• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Конвенція про зловживання в галузі міграції і про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення N 143 (укр/рос)

Міжнародна організація праці | Конвенція, Міжнародний документ від 24.06.1975 № 143
Реквізити
  • Видавник: Міжнародна організація праці
  • Тип: Конвенція, Міжнародний документ
  • Дата: 24.06.1975
  • Номер: 143
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Міжнародна організація праці
  • Тип: Конвенція, Міжнародний документ
  • Дата: 24.06.1975
  • Номер: 143
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
Конвенція
про зловживання в галузі міграції і про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення N 143
Статус Конвенції див.
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1975 року на свою шістдесяту сесію,
беручи до уваги, що в преамбулі до Статуту Міжнародної організації праці поставлено завдання "захисту інтересів трудящих, що працюють за кордоном",
беручи до уваги, що Філадельфійська декларація знову підтверджує серед принципів, на яких заснована Міжнародна організація праці, що "праця не є товаром" і що "убогість в будь-якому місці є загрозою для загального добробуту" і визнає урочисте зобов'язання Організації сприяти здійсненню відповідних програм для забезпечення, зокрема, повної зайнятості шляхом "пересування трудящих, включаючи міграцію з метою влаштування на роботу",
беручи до уваги Всесвітню програму зайнятості МОП, а також Конвенцію і Рекомендацію 1964 року про політику в галузі зайнятості і підкреслюючи необхідність уникнення надзвичайного і неконтрольованого або самостійного росту міграційного руху у зв'язку з його негативними наслідками в соціальному і людському плані,
беручи також до уваги, що для подолання низького розвитку, а також структурного і хронічного безробіття уряди багатьох країн все більше підкреслюють бажаність заохочення переміщення капіталу і передачі технології, а не пересування трудящих згідно із запитами і потребами цих країн у взаємних інтересах країн, які постачають робочу силу, і країн, які надають роботу,
беручи до уваги також право кожної людини залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися до своєї країни, як це передбачено у Загальній декларації прав людини і в Міжнародній угоді про цивільні та політичні права людини,
нагадуючи про положення Конвенції і Рекомендації (переглянутих) 1949 року про працівників-мігрантів, Рекомендації 1955 року про захист працівників-мігрантів малорозвинутих країн, Конвенції і Рекомендації 1964 року про політику в галузі зайнятості, Конвенції і Рекомендації 1948 року про організацію служби зайнятості, Конвенції (переглянутої) 1949 року про платні бюро з найму, які стосуються таких питань, як регламентація набору, ознайомлення з роботою і розміщення працівників-мігрантів, надання їм точної інформації про міграцію, мінімальні умови, якими повинні користуватися мігранти під час своєї поїздки і з прибуттям на місце, проведення активної політики в галузі зайнятості, а також міжнародна співпраця в цих галузях,
беручи до уваги, що міграція працівників викликана умовами на ринку праці, повинна здійснюватися під керівництвом офіційних органів з питань зайнятості або відповідно до існуючих багатосторонніх чи двосторонніх угод, зокрема тих, які дозволяють вільне пересування трудящих,
беручи до уваги, що через існування незаконної або таємної міграції робочої сили було б бажано прийняти нові норми, які були б спеціально спрямовані на боротьбу з такими зловживаннями,
нагадуючи положення Конвенції (переглянутої) 1949 року про працівників-мігрантів, у яких передбачається, що кожний член Організації, що ратифікував її, повинен забезпечувати іммігрантам, які законно перебувають на його території, умови не менш сприятливі, ніж ті, якими користуються його власні громадяни відносно різноманітних перерахованих у цій Конвенції питань і в такій мірі, в якій ці питання регламентуються законодавством або підлягають контролю з боку адміністративних органів,
нагадуючи, що визначення терміна "дискримінація" в Конвенції 1958 року про дискримінацію в галузі праці й занять не обов'язково включає відмінності за ознакою громадянства,
беручи до уваги бажання прийняти нові норми, в тому числі у галузі соціального забезпечення, для гарантії працівникам-мігрантам рівних можливостей і ставлення, а також відносно питань, які регламентуються законодавством чи підлягають контролю з боку адміністративних органів, для забезпечення умов, у крайньому випадку рівних тим, якими користуються громадяни країни,
зазначаючи, що діяльність у галузі різноманітних проблем, які стосуються працівників-мігрантів, не може повністю досягнути своєї мети, якщо не буде забезпечена тісна співпраця між Організацією Об'єднаних Націй і спеціалізованими установами,
зазначаючи, що при розробці діючих норм була врахована робота, проведена Організацією Об'єднаних Націй і спеціалізованими установами, і що з метою уникнення дублювання діяльності і для забезпечення необхідної координації постійна співпраця, як і раніше, буде здійснюватися для сприяння і забезпечення прийняття цих норм,
ухваливший прийняти ряд пропозицій стосовно працівників-мігрантів, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, яка доповнює Конвенцію (переглянуту) 1949 року про працівників-мігрантів і Конвенцію 1958 року про дискримінацію в галузі праці і занять,
ухвалює цього двадцять четвертого дня червня місяця тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1975 року про працівників-мігрантів (додаткові положення).
Розділ I. Зловживання в галузі міграції
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція набула чинності, зобов'язується дотримуватися основних прав людини щодо всіх працівників-мігрантів.
1. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція набула чинності, прагне систематично визначати, чи є на його території незаконно найняті працівники-мігранти, а також чи починається з його території, чи проходить через цю територію або чи прибуває на неї будь-який міграційний рух трудящих, які шукають роботу, в процесі якого працівники-мігранти чи під час переїзду, чи після прибуття, чи під час перебування і роботи поставлені в умови, які суперечать відповідним актам, багатостороннім чи двостороннім міжнародним угодам або національному законодавству і постановам.
2. Представницьким організаціям роботодавців і працівників надається повна консультація, і вони мають можливість надати свою власну інформацію з цього питання.
Кожний член Організації вживає всіх необхідних і відповідних заходів у межах своєї юрисдикції і в співпраці з іншими державами-членами:
a) для ліквідації таємного міграційного руху і незаконного найму мігрантів;
b) проти організаторів незаконного чи таємного переміщення мігрантів, які шукають роботу, коли цей рух починається з його території, чи проходить через цю територію, чи прибуває на неї, а також проти тих, хто наймає працівників, які іммігрували за незаконних умов,
з метою запобігання і ліквідації зловживань, згаданих у статті 2 цієї Конвенції.
Зокрема, члени Організації вживають необхідних заходів на національному і міжнародному рівнях для здійснення систематичних контактів і обміну інформацією з цього питання з іншими державами, при консультаціях з представницькими організаціями роботодавців і працівників.
Заходи, передбачені в статтях 3 і 4 цієї Конвенції, мають, зокрема, за мету забезпечити можливість переслідування осіб, відповідальних за незаконну міграцію, незалежно від країни, з якої вони здійснюють свою діяльність.
1. У рамках національного законодавства чи правил передбачаються заходи для ефективного виявлення незаконної зайнятості працівників-мігрантів та для визначення застосування адміністративного, цивільного, кримінального покарання, включаючи тюремне ув'язнення, за незаконне використання праці працівників-мігрантів, за організацію міграції трудящих з метою одержання роботи, яка визначається як пов'язана із зловживаннями, згаданими в статті 2 цієї Конвенції, будь то свідоме надання допомоги такій міграції, чи ні.
2. Якщо роботодавець переслідується в силу положення цієї статті, йому надається право подати докази його добрих намірів.
Представницькими організаціями роботодавців і працівників надаються консультації відносно законодавства, правил та інших заходів, передбачених цією Конвенцією і спрямованих на запобігання або ліквідацію вищезазначених зловживань, а також за ними визнаються можливості для виявлення ініціативи з цією метою.
1. За умови, що працівник-мігрант проживав на законних підставах у країні з метою зайнятості, він не розглядається як особа, яка перебуває на незаконному або такому, що порушує правові норми, становищі тільки через факт втрати своєї зайнятості, що само по собі не призводить до відміни посвідки на проживання чи, у разі необхідності, його дозволу на працевлаштування.
2. Відповідно він користується рівністю ставлення з місцевим населенням, зокрема, відносно гарантії забезпечення зайнятості, надання іншої роботи, а також тимчасової роботи у випадку безробіття.
1. Без шкоди для заходів, які спрямовані на контролювання пересування працівників-мігрантів, що шукають роботу, і забезпечення в'їзду на територію країни і одержання роботи відповідно до законів і постанов, працівник-мігрант у випадках, коли ці закони і правила не витримувалися і коли його становище не могло бути регламентованим, користується стосовно себе і своєї сім'ї рівним ставленням щодо прав, які випливають у зв'язку з його минулою роботою, стосуються винагород, соціального забезпечення та іншої допомоги.
2. У разі виникнення суперечок щодо прав, згаданих у попередньому пункті, працівник має можливість подати свою справу, особисто чи через свого представника, на розгляд компетентному органові.
3. У разі видворення із країни працівник і його сім'я не повинні нести жодних витрат.
4. Жодне з положень цієї Конвенції не перешкоджає державам-членам надавати особам, які незаконно перебувають чи працюють у країні, право проживання і працевлаштування на законних підставах.
Розділ II. Рівність можливостей і ставлення
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція набула чинності, зобов'язується розробити і здійснювати національну політику, спрямовану на сприяння і гарантії, застосовуючи методи, які відповідають національним умовам і практиці рівних можливостей і ставлення щодо праці й занять, соціального забезпечення і культурних прав, індивідуальних і колективних свобод для осіб, що на законних підставах перебувають на його території як працівники-мігранти або члени їх сімей.
1. З метою застосування цього розділу Конвенції термін "працівник-мігрант" означає особу, яка мігрує або мігрувала з однієї країни до іншої з метою одержання будь-якої роботи, крім як за власний рахунок, і включає в себе будь-яку особу, яка законно в'їхала в країну як працівник-мігрант.
2. Цей розділ Конвенції поширюється на:
a) трудящих прикордонних районів;
b) артистів та представників вільних професій, які в'їхали в країну на короткі строки;
c) моряків;
d) осіб, які приїздять спеціально з метою одержання підготовки чи освіти;
e) службовців установ чи підприємств, які здійснюють свою діяльність на території країни і які були тимчасово допущені в цю країну на прохання наймача для виконання спеціальних функцій та завдань на обмежений і встановлений період часу і зобов'язані виїхати з країни після виконання своїх функцій чи завдань.
Кожний член Організації засобами, що відповідають національним умовам і практиці:
a) намагається забезпечити співробітництво організацій роботодавців і працівників та інших відповідних органів з метою сприяння прийняттю і застосуванню політики, передбаченої в статті 10 цієї Конвенції;
b) впроваджує такі закони і сприяє таким програмам освіти, які можуть бути розраховані на забезпечення прийняття і застосування такої політики;
c) вживає заходів для заохочення програм освіти і розвиває іншу діяльність, спрямовану на якомога повніше ознайомлення працівників-мігрантів з прийнятою політикою, з їхніми правами і обов'язками, а також з діяльністю, яка спрямована на надання їм ефективної допомоги в справі забезпечення їхніх прав і захисту;
d) відміняє будь-які законопроекти і змінює будь-які адміністративні розпорядження або практику, які не сумісні з такою політикою;
e) після консультації з представницькими організаціями роботодавців і працівників розробляє і проводить соціальну політику, яка відповідає національним вимогам і практиці, дає змогу працівникам-мігрантам і їхнім сім'ям однаково користуватися перевагами, які надаються громадянам країни, з урахуванням тих особливих потреб, які вони можуть відчувати до тих пір, поки не призвичаяться до суспільства країни, яка надає роботу, але це не повинно несприятливо позначатися на принципі рівності можливостей і ставлення;
f) вживає всіх заходів з метою заохочення зусиль працівників-мігрантів і їхніх сімей щодо збереження їхньої національної й етнічної сутності та їхніх культурних зв'язків з країною походження, включаючи можливість надання дітям знань їхньої рідної мови;
g) гарантує рівне ставлення щодо умов праці всім працівникам-мігрантам, які виконують однакові операції, якими б особливими не були умови їхньої зайнятості.
1. Кожний член Організації може вжити всіх необхідних заходів в межах своєї компетенції і співпрацювати з іншими державами-членами з метою сприяння єднанню всіх працівників-мігрантів, які проживають на його території на законних підставах.
2. Членами сім'ї працівника-мігранта, на якого поширюється ця стаття, є його дружина, діти, що перебувають на його утриманні, батько та мати.
Кожний член Організації може:
a) обумовити вільний вибір роботи працівникам-мігрантам, забезпечуючи їм право на географічну мобільність, тим, що працівник-мігрант законно проживав на його території з метою одержання роботи протягом приписного періоду, який не перевищує двох років, а якщо законодавство або постанови передбачають контракти на визначений період менший ніж два роки, тим, що трудящий закінчив роботу відповідно до першого трудового контракту;
b) після відповідних консультацій з відповідними організаціями роботодавців і працівників, регламентувати умови визнання професійної кваліфікації, набутої поза його територією, у тому числі атестатів і дипломів;
c) обмежувати доступ до певних видів робіт або функцій, коли це необхідно в інтересах держави.
Розділ III. Заключні положення
Ця Конвенція не забороняє державам-членам укладати багатосторонні або двосторонні угоди з метою вирішення проблем, що виникають при її застосуванні.
1. Кожний член Організації, що ратифікує цю Конвенцію, може шляхом декларації, яка додається до документа про ратифікацію, виключити прийняття розділів I або II цієї Конвенції.
2. Кожний член Організації, який подав таку декларацію, може в будь-який час анулювати її наступною декларацією.
3. Кожний член Організації, для якого декларація, зроблена відповідно до параграфа 1 цієї статті, залишається в силі, зазначає у своїх доповідях про застосування цієї Конвенції стан свого законодавства і практики відносно положень неприйнятого розділу, наскільки вказані положення застосовуються чи їх передбачено застосовувати, а також причини, через які вони ще не включені до прийнятої Конвенції.
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.
1. Ця Конвенція зв'язує лише тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.
2. Оповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цієї Конвенції.
Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації, відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй, повні відомості щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про повний або частковий її перегляд.
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 19, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності.
b) починаючи від дати набуття чинності новою, переглянутою конвенцією, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
Дата набуття чинності: 9 грудня 1978 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1965-1999, Том II
Міжнародне бюро праці, Женева