Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/98/ЄС від 19 листопада 2008 року про відходи та про скасування деяких директив

5. У разі відтермінування досягнення цільових показників відповідно до параграфа 3, відповідна держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб збільшити підготовку до повторного використання та рециклінг муніципальних відходів:

(a) мінімум до 50 % до 2025 року, у випадку відкладення кінцевого терміну досягнення цільового показника, зазначеного в пункті (c) параграфа 2;

(b) мінімум до 55 % до 2030 року, у випадку відкладення кінцевого терміну досягнення цільового показника, зазначеного в пункті (d) параграфа 2;

(c) мінімум до 60 % до 2035 року, у випадку відкладення кінцевого терміну досягнення цільового показника, зазначеного в пункті (e) параграфа 2.

6. До 31 грудня 2024 року Комісія повинна розглянути питання визначення цільових показників для підготовки до повторного використання та рециклінгу відходів будівництва та знесення і фракцій їх конкретних матеріалів, відходів текстилю, відходів від торгівлі, промислових відходів, що не є небезпечними, та інших потоків відходів, а також цільових показників для підготовки до повторного використання муніципальних відходів і цільових показників для рециклінгу муніципальних біовідходів. З цією метою, Комісія представляє Європейському Парламенту і Раді звіт, що супроводжується, у відповідному випадку, законодавчою пропозицією.

7. До 31 грудня 2028 року Комісія повинна переглянути цільовий показник, визначений в пункті (e) параграфа 2. З цією метою, Комісія представляє Європейському Парламенту і Раді звіт, що супроводжується, у відповідному випадку, законодавчою пропозицією.

Комісія оцінює технологію сумісного оброблення, яка дає можливість інкорпорувати мінеральні речовини у процес сумісного спалювання муніципальних відходів. Якщо, в рамках цього перегляду, може бути знайдена надійна методологія, Комісія розглядає питання про те, чи можуть такі мінеральні речовини враховуватися при визначенні цільових показників для рециклінгу.

1. У цілях розрахунку того, чи встановлені у пунктах (c), (d) і (e) статті 11(2) і в статті 11(3) цільові показники були досягнуті:

(a) держави-члени розраховують масу муніципальних відходів, утворених та підготовлених до повторного використання або рецикльованих за відповідний календарний рік;

(b) маса підготовлених до повторного використання муніципальних відходів розраховується як маса продуктів або компонентів продуктів, які стали муніципальними відходами і пройшли всі необхідні операції з перевірки, очищення чи ремонту, щоб уможливити повторне використання без подальшого сортування або попереднього оброблення;

(c) маса рецикльованих муніципальних відходів розраховується як маса відходів, які - пройшовши всі необхідні операції з перевірки, сортування та інших попередніх операцій для вилучення відходових матеріалів, що не призначені для подальшого перероблення і для забезпечення високоякісного рециклінгу - піддають операції з рециклінгу, в результаті якої відходи фактично переробляють у продукти, матеріали чи речовини.

2. Для цілей пункту (c) параграфа 1 маса рецикльованих муніципальних відходів вимірюється, коли відходи піддають операції з рециклінгу.

Як відступ від першого підпараграфа, маса рецикльованих муніципальних відходів може бути виміряна на виході з будь-якої операції сортування, за умови, що:

(a) такі вихідні відходи у подальшому будуть рецикльовані;

(b) масу матеріалів або речовин, які вилучають у подальших операціях, що передують операції з рециклінгу, і які в подальшому не будуть рецикльовані, не включають до маси відходів, заявлених як рецикльовані.

3. Держави-члени повинні створити дієву систему контролю якості та простежуваності муніципальних відходів, щоб гарантувати виконання умов, встановлених у пункті (c) параграфа 1 цієї статті та у параграфі 2 цієї статті. Щоб гарантувати достовірність і точність зібраних даних щодо рецикльованих відходів, система може складатися з електронних реєстрів, створених відповідно до статті 35(4), технічних специфікацій вимог до якості відсортованих відходів, або середніх показників втрат відсортованих відходів для різних видів відходів та практик управління відходами, відповідно. Середні показники втрат використовуються тільки у тих випадках, коли достовірні дані не можуть бути отримані в інший спосіб, і обчислюються на основі правил розрахунку, встановлених делегованим актом, ухваленим згідно з параграфом 10 цієї статті.

4. У цілях розрахунку того, чи встановлені у пунктах (c), (d) і (e) статті 11(2) і в статті 11(3) цільові показники були досягнуті, кількість муніципальних біорозкладних відходів, які піддають аеробному чи анаеробному обробленню, може бути зараховано до рецикльованих відходів, якщо за такого оброблення утворюється компост, органічний дигестат або інший вихідний матеріал з подібною кількістю рецикльованого вмісту по відношенню до вхідного матеріалу, що має бути використаний як рецикльований продукт, матеріал або речовина. Якщо вихідний матеріал використовують на землі, держави-члени можуть зараховувати його до рецикльованих відходів, тільки якщо таке використання приносить користь сільському господарству чи покращує екологічну ситуацію.

Починаючи з 1 січня 2027 року, держави-члени можуть враховувати муніципальні біовідходи, які піддають аеробному чи анаеробному обробленню, як рецикльовані, тільки якщо, відповідно до статті 22, вони були роздільно зібрані чи розділені в джерелі утворення.

5. У цілях розрахунку того, чи встановлені у пунктах (c), (d) і (e) статті 11(2) і в статті 11(3) цільові показники були досягнуті, кількість відходів, які перестали бути відходами в результаті підготовчої операції перед переробленням, можуть бути враховані як рецикльовані, за умови, що такі матеріали призначені для подальшого перероблення у продукти, матеріали або речовини, які будуть використовуватися за первинним призначенням або в інших цілях. Проте, матеріали, що втратили статус відходів, призначені для використання як палива чи інші способи генерування енергії, або для спалювання, зворотного заповнення чи захоронення, не враховуються з точки зору досягнення цільових показників з рециклінгу.

6. У цілях розрахунку того, чи встановлені у пунктах (c), (d) і (e) статті 11(2) і в статті 11(3) цільові показники були досягнуті, держави-члени можуть враховувати метали, піддані рециклінгу, розділені після спалювання муніципальних відходів, за умови, що рецикльовані метали відповідають певним критеріям якості, встановленим в імплементаційному акті, ухваленому згідно з параграфом 9 цієї статті.

7. Відходи, відправлені до іншої держави-члена у цілях підготовки до повторного використання, рециклінгу чи зворотного заповнення в тій іншій державі-члені, можуть бути враховані з точки зору досягнення цільових показників, встановлених у статті 11(2) і (3), тільки тією державою-членом, в якій такі відходи були зібрані.

8. Відходи, які експортують з Союзу для підготовки до повторного використання чи рециклінгу, враховуються з точки зору досягнення цільових показників, встановлених у статті 11(2) і (3) цієї Директиви, державою-членом, в якій вони були зібрані, тільки якщо були дотримані вимоги параграфа 3 цієї статті і якщо, відповідно до Регламенту (ЄС) № 1013/2006, експортер може довести, що перевезення відходів відповідає вимогам зазначеного Регламенту і що оброблення відходів за межами Союзу відбувалося в умовах, які в цілому еквівалентні вимогам відповідного екологічного права Союзу.

9. Щоб забезпечити уніфіковані умови застосування цієї статті, Комісія повинна до 31 березня 2019 року ухвалити імплементаційні акти, що встановлюють правила розрахунку, верифікації та звітування даних, зокрема стосовно:

(a) спільної методології розрахунку маси металів, підданих рециклінгу, відповідно до параграфа 6, включно з критеріями якості рецикльованих металів, та

(b) біовідходів, розділених та рецикльованих в джерелі утворення.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 39(2).

10. До 31 березня 2019 року Комісія повинна ухвалити делегований акт відповідно до статті 38a з метою доповнити цю Директиву шляхом встановлення правил розрахунку, верифікації та звітування даних щодо маси матеріалів або речовин, які вилучають після операції сортування і які в подальшому не піддають рециклінгу, на основі середніх показників втрат для відсортованих відходів.

1. Комісія, у співпраці з Європейським агентством з охорони довкілля, складає звіти про прогрес у досягненні цільових показників, встановлених у пунктах (c), (d) і (e) статті 11(2) і в статті 11(3), щонайпізніше за три роки до кожного кінцевого терміну, встановленого у зазначених статтях.

2. Звіти, про які йдеться у параграфі 1, повинні включати таке:

(a) приблизну оцінку досягнення цільових показників кожною державою-членом;

(b) список держав-членів, які ризикують не досягти цільових показників у визначені кінцеві терміни, разом з відповідними рекомендаціями для таких держав-членів;

(c) приклади найкращих практик, які використовують на території всього Союзу і які можуть слугувати настановами для досягнення цільових показників.

1. Держави-члени повинні забезпечити, що у випадку, коли відновлення відповідно до статті 10(1) не здійснюють, відходи піддають операціям безпечного видалення, що відповідає положенням статті 13 щодо охорони здоров’я людини та довкілля.

2. До 31 грудня 2024 року Комісія проводить оцінювання операцій з видалення відходів, наведених у додатку I, зокрема з огляду на статтю 13, і представляє Європейському Парламенту і Раді звіт, що супроводжується, у відповідному випадку, законодавчою пропозицією, з метою врегулювати операції з видалення, у тому числі шляхом можливих обмежень, і розглянути цільовий показник зменшення видалення відходів, щоб забезпечити екологічно раціональне управління відходами.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити, що управління відходами здійснюється без загрози здоров’ю людини, без шкоди для довкілля, і зокрема:

(a) без ризику для вод, повітря, ґрунту, рослин або тварин;

(b) без створення незручностей через шум чи запахи; та

(c) без негативного впливу на сільську місцевість чи місця особливого значення.

1. Відповідно до принципу "забруднювач платить", витрати на управління відходами, у тому числі на необхідну інфраструктуру та її експлуатацію, повинен нести початковий утворювач відходів або теперішні чи попередні володільці відходів.

2. Без порушення статей 8 і 8a, держави-члени можуть вирішити, що витрати на управління відходами частково або повністю повинен нести виробник продукту, з якого походять відходи, і що частину цих витрат можуть нести дистриб’ютори такого продукту.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити, що будь-який початковий утворювач відходів чи інший володілець самостійно здійснює оброблення відходів або доручає оброблення відходів дилеру або установі чи підприємству, що здійснює операції з оброблення відходів, або організовує оброблення відходів приватними чи державними організаціями зі збирання відходів відповідно до статей 4 і 13.

2. Якщо відходи передають для попереднього оброблення від початкового утворювача чи володільця одній з фізичних чи юридичних осіб, про яких йдеться у параграфі 1, це, як правило, не знімає відповідальності за повне здійснення операцій з відновлення або видалення.

Без порушення Регламенту (ЄС) № 1013/2006, держави-члени можуть конкретизувати умови відповідальності та вирішувати, у яких випадках початковий утворювач відходів має зберігати відповідальність за весь ланцюг оброблення, або в яких випадках відповідальність утворювача і володільця може бути спільною чи делегованою серед учасників ланцюга оброблення.

3. Держави-члени можуть вирішити, відповідно до статті 8, що відповідальність за організацію управління відходами частково або повністю повинен нести виробник продукту, з якого походять відходи, і що частину цієї відповідальності можуть нести дистриб’ютори такого продукту.

4. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити, що у межах їхньої території установи або підприємства, які здійснюють збирання або транспортування відходів на професійній основі, доставляють зібрані та транспортовані ними відходи до відповідних об’єктів з оброблення відходів з дотриманням вимог статті 13.

1. Держави-члени вживають належних заходів, у співпраці з іншими державами-членами, якщо це необхідно або доцільно, для створення інтегрованої та адекватної мережі установок з видалення відходів та установок з відновлення змішаних муніципальних відходів, зібраних від приватних домогосподарств, у тому числі, коли таке збирання також охоплює такі ж відходи від інших утворювачів, з урахуванням найкращих доступних технік.

Як відступ від Регламенту (ЄС) № 1013/2006, держави-члени, для захисту своєї мережі, можуть обмежувати ввезення вантажів відходів, призначених до установок зі спалювання, які класифіковані як установки з відновлення, якщо встановлено, що такі ввезення вантажів відходів у результаті призведуть до необхідності видалення національних відходів або до оброблення відходів у спосіб, несумісний з їхніми національними планами управління відходами. Держави-члени повідомляють Комісію про будь-яке таке рішення. Держави-члени також можуть обмежувати вивезення вантажів відходів з екологічних міркувань, як передбачено у Регламенті (ЄС) № 1013/2006.

2. Мережа повинна бути спроектована у такий спосіб, щоб дати можливість Співтовариству в цілому стати самодостатнім у видаленні відходів, а також відновленні відходів, про які йдеться в параграфі 1, і дати можливість державам-членам досягати такої мети в індивідуальному порядку, беручи до уваги географічні умови або потребу в спеціалізованих установках для певних видів відходів.

3. Мережа повинна давати можливість видаляти відходи або відновлювати відходи, про які йдеться в параграфі 1, на одній із найближчих придатних для цього установок, за допомогою найбільш придатних методів і технологій, щоб забезпечити високий рівень охорони довкілля та громадського здоров’я.

4. Принципи територіальної близькості та самодостатності не означають, що кожна держава-член повинна мати повний комплекс об’єктів для остаточного відновлення на своїй території.

Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб гарантувати, що утворення, збирання і транспортування небезпечних відходів, а також їх зберігання та оброблення відбуваються в умовах, які забезпечують охорону довкілля та здоров’я людини з метою дотримання положень статті 13, включаючи заходи, які забезпечують простежуваність і контроль небезпечних відходів від їх утворення до кінцевого пункту призначення з метою виконання вимог статей 35 і 36.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити, що небезпечні відходи не змішують ні з іншими категоріями небезпечних відходів, ні з іншими відходами, речовинами чи матеріалами. Змішування включає розбавлення небезпечних речовин.

2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть дозволити змішування, за умови, що:

(a) змішування здійснює установа або підприємство, які отримали дозвіл згідно зі статтею 23;

(b) положення статті 13 дотримані, і негативний вплив управління відходами на здоров’я людини та довкілля не збільшується; та

(c) операція змішування відповідає найкращим доступним технікам.

3. Якщо небезпечні відходи були змішані у незаконний спосіб, із порушенням цієї статті, держави-члени повинні, без обмеження статті 36, забезпечити розділення відходів, якщо це технічно можливо і необхідно для дотримання вимог статті 13.

Якщо розділення не вимагається згідно з першим підпараграфом цього параграфа, держави-члени повинні забезпечити оброблення таких змішаних відходів на об’єкті, який отримав дозвіл обробляти таку суміш відповідно до статті 23.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів з метою забезпечення, щоб під час збирання, транспортування та тимчасового зберігання небезпечні відходи були упаковані та марковані відповідно до чинних міжнародних стандартів і стандартів Співтовариства.

2. Щоразу, коли небезпечні відходи переміщують у межах території держави-члена, вони повинні супроводжуватись ідентифікаційним документом, який може бути в електронному форматі, що містить відповідні дані, визначені в додатку IB до Регламенту (ЄС) № 1013/2006.

1. До 1 січня 2025 року держави-члени повинні запровадити роздільне збирання фракцій небезпечних відходів, утворених домогосподарствами, щоб забезпечити, що їх обробляють відповідно до статей 4 і 13, і що вони не забруднюють інші потоки муніципальних відходів.

2. Статті 17, 18, 19 і 35 не застосовуються до змішаних відходів, утворених домогосподарствами.

3. Статті 19 і 35 не застосовуються до окремих фракцій небезпечних відходів, утворених домогосподарствами, допоки вони не прийняті для збирання, видалення або відновлення установою чи підприємством, які отримали дозвіл або були зареєстровані відповідно до статті 23 або 26.

4. До 5 січня 2020 року Комісія розробляє настанови для допомоги та сприяння державам-членам у роздільному збиранні фракцій небезпечних відходів, утворених домогосподарствами.

1. Без обмеження обов’язків стосовно управління небезпечними відходами, встановлених у статтях 18 і 19, держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити, що:

(a) відпрацьовані оливи збираються роздільно, окрім випадків, коли роздільне збирання не є технічно можливим, беручи до уваги належні практики;

(b) відпрацьовані оливи обробляються з наданням пріоритету регенерації або альтернативно іншим операціям з рециклінгу, які забезпечують еквівалентний або кращий загальний екологічний результат, ніж регенерація, відповідно до статей 4 і 13;

(c) відпрацьовані оливи з різними характеристиками не змішуються між собою і не змішуються з іншими видами відходів чи речовин, якщо таке змішування перешкоджає їх регенерації або іншій операції з рециклінгу, які забезпечують еквівалентний або кращий загальний результат для довкілля, ніж регенерація.

2. У цілях роздільного збирання відпрацьованих олив та їх належного оброблення, держави-члени можуть, відповідно до своїх національних умов, застосовувати додаткові інструменти, такі як технічні вимоги, відповідальність виробника, економічні інструменти чи добровільні угоди.

3. Якщо відпрацьовані оливи, згідно з національним законодавством, підпадають під вимоги регенерації, держави-члени можуть встановити, що такі відпрацьовані оливи повинні бути регенеровані, якщо це технічно можливо і, якщо застосовуються статті 11 і 12 Регламенту (ЄС) № 1013/2006, обмежити транскордонні перевезення відпрацьованих олив зі своєї території до установок зі спалювання чи установок із сумісного спалювання, щоб надати пріоритет регенерації відпрацьованих олив.

4. До 31 грудня 2022 року Комісія вивчає дані стосовно відпрацьованих олив, надані державами-членами відповідно до статті 37(4), з метою розглянути можливість ухвалення інструментів щодо оброблення відпрацьованих олив, включаючи кількісні цільові показники щодо регенерації відпрацьованих олив і будь-які подальші заходи для просування регенерації відпрацьованих олив. З цією метою, Комісія представляє Європейському Парламенту і Раді звіт, що супроводжується, у відповідному випадку, законодавчою пропозицією.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб до 31 грудня 2023 року і з дотриманням положень статті 10(2) і (3), біовідходи або розділялися та піддавалися рециклінгу в джерелі утворення, або збиралися роздільно і не змішувалися з іншими видами відходів.

Держави-члени можуть дозволити, щоб відходи з подібною придатністю до біорозкладання та компостування, які відповідають належним європейським стандартам або будь-яким еквівалентним національним стандартам до паковання, придатного до відновлення шляхом компостування та біорозкладання, збиралися разом із біовідходами.

2. Держави-члени, відповідно до положень статей 4 і 13, вживають заходів для:

(a) заохочення рециклінгу, включаючи компостування та ферментування, біовідходів у такий спосіб, який забезпечує високий рівень охорони довкілля, і вихідний матеріал якого відповідає стандартам високої якості;

(b) заохочення домашнього компостування; та

(c) просування використання матеріалів, вироблених з біовідходів.

3. До 31 грудня 2018 року Комісія звертається до європейських організацій зі стандартизації з проханням розробити європейські стандарти для біовідходів, які піддають процесам органічного рециклінгу, для компосту та органічного дигестату, на основі найкращих доступних практик.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка установа чи підприємство, що мають намір здійснювати оброблення відходів, отримали дозвіл від компетентного органу.

Такі дозволи повинні зазначати принаймні такі дані:

(a) види і кількості відходів, які можуть бути оброблені;

(b) для кожного виду операцій, охоплених дозволом, технічні та будь-які інші вимоги, релевантні для обумовленого об’єкта;

(c) заходи безпеки і застережні заходи, які необхідно вживати;

(d) метод, який необхідно застосовувати для кожного виду операцій;

(e) операції з моніторингу і контролю, які можуть бути необхідні;

(f) положення стосовно закриття об’єкта та післяексплуатаційного догляду, які можуть бути необхідні.

2. Дозволи можуть бути видані на визначений період і бути поновлюваними.

3. Якщо компетентний орган вважає, що передбачуваний метод оброблення відходів є неприйнятним з точки зору охорони довкілля, і зокрема, якщо метод не відповідає положенням статті 13, він відмовляє у видачі дозволу.

4. Будь-який дозвіл, що охоплює спалювання або сумісне спалювання з відновленням енергії, повинен видаватися за умови, що відновлення енергії відбуватиметься з високим рівнем енергетичної ефективності.

5. За умови виконання вимог цієї статті, будь-який дозвіл, виданий згідно з іншим національним законодавством або законодавством Співтовариства, може бути об’єднаний з дозволом, передбаченим параграфом 1, щоб оформити єдиний дозвіл, якщо такий формат дозволяє уникнути непотрібного дублювання інформації і подвійної роботи для оператора або компетентного органу.

Держави-члени можуть звільнити від вимоги отримання дозволу, встановленої у статті 23(1), установи або підприємства, які здійснюють такі операції:

(a) видалення власних відходів, що не небезпечними у місці їх утворення; або

(b) відновлення відходів.

1. Якщо держава-член бажає дозволити звільнення, як передбачено у статті 24, вона повинна встановити загальні правила стосовно щодо кожного виду діяльності, що конкретизують види і кількості відходів, які можуть бути охопленні звільненням, та метод оброблення, який необхідно застосовувати.

Зазначені правила повинні бути розроблені, щоб гарантувати, що відходи обробляються відповідно до положень статті 13. У випадку операцій з видалення відходів, про які йдеться у пункті (a) статті 24, зазначені правила повинні враховувати найкращі доступні техніки.

2. Крім загальних правил, передбачених у параграфі 1, держави-члени повинні встановити спеціальні умови звільнень, які стосуються небезпечних відходів, включаючи види діяльності, а також інші необхідні вимоги для здійснення різних форм відновлення та, у відповідних випадках, гранично допустимі значення вмісту небезпечних речовин у відходах і значень гранично допустимих викидів.

3. Держави-члени інформують Комісію про загальні правила, встановлені згідно з параграфами 1 і 2.

Якщо наведені нижче суб’єкти не підлягають вимогам отримання дозволу, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган вів реєстр:

(a) установ або підприємств, які здійснюють збирання або транспортування відходів на професійній основі;

(b) дилерів або брокерів; та

(c) установ або підприємств, які підпадають під звільнення від вимоги отримання дозволу згідно зі статтею 24.

За можливості, реєстраційні дані, що вже є у розпорядженні компетентного органу, повинні використовуватися для отримання відповідної інформації для цього реєстраційного процесу, щоб зменшити адміністративний тягар.

1. Комісія ухвалює делеговані акти відповідно до статті 38a з метою доповнення цієї Директиви шляхом встановлення мінімальних технічних стандартів для діяльності з оброблення відходів, включаючи сортування та рециклінг відходів, що вимагає дозволу згідно зі статтею 23, якщо є доводи, що такі мінімальні стандарти можуть бути корисними з точки зору охороні довкілля та здоров’я людини.

2. Такі мінімальні стандарти застосуються лише до тих видів діяльності з оброблення відходів, які не охоплені Директивою 96/61/ЄС або не підпадають під сферу застосування згаданої директиви.

3. Такі мінімальні стандарти повинні:

(a) бути зорієнтовані на основні наслідки діяльності з оброблення відходів для довкілля;

(b) гарантувати, що відходи обробляються відповідно до положень статті 13;

(c) враховувати найкращі доступні техніки; та

(d) у відповідних випадках, включати елементи, що стосуються якості оброблення та вимог технологічного процесу.

4. Комісія ухвалює делеговані акти відповідно до статті 38a з метою доповнення цієї Директиви шляхом встановлення мінімальних стандартів для діяльності, здійснення якої вимагає реєстрації згідно з пунктами (a) і (b) статті 26, якщо є доводи, що такі мінімальні стандарти можуть бути корисними з точки зору охорони довкілля та здоров’я людини або уникнення дестабілізації на внутрішньому ринку.

1. Держави-члени повинні забезпечити, що їхні компетентні органи розробляють, відповідно до положень статей 1, 4, 13 і 16, один або більше планів управління відходами.

Такі плани, окремо або у поєднанні, повинні охоплювати всю географічну територію відповідної держави-члена.

2. Плани управління відходами повинні містити аналіз поточної ситуації у сфері управління відходами на відповідній географічній території, а також заходи, які необхідно вжити, щоб покращити умови екологічно раціональної підготовки до повторного використання, рециклінгу, відновлення та видалення відходів, а також оцінку того, як план буде сприяти імплементації цілей та положень цієї Директиви.

3. Плани управління відходами повинні містити, у відповідних випадках і з урахуванням географічного рівня та охопленої планом території, принаймні таку інформацію:

(a) вид, кількість та джерело відходів, утворюваних у межах відповідної території; відходи, які ймовірно будуть перевезені з або до національної території, та прогнозну оцінку утворення потоків відходів у майбутньому;

(b) наявні основні об’єкти видалення та відновлення відходів, у тому числі будь-які спеціальні установки для відпрацьованих олив, небезпечних відходів, відходів, що містять значну кількість критичної сировини, або потоків відходів, регламентованих спеціальним законодавством Союзу;

(c) оцінку потреби у закритті наявних об’єктів поводження з відходами та у додатковій інфраструктурі об’єктів поводження з відходами відповідно до статті 16.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб була здійснена оцінка інвестицій та інших фінансових засобів, у тому числі для місцевих органів влади, необхідних для задоволення таких потреб. Така оцінка повинна бути включена до відповідних планів управління відходами або інших стратегічних документів, що охоплюють усю територію відповідної держави-члена;

(ca) інформацію про заходи для досягнення цілі, встановленої у статті 5(3а) Директиви 1999/31/ЄС або в інших стратегічних документах, що охоплюють усю територію відповідної держави-члена;

(cb) оцінку наявних схем збирання відходів, у тому числі охоплення матеріалів і територій роздільним збиранням та заходи щодо вдосконалення його функціонування, а також будь-яких відступів, передбачених згідно зі статтею 10(3), та потреби у нових схемах збирання;

(d) достатню інформацію про критерії розташування для ідентифікації об’єктів та про потужності майбутніх установок з видалення або основних установок з відновлення відходів, у разі необхідності;

(e) загальні політики управління відходами, включаючи плановані технології та методи управління відходами, або політики щодо відходів, поводження з якими становлять специфічні проблеми;

(f) заходи боротьби з усіма формами смітіння та запобігання йому, а також прибирання всіх видів сміття;

(g) відповідні якісні чи кількісні індикатори та цільові показники, у тому числі щодо кількості утворених відходів та їх оброблення та щодо муніципальних відходів, видалених або підданих операціям з відновлення енергії.

4. План управління відходами може містити, з урахуванням географічного рівня та охопленої планом території, таку інформацію:

(a) організаційні аспекти, пов'язані з управлінням відходами, у тому числі опис розподілу відповідальності між державними та приватними суб’єктами, що здійснюють управління відходами;

(b) оцінку корисності та відповідності застосування економічних та інших інструментів для розв'язання різноманітних проблем, пов'язаних з відходами, враховуючи необхідність підтримання безперебійного функціонування внутрішнього ринку;

(c) використання кампаній з підвищення обізнаності та надання інформації, спрямованої на широку громадськість або на певну групу споживачів;

(d) забруднені в минулому місця видалення відходів та заходи щодо їх реабілітації.

5. Плани управління відходами повинні відповідати вимогам щодо планування управління відходами, встановленим у статті 14 Директиви 94/62/ЄС, цільовим показникам, встановленим у статті 11(2) і (3) цієї Директиви, і вимогам, встановленим у статті 5 Директиви 1999/31/ЄС, та у цілях запобігання смітінню - вимогам, встановленим у статті 13 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/56/ЄС (- 7) і статті 11 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС (- 8).

1. Відповідно до положень статей 1 і 4, держави-члени повинні розробити програми запобігання утворенню відходів, що визначають принаймні ті заходи із запобігання утворенню відходів, що передбачені у статті 9(1).

Такі програми повинні бути інтегровані або у плани управління відходами, передбачені згідно зі статтею 28, або в інші програми екологічної політики, у відповідних випадках, або ж функціонувати як окремі програми. Якщо будь-яка така програма інтегрована у план управління відходами або в зазначені інші програми, цілі та заходи із запобігання утворенню відходів повинні бути чітко визначені.

2. При розробленні таких програм держави-члени повинні, у відповідних випадках, описати внесок інструментів і заходів, перелічених у додатку IVa, у запобігання утворенню відходів та оцінити корисність заходів, вказаних у додатку IV, або інших відповідних заходів. Програми повинні також описувати наявні заходи із запобігання утворенню відходів та їхній внесок у запобігання утворенню відходів.

Такі цілі та заходи покликані розірвати зв’язок між економічним зростанням та негативним впливом на довкілля, пов'язаним з утворенням відходів.

2a. Держави-члени повинні ухвалити спеціальні програми запобігання утворенню відходів харчових продуктів у рамках своїх програм запобігання утворенню відходів.

5. Комісія створює систему для поширення інформації про найкращі практики у сфері запобігання утворенню відходів і розробляє настанови для допомоги державам-членам у підготовці програм.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб плани управління відходами та програми запобігання утворенню відходів оцінювались принаймні кожні шість років та переглядались у разі необхідності, з дотриманням положень статей 9 і 11.

2. Європейське агентство з охорони довкілля кожні два роки публікує звіт, що містить огляд прогресу, досягнутого у впровадженні та імплементації програм запобігання утворенню відходів, включно з оцінкою прогресу стосовно запобігання утворенню відходів у кожній державі-члені та Союзі в цілому, а також стосовно усунення зв’язку між утворенням відходів і економічним зростанням та переходу до циркулярної економіки.

Держави-члени повинні гарантувати, що відповідні стейкхолдери, органи та широка громадськість мають можливість брати участь у розробленні планів управління відходами і програм запобігання утворенню відходів та мають доступ до них після розроблення, відповідно до положень Директиви 2003/35/ЄС або, у відповідних випадках, Директиви Європейського Парламенту і Ради 2001/42/ЄС від 27 червня 2001 року про оцінювання впливу на довкілля деяких планів і програм (- 9). Вони розміщують плани та програми на загальнодоступному веб-сайті.

Держави-члени співпрацюють, у відповідних випадках, з іншими заінтересованими державами-членами та Комісією з метою розроблення планів управління відходами та програм запобігання утворенню відходів згідно з положеннями статей 28 і 29.

1. Держави-члени повинні інформувати Комісію про плани управління відходами та програми запобігання утворенню відходів, зазначені в статтях 28 і 29, як тільки вони їх ухвалюють, та про будь-які істотні перегляди тих планів і програм.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти з метою встановлення формату повідомлення інформації стосовно ухвалення та перегляду планів управління відходами та програм запобігання утворенню відходів. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 39(2).

1. Установи або підприємства, які здійснюють операції з оброблення відходів, установи або підприємства, які займаються збиранням або транспортуванням відходів на професійній основі, брокери і дилери, а також установи або підприємства, які утворюють небезпечні відходи, підлягають відповідним періодичним інспекційним перевіркам з боку компетентних органів.

2. Інспекційні перевірки стосовно операцій збирання і транспортування повинні охоплювати походження, характер, кількість та місце призначення зібраних і перевезених відходів.

3. Держави-члени можуть брати до уваги реєстраційні дані, отримані з Системи екологічного менеджменту та аудиту Співтовариства (EMAS), зокрема ті, що стосуються періодичності та інтенсивності інспекційних перевірок.

1. Установи та підприємства, про які йдеться у статті 23(1), утворювачі небезпечних відходів та установи і підприємства, які займаються збиранням або транспортуванням небезпечних відходів на професійній основі, або діють як дилери чи брокери небезпечних відходів, повинні вести у хронологічному порядку облік:

(a) кількості, характеру та походження таких відходів, а також кількості продуктів і матеріалів, отриманих в результаті підготовки до повторного використання, рециклінгу або інших операцій з відновлення, та

(b) у відповідних випадках, місця призначення, періодичності збирання, способу транспортування і передбачуваного методу оброблення відходів.

Вони роблять такі дані доступними для компетентних органів через електронний реєстр чи реєстри, що повинні бути створені згідно з параграфом 4 цієї статті.

2. У випадку небезпечних відходів, облікові дані повинні зберігатися щонайменше три роки, за винятком установ і підприємств, що займаються транспортуванням небезпечних відходів, які повинні зберігати такі облікові дані принаймні 12 місяців.

Документальні підтвердження, що операції поводження з відходам були здійснені, повинні надаватися на запит компетентних органів або попереднього володільця відходів.

3. Держави-члени можуть вимагати, щоб утворювачі відходів, що не є небезпечними, дотримували положень параграфів 1 і 2.

4. Держави-члени повинні створити електронний реєстр або скоординовані реєстри для обліку даних про небезпечні відходи, про які йдеться у параграфі 1, що охоплюють всю географічну територію відповідної держави-члена. Держави-члени можуть створити такі реєстри для інших потоків відходів, зокрема для тих потоків відходів, щодо яких законодавчими актами Союзу встановлені цільові показники. Держави-члени використовують дані про відходи, звітовані промисловими операторами у рамках Європейського реєстру вивільнення і перенесення забрудників, створеного згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 166/2006 (- 10).

5. Комісія може ухвалити імплементаційні акти з метою встановлення мінімальних умов для ведення таких реєстрів. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 39(2).

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для заборони залишення, скидання або неконтрольованого поводження з відходами, у тому числі смітіння.

2. Держави-члени встановлюють положення про санкції за порушення положень цієї Директиви, і вживають усіх необхідних заходів для забезпечення їх виконання. Санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

1. Держави-члени повинні звітувати Комісії дані, що стосуються імплементації пунктів (a)-(e) статті 11(2) і статті 11(3) за кожний календарний рік.

Вони звітують дані в електронному вигляді протягом 18 місяців після закінчення звітного року, за який зібрані дані. Дані звітують у форматі, встановленому Комісією відповідно до параграфа 7 цієї статті.

Перший звітний період починається у перший повний календарний рік після ухвалення імплементаційного акта, який встановлює формат для звітування, відповідно до параграфа 7 цієї статті.

2. Для цілей перевірки відповідності положенням пункту (b) статті 11(2) держави-члени повинні звітувати кількість відходів, використаних для зворотного заповнення та інших операцій з відновлення матеріалів окремо від кількості відходів, підготовлених до повторного використання або рецикльованих. Держави-члени повинні звітувати про перероблення відходів у матеріали, що мають бути використані для операцій зі зворотного заповнення як зворотне заповнення.

Для цілей перевірки відповідності положенням пунктів (c), (d) і (e) статті 11(2) і статті 11(3) держави-члени повинні звітувати про кількість відходів, підготовлених до повторного використання окремо від кількості рецикльованих відходів.

3. Держави-члени повинні звітувати Комісії дані, що стосуються імплементації статті 9(4) та (5), кожного року.

Вони звітують дані в електронному вигляді протягом 18 місяців після закінчення звітного року, за який зібрані дані. Дані звітують у форматі, встановленому Комісією відповідно до параграфа 7 цієї статті.

Перший звітний період починається у перший повний календарний рік після ухвалення імплементаційного акта, який встановлює формат для звітування, відповідно до параграфа 7 цієї статті.

4. Держави-члени повинні звітувати Комісії дані щодо введених в обіг мінеральних чи синтетичних мастильних або індустріальних олив та щодо роздільно зібраних і оброблених відпрацьованих олив за кожний календарний рік.

Вони звітують дані в електронному вигляді протягом 18 місяців після закінчення звітного року, за який зібрані дані. Дані звітують у форматі, встановленому Комісією відповідно до параграфа 7 цієї статті.

Перший звітний період починається у перший повний календарний рік після ухвалення імплементаційного акта, який встановлює формат для звітування, відповідно до параграфа 7.

5. Дані, що їх держави-члени звітують відповідно до цієї статті, повинні супроводжуватися звітом про перевірку якості та звітом про заходи, вжиті згідно зі статтею 11a(3) і (8), включно з детальною інформацією про середні показники втрат, у відповідних випадках. Таку інформацію подають у форматі для звітування, встановленому Комісією відповідно до параграфа 7 цієї статті.

6. Комісія робить огляд даних, звітованих відповідно до цієї статті, і публікує звіт про результати свого огляду. Звіт повинен містити оцінку організації збирання даних, джерела даних та методологію, використану в державах-членах, а також повноту, надійність, своєчасність та узгодженість тих даних. Оцінка може включати конкретні рекомендації щодо вдосконалення. Звіт повинен бути складений після першого звітування даних державами-членами, і після цього складатися кожні чотири роки.

7. До 31 березня 2019 року, Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти, що встановлюють формат для звітування даних, про який йдеться у параграфах 1, 3, 4 і 5 цієї статті. Для цілей звітування про імплементацію пунктів (a) і (b) статті 11(2), держави-члени повинні використовувати формат, встановлений в Імплементаційному рішенні Комісії від 18 квітня 2012 року про опитувальник для складання звітів державами-членами щодо імплементації Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/98/ЄС про відходи. Для цілей звітування про відходи харчових продуктів, при розробленні формату для звітування даних, враховують методологію, розроблену згідно зі статтею 9(8). Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 39(2) цієї Директиви.

1. Комісія організовує регулярний обмін інформацією та найкращими практиками між державами-членами, включаючи, у відповідних випадках, регіональні та місцеві органи влади, щодо практичної імплементації та забезпечення виконання вимог цієї Директиви, у тому числі, щодо:

(a) застосування правил розрахунку, визначених у статті 11а, та розроблення заходів і систем для відстеження потоків муніципальних відходів від сортування до рециклінгу;

(b) належного управління, забезпечення виконання, транскордонної співпраці;

(c) інновацій у сфері управління відходами;

(d) національних критеріїв для побічних продуктів та втрати статусу відходів, як зазначено у статті 5(3) і статті 6(3) і (4), за допомогою електронного реєстру на рівні всього Союзу, який має бути створений Комісією;

(e) економічних інструментів та інших заходів, використовуваних відповідно до статті 4(3) для прискорення досягнення цілей, встановлених у зазначеній статті;

(f) інструментів, встановлених у статті 8(1) і (2);

(g) запобігання утворенню відходів і створення систем, які сприяють діяльності з повторного використання та подовження життєвого циклу продуктів;

(h) виконання обов’язків, що стосуються роздільного збирання;

(i) інструментів і стимулів для досягнення цільових показників, встановлених у пунктах (c), (d) і (e) статті 11(2).

Комісія оприлюднює результати обміну інформацією та найкращими практиками.

2. Комісія може розробляти настанови для тлумачення вимог, встановлених у цій Директиві, у тому числі стосовно означення термінів "відходи", "запобігання утворенню", "повторне використання", "підготовка до повторного використання", "відновлення", "рециклінг", "видалення", а також для застосування правил розрахунку, визначених у статті 11а.

Комісія розробляє настанови, що стосуються означень термінів "муніципальні відходи" та "зворотне заповнення".

Комісія, відповідно до статті 38a, уповноважена ухвалювати делеговані акти з метою внесення змін до цієї Директиви, конкретизуючи застосування формули для установок зі спалювання, про що йдеться в пункті R1 додатка II. Можуть бути враховані місцеві кліматичні умови, такі як суворість холодної пори року та потреба в опалюванні, якщо це впливає на обсяги енергії, які технічно можуть бути використані або вироблені у вигляді електрики, тепла, охолодження або технологічної пари. Місцеві умови найвіддаленіших регіонів, зазначених у третьому параграфі статті 349 Договору про функціонування Європейського Союзу, та територій, зазначених у статті 25 Акта про приєднання 1985 року також можуть бути враховані.

3. Комісія, відповідно до статті 38a, уповноважена ухвалювати делеговані акти з метою внесення змін до додатків IV і V з урахуванням науково-технічного прогресу.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надають Комісії з дотриманням умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статтях 7(1), 9(8), 11а(10), 27(1), 27(4), 38(2) і 38(3), надаються Комісії на період у п'ять років, починаючи з 4 липня 2018 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше ніж за дев’ять місяців до закінчення п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не висловлять заперечення щодо такого подовження не пізніше ніж за три місяці до кінця кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 7(1), 9(8), 11a(10), 27(1), 27(4), 38(2) і 38(3), можуть бути відкликані в будь-який час Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані у такому рішенні. Рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу або на пізнішу дату, вказану в ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже введені в дію.

4. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з призначеними кожною державою-членом експертами відповідно до принципів, встановлених у Міжінституційній угоді про краще законотворення від 13 квітня 2016 року (- 11).

5. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

6. Делегований акт, ухвалений згідно зі статтями 7(1), 9(8), 11a(10), 27(1), 27(4), 38(2) і 38(3), набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати передавання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або, якщо до закінчення такого періоду, і Європейський Парламент і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжується ще на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

1. Комісії допомагає комітет. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 12).

2. У разі покликання на цей параграф застосовується стаття 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Якщо комітет не надає жодного висновку, Комісія не ухвалює проект імплементаційного акта, і застосовується третій підпараграф статті 5(4) Регламенту (ЄС) № 182/2011.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 12 грудня 2010 року.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

2. Держави-члени надають Комісії текст основних положень актів національного права, які вони ухвалюють у сфері регулювання цієї Директиви.

Директиви 75/439/ЄЕС, 91/689/ЄЕС і 2006/12/ЄС скасовано починаючи з 12 грудня 2010 року.

Однак, з 12 грудня 2008 року застосовуються такі зміни:

(a) текст статті 10(4) Директиви 75/439/ЄЕС викласти в такій редакції:

"4. Еталонний метод вимірювання вмісту ПХД/ПХТ у відпрацьованих оливах встановлює Комісія. Такий інструмент, призначений для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, ухвалюють відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної у статті 18(4) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/12/ЄС про відходи від 5 квітня 2006 року (*).