Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/625 від 15 березня 2017 року про офіційний контроль та іншу офіційну діяльність, що провадиться для забезпечення застосування положень харчового та кормового права, правил щодо здоровя і благополуччя тварин, здоровя рослин та засобів захисту рослин, внесення змін до регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС), регламентів Ради (ЄС), директив Ради, та про скасування регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС), директив Ради та Рішення Ради (Регламент про офіційний контроль)

(a) компетентні органи встановлять, що ризик, зазначений у параграфі 1, більше не існує; та

(b) вони надають Комісії та іншим державам-членам інформацію, на основі якої тимчасове зупинення скасовано.

5. Ця стаття не обмежує повноважень держав-членів щодо ухвалення рішення про тимчасове зупинення призначень пунктів прикордонного контролю з інших причин, ніж визначені в цьому Регламенті.

1. Пункти прикордонного контролю повинні бути розташовані у безпосередній близькості до пункту прибуття до Союзу та або у місці, визначеному митними органами відповідно до статті 135(1) та (2) Регламенту (ЄС) № 952/2013, або у вільній зоні.

2. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно випадків та умов, у/за яких пункт прикордонного контролю повинен бути розташований на іншій відстані, ніж у безпосередній близькості до пункту прибуття до Союзу, у разі специфічних географічних обмежень.

3. Пункти прикордонного контролю повинні мати:

(a) достатню чисельність достатньо кваліфікованого персоналу;

(b) приміщення або інші об’єкти, що відповідають характеру та обсягу категорій тварин та товарів, що обробляються;

(c) обладнання та приміщення або інші об’єкти, що дають змогу здійснювати офіційний контроль для кожної категорії тварин та товарів, щодо яких було призначено пункт прикордонного контролю;

(d) запроваджені механізми, залежно від випадку, для доступу до будь-якого іншого обладнання, приміщень та послуг, необхідних для застосування заходів, вживаних відповідно до статті 65, 66 та 67, у випадках підозри стосовно невідповідності, невідповідних відправлень або відправлень, що становлять ризик;

(e) заходи на випадок надзвичайних ситуацій для забезпечення безперебійності здійснення офіційного контролю та ефективного застосування заходів відповідно до статей 65, 66 та 67 у випадках непередбачуваних та неочікуваних умов або подій;

(f) технології та обладнання, необхідні для ефективного функціонування системи IMSOC та, у відповідних випадках, інших комп’ютеризованих систем управління інформацією, необхідних для опрацювання даних та інформації та обміну ними;

(g) доступ до послуг офіційних лабораторій, спроможних забезпечити надання результатів аналітичних, випробувальних та діагностичних досліджень протягом належного часу та обладнаних інструментами інформаційних технологій, необхідних для забезпечення внесення інформації про отримані результати аналізів, випробувань або діагностики до системи IMSOC, залежно від випадку;

(h) належні механізми для адекватної роботи з різними категоріями тварин та товарів, а також для попередження ризиків, які можуть виникнути внаслідок перехресного забруднення; та

(i) механізми для дотримання відповідних стандартів біобезпеки з метою запобігання поширенню хвороб у Союзі.

4. Комісія може шляхом ухвалення імплементаційних актів встановлювати правила щодо вимог, передбачених у параграфі 3 цієї статті, з метою врахування специфічних характеристик та логістичних потреб, пов’язаних із здійсненням офіційного контролю та застосування заходів, вжитих відповідно до статті 66(3) та (6) та статті 67 щодо різних категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1). Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

5. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту випадками та умовами, у яких пункти прикордонного контролю, призначені для імпорту необроблених колод, розпиляної деревини та розколотої деревини, можуть звільнятися від одного або більше обов’язків, зазначених у параграфі 3 цієї статті, з метою врахування потреб компетентних органів, які відповідають за офіційний контроль, щодо роботи в умовах специфічних географічних обмежень, із забезпеченням при цьому належного здійснення контролю.

1. У випадку підозри на невідповідність правилам, зазначеним у статті 1(2), відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статтях 44(1) та 47(1), компетентні органи повинні провести офіційний контроль для підтвердження або спростування такої підозри.

2. Відправлення тварин та товарів, які не задекларовані операторами як такі, що складаються з категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), повинні підлягати офіційного контролю з боку компетентних органів, якщо існують причини вважати, що згадані категорії тварин або товарів присутні у відправленні.

3. Компетентні органи повинні розміщувати відправлення, зазначені у параграфах 1 та 2, під процедуру офіційного затримання до отримання результатів офіційного контролю, передбаченого у згаданих параграфах.

Залежно від випадку, такі відправлення повинні бути ізольовані або поміщені у карантин, а тварин розміщують у захищені умови, годують, поять та, якщо необхідно, лікують до отримання результатів офіційного контролю.

4. Якщо компетентні органи мають причини підозрювати, що відповідальний за відправлення оператор здійснює шахрайські або оманливі практики, або офіційний контроль дає підстави вважати, що правила, зазначені у статті 1(2), було серйозно та неодноразово порушено, вони повинні, у відповідних випадках та на додаток до заходів, передбачених у статті 66(3), відповідним чином посилити офіційний контроль відправлень того самого походження або використання.

5. Компетентні органи повинні повідомити Комісію та інші держави-члени через систему IMSOC про своє рішення здійснити посилений офіційний контроль, як передбачено у параграфі 4 цієї статті, із зазначенням причин, що лежать в основі такого рішення.

6. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо процедур для координованого здійснення компетентними органами посиленого офіційного контролю, зазначеного у параграфах 4 та 5 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Компетентні органи повинні поміщувати під процедуру офіційного затримання будь-які відправлення тварин або товарів, що надходять до Союзу, які не відповідають правилам, зазначеним у статті 1(2), та повинні відмовляти у їх ввезенні до Союзу.

Компетентні органи повинні ізолювати або помістити у карантин, залежно від випадку, будь-яке таке відправлення, а тварин з нього необхідно тримати, піклуватися про них та лікувати їх у належних умовах до отримання будь-якого подальшого рішення. Якщо можливо, компетентні органи повинні також враховувати необхідність спеціального поводження з певними типами товарів.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо практичних механізмів для ізолювання та поміщення під карантин, передбачених у другому підпараграфі параграфа 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

3. Щодо відправлення, зазначеного у параграфі 1, компетентний орган повинен невідкладно видати припис відповідальному за відправлення оператору:

(a) знищити відправлення;

(b) повторно відвантажити відправлення за межі Союзу відповідно до статті 72(1) та (2); або

(c) піддати вантаж спеціальному обробленню відповідно до статті 71(1) та (2) або вжити щодо нього будь-який інший захід, необхідний для забезпечення відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2), та, у відповідних випадках, спрямувати відправлення для інших цілей, для яких його не було призначено початково.

Будь-яка дія, зазначена у пунктах (a), (b) та (c) першого підпараграфа, повинна здійснюватися відповідно до правил, зазначених у статті 1(2), зокрема щодо відправлень живих тварин включно з тими, які покликані позбавити тварин будь-якого непотрібного болю, стресу та страждань.

Якщо вантаж складається з рослин, рослинних продуктів або інших предметів, пункти (a), (b) та (c) першого підпараграфа застосовуються або до відправлень, або до його партій.

Перш ніж видати оператору припис щодо вжиття дій відповідно до пунктів (a), (b) та (c) першого підпараграфа, компетентні органи повинні заслухати залученого оператора, крім випадків, коли існує необхідність у вжитті невідкладних дій з метою реагування на ризики для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля.

4. Якщо компетентний орган видає оператору припис на вжиття однієї або більше дій, встановлених у пунктах (a), (b) або (c) першого підпараграфа параграфа 3, такий компетентний орган може як виняток дозволити вжиття дії лише щодо частини відправлення, за умови що часткове знищення, повторне відвантаження або спеціальна обробка, або інший захід:

(a) як такі забезпечують відповідність;

(b) не створюють ризику для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля; та

(c) не порушують функціонування офіційного контролю.

5. Компетентні органи повинні невідкладно повідомляти щодо будь-якого рішення про відмову у ввезенні відправлення, як передбачено у параграфі 1 цієї статті, та щодо будь-якого припису, виданого відповідно до параграфів 3 та 6 цієї статті, та відповідно до статті 67:

(a) Комісію;

(b) компетентні органи іншої держави-члена;

(c) митні органи;

(d) компетентні органи третьої країни походження; та

(e) оператора, відповідального за відправлення.

Таке повідомлення повинне бути здійснене через систему IMSOC.

6. Якщо відправлення категорій тварин або товарів, зазначених у статті 47(1), не пред’явлено для офіційного контролю, зазначеного в цій статті, або якщо його не пред’явлено відповідно до вимог, встановлених у статті 50(1) та(3), 56(1), (3) та (4), або відповідно до правил, ухвалених згідно зі статтею 48, статтею 49(4), статтею 51, статтею 53(1) та статтею 58, компетентні органи повинні видати припис, щоб таке відправлення було затримано або відкликано, та невідкладно поміщено під процедуру офіційного затримання.

Параграфи 1, 3 і 5 цієї статті застосовуються до таких відправлень mutatis mutandis.

7. Заходи, зазначені у цій статті, повинні здійснюватися за рахунок оператора, відповідального за відправлення.

Якщо офіційний контроль свідчить про те, що відправлення тварин або товарів становить ризик для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля, таке відправлення необхідно ізолювати та помістити під карантин, а тварин з нього необхідно тримати, піклуватися про них та лікувати їх у належних умовах до отримання будь-якого подальшого рішення.

Компетентні органи повинні затримувати відповідне відправлення під процедурою офіційного затримання, та повинні негайно видати припис оператору, відповідальному за таке відправлення:

(a) знищити відправлення відповідно до правил, зазначених у статті 1(2), з урахуванням усіх заходів, необхідних для захисту здоров’я людей, тварин та рослин, благополуччя тварин або довкілля, а щодо живих тварин - зокрема включно з правилами, які покликані позбавити тварин будь-якого непотрібного болю, стресу та страждань; або

(b) піддати відправлення спеціальному обробленню відповідно до статті 71(1) та (2).

Заходи, зазначені у цій статті, повинні здійснюватися за рахунок оператора, відповідального за відправлення.

1. Компетентні органи повинні:

(a) позбавити чинності офіційні сертифікати та, у відповідних випадках, інші відповідні документи, що супроводжують відправлення, що стали об’єктом заходів відповідно до статті 66(3) та (6)тастатті 67; та

(b) співпрацювати відповідно до статей 102-108 для вжиття будь-яких подальших заходів, необхідних для забезпечення неможливості повторного ввезення до Союзу відправлень, яким було відмовлено у ввезенні відповідно до статті 66(1).

2. Компетентні органи у державі-члені, у якій здійснювався офіційний контроль, повинні здійснювати нагляд за застосуванням заходів, щодо яких було видано припис відповідно до статті66(3) та (6) та статті 67, для забезпечення того, що під час застосування або в очікуванні застосування таких заходів відправлення не спричинить негативних наслідків для здоров’я людей, тварин та рослин, добробуту тварин чи захисту довкілля.

У відповідних випадках, таке застосування повинно відбуватися під наглядом компетентних органів іншої держави-члена.

1. Оператор, відповідальний за відправлення, повинен здійснити всі заходи, наказані йому компетентними органами відповідно до статті 66(3) та 6 та статті 67, без затримки та не пізніше ніж протягом 60 днів з дати, коли компетентний орган повідомив залученого оператора про свої рішення відповідно до статті 66(5). Компетентні органи можуть вказати коротший період, ніж 60 днів.

2. Якщо після завершення періоду, зазначеного в параграфі 1, залучений оператор не вчинить жодних дій, компетентні органи видають припис:

(a) про знищення відправлення або застосування будь-яких відповідних заходів щодо відправлення;

(b) у випадках, зазначених у статті 67, про знищення відправлення у придатних об’єктах, розташованих настільки близько до пункту прикордонного контролю, наскільки це можливо, із вжиттям заходів, необхідних для захисту здоров’я людей, тварин та рослин, благополуччя тварин або довкілля.

3. Компетентні органи можуть продовжити період, зазначений у параграфах 1 та 2 цієї статті, на час, необхідний для отримання результатів другого експертного висновку, зазначеного в статті 35, за умови, що це не спричинить негативних наслідків для здоров’я людей, тварин та рослин, або благополуччя тварин, або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля.

4. Заходи, зазначені у цій статті, повинні здійснюватися за рахунок оператора, відповідального за відправлення.

Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна встановити правила щодо забезпечення послідовності застосування всіма пунктами прикордонного контролю, зазначеними у статті 59(1), та пунктами контролю, зазначеними у пункті (a) статті 53(1), ухвалених компетентними органами рішень, вжитих ними заходів та виданих ними приписів відповідно до статей 66, 67 та 68, які компетентні органи повинні виконувати у разі реагування на загальні та повторювані ситуації невідповідності та ризику. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Спеціальне оброблення відправлень, передбачене у пункті (c) статті 66(3) та в пункті (b)статті 67, може, залежно від випадку, включати:

(a) оброблення або перероблення, включно зі знезараженням, у відповідних випадках, але за винятком розбавлення, щоб відправлення відповідало вимогам правил, зазначених у статті 1(2), або вимогам третьої країни повторного відвантаження; або

(b) оброблення у будь-який інший спосіб, придатний для безпечного споживання тваринами або людьми, або для інших цілей, ніж споживання тваринами або людьми.

2. Спеціальне оброблення, передбачене у параграфі 1, повинне:

(a) здійснюватися ефективно та забезпечувати усунення будь-якого ризику для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля;

(b) бути задокументованим та здійснюватися під контролем компетентних органів або, у відповідних випадках, під контролем компетентних органів іншої держави-члена за взаємною згодою; та

(c) відповідати вимогам, установленим у правилах, зазначених у статті 1(2).

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту щодо вимог та умов, відповідно до яких повинне відбуватися спеціальне оброблення, передбачене у параграфі 1 цієї статті.

За відсутності правил, ухвалених делегованими актами, таке спеціальне оброблення повинне відбуватися згідно з положеннями національного права.

1. Компетентні органи можуть дозволити повторне відвантаження відправлень за умови відповідності таким вимогам:

(a) місце призначення було погоджене з оператором, відповідальним за відправлення;

(b) оператор, відповідальний за відправлення, поінформував компетентні органи держави-члена у письмовій формі про те, що компетентні органи третьої країни походження або, якщо вони різні, третьої країни призначення були повідомлені про причини та обставини відмови у ввезенні до Союзу відповідного відправлення тварин або товарів;

(c) якщо третя країна призначення не є третьою країною походження, оператор отримав погодження компетентних органів такої третьої країни призначення та такі компетентні органи повідомили компетентні органи держави-члена про те, що вони готові прийняти відправлення; та

(d) у разі відправлень тварин, повторне відвантаження відповідає вимогам щодо благополуччя тварин.

2. Умови, визначені у пунктах (b) та (c) параграфа 1 цієї статті, не застосовуються до відправлень категорій товарів, зазначених у пункті (c) статті 47(1).

1. За запитом третьої країни Комісія може шляхом ухвалення імплементаційних актів схвалити спеціальний передекспортний контроль, який така третя країна здійснює щодо відправлення тварин та товарів перед експортом до Союзу для перевірки відповідності експортованих відправлень вимогам правил, зазначених у статті 1(2). Таке схвалення застосовують лише до відправлень, що походять із відповідної третьої країни, та може бути надане на одну або більше категорій тварин або товарів. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

2. Схвалення, передбачене у параграфі 1, повинне визначати:

(a) максимальну частоту офіційного контролю, який повинні здійснювати компетентні органи держави-члена при прибутті відправлень до Союзу, якщо відсутні причини підозрювати невідповідність правилам, зазначеним у статті 1(2), або шахрайські чи оманливі практики;

(b) офіційні сертифікати, які повинні супроводжувати відправлення, що надходять до Союзу;

(c) зразки сертифікатів, зазначених у пункті (b);

(d) компетентні органи третьої країни, під відповідальністю яких повинен здійснюватися передекспортний контроль; та

(e) залежно від випадку, будь-який делегований орган, яким такі компетентні органи можуть делегувати певні завдання. Таке делегування може бути схвалене лише у разі, якщо воно відповідає критеріям, визначеним у статтях 28-33, або еквівалентним умовам.

3. Схвалення, передбачене у параграфі 1 цієї статті, може бути надане третій країні лише у разі, якщо наявні докази та, у відповідних випадках, було проведено контроль з боку Комісії відповідно до статті 120, які свідчать, що система офіційного контролю третьої країни здатна забезпечити, що:

(a) відправлення тварин або товарів, що експортуються до Союзу, відповідають вимогам правил, зазначених у статті 1(2), або еквівалентним вимогам; та

(b) контроль, проведений у третій країні до відвантаження до Союзу, є достатньо ефективним, щоб замінити або скоротити частоту перевірок документів, перевірок тотожності або фізичних перевірок, передбачених у правилах, зазначених у статті 1(2).

4. Компетентні органи або делеговані органи, вказані у схваленні, повинні:

(a) відповідати за контакти із Союзом; та

(b) забезпечувати, щоб офіційні сертифікати, зазначені у пункті (b) параграфа 2, супроводжували кожне проконтрольоване відправлення.

5. Комісія повинна шляхом імплементаційних актів встановити детальні правила та критерії для схвалення передекспортного контролю, що здійснюється третіми країнами відповідно до параграфа 1 цієї статті, та для офіційного контролю, що здійснюється компетентними органами держав-членів, щодо тварин та товарів, які підлягають схваленню, про яке йдеться у вказаному параграфі. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Якщо у результаті офіційного контролю відправлень категорій тварин та товарів, щодо яких відповідно до статті 73(1) було схвалено спеціальний передекспортний контроль, буде виявлено серйозну та повторювану невідповідність правилам, зазначеним у статті 1(2), держави-члени невідкладно повинні:

(a) повідомити Комісію, інші держави-члени та залучених операторів через систему IMSOC, в доповнення до звернення за адміністративною допомогою відповідно до процедур, встановлених у статтях 102-108; та

(b) збільшити частоту офіційного контролю щодо відправлень з відповідної третьої країни та, якщо необхідно дозволити належне аналітичне вивчення ситуації, зберегти належну кількість зразків в умовах належного зберігання.

2. Комісія може шляхом імплементаційних актів відкликати схвалення, передбачене у статті 73(1), якщо після офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, буде виявлено факти недотримання вимог, встановлених у статті 73(3)та (4). Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Компетентні органи, митні органи та інші органи держав-членів, які займаються тваринами та товарами, що надходять до Союзу, повинні тісно співпрацювати, щоб забезпечувати здійснення офіційного контролю відправлень тварин та товарів, що надходять до Союзу, відповідно до вимог цього Регламенту.

З цією метою компетентні органи, митні органи та інші органи повинні:

(a) забезпечувати на взаємній основі доступ до інформації, яка є необхідною для організації та вчинення відповідних дій щодо тварин та товарів, що надходять до Союзу; та

(b) забезпечувати своєчасний обмін такою інформацією, в тому числі електронними засобами.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо однакових механізмів співпраці, які повинні запровадити компетентні органи, митні органи та інші органи, зазначені у параграфі 1, щоб забезпечити:

(a) доступ компетентних органів до інформації. необхідної для оперативної і повної ідентифікації відправлень тварин та товарів, що надходять до Союзу, які підлягають офіційному контролю в пункті прикордонного контролю відповідно до статті 47(1);

(b) актуалізацію на взаємній основі, через обмін інформацією або синхронізацію масивів релевантних даних, інформації, зібраної компетентними органами, митними органами та іншими органами щодо відправлень тварин та товарів, що надходять до Союзу; та

(c) оперативне передавання рішень, ухвалених такими органами на основі інформації, зазначеної в пунктах (a) та (b).

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Параграфи 2, 3 та 4 цієї статті застосовуються у разі відправлень тварин та товарів, які не є предметом контролю при прибутті до Союзу, як це вимагається статтею 47(1) цього Регламенту, та на які було оформлено митну декларацію для випуску для вільного обігу відповідно до пункту 12 статті 5 Регламенту (ЄС) № 952/2013 та статей 158-202 зазначеного Регламенту.

2. Митні органи повинні тимчасово зупинити випуск для вільного обігу, якщо вони мають причини вважати, що відправлення може становити ризик для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля, та невідкладно повідомити про таке тимчасове зупинення компетентні органи.

3. Відправлення, випуск для вільного обігу якого було тимчасово зупинено відповідно до параграфа 2, повинні підлягати випуску у разі, якщо протягом трьох робочих днів з моменту тимчасового зупинення випуску компетентні органи не звернулися до митних органів із запитом про продовження тимчасового зупинення або поінформували митні органи про те, що ризик відсутній.

4. Якщо компетентні органи вважають, що присутній ризик для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля:

(a) вони повинні надіслати митним органам вимогу не випускати відправлення для вільного обігу та включити до комерційного інвойсу, який супроводжує відправлення, та до будь-якого іншого відповідного супровідного документа або до їх відповідних електронних еквівалентів таке попередження:

"Продукт становить ризик - випуск для вільного обігу не дозволено - Регламент (ЄС) 2017/625";

(b) без згоди компетентних органів не дозволяється жодна інша митна процедура; та

(c) застосовуються статті 66(1), (3), (5)та(6), статті 67, 68 та 69, стаття 71(1) та (2) та стаття 72(1) та (2).

5. У разі відправлень тварин та товарів, які не підпадають під контроль при прибутті до Союзу, як вимагається статтею 47(1), та для яких не було оформлено митної декларації для випуску для вільного обігу, митні органи, якщо у них є причини вважати, що відправлення може становити ризик для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля, повинні надіслати всю відповідну інформацію митним органам у державі-члені кінцевого місця призначення.

1. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині правил щодо здійснення спеціального офіційного контролю та щодо заходів на випадок невідповідності, для врахування особливостей визначених нижче категорій тварин та товарів і механізмів та засобів для їх перевезення:

(a) відправлення свіжих рибних продуктів безпосередньо вивантажених у портах, призначених державами-членами відповідно до статті 5(1) Регламенту Ради (ЄС) № 1005/2008 (- 16) з риболовних суден, що плавають під прапором третьої країни;

(b) відправлення хутрових диких тварин з незнятою шкірою;

(c) відправлення категорій товарів, зазначених у пункті (b)статті 47(1), які доставляють, із зберіганням на спеціально схвалених митних складах чи у вільних зонах або без такого зберігання, на судна, що покидають Союз, та які призначені для постачання на судна або споживання членами команди або пасажирами;

(d) дерев’яний пакувальний матеріал;

(e) корми, що супроводжують тварин та призначені для згодовування таким тваринам;

(f) тварини та товари, які замовлено під час продажу за дистанційними контрактами та які постачаються з третьої країни на адресу в Союзі, та вимоги до надсилання повідомлень, необхідних для належного здійснення офіційного контролю;

(g) рослинні продукти, які у зв’язку з їх подальшим місцем призначення можуть призвести до ризику розповсюдження інфекційних або заразних хвороб тварин;

(h) відправлення категорій тварин та продуктів, про які йдеться у пунктах (a), (b) та (c) статті 47(1), що походять із Союзу або повертаються до Союзу після відмови у ввезені третьою країною;

(i) товари, що надходять до Союзу без тари (навалом) з третьої країни, незалежно від того, чи походять вони всі зі згаданої третьої країни;

(j) відправлення товарів, зазначених у статті 47(1), що походять з території Хорватії та які переміщують транзитом територією Боснії і Герцеговини в Неумі ("коридор Неум") перед повторним ввезенням на територію Хорватії через пункти в’їзду Клек або Затон Долі;

(k) тварини та продукти, виключені зі сфери дії статті 47на підставі статті 48.

2. Комісія уповноважена ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно умов для моніторингу транспорту та прибуття відправлень певних тварин та товарів, від пункту прикордонного контролю прибуття до об’єкта за місцем призначення в Союзі, до пункту прикордонного контролю за місцем призначення або до пункту прикордонного контролю виїзду.

3. Комісія може за допомогою імплементаційних актів встановлювати правила щодо:

(a) типових зразків офіційних сертифікатів і правил видачі таких сертифікатів; та

(b) формату документів, які повинні супроводжувати категорії тварин або товарів, зазначених у параграфі 1.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Держави-члени повинні забезпечити наявність достатніх фінансових засобів на персонал та інші ресурси, необхідні компетентним органам для здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності.

2. Ця глава також застосовується у випадку делегування певних завдань офіційного контролю та іншої офіційної діяльності відповідно до статей 28та 31.

1. Компетентні органи повинні справляти збори або стягнення за офіційний контроль, який здійснюється щодо видів діяльності, зазначених у главі II додатка IV, та щодо тварин та товарів, зазначених у пунктах (a),(b) та (c)статті 47(1), у пункті прикордонного контролю або у пункті контролю, зазначеному в пункті (a)статті 53(1), або:

(a) на рівні витрат, розрахованих згідно зі статтею 82(1); або

(b) у розмірах, передбачених у додатку IV.

2. Компетентні органи повинні справляти збори або стягнення на покриття витрат, що у них виникають, пов’язаних із:

(a) офіційним контролем тварин та товарів, зазначених у пунктах (d), (e) та (f) статті 47(1);

(b) офіційним контролем, який здійснюється на вимогу оператора, для отримання затвердження (дозволу), передбаченого устатті 10 Регламенту (ЄС) № 183/2005;

(c) офіційним контролем, який початково не був запланований, та який:

(i) виявився необхідним після виявлення випадку невідповідності у того самого оператора під час здійснення офіційного контролю згідно з положеннями цього Регламенту; та

(ii) здійснюється для оцінювання масштабу та впливу випадку невідповідності або для перевірки усунення невідповідності.

3. Незважаючи на положення параграфів 1 та 2, держави-члени можуть щодо видів діяльності, зазначених у главі II додатка IV, на об’єктивних і недискримінаційних засадах зменшити розмір зборів і стягнень, із взяттям до уваги:

(a) інтересів операторів із низьким обсягом виробництва;

(b) традиційних методів, використаних при виробництві, переробленні та розповсюдженні;

(c) потреб операторів, розташованих у регіонах, які перебувають під впливом специфічних географічних обмежень; та

(d) записів оператора стосовно відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2), що було встановлено в результаті офіційного контролю.

4. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що збори і стягнення, які розраховуються згідно з пунктом (b)статті 82(1), не справляються з суми, при розмірі якої, беручи до уваги витрати на справляння та загальний очікуваний від таких зборів і стягнень дохід, справляння таких зборів або стягнень втрачає економічну доцільність.

5. Цю статтю не застосовують до офіційного контролю, що здійснюється для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пунктах (i) та (j)статті 1(2).

Держави-члени можуть справляти збори або стягнення на покриття витрат офіційного контролю та іншої офіційної діяльності на додаток до стягнень і зборів, зазначених у статті 79, якщо це не заборонено законодавчими положеннями, які застосовуються у сферах, що регулюються правилами, визначеними в статті 1(2).

Розміри зборів і стягнень, справляння яких здійснюється на підставі пункту (a) статті 79(1) та статті 79(2), визначаються на основі наведених нижче витрат, якщо вони є результатом офіційного контролю:

(a) заробітні плати персоналу, включно з допоміжним та адміністративним персоналом, що бере участь у здійсненні офіційного контролю, витрати на їх соціальне забезпечення, пенсію та страхування;

(b) витрати на об’єкти та обладнання, включно з витратами на технічне обслуговування та страхування, а також інші пов’язані витрати;

(c) витрати на витратні матеріали та інструменти;

(d) витрати на послуги, віднесені на рахунок компетентних органів делегованими органами за делегований таким органам офіційний контроль;

(e) витрати на навчання персоналу, зазначеного в пункті (a), за винятком навчання і підготовки, необхідного для отримання кваліфікації, яка необхідна для роботи в компетентних органах;

(f) витрати на проїзд персоналу, зазначеного в пункті (a), та супутні витрати на добові;

(g) витрати на відбір зразків та лабораторні аналізи, випробування та діагностику, які справляються офіційними лабораторіями за такі завдання.

1. Збори або стягнення, які справляються відповідно до пункту (a) статті 79(1) та статті 79(2), повинні встановлюватися згідно з одним із наведених нижче методів розрахунку або їх поєднанням:

(a) за фіксованою ставкою на основі загальних витрат офіційного контролю, які виникли у компетентних органів протягом певного періоду часу, що застосовується до всіх операторів, незалежно від того, чи виконувався офіційний контроль протягом звітного періоду щодо кожного оператора, з якого справляється збір; при встановленні рівня зборів, що будуть справлятися за кожен сектор, діяльність і категорію операторів, компетентні органи повинні враховувати вплив, який вид і масштаб відповідної діяльності та відповідні фактори ризику чинять на розподіл загальних витрат такого офіційного контролю; або

(b) на основі розрахунку фактичних витрат кожного окремого офіційного контролю та стосовно кожного оператора, що підлягає такому офіційному контролю.

2. Витрати на проїзд, зазначені в пункті (f)статті 81, повинні враховуватися при розрахунку зборів або стягнень, зазначених у пункті (a) статті 79(1) та у статті 79(2), у такий спосіб, щоб не відбувалося дискримінації операторів на основі відстані їхніх приміщень від місця розташування компетентних органів.

3. Якщо розрахунок зборів або стягнень здійснюється відповідно до пункту (a) параграфа 1, збори і стягнення, які справляють компетентні органи, не повинні перевищувати загальних витрат на офіційний контроль, проведений протягом періоду часу, вказаного у згаданому пункті.

4. Якщо розрахунок зборів або стягнень здійснюється відповідно до пункту (b) параграфа 1, вони не повинні перевищувати фактичних витрат на проведений офіційний контроль.

1. Збори або стягнення за офіційний контроль та за іншу офіційну діяльність, які здійснюються на підставі скарги, справляються з оператора лише в тому разі, якщо за результатами контролю було підтверджено невідповідність.

2. Збори або стягнення, що справляють згідно зі статтями 79 та 80, прямо або опосередковано не повертаються, за винятком випадків, коли їх отримано незаконно.

3. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що збори або стягнення повинні справляти інші органи, ніж компетентні органи або делеговані органи.

1. Компетентні органи повинні забезпечити, щоб оператори, на запит, отримували підтвердження оплати зборів або стягнень, якщо у операторів немає іншого доступу до такого підтвердження.

2. Збори або стягнення, які справляють згідно зі статтею 79(1), повинен сплачувати оператор, який відповідає за відправлення, або його представник.

1. Держави-члени забезпечують високий рівень прозорості стосовно:

(a) зборів або стягнень, передбачених у пункті (a) статті 79(1), статті 79(2) та статті 80, а саме щодо:

(i) методів і даних, використаних для встановлення таких зборів або стягнень;

(ii) розмірів зборів або стягнень, що застосовуються до кожної категорії операторів та кожної категорії офіційного контролю або іншої офіційної діяльності;

(iii) розподілу витрат, як зазначено у статті 81;

(b) точної ідентифікації органів, які відповідають за справляння зборів або стягнень.

2. Кожен компетентний орган оприлюднює перед громадськістю інформацію, зазначену в параграфі 1 цієї статті, для кожного звітного періоду та щодо витрат компетентного органу, за які справляються збори або стягнення згідно з пунктом (a) статті 79(1), статтею 79(2)та статтею 80.

3. Держави-члени консультують відповідних стейкхолдерів щодо загальних методів, використаних для розрахунку зборів або стягнень, передбачених у пункті (a) статті 79(1), статті 79(2) та статті 80.

1. У результаті офіційної сертифікації видаються:

(a) офіційні сертифікати; або

(b) офіційні підтвердження у випадках, передбачених у правилах, зазначених у статті 1(2).

2. Якщо компетентні органи делегують певні завдання, пов’язані з видачею офіційних сертифікатів або офіційних підтверджень, або офіційному нагляду, про який ідеться у статті 91(1), таке делегування повинне відповідати положенням статей 28-33.

Статті 88, 89 та 90 застосовуються:

(a) якщо правила, зазначені у статті 1(2), вимагають видачі офіційного сертифіката; та

(b) щодо офіційних сертифікатів, які є необхідними для цілей експорту відправлень тварин та товарів до третіх країн або які вимагаються від компетентного органу держави-члена відвантаження компетентним органом держави-члена призначення стосовно відправлень тварин та товарів, які підлягають експорту до третіх країн.

1. Офіційні сертифікати видають компетентні органи.

2. Компетентні органи повинні призначити уповноважених на засвідчення службових осіб, на які буде покладено повноваження підписувати офіційні сертифікати, та повинні гарантувати, що такі службові особи:

(a) є неупередженими і вільними від будь-якого конфлікту інтересів та, зокрема, не перебувають у ситуації, що може прямо чи непрямо вплинути на неупередженість їх професійної поведінки стосовно того, що саме вони засвідчують; та

(b) пройшли належну підготовку щодо правил, на засвідчення відповідності яким видається офіційний сертифікат, та щодо технічної частини оцінювання відповідності таким правилам, а також щодо відповідних правил, встановлених цим Регламентом.

3. Офіційні сертифікати підписує уповноважена на засвідчення службова особа та видає на одній з таких підстав:

(a) безпосереднє знання уповноваженою на засвідчення службовою особою актуальних фактів та даних, що стосуються сертифікації, які отримано у результаті:

(i) офіційного контролю; або

(ii) отримання іншого офіційного сертифіката, виданого компетентними органами;

(b) факти та дані, що стосуються сертифікації, знання яких підтверджено іншою особою, уповноваженою для такої цілі компетентними органами та яка діє під контролем компетентних органів, за умови що уповноважена на засвідчення службова особа може перевірити точність таких фактів та даних;

(c) факти та дані, що стосуються сертифікації, які отримано із власних систем контролю оператора, доповнені та підтверджені результатами регулярного офіційного контролю, якщо уповноважена на засвідчення службова особа переконана, що умови видачі офіційного сертифіката дотримано.

4. Офіційні сертифікати повинні бути підписані уповноваженою на засвідчення службовою особою та видані лише на підставі пункту (a) параграфа 3 цієї статті, якщо це передбачено правилами, визначеними у статті 1(2).

1. Офіційні сертифікати повинні:

(a) мати унікальний код;

(b) не підписуватися уповноваженою на засвідчення службовою особою, якщо вони пусті або неповні;

(c) бути оформлені однією або більше офіційних мов установ Союзу, які розуміє уповноважена на засвідчення службова особа та, якщо доцільно, однією з офіційних мов держав-членів призначення;

(d) бути автентичними та точними;

(e) давати змогу ідентифікувати особу, яка підписала їх, та дату видачі; та

(f) давати змогу легко перевіряти зв’язки між сертифікатом, органом видачі та відправленням, партією або окремою твариною чи товаром, включеними до сертифіката.

2. Компетентні органи повинні вживати всіх належних заходів для запобігання видачі фальшивих або недостовірних офіційних сертифікатів або зловживання офіційними сертифікатами.

Комісія може за допомогою імплементаційних актів встановлювати правила для однакового застосування статей 88 та89 щодо:

(a) типових зразків офіційних сертифікатів і правил видачі таких сертифікатів, якщо вимоги не встановлені у правилах, зазначених у статті 1(2);

(b) механізмів та технічних заходів для забезпечення видачі точних і достовірних офіційних сертифікатів, та для запобігання ризику шахрайства;

(c) процедур, яких необхідно дотримуватися у разі відкликання офіційних сертифікатів та при видачі повторних сертифікатів;

(d) правил виготовлення засвідчених копій офіційних сертифікатів;

(e) формату документів, які повинні супроводжувати тварин та товари після здійснення офіційного контролю;

(f) правил видачі електронних сертифікатів та використання електронних підписів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Якщо положення цього Регламенту або правила, зазначені у статті 1(2), передбачають видачу офіційних підтверджень операторами під офіційним наглядом компетентних органів, або самими компетентними органами, застосовуються параграфи 2, 3 та 4 цієї статті.

2. Офіційні підтвердження повинні:

(a) бути автентичними та точними;

(b) бути оформлені однією або більше офіційних мов установ Союзу та, якщо доцільно, однією з офіційних мов держав-членів призначення; та

(c) якщо вони стосуються відправлення або партії, давати змогу перевірити зв’язок між офіційним підтвердженням та таким відправленням або такою партією.

3. Компетентні органи повинні гарантувати, що персонал, який виконує офіційний контроль з метою нагляду за видачею офіційних підтверджень, або, якщо офіційні підтвердження видаються компетентними органами, що персонал, який займається видачею таких офіційних підтверджень:

(a) є неупередженим і вільним від будь-якого конфлікту інтересів та, зокрема, не перебуває у ситуації, що може прямо чи непрямо вплинути на неупередженість його професійної поведінки стосовно того, що саме засвідчується офіційними підтвердженнями; та

(b) отримує належну підготовку щодо:

(i) правил, на засвідчення відповідності яким видаються офіційні підтвердження, та щодо технічної частини оцінювання відповідності таким правилам;

(ii) відповідних вимог, що встановлені у цьому Регламенті.

4. Компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль на регулярній основі для перевірки того, що:

(a) оператори, які займаються видачею підтверджень, відповідають умовам, встановленим у правилах, зазначених у статті 1(2); та

(b) підтвердження видаються на основі достовірних, правильних та перевірюваних фактів і даних.

1. Для сфер, що регулюються правилами, зазначеними у статті 1(2), повинна бути створена референс-лабораторія Європейського Союзу, якщо при здійсненні офіційного контролю та іншої офіційної діяльності існує взаємозв’язок між ефективністю, якістю, однаковістю та достовірністю:

(a) методів проведення аналізів, випробувань або діагностики, що їх використовують офіційні лабораторії відповідно достатті 37(1); та

(b) результатами аналізів, випробувань та діагностики, що їх здійснюють такі офіційні лабораторії.

2. Якщо існує потреба у сприянні застосуванню однакових практик у частині розробки або використання методів, зазначених у пункті (a) параграфа 1, повинна бути створена референс-лабораторія Європейського Союзу.

3. Комісія регулярно переглядає повноваження та функціонування референс-лабораторій Європейського Союзу.

4. Комісія доповнює цей Регламент шляхом ухвалення делегованого акта відповідно до статті 144 стосовно рішення про створення референс-лабораторії Європейського Союзу.

1. Комісія за допомогою імплементаційних актів призначає референс-лабораторії Європейського Союзу у випадках, коли ухвалено рішення про створення таких лабораторій відповідно до статті 92.

2. Призначення, передбачене у параграфі 1, повинне:

(a) відбуватися після процесу публічного відбору; та

(b) передбачати призначення на обмежений час та на мінімальний період у п’ять років, або з регулярним переглядом.

3. Референс-лабораторії Європейського Союзу повинні:

(a) функціонувати відповідно до стандарту EN ISO/IEC 17025 та мати акредитацію відповідно до зазначеного стандарту, отриману в національному органі з акредитації, що працює відповідно до Регламенту (ЄС) № 765/2008. Обсяг акредитації:

(i) повинен включати всі методи лабораторних аналізів, випробувань або діагностики, які зобов’язана використовувати лабораторія, якщо вона працює у статусі референс-лабораторії Європейського Союзу;

(ii) може включати один або більше методів лабораторного аналізу, випробування або діагностики, або ж групу методів;

(iii) може визначатися у гнучкий спосіб, щоб до обсягу акредитації можливо було включити модифіковані версії методів, які використовувалися референс-лабораторією Європейського Союзу на момент надання акредитації, або нових методів на додаток до таких методів, на основі власних валідацій лабораторії без спеціального оцінювання перед використанням таких модифікованих або нових методів з боку національного органу з акредитації держави-члена, у якій розташована референс-лабораторія Європейського Союзу;

(b) бути неупередженими і вільними від будь-якого конфлікту інтересів та, зокрема, не перебувати у ситуації, що може прямо чи непрямо вплинути на неупередженість їх професійної поведінки стосовно здійснення їхніх завдань як референс-лабораторій Європейського Союзу;

(c) мати в наявності достатньо кваліфікований персонал з належною підготовкою з питань техніки проведення аналізів, випробувань або діагностики, що застосовуються у сфері їх компетенції, або мати на контрактній основі доступ до такого персоналу, та мати допоміжний персонал, у відповідних випадках;

(d) мати в наявності інфраструктуру, обладнання та продукти, необхідні для виконання покладених на них завдань, або мати доступ до них;