Імплементаційний Регламент Комісії (ЄС) 2018/574 від 15 грудня 2017 року про технічні стандарти для створення та забезпечення функціонування системи відстеження тютюнових виробів

Цей Регламент встановлює технічні стандарти для створення та забезпечення функціонування системи відстеження тютюнових виробів, передбаченої статтею 15 Директиви 2014/40/ЄС.

Для цілей цього Регламенту, окрім термінів та означень, встановлених у статті 2 Директиви 2014/40/ЄС, застосовуються такі терміни та означення:

(1) "унікальний ідентифікатор" означає літерно-цифровий код, що надає змогу ідентифікувати одиничну пачку або агреговане паковання тютюнових виробів;

(2) "суб'єкт господарювання" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка задіяна у торгівлі тютюновими виробами, зокрема для експорту, від виробника до останнього суб’єкта господарювання у ланцюгу постачання до першого пункту роздрібної торгівлі;

(3) "перший пункт роздрібної торгівлі" означає об’єкт, у якому тютюнові вироби вперше вводяться в обіг, зокрема торговельні автомати, які використовують для продажу тютюнових виробів;

(4) "експорт" означає перевезення із Союзу у третю країну;

(5) "агреговане паковання" означає будь-яке паковання, що містить більш ніж одну одиничну пачку тютюнового виробу;

(6) "об'єкт" означає будь-яке місце, будівлю, або торговельний автомат, де виробляють, зберігають або вводять в обіг тютюнові вироби;

(7) "засіб проти втручання" означає пристрій, що дає змогу записувати процес верифікації після нанесення кожного унікального ідентифікатора на рівні одиниці у відео- або лог-файлі, який після запису не може бути змінений суб’єктом господарювання;

(8) "пласкі офлайн-файли" означають електронні файли, створювані та утримувані кожним емітентом ідентифікаторів, які містять дані у звичайному текстовому форматі, що дає змогу здійснювати витяги інформації, закодованої в унікальних ідентифікаторах (окрім відмітки часу), які використовують на рівні одиничних пачок та агрегованого паковання без отримання доступу до системи репозиторіїв;

(9) "реєстр" означає запис усіх кодів ідентифікаторів, згенерованих для суб’єктів господарювання, операторів перших пунктів роздрібної торгівлі, об’єктів та машин разом із відповідною інформацією, який створює та веде кожен емітент ідентифікаторів;

(10) "носій інформації" означає носій, що представляє дані у форматі, придатному для зчитування за допомогою певного пристрою;

(11) "машина" означає обладнання, яке використовують для вироблення тютюнових виробів, що становлять невід’ємну частину процесу виробництва;

(12) "відмітка часу" означає дату та час певної зафіксованої події, записану у встановленому форматі відповідно до стандарту UTC (Всесвітнього координованого часу);

(13) "первинний репозиторій" означає репозиторій, у якому зберігають дані щодо відстеження, що стосуються винятково виробів певного виробника або імпортера;

(14) "вторинний репозиторій" означає репозиторій, що містить копію всіх даних щодо відстеження, які зберігаються у первинних репозиторіях;

(15) "маршрутизатор" означає пристрій, встановлений у вторинному репозиторії, що передає дані між різними складовими системи репозиторіїв;

(16) "система репозиторіїв" означає систему, яка складається із первинних репозиторіїв, вторинного репозиторію та маршрутизатора;

(17) "спільний словник даних" означає набір інформації, що описує зміст, формат та структуру бази даних та відношення між її елементами, який використовують для контролю доступу до баз даних, спільних для всіх первинних та вторинних репозиторіїв, та управління ними;

(18) "робочий день" означає кожен робочий день у державі-члені, стосовно якої є компетентним емітент ідентифікаторів;

(19) "перевантаження" означає будь-яке переміщення тютюнових виробів із одного транспортного засобу на інший, під час якого тютюнові вироби не ввозять до об’єкта й не вивозять із нього;

(20) "торговий фургон" означає транспортний засіб, який використовують для постачання тютюнових виробів до різних пунктів роздрібної торгівлі у кількостях, які не були попередньо призначені для такого постачання.

1. Кожна держава-член повинна призначити суб’єкт (далі - "емітент ідентифікаторів"), відповідальний за генерування та випускання унікальних ідентифікаторів відповідно достатей 8, 9, 11 та 13 у межах періоду з максимальною тривалістю в один рік із дати набуття чинності цим Імплементаційним регламентом.

2. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб призначення емітентів ідентифікаторів, які мають намір звертатися до субпідрядників для виконання своїх функцій, розглядалося лише у разі, якщо їм повідомили ідентифікаційні дані будь-яких таких субпідрядників.

3. Емітент ідентифікаторів повинен бути незалежним та відповідати критеріям, визначеним у статті 35.

4. Кожен емітент ідентифікаторів повинен мати унікальний ідентифікаційний код. Зазначений код повинен складатися з літер і цифр та відповідати стандарту Міжнародної організації стандартизації/Міжнародної електротехнічної комісії ("ISO/IES") 15459-2:2015.

5. У випадках, коли той самий емітент ідентифікаторів призначений більш ніж в одній державі-члені, його необхідно ідентифікувати за тим самим кодом.

6. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про призначення емітента ідентифікаторів та його ідентифікаційний код упродовж одного місяця з моменту його призначення.

7. Держави-члени повинні забезпечувати оприлюднення інформації, пов’язаної з ідентифікаційними даними призначеного емітента ідентифікаторів та його ідентифікаційним кодом, та онлайн-доступ до такої інформації.

8. Кожна держава-член повинна запровадити відповідні інструменти для забезпечення:

(a) подальшої відповідності емітента ідентифікаторів, якого призначила така держава-член, вимозі щодо незалежності відповідно до статті 35; та

(b) безперервності надання послуг, які надають послідовні емітенти ідентифікаторів, у випадку, якщо на місце попереднього емітента ідентифікаторів надавати такі послуги призначають нового емітента ідентифікаторів. Для цього держави-члени повинні вимагати, щоб емітенти ідентифікаторів розробляли план виходу для визначення процедур, дотримання яких гарантуватиме безперервність діяльності до призначення нового емітента ідентифікаторів.

9. Емітент ідентифікаторів може встановлювати для суб'єктів господарювання плату винятково за генерування та випускання унікальних ідентифікаторів та стягувати таку плату. Зазначена плата повинна мати недискримінаційний характер та бути пропорційною до кількості унікальних ідентифікаторів, згенерованих та випущених для суб’єктів господарювання, з урахуванням способу надання.

1. Для тютюнових виробів, які виробляють у Союзі, компетентним емітентом ідентифікаторів повинен бути суб’єкт, призначений для держави-члена, у якій виробляють такі вироби.

Як відступ від першого підпараграфа, компетентним емітентом ідентифікаторів повинен бути суб'єкт, призначений для держави-члена, у якій вводять в обіг такі вироби, у випадках, коли така вимога встановлена у такій державі-члені.

2. Для тютюнових виробів, які імпортують до Союзу, компетентним емітентом ідентифікаторів повинен бути суб’єкт, призначений для держави-члена, у якій вводять в обіг такі вироби.

3. Для тютюнових виробів, які упаковують у агреговане паковання в Союзі, компетентним емітентом ідентифікаторів повинен бути суб’єкт, призначений для держави-члена, у якій відбувається агрегування таких виробів.

4. Для тютюнових виробів, призначених для експорту, компетентним емітентом ідентифікаторів повинен бути суб'єкт, призначений для держави-члена, у якій виробляють такі вироби.

5. У разі тимчасової відсутності компетентного емітента ідентифікаторів, Комісія може уповноважити суб’єктів господарювання використовувати послуги іншого емітента ідентифікаторів, призначеного відповідно до статті 3.

1. Унікальні ідентифікатори, згенеровані емітентами ідентифікаторів, можуть використовувати для маркування одиничних пачок або агрегованого паковання, як передбачено статтями 6 та 10, упродовж максимального періоду тривалістю 6 місяців від дати отримання таких унікальних ідентифікаторів суб’єктом господарювання. Після завершення зазначеного періоду часу унікальні ідентифікатори повинні ставати недійсними, а суб’єкти господарювання повинні забезпечувати їх невикористання для маркування одиничних пачок або агрегованого паковання.

2. Система репозиторіїв повинна забезпечувати автоматичну деактивацію унікальних ідентифікаторів, які не були використані упродовж 6-місячного періоду, зазначеного в параграфі 1.

3. Виробники та імпортери можуть у будь-який час деактивувати унікальні ідентифікатори шляхом передання запиту на деактивацію до відповідного первинного репозиторію. Інші суб’єкти господарювання можуть деактивувати унікальні ідентифікатори шляхом передання запиту на деактивацію через маршрутизатор. Зазначений запит на деактивацію повинен здійснюватися в електронному вигляді відповідно до статті 36та містити інформацію, перелік якої надано в пункті 2.3 секції 2 глави II додатка II, у форматі, встановленому в зазначеному пункті. Така деактивація не повинна порушувати цілісність інформації, пов’язаної з відповідним унікальним ідентифікатором, збережену раніше.

1. Виробники та імпортери повинні маркувати кожну одиничну пачку, яку виробляють у Союзі чи імпортують до нього, унікальним ідентифікатором (УІ) на рівні одиничної пачки відповідно до статті 8.

2. У випадку з тютюновими виробами, які виробляють поза межами Союзу, УІ на рівні одиничної пачки необхідно наносити на кожну одиничну пачку до того, які відповідний тютюновий виріб імпортують до Союзу.

1. Виробники та імпортери повинні забезпечувати верифікацію нанесення УІ на рівні одиничної пачки на предмет правильності нанесення та читабельності безпосередньо після нанесення таких УІ.

2. Процес, зазначений у параграфі 1, повинен бути захищений за допомогою засобу проти втручання, наданого та встановленого незалежним стороннім надавачем послуг, який подаватиме відповідним державам-членам та Комісії декларацію щодо відповідності встановленого засобу вимогам цього Регламенту.

3. У випадках, коли процес, зазначений у параграфі 1, не підтверджує правильності нанесення та повної читабельності УІ на рівні одиничної пачки, виробники та імпортери повинні повторно нанести УІ на рівні одиничної пачки.

4. Виробники та імпортери повинні забезпечувати доступність інформації, записаної за допомогою засобу проти втручання, упродовж 9-місячного періоду з моменту запису.

5. Виробники та імпортери повинні на вимогу держав-членів надавати повний доступ до записів процесу верифікації, створених за допомогою засобу проти втручання.

6. Як відступ від параграфів 2, 4 та 5, обов'язок щодо встановлення засобу проти втручання не повинен засто со вуватися:

(a) до 20 травня 2020 року до процесів виробництва, які здійснюють суб'єкти господарювання або, у застосовних випадках, групи підприємств, до яких вони належать, що за 2019 календарний рік на рівні Союзу нанесли менш ніж 120 млн УІ нарівні одиничної пачки;

(b) до 20 травня 2021 року до процесів виробництва, які здійснюють суб'єкти господарювання, на які поширюються визначення малих та середніх підприємств, встановлене Рекомендацією Комісії 2003/361/ЄС (-1);

(c) до процесів виробництва, які здійснюють повністю вручну.

1. Кожна одинична пачка тютюнових виробів повинна бути позначена УІ на рівні одиничної пачки. Такий УІ повинен становити якомога коротшу послідовність літер і цифр, але не довшу, ніж 50 знаків. Така послідовність повинна бути унікальною для кожної одиничної пачки та повинна складатися із таких елементів даних:

(a) на першому місці - літери й цифри, з яких складається ідентифікаційний код емітента ідентифікаторів, присвоєний відповідно до статті 3(4);

(b) послідовність літер і цифр, імовірність вгадати які повинна бути незначною та у будь-якому випадку нижчою, ніж один на десять тисяч ("серійний номер");

(c) код ("код виробу"), який дає змогу визначати такі дані:

i. місце виробництва;

ii. об'єкт виробництва, згаданий у статті 16;

iii. машини, які використовують для виготовлення тютюнових виробів, зазначених у статті 18;

iv. опис виробу;

v. запланований ринок роздрібної торгівлі;

vi. запланований маршрут відправлення;

vii. у застосовних випадках, імпортер до Союзу;

(d) наприкінці - відмітка часу у вигляді восьмизначної цифрової послідовності у форматі РРММДДгг, на позначення дати та часу виробництва.

2. Емітенти ідентифікаторів повинні відповідати за генерування коду, який складається із елементів, перелік яких подано в параграфі 1, пункти (a), (b) та (c).

3. Виробники або імпортери повинні додавати відмітку часу, зазначену в параграфі 1, пункт (d), до коду, згенерованого емітентом ідентифікаторів, відповідно до параграфа 2.

4. УІ на рівні одиничної пачки не повинні охоплювати будь-яких елементів даних, окрім даних, перелік яких подано у параграфі 1.

У випадку, коли емітенти ідентифікаторів використовують для генерування УІ на рівні одиничної пачки кодування або стиснення, вони повинні інформувати компетентні органи держав-членів та Комісії про алгоритми, які використовують для такого кодування та стиснення. УІ на рівні одиничної пачки не повинні використовуватися повторно.

1. Виробники та імпортери повинні надсилати компетентним емітентам ідентифікаторів запити на отримання УІ на рівні одиничної пачки, зазначених устатті 8. Такі запити необхідно здійснювати в електронному вигляді відповідно до статті 36.

2. Виробники та імпортери, які здійснюють такі запити, повинні надавати інформацію, перелік якої подано в пункті 2.1 секції 2 глави II додатка II, у форматі, встановленому в зазначеному пункті.

3. Емітент ідентифікаторів повинен упродовж двох робочих днів після отримання такого запиту та в наведеному нижче порядку:

(a) згенерувати коди, зазначені у статті 8(2);

(b) передати коди разом із інформацією, зазначеною в параграфі 2 цієї статті, через маршрутизатор у первинний репозиторій виробника або імпортера, який здійснює запит, відповідно до положень статті 26; та

(c) передати коди в електронному вигляді виробнику або імпортеру, який здійснює запит.

4. Утім, держава-член може вимагати, щоб емітенти ідентифікаторів також пропонували фізичну доставку УІ на рівні одиничної пачки як альтернативу їх передаванню в електронному вигляді. У випадках, коли емітенти ідентифікаторів пропонують фізичну доставку, виробники та імпортери повинні зазначати, чи здійснюють вони запит на фізичну доставку. У такому випадку, емітент ідентифікаторів повинен упродовж 10 робочих днів із моменту отримання запиту та в наведеному порядку:

(a) згенерувати коди, зазначені у статті 8(2);

(b) передати зазначені коди разом із інформацією, зазначеною в параграфі 2, через маршрутизатор у первинний репозиторій виробника або імпортера, який здійснює запит, відповідно до положень статті 26;

(c) доставити зазначені коди виробнику або імпортеру, який здійснює запит, у вигляді оптичних штрих-кодів, які відповідають статті 21, розміщених на фізичних носіях, як-от на клейких етикетках.

5. Упродовж одного робочого дня виробники та імпортери можуть скасувати запит, надісланий відповідно до параграфа 1 шляхом надсилання повідомлення про відкликання, як визначено нижче в пункті 5 секції 5 глави II додатка II.

1. У випадку, коли суб'єкти господарювання ухвалюють рішення стосовно дотримання обов'язків щодо записування, передбачених статтею 15(5) Директиви 2014/40/ЄС, шляхом записування агрегованого паковання, вони повинні маркувати унікальними ідентифікаторами (УІ на рівні агрегованого паковання) агреговане паковання тютюнових виробів.

2. УІ на рівні агрегованого паковання повинні генеруватися та випускатися на підставі запитів, поданих до компетентного емітента ідентифікаторів, або безпосередньо суб'єктом господарювання.

3. У випадку, коли УІ на рівні агрегованого паковання генерують на підставі запитів до компетентного емітента ідентифікаторів, такий УІ повинен відповідати структурі, визначеній у статті 11(1).

4. У випадку, коли УІ на рівні агрегованого паковання генерує безпосередньо суб'єкт господарювання, такий УІ повинен становити код окремої одиниці, згенерований відповідно до стандарту ISO/IEC 15459-1:2014, або ISO/IEC 15459-4:2014, або їх останніх еквівалентів.

1. Для УІ на рівні агрегованого паковання, генерованих на підставі запиту до компетентного емітента ідентифікаторів, структура УІ на рівні агрегованого паковання повинна становити літерно-цифрову послідовність, що складається щонайбільше зі 100 знаків, є унікальною для відповідного агрегованого паковання та повинна складатися з таких елементів даних:

(a) на першому місці - літери й цифри, з яких складається ідентифікаційний код емітента ідентифікаторів, присвоєний відповідно до статті 3(4);

(b) послідовність літер і цифр, імовірність вгадати які повинна бути незначною та у будь-якому випадку нижчою, ніж один на десять тисяч ("серійний номер");

(c) ідентифікаційний код об'єкта (як визначено у статті 16), у якому було здійснено агрегування;

(d) наприкінці - відмітка часу у вигляді восьмизначної цифрової послідовності у форматі РРММДДгг, на позначення дати та часу агрегування.

2. Емітенти ідентифікаторів повинні відповідати за генерування коду, який складається із елементів, перелік яких подано в параграфі 1, пункти (a), (b) та (c).

3. Суб'єкти господарювання повинні додавати відмітку часу, зазначену в параграфі 1, пункт (d), до коду, згенерованого емітентом ідентифікаторів, відповідно до параграфа 2.

4. Суб'єкти господарювання можуть доповнювати УІ на рівні агрегованого паковання додатковою інформацією за умови неперевищення максимальної кількості знаків, визначеної в параграфі 1. Будь-яку таку інформацію може бути подано лише після даних, зазначених у параграфі 1.

1. УІ на рівні агрегованого паковання повинен передбачати можливість виявлення переліку всіх унікальних ідентифікаторів, які містяться в агрегованому пакованні, за допомогою електронного посилання на систему репозиторіїв.

2. Для створення посилання, зазначеного в параграфі 1, виробники та імпортери повинні передавати у свій первинний репозиторій інформацію, перелік якої надано в пункті 3.2секції 3 глави II додатка II у форматі, встановленому в зазначеному пункті.

3. Для створення посилання, зазначеного в параграфі 1, інші суб'єкти господарювання, окрім виробників та імпортерів, повинні передавати через маршрутизатор до вторинного репозиторію інформацію, перелік якої надано в пункті 3.2 секції 3 глави II додатка II у форматі, встановленому в зазначеному пункті.

1. Суб'єкти господарювання, які здійснюють запит на отримання УІ на рівні агрегованого паковання на підставі запиту до компетентного емітента ідентифікаторів, повинні здійснювати такі запити в електронному вигляді відповідно до статті 36.

2. Суб'єкти господарювання, які здійснюють такі запити, повинні надавати інформацію, перелік якої надано в пункті 2.2 секції 2 глави II додатка II, у форматі, встановленому в зазначеному пункті.

3. Для виробників та імпортерів емітент ідентифікаторів повинен упродовж двох робочих днів після отримання такого запиту та в наведеному нижче порядку:

(a) згенерувати код, зазначений у статті 11(2);

(b) передати зазначені коди разом із інформацією, зазначеною в параграфі 2, через маршрутизатор у первинний репозиторій виробника або імпортера, який здійснює запит, відповідно до положень статті 26; та

(c) передати коди в електронному вигляді виробнику або імпортеру, який здійснює запит.

4. Для інших суб'єктів господарювання, окрім виробників та імпортерів, емітент ідентифікаторів повинен упродовж двох робочих днів після отримання такого запиту та у наведеному нижче порядку:

(a) згенерувати код, зазначений устатті 11(2);

(b) передати зазначені коди разом із інформацією, зазначеною в параграфі 2, через маршрутизатор у вторинний репозиторій, створений відповідно до статті 27; та

(c) передати зазначені коди в електронному вигляді суб’єктам господарювання, які здійснюють запит.

5. Упродовж одного робочого дня суб'єкти господарювання можуть скасувати запит, надісланий відповідно до параграфа 1, шляхом надсилання повідомлення про відкликання, як визначено нижче в пункті 5секції 5 глави II додатка II, у форматі, встановленому в зазначеному пункті.

6. УІ на рівні агрегованого паковання, випущені компетентними емітентами ідентифікаторів, не повинні використовуватися повторно.

1. Суб'єкти господарювання та оператори перших пунктів роздрібної торгівлі повинні звертатися із заявою про надання їм ідентифікаційного коду до компетентного емітента ідентифікаторів для кожної держави-члена, у якій вони забезпечують функціонування щонайменше одного об'єкта. Імпортери повинні подавати заяву на надання їм ідентифікаційного коду до компетентного емітента ідентифікаторів для кожної держави-члена, у якій вони вводять в обіг свої вироби.

2. Суб’єкти господарювання та оператори перших пунктів роздрібної торгівлі, які здійснюють запит відповідно до параграфа 1, повинні надавати інформацію, перелік якої надано в пункті 1.1 секції 1 глави II додатка II, у форматі, встановленому в зазначеному пункті.

3. Оператори перших пунктів роздрібної торгівлі також можуть бути звільнені від обов’язку подавати заяву про надання ідентифікаційного коду суб’єкта господарювання будь-яким іншим зареєстрованим суб’єктом господарювання. Така реєстрація стороннім надавачем послуг повинна здійснюватися за згодою оператора першого пункту роздрібної торгівлі. Сторонній надавач послуг повинен повідомити оператору першого пункту роздрібної торгівлі повні деталі щодо реєстрації, зокрема присвоєний ідентифікаційний код суб’єкта господарювання.

4. Суб’єкти господарювання та оператори перших пунктів роздрібної торгівлі повинні повідомляти емітенту ідентифікаторів про будь-які ідентифікаційні коди суб’єктів господарювання, присвоєні їм іншими емітентами ідентифікаторів. Якщо на час реєстрації це не можливо, суб'єкти господарювання повинні надавати таку інформацію щонайпізніше упродовж двох робочих днів із часу отримання ідентифікаційних кодів суб’єкта господарювання, присвоєних іншим емітентом ідентифікаторів.

5. Про будь-які зміни інформації, наданої в початковій заяві, а також про будь-яке припинення діяльності оператора відповідний оператор повинен негайно повідомляти емітента ідентифікаторів у форматах, зазначених у пунктах 1.2 та 1.3 секції 1 глави II додатка II.

1. Після отримання запиту відповідно до статті 14емітент ідентифікаторів повинен згенерувати ідентифікаційний код суб’єкта господарювання, який складається із таких елементів, розташованих у наведеному нижче порядку:

(a) на першому місці - літери й цифри, з яких складається ідентифікаційний код емітента ідентифікаторів, присвоєний відповідно до статті 3(4); та

(b) на другому місці - літерно-цифрова послідовність, яка є унікальною серед інших кодів емітента ідентифікаторів.

2. Упродовж двох робочих днів емітент ідентифікаторів повинен передати такий код суб’єкту господарювання, який здійснює відповідний запит.

3. Уся інформація, яку подають емітенту ідентифікаторів згідно зі статтею 14(2), а також відповідні ідентифікаційні коди повинні входити до реєстру, що його створить, яким буде управляти та який буде оновлювати компетентний емітент ідентифікаторів.

4. У належно обґрунтованих випадках держави-члени можуть, відповідно до свого національного права, звернутися до емітента ідентифікаторів із вимогою деактивувати ідентифікаційний код суб’єкта господарювання. У таких випадках держави-члени повинні повідомляти суб’єкт господарювання або оператора першого пункту роздрібної торгівлі про таку деактивацію, а також про підстави для її здійснення. Деактивація ідентифікаційного коду суб’єкта господарювання повинна тягнути за собою автоматичну деактивацію пов’язаних із ним ідентифікаційних кодів об'єктів та ідентифікаційних кодів машин.

5. Суб’єкти господарювання та оператори перших пунктів роздрібної торгівлі повинні обмінюватися інформацією про їхні відповідні ідентифікаційні коди суб'єктів господарювання для створення можливості записування та передавання інформації про транзакції суб’єктами господарювання відповідно до статті 33.

1. Усі об'єкти, від виробництва до першого пункту роздрібної торгівлі, повинні мати ідентифікаційний код (ідентифікаційний код об'єкта), згенерований компетентним емітентом ідентифікаторів для території, на якій розташований об'єкт.

2. Суб'єкти господарювання та оператори перших пунктів роздрібної торгівлі повинні подавати заяви на отримання ідентифікаційних кодів об'єктів та надавати емітентам ідентифікаторів інформацію, перелік якої надано впункті 1.4секції 1 глави II додатка II, у форматі, встановленому в зазначеному пункті.

3. У випадку перших пунктів роздрібної торгівлі, обов'язок щодо подання заяв на отримання ідентифікаційного коду об'єкта повинен стосуватися оператора першого пункту роздрібної торгівлі. Від такого обов'язку оператора першого пункту роздрібної торгівлі може звільнити будь-який інший суб'єкт господарювання, який діє від його імені. Така реєстрація стороннім надавачем послуг повинна здійснюватися за згодою оператора першого пункту роздрібної торгівлі. Сторонній надавач послуг повинен повідомити оператору першого пункту роздрібної торгівлі повні деталі щодо реєстрації, зокрема присвоєний ідентифікаційний код об'єкта.

4. Обов'язок щодо подання заяв на отримання ідентифікаційного коду об'єкта, пов'язаного з об'єктами виробництва, розташованими за межами Союзу, повинен стосуватися імпортерів, які мають осідок у Союзі. Імпортер повинен звернутися до будь-якого емітента ідентифікаторів, призначеного державою-членом, у якій вводяться в обіг вироби такого імпортера. Така здійснювана імпортером реєстрація повинна проводитися за згодою суб'єкта, відповідального за зазначений об’єкт виробництва, розташований у третій країні. Імпортер повинен повідомити суб'єкту господарювання, відповідальному за такий об’єкт виробництва, розташований у третій країні, повні деталі щодо реєстрації, зокрема присвоєний ідентифікаційний код об’єкта.

5. Про будь-які зміни інформації, наданої в початковій заяві, а також про будь-яке закриття об'єкта суб'єкт господарювання повинен негайно повідомляти емітента ідентифікаторів у форматах, зазначених у пунктах 1.5 та 1.6 секції 1 глави II додатка II.

1. Після отримання запиту відповідно до статті 16емітент ідентифікаторів повинен згенерувати ідентифікаційний код об'єкта, який складається із таких елементів, розташованих у наведеному нижче порядку:

(a) на першому місці - літери й цифри, з яких складається ідентифікаційний код емітента ідентифікаторів, присвоєний відповідно до статті 3(4); та

(b) на другому місці - літерно-цифрова послідовність, яка є унікальною серед інших кодів емітента ідентифікаторів.

2. Упродовж двох робочих днів від часу отримання відповідного запиту, емітент ідентифікаторів повинен передати такий код суб'єкту господарювання, який здійснює запит.

3. Уся інформація, яку подають емітенту ідентифікаторів згідно зі статтею 16(2), а також відповідні ідентифікаційні коди повинні входити до реєстру, що його створить, яким буде управляти та який буде оновлювати компетентний емітент ідентифікаторів.

4. У належно обґрунтованих випадках держави-члени можуть звернутися до емітента ідентифікаторів із вимогою деактивувати ідентифікаційний код об'єкта. У таких випадках держави-члени повинні повідомляти суб'єкт господарювання або оператора першого пункту роздрібної торгівлі про таку деактивацію, а також про підстави для її здійснення. Деактивація ідентифікаційного коду об'єкта повинна тягнути за собою автоматичну деактивацію пов'язаних із ним ідентифікаційних кодів машин.

5. Суб’єкти господарювання та оператори перших пунктів роздрібної торгівлі повинні обмінюватися інформацією про їхні відповідні ідентифікаційні коди об'єктів для створення можливості запису та передавання інформації про переміщення виробів суб'єктами господарювання відповідно достатті 32.

1. Кожна машина повинна мати ідентифікаційний код (ідентифікаційний код машини), згенерований компетентним емітентом ідентифікаторів для території, на якій розташований об'єкт.

2. Виробники та імпортери повинні подавати заяви на отримання ідентифікаційних кодів машин та надавати емітентам ідентифікаторів інформацію, перелік якої надано в пункті 1.7 секції 1 глави II додатка II, у форматі, встановленому в зазначеному пункті.

3. Обов'язок щодо подання заяв на отримання ідентифікаційного коду машини, пов'язаного з машинами, розташованими за межами Союзу, повинен стосуватися імпортерів, які мають осідок у Союзі. Імпортер повинен звернутися до будь-якого емітента ідентифікаторів, призначеного державою-членом, у якій вводяться в обіг вироби такого імпортера. Така здійснювана імпортером реєстрація повинна проводитися за згодою суб’єкта, відповідального за зазначений об'єкт виробництва, розташований у третій країні. Імпортер повинен повідомити суб'єкту господарювання, відповідальному за такий об'єкт виробництва, розташований у третій країні, повні деталі щодо реєстрації, зокрема присвоєний ідентифікаційний код машини.

4. Про будь-які зміни інформації, наданої в початковій заяві, а також про будь-яке виведення з експлуатації зареєстрованих машин, виробник або імпортер повинен негайно повідомляти емітента ідентифікаторів у форматах, зазначених у пунктах 1.8 та 1.9 секції 1 глави II додатка II.

1. Після отримання запиту відповідно до статті 16емітент ідентифікаторів повинен згенерувати ідентифікаційний код машини, який складається із таких елементів, розташованих у наведеному нижче порядку:

(a) на першому місці - літери й цифри, з яких складається ідентифікаційний код емітента ідентифікаторів, присвоєний відповідно до статті 3(4); та

(b) на другому місці - літерно-цифрова послідовність, яка є унікальною серед інших кодів емітента ідентифікаторів.

2. Упродовж двох робочих днів емітент ідентифікаторів повинен передати такий код суб'єкту господарювання, який здійснює відповідний запит.

3. Уся інформація, яку подають емітенту ідентифікаторів згідно зі статтею 18(2), а також відповідні ідентифікаційні коди повинні входити до реєстру, що його створить, яким буде управляти та який буде оновлювати компетентний емітент ідентифікаторів.

4. У належно обґрунтованих випадках держави-члени можуть звернутися до емітента ідентифікаторів із вимогою деактивувати ідентифікаційний код машини. У таких випадках держави-члени повинні повідомляти виробників та імпортерів про таку деактивацію, а також про підстави для її здійснення.

1. Емітенти ідентифікаторів повинні створювати пласкі офлайн-файли, а також реєстри інформації, зазначеної у статтях 14(2), 16(2) та 18(2), разом із пояснювальними записами про структуру таких пласких файлів та реєстрів.

2. Обсяг пласких офлайн-файлів повинен становити не більше ніж 2 гігабайти на одного емітента ідентифікаторів. Кожен рядок такого плаского файлу повинен містити один запис, поля в якому мають бути розділені відокремлювальними символами, як-от комами або символами табуляції.

3. Емітенти ідентифікаторів повинні забезпечувати передання оновлених копій усіх пласких офлайн-файлів, реєстрів та пов’язаних із ними пояснювальних приміток в електронному вигляді через маршрутизатор до вторинного репозиторію.

4. Держави-члени можуть адаптовувати обмеження обсягу пласких офлайн-файлів, зазначених у параграфі 2, беручи до уваги середньостатистичний обсяг доступної пам’яті, встановленої на засобах верифікації, які використовують для офлайн-перевірок унікальних ідентифікаторів, а також загальну кількість емітентів ідентифікаторів.

1. УІ на рівні одиничної пачки необхідно кодувати з використанням щонайменше одного з наведених нижче типів носіїв інформації:

(a) придатного до зчитування за допомогою оптичних пристроїв матричного штрих-коду Data Matrix із рівнем захисту від помилок та їх виправлення, еквівалентним версії Data Matrix ECC200 або вище. Штрих-коди, які відповідають стандарту ISO/IEC 16022:2006 повинні вважатися такими, що відповідають вимогам, визначеним у цьому пункті;

(b) придатного до зчитування за допомогою оптичних пристроїв QR-коду зі здатністю відновлення приблизно 30 %. Штрих-коди, які відповідають стандарту ISO/IEC 18004:2015 із рівнем виправлення помилок "H" повинні вважатися такими, що відповідають вимогам, визначеним у цьому пункті;

(c) придатного до зчитування за допомогою оптичних пристроїв штрих-коду DotCode із рівнем захисту від помилок та їх виправлення, еквівалентним рівню, який забезпечує алгоритм виправлення помилок Ріда-Соломона, де кількість знаків перевірки (NC) дорівнює трьом плюс кількість знаків даних (ND), розділена на два (NC = 3 + ND/2), або вищим за такий рівень. Штрих-коди, які відповідають специфікації символів DotCode "ISS DotCode Symbology Specification", опублікованої Асоціацією автоматичної ідентифікації та мобільності ("АІМ") (редакція 3.0, серпень 2014 року), повинні вважатися такими, що відповідають вимогам, визначеним у цьому пункті.

2. У випадку надсилання УІ на рівні одиничної пачки в електронному вигляді відповідальність за кодування УІ на рівні одиничної пачки відповідно до параграфа 1 лежить на виробниках та імпортерах.

3. У випадку фізичної доставки УІ на рівні одиничної пачки відповідальність за кодування відповідно до параграфа 1 кодів, згенерованих згідно зі статтею 8(2), лежить на емітентах ідентифікаторів.

4. Як відступ від параграфа 1, виробники та імпортери можуть додавати відмітку часу окремо від зазначеного носія інформації у форматі РРММДДгг як код, придатний для прочитання людиною.

5. Суб’єкти господарювання повинні кодувати УІ на рівні агрегованого паковання з використанням щонайменше одного з наведених нижче типів носіїв інформації:

(a) придатного до зчитування за допомогою оптичних пристроїв матричного штрих-коду Data Matrix із рівнем захисту від помилок та їх виправлення, еквівалентним версії Data Matrix ЕСС200 або вище. Штрих-коди, які відповідають стандарту ISO/IEC 16022:2006 повинні вважатися такими, що відповідають вимогам, визначеним у цьому пункті;

(b) придатного до зчитування за допомогою оптичних пристроїв QR-коду зі здатністю відновлення приблизно 30 %. Штрих-коди, які відповідають стандарту ISO/IEC 18004:2015 із рівнем виправлення помилок "Н" повинні вважатися такими, що відповідають вимогам, визначеним у цьому пункті;

(c) придатного до зчитування за допомогою оптичних пристроїв штрих-коду Code 128 із рівнем виявлення помилок, еквівалентним рівню, забезпечуваному алгоритмом, що спирається на принцип парності парних/непарних знаків та штрихів/пробілів, а також на знаки перевірки, або вищим за такий рівень. Штрих-коди, які відповідають стандарту ISO/IEC 15417:2007, повинні вважатися такими, що відповідають вимогам, визначеним у цьому пункті.

6. Для відрізнення носіїв інформації, згаданих у параграфах 1 та 5, від будь-яких інших носіїв інформації, які розміщують на одиничних пачках або агрегованому пакованні, суб’єкти господарювання можуть наносити поруч із такими носіями даних маркування "ТТТ".

1. Суб’єкти господарювання повинні забезпечувати високий рівень читабельності оптичних носіїв інформації. Якість оптичних носіїв інформації з оцінкою щонайменше 3.5 відповідно до стандарту ISO/IEC 15415:2011 для двовимірних носіїв інформації або відповідно до стандарту ISO/IEC 15416:2016 для лінійних символів повинна вважатися такою, що задовольняє вимоги, встановлені у цій статті.

2. Суб’єкти господарювання повинні забезпечувати читабельність оптичних носіїв інформації упродовж щонайменше п’яти років від часу їх створення.

1. Суб’єкти господарювання повинні забезпечувати наявність на кожному носії даних придатний для прочитання людиною код, який створює можливість електронного доступу до інформації, пов’язаної з унікальними ідентифікаторами, що зберігається у системі репозиторіїв.

2. У випадках, коли таке можливо з урахуванням габаритних розмірів паковання, придатний для прочитання людиною код повинен розташовуватися суміжно з оптичним носієм інформації із нанесеним на нього унікальним ідентифікатором.

1. Система репозиторіїв повинна складатися складається з таких підсистем:

(a) репозиторії, які створюють для зберігання даних, пов’язаних із тютюновими виробами окремих виробників та імпортерів ("первинні репозиторії");

(b) репозиторій, який містить копію всіх даних, які зберігаються у системі первинних репозиторіїв ("вторинний репозиторій");

(c) сервіс маршрутизації, який створює та яким керує надавач системи вторинного репозиторію.

2. Підсистеми, згадані у параграфі 1, повинні бути повністю взаємодійними одна з одною незалежно від надавача послуг.

1. Система репозиторіїв повинна відповідати таким умовам:

(a) вона повинна передбачати можливість функціональної інтеграції системи репозиторіїв у систему відстеження, а також забезпечувати безперервний обмін електронними даними між системою репозиторіїв та іншими відповідними складовими системи відстеження;

(b) вона повинна передбачати можливість електронної ідентифікації та автентифікації тютюнових виробів на рівнях одиничної пачки та агрегованого паковання відповідно до вимог, визначених у цьому Регламенті;

(c) вона повинна передбачати можливість деактивації унікальних ідентифікаторів відповідно до правил, встановлених у статті 5;

(d) вона повинна забезпечувати електронний спосіб отримання та зберігання інформації, яку записують та пересилають до системи репозиторіїв суб'єкти господарювання та емітенти ідентифікаторів відповідно до вимог цього Регламенту;

(e) вона повинна забезпечувати зберігання даних упродовж мінімального періоду тривалістю п'ять років із моменту вивантаження таких даних до системи репозиторіїв;

(f) вона повинна передбачати можливість надсилання суб'єктам господарювання, а також, на вимогу, державам-членам та Комісії автоматичних повідомлень про статус, як-от повідомлень про успішне здійснення звітних процесів та помилки або зміни, пов'язані з цими процесами, відповідно до вимог цього Регламенту;

(g) вона повинна передбачати можливість автоматичної валідації повідомлень, отриманих від суб’єктів господарювання, включно з відхиленням некоректних або неповних повідомлень, зокрема звітними процесами, пов'язаними із незареєстрованими або дубльованими унікальними ідентифікаторами, за допомогою якої система репозиторіїв повинна зберігати інформацію щодо будь-яких відхилених повідомлень;

(h) вона повинна передбачати можливість передавання повідомлень між усіма її складовими, яке повинне відбуватися негайно, відповідно до вимог цього Регламенту, зокрема загальний час реакції системи репозиторіїв щодо надсилання повідомлень-підтверджень, без урахування швидкості інтернет-зв'язку кінцевого користувача, яка повинна становити не більш ніж 60 секунд;

(i) вона повинна забезпечувати постійну доступність усіх її складових та сервісів із щомісячним часом роботи 99,5 % та застосуванням належних резервних механізмів;

(j) вона повинна бути убезпечена процедурами та системами захисту, що забезпечують надання доступу до репозиторіїв та можливість завантаження даних, що в них зберігаються, лише уповноваженим відповідно до цього Регламенту особам;

(k) вона повинна бути доступною компетентним органам держав-членів та Комісії. Національним адміністраторам, призначеним службами держав-членів та Комісії, повинні бути надані права доступу, що надають їм змогу надавати користувачам права доступу до репозиторіїв, керувати такими правами та припиняти їх дію, а також здійснювати пов’язані операції, передбачені цією главою, через графічний інтерфейс управління користувачами. Режими доступу до графічного інтерфейсу управління користувачами повинен бути сумісним із Регламентом (ЄС) № 910/2014, зокрема із відповідними рішеннями з можливістю повторного використання, надані як структурні блоки у телекомунікаційному секторі механізму "З'єднання Європи" (Connecting Europe Facility). Національні адміністратори, призначені державами-членами, повинні мати змогу надавати подальші права доступу іншим користувачам, на яких поширюється сфера їх відповідальності;

(l) вона повинна надавати державам-членам та Комісії змогу завантажувати повні та вибіркові набори даних, які зберігають у певному репозиторії;

(m) вона повинна утримувати повні записи ("аудиторський слід") щодо всіх операцій стосовно збережених даних про користувачів, які виконують такі операції, та про природу таких операцій, зокрема історію доступу користувачів. Зазначений аудиторський слід необхідно створювати, коли дані вивантажують уперше та, незважаючи на будь-які додаткові національні вимоги, утримувати упродовж щонайменше п'яти подальших років.

2. Дані, які зберігають у системі репозиторіїв, повинні використовуватися лише для цілей, зазначених у Директиві 2014/40/ЄСта у цьому Регламенті.

1. Кожен виробник та імпортер повинен забезпечити створення первинного репозиторію. Для цього кожен виробник та імпортер повинен найняти незалежного стороннього надавача послуг відповідно до договірних вимог, визначених у Делегованому регламенті Комісії (ЄС) 2018/573 (-2). Відбір такого незалежного стороннього надавача послуг повинен відбуватися згідно з процедурними правилами, встановленими у частині A додатка I.

2. У кожному первинному репозиторії повинна зберігатися винятково та інформація, що стосується тютюнових виробів виробника або імпортера, який винаймає такий репозиторій.

3. У будь-якому випадку отримання даних первинним репозиторієм на підставі звітного процесу або з будь-якої іншої дозволеної причини такі дані повинні бути негайно передані до вторинного репозиторію.

4. Під час передавання будь-яких отриманих даних до вторинного репозиторію, первинні репозиторії повинні використовувати формат даних та спосіб їх передавання, визначений вторинним репозиторієм.

5. Первинні репозиторії повинні зберігати дані відповідно до спільного словника даних, наданого вторинним репозиторієм.

6. Держави-члени, Комісія та зовнішні аудитори, затверджені Комісією, повинні бути здатні здійснювати основні пошукові запити стосовно будь-яких даних, які зберігають у первинному репозиторії.

1. Необхідно створити єдиний вторинний репозиторій, який містить копію всіх даних, що зберігаються у системі первинних репозиторіїв. Оператор зазначеного вторинного репозиторію повинен бути призначений з числа надавачів послуг первинних репозиторіїв відповідно до процедури, встановленої в частині B додатка I.

2. Вторинний репозиторій повинен передбачати графічний та неграфічний інтерфейси користувача для надання змоги державам-членам та Комісії отримувати доступ до даних, які зберігають у системі репозиторіїв, та шукати такі дані з використанням усіх загальнодоступних пошукових функцій бази даних, зокрема шляхом дистанційного виконання таких операцій:

(a) виправлення будь-якої інформації щодо одного або більш ніж одного унікального ідентифікатора, включно з порівнянням та перехресною перевіркою певної кількості унікальних ідентифікаторів та пов'язаної інформації, зокрема їх розташування у ланцюгу постачання;

(b) створення переліків та статистичних даних, як-от кількісних даних щодо запасів та надходження/ вивезення виробів, пов’язаних із одним або більш ніж одним елементом звітної інформації, зазначеної в полях даних у додатку II;

(c) ідентифікація усіх тютюнових виробів, інформацію про які суб’єкт господарювання передає до системи, зокрема виробів, про які повідомлено як про вилучені, виведені з обігу, вкрадені, зниклі, або такі, які запланували знищити.

3. Інтерфейси користувача, згадані у параграфі 2, повинні надавати змогу кожній державі-члену та Комісії визначати індивідуальні правила для:

(a) автоматичного повідомлення на підставах винятків та конкретних подій, що підлягають звітуванню, як-от раптові коливання або порушення торгівлі, спроби ввести в систему дубльовані унікальні ідентифікатори, деактивація ідентифікаторів, зазначена встаттях 15(4), 17(4) та 19(4), або випадки, коли суб’єкти господарювання повідомляють про певний виріб як про вкрадений або зниклий;

(b) отримання періодичних звітів, що спираються на будь-яке поєднання елементів звітної інформації, зазначеної в полях даних у додатку II.

4. Автоматичні повідомлення та періодичні звіти, зазначені у параграфі 3, необхідно пересилати на адреси отримувачів, зазначені державами-членами та Комісією, як-от індивідуальні адреси електронної пошти та або адреси інтернет-протоколів (IP), що належать зовнішнім системам, які використовують або якими управляють органи або Комісія.

5. Інтерфейси користувача, згадані у параграфі 2, повинні надавати змогу державам-членам та Комісії дистанційно під'єднуватися до даних, які зберігають у системі репозиторіїв, за допомогою аналітичного програмного забезпечення на власний вибір.