Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

(a) надавати детальний огляд теорії, припущень та математичної і емпіричної основи для застосування оціночних розрахунків до класів, індивідуальних боржників, експозицій або пулів, та джерел інформації, які використовуються для здійснення оціночних розрахунків моделі;

(b) створити ретельний статичний процес, який включає нерегулярні та нешаблонні тести ефективності моделі;

(c) вказати на будь-які обставини, за яких модель не функціонує ефективно.

5. Установа повинна продемонструвати компетентному органу, що вимоги цієї статті було дотримано, якщо установа отримала рейтингову систему або модель застосовується в рамках рейтингової системи від стороннього постачальника, і такий постачальник відмовляється від надання або обмежує доступ установи до інформації щодо методології зазначеної рейтингової системи або моделі, або базисних даних, які було використано для розробки зазначеної методології або моделі, на основі того, що інформація є власною розробкою під захистом права власності.

1. Установи повинні збирати і зберігати дані щодо аспектів їхніх внутрішніх рейтингів відповідно до частини восьмої.

2. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), установи повинні збирати та зберігати таке:

(a) повні історії рейтингів щодо боржників і визнаних гарантів;

(b) дати присвоєння рейтингів;

(c) ключові дані і методологія для визначення рейтингу;

(d) дані про особу, відповідальну за присвоєння рейтингу;

(e) ідентифікаційні дані боржників та експозицій, що зазнали дефолту;

(f) дати та обставини дефолтів;

(g) дані щодо PD і реалізованих показників дефолтності, пов'язаних із класами та змінами в рейтингу.

3. Установи, які не застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні збирати і зберігати дані щодо порівняння реалізованих LGD зі значеннями, визначеними у статті 161(1), та реалізованих коефіцієнтів конверсії зі значеннями, визначеними у статті 166(8).

4. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні збирати і зберігати таке:

(a) повні історії даних щодо рейтингів інструментів та оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, які пов'язані з кожною рейтинговою шкалою;

(b) дати, коли відбулося віднесення до рейтингів, та виконані оціночні розрахунки;

(c) ключові дані і методологія для визначення рейтингу інструмента та оціночних розрахунків LGD і коефіцієнтів конверсії;

(d) дані щодо особи, яка здійснила присвоєння рейтингу інструменту, і особи, яка надала оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії;

(e) дані щодо оцінених і реалізованих LGD і коефіцієнтів конверсії, пов'язаних із кожною дефолтною експозицією;

(f) дані щодо LGD експозиції до і після оцінки впливу гарантії або кредитного дериватива, для тих установ, які відображають вплив пом'якшення кредитного ризику на гарантії або кредитні деривативи через LGD;

(g) дані щодо компонентів втрат для кожної дефолтної експозиції.

5. Для роздрібних експозицій, установи повинна збирати і зберігати таке:

(a) дані, що використовувалися під час процесу віднесення експозицій до класів або пулів;

(b) дані щодо оцінених PD, LGD і коефіцієнтів конверсії, пов'язаних із класами або пулами експозицій;

(c) ідентифікаційні дані боржників та експозицій, що зазнали дефолту;

(d) для дефолтних експозицій, дані щодо класів або пулів, до яких експозиції було віднесено протягом року до дефолту, та реалізованих результатів щодо LGD і коефіцієнта конверсії;

(e) інформацію щодо показників втрат для кваліфікованих роздрібних експозицій.

1. Установа повинна запровадити надійні процеси стрес-тестування, які будуть використовуватися при оцінюванні достатності капіталу. Стрес-тестування повинне включати виявлення можливих подій або майбутніх змін в економічних умовах, що можуть мати несприятливий вплив на кредитні експозиції установи, та оцінювання здатності установи витримати такі зміни.

2. Установа повинна регулярно здійснювати стрес-тестування кредитного ризику для оцінки впливу певних визначених умов на її загальні вимоги до капіталу для кредитного ризику. Тест повинен бути обраний установою, і повинен бути предметом нагляду. Тест, який підлягає використанню, повинен бути сутнісним і враховувати складні, але в той самий час вірогідні, сценарії рецесії. Установа повинна оцінювати зміни у своїх рейтингах відповідно до сценаріїв стрес-тесту. Портфелі, які були предметом стрес-тесту, повинні включати переважну більшість загальних експозицій установи.

3. Установи, які застосовують правила, визначені у статті 153(3), у своїх рамках стрес-тестування повинні враховувати вплив погіршення кредитної якості надавачів захисту, зокрема, надавачів захисту, які не відповідають критеріям прийнятності.

1. Дефолт повинен вважатися таким, що мав місце стосовно конкретного боржника, якщо сталася одна або обидві з таких подій:

(a) установа вважає малоймовірним, що боржник погасить своє кредитне зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх установ у повній мірі, без застосування установою певних заходів, таких як заходи забезпечення безпеки;

(b) боржник більше ніж на 90 днів прострочив будь-яке істотне кредитне зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній. Компетентні органи можуть замість 90 днів використовувати 180 днів для експозицій, забезпечених житловою нерухомістю, або для експозицій, що належать до класу роздрібних, забезпечених комерційним нерухомим майном МСП, а також експозицій до установ публічного сектора. Строк у 180 днів не застосовується для цілей пункту (m) статті 36(1) або статті 127.

У випадку роздрібних експозицій установи можуть застосовувати визначення дефолту, зазначене у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, на рівні індивідуального кредитного інструменту, а не стосовно загальних зобов'язань позичальника.

2. Для цілей пункту (b) параграфа 1 застосовуються такі положення:

(a) для овердрафтів відлік прострочених днів розпочинається з моменту, коли боржник порушив встановлений ліміт, коли йому було повідомлено про зменшення ліміту нижче рівня поточної заборгованості або коли він скористався кредитом без дозволу, при чому йдеться про істотну базисну суму;

(b) для цілей пункту (a), встановлений ліміт складається з будь-якого кредитного ліміту, визначеного установою, про розмір якого установа повідомила боржника;

(c) відлік прострочених днів за кредитними картками розпочинається з дати, коли необхідно внести мінімальний платіж;

(d) істотність простроченого кредитного зобов'язання оцінюється у порівнянні з пороговим значенням, визначеним компетентними органами. Таке порогове значення має відображати рівень ризику, який компетентний орган вважає розсудливим;

(e) установи повинні документувати політики щодо обрахунку прострочених днів, зокрема, щодо повторної класифікації за строками сплати інструментів та надання продовжень, внесення змін, відстрочень, поновлень та взаємозаліку наявних клієнтів. Такі політики повинні застосовуватися послідовно протягом певного часу, і повинні відповідати процесам внутрішнього управління ризиками та ухвалення рішень в установі.

3. Для цілей пункту (a) параграфа 1, до елементів, які належить сприймати як свідчення малоймовірності виплати, входять такі:

(a) установа визначає кредитне зобов'язання як непродуктивне;

(b) установа визнає специфічне коригування ризику, яке є наслідком значного об'єктивного погіршення кредитної якості з моменту виникнення експозиції в установи;

(c) установа продає кредитне зобов'язання як істотну економічну втрату, пов'язану з кредитом;

(d) установа погоджується на проблемну реструктуризацію кредитного зобов'язання, якщо це ймовірно призведе до зменшення фінансового зобов'язання, спричиненого істотним списанням або відтермінуванням виплати основної суми, відсотків або відповідних зборів. Це включає, у випадку експозицій власного капіталу, які було оцінено відповідно до підходу PD/LGD, проблемну реструктуризацію самого власного капіталу;

(e) установа надала запит на визнання боржника банкрутом або вжила подібних юридичних дій щодо кредитного зобов'язання боржника перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній;

(f) боржник виявив бажання, щоб до нього застосували, або до нього застосували процедуру банкрутства або подібний захист, що дозволило йому уникнути виплати або відтермінувати виплату кредитного зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній.

4. Установи, які використовують зовнішні дані, що за своєю суттю не можуть бути сумісні з визначенням дефолту, як встановлено у параграфі 1, повинні здійснити відповідні коригування для досягнення ширшої еквівалентності з визначенням дефолту.

5. Якщо установа вважає, що визнана дефолтною раніше експозиція не є тригером того, щоб ознака дефолтності застосовувалася і надалі, установа повинна вважати боржника або інструмент такими, ніби вони не були пов'язані з дефолтною експозицією. Якщо після цього настає подія дефолту, вона вважається такою, ніби це інша подія дефолту.

6. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентний орган повинен визначати порогове значення, зазначене у параграфі 2(d).

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

7. Європейський банківський орган (EBA) повинен видати настанови щодо цієї статті. Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати такі вимоги:

(a) власні оціночні розрахунки параметрів ризику PD, LGD, коефіцієнта конверсії та EL установи повинні включати усі відповідні дані, інформацію та методи. Оціночні розрахунки повинні бути виходити як із історичного досвіду, так і емпіричних даних, а не ґрунтуватися суто на судженнях. Оціночні розрахунки повинні бути вірогідними та інтуїтивними, і повинні ґрунтуватися на сутнісних чинниках відповідних параметрів ризику. Що менше даних має установа, то більш консервативною вона повинна бути у своїй оціночних розрахунках;

(b) установа повинна бути здатною надати розподіл свої втрат у розрізі частоти дефолту, LGD, коефіцієнта конверсії, або втрат, якщо застосовуються оціночний розрахунок EL, за коефіцієнтами, які вона визначає як складові відповідних параметрів ризику. Оціночні розрахунки установи повинні бути репрезентативними з точки зору довгострокового досвіду;

(c) будь-які зміни у практиці надання позик або процесі отримання відшкодувань протягом періодів спостереження, зазначених у статті 180(1)(h) і (2)(e), статті 181(1)(j) і (2), та статтях 182(2) і (3) повинні братися до уваги. Оціночні розрахунки установи повинні відображати вплив технічного прогресу, нові дані та іншу інформацію, як тільки вона стає доступною. Установи повинні переглядати свої оціночні розрахунки, коли з'являється нова інформація, принаймні на щорічній основі;

(d) сукупність експозицій, представлених у даних, які використовуються для оціночних розрахунків, стандарти надання позик, які використовуються під час створення даних, та інші відповідні характеристики повинні бути такими, які можна порівняти з характеристиками експозицій та стандартів установи. Економічні або ринкові умови, які слугують основою для даних, повинні відповідати поточним та майбутнім прогнозованим умовам. Кількість експозицій у вибірці і період охоплення даних, які застосовуються у квантифікації, повинні бути достатніми для надання установі впевненості у точності і надійності її оціночних розрахунків;

(e) для придбаної дебіторської заборгованості оціночні розрахунки повинні відображати усю відповідну інформацію, доступну установі-покупцю стосовно якості базисної дебіторської заборгованості зокрема, даних щодо подібних пулів, які надаються продавцем, установою-покупцем або зовнішніми джерелами. Установа-покупець повинна оцінювати будь-які дані, на які вона спирається, що надаються продавцем;

(f) установа повинна додавати до своїх оціночних розрахунків маржу надійності, яка пов'язана з очікуваним діапазоном помилок в оціночних розрахунках. Якщо методи і дані вважаються менш задовільними, очікуваний діапазон помилок буде більшим, відповідно маржа надійності також буде більшою.

Якщо установа застосовує різні оціночні розрахунки для обчислення величин ваги ризику і для внутрішніх цілей, такий підхід повинен бути обґрунтований та задокументований. Якщо установи можуть продемонструвати компетентним органами, що для даних, зібраних до 01 січня 2007 року, було внесено відповідні коригування для досягнення ширшої еквівалентності визначенню дефолту, викладеному в статті 178, або визначенню втрати, компетентні органи можуть дозволити установам певний рівень гнучкості у застосуванні необхідних стандартів для даних.

2. Якщо установа застосовує дані, зведені з різних установ у пули, вона повинна відповідати таким вимогам:

(a) рейтингові системи і критерії інших установ у пулі є подібними на її власні;

(b) пул є репрезантативним щодо портфеля, для якого застосовуються зведені дані;

(c) зведені дані застосовуються установою послідовно протягом певного часу для оціночних розрахунків;

(d) установа повинна залишатися відповідальною за доброчесність її рейтингових систем;

(e) установа повинна підтримувати достатнє внутрішнє розуміння своїх рейтингових систем, зокрема, здатність здійснювати ефективний моніторинг та аудит процесу визначення рейтингу.

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати наведені нижче вимоги, які є специфічними для оціночного розрахунку PD щодо експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3):

(a) установа повинна оцінювати PD за класом боржника за довгостроковими середніми річними показниками дефолтності. оціночний розрахунок PD за боржниками, які мають високий леверидж або щодо боржників, активи яких є переважно торговими активами, повинні відображати ефективність базисних активів на основі періодів стресових волатильностей;

(b) для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості установи повинні оцінювати EL за класом боржника за довгостроковими середніми річними реалізованими показниками дефолтності;

(c) якщо установа виводить довгострокові середні оціночні розрахунки PD і LGD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості з оціночного розрахунку EL, і належного оціночного розрахунку PD або LGD, процес оцінки загальних втрат повинен відповідати загальним стандартам для оціночного розрахунку PD і LGD, викладеним у цій частині, і результат повинен відповідати концепції LGD, визначеній у статті 181(1)(a);

(d) установи повинні використовувати техніки оцінки PD лише разом із підтвердним аналізом. Установи повинні визнавати важливість оціночних застережень під час поєднання результатів застосування технік і здійснення коригувань для обмежень щодо технік та інформації;

(e) мірою того, як установа застосовує дані щодо внутрішнього досвіду щодо дефолту для оцінки PD, оціночні розрахунки повинні відображати стандарти андеррайтингу та будь-які відмінності у рейтинговій системі, які згенерували дані і поточну рейтингову систему. Якщо стандарти андеррайтингу або рейтингової системи в установі було змінено, установа повинна застосовувати вищу маржу надійності у своєму оціночному розрахунку PD;

(f) мірою, якою установа пов'язує або картує внутрішні класи рейтингу до шкали, що використовується установою зовнішнього кредитного оцінювання або подібними організаціями, і потім присвоює спостережений показник дефолтності, визначений для зовнішніх класів організації, до внутрішніх класів, процес картування повинен ґрунтуватися на порівнянні внутрішніх рейтингових критеріїв із критеріями, які використовують зовнішні організації, та порівнянні внутрішніх та зовнішніх рейтингів будь-яких спільних боржників. Необхідно уникати браку об'єктивності або послідовності у процесі картування або базисних даних. Критерії для зовнішньої організації, яка надає дані, що використовуються для квантифікації, повинні бути орієнтовані лише на визначення ризику дефолту, а не на відображення характеристик операції. Аналіз, здійснений установою, повинен включати порівняння використаного визначення дефолту, відповідно до вимог статті 178. Установа повинна документувати основу для процесу картування;

(g) мірою, якою установа використовує статистичні моделі прогнозування дефолту, дозволяється здійснювати оціночний розрахунок PD як простого середнього показника оцінок ймовірності дефолту індивідуальних боржників певного класу. Використання установою моделей ймовірності дефолту для цієї мети повинно відповідати стандартам, визначеним у статті 174;

(h) незалежно від того, чи використовує установа зовнішні чи внутрішні джерела даних або їх пули, або ж комбінацію усіх трьох, для свого оціночного розрахунку PD, тривалість базисного періоду історичного спостереження повинна становити щонайменше п'ять років принаймні для одного джерела. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період. Цей пункт також застосовується до підходу PD/LGD до власного капіталу. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи, які не отримали дозвіл компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD або коефіцієнтів конверсії, можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

2. Щодо роздрібних експозицій застосовуються такі вимоги:

(a) установи повинні оцінювати PD за класами або пулами боржників за довгостроковими середніми річними показниками дефолтності;

(b) оціночний розрахунок PD може бути отримано із оціночного розрахунку загальних втрат та належних оціночних розрахунків LGD;

(c) установа повинна вважати внутрішні дані для віднесення експозицій до класів або пулів основним джерелом інформації для оціночного розрахунку характеристик втрат. Установи можуть використовувати зовнішні дані (зокрема. пули даних) або статистичні моделі для квантифікації, якщо існують такі обидва сильні зв'язки:

(i) між процесом установи щодо віднесення експозицій до класів або пулів, і процесом, який використовується зовнішнім джерелом даних; та

(ii) між внутрішнім портфелем ризиків установи та складом зовнішніх даних;

(d) якщо установа виводить довгострокові середні оціночні розрахунки PD і LGD для роздрібних експозицій з оціночного розрахунку загальних втрат і належного оціночного розрахунку PD або LGD, процес оцінки загальних втрат повинен відповідати загальним стандартам для оціночного розрахунку PD і LGD, викладеним у цій частині, і результат повинен відповідати концепції LGD, визначеній у статті 181(1)(a);

(e) незалежно від того, чи використовує установа зовнішні чи внутрішні джерела даних або їх пули, або ж комбінацію усіх трьох, для свого оціночного розрахунку характеристик втрат, тривалість базисного періоду історичного спостереження повинна становити щонайменше п'ять років принаймні для одного джерела. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період. Установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування показників втрат. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період;

(f) установи повинні визначати та аналізувати очікувані зміни у параметрах ризиків протягом існування кредитних експозицій (ефекти сезонності).

Для придбаної роздрібної дебіторської заборгованості установи можуть використовувати зовнішні та внутрішні довідкові дані. Установи повинні застосовувати усі відповідні дані як вихідні точки для порівняння.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) умов, відповідно до яких компетентні органи можуть надавати дозволи, зазначені у пункті (h) параграфа 1 і пункті (e) параграфа 2;

(b) методологій, відповідно до яких компетентні органи повинні здійснювати оцінку методологій установи для оціночних розрахунків PD відповідно до статті 143.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати такі спеціальні вимоги щодо власних оціночних розрахунків LGD:

(a) установи повинні здійснювати оціночний розрахунок LGD за класом або пулом інструмента на основі середніх реалізованих LGD за класом або пулом інструмента, із використанням усіх спостережених випадків дефолту в рамках джерел даних (середня вага дефолту);

(b) установи повинні використовувати оціночні розрахунки LGD, застосовні до економічного спаду, якщо вони є більш консервативними, ніж довгострокова середня величина. Мірою, якою від рейтингової системи очікується надання реалізованих LGD на константному рівні за класом або пулом протягом певного часу, установи повинні вносити коригування до їхніх оціночних розрахунків параметрів ризику за класом або пулом для обмеження впливу економічного спаду на капітал;

(c) установа повинна враховувати ступінь будь-якої залежності між ризиком боржника і ризиком забезпечення або надавача забезпечення. Випадки, які характеризуються значним рівнем залежності, необхідно розглядати у консервативний спосіб;

(d) до валютних різниць між базисним зобов'язанням і забезпеченням повинні застосовуватися консервативні правила у рамках оціночного розрахунку LGD установи;

(e) мірою, якою оціночні розрахунки LGD враховують існування забезпечення, такі оціночні розрахунки не повинні ґрунтуватися винятково на оціненій ринковій вартості забезпечення. Оціночні розрахунки LGD повинні враховувати наслідки потенційної нездатності установ оперативно отримувати контроль над їхнім забезпеченням та ліквідувати його;

(f) мірою, якою оціночні розрахунки LGD враховують існування забезпечення, установи повинні створити внутрішні вимоги для управління забезпеченням, правової визначеності та управління ризиками, що загалом відповідають вимогам, визначеним у секції 3 глави 4;

(g) мірою, якою установа визнає забезпечення для визначення вартості експозиції для кредитного ризику контрагента відповідно до секції 5 або 6 глави 6, будь-яка сума, яка підлягає відшкодуванню на основі забезпечення, не повинна враховуватися в оціночних розрахунках LGD;

(h) для особливих випадків, пов'язаних із зобов'язаннями, які вже стали дефолтними, установа повинна використовувати суму своєї найкращої оцінки очікуваних втрат для кожної експозиції з огляду на поточні економічні обставини і статус експозиції, та її оціночний розрахунок підвищення показника втрати, спричиненого можливими додатковими неочікуваними втратами протягом періоду відшкодування, тобто між датою дефолту та датою остаточної ліквідації експозиції;

(i) мірою, якою непогашені пізні збори було капіталізовано у звітності установи щодо доходів, вони повинні додаватися до кількісної оцінки установи щодо експозиції і втрат;

(j) для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, оціночні розрахунки LGD повинні ґрунтуватися на даних щонайменше щодо п'ятирічного строку, який щороку підвищується на один рік до досягнення мінімуму семи років, щонайменше для одного джерела інформації. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період.

2. Щодо роздрібних експозицій, установи можуть вчиняти таке:

(a) отримувати оціночні розрахунки LGD з реалізованих втрат та належних оцінок ймовірностей дефолту;

(b) відображати майбутні події використання кредитних коштів або у коефіцієнтах конверсії, або у їхніх оціночних розрахунках LGD;

(c) Для придбаної роздрібної дебіторської заборгованості можуть використовуватися зовнішні та внутрішні довідкові дані для оцінки LGD.

Для роздрібних експозицій, оціночні розрахунки LGD повинні спиратися на дані за період щонайменше п'ять років. Установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування показників втрат. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) характер, масштаб і тривалість економічного спаду, як зазначено у параграфі 1;

(b) умови, відповідно до яких компетентний орган може дозволити установі, відповідно до параграфа 2, застосовувати релевантні дані, які охоплюють період щонайменше два роки, якщо установа застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати такі спеціальні вимоги щодо власних оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії:

(a) установи повинні здійснювати оціночний розрахунок коефіцієнтів конверсії за класом або пулом інструмента на основі середніх реалізованих коефіцієнтів конверсії за класом або пулом інструмента, із використанням середньозваженого дефолту усіх спостережених випадків дефолту в рамках джерел даних;

(b) установи повинні використовувати оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії, застосовні до економічного спаду, якщо вони є більш консервативними, ніж довгострокова середня величина. Мірою, якою від рейтингової системи очікується надання реалізованих коефіцієнтів конверсії на константному рівні за класом або пулом протягом певного часу, установи повинні вносити коригування до їхніх оціночних розрахунків параметрів ризику за класом або пулом для обмеження впливу економічного спаду на капітал;

(c) оціночний розрахунок установами коефіцієнтів конверсії повинен відображати можливість використання боржником додаткових кредитних коштів до моменту або після настання події дефолту. Оціночний розрахунок коефіцієнта конверсії повинен передбачати вищий ступінь надійності, за умови розумної можливості припущення сильної позитивної кореляції між частотою дефолту та магнітудою коефіцієнта конверсії;

(d) при обчисленні коефіцієнтів конверсії установи повинні враховувати особливості своїх політик та стратегій, запроваджених стосовно моніторингу рахунків та обробки платежів. Установи повинні також брати до уваги здатність і бажання запобігти майбутньому використанню кредитних коштів в умовах, близьких до дефолту виплат, такі як порушення договірних обмежень та інші події технічного дефолту;

(e) установи повинні мати належні системи та процедури моніторингу сум інструментів, поточних заборгованостей за гарантованими кредитними лініями та змін у заборгованих сумах за окремими боржниками та за окремими класами. Установа повинна бути здатною здійснювати моніторинг непогашених балансів на щоденній основі;

(f) у разі використання установою інших методів формування оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії для обчислення сум зважених на ризик експозицій та для внутрішніх цілей, таке використання документується належним чином та повинне бути обґрунтованим.

2. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії повинні ґрунтуватися на даних щонайменше щодо п'ятирічного строку, який щороку підвищується на один рік до досягнення мінімуму семи років, щонайменше для одного джерела інформації. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період.

3. Стосовно роздрібних експозицій, установи можуть відображати майбутні події використання кредитних коштів або у коефіцієнтах конверсії, або у їхніх оціночних розрахунках LGD.

Для роздрібних експозицій, оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії повинні спиратися на дані за період щонайменше п'ять років. Як відступ від пункту (a) параграфа 1, установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування використання кредитних коштів. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) характер, масштаб і тривалість економічного спаду, як зазначено у параграфі 1;

(b) умови, відповідно до яких компетентний орган може дозволити установі та установа використовувати релевантні дані, які охоплюють період щонайменше два роки на момент, коли установа вперше застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Наведені нижче вимоги повинні застосовуватися до прийнятних гарантів і гарантій:

(a) установа повинна мати чітко визначені критерії для типів гарантів, яких вона визнає для обчислення сум зважених на ризик експозицій;

(b) для визнаних гарантів повинні застосовуватися ті самі правила, що й для боржників, відповідно до статей 171, 172 і 173;

(c) гарантія повинна бути підтверджена у письмовій формі, не підлягати скасуванню з боку гаранта, зберігати юридичну силу до повного виконання зобов'язань за нею (у обсязі суми та сутності гарантії) та підлягати примусовому виконанню щодо гаранта у юрисдикції, у якій гарант має активи, на які може поширюватися і щодо яких може застосовуватися судове рішення. Умовні гарантії, які визначають умови, згідно з якими гарант може не бути зобов'язаним вчиняти дії, може визнаватися відповідно до дозволу компетентних органів. Критерії віднесення повинні відповідно брати до уваги будь-яке потенційне зменшення ефекту пом'якшення ризиків.

2. Установа повинна мати чітко визначені критерії для коригування класів, пулів або оціночних розрахунків LGD, та, у випадку роздрібної та прийнятної придбаної дебіторської заборгованості, процесу віднесення експозицій до класів або пулів, з метою відображення впливу гарантій на обчислення сум зважених на ризик експозицій. Ці критерії повинні відповідати вимогам, викладеним у статтях 171, 172 і 173.

Ці критерії повинні бути вірогідними та інтуїтивними. Вони повинні стосуватися здатності та бажання гаранта виконувати обов'язки відповідно до гарантії, ймовірних часових рамок будь-яких платежів від гаранта, рівня кореляції здатності гаранта виконувати обов'язки відповідно до гарантії та здатності боржника здійснювати платежі за зобов'язаннями, та міри, до якої продовжує існувати залишковий ризик боржника.

3. Вимоги щодо гарантій у цій статті повинні також застосовуватися до однойменних кредитних деривативів. У випадку різниці між базисним зобов'язанням та референтним зобов'язанням кредитного дериватива або зобов'язанням, яке застосовується для визначення того, чи мала місце кредитна подія, застосовуються вимоги, визначені у статті 216(2). Щодо роздрібних експозицій та прийнятної придбаної дебіторської заборгованості, цей параграф застосовується до процесу віднесення експозицій до класів або пулів.

Критерії повинні стосуватися структури виплати кредитного дериватива і консервативним чином оцінювати його вплив на рівень і часовий розподіл відшкодувань. Установа повинна брати до увагу міру, якою продовжують існувати інші форми залишкового ризику.

4. Вимоги, визначені у параграфах 1-3 не повинні застосовуватися до гарантій, наданих установами, центральними урядами, центральними банками та корпоративними суб'єктами, які відповідають вимогам, визначеним у статті 201(1)(g), якщо установа отримала дозвіл на застосування стандартизованого підходу щодо експозицій таких суб'єктів відповідно до статей 148 та 150. У такому випадку повинні застосовуватися вимоги глави 4.

5. Щодо роздрібних гарантій ля віднесення експозицій до класів або пулів повинні також застосовуватися вимоги, які визначено у параграфах 1, 2 і 3, та оціночний розрахунок PD.

6. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентний орган може надавати дозвіл на визнання умовних гарантій.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. При квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу для придбаної дебіторської заборгованості, установи повинні забезпечити виконання умов, встановлених у параграфах 2-6.

2. Структура інструмента повинна забезпечувати, що за всіх передбачуваних обставин установа зберігала ефективне право власності і контроль щодо усіх грошових переказів від дебіторської заборгованості. Коли боржник здійснює платіж безпосередньо продавцю або сервісному агенту, установа повинна регулярно перевіряти, чи платежі спрямовуються в повному обсязі та в рамках положень, узгоджених в договорі. Установи повинні мати процедури для забезпечення захисту права власності щодо дебіторської заборгованості та грошових надходжень від наслідків настання банкрутства або юридичних спорів, які можуть суттєво відтермінувати здатність кредитора ліквідувати дебіторську заборгованість, здійснити її віднесення або отримати контроль над грошовими надходженнями.

3. Установа повинна здійснювати моніторинг як якості придбаної дебіторської заборгованості, так і фінансового стану продавця та сервісного агента. Застосовуються такі положення:

(a) установа повинна оцінити кореляцію між якістю придбаної дебіторської заборгованості і фінансовим станом як продавця, так і сервісного агента, та запровадити внутрішні політики і процедури, які повинні слугувати як адекватні запобіжні засоби від будь-яких непередбачених обставин, зокрема, присвоєння рейтингу внутрішнього рейтингу ризиків кожному продавцю або надавачу послуг;

(b) установа повинна мати чіткі та ефективні політики і процедури для визначення прийнятності продавця і сервісного агента. Установа або її агент повинні здійснювати періодичні перегляди продавців і надавачів послуг для перевірки достовірності звітів від продавця або сервісного агента, виявлення шахрайства або операційних слабкостей, і перевірки якості кредитних політик продавця, та політик і процедур збору коштів надавачами послуг. Висновки таких переглядів повинні підлягати документуванню;

(c) установа повинна оцінювати характеристики пулів придбаної дебіторської заборгованості, зокрема надмірні аванси, історію прострочень платежів продавця, проблемних боргів, проблемних списань боргів; умов платежів та потенційних контррахунків;

(d) установа повинна мати ефективні політики і процедури для моніторингу на агрегованій основі індивідуальних концентрацій боржника як в рамках пулів придбаної дебіторської заборгованості, так і серед них;

(e) установа повинна забезпечити отримання від сервісного агента своєчасних і достатньо детальних звітів щодо старіння і розмивання дебіторської заборгованості з метою забезпечення відповідності установи критеріям прийнятності та вдосконалення політик щодо придбаної дебіторської заборгованості, та надання ефективних засобів моніторингу та підтвердження умов продавця щодо продажу і розмивання.

4. Установа повинна мати системи і процедури для виявлення погіршень фінансового стану продавця та якості придбаної дебіторської заборгованості на ранній стадії з метою проактивного вирішення нововиявлених проблем. Зокрема, установа повинні мати чіткі та ефективні політики, процедури та інформаційні системи для моніторингу порушень угод, і чіткі та ефективні політики і процедури для ініціювання юридичних дій та вирішення проблем щодо придбаної дебіторської заборгованості.

5. Установа повинна мати чіткі та ефективні політики і процедури для контролю придбаної дебіторської заборгованості, кредитів та готівкових коштів. Установа повинна мати внутрішні політики, які визначають усі суттєві елементи програми придбання дебіторської заборгованості, зокрема, підвищення показників, прийнятного забезпечення, лімітів щодо концентрації і шляхів поводження з готівковими надхоженнями. Ці елементи повинні належно брати до уваги усі релевантні і суттєві фактори, зокрема, фінансовий стан продавця або сервісного агента, концентрації ризику, тенденції щодо якості придбаної дебіторської заборгованості та клієнтської бази продавця, а також внутрішні системи, які забезпечують, що авансування коштів здійснюється лише у разі наявності чітко визначених забезпечення та документації.

6. Установа повинна мати ефективний внутрішній процес для оцінювання відповідності внутрішніх політик і процедур. Процес повинен включати регулярні аудити усіх програм придбання дебіторської заборгованості установою, перевірки розподілу обов'язків між, по-перше, оцінкою продавця і сервісного агента та оцінкою боржника, та, по-друге, оцінкою боржника і надавача послуг та польовим аудитом продавця і надавача на місцях, а також оцінок операцій бек-офісу, з основним фокусом на кваліфікаціях, досвіді, штатних розписах та допоміжних автоматичних системах.

Установи повинні перевіряти свої внутрішні оціночні розрахунки відповідно до таких вимог:

(a) установи повинні мати надійні системи для перевірки точності і узгодженості рейтингових систем, процесів та оцінок усіх відповідних параметрів ризику. Внутрішній процес перевірки повинен надати установі змогу здійснювати оцінювання ефективності внутрішнього рейтингу і систем оцінки ризику у послідовний та сутнісний спосіб;

(b) установи повинні регулярно порівнювати реалізовані показники дефолтності з оціночними розрахункам PD для кожного класу, та якщо реалізовані показники дефолтності виходять за межі очікуваної шкали для цього класу, установи повинні аналізувати причини відповідного відхилення. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні також здійснювати аналогічний аналіз для таких оцінок. Такі порівняння повинні використовувати історичні дані, які охоплюють найдовший можливий період. Установа повинна документувати методи і дані, які було використано у таких порівняннях. Цей аналіз і документація повинні оновлюватися щонайменше на щорічній основі;

(c) установи повинні також застосовувати інші кількісні інструменти валідації та порівняння з релевантними зовнішніми джерелами даних. Аналіз повинен ґрунтуватися на даних, які є належними для портфеля, є предметом регулярної актуалізації та охоплюють релевантний період спостереження. Внутрішні оцінки установами ефективності їхніх рейтингових систем повинні ґрунтуватися на найдовшому можливому періоді;

(d) методи і дані, які застосовуються для кількісної валідації, повинні бути послідовними протягом часу. Зміни в методах і даних оцінки та валідації (які охоплюють як джерела інформації, так і охоплені періоди) повинні підлягати документуванню;

(e) установи повинні мати надійні внутрішні стандарти для ситуацій, при яких відхилення у реалізованих PD, LGD, коефіцієнтах конверсії та загальних втрат, якщо використовується EL, від очікуваних показників стають достатньо значними для виникнення сумнівів щодо достовірності даних оціночних розрахунків. Ці стандарти повинні враховувати бізнес-цикли та схожі систематичні відмінності у досвіді щодо дефолту. Якщо реалізовані величини продовжують бути більшими за очікувані величини, установи повинні здійснити висхідний перегляд своїх оціночних розрахунків для відображення їхнього досвіду щодо дефолту і втрат;

Для цілей обчислення вимог до власних коштів установи повинні відповідати таким стандартам:

(a) оціночний розрахунок потенційної втрати повинен бути надійним, щоб запобігти негативним тенденціям на ринку, які є релевантними для довгострокового портфеля ризиків специфічних часток установи. Дані, які використовуються для відображення розподілу надходжень, повинні відображати найдовший період вибірки, щодо якого інформація доступна та є значущою для представлення портфеля ризиків специфічних експозицій власного капіталу установи. Використані дані повинні бути достатніми для надання консервативних, статистично достовірних та надійних оціночних розрахунків втрат, які не ґрунтуються виключно на суб'єктивних або оціночних застереженнях. Використані шокові параметри повинні надавати консервативний оціночний розрахунок потенційних втрат щодо довгострокового ринкового або бізнесового циклу. Установа повинна поєднувати емпіричний аналіз доступних даних із коригуваннями, які ґрунтуються на розмаїтті факторів, для досягнення результатів моделі, які мають належні рівні надійності та реалізму. Під час створення моделей оцінки ризикової вартості (VaR), які оцінюють потенційні квартальні втрати, установи можуть застосовувати дані за квартал або перетворювати дані за коротший період до квартального еквіваленту із застосуванням належного аналітичного методу, який підтримується емпіричними даними та добре розробленим та задокументованим процесом і аналізом. Такий підхід повинен застосовуватися консервативно і послідовно протягом певного часу. Якщо наявні лише обмежені дані, установа повинна додати відповідну маржу надійності;

(b) застосовні моделі повинні належним чином враховувати усі значні ризики, які включено до надходжень у зв'язку з капіталом, зокрема загальний ринковий ризик та конкретний ризик експозиції у рамках портфеля власного капіталу установи. Внутрішні моделі повинні адекватно пояснювати історичну варіацію цін, враховувати і масштаб, і зміни у складі потенційних концентрацій, а також бути надійними надійним, щоб запобігти негативним тенденціям на ринку. Сукупність ризик-експозицій, представлених у даних, які використовуються для оціночних розрахунків, повинні якомога більше збігатися або бути принаймні порівнянними з експозиціями власного капіталу установ;

(c) внутрішня модель повинна бути належною для портфеля ризику і комплексності портфеля власного капіталу установи. Якщо установа має значні частки з величинами, які демонструють високу нелінійність за своїм характером, внутрішні моделі повинні бути такими, які у належний спосіб враховують ризики, пов'язані з такими інструментами;

(d) картування індивідуальних позицій посередників, ринкових індексів та факторів ризику повинне бути вірогідним, інтуїтивним та концептуально обґрунтованим;

(e) установи повинні продемонструвати із застосуванням емпіричного аналізу належність факторів ризику, зокрема, їх здатність покрити і загальний, і конкретний ризики;

(f) оціночний розрахунок волатильності надходжень від експозицій власного капіталу повинна включати релевантні і доступні дані, інформацію та методи. Незалежно переглянуті дані або дані із зовнішніх джерел, зокрема, пули даних, повинні використовуватися;

(g) повинна бути запроваджена детальна та комплексна програма стрес-тестування.

Стосовно розвитку і використання внутрішніх моделей для цілей вимог до власних коштів, установи повинні запровадити політики, процедури і засоби контролю для забезпечення цілісності моделі та процесу моделювання. Політики, процедури і засоби контролю повинні включати таке:

(a) повну інтеграцію внутрішньої моделі у системи загального управління інформацією установи та у системи управління неторговим портфелем власного капіталу. Внутрішні моделі повинні бути повністю інтегровані в інфраструктуру управління ризиками установи, особливо якщо вони використовуються під час вимірювання та оцінки ефективності портфеля власного капіталу, зокрема, ефективності скоригованого на ризик капіталу, розподілу економічного капіталу серед експозицій власного капіталу та оцінки достатності капіталу та процесу управління інвестиціями;

(b) запроваджені системи управління, процедури і функції контролю для забезпечення періодичного та незалежного перегляду всіх елементів процесу внутрішнього моделювання, зокрема схвалення переглянутих моделей, перевірки вхідних даних моделей, перегляду результатів моделей, як-от прямих верифікацій розрахунків ризиків. Ці перегляди повинні оцінювати точність, повноту і належність вхідних даних і результатів моделей, із акцентом на пошуку та обмеженні потенційних помилок, пов'язаних із відомими слабкостями та виявленням невідомих слабких сторін моделей. Такі переглядати повинен здійснювати внутрішній незалежний відділ або незалежна третя сторона;

(c) належні системи і процедури для моніторингу лімітів інвестицій та ризиків експозицій щодо експозицій власного капіталу;

(d) відділи, відповідальні за дизайн та застосування моделі, повинні бути функціонально незалежними від відділів, відповідальних за управління індивідуальними інвестиціями;

(e) сторони, відповідальні за будь-який аспект процесу моделювання, повинні мати адекватну кваліфікацію. Керівництво повинне доручити функцію моделювання персоналу з достатніми навичками та компетенціями.

Установи повинні мати надійні системи для перевірки точності і узгодженості їхніх внутрішніх моделей та процесів моделювання. Усі суттєві елементи внутрішніх моделей та процесів моделювання і валідації повинні бути документовані.

До валідації і документування внутрішніх моделей і процесів моделювання установ застосовуються такі вимоги:

(a) установи повинні застосовувати внутрішній процес валідації для оцінки ефективності внутрішніх моделей і процесів у послідовний та сутнісний спосіб;

(b) методи і дані, які застосовуються для кількісної валідації, повинні бути послідовними протягом часу. Зміни в методах і даних оцінки та валідації, джерелах інформації та охоплених періодах повинні підлягати документуванню;

(c) установи повинні регулярно порівнювати актуальні надходження від власного капіталу, обчислені з використанням реалізованих та нереалізованих прибутків і втрат, зі змодельованими оцінками. Такі порівняння повинні використовувати історичні дані, які охоплюють найдовший можливий період. Установа повинна документувати методи і дані, які було використано у таких порівняннях. Цей аналіз і документація повинні оновлюватися щонайменше на щорічній основі;

(d) Установи повинні використовувати інші кількісні інструменти валідації та порівняння із зовнішніми джерелами даних. Аналіз повинен ґрунтуватися на даних, які є належними для портфеля, є предметом регулярної актуалізації та охоплюють релевантний період спостереження. Внутрішні оцінки установами ефективності їхніх моделей повинні ґрунтуватися на найдовшому можливому періоді;

(e) установи повинні мати належні внутрішні стандарти для ситуацій, коли порівняння актуальних надходжень від власного капіталу з оцінками моделі викликає сумніви щодо правильності оціночних розрахунків відповідних моделей. Ці стандарти повинні враховувати бізнес-цикли та схожі систематичні відмінності у надходженнях від власного капіталу. Усі коригування, які вносяться до внутрішніх моделей у відповідь на перегляди моделей, повинні бути задокументовані та відповідати стандартам перегляду моделей установи;

(f) внутрішня модель та процес моделювання повинні бути задокументовані, зокрема, щодо обов'язків сторін, які беруть участь у моделюванні та схваленні моделі і процесів перегляду моделі.

1. Усі суттєві аспекти процесів створення рейтингу та оціночний розрахунок повинні бути схвалені органом управління установи або призначеним нею комітетом та вищим керівництвом. Сторони повинні мати загальне розуміння рейтингових систем установи та детальні знання щодо пов'язаної управлінської звітності.

2. До вищого керівництва повинні застосовуватися такі вимоги:

(a) воно повинне повідомляти органу управління або призначеному ним комітету про суттєві зміни у запроваджених політиках або виключеннях із них, які будуть мати значний вплив на функціонування рейтингових систем установи;