Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

(g) під час здійснення оцінки і переоцінки вартості установи повинні повністю враховувати будь-яке погіршення або старіння забезпечення, з особливим акцентом на впливі плину часу на забезпечення, чутливе до тенденцій або часу;

(h) установи повинні надати право фізичного інспектування предмету забезпечення. Вони повинні запровадити політики і процедури, які зосереджують увагу на реалізації права на фізичне інспектування;

(i) забезпечення, яке визнається засобом захисту, повинне бути належним чином застраховане від ризику пошкодження, і установи повинні запровадити процедури для моніторингу належного страхування.

Установи повинні розглядати експозиції, які випливають з кредитних операцій, як забезпечені типом майна, яке надається в оренду, якщо задоволено такі умови:

(a) дотримання умов, викладених у статті 208 або 210, залежно від випадку, для кваліфікації типу майна, яке надається в оренду, як належного забезпечення;

(b) орендодавець повинен запровадити надійне управління ризиками щодо використання, для якого призначено орендований актив, його розташування, віку та запланованої тривалості його застосування, зокрема належного моніторингу вартості цінних паперів;

(c) орендодавець має юридичне право власності щодо активу, і здатний своєчасно здійснювати своє право власності;

(d) якщо це не було забезпечено в обчисленні на рівні LGD, різниця між вартістю неамортизованої суми та ринковою вартістю цінних паперів є не такою значною, щоб бути здатною перебільшити пом'якшення кредитного ризику, пов'язане з активами, які надаються в оренду.

1. Готівковий депозит або інструменти, прирівняні до грошових коштів, утримані сторонньою установою, повинні бути прийнятними для застосування правил, визначених у статті 232(1), якщо дотримано усі такі умови:

(a) вимога позичальника до сторонньої установи є відкрито висунутою перед кредитною установою або присвоєна їй, і таке висування або присвоєння є юридично дійсним, та підлягає виконанню в усіх релевантних юрисдикціях і є безумовним та безвідкличним;

(b) сторонню установу повідомлено про висування або присвоєння;

(c) у результаті повідомлення, стороння установа здатна робити платежі лише на користь кредитної установи або інших сторін лише за попередньої згоди кредитної установи.

2. Політики страхування життя, які надаються кредитній установі, повинні кваліфікуватися в якості прийнятного забезпечення, якщо задоволено такі умови:

(a) поліс страхування життя відкрито надається або присвоюється кредитній установі;

(b) компанію, яка надає страхування життя, повідомлено про надання або присвоєння та у результаті цього повідомлення можуть не виплачуватися суми, які підлягають виплаті відповідно до контракту, без попередньої згоди кредитної установи;

(c) кредитна установа має право скасувати політику та отримати викупну суму у випадку дефолту позичальника;

(d) кредитну установу повідомлено про будь-який брак платежів згідно з політикою з боку володільця політики;

(e) кредитний захист надається до строку погашення кредиту. Якщо це не є можливим через те, що страхові відносини закінчуються до спливу строку кредитних відносин, установа повинна забезпечити те, щоб сума, яка випливає зі страхового контракту, слугувала установі в якості забезпечення до кінця тривалості кредитного договору;

(f) надання або присвоєння є юридично дійсним та підлягає виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору;

(g) викупна сума декларується компанію, яка надає страхування життя, і не підлягає зменшенню;

(h) викупна сума повинна виплачуватися компанією, яка надає страхування життя у своєчасний спосіб на запит;

(i) викупна сума не підлягає запиту без попередньої згоди установи;

(j) компанія, яка надає послуги зі страхування життя, є предметом Директиви 2009/138/ЄC або предметом нагляду компетентного органу третьої країни, який застосовує наглядові або регуляторні положення, які є принаймні еквівалентними до тих, які застосовуються в Союзі.

1. Відповідно до статті 214(1), кредитний захист, який випливає з гарантії або кредитного дериватива, повинен кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо дотримано такі умови:

(a) кредитний захист є прямим;

(b) ступінь кредитного захисту є чітко визначеним та не підлягає конвертації;

(c) контракт щодо кредитного захисту не містить жодного положення, здійснення якого є поза прямим контролем кредитора, яке:

(i) могло би дозволити надавачу захисту скасувати захист в односторонньому порядку;

(ii) могло би підвищити ефективні витрати захисту в результаті погіршення кредитної якості захищеної експозиції;

(iii) могло запобігти обов'язку надавача захисту щодо своєчасної виплати у випадку, якщо початковим боржником не було здійснено жодних платежів, які підлягали виплаті, або якщо кредитний договір втратив юридичну силу для цілей визнання гарантованої залишкової вартості відповідно до статей 134(7) і 166(4);

(iv) могло призвести до зменшення строку погашення кредитного захисту надавачем захисту;

(d) контракт щодо кредитного захисту є юридично дійсним та підлягає виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору.

2. Установа повинна продемонструвати компетентним органам, що вона запровадила системи для управління потенційною концентрацією ризику, яка випливає з її використання гарантій і кредитних деривативів. Установа повинна у належний спосіб продемонструвати компетентним органам, як її стратегія щодо використання кредитних деривативів і гарантій взаємодіє з її управлінням загальним портфелем ризику.

3. Установа повинна виконувати будь-які договірні і законні вимоги та вживати усіх необхідних заходів для забезпечення можливості виконання положень щодо її не забезпеченого фінансово кредитного захисту відповідно до права, що застосовується до її інтересу у кредитному захисті.

Установа повинна здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання положень щодо не забезпеченого фінансово кредитного захисту, в усіх релевантних юрисдикціях. Вона повинна повторно здійснювати такий перегляд, у відповідних випадках, для забезпечення безперервності примусового виконання.

1. Установи можуть вважати експозиції, зазначені у параграфі 2, захищеними гарантією, наданою суб'єктами, переліченими у зазначеному параграфі, якщо задоволено такі вимоги:

(a) контргарантія охоплює усі елементи кредитного ризику в рамках вимоги;

(b) як початкова гарантія, так і контргарантія відповідають вимогам для гарантій, визначених у статтях 213 і 215(1), за винятком того, що контргарантія не повинна бути прямою;

(c) покриття є надійним, та ніщо в історичних даних не вказує на те, що покриття контргарантії є менш ефективним порівняно з еквівалентним покриттям прямої гарантії з боку відповідного суб'єкта.

2. Правила, визначені у параграфі 1, повинні застосовуватися до експозицій, захищених гарантією, яку контргарантовано будь-яким із таких суб'єктів:

(a) центральним урядом або центральним банком;

(b) регіональним урядом і місцевим органом;

(c) установою публічного сектора, вимоги до якої вважаються вимогами до центрального уряду відповідно до статті 116(4);

(d) багатостороннім банком розвитку або міжнародною організацією, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статей 117(2) та 118 відповідно;

(e) установою публічного сектора, вимоги до якої регулюються відповідно до статті 116(1) і (2).

3. Установи повинні застосовувати правила, викладені у параграфі 1, також до експозицій, які не контргарантовано будь-яким із суб'єктів, зазначених у параграфі 2, якщо контргарантія експозиції є в свою чергу прямо гарантованою однією або більшою кількістю суб'єктів, і задоволено умови, викладені у параграфі 1.

1. Гарантії повинні кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо задоволено умови статті 213, та усі зазначені нижче умови:

(a) у випадку кваліфікованого дефолту або невиплати боргу контрагентом, кредитна установа має право своєчасно вимагати від гаранта будь-які грошові суми, які підлягають виплаті відповідно до вимоги, щодо якої надається захист, і здійснення платежу гарантом не передбачає попередньої спроби кредитної установи отримати платіж від боржника;

У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, який охоплює кредити під іпотеку житлової нерухомості, виконання вимог статті 213(1)(c)(iii) та першого підпараграфа цього пункту вимагається лише протягом 24 місяців;

(b) гарантія становить чітко задокументоване зобов'язання, взяте на себе гарантом;

(c) задоволено будь-яку з таких умов:

(i) гарантія охоплює усі типи платежів, які боржник повинен здійснити відповідно до вимоги;

(ii) якщо певні типи платежів виключено з гарантії, кредитна установа здійснює коригування вартості гарантії для відображення обмеженого покриття.

2. У випадку гарантій, які надаються в контексті схем взаємного гарантування або у вигляді контрагарантій з боку суб'єктів, перелічених у статті 214(2), вимоги пункту (a) параграфа 1 цієї статті повинні вважатися задоволеними, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) кредитна установа має право своєчасно отримати попередній платіж гаранта, який відповідає обом таким вимогам:

(i) він є обґрунтованим оціночним розрахунком суми втрат, зокрема втрат, які є результатом невиплати відсотків або інших типів платежів, які позичальник зобов'язаний здійснити, і які ймовірно виникнуть у кредитної установи;

(ii) він є пропорційним до покриття гарантії;

(b) кредитна установа може у належний спосіб продемонструвати компетентним органам, що вплив гарантії, який повинен також включати втрати, які є результатом невиплати відсотків та інших типів платежів, які позичальник зобов'язаний здійснити, виправдовує застосування таких правил.

1. Кредитні деривативи повинні кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо задоволено умови статті 213, та усі зазначені нижче умови:

(a) кредитні події, викладені у контракті щодо кредитного дериватива, включають:

(i) невиплату належних сум, які підлягають виплаті відповідно до базисного зобов'язання, яке має юридичну силу на момент такої невиплати, з пільговим періодом, який дорівнює або є коротшим за пільговий період у базисному зобов'язанні;

(ii) банкрутство, неплатоспроможність або неможливість виплати боржником його боргів, невиплата, або письмове визнання нездатності виплатити борги, коли вони підлягають виплаті, та аналогічні події;

(iii) реструктуризація базисного зобов'язання, зокрема пробачення або відстрочка виплати основної суми боргу, відсотка або зборів, що призводить до події втрати за кредитом;

(b) якщо кредитні деривативи дозволяють готівковий розрахунок:

(i) установи запровадили надійний процес оцінювання вартості для забезпечення надійної оцінки втрат;

(ii) існує чітко визначений період для отримання оцінювання вартості базисного зобов'язання після настання кредитної події;

(c) якщо право і здатність покупця захисту здійснити трансфер базисного зобов'язання до надавача захисту є необхідними для розрахунку, умови базисного зобов'язання передбачають, що будь-яка згода на такий трансфер не повинна бути відкликана без належного обґрунтування;

(d) ідентифікаційні дані сторін, відповідальних за визначення факту настання кредитної події, чітко визначені;

(e) визначення настання кредитної події не є одноосібною відповідальністю надавача захисту;

(f) покупець захисту має право або здатність повідомити надавача захисту про настання кредитної події.

Якщо кредитна подія не включає реструктуризацію базисного зобов'язання відповідно до пункту (a)(iii), кредитний захист повинен, тим не менш, бути прийнятним відповідно до зменшення вартості, визначеного у статті 233(2);

2. Існування різниці між базисним зобов'язанням та референтним зобов'язанням кредитного дериватива, або між базисним зобов'язанням та зобов'язанням, яке використовується для визначення того, чи мала місце кредитна подія, дозволяється лише за дотримання обох таких умов:

(a) референтне зобов'язання або зобов'язання, яке використовується з метою визначення факту настання кредитної події, залежно від ситуації, має рівний пріоритет порівняно з базисним зобов'язанням або має менший пріоритет порівняно з ним;

(b) базисне зобов'язання та референтне зобов'язання або зобов'язання, яке використовується з метою визначення факту настання кредитної події, залежно від ситуації, мають одного й того самого боржника, та наявні положення щодо перехресного дефолту або перехресної дострокової виплати, які можуть бути виконані у примусовому порядку.

1. Щоб вважатися прийнятним для застосування правил, визначених у статті 153(3), кредитний захист, який випливає з гарантії або кредитного дериватива, повинен відповідати таким умовам:

(a) базисне зобов'язання є однією із таких експозицій:

(i) корпоративною експозицією, як зазначено у статті 147, крім страхових і перестрахових компаній;

(ii) експозицією регіонального уряду, місцевого органу або установи публічного сектора, яка не вважається експозицією центрального уряду або центрального банку відповідно до статті 147;

(iii) експозицією МСП, яка класифікується як роздрібна експозиція відповідно до статті 147(5);

(b) базисні боржники не є членами тієї самої групи, до якої належить надавач захисту;

(c) експозиція є предметом хеджування за допомогою одного з таких інструментів:

(i) однойменними не забезпеченими фінансово кредитними деривативами або однойменними гарантіями;

(ii) кошикові продукти з покриттям ризику першого дефолту;

(iii) кошикові продукти з покриттям ризику n-го дефолту;

(d) кредитний захист відповідає вимогам, визначеним у статтях 213, 215 та 216, залежно від випадку;

(e) вага ризику, яка пов'язана із експозицією до застосування правил, визначених у статті 153(3), вже не застосовується як фактор у будь-якому аспекті кредитного захисту;

(f) установа має право, та очікує отримати платіж від надавача захисту без звернення до суду для отримання платежу від контрагента. Можливою мірою установа повинна здійснювати кроки, щоб упевнитися в тому, що надавач захисту бажає здійснити виплату негайно у випадку настання кредитної події;

(g) придбаний кредитний захист поглинає усі кредитні втрати, які виникають щодо хеджованої частки експозиції внаслідок настання кредитних подій, визначених у контракті;

(h) якщо структура виплати кредитного захисту визначає можливість фізичного розрахунку, наявна правова визначеність щодо можливості виконання умов кредиту, облігації або умовного зобов'язання;

(i) якщо установа має намір виконати зобов'язання, крім як за базисною експозицією, вона повинна забезпечити достатню ліквідність зобов'язання, яке підлягає виконанню, щоб установа мала змогу придбати його для виконання відповідно до контракту;

(j) умови положень щодо кредитного захисту є юридично підтвердженими у письмовій формі і надавачем захисту, і установою;

(k) установи мають запроваджені процеси для виявлення надмірної кореляції між кредитною спроможністю надавача захисту і боржника щодо базисної експозиції, які випливають із залежності їхньої ефективності від спільних факторів поза систематичним фактором ризику;

(l) у випадку захисту від ризику розмивання капіталу, продавець придбаної дебіторської заборгованості не є членом тієї самої групи, до якої належить надавач захисту.

2. Для цілей пункту (c)(ii) параграфа 1, установи повинні застосовувати правила, визначені у статті 153(3), до активу в рамках кошика з найнижчою сумою зважених на ризик експозицій.

3. Для цілей пункту (c)(iii) параграфа 1, отриманий захист є прийнятним для застосування в рамках цієї схеми, якщо прийнятний захист від дефолту (n-1) було також отримано або де (n-1) активів у рамках кошика вже стали дефолтними. У такому разі установи повинні застосовувати правила, визначені у статті 153(3), до активу в рамках кошика з найнижчою сумою зважених на ризик експозицій.

Інвестиції у кредитні ноти, випущені кредитною установою, можуть вважатися готівковим забезпеченням для цілей обчислення впливу фінансово забезпеченого кредитного захисту відповідно до цієї підсекції за умови, що кредитний дефолтний своп, включений до кредитної ноти, кваліфікується як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист. Для цілі визначення того, чи кредитний дефолтний своп, включений до кредитної ноти, кваліфікується як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, установа може вважати умови пункту (c) статті 194(6) задоволеними.

Кредити та депозити у кредитних установах, які є предметом балансового неттінгу, повинні вважатися установою грошовим забезпеченнями для цілі обчислення впливу фінансово забезпеченого кредитного захисту для кредитів і депозитів кредитної установи, які є предметом балансового неттінгу і які деноміновано в одній і тій самій валюті.

1. Якщо установи обчислюють "повністю скориговану вартість експозиції" (E*) для експозицій, до яких застосовуються прийнятна генеральна угода про неттінг, яка охоплює операції репо або операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інші операція на умовах ринку капіталу, вони повинні обчислювати корекцію на волатильність, яку вони повинні застосовувати або шляхом застосування підходу наглядових корекцій на волатильність, або підходу корекцій на волатильність на основі власних оціночних розрахунків (далі - підхід власних оцінок), як визначено у статтях 223-226 для комплексного методу фінансового забезпечення.

Застосування підходу власних оцінок повинно бути предметом тих самих умов і вимог, які застосовуються в рамках комплексного методу фінансового забезпечення.

2. Для цілі обчислення E*, установи повинні:

(a) обчислити чисті позиції у кожній групі цінних паперів або для кожного типу товарів шляхом віднімання суми у пункті (ii) від суми у пункті (i):

(i) загальна вартість групи цінних паперів або товарів одного типу, які надано в позику, продано або надано відповідно до генеральної угоди про неттінг;

(ii) загальна вартість групи цінних паперів або товарів одного типу, які взято в позику, придбано або отримано відповідно до генеральної угоди про неттінг;

(b) обчислити чисті позиції в будь-якій валюті, крім від валюти генеральної угоди про неттінг, шляхом віднімання суми у пункті (ii) від суми у пункті (i):

(i) cума загальної вартості цінних паперів, деномінованих у такій валюті, які надано в позику, продано або надано відповідно до генеральної угоди про неттінг, та суму готівкових коштів у такій валюті, яку надано в позику або переказано відповідно до зазначеної угоди;

(ii) cума загальної вартості цінних паперів, деномінованих у такій валюті, які взято в позику, придбано або отримано відповідно до генеральної угоди про неттінг, та суму готівкових коштів у такій валюті, яку взято в позику або отримано відповідно до зазначеної угоди;

(c) застосовувати корекцію на волатильність, яка відповідає визначеній групі цінних паперів або готівковій позиції, до абсолютної вартості позитивної або негативної чистої позицій щодо цінних паперів у такій групі;

(d) застосовувати корекцію на волатильність валютного ризику (fx) до чистої позитивної або негативної позиції у кожній валюті, крім від валюти розрахунку за генеральною угодою про неттінг.

3. Установи повинні розрахувати E* відповідно до такої формули:

див. зображення

де:

4. Для цілі обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інших операцій на умовах ринку капіталу, які охоплюються генеральними угодами про неттінг, установи повинні застосовувати E* відповідно до обчислення згідно з параграфом 3 як вартість експозиції контрагента, яка випливає з операцій, що є предметом генеральної угоди про неттінг, для цілей статті 113 відповідно до стандартизованого підходу або глави 3 відповідно до підходу ОВР.

5. Для цілей параграфів 2 і 3, "група цінних паперів" означає цінні папери, які випущено тим самим суб'єктом, мають таку саму дату випуску, такий самий строк погашення, і до яких застосовуються ті самі умови і ліквідаційні періоди, визначені у статтях 224 і 225, у відповідних випадках.

1. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть, в якості альтернативи до застосування підходу наглядових корекцій на волатильність або підходу на основі власних оцінок під час обчислення повністю скоригованої вартості експозиції (E*), що є результатом застосування прийнятної генеральної угоди про неттінг, яка охоплює операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інші операції на умовах ринку капіталу, крім операцій щодо деривативів, застосовувати метод на основі внутрішніх моделей, який враховує кореляційні взаємні ефекти між позиціями забезпечення, які є предметом генеральної угоди про неттінг, і ліквідність відповідних інструментів.

2. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть також застосовувати свої внутрішні моделі для операцій маржинального кредитування, якщо операції охоплено двосторонньою генеральною угодою про неттінг, яка відповідає вимогам, викладеним у секції 7 глави 6.

3. Установа може обрати застосування методу на основі внутрішніх моделей незалежно від вибору, який вона зробила між стандартизованим підходом та підходом ОВР для обчислення сум зважених на ризик експозицій. Тим не менш, якщо установа бажає застосовувати метод на основі внутрішніх моделей, вона повинна застосовувати його до всіх контрагентів і цінних паперів, за винятком несуттєвих портфелів, де вона може застосовувати підхід наглядових корекцій на волатильність або підхід власних оцінок, встановлені у статті 220.

Установи, які отримали дозвіл на застосування моделі внутрішнього вимірювання ризиків відповідно до глави 5 розділу IV, можуть застосовувати метод на основі внутрішніх моделей. Якщо установа не отримала такого дозволу, вона може тим не менш подати заявку до компетентних органів на застосування методу на основі внутрішніх моделей для цілей цієї статті.

4. Компетентні органи повинні дозволяти установі застосовувати метод на основі внутрішніх моделей лише тоді, коли вони вважають, що система управління ризиками установи, які випливають з операцій, які охоплюються генеральною угодою про неттінг, є достатньою надійною, та належно реалізується та якщо задоволено такі якісні стандарти:

(a) модель внутрішнього вимірювання ризиків, яка використовується для обчислення потенційної волатильності ціни для операцій, тісно інтегрована до щоденного процесу управління ризиками установи, і слугує основою для формування звітності щодо ризик-експозицій вищому керівництву установи;

(b) установа має відділ контролю ризиків, який відповідає таким вимогам:

(i) він є незалежним від відділів комерційної торгівлі і звітує безпосередньо вищому керівництву;

(ii) він є відповідальним за створення та імплементацію системи управління ризиками в установі;

(iii) він створює і аналізує щоденні звіти про вихідні дані моделі вимірювання ризиків та належних заходів, які повинні вживатися у рамках лімітів на позиції;

(c) щоденні звіти, створені відділом контролю ризиків, переглядаються на рівні керівництва з достатніми повноваженнями для застосування зменшень прийнятих позицій та загального ризику за експозиціями;

(d) установа має достатню кількість персоналу, який має навички застосування складних моделей в рамках відділу контролю ризиків;

(e) установа запровадила процедури моніторингу і забезпечення відповідності документованому набору внутрішніх політик і засобів контролю стосовно загального функціонування системи вимірювання ризиків;

(f) моделі установи мають доведену історію розсудливої достовірності при вимірюванні ризиків, що продемонстровано тестуванням її вихідних даних на основі даних щонайменше за один рік;

(g) установа часто проводить ретельну програму стрес-тестування, і результати зазначених тестів переглядаються вищим керівництвом, а також відображаються у політиках і лімітах, які воно визначає;

(h) установа здійснює, в рамках свого регулярного внутрішнього процесу аудиту, незалежний перегляд своєї системи вимірювання ризиків. Перегляд повинен включати діяльність як відділів комерційної торгівлі, так і незалежного відділу контролю ризиків;

(i) щонайменше раз на рік установа здійснює перегляд своєї системи управління ризиками;

(j) внутрішня модель відповідає вимогам, викладеним у статті 292(8) і (9), та у статті 294.

5. Модель внутрішнього вимірювання ризиків установи повинна включати достатню кількість факторів ризику з метою відображення усіх суттєвих цінових ризиків.

Установа може застосовувати емпіричні кореляції в рамках категорій ризиків та поміж ними, якщо її система вимірювання кореляцій є надійною та реалізується в узгоджений спосіб.

6. Установи, які застосовують метод на основі внутрішніх моделей, повинні обчислювати E* відповідно до такої формули:

див. зображення

де:

Під час обчислення сум зважених на ризик експозицій із застосуванням внутрішніх моделей установи повинні застосовувати вихідні дані попередніх робочих днів.

7. Обчислення потенційної зміни у вартості, зазначене у параграфі 6, повинне відповідати таким стандартам:

(a) воно повинне здійснюватися щонайменше щоденно;

(b) воно повинне ґрунтуватися на 99-му процентилі з одностороннім довірчим інтервалом;

(c) воно повинне ґрунтуватися на еквіваленті 5-денного ліквідаційного періоду, крім як у випадку операцій, які не є операціями репо цінних паперів або операціями надання чи взяття у позику цінних паперів, щодо яких повинен застосовуватися еквівалент десятиденного ліквідаційного періоду;

(d) він повинен ґрунтуватися на ефективному періоді історичного спостереження тривалістю щонайменше один рік, якщо період спостереження обґрунтовано значним зростанням цінової волатильності;

(e) дані, які використовуються для обчислення, повинні оновлюватися кожні три місяці.

Якщо установа має операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, операції маржинального кредитування або подібні операції, або комплекс неттінгу, який відповідає критеріям, визначеним у статті 285(2), (3) і (4), мінімальний період утримання повинен відповідати маржинальному періоду ризику, який буде застосовуватися відповідно до зазначених параграфів, разом зі статтею 285(5).

8. Для цілі обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інших операцій на умовах ринку капіталу, які охоплюються генеральними угодами про неттінг, установи повинні застосовувати E* відповідно до обчислення згідно з параграфом 6 як вартість експозиції контрагента, яка випливає з операцій, що є предметом генеральної угоди про неттінг, для цілей статті 113 відповідно до стандартизованого підходу або глави 3 відповідно до підходу ОВР.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) що становить несуттєвий портфель для цілі параграфа 3;

(b) критерії для визначення того, що внутрішня модель є надійною та реалізується узгоджено, для цілі параграфів 4 і 5, та для генеральних угод про неттінг.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установи можуть використовувати простий метод фінансового забезпечення лише у разі, якщо вони обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу. Установи не повинні застосовувати простий метод фінансового забезпечення та комплексний метод фінансового забезпечення, крім як для цілей статей 148(1) і 150(1). Установи не повинні застосовувати це виключення вибірково з ціллю зменшення вимог до власних коштів або з ціллю здійснення регуляторного арбітражу.

2. Відповідно до простого методу фінансового забезпечення установи повинні застосовувати до прийнятного фінансового забезпечення вартість, яка є еквівалентною його ринковій вартості відповідно до визначення пункту (d) статті 207(4).

3. Установи повинні застосовувати до таких часток вартості експозицій, забезпечених ринковою вартістю прийнятного забезпечення, вагу ризику, яку вони б застосовували відповідно до глави 2, якби кредитна установа мала пряму експозицію інструменту забезпечення. З цією метою вартість експозиції позабалансових позицій, перелік яких наведено у додатку I, повинна дорівнювати 100% вартості позиції замість вартості експозиції, зазначеної у статті 111(1).

Вага ризику забезпеченої частки повинна становити принаймні 20%, крім випадків, визначених у параграфах 4-6. Установи повинні застосовувати до залишкової вартості експозиції вагу ризику, яку вони б застосували до незабезпечених експозицій контрагента відповідно до глави 2.

4. Установи повинні застосовувати вагу ризику 0% до забезпеченої частки експозиції, яка виникла з операції репо та операцій надання чи взяття у позику цінних паперів, що задовольняють критерії, визначені у статті 227. Якщо контрагент за операцією не є основним учасником ринку, установи повинні застосовувати вагу ризику 10%.

5. Установи повинні застосовувати вагу ризику 0%, пропорційно до обсягу забезпечення, до вартості експозицій, визначених відповідно до глави 6 щодо деривативних інструментів, зазначених у додатку II, та які є предметом щоденної переоцінки за ринковою вартістю, забезпечені грошовими коштами або інструментами, прирівняними до грошових коштів, якщо відсутня валютна різниця.

Установи повинні застосовувати вагу ризику 10%, пропорційно до обсягу забезпечення, до вартості експозицій за такими операціями, забезпеченими борговими цінними паперами, випущеними центральними урядами або центральними банками, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до глави 2.

6. Для інших операцій, крім зазначених у параграфах 4 і 5, установи повинні застосовувати вагу ризику 0%, якщо експозицію і забезпечення деноміновано у тій самій валюті, і задоволено одну з таких умов:

(a) забезпечення становить готівку на депозиті або відповідний інструмент, прирівняний до грошових коштів;

(b) забезпечення здійснено у формі боргових цінних паперів, випущених центральними урядами або центральними банками, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 114, і його ринкова вартість зменшена на 20%.

7. Для цілі параграфів 5 і 6, боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками, повинні включати:

(a) боргові цінні папери, випущені регіональними урядами або місцевими органами, експозиції щодо яких вважаються експозиціями центрального уряду, у чий юрисдикції їх було створено відповідно до статті 115;

(b) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2);

(c) боргові цінні папери, випущені міжнародними організаціями, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 118;

(d) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, які вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 116(4).

1. З метою врахування цінової волатильності, установи повинні застосовувати корекцію на волатильність до ринкової вартості забезпечення, відповідно до статей 224-227, під час оцінювання вартості фінансового забезпечення для цілей комплексного методу фінансового забезпечення.

Якщо забезпечення деноміновано у валюті, яка відрізняється від валюти, у якій деноміновано базисну експозицію, установа повинна додати корекцію, яке відображає валютну волатильність, до корекції на волатильність, яка застосовується до забезпечення відповідно до статей 224-227.

У випадку позабіржових операцій з деривативами, які охоплено генеральними угодами про неттінг, які визнаються компетентними органами відповідно до глави 6, установи повинні застосовувати корекцію на волатильність, яка відображає валютну волатильність, якщо існує різниця між валютою забезпечення та валютою розрахунків. Навіть якщо при здійсненні операцій, охоплених угодою про неттінг, використовуються різні валюти, установи повинні застосовувати єдину корекцію на волатильність.

2. Установи повинні обчислювати вартість забезпечення з коригуванням на волатильність (CVA ) з урахуванням такого:

див. зображення

де:

Установи повинні використовувати формулу у цьому параграфі під час обчислення вартості забезпечення із коригуванням на волатильність для всіх операцій, крім операцій, які є предметом визнаних генеральних угод про неттінг, до яких застосовуються положення, визначені у статтях 220 і 221.

3. Установи повинні обчислювати вартість експозиції з коригуванням на волатильність (EVA ) з урахуванням такого:

див. зображення

де:

У випадку операцій з позабіржовими деривативами установи, які використовують метод, встановлений у секції 6 глави 6, повинні обчислювати EVA у такий спосіб:

EVA = E.

4. Для цілей обчислення E у параграфі 3, застосовуються такі положення:

(a) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, вартість експозиції позабалансової позиції, наведеної у додатку I, повинна становити 100% вартості позиції замість вартості експозиції, зазначеної у статті 111(1);

(b) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до підходу ОВР, вони повинні обчислювати вартість експозиції елементів, зазначених у статті 166(8)-(10), шляхом застосування коефіцієнта конверсії 100% замість коефіцієнтів конверсії або відсотків, які зазначені у таких параграфах.

5. Установи повинні обчислювати повністю скориговану вартість експозиції (E*) із урахуванням як волатильності, так і впливу пом'якшення ризиків від забезпечення у такий спосіб:

див. зображення

де:

У випадку операцій з позабіржовими деривативами установи, які використовують методи, встановлені у секціях 3, 4 та 5 глави 6, повинні враховувати ефект пом'якшення ризику, викликаний забезпеченням, згідно з положеннями, встановленими в секціях 3, 4 та 5 глави 6, якщо застосовно.

6. Установи можуть обчислювати корекцію на волатильність або шляхом застосування підходу наглядових корекцій на волатильність, зазначеного у статті 224, або підходу власних оцінок, зазначеного у статті 225.

Установа може обрати застосування підходу наглядових корекцій на волатильність або підходу власних оцінок, незалежно від вибору, який установа зробила між стандартизованим підходом і підходом ОВР, для обчислення сум зважених на ризик експозицій.

Тим не менш, якщо установа застосовує підхід власних оцінок, вона повинна робити це стосовно всього діапазону типів інструментів, крім несуттєвих портфелів, де вона може застосовувати підхід наглядових корекцій на волатильність.

7. Якщо забезпечення складається з декількох прийнятних елементів, установи повинні обчислювати корекцію на волатильність (Н) у такий спосіб:

див. зображення

де:

1. Корекція на волатильність, які повинні застосовуватися установами відповідно до підходу наглядових корекцій на волатильність, який передбачає щоденну переоцінку, визначаються у таблицях 1-4 цього параграфа.

Таблиця 1

Таблиця 2

Таблиця 3

Інші типи забезпечення або експозицій