• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

Європейський Союз | Регламент, Класифікація, Міжнародний документ від 26.06.2013 № 575/2013
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Регламент, Класифікація, Міжнародний документ
  • Дата: 26.06.2013
  • Номер: 575/2013
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Регламент, Класифікація, Міжнародний документ
  • Дата: 26.06.2013
  • Номер: 575/2013
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
(g) процес перевірки, який установа використовує для оцінювання тестування на історичних даних, що здійснюється для оцінювання точності моделей.
3. У міру розвитку технік та найкращих практик установи повинні застосовувати такі нові техніки та практики у будь-якій внутрішній моделі, яка використовується для цілей цієї глави.
Стаття 369. Внутрішня валідація
1. Установи повинні мати процеси для забезпечення належної валідації будь-яких внутрішніх моделей, які використовуються для цілей цієї глави, сторонами, що володіють належною кваліфікацією та є незалежними від процесу розроблення, щоб забезпечити, що вони є концептуально надійними та належним чином охоплюють усі істотні ризики. Валідація здійснюється в разі початкового розроблення будь-якої внутрішньої моделі вимірювання ризиків і внесення до неї будь-яких істотних змін. Валідація також здійснюється періодично та в разі істотних структурних змін на ринку або змін у складі портфеля, які можуть призвести до невідповідності внутрішньої моделі. У міру розвитку технік та найкращих практик внутрішньої валідації установи повинні запроваджувати відповідні здобутки. Валідація внутрішньої моделі не повинна обмежуватися тестуванням на історичних даних, а повинна щонайменше включати:
(a) тести, щоб підтвердити, що припущення, прийняті у внутрішній моделі, є належними та не призводять до заниження або перебільшення ризику;
(b) на додаток до регуляторних програм тестування на історичних даних, установи повинні проводити власні тести для валідації внутрішньої моделі, у тому числі тестування на історичних даних, які стосуються ризиків та структур їхніх портфелів;
(c) використання гіпотетичних портфелів для забезпечення здатності внутрішньої моделі враховувати певні структурні особливості, які можуть виникнути, наприклад, істотні базисні ризики та ризик концентрації.
2. Установа повинна проводити тестування на історичних даних фактичних і гіпотетичних змін вартості портфеля.
Секція 3
Вимоги щодо моделювання специфічного ризику
Стаття 370. Вимоги до моделювання специфічного ризику
Внутрішня модель, яка застосовується для розрахування вимог до власних коштів, необхідних для покриття специфічних ризиків, і внутрішня модель для кореляційної торгівлі повинні відповідати таким додатковим вимогам:
(a) вона пояснює історичне коливання цін у портфелі;
(b) вона охоплює концентрацію з точки зори її масштабу та змін у складі портфеля;
(c) вона є стійкою до несприятливого середовища;
(d) її валідують шляхом тестування на історичних даних, спрямованого на оцінювання точного охоплення специфічного ризику. Якщо установа здійснює таке тестування на основі історичних даних стосовно відповідних субпортфелів, їх необхідно вибирати в узгоджений спосіб;
(e) вона охоплює базисний ризик, пов'язаний із боржником, і, зокрема, повинна бути чутливою до істотних ідіосинкратичних відмінностей між подібними, але не ідентичними позиціями;
(f) вона охоплює ризик настання несприятливих подій.
Стаття 371. Виключення з моделей специфічних ризиків
1. Установа може вирішити виключити з розрахування вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику з використанням внутрішньої моделі позиції, для яких вона виконує вимогу до власних коштів для покриття специфічного ризику відповідно до статті 332(1)(e) бо статті 337, за винятком позицій, які підпадають під дію підходу, визначеного у статті 377.
2. Установа може вирішити не охоплювати ризики дефолту та міграції для обігових боргових інструментів у своїй внутрішній моделі, якщо вона охоплює такі ризики за допомогою вимог, визначених у секції 4.
Секція 4
Внутрішня модель додаткового ризику дефолту та міграції
Стаття 372. Вимога щодо наявності внутрішньої моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику
Установа, яка використовує внутрішню модель для розрахування вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику обігових боргових інструментів, також повинна мати модель додаткового ризику дефолту та міграції (далі - вимога до капіталу для покриття додаткового ризику) для охоплення ризиків дефолту та міграції позицій торгового портфеля, які є додатковими до ризиків, охоплених значенням вартості під ризиком, як вказано у статті 365(1). Установа повинна довести, що її внутрішня модель відповідає зазначеним нижче стандартам згідно з припущенням константного рівня ризику та, у відповідних випадках, скоригована для відображення впливу ліквідності, концентрацій, хеджування та опціонних характеристик:
(a) внутрішня модель забезпечує помітну диференціацію ризику та точні і узгоджені оцінки додаткового ризику дефолту та міграції;
(b) оцінки потенційних втрат, отримані за допомогою внутрішньої моделі, відіграють важливу роль в управлінні ризиками установи;
(c) дані про ринок та позиції, які використовуються для внутрішньої моделі, є актуальними та підлягають належному оцінюванню якості;
(d) дотримано вимоги, передбачені у статтях 367(3), 368, 369(1) та в пунктах (b), (c), (e) та (f) статті 370.
EBA видає настанови щодо вимог у статтях 373-376.
Стаття 373. Сфера охоплення внутрішньої моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику
Внутрішня модель вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику повинна охоплювати всі позиції, які підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття специфічного процентного ризику, у тому числі ті, які підпадають під дію 0% вимоги до капіталу для покриття специфічного ризику згідно зі статтею 336, але не повинна охоплювати позиції сек'юритизації та кредитні деривативи з покриттям ризику n-го дефолту.
Установа може, за наявності дозволу компетентних органів, вирішити систематично включати всі позиції за інструментами власного капіталу, включеними до лістингу, та позиції за деривативами на основі інструментів власного капіталу, включених до лістингу. Дозвіл надається, якщо таке включення відповідає тому, як установа здійснює внутрішнє вимірювання ризиків і управління ними.
Стаття 374. Параметри внутрішньої моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику
1. Установи повинні використовувати внутрішню модель для розрахування показника, що вимірює втрати внаслідок дефолту та міграцію внутрішніх або зовнішніх рейтингів із довірчим інтервалом 99,9% та однорічним часовим горизонтом. Установи повинні розраховувати цей показник принаймні щотижня.
2. Кореляційні припущення повинні підтверджуватися результатами аналізу об'єктивних даних у межах концептуально надійної рамки. Внутрішня модель повинна належним чином відображати концентрації емітента. Крім того, необхідно відобразити концентрації, які можуть виникнути всередині та між класами продуктів у стресових умовах.
3. Внутрішня модель вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику повинна відображати вплив кореляцій між подіями дефолту та міграції. Вплив диверсифікації між подіями дефолту та міграції, з одного боку, та іншими факторами ризику, з іншого боку, не потрібно відображати.
4. Внутрішня модель повинна ґрунтуватися на припущенні константного рівня ризику протягом однорічного часового горизонту, що означає, що визначені окремі позиції торгового портфеля або множинні позиції, що зазнали дефолту або міграції протягом горизонту ліквідності, ребалансують наприкінці горизонту ліквідності для досягнення початкового рівня ризику. У якості альтернативи установи можуть вирішити систематично застосовувати припущення щодо константності позиції протягом одного року.
5. Горизонт ліквідності повинні встановлюватися залежно від часу, який необхідний для продажу позиції або хеджування всіх істотних цінових ризиків на стресовому ринку, зосереджуючи особливу увагу на розмірі позиції. Горизонти ліквідності повинні відображати фактичну практику та досвід протягом періодів систематичних та ідіосинкратичних стресів. Горизонт ліквідності повинен вимірюватися на основі консервативних припущень і повинен бути достатньо довгим, щоб продаж або хеджування самі по собі не могли істотно вплинути на ціну, за якою продаж або хеджування будуть здійснені.
6. Визначення належного горизонту для позиції або множинних позицій обмежується нижньою межею в розмірі трьох місяців.
7. При визначенні належного горизонту для позиції або множинних позицій необхідно враховувати внутрішні політики установи щодо коригувань вартості та управління позиціями, якими не торгують. Якщо установа визначає горизонти ліквідності для множинних позицій, а не для окремих позицій, критерії визначення множинних позицій повинні визначатися у спосіб, який помітно відображає різницю в ліквідності. Горизонти ліквідності повинні бути довшими для концентрованих позицій, відображаючи довший період, необхідний для закриття таких позиці. Горизонт ліквідності для сек'юритизаційного складу повинен відображати час на накопичення, продаж і сек'юритизацію активів або на хеджування істотних факторів ризику у стресових ринкових умовах.
Стаття 375. Визнання хеджування у внутрішній моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику
1. Хеджування може бути включене до внутрішньої моделі установи для охоплення додаткових ризиків дефолту та міграції. Позиції можуть бути піддані неттінгу, якщо довгі та короткі позиції стосуються того самого фінансового інструмента. Ефекти хеджування або диверсифікації, пов'язані з довгими та короткими позиціями, що включають різні інструменти або різні цінні папери одного і того самого боржника, а також із довгими та короткими позиціями за інструментами різних емітентів, можуть бути визначні тільки шляхом експліцитного моделювання валових довгих і коротких позицій за різними інструментами. Установи повинні відображати вплив істотних ризиків, які можуть виникнути впродовж інтервалу між строком погашення позицій хеджування та горизонтом ліквідності, а також потенціал значних базисних ризиків у стратегіях хеджування, які виникають із відмінностей у виді продукту, пріоритетності у структурі капіталу, внутрішніх або зовнішніх рейтингах, строках погашення, роках випуску та інших відмінностей у розрізі інструментів. Установа повинна відображати позицію хеджування тільки тією мірою, якою вона може підтримуватися навіть за умови наближення божника до кредитної або іншої події.
2. Для позицій, хеджованих з використанням динамічних стратегій хеджування, ребалансування позиції хеджування в межах горизонту ліквідності хеджованої позиції може бути визнане за умови, що установа:
(a) вирішує послідовно моделювати ребалансування позиції хеджування для відповідних множинних позицій торгового портфеля;
(b) демонструє, що включення результатів ребалансування призводить до кращого вимірювання ризиків;
(c) демонструє, що ринки інструментів, які виступають позиціями хеджування, є достатньо ліквідними, щоб забезпечити таке ребалансування навіть протягом стресових періодів. Будь-які залишкові ризики, які виникають із динамічних стратегій хеджування, повинні бути відображені у вимозі до власних коштів.
Стаття 376. Особливі вимоги до внутрішньої моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику
1. Внутрішня модель для охоплення додаткових ризиків дефолту та міграції повинна відображати нелінійний вплив опціонів, структурованих кредитних деривативів та інших позицій із суттєвою нелінійною поведінкою стосовно цінових змін. Установа також повинна належним чином враховувати обсяг ризику моделі, характерного для оцінювання та вимірювання цінових ризиків, пов'язаних із такими продуктами.
2. Внутрішня модель повинна ґрунтуватися на об'єктивних і актуальних даних.
3. У рамках незалежного перегляду та валідації внутрішніх моделей, які використовуються для цілей цієї глави, у тому числі для цілей системи вимірювання ризиків, установа повинна, зокрема, здійснювати всі зазначені нижче дії:
(a) перевірити, чи її підхід до моделювання кореляцій та цінових змін відповідає її портфелю, включаючи вибір та ваги системних факторів ризику;
(b) проводити різноманітні стрес-тести, включаючи аналіз чутливості й аналіз сценаріїв, для оцінювання якісної та кількісної обґрунтованості внутрішньої моделі, зокрема, у розрізі підходу до концентрацій. Такі тести не повинні обмежуватися історичними подіями;
(c) застосовувати відповідну кількісну валідацію, у тому числі відповідні бенчмарки внутрішнього моделювання.
4. Внутрішня модель повинна узгоджуватися із внутрішніми методологіями управління ризиками установи для визначення, вимірювання та управління торговими ризиками.
5. Установи повинні документувати свої внутрішні моделі таким чином, щоб їх припущення щодо параметрів кореляції та інші припущення моделювання були прозорими для компетентних органів.
6. Внутрішня модель повинна у консервативний спосіб оцінювати ризик, що виникає з менш ліквідних позицій і позицій з обмеженою прозорістю ціни за реалістичних ринкових сценаріїв. Крім того, внутрішня модель повинна відповідати стандартам щодо мінімального набору даних. Замінники повинні бути достатньо консервативними та можуть застосовуватися тільки у випадках, коли доступних даних недостатньо або вони не відображають справжньої волатильності позиції або портфеля.
Секція 5
Внутрішня модель для кореляційної торгівлі
Стаття 377. Вимоги до внутрішньої моделі для кореляційної торгівлі
1. Компетентні органи надають дозвіл на використання внутрішньої моделі для визначення вимоги до власних коштів для кореляційного торгового портфеля, замість вимоги до власних коштів згідно зі статтею 338, установам, яким дозволено використовувати внутрішню модель для специфічного ризику боргових інструментів і які відповідають вимогам у параграфах 2-6 цієї статті та у статті 367(1) і (3), статті 368, статті 369(1) і пунктах (a), (b), (c), (e) та (f) статті 370.
2. Установи повинні використовувати таку внутрішню модель для розрахування показника, який належним чином вимірює всі цінові ризики з довірчим інтервалом 99,9% упродовж однорічного часового горизонту на основі припущення константного рівня ризику з коригуванням, у відповідних випадках, для відображення впливу ліквідності, концентрацій, хеджування та опціонних характеристик: Установи повинні розраховувати цей показник принаймні щотижня.
3. Модель, зазначена в параграфі 1, повинна належним чином охоплювати такі ризики:
(a) сукупний ризик, що виникає із множинних дефолтів, включно із різним порядком дефолтів, за продуктами, розділеними на транші;
(b) ризик кредитного спреду, включно з гамма-ефектом та перехресним гамма-ефектом;
(c) волатильність неявних кореляцій, у тому числі перехресний ефект між спредами та кореляціями;
(d) базисний ризик, що включає обидва зазначені нижче елементи:
(i) базис між спредом індексу та спредами складових зобов'язань окремих боржників;
(ii) базис між неявною кореляцією індексу та неявними кореляціями індивідуалізованих портфелів;
(e) волатильність відсотка повернення, тією мірою, якою вона пов'язана зі схильністю відсотків повернення впливати на ціни траншів;
(f) тією мірою, якою всеохоплююча оцінка ризику включає вигоди від динамічного хеджування, - ризик прослизання хеджування та потенційні витрати на ребалансування таких позицій хеджування;
(g) будь-які інші істотні цінові ризики позицій у кореляційному торговому портфелі.
4. Установа повинна використовувати достатній обсяг ринкових даних у моделі, зазначеній в параграфі 1, щоб забезпечити, що вона повністю охоплює суттєві ризики відповідних експозицій у своєму внутрішньому підході згідно з вимогами, визначеними в цій статті. Вона повинна бути здатна довести компетентному органу за допомогою тестування на історичних даних або інших належних засобів, що її модель може належним чином пояснити історичні коливання цін відповідних продуктів.
Установа повинна мати належні політики та процедури для відокремлення позицій, для яких вона має дозвіл на їх включення до вимоги до власних коштів згідно із цією статтею, від інших позицій, для яких вона не має такого дозволу.
5. Для портфеля всіх позицій, включених до моделі, зазначеної у параграфі 1, установа повинна регулярно застосовувати набір конкретних попередньо визначених стресових сценаріїв. Такі стресові сценарії повинні досліджувати вплив кризи на відсоток дефолтів, відсоток повернення, кредитні спреди, базисний ризик, кореляції та інші відповідні фактори ризику кореляційного торгового портфеля. Установа повинна застосовувати стресові сценарії принаймні щотижня та звітувати принаймні щоквартально перед компетентними органами про результати, включно з порівняннями з вимогою до власних коштів установи згідно із цією статтею. Будь-які випадки, коли результати стрес-тестів істотно перевищують вимогу до власних коштів для кореляційного торгового портфеля, повинні бути своєчасно повідомлені компетентним органам. EBA видає настанови щодо застосування стресових сценаріїв для кореляційного торгового портфеля.
6. Внутрішня модель повинна у консервативний спосіб оцінювати ризик, що виникає з менш ліквідних позицій і позицій з обмеженою прозорістю ціни за реалістичних ринкових сценаріїв. Крім того, внутрішня модель повинна відповідати стандартам щодо мінімального набору даних. Замінники повинні бути достатньо консервативними та можуть застосовуватися тільки у випадках, коли доступних даних недостатньо або вони не відображають справжньої волатильності позиції або портфеля.
РОЗДІЛ V
ВИМОГИ ДО ВЛАСНИХ КОШТІВ ДЛЯ ПОКРИТТЯ РИЗИКУ РОЗРАХУНКІВ
Стаття 378. Ризик розрахунків/ постачання
У випадку операцій, у яких боргові інструменти, інструменти власного капіталу, валюти та товари, за винятком операцій репо, а також надання в позику цінних паперів або товарів і взяття в позику цінних паперів або товарів, залишаються неоплаченими після встановлених дат постачання, установа повинна розраховувати цінову різницю, якій вона піддається.
Цінова різниця розраховується як різниця між погодженою ціною розрахунку за відповідний борговий інструмент, інструмент власного капіталу, валюту або товар та їхньою поточною ринковою вартістю, якщо така різниця може призвести до втрат для кредитної установи.
Установа множить таку цінову різницю на відповідний коефіцієнт у правому стовпці таблиці 1 нижче, щоб розрахувати вимогу до власних коштів установи для покриття ризику розрахунків.
Таблиця 1
Кількість робочих днів після встановленої дати розрахунку (%)
5-15 8
16-30 50
31-45 75
46 або більше 100
Стаття 379. Безкоштовне постачання
1. Установа зобов'язана утримувати власні кошти, як визначено у таблиці 2, у такій ситуації:
(a) вона сплатила за цінні папери, валюти або товари до їх отримання або здійснила постачання цінних паперів, валют або товарів до отримання платежу за них;
(b) у випадку транскордонних операцій - з моменту здійснення нею такого постачання або платежу минули один або більше днів.
Таблиця 2
Підхід до капіталу у випадку безкоштовного постачання
Стовпець 1 Стовпець 2 Стовпець 3 Стовпець 4
Тип операції До першого платежу за контрактом або етапу постачання Від першого платежу за контрактом або етапу постачання до чотирьох днів після другого платежу за контрактом або етапу постачання Від 5 робочих днів після другого платежу за контрактом або етапу постачання до припинення операції
Безкоштовне постачання Без вимоги до капіталу Вважається експозицією Вважається експозицією, зваженою на ризик за вагою ризику 1250%
2. При застосуванні ваги ризику до безкоштовного постачання, до якого застосується підхід, визначений у стовпці 3 таблиці 2, установа, що використовує підхід на основі внутрішніх рейтингів, визначений у главі 3 розділу II частини третьої, може присвоювати значення ймовірності дефолту контрагентам, до яких вона не має жодних інших експозицій у неторговому портфелі, на основі зовнішнього рейтингу контрагента. Установи, які використовують власні оцінки втрат у разі дефолту, можуть застосовувати значення втрат у разі дефолту, визначене у статті 161(1), до експозицій за безкоштовним постачанням, до яких застосується підхід, визначений у стовпці 3 таблиці 2, за умови, що вони застосовують його до всіх таких експозицій. У якості альтернативи установа, яка застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів, визначений у главі 3 розділу II частини третьої, може застосувати ваги ризику за стандартизованим підходом, як визначено у главі 2 розділу II частини третьої, за умови, що вона застосовує їх до всіх таких експозицій, або може застосовувати вагу ризику 100% до всіх таких експозицій.
Якщо обсяг додатної експозиції, що виникає з операцій із безкоштовним постачанням, не є істотним, установи можуть застосовувати до таких експозицій вагу ризику 100%, окрім випадків, коли вимагається вага ризику 1250% з гідно зі стовпцем 4 таблиці 2 в параграфі 1.
3. У якості альтернативи застосуванню ваги ризику 1250% до експозицій за безкоштовним постачанням згідно зі стовпцем 4 таблиці 2 у параграфі 1 установи можуть вирахувати передану вартість плюс поточна додатна експозиція таких експозицій до елементів основного капіталу першого рівня згідно з пунктом (k) статті 36(1).
Стаття 380. Звільнення
У випадку системного порушення роботи системи розрахунків, клірингової системи або центрального контрагента компетентні органи можуть звільнити від застосування вимог до власних коштів, розрахованих, як визначено у статтях 378 та 379, до виправлення ситуації. У такому разі нездійснення контрагентом розрахунків за торговельною операцією не вважається дефолтом для цілей кредитного ризику.
РОЗДІЛ VI
ВИМОГИ ДО ВЛАСНИХ КОШТІВ ДЛЯ ПОКРИТТЯ РИЗИКУ КОРИГУВАННЯ КРЕДИТНОЇ ОЦІНКИ
Стаття 381. Значення коригування кредитної оцінки
Для цілей цього розділу та глави 6 розділу II "коригування кредитної оцінки", або "CVA", означає коригування оцінки портфеля операцій з контрагентом, визначеної на основі середніх ринкових цін. Таке коригування відображає поточну ринкову вартість кредитного ризику контрагента для установи, але не відображає поточну ринкову вартість кредитного ризику установи для контрагента.
Стаття 382. Сфера застосування
1. Установа повинна розраховувати вимоги до власних коштів для ризику коригування кредитної оцінки згідно із цим розділом для всіх позабіржових деривативних інструментів стосовно всіх видів її діяльності, за винятком кредитних деривативів, визначних такими, що знижують суми зваженої на ризик експозиції до кредитного ризику.
2. Установа повинна включати операції фінансування з цінними паперами в розрахування суми власних коштів, що вимагається в параграфі 1, якщо компетентний орган визначає, що експозиції установи до ризику коригування кредитної оцінки, які виникають із таких операцій, є істотними.
3. Операції з кваліфікованим центральним контрагентом і клієнтські операції з учасником клірингу, коли учасник клірингу виступає в якості посередника між клієнтом і кваліфікованим центральним контрагентом і операції створюють торговельну експозицію учасника клірингу до кваліфікованого центрального контрагента, виключаються з вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.
4. Зазначені нижче операції виключаються з вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки:
(a) операції з нефінансовими контрагентами, як означено в пункті (9) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012, або з нефінансовими контрагентами, що мають осідок у третій країні, якщо зазначені операції не перевищують порогове значення для клірингу, як вказано у статті 10(3) і (4) зазначеного Регламенту;
(b) внутрішньогрупові операції, як передбачено у статті 3 Регламенту (ЄС) № 648/2012, крім випадків, коли держави-члени ухвалюють національне законодавство, що вимагає структурного відокремлення в межах банківської групи, у зв'язку з чим компетентні органи можуть вимагати, щоб такі внутрішньогрупові операції між структурно відокремленими суб'єктами включалися до вимог до власних коштів;
(c) операції з контрагентами, визначеними в пункті (10) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012, до яких застосовуються перехідні положення, визначені у статті 89(1) зазначеного Регламенту, до закінчення строку дії зазначених перехідних положень;
(d) операції з контрагентами, зазначеними у статті 1(4) та (5) Регламенту (ЄС) № 648/2012, і операції з контрагентами, для яких у статті 114(4) і статті 115(2) цього Регламенту визначена вага ризику 0% для експозицій до таких контрагентів.
Виняток з вимоги до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки для операцій, зазначених у пункті (c) цього параграфа, укладених протягом перехідного періоду, встановленого у статті 89(1) Регламенту (ЄС) № 648/2012, застосовується протягом строку дії контракту за такою операцією.
Що стосується пункту (a), у разі припинення застосування звільнення до установи внаслідок перевищення порогового значення для звільнення, невиконані контракти продовжують підпадати під дію такого звільнення до дати погашення.
5. EBA повинен здійснити перегляд, до 01 січня 2015 року і кожні два роки потому, у світлі міжнародних регуляторних змін, у тому числі стосовно потенційних методологій калібрування та порогових значень для застосування вимоги до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки, пов'язаного з нефінансовими контрагентами, які мають осідок у третій країні.
EBA у співпраці з ESMA розробляють проекти регуляторних технічних стандартів з метою визначення процедур виключення операцій з нефінансовими контрагентами, які мають осідок у третій країні, з вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.
ESMA повинен подати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів протягом шести місяців із дати перегляду, зазначеного в першому підпараграфі.
Комісії делеговано повноваження щодо прийняття регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 383. Удосконалений метод
1. Установа, яка має дозвіл на застосування внутрішньої моделі для специфічного ризику боргових інструментів згідно з пунктом (d) статті 363(1), для всіх операцій, для яких вона має дозвіл на застосування методу на основі внутрішніх моделей з метою визначення вартості експозиції для експозиції до кредитного ризику пов'язаного контрагента згідно зі статтею 283, повинна визначати вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки шляхом моделювання впливу змін кредитних спредів контрагентів на коригування кредитних оцінок усіх контрагентів за відповідними операціями з урахуванням хеджування коригування кредитної оцінки, які є прийнятними згідно зі статтею 386.
Установа повинна використовувати свою внутрішню модель для визначення вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику, пов'язаного з обіговими борговими позиціями, і повинна застосовувати довірчий інтервал 99% і період утримання, еквівалентний 10 дням. Внутрішня модель повинна використовуватись так, щоб симулювати зміни кредитних спредів контрагентів, але не моделювати чутливість коригування кредитної оцінки до змін інших ринкових факторів, зокрема змін вартості референтного активу, товару, валюти або процентної ставки за деривативом.
Вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки кожного контрагента повинні розраховуватися відповідно до такої формули:
де:
ti = час i-ї переоцінки починаючи з t0 =0;
tT = найдовший договірний термін погашення з-поміж груп неттінгу з контрагентом;
si = кредитний спред контрагента в момент часу ti, який використовується для розрахунку коригування кредитної оцінки контрагента. Якщо доступний спред кредитного дефолтного свопу контрагента, установа повинна використовувати такий спред. За відсутності такого спреду кредитного дефолтного свопу установа повинна використовувати замінник спреду, що є належним у розрізі рейтингу, галузі та регіону контрагента;
LGDMKT = втрати у разі дефолту контрагента, які повинні ґрунтуватися на спреді ринкового інструмента контрагента, якщо доступний інструмент контрагента. За відсутності такого інструмента контрагента установа повинна використовувати замінник спреду, що є належним у розрізі рейтингу, галузі та регіону контрагента.
Перший коефіцієнт у межах суми є наближенням характерної для ринку граничної ймовірності дефолту між моментами часу ti-1 та ti;
EEi = очікувана експозиція до контрагента в момент часу переоцінки ti, де додаються експозиції різних груп неттінгу для такого контрагента і де найдовший строк погашення кожної групи неттінгу визначається найдовшим договірним строком погашення в межах групи неттінгу. Установа повинна застосувати підхід, визначений у параграфі 3, у випадку маржинальної торгівлі, якщо установа використовує величину очікуваної додатної експозиції, зазначену в пункті (a) або (b) статті 285(1), для маржинальних торговельних операцій;
Di = коефіцієнт дисконтування без ризику дефолту в момент часу ti, де D0 = 1.
2. При розрахуванні вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки контрагента установа повинні отримувати всі вхідні дані для внутрішньої моделі специфічного ризику боргових інструментів із таких формул (залежно від випадку):
(a) якщо модель ґрунтується на повному перегляді цін, необхідно безпосередньо використовувати формулу в параграфі 1;
(b) якщо модель ґрунтується на значеннях чутливості кредитного спреду в конкретні моменти часу, установа повинна визначати кожне значення чутливості кредитного спреду (регуляторний CS01) за такою формулою:
Для остаточного періоду часу i=T, відповідна формула має такий вигляд:
(c) якщо модель використовує значення чутливості кредитного спреду для паралельних зсувів кредитних спредів, установа повинна використовувати таку формулу:
(d) якщо модель використовує значення чутливості другого порядку до зсувів кредитних спредів (гамма-спред), коефіцієнти гамма повинні розраховуватися на основі формули, зазначеної у параграфі 1.
3. Установа, яка використовує значення очікуваної додатної експозиції для забезпечених позабіржових деривативів, зазначених у пункті (a) або (b) статті 285(1), при визначенні вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки згідно з параграфом 1, здійснити обидві зазначені нижче дії:
(a) припустити константний профіль очікуваної експозиції;
(b) встановити значення очікуваної експозиції на рівні ефективної очікуваної експозиції, розрахованої згідно зі статтею 285(1)(b), для строку погашення, що дорівнює більшому з таких значень:
(i) половина найдовшого строку погашення в межах групи неттінгу;
(ii) умовний середньозважений строк погашення всіх операцій у межах групи неттінгу.
4. Установа, якій дозволено компетентним органом, згідно зі статтею 283, використовувати метод на основі внутрішніх моделей для розрахування вартості експозиції для більшості видів її діяльності, але яка використовує, методи, визначені в секції, 3, секції 4 або секції 5 глави 6 розділу II, для менших портфелів і яка має дозвіл на використання внутрішньої моделі ринкового ризику для специфічного ризику боргових інструментів згідно з пунктом (d) статті 363(1), може, за наявності дозволу компетентних органів, розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки згідно з параграфом 1 для груп неттінгу, до яких не застосовується метод на основі внутрішніх моделей. Компетентні органи надають такий дозвіл, тільки якщо установа використовує методи, визначені в секції 3, секції 4 або секції 5 глави 6 розділу II, для обмеженої кількості менших портфелів.
Для цілей розрахування згідно з попереднім підпараграфом і якщо модель в рамках методу на основі внутрішніх моделей не дає очікуваний профіль експозиції, установа повинна здійснити обидві зазначені нижче дії:
(a) припустити константний профіль очікуваної експозиції;
(b) встановити значення очікуваної експозиції на рівні вартості експозиції, обчисленої згідно з методами, визначеними в секції 3, секції 4 або секції 5 глави 6 розділу II, або згідно з методом на основі внутрішніх моделей для строку погашення, який дорівнює більшому із таких значень:
(i) половина найдовшого строку погашення в межах групи неттінгу;
(ii) умовний середньозважений строк погашення всіх операцій у межах групи неттінгу.
5. Установа повинна визначати вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки відповідно до статті 364(1) та статей 365 і 367 як суму нестресової та стресової вартості під ризиком, яку розраховують таким чином:
(a) для нестресової вартості під ризиком використовують поточні калібрування параметрів очікуваної експозиції, які визначено в першому підпараграфі статті 292(2);
(b) для стресової вартості під ризиком використовують майбутні профілі очікуваної експозиції до контрагента з використанням стресового калібрування, як визначено у другому підпараграфі статті 292(2). Стресовим періодом для параметрів кредитного спреду є найскладніший однорічний стресовий період у рамках трирічного стресового періоду, що використовується для параметрів експозиції;
(c) до таких розрахунків застосовується трикратний коефіцієнт множення, що використовується для розрахування вимог до власних коштів на основі вартості під ризиком і стресової вартості під ризиком згідно зі статтею 364(1). EBA повинен здійснювати моніторинг послідовності будь-якого здійснення наглядовими органами права розсуду для застосування вищого, ніж трикратний, коефіцієнта множення до вартості під ризиком і стресової вартості під ризиком, які використовуються як вхідні дані для визначення вимоги до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки. Компетентні органи, які застосовують вищий, ніж трикратний, коефіцієнт множення, повинні надати EBA письмове обґрунтування;
(d) розрахування повинне здійснюватися принаймні щомісячно, і використовуване значення очікуваної експозиції повинне розраховуватися зі тією самою періодичністю. У випадку періодичності менше ніж щодня для цілей розрахування, визначеного в пунктах (a)(ii) та (b)(ii)статті 364(1) установи повинні використовувати середнє значення за три місяці.
6. Для експозицій до контрагента, для яких затверджена внутрішня модель установи для специфічного ризику боргових інструментів не дає замінника спреду, що є належним у розрізі критеріїв рейтингу, галузі та регіону контрагента, установа повинна використовувати метод, визначений у статті 384, для розрахування вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.
7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб детальніше визначити:
(a) спосіб визначення замінника спреду за допомогою затвердженої внутрішньої моделі установи для специфічного ризику боргових інструментів для цілей визначення si та LGDMKT, зазначених у параграфі 1;
(b) кількість і розмір портфелів, які відповідають критерію обмеженої кількості менших портфелів, зазначеному в параграфі 4.
ЕВА подає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 384. Стандартизований метод
1. Установа, яка не розраховує вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки її контрагентів відповідно до статті 383, повинна розраховувати вимоги до власних коштів на рівні портфеля для покриття ризику коригування кредитної оцінки для кожного контрагента за зазначеною нижче формулою, беручи до уваги хеджування коригування кредитної оцінки, які є прийнятними згідно зі статтею 386:
де:
h = однорічний горизонт ризику (у роках); h = 1;
wi = вага, застосовна до контрагента "i".
Контрагенту "і" присвоюють одну із шести ваг wi на основі зовнішньої кредитної оцінки призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, як визначено в таблиці 1. Для контрагента, для якого не доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання:
(a) установа, яка застосовує підхід, передбачений у главі 3 розділу II, повинна встановити внутрішній рейтинг контрагента на рівні однієї із зовнішніх кредитних оцінок;
(b) установа, яка застосовує підхід, передбачений у главі 2 розділу II, повинна присвоїти такому контрагенту вагу wi=1,0%. Однак, якщо установа застосовує статтю 128 для зважування на ризик експозицій до кредитного ризику такого контрагента, присвоюється вага wi=3,0%;
див. зображення
= загальна вартість експозиції до кредитного ризику контрагента "і" (підсумована за його групами неттінгу), включно з ефектом забезпечення згідно з методами, визначеними в секціях 3-6 глави 6 розділу II, що застосується до розрахування вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику такого контрагента.
Для установи, яка не використовує метод, визначений у секції 6 глави 6 розділу II, експозиція підлягає дисконтуванню шляхом застосування такого коефіцієнта:
див. зображення
Bi = номінальна вартість придбаних позицій хеджування однойменних кредитних дефолтних свопів (підсумованих у разі наявності більше ніж однієї позиції), які стосуються контрагента "і" і використовуються для хеджування ризику коригування кредитної оцінки.
Така умовна сума підлягає дисконтуванню шляхом застосування зазначеного нижче коефіцієнта:
див. зображення
Bind = повна номінальна вартість одного або більше індексних кредитних дефолтних свопів на придбаний захист, що використовуються для хеджування ризику коригування кредитної оцінки.
Така умовна сума підлягає дисконтуванню шляхом застосування зазначеного нижче коефіцієнта:
див. зображення
wind = вага, застосовна до індексних позицій хеджування.
Установа визначає wind шляхом розрахування середньозваженої ваги wi, що застосовується до окремих складових індексу;
Mi = фактичний строк погашення за операціями з контрагентом i.
Для установи, яка використовує метод, визначений у секції 6 глави 6 розділу II, Mi розраховують згідно зі статтею 162(2)(g). Однак для таких цілей Mi повинен мати верхню межу не на рівні п'яти років, а на рівні найдовшого залишкового договірного строку погашення в межах групи неттінгу.
Для установи, яка не використовує метод, визначений у секції 6 глави 6 розділу II, Mi є середнім умовно зваженим строком погашення, як зазначено в пункті (b) статті 162(2). Однак для таких цілей Mi повинен мати верхню межу не на рівні п'яти років, а на рівні найдовшого залишкового договірного строку погашення в межах групи неттінгу.
див. зображення
= строк погашення інструмента хеджування з номінальною вартістю Bi (значення див. зображення
Bi підсумовуються в разі наявності кількох позицій);
Mind = строк погашення індексної позиції хеджування.
У разі наявності більше ніж однієї індексної позиції хеджування Mind є умовно зваженим строком погашення.
2. У випадку включення контрагента до індексу, на якому ґрунтується кредитний дефолтний своп, який використовується для хеджування кредитного ризику контрагента, установа може вирахувати умовну суму, що відноситься до такого контрагента згідно з вагою референтного суб'єкта, з умовної суми індексного кредитного дефолтного свопу і розглядати її як однойменну позицію хеджування (Bi ) окремого контрагента зі строком погашення, що ґрунтується на строку погашення індексу.
Таблиця 1
Рівень кредитної якості Вага w i
1 0,7%
2 0,8%
3 1,0%
4 2,0%
5 3,0%
6 10,0%
Стаття 385. Альтернатива використанню методів на основі коригування кредитної оцінки для розрахування вимог до власних коштів
У якості альтернативи до статті 384 для інструментів, зазначених у статті 382, і за наявності попереднього дозволу компетентного органу, установи, які використовують метод на основі початкової експозиції, як встановлено у статті 282, можуть застосовувати коефіцієнт множення 10 до отриманих сум зважених на ризик експозицій до кредитного ризику контрагента за такими експозиціями замість розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.
Стаття 386. Прийнятні позиції хеджування
1. Позиції хеджування вважаються "прийнятними позиціями хеджування" для розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки згідно зі статтями 383 і 384, тільки якщо вони використовуються для цілей пом'якшення ризику коригування кредитної оцінки, якщо ними управляють для таких цілей і якщо вони є одним із зазначених нижче інструментів:
(a) однойменні кредитні дефолтні свопи або інші еквівалентні інструменти хеджування, що прямо відносяться до контрагента;
(b) індексні кредитні дефолтні свопи за умови відображення базису між будь-яким спредом окремого контрагента і спредами позицій хеджування індексними кредитними дефолтними свопами у вартості під ризиком і стресовій вартості під ризиком згідно з вимогами компетентного органу.
Вимога в пункті (b) щодо відображення у вартості під ризиком і стресовій вартості під ризиком базису між будь-яким спредом окремого контрагента і спредами позицій хеджування індексними кредитними дефолтними свопами також застосовується до випадків, коли замість спреду контрагента використовується замінник.
Для усіх контрагентів, для яких використовуються замінники, установа повинна використовувати часові ряди базису з репрезентативної групи подібних суб'єктів, для яких доступний спред.
Якщо базис між будь-яким спредом окремого контрагента і спредами позицій хеджування індексними кредитними дефолтними свопами не відображений згідно з вимогами компетентного органу, установа повинна відображати тільки 50% умовної суми індексних позицій хеджування у вартості під ризиком і стресовій вартості під ризиком.
Не допускається надмірне хеджування експозицій однойменними кредитними дефолтними свопами згідно з методом, встановленим у статті 383.
2. Установа не повинна відображати інші типи позицій хеджування ризику контрагента при розрахуванні вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки. Зокрема, розділені на транші кредитні дефолтні свопи або кредитні дефолтні свопи з покриттям ризику n-го дефолту та кредитні ноти не є прийнятними позиціями хеджування для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.
3. Прийнятні позиції хеджування, включені до розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки, не повинні включатися при розрахуванні вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику, як визначено в розділі IV, або вважатися пом'якшенням кредитного ризику, крім кредитного ризику контрагента того самого портфеля операції.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ВЕЛИКІ ЕКСПОЗИЦІЇ
Стаття 387. Предмет
Установи повинні здійснювати моніторинг і контроль своїх великих експозицій відповідно до цієї частини.
Стаття 389. Означення
Для цілей цієї частини "експозиції" означають будь-який актив або позабалансову позицію, як зазначено у главі 2 розділу II частини третьої, без застосування ваг ризику або ступенів ризику.
Стаття 390. Розрахування вартості експозиції
1. Загальні експозиції до групи пов'язаних клієнтів розраховують шляхом додавання експозицій до окремих клієнтів у такій групі.
2. Загальні експозиції до окремих клієнтів розраховують шляхом додавання експозицій торгового портфеля та експозицій неторгового портфеля.
3. Для експозицій у торговому портфелі установи можуть:
(a) здійснити взаємозалік довгих і коротких за всіма фінансовими інструментами, випущеними відповідним клієнтом, де чиста позиція за кожним із різних інструментів розраховується згідно з методами, встановленими у главі 2 розділу IV частини третьої;
(b) здійснити взаємозалік довгих і коротких за різними фінансовими інструментами, випущеними відповідним клієнтом, але тільки якщо базисний фінансовий інструмент короткої позиції має нижчу пріоритетність порівняно з базисним фінансовим інструментом довгої позиції або якщо базисні інструменти мають однакову пріоритетність.
Для цілей пунктів (a) та (b) фінансові інструменти повинні бути віднесені до груп на основі різних рівнів пріоритетності для визначення відносної пріоритетності позицій.
4. Установа повинна розраховувати вартість експозицій за контрактами, зазначеними в додатку II, і за кредитними деривативними контрактами, безпосередньо укладеними з клієнтом, на основі одного з методів, визначених у секціях 3, 4 та 5 глави 6 розділу II частини третьої, якщо застосовно. Експозиції у результаті операцій, зазначених у статтях 378 і 379 та 380, з розраховуються у спосіб, встановлений у зазначених статтях.
При розрахуванні вартості експозиції для контрактів, зазначених у першому підпараграфі, якщо такі контракти віднесені до торгового портфеля, установи також повинні дотримуватися принципів, визначених у статті 299.
Як відступ від першого підпараграфа, установи, які мають дозвіл на використання методів, зазначених у секції 4 глави 4 розділу II частини третьої та секції 6 глави 6 розділу II частини третьої можуть використовувати такі методи для розрахування вартості експозиції для операцій фінансування з цінними паперами.
5. Установи повинні додавати до загальної експозиції до клієнта експозиції, які виникають із деривативних контрактів, зазначених у додатку II, і кредитних деривативних контрактів, якщо контракт не був безпосередньо укладений із клієнтом, але такий клієнт випустив базисний борговий інструмент або інструмент власного капіталу.
6. Експозиції не повинні включати будь-який з таких елементів:
(a) у випадку валютних операцій - експозиції, що виникли у ході звичайних розрахунків протягом двох робочих днів після платежу;
(b) у випадку операцій купівлі або продажу цінних паперів - експозиції, які виникли у ході звичайних розрахунків протягом п'яти робочих днів після платежу або передачі цінних паперів, залежно від того, що станеться раніше;
(c) у випадку надання послуг грошового переказу, включно із здійсненням платіжних послуг, клірингу та розрахунків у будь-якій валюті, а також кореспондентського банкінгу або клірингу фінансових інструментів, розрахункових послуг і послуг відповідального зберігання для клієнтів - затримки фінансування та інші експозиції, що виникають із діяльності клієнта, дата погашення яких настає не пізніше ніж наступного робочого дня;