Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

(b) воно повинне мати добре розуміння дизайну рейтингових систем та операцій;

(c) воно повинне забезпечити на безперервній основі належне функціонування рейтингових систем.

Вище керівництво повинне регулярно отримувати від відділу контролю кредитних ризиків інформацію щодо ефективності рейтингового процесу, напрямків необхідних покращень, і статусу зусиль, спрямованих на подолання попередньо виявлених недоліків.

3. Аналіз профілю. кредитного ризику установи на основі внутрішніх рейтингів повинен становити необхідну частину звітування керівництва перед цими сторонами. Звітування повинне включати принаймні портфель ризику за класами, рухом між класами, оцінку релевантних параметрів за класами, і порівняння реалізованих показників дефолтності, тією мірою, якою власні оціночні розрахунки використовуються у реалізованих LGD і коефіцієнтах конверсії, з очікуваннями і результатами стрес-тестів. Частотність звітування повинна залежать від важливості та типу інформації і рівня реципієнта.

1. Відділ контролю кредитних ризиків повинен бути незалежним від персоналу та управлінських функцій, відповідальних за створення або поновлення експозицій, і звітувати безпосередньо вищому керівництву. Відділ повинен відповідати за дизайн або вибір, імплементацію, нагляд та ефективність рейтингових систем. Він повинен регулярно генерувати та аналізувати звіти щодо вихідних даних рейтингових систем.

2. Сфери відповідальності відділу або відділів контролю кредитних ризиків повинні включати:

(a) тестування і моніторинг класів і пулів;

(b) генерування і аналіз підсумкових звітів щодо рейтингових систем установи;

(c) процедури імплементації для перевірки послідовного застосування визначень класів і пулів за департаментами і географічними регіонами;

(d) перегляд і документування будь-яких змін до процесу визначення рейтингів, зокрема, причин внесення змін до них;

(e) перегляд рейтингових критеріїв для оцінки їх здатності прогнозувати ризики. Зміни до процесу визначення рейтингів, критеріїв або індивідуальних рейтингових параметрів повинні підлягати документуванню і зберіганню;

(f) активна участь у створенні дизайну або виборі, імплементації і валідації моделей, що використовуються у процесі визначення рейтингів;

(g) нагляд і керівництво моделями, що використовуються у процесі визначення рейтингів;

(h) поточний перегляд і зміни до моделей, які використовуються у процесі визначення рейтингів.

3. Установи, які застосовують пули даних відповідно до статті 179(2), можуть здійснювати аутсорсинг таких завдань:

(a) виробництво інформації щодо тестування і моніторингу класів або пулів;

(b) генерування підсумкових звітів щодо рейтингових систем установи;

(c) виробництво інформації, яка є важливою для перегляду рейтингових критеріїв для оцінки їх здатності прогнозувати ризики;

(d) документування змін у процесі визначення рейтингів, критеріїв або індивідуальних рейтингових параметрів;

(e) виробництво інформації, яка є важливою для поточного перегляду та внесення змін до моделей, що використовуються у процесі визначення рейтингів.

4. Установи, які застосовують параграф 3, повинні забезпечити доступ компетентних органів до усієї відповідної інформації третьої сторони, яка є необхідною для оцінки відповідності вимогам, та забезпечити для компетентних органів можливість здійснювати перевірки на місці такою самою мірою, як і для перевірок у межах установи.

Департамент внутрішнього аудиту або інший подібний незалежний аудиторський орган повинен принаймні щорічно переглядати рейтингові системи установи та її операції, зокрема виконання кредитної функції та оціночний розрахунок PD, LGD, EL та коефіцієнтів конверсії. Сфери перегляду повинні включати дотримання усіх застосовних вимог.

Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) "кредитна установа" означає установу, яка має відповідні експозиції;

(2) "забезпечена операція кредитування" означає будь-яку операцію, на основі якої виникає експозиція, що її забезпечено заставою, яка не включає положення щодо надання установі права на отримання маржі щонайменше щоденно;

(3) "операція на умовах ринку капіталу" означає будь-яку операцію, на основі якої виникає експозиція, що її забезпечено заставою, яка включає положення щодо надання установі права на отримання маржі щонайменше щоденно;

(4) "базисна компанія колективного інвестування" означає компанію колективного інвестування (ККІ), у частки або акції якої інвестувала інша компанія колективного інвестування (ККІ).

1. Жодна експозиція, щодо якої установа отримує пом'якшення кредитного ризику, не повинна генерувати суму зваженої на ризик експозиції або суму очікуваних втрат у розмірі вище, ніж ідентична експозиція, щодо якої установа не має жодного пом'якшення кредитного ризику.

2. Якщо сума зваженої на ризик експозиції вже враховує кредитний захист відповідно до глави 2 або глави 3, у відповідних випадках, установи не повинні враховувати кредитний захист при обчисленнях відповідно до цієї глави.

3. Якщо вимоги, викладені у секціях 2 і 3, задоволено, установи можуть доповнити обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, а обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів відповідно до положень секцій 4, 5 і 6.

4. Установи повинні розглядати як забезпечення готівку, цінні папери або товари, які було придбано, позичено або отримано в рамках операції репо, або цінні папери чи товари за операціями надання чи взяття у позику.

5. Якщо установа, яка обчислює суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, має більше ніж одну форму пом'якшення кредитного ризику, яка покриває одну експозицію, вона повинна виконати обидва такі завдання:

(a) розділити експозицію на частини, охоплені кожним типом засобу пом'якшення кредитного ризику;

(b) розрахувати суму зваженої на ризик експозиції окремо для кожної частини, отриманої в пункті (a), відповідно до положень глави 2 та цієї глави.

6. Якщо установа, обчислює суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, охоплює одну експозицію кредитним захистом, який надається одним надавачем захисту, і захист має різні строки погашення, вона повинна виконати обидва такі завдання:

(a) розділити експозицію на частини, охоплені кожним засобом пом'якшення кредитного ризику;

(b) розрахувати суму зваженої на ризик експозиції окремо для кожної частини, отриманої в пункті (a), відповідно до положень глави 2 та цієї глави.

1. Техніка, яка застосовується для надання кредитного захисту разом з діями, процедурами і політиками, які імплементовано кредитною установою, повинна бути такою, яка може забезпечити юридично ефективні положення щодо кредитного захисту, які можуть виконуватися в усіх відповідних юрисдикціях.

Кредитна установа повинна надавати, за запитом компетентного органу, найбільш нову версію незалежного, письмового та обґрунтованого юридичного висновку або висновків, які застосовуються для визначення того, чи відповідають положення щодо кредитного захисту умові, викладеній у першому підпараграфі.

2. Кредитна установа повинна здійснювати усі необхідні кроки для забезпечення ефективності положень щодо кредитного захисту і враховувати ризики, пов'язані з такими положеннями.

3. Установи можуть визнавати фінансово забезпечений кредитний захист в обчисленні впливу пом'якшення кредитного ризику лише у разі, якщо активи, що застосовуються для захисту, відповідають таким умовам:

(a) їх включено до списку прийнятних активів, визначених у статтях 197-200, у відповідних випадках;

(b) вони є достатньо ліквідними, та їх вартість є достатньо стабільною протягом певного часу для надання належної визначеності щодо кредитному захисту, досягнутої з огляду на підхід, який застосовується під час обчислення сум зважених на ризик експозицій та мірою, якою дозволяється визнання.

4. Установи можуть визнавати фінансово забезпечений кредитний захист при обчисленні впливу пом'якшення кредитного ризику у разі, якщо кредитна установа має право своєчасно ліквідувати або зберігати активи, які слугують основою для захисту у разі дефолту, неплатоспроможності або банкрутства - або іншої кредитної події, визначеної у документації щодо операції - щодо боржника і, якщо застосовно, зберігача, у володінні якого перебуває забезпечення (застава). Ступінь кореляції між вартістю активів, яка застосовується для захисту, і кредитною якістю боржника не повинен бути занадто високим.

5. У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, надавач захисту повинен кваліфікуватися як прийнятний надавач захисту лише у разі, якщо його включено до списку прийнятних надавачів захисту, як визначено у статті 201 або 202, у відповідних випадках.

6. У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, договір захисту повинен кваліфікуватися як прийнятний договір захисту лише у разі, якщо він задовольняє такі умови:

(a) його включено до списку прийнятних договорів захисту, визначених у статтях 203 і 204(1);

(b) він є юридично чинним та підлягає застосуванню у відповідних юрисдикціях для надання належної визначеності щодо кредитному захисту, досягнутої з огляду на підхід, який застосовується під час обчислення сум зважених на ризик експозицій та мірою, якою дозволяється визнання;

(c) надавач захисту відповідає критеріям, викладеним у параграфі 5.

7. Кредитний захист повинен відповідати вимогам, викладеним у секції 3, у відповідних випадках.

8. Установа повинна бути здатна продемонструвати компетентним органам, що вона має адекватні процеси управління ризиками для контролю зазначених ризиків, які вона може зазнавати в результаті застосування практик пом'якшення кредитного ризику.

9. Незважаючи на те, що пом'якшення кредитного ризику було враховано для цілей обчислення сум зважених на ризик експозицій та, якщо застосовно, сум очікуваних втрат, установи повинні продовжувати здійснювати повне оцінювання кредитного ризику щодо базисної експозиції і мати змогу продемонструвати компетентним органам виконання цієї вимоги. У випадку операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів базисна експозиція повинна, виключно для цілей цього параграфа, вважатися чистою сумою експозиції.

10. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення того, що становить достатньо ліквідні активи, і коли вартості активів можуть вважатися достатньо стабільними для цілі параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 30 вересня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Установа може застосувати балансовий неттінг взаємних вимог між собою та щодо контрагента в якості прийнятної форми пом'якшення кредитного ризику.

Без обмеження до статті 196, прийнятність обмежується взаємними готівковими балансами між установою і контрагентом. Установи можуть доповнювати суми зважених на ризик експозицій та, якщо належно, сум очікуваних втрат лише для кредитів і депозитів, які вони отримали самостійно і які є предметом угоди про балансовий неттінг.

Установи, які схвалили застосування комплексного методу фінансового забезпечення, визначеного у статті 223, можуть враховувати вплив двосторонніх угод про неттінг, які покривають операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу з контрагентом. Без обмеження до статті 299, взяте забезпечення та цінні папери або товари, позичені в рамках таких угод або операцій, повинні відповідати критеріям прийнятності для забезпечення, викладеним у статтях 197 і 198.

1. Установи можуть використовувати такі позиції як прийнятне забезпечення за всіх підходів і методів:

(a) готівковий депозит у кредитній установі, або інструменти, прирівняні до грошових коштів, які нею утримуються;

(b) боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання або експортно-кредитного агентства, визнаного прийнятним для цілей глави 2, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 4 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій центральних урядів та центральних банків згідно з главою 2;

(c) боргові цінні папери, випущені установами або інвестиційними фірмами, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій установ згідно з главою 2;

(d) боргові цінні папери, випущені іншими суб'єктами, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій корпоративних суб'єктів згідно з главою 2;

(e) боргові цінні папери з короткостроковою кредитною оцінкою установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як належну для рівня кредитної якості 3 або вище відповідно до правил оцінки ваги ризику короткострокових експозицій відповідно до глави 2;

(f) акції або конвертовні облігації, які включено до основного індексу;

(g) золото;

(h) позиції сек'юритизації, які не є позиціями ресек'юритизації та на які поширюється 100% ваги ризику або нижче відповідно до статей 261-264.

2. Для цілей пункту (b) параграфа 1, "боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками" повинні включати таке:

(a) боргові цінні папери, випущені регіональними урядами або місцевими органами, експозиції щодо яких вважаються експозиціями центрального уряду, у чий юрисдикції їх було створено відповідно до статті 115(2);

(b) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, які вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 116(4);

(c) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2);

(d) боргові цінні папери, випущені міжнародними організаціями, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 118.

3. Для цілей пункту (c) параграфа 1, "боргові цінні папери, випущені установами" повинні включати таке:

(a) боргові цінні папери, випущені регіональними урядами або місцевими органами, крім боргових цінних паперів, зазначених у пункті (a) параграфа 2;

(b) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, експозиції яких розглядаються відповідно до положень статті 116(1) і (2);

(c) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, крім тих, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2).

4. Установа може використовувати боргові цінні папери, які випущені іншими установами або інвестиційними фірмами і які не мають кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання, як прийнятне забезпечення, якщо такі боргові цінні папери відповідають зазначеним нижче критеріям:

(a) вони котируються на визнаній біржі;

(b) вони кваліфікуються як пріоритетний борг;

(c) усі інші оцінені випуски установи, що здійснила випуск, з тим самим рівнем пріоритетності мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій установ або короткострокових експозицій згідно з главою 2;

(d) кредитна установа не має інформації для того, щоб припустити, що випуск може відповідати кредитній оцінці, нижче за вказану у пункті (c);

(e) ринкова ліквідність інструменту є достатньою для даних цілей.

5. Установа може застосовувати частки або акції в компанії колективного інвестування як прийнятне забезпечення, якщо задоволено усі такі умови:

(a) частки або акції мають щоденну публічну котирувальну ціну;

(b) компанії колективного інвестування обмежені інвестиціями до інструментів, які є прийнятними для визнання відповідно до параграфів 1 і 4;

(c) компанії колективного інвестування відповідають умовам, викладеним у статті 132(3).

Якщо компанія колективного інвестування інвестує в акції або частки іншої компанії колективного інвестування, вимоги, викладені у пунктах (a)-(c) першого підпараграфа, повинні застосовуватися однаково до всіх таких базисних компаній колективного інвестування.

Використання компанією колективного інвестування деривативних інструментів для хеджування дозволених інвестицій не перешкоджає використанню часток або акцій у такій компанії як застави.

6. Для цілей параграфа 5, якщо компанія колективного інвестування (далі - оригінальна компанія колективного інвестування) або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування не обмежується інвестиціям в інструменти, які є прийнятними відповідно до параграфів 1 і 4, установи можуть використовувати частки або акції у зазначеній компанії колективного інвестування як забезпечення до розміру, вартість якого дорівнює прийнятним активам, які утримуються зазначеною компанією колективного інвестування відповідно до припущення, що зазначена компанія колективного інвестування або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування здійснили інвестицію у неприйнятні активи до максимального рівня, дозволеного згідно з їхніми відповідними мандатами.

Якщо будь-яка базисна компанія колективного інвестування має власні базисні компанії колективного інвестування, установи можуть використовувати частки або акції в оригінальних компаніях колективного інвестування як прийнятні забезпечення за умови, що вони застосовують методологію, викладену у першому підпараграфі.

Якщо неприйнятні активи мають негативну величину внаслідок зобов'язань або умовних зобов'язань, які випливають з права власності, установи повинні вчинити обидва такі кроки:

(a) обчислити загальну вартість неприйнятних активів;

(b) якщо сума, отримана відповідно до пункту (a), є негативною, потрібно відняти абсолютну вартість цієї величини від загальної вартості прийнятних активів.

7. Щодо пунктів (b)-(e) параграфа 1, якщо цінні папери мають дві кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, установа повинна застосовувати менш вигідну оцінку. Якщо цінні папери мають більше ніж дві кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, установи можуть застосовувати дві найбільш вигідні оцінки. Якщо дві більш вигідні кредитні оцінки є різними, установи повинні застосовувати менш вигідну з двох оцінок.

8. ESMA повинен розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення такого:

(a) основних індексів, зазначених у пункті (f) параграфа 1 цієї статті, пункті (a) статті 198(1), статті 224(1) і (4), і пункті (e) статті 299(2);

(b) визнаних бірж, зазначених у пункті (a) параграфа 4 цієї статті, пункті (a) статті 198(1), статті 224(1) і (4), пункті (e) статті 299(2), пункті (k) статті 400(2), пункті (e) статті 416(3), пункті (c) статті 428(1) і пункті 12 додатка III відповідно до умов, викладених у пункті (72) статті 4(1).

ESMA повинен подати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Додатково до забезпечення, передбаченого у статті 197, якщо установа застосовує комплексний метод фінансового забезпечення, викладений у статті 223, така установа може використовувати такі активи як прийнятне забезпечення:

(a) акції або конвертовні облігації, які не включено до основного індексу, але які торгуються на визнаній біржі;

(b) частки або акції в компаніях колективного інвестування, якщо задоволено такі умови:

(i) частки або акції мають щоденну публічну котирувальну ціну;

(ii) компанія колективного інвестування обмежується інвестиціями в інструменти, які є прийнятними для визнання відповідно до статті 197(1) і (4), і активи, зазначені у пункті (a) цього підпараграфа.

У разі інвестицій компанією колективного інвестування до часток або акцій іншої компанії колективного інвестування, умови (a) і (b) цього параграфа однаково застосовуються до будь-якої з таких базисних компаній колективного інвестування.

Використання компанією колективного інвестування деривативних інструментів для хеджування дозволених інвестицій не перешкоджає використанню часток або акцій у такій компанії як застави.

2. Якщо компанія колективного інвестування або будь-яка базисна компанія колективного інвестування не обмежується інвестиціям в інструменти, які є прийнятними для визнання відповідно до статті 197(1) та (4), та елементів, загаданих у пункті (a) параграфа 1 цієї статті, установи можуть використовувати частки або акції у зазначеній компанії колективного інвестування як забезпечення до розміру, вартість якого дорівнює прийнятним активам, які утримуються зазначеною компанією колективного інвестування відповідно до припущення, що зазначена компанія колективного інвестування або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування здійснили інвестицію у неприйнятні активи до максимального рівня, дозволеного згідно з їхніми відповідними мандатами.

Якщо неприйнятні активи мають негативну величину внаслідок зобов'язань або умовних зобов'язань, які випливають з права власності, установи повинні вчинити обидва такі кроки:

(a) обчислити загальну вартість неприйнятних активів;

(b) якщо сума, отримана відповідно до пункту (a), є негативною, потрібно відняти абсолютну вартість цієї величини від загальної вартості прийнятних активів.

1. Додатково до забезпечення, зазначеного у статтях 197-198, установи, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій та суми очікуваних втрат відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів, можуть також використовувати інші форми забезпечення:

(a) забезпечення у формі нерухомого майна відповідно до параграфів 2, 3 і 4;

(b) дебіторська заборгованість відповідно до параграфа 5;

(c) інше фізичне забезпечення відповідно до параграфів 6 і 8;

(d) лізинг відповідно до параграфа 7.

2. Якщо інше не зазначено у статті 124(2), установи можуть використовувати житлову нерухомість як прийнятне забезпечення, в якому є або буде розміщений власник або який здає чи здасть його в оренду, або бенефіціарний власник у випадку персональних інвестиційних компаній, і комерційне нерухоме майно, зокрема, офіси та інші комерційні приміщення, якщо задоволено обидві такі умови:

(a) вартість майна суттєво не залежить від кредитної якості боржника. Установи можуть виключати з їхнього визначення істотності такої залежності ситуації, коли лише суто макроекономічні чинники впливають і на вартість майна, і на діяльність позичальника;

(b) ризик позичальника суттєво не залежить від ефективності базисного майна або проекту, але залежить від базисної здатності позичальника виплатити борг із інших джерел та, як наслідок, виплата коштів суттєво не залежить від будь-якого грошового потоку, що генерується базисним майном, яке слугує як предмет застави.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які забезпечені житловим нерухомим майном, розташованим на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок житлового нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують будь-які з таких лімітів:

(a) втрати, які випливають з кредитів під заставу житлового нерухомого майна до 80% ринкової вартості або 80% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли передбачено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з кредитів під заставу житлового нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

Якщо будь-яку з умов пунктів (a) і (b) першого підпараграфа не задоволено у певному році, установи не повинні застосовувати правила, визначені у зазначеному підпараграфі, поки обидві умови не будуть задоволені у наступному році.

4. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для комерційного нерухомого майна, яке розташоване на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок комерційного нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують будь-які з таких лімітів:

(a) втрати, які випливають з кредитів під заставу комерційного нерухомого майна до 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з кредитів під заставу комерційного нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

Якщо будь-яку з умов пунктів (a) і (b) першого підпараграфа не задоволено у певному році, установи не повинні застосовувати правила, визначені у зазначеному підпараграфі, поки обидві умови не будуть задоволені у наступному році.

5. Установи можуть використовувати суми дебіторської заборгованості прийнятного забезпечення, пов'язані з комерційною операцією або операціями з початковим строком погашення, який є меншим або дорівнює одному року. Прийнятна дебіторська заборгованість не включає такі, яка пов'язана із сек'юритизаціями, субучастю, кредитними деривативами або сумами, які є власністю афілійованих сторін.

6. Компетентні органи дозволяють установі використовувати як прийнятне забезпечення фізичне забезпечення іншого типу, крім зазначеного у параграфах 2, 3 і 4, якщо задоволено такі умови:

(a) наявні ринки з ліквідністю, що підтверджується частими операціями, із урахуванням типів активів, для ліквідації забезпечення у швидкий та економічно ефективний спосіб. Установи повинні здійснювати оцінку цієї умови періодично, та у випадках, коли наявна інформація свідчить про значні зміни на ринку;

(b) наявні добре визначені, публічно доступні ціни на забезпечення. Установи можуть вважати ринкові ціни добре визначеними, якщо вони походять з надійних джерел інформації, таких як публічні індекси, і відображають ціну операції відповідно до нормальних умов. Установи можуть вважати ринкові ціни публічно доступними, якщо такі ціни є оприлюдненими, легко доступними і їх можна регулярно отримувати без неналежного адміністративного або фінансового тягаря;

(c) установа аналізує ринкові ціни, час і витрати, які є необхідними для реалізації забезпечення та отримання реалізованих надходжень від забезпечення;

(d) установа демонструє, що реалізовані надходження від забезпечення не є нижчими за 70% вартості забезпечення у більш ніж 10% всіх ліквідаційних процедур для відповідного типу забезпечення. Якщо існує значна волатильність у ринкових цінах, установа повинна продемонструвати компетентним органам, що її оцінка забезпечення є достатньо консервативною.

Установи повинні документувати виконання умов, викладених у пунктах (a)-(d) першого підпараграфа, та умов, викладених у статті 210.

7. Відповідно до положень статті 230(2), якщо задоволено умови, викладені у статті 211, до експозицій, які випливають з операцій, у яких установа надає майно в оренду третій стороні, можуть застосовуватися такі самі правила, як і до кредитів, забезпечених відповідним типом орендованого майна.

8. EBA повинен оприлюднити список типів фізичних забезпечень, щодо яких установа може вважати доведеним виконання умов, викладених у пунктах (a)-(b) параграфа 6.

Установи можуть застосовувати такі види фінансово забезпеченого кредитного захисту як прийнятне забезпечення:

(a) готівковий депозит або інструменти, прирівняні до грошових коштів, які утримуються сторонньою установою відповідно до договору, який не стосується зберігання, та надаються під заставу кредитній установі;

(b) політики страхування життя, які надаються під заставу кредитній установі;

(c) інструменти, випущені сторонньою установою або інвестиційною фірмою, які підлягають зворотному викупу такою установою або інвестиційною фірмою на вимогу.

1. Установи можуть використовувати такі сторони як прийнятних надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту:

(a) центральні уряди і центральні банки;

(b) регіональні уряди і місцеві органи;

(c) багатосторонні банки розвитку;

(d) експозиції міжнародних організацій, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117;

(e) установи публічного сектора, щодо вимог до яких застосовується стаття 116;

(f) установи і фінансові установи, для яких експозиції фінансових установ вважаються експозиціями установ відповідно до статті 119(5);

(g) інші корпоративні суб'єкти, зокрема, материнські компанії, дочірні компанії та афілійовані кредитні суб'єкти установи, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(i) такі інші корпоративні суб'єкти мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання;

(ii) у випадку обчислення установами сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат згідно з підходом ОВР, такі інші корпоративні суб'єкти не мають кредитної оцінки визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання та внутрішньо оцінюються установою;

(h) кваліфіковані центральні контрагенти.

2. Якщо установи обчислюють суми зважених на ризик експозицій та суми очікуваних втрат відповідно до підходу ОВР для того, щоб отримати статус прийнятної як надавач не забезпеченого фінансово кредитного захисту, гарант повинен підлягати внутрішній оцінці установою відповідно до положень секції 6 глави 3.

Компетентні органи повинні публікувати та вести список тих фінансових установ, які є прийнятними надавачами не забезпеченого фінансово кредитного захисту відповідно до пункту (f) параграфа 1, або методичні критерії для ідентифікації таких прийнятних надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту, разом з описом застосовних пруденційних вимог, і надавати список іншим компетентним органам відповідно до статті 117 Директиви 2013/36/ЄС.

Установа може використовувати установи, інвестиційні фірми, страхові і перестрахові компанії та експортно-кредитні агентства в якості допустимих надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту, що підпадає під дію режиму, визначеного у статті 153(3), якщо вони відповідають таким умовам:

(a) вони мають достатні експертні знання щодо надання не забезпеченого фінансово кредитного захисту;

(b) вони регулюються у спосіб, який є еквівалентним правилам, визначеним у цьому Регламенті, або мали, на момент надання кредитного захисту, кредитну оцінку визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як пов'язану з рівнем кредитної якості 3 або вище відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2;

(c) вони мали на момент надання кредитного захисту або протягом будь-якого періоду часу після цього внутрішній рейтинг з PD еквівалентним або нижчим за рівень кредитної якості 2 або вище, відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2;

(d) вони мають внутрішній рейтинг з PD, який є еквівалентним або нижчим за PD, пов'язаний за рівень кредитної якості 3 або вище, відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2.

Для цілі цієї статті кредитний захист, який надається експортно-кредитними агентствами, не повинен отримувати вигоду від будь-якої очевидної контргарантії центрального уряду.

Установи можуть використовувати гарантії як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист.

1. Установи можуть застосовувати наведені нижче типи кредитних деривативів та інструменти, які можуть складатися з таких кредитних деривативів або які є економічно подібними за ефективністю, як прийнятний кредитний захист:

(a) кредитні дефолтні свопи;

(b) свопи на сукупний дохід;

(c) кредитні ноти мірою, наскільки вони мають готівкове фінансування.

Якщо установа здійснює придбання кредитного захисту за допомогою свопів на сукупний дохід та обліковує чисті платежі за свопами як чистий прибуток, але не обліковує компенсаційне погіршення вартості активу, який захищено шляхом зменшень у справедливій вартості або будь-яких доповнень до резервів, цей кредитний захист не кваліфікується як прийнятний кредитний захист.

2. Якщо установа здійснює внутрішнє хеджування за допомогою кредитного дериватива, для того, щоб кредитний захист вважався прийнятним кредитним захистом для цілей цієї глави, кредитний ризик, перенесений до торгового портфеля, повинен передаватися третій особі або особам.

У випадках, коли внутрішнє хеджування було здійснено відповідно до першого підпараграфа та вимоги цієї глави не було задоволено, установи повинні застосовувати правила, викладені у секціях 4-6 для обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат, якщо вони набувають не забезпечений фінансово кредитний захист.

Угоди про балансовий неттінг, крім генеральних угод про неттінг, зазначених у статті стаття 206, повинні кваліфікуватися як прийнятна форма пом'якшення кредитного ризику, якщо задоволено такі умови:

(a) зазначені угоди є юридично ефективними та підлягають виконанню у всіх відповідних юрисдикціях, зокрема у випадку неплатоспроможності або банкрутства контрагента;

(b) установи здатні визначити на будь-який момент активи та зобов'язання, які є предметом зазначених угод;

(c) установи здійснюють моніторинг і контроль ризиків, пов'язаних із припиненням кредитного захисту на безперервній основі;

(d) установи здійснюють моніторинг і контроль релевантних експозицій на чистій основі та на безперервній основі.

Генеральні угоди про неттінг, які охоплюють операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу, повинні кваліфікуватися як прийнятна форма пом'якшення кредитного ризику, якщо забезпечення, яке надається відповідно до зазначених угод, відповідає усім вимогам, визначеним у статті 207(2)-(4), і якщо задоволено такі вимоги:

(a) вони є юридично ефективними та підлягають виконанню у всіх відповідних юрисдикціях, зокрема у випадку неплатоспроможності або банкрутства контрагента;

(b) вони дають стороні не у стані дефолту право припинити та своєчасно закрити усі операції відповідно до угоди у разі дефолту, зокрема, банкрутства або неплатоспроможності контрагента;

(c) вони надають можливість неттінгу доходів і втрат щодо операцій, які здійснюються відповідно до угоди, так щоб одна сторона не була винна іншій стороні будь-які чисті суми.

1. За всіх підходів і методів, фінансове забезпечення і золото повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення, яке відповідає вимогам, викладеним у параграфах 2-4.

2. Кредитна якість боржника і вартість забезпечення не повинні мати суттєвої позитивної кореляції. Якщо вартість забезпечення суттєво зменшується, лише ця обставина не повинна вважатися такою, що свідчить про значне погіршення кредитної якості боржника. Якщо кредитна якість боржника стає критичною, лише ця обставина не повинна вважатися такою, що свідчить про суттєве зменшення вартості забезпечення.

Цінні папери, випущені боржником або будь-якою пов'язаним суб'єктом групи, не повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення. Незважаючи на це, власні випуски боржником облігацій з покриттям, які підпадають під умови статті 129, кваліфікуються як прийнятне забезпечення, якщо вони задекларовані як забезпечення для операції репо, за умови, що вони відповідають умові, визначеній у першому підпараграфі.

3. Установи повинні виконувати законні і договірні умови та вживати усіх необхідних заходів для забезпечення можливості виконання усіх положень щодо забезпечення відповідно до законодавства, застосовного до їхнього інтересу у забезпеченні.

Установи повинні здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання угод щодо забезпечення в усіх відповідних юрисдикціях. Вони повинні повторно здійснювати цей перегляд для забезпечення безперервності примусового виконання.

4. Установи повинні виконати усі такі операційні вимоги:

(a) вони повинні належним чином документувати угоди щодо забезпечення, і мати чіткі та надійні процедури для своєчасної ліквідації забезпечення;

(b) вони повинні використовувати надійні процедури і процеси для контролю ризиків, які випливають із використання забезпечення, зокрема ризиків спотвореного або зменшеного кредитного захисту, ризиків оцінки вартості, ризиків, пов'язаних із припиненням кредитного захисту, ризиків концентрації, які випливають із використання забезпечення та взаємодії з загальним портфелем ризиків установи;

(c) вони повинні мати задокументовані політики і практики стосовно типів та сум прийнятного забезпечення;

(d) вони повинні розрахувати ринкову вартість забезпечення та відповідно переоцінювати її принаймні раз на шість місяців і, в будь-який момент, коли вони мають підґрунтя вважати, що відбулося суттєве зменшення ринкової вартості зобов'язання;

(e) якщо забезпечення утримує третя сторона, вони повинні здійснити належні кроки для відокремлення забезпечення третьої сторони від своїх власних активів;

(f) вони повинні забезпечити, що вони виділяють значні ресурси на впорядковане функціонування маржинальних угод з деривативами за позабіржовими операціями та контрагентами, які фінансують цінні папери, у частині своєчасності та достовірності своїх вихідних маржинальних вимог та часу реагування на вхідні маржинальні вимоги;

(g) вони повинні мати політики управління забезпеченнями для контролю, моніторингу і надання звітів щодо такого:

(i) ризиків, які виникають для маржинальних угод;

(ii) ризику концентрації для певних типів активів під забезпеченням;

(iii) повторного застосування забезпечення, зокрема, потенційного браку ліквідності, який є результатом повторного використання забезпечення, отриманого від контрагентів;

(iv) відмови від прав на забезпечення щодо контрагентів.

5. Додатково до задоволення усіх вимог, викладених у параграфах 2-4, для кваліфікації фінансового забезпечення як прийнятного забезпечення відповідно до простого методу фінансового забезпечення, залишковий строк погашення захисту повинен щонайменше дорівнювати залишковому строку погашення експозиції.

1. Нерухоме майно повинне кваліфікуватися як прийнятне забезпечення лише у разі, якщо виконано вимоги, викладені у параграфах 2-5.

2. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо правової визначеності:

(a) іпотека або збір підлягають виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору, і повинні бути належно та своєчасно документально оформлені;

(b) були виконані усі правові вимоги щодо встановлення застави;

(c) угода щодо захисту і юридичний процес, який лежить в її основі, дають установі можливість реалізувати вартість захисту у межах розсудливих часових рамок.

3. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо моніторингу вартості майна та оцінки вартості майна:

(a) установа здійснює моніторинг вартості майна на частій основі і щонайменше раз на рік для комерційного нерухомого майна і раз на три роки для житлової нерухомості. Установи здійснюють більш частий моніторинг, якщо ринок зазнає суттєвих змін щодо умов;

(b) оцінка вартості майна переглядається, коли доступна установам інформація свідчить про те, що вартість майна могла значного знизитися щодо загальних ринкових цін, і такий перегляд здійснюється суб'єктом оцінки вартості, який має необхідні кваліфікації, здатність та досвід для здійснення оцінки вартості і який є незалежним від процесу ухвалення рішень щодо кредиту. Для кредитів, які перевищують 3 мільйони євро або 5% власних коштів установи, оцінка вартості власності повинна переглядатися суб'єктом оцінки вартості щонайменше кожні три роки.

Установи можуть використовувати статистичні методи для моніторингу вартості нерухомого майна та ідентифікації нерухомого майна, яке вимагає переоцінки вартості.

4. Установи повинні чітко документувати типи житлової нерухомості та комерційного нерухомого майна, які вони приймають, та свої відповідні кредитні політики щодо нього.

5. Установи запроваджують процедури для моніторингу належного страхування кредитного захисту проти шкоди нерухомому майну.

1. Дебіторська заборгованість повинна кваліфікуватися як прийнятне забезпечення у разі, якщо виконано вимоги, встановлені в параграфах 2 і 3.

2. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо правової визначеності:

(a) правовий механізм, за допомогою якого забезпечення надається кредитній установі, повинен бути надійним і ефективним та забезпечувати чіткі права на забезпечення, зокрема, право на надходження від продажу забезпечення;

(b) установи повинні здійснювати усі необхідні кроки для виконання внутрішніх вимог щодо здійснення безпекового інтересу. Кредитні установи повинні мати право першого пріоритету вимоги щодо забезпечення, незважаючи на те, що такі вимоги все ще є предметом вимоги преференційних кредиторів, визначених у законодавчих положеннях;

(c) установи повинні здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання угод щодо забезпечення в усіх відповідних юрисдикціях;

(d) установи повинні належним чином документувати угоди щодо забезпечення, і мати чіткі та надійні процедури для своєчасного стягнення забезпечення;

(e) установи повинні мати запроваджені процедури, які забезпечують виконання будь-яких правових умов, які вимагаються для вчинення заяви про дефолт позичальника і своєчасного стягнення забезпечення;

(f) у випадку фінансових проблем або дефолту позичальника, установи повинні мати юридичне право продавати або передавати дебіторську заборгованість іншим сторонам без згоди боржників.

3. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо управління ризиками:

(a) установа повинна мати надійний процес для визначення кредитного ризику, пов'язаного з дебіторською заборгованістю. Такий процес повинен включати аналіз бізнесу та галузі позичальника і типів клієнтів, з якими боржник здійснює комерційну діяльність. Якщо установа покладається на позичальників для визначення кредитного ризику клієнтів, установа повинна переглянути кредитні практики позичальників для визначення їх достовірності і надійності;

(b) різниця між сумою експозиції і вартістю дебіторської заборгованості повинна відображати усі належні фактори, зокрема, кошти отримання, концентрацію в рамках пулу дебіторської заборгованості індивідуального позичальника, і потенційний ризик концентрації щодо загальних експозицій установи поза тими, які контролюються відповідно до загальної методології установи. Установи повинні забезпечити процес постійного моніторингу, застосовний до дебіторської заборгованості. Вони повинні також переглядати на регулярній основі відповідність положенням кредиту, природоохоронним обмеженням та іншим вимогам;

(c) дебіторська заборгованість позичальника повинна бути диверсифікована, і її не повинно бути невиправдано корельовано з позичальником. Якщо існує суттєва позитивна кореляція, установи повинні враховувати супровідні ризики під час визначення величин маржі для пулу забезпечення в цілому;

(d) установи не повинні використовувати дебіторську заборгованість від афілійованих осіб позичальника, зокрема дочірніх компаній та працівників, в якості прийнятного кредитного захисту;

(e) установа повинна запровадити задокументований процес отримання платежів від дебіторської заборгованості у проблемних ситуаціях. Установи повинні передбачити необхідні можливості для отримання платежів, навіть якщо вони зазвичай покладаються на позичальників для отримання.

Фізичне забезпечення, крім забезпечення у формі нерухомого майна, повинне кваліфікуватися відповідно до підходу ОВР, якщо задоволено такі умови:

(a) угода про забезпечення, відповідно до якої фізичне забезпечення надається установі, повинна бути юридично дійсною та підлягати виконанню в усіх відповідних юрисдикціях, та повинна надавати установі можливість реалізувати вартість забезпечення протягом розсудливого періоду часу;

(b) з єдиним виключенням щодо дозволених пріоритетних вимог, зазначених у статті 209(2)(b), лише перші обтяження або платежі щодо забезпечення повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення, і установа повинна мати пріоритет щодо усіх інших кредиторів, які виставляють вимоги стосовно реалізованих надходжень від забезпечення;

(c) установа повинна здійснювати моніторинг вартості забезпечення на частій основі щонайменше раз на кожен рік. Установи здійснюють більш частий моніторинг, якщо ринок зазнає суттєвих змін щодо умов;

(d) кредитна угода повинна включати детальні описи забезпечення, а також детальні специфікації способу та частоти переоцінки вартості;

(e) установи повинні чітко документувати свої внутрішні кредитні політики і процедури, доступні для вивчення типів фізичного забезпечення, які вони приймають, та політики і практики, які вони запровадили, щодо належного обсягу для кожного типу зобов'язання, пропорційно до суми експозиції;

(f) кредитні політики установ щодо структури операції повинні враховувати таке:

(i) належні вимоги щодо забезпечення пропорційно до суми експозиції;

(ii) здатність швидко ліквідувати зобов'язання;

(iii) здатність об'єктивно встановлювати ціну або ринкову вартість;

(iv) частоту, з якою вартість може бути негайно отримана, зокрема, за допомогою професійної оцінки або оцінки вартості;

(v) волатильність або замінник волатильності щодо вартості забезпечення.