в інший спосіб із заінтересованими роботодавцями та працівниками; або

c) у будь-який інший спосіб, схвалений компетентним органом після консультації з представницькими організаціями заінтересованих роботодавців та працівників.

1. У разі необхідності служби гігієни праці можуть створюватися як служба для одного підприємства, чи як загальна служба для групи підприємств.

2. Відповідно до національних умов та практики служби гігієни праці можуть створюватися:

a) заінтересованими підприємствами або групами підприємств;

b) органами державної влади або офіційними службами;

c) установами соціального забезпечення;

d) будь-якими іншими органами, уповноваженими компетентним органом;

e) будь-якими із зазначених вище інституцій спільно.

Роботодавець, працівники та їхні представники, якщо такі існують, співробітничають і беруть участь на пропорційній основі в здійсненні організаційних та інших заходів, що стосуються служб гігієни праці.

1. Відповідно до національних законодавства й практики служби гігієни праці повинні бути багатопрофільними. Склад персоналу визначається характером обов'язків, які необхідно виконувати.

2. Служби гігієни праці виконують свої функції в співробітництві з іншими службами підприємства.

3. Відповідно до національних законодавства й практики необхідно вживати заходів для забезпечення відповідного співробітництва й координування між службами гігієни праці та, у разі необхідності, іншими органами, які займаються забезпеченням послуг у галузі охорони здоров'я

Під час виконання функцій, перелічених у статті 5, персонал, який надає послуги в галузі гігієни праці, має цілковиту професійну незалежність від роботодавців, працівників та їхніх представників, якщо такі існують.

Відповідно до характеру обов'язків, які необхідно виконувати і відповідно до національних законодавства й практики компетентний орган визначає кваліфікаційні вимоги до персоналу, який надає послуги в галузі гігієни праці.

Нагляд за станом здоров'я працівників у зв'язку з трудовою дяльністю не спричиняє для них жодних втрат у заробітках, здійснюється безоплатно і, по можливості, проводиться в робочий час.

Усі працівники повинні бути проінформовані про шкідливі для здоров'я чинники, пов'язані з їхньою трудовою діяльністю.

Роботодавець та працівники інформують служби гігієни праці про будь-які відомі чинники та ймовірні чинники виробничого середовища, які можуть шкодити здоров'ю працівників.

Служби гігієни праці повинні бути проінформовані про випадки захворювань серед працівників і невиходи на роботу за станом здоров'я, щоб мати можливість визначати, чи є будь-який зв'язок між причинами захворювання або невиходу на роботу й будь-якими шкідливими для здоров'я чинниками, які можуть бути на робочому місці. Роботодавець не повинен вимагати від персоналу служб гігієни праці перевіряти причини невиходу на роботу.

Після заснування служб гігієни праці національні нормативно-правові акти визначають орган чи органи, відповідальні як за контроль за діяльністю, так і консультування цих служб.

Офіційні грамоти про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція має обов'язкову силу тільки для тих членів Міжнародної організації праці, ратифікаційні грамоти яких зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набирає чинності через дванадцять місяців від дати реєстрації Генеральним директором ратифікаційних грамот двох членів.

3. Надалі ця Конвенція набирає чинності для кожного члена через дванадцять місяців від дати реєстрації його ратифікаційної грамоти.

1. Кожний член, який ратифікував цю Конвенцію, може денонсувати її після закінчення десяти років з дати, коли Конвенція вперше набирає чинності, за допомогою акта надісланого Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації. Така денонсація не набирає чинності доти, доки не мине рік після дати реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член, який ратифікував цю Конвенцію та який протягом року, що настає після закінчення десятирічного періоду, зазначеного в попередньому пункті, не здійснює права денонсації, передбаченого у цій статті, буде зобов'язаним на наступний десятирічний період і в подальшому може денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду відповідно до умов, передбачених у цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє всім членам Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх ратифікаційних грамот й актів про денонсацію, надісланих йому членами Організації.

2. Повідомляючи членам Організації про реєстрацію отриманої ним другої ратифікаційної грамоти, Генеральний директор звертає увагу членів Організації на дату набрання чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй усі відомості про всі ратифікаційні грамоти й акти про денонсацію, зареєстровані ним згідно з положеннями попередніх статей.

Адміністративна рада Міжнародного бюро праці у випадках, коли вона вважає це необхідним, надає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції та розглядає доцільність унесення до порядку денного Конференції питання про цілковитий або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, за допомогою якої здійснено цілковитий або частковий перегляд цієї Конвенції, і якщо в новій конвенції не передбачено іншого, то:

a) ратифікація членом нової конвенції, за допомогою якої здійснено перегляд, іpso jure спричиняє, незалежно від положень викладеної вище статті 19, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови набрання чинності новою конвенцією, за допомогою якої здійснено перегляд;

b) з дня набрання чинності новою конвенцією, за допомогою якої здійснено перегляд, ця Конвенція перестає бути відкритою для ратифікації членами.

2. Ця Конвенція в будь-якому разі залишається чинною в теперішній формі й з теперішнім змістом для тих членів, які ратифікували її, але не ратифікували конвенції, за допомогою якої здійснено перегляд.

Англо- та франкомовна редакції тексту цієї Конвенції мають однакову силу.