Регламент Ради (ЄС) № 2017/1939 від 12 жовтня 2017 року про імплементацію посиленої співпраці стосовно створення Європейської прокуратури

Цей Регламент засновує Європейську прокуратуру та визначає правила її функціонування.

Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) "держава-член" означає, якщо не зазначено інакше, зокрема, у главі VIII, державу-член, яка бере участь у посиленій співпраці щодо заснування Європейської прокуратури, дозвіл на яку вважається наданим відповідно до третього підпараграфа статті 86(1) ДФЄС або на підставі рішення, ухваленого відповідно до другого або третього підпараграфа статті 331(1) ДФЄС;

(2) "особа" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу;

(3) "фінансові інтереси Союзу" означають усі доходи, видатки та активи, покриті, придбані за рахунок або завдяки бюджету Союзу та бюджетів установ, органів, офісів та агентств, створених відповідно до Договорів, та бюджетів, щодо яких вони здійснюють управління та моніторинг;

(4) "персонал Європейської прокуратури" означає персонал на центральному рівні, який підтримує Колегію, постійні палати, Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС та адміністративного директора під час щоденної діяльності, спрямованої на здійснення завдань Європейської прокуратури відповідно до цього Регламенту;

(5) "провідний делегований прокурор ЄС" означає делегованого прокурора ЄС, відповідального за розслідування та кримінальні переслідування, які він/вона ініціював або ініціювала, які було передано йому/їй в рамках розподілення або які він/вона взяв або взяла на себе, застосовуючи право на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27;

(6) "помічний делегований прокурор ЄС" означає делегованого прокурора ЄС, який розташований у державі-члені, іншій ніж держава-член провідного делегованого прокурора ЄС, де здійснюється розслідування або інші заходи, доручені йому або їй;

(7) "персональні дані" означає будь-яку інформацію, що стосується ідентифікованої або ідентифіковної фізичної особи ("суб’єкт даних"); ідентифіковною фізичною особою є особа, яку прямо чи опосередковано може бути ідентифіковано, зокрема, за такими ідентифікаторами, як ім’я, ідентифікаційний номер, дані про місцеперебування, онлайн-ідентифікатор або за одним чи декількома факторами, що є специфічними для фізичної, фізіологічної, генетичної, психологічної, економічної, культурної або соціальної ідентичності такої фізичної особи;

(8) "опрацювання" означає будь-яку операцію або низку операцій з персональними даними або наборами персональних даних із використанням автоматизованих засобів або без них, такі як збирання, реєстрація, організація, структурування, зберігання, адаптація чи зміна, пошук, ознайомлення, використання, розкриття через передавання, розповсюдження чи надання іншим чином, упорядкування чи комбінування, обмеження, видалення чи знищення;

(9) "обмеження опрацювання" означає позначення збережених персональних даних з метою обмеження їх опрацювання в майбутньому;

(10) "профайлінг" означає будь-яку форму автоматизованого опрацювання персональних даних, що складається із використання персональних даних для оцінювання окремих персональних аспектів, що стосуються фізичної особи, зокрема, для аналізу або прогнозування аспектів, що стосуються продуктивності суб’єкта даних на роботі, економічної ситуації, здоров’я, особистих переваг, інтересів, надійності, поведінки, місця перебування або пересування;

(11) "використання псевдонімів" означає опрацювання персональних даних у такий спосіб, що персональні дані більше не можна віднести до конкретного суб’єкта даних без використання додаткової інформації, за умови що таку додаткову інформацію зберігають окремо і на неї поширюється застосування технічних та організаційних інструментів для забезпечення того, що персональні дані не віднесено до фізичної особи, яку ідентифіковано чи може бути ідентифіковано;

(12) "картотека" означає будь-який структурований набір персональних даних, доступ до якого надають відповідно до спеціальних критеріїв, є централізованим, децентралізованим або розосередженим на функціональній або географічній основі;

(13) "контролер" означає Європейську прокуратуру чи інший компетентний орган, який самостійно чи спільно з іншими визначає цілі та засоби опрацювання персональних даних; якщо цілі та засоби такого опрацювання визначаються правом Європейського Союзу чи держави-члена, контролер або спеціальні критерії його призначення може бути передбачено правом Європейського Союзу чи держави-члена;

(14) "оператор" означає фізичну чи юридичну особу, орган публічної влади, агентство чи інший орган, який опрацьовує персональні дані від імені контролера;

(15) "отримувач" означає фізичну чи юридичну особу, орган публічної влади, агентство чи інший орган, якому розкривають персональні дані, незалежно від того, чи є вони третьою стороною. Проте, органи публічної влади держав-членів Європейського Союзу, інші ніж компетентні органи, визначені у пункті 7(a) статті 3 Директиви (ЄС) 2016/680, що отримують персональні дані в рамках конкретного запиту Європейської прокуратури, не повинні вважатися отримувачами; опрацювання таких даних такими органами публічної влади повинно відповідати застосовним нормам про захист даних відповідно до цілей опрацювання;

(16) "порушення захисту персональних даних" означає порушення безпеки, що призводить до випадкового чи незаконного знищення, втрати, зміни, несанкціонованого розкриття або доступу до персональних даних, які передано, збережено або іншим чином опрацьовано;

(17) "адміністративні персональні дані" означає усі персональні дані, які опрацьовує Європейська прокуратура, крім оперативних персональних даних;

(18) "оперативні персональні дані" означає усі персональні дані, які опрацьовує Європейська прокуратура для цілей, встановлених у статті 49;

(19) "генетичні дані" означає персональні дані, що стосуються вроджених або набутих генетичних ознак фізичної особи, надають унікальну інформацію про фізіологію чи здоров’я такої фізичної особи та такі, що отримані, зокрема, в результаті аналізу біологічної проби, взятої у відповідної фізичної особи;

(20) "біометричні дані" означають персональні дані, отримані в результаті спеціального технічного опрацювання, що стосується фізичних, фізіологічних чи поведінкових ознак фізичної особи, таких як, зображення обличчя чи дактилоскопічні дані, що дають змогу однозначно ідентифікувати або підтверджують однозначну ідентифікацію фізичної особи;

(21) "дані стосовно стану здоров’я" означає персональні дані, що стосуються стану фізичного чи психічного здоров’я фізичної особи, в тому числі надання медичних послуг, що відображають інформацію про його або її стан здоров’я;

(22) "наглядовий орган" означає незалежний публічний орган, заснований державою-членом відповідно до статті 51 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 (-1) або відповідно до статті 41 Директиви (ЄС) 2016/680;

(23) "міжнародна організація" означає організацію та її підпорядковані органи, що регулюються публічним міжнародним правом, або будь-який інший орган, заснований договором або на основі договору між двома чи декількома державами.

1. Цим засновується Європейська прокуратура як орган Союзу.

2. Європейська прокуратура має правосуб’єктність.

3. Європейська прокуратура співпрацює з Євроюстом та користується його підтримкою відповідно до статті 100.

Європейська прокуратура відповідає за розслідування кримінальних злочинів, що негативно впливають на фінансові інтереси Союзу, встановлених Директивою (ЄС) 2017/1371 та цим Регламентом, за кримінальне переслідування учасників та співучасників таких злочинів та за їх віддавання під суд. У цьому зв’язку Європейська прокуратура здійснює розслідування, кримінальне переслідування та виконує функції обвинувача у компетентних судах держав-членів до ухвалення остаточного рішення у справі.

1. У своїй діяльності Європейська прокуратура забезпечує дотримання прав, визначених у Хартії.

2. Принципи верховенства права та пропорційності мають зобов’язальний характер для Європейської прокуратури щодо всієї її діяльності.

3. Розслідування і кримінальні переслідування, які здійснюються від імені Європейської прокуратури, регулюються цим Регламентом. Національне право застосовується мірою, якою питання відповідне не регулюється цим Регламентом. Якщо інше не визначено цим Регламентом, застосовне національне право - це право держави-члена, чий делегований прокурор ЄС здійснює провадження у справі відповідно до статті 13(1). Якщо питання регулюються і національним правом, і цим Регламентом, переважну силу мають положення цього Регламенту.

4. Європейська прокуратура здійснює свої розслідування в неупереджений спосіб та намагається отримувати всі відповідні докази як обвинувального, так і виправдувального характеру.

5. Європейська прокуратура відкриває та здійснює розслідування без необґрунтованої затримки.

6. Компетентні національні органи активно допомагають Європейській прокуратурі та підтримують її у здійсненні розслідувань і кримінальних переслідувань. До будь-якої дії, політики або процедури відповідно до цього Регламенту застосовується принцип щирої співпраці.

1. Європейська прокуратура є незалежною. Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, прокурори ЄС, делеговані прокурори ЄС, адміністративний директор, а також персонал Європейської прокуратури діють в інтересах Союзу в цілому відповідно до положень права, та під час виконання своїх обов’язків згідно з цим Регламентом вони не повинні очікувати надання інструкцій або отримувати вказівки від будь-якої особи поза межами Європейської прокуратури, будь-якої держави-члена Європейського Союзу або будь-якої установи, органу, офісу або агентства Союзу. Держави-члени Європейського Союзу, а також установи, органи, офіси та агентства Союзу повинні поважати незалежність Європейської прокуратури, та повинні утримуватися від намагань вплинути на неї у процесі здійснення нею своїх завдань.

2. Стосовно своєї діяльності Європейська прокуратура підзвітна Європейському Парламенту, Раді та Комісії, та вона повинна подавати щорічні звіти відповідно до статті 7.

1. Європейська прокуратура щорічно складає та оприлюднює Річний звіт стосовно своєї загальної діяльності офіційними мовами установ Союзу. Вона надсилає такий звіт Європейському Парламенту і національним парламентом, а також Раді і Комісії.

2. Головний прокурор ЄС раз на рік виступає перед Європейським Парламентом і Радою та перед національними парламентами держав-членів на їхній запит для представлення звіту щодо загальної діяльності Європейської прокуратури, без обмеження обов’язку щодо таємниці та конфіденційності окремих справ та персональних даних. Під час слухань, організованих національними парламентами, Головного прокурора ЄС може заміщати один зі заступників Головного прокурора ЄС.

1. Європейська прокуратура є неподільним органом Союзу, який діє як єдиний офіс із децентралізованою структурою.

2. Організація Європейської прокуратури має два рівні: центральний та децентралізований.

3. До центрального рівня належить головний офіс, який вважається є місцем розташування Європейської прокуратури. До структури головного офісу входять: Колегія, постійні палати, Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, прокурори ЄС та адміністративний директор.

4. До децентралізованого рівня належать делеговані прокурори ЄС, місцем розташування яких є держави-члени.

5. Персонал Європейської прокуратури допомагає головному офісу та делегованим прокурорам ЄС здійснювати їхні обов’язки відповідно до положень цього Регламенту.

1. До складу Колегії Європейської прокуратури входить Головний прокурор ЄС та по одному прокурору ЄС від кожної держави-члена. Головний прокурор ЄС головує на засіданнях Колегії та відповідає за їх підготовку.

2. Колегія регулярно проводить засідання та відповідає за загальний нагляд за діяльністю Європейської прокуратури. Вона ухвалює рішення щодо стратегічних питань, а також щодо загальних питань, які виникають стосовно окремих справ, зокрема, у частині забезпечення узгодженості, ефективності та послідовності у політиці переслідування Європейської прокуратури через держави-члени, а також стосовно інших питань, як вказано у цьому Регламенті. Колегія не ухвалює оперативних рішень в рамках окремих справ. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає механізми здійснення Колегією загальної наглядової діяльності та ухвалення рішень щодо стратегічних та загальних питань відповідно до цієї статті.

3. За пропозицією Головного прокурора ЄС та відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, Колегія створює постійні палати.

4. Колегія ухвалює внутрішній регламент Європейської прокуратури відповідно до статті 21, та визначає відповідальність щодо здійснення функцій членами Колегії та персоналом Європейської прокуратури.

5. Якщо інше не передбачено цим Регламентом, Рада ухвалює рішення простою більшістю голосів своїх членів. Будь-який член Колегії має право ініціювати голосування стосовно питань, які вирішуються Колегією. Кожен член Колегії має один голос. Головний прокурор ЄС повинен мати вирішальний голос у випадку рівності голосів щодо будь-якого питання, рішення стосовно якого ухвалює Колегія.

1. У постійних палатах головує Головний прокурор ЄС або один із заступників Головного прокурора ЄС, або прокурор ЄС, призначений головою відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Крім цього, до складу постійних палат повинні входити два постійні члени. Кількість постійних палат, їх склад, а також розподіл компетенцій між палатами визначаються з огляду на функціональні потреби Європейської прокуратури. Формування постійних палат здійснюється відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен забезпечувати рівномірний розподіл робочого навантаження на основі системи випадкового розподілу справ та, у виняткових випадках, повинен містити процедури, якщо це необхідно для належного функціонування Європейської прокуратури, для випадків, коли Головний прокурор ЄС вирішить відійти від принципу випадкового розподілу.

2. Постійні палати здійснюють моніторинг та керування розслідуваннями та переслідуваннями, які здійснюються делегованими прокурорами ЄС відповідно до параграфів 3, 4 і 5 цієї статті. Вони також забезпечують координацію розслідувань та переслідувань у транскордонних справах та забезпечують виконання рішень, ухвалених Колегією відповідно до статті 9(2).

3. Відповідно до умов і процедур, визначених цим Регламентом, якщо вони підлягають застосуванню після розгляду проекту рішення, представленого провідним делегованим прокурором ЄС, постійні палати ухвалюють рішення щодо таких питань:

(a) передавання справи на розгляд до суду відповідно до статей 36(1),(3) і (4);

(b) закриття справи відповідно до пунктів (a)-(g) статті 39(1);

(c) застосування спрощеної процедури переслідування та надання розпорядження делегованому прокурору ЄС діяти з метою ухвалення остаточного рішення у справі відповідно до статті 40;

(d) спрямування справи до національних органів відповідно до статей 34(1), (2), (3) або (6);

(e) повторне відкриття розслідування відповідно до статті 39(2).

4. Якщо необхідно, постійні палати ухвалюють такі рішення, відповідно до умов та процедур, визначених у цьому Регламенті, про:

(a) надання розпорядження делегованому прокурору ЄС ініціювати розслідування відповідно до правил, визначених у статті 26(1)-(4), якщо розслідування не було ініційовано;

(b) надання розпорядження делегованому прокурору ЄС реалізувати право на витребування справи відповідно до статті 27(6), якщо справу не було передано із застосуванням права на витребування справи;

(c) спрямування на розгляд Колегії стратегічних або загальних питань, які виникають на основі окремих справ відповідно до статті 9(2);

(d) розподіл справи відповідно до статті 26(3);

(e) перерозподіл справи відповідно до статті 26(5)або 28(3);

(f) схвалення рішення прокурора ЄС про здійснення розслідування ним або нею самостійно відповідно до статті 28(4).

5. Компетентна постійна палата, діючи через європейського прокурора, який здійснює нагляд за розслідуванням або переслідуванням, може у певному випадку надавати розпорядження відповідно до застосовного національного права провідному делегованому прокурору ЄС, якщо це необхідно для ефективного здійснення розслідування чи переслідування в інтересах правосуддя або для забезпечення узгодженого функціонування Європейської прокуратури.

6. Постійна палата ухвалює рішення простою більшістю голосів. Палата голосує на вимогу будь-якого з її членів. Кожен член має один голос. За рівної кількості голосів, голова має вирішальний голос. Рішення ухвалюються після обговорення під час засідання палати на основі проекту рішення, запропонованого провідним делегованим прокурором ЄС, якщо застосовно.

На запит, постійна палата надає доступ до всіх матеріалів справи для цілей підготовки рішень.

7. Постійні палати можуть ухвалити рішення про делегування повноважень щодо вироблення й ухвалення рішень відповідно до пункту (a) або (b) параграфа 3 цієї статті, та в останньому випадку лише щодо правил, визначених у пунктах (a)-(f) статті 39(1), прокурору ЄС, який здійснює нагляд у справі відповідно достатті 12(1), якщо таке делегування повноважень може бути належним чином обґрунтоване з огляду на ступінь тяжкості злочину або комплексний характер провадження окремої справи, стосовно злочину, який завдав шкоди або ймовірно може завдати шкоди фінансовим інтересам Союзу в розмірі менше 100000 євро.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен містити настанови, що забезпечують його послідовне застосування в межах Європейської прокуратури.

Постійна палата інформує Головного прокурора ЄС про будь-яке рішення, яке стосується делегування повноважень стосовно вироблення й ухвалення рішень. Після отримання такої інформації, Головний прокурор ЄС може протягом трьох днів вимагати від постійної палати перегляду її рішення, якщо Головний прокурор ЄС вважає, що цього вимагає інтерес у забезпеченні узгодженості розслідувань та переслідувань Європейської прокуратури. Якщо Головний прокурор ЄС є членом відповідної постійної палати, право вимагати згаданий вище перегляд здійснює один із заступників Головного прокурора ЄС. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, звітує перед постійною палатою про остаточне завершення розгляду справи, а також повідомляє будь-яку іншу інформацію або обставини, які, на його або її погляд, можуть призвести до необхідності здійснення нового оцінювання можливості збереження делегованих повноважень, зокрема, за обставин, зазначених у статті 36(3).

Рішення про делегування повноважень стосовно вироблення й ухвалення рішень може бути скасовано у будь-який момент на вимогу одного з членів постійної палати, та при цьому таке рішення про скасування ухвалюється відповідно до параграфа 6 цієї статті. Делегування може бути скасовано після заміщення делегованим прокурором ЄС прокурора ЄС відповідно до статті 16(7).

Для забезпечення послідовного застосування принципу делегування, кожна постійна палата щорічно звітує перед Колегією про використання права на делегування повноважень.

8. Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен давати змогу постійним палатам ухвалювати рішення із застосуванням письмової процедури, яка повинна бути детально викладена у внутрішньому регламенті Європейської прокуратури.

Усі рішення, ухвалені відповідно до параграфів 3, 4, 5 та 7, та всі розпорядження, надані відповідно до зазначених параграфів, фіксуються у письмовій формі та стають частиною матеріалів справи.

9. Окрім постійних членів, прокурор ЄС, який здійснює нагляд за розслідуванням або переслідуванням відповідно до статті 12(1), бере участь в обговореннях у постійній палаті. Прокурор ЄС має право голосу стосовно рішень щодо розподілу або перерозподілу відповідно до статей 26(3), (4) і (5) і статті 27(6), щодо передавання справи на розгляд до суду відповідно до статті 36(3), якщо більше ніж одна держава-член має юрисдикцію у справі, а також у ситуаціях, визначених у статті 31(8), крім як стосовно рішень постійної палати щодо делегування повноважень або скасування делегованих повноважень відповідно до параграфа 7 цієї статті.

Постійна палата може також або на вимогу прокурора ЄС чи делегованого прокурора ЄС, або за власною ініціативою запрошувати прокурорів ЄС або делегованих прокурорів ЄС, яких стосується справа, брати участь у її засіданнях без права голосу.

10. Голови постійних палат повинні, відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, інформувати Колегію про рішення, ухвалені відповідно до цієї статті, щоб Колегія мала змогу виконувати свою роль згідно зі статтею 9(2).

1. Головний прокурор ЄС є керівником Європейської прокуратури. Головний прокурор ЄС організує роботу Європейської прокуратури, спрямовує її діяльність та ухвалює рішення відповідно до цього Регламенту та внутрішнього регламенту Європейської прокуратури.

2. Для допомоги у здійсненні його або її обов’язків та заміщення його або її за його чи її відсутності або неможливості присутності для виконання обов’язків, Головному прокурору ЄС призначається два заступника Головного прокурора ЄС.

3. Головний прокурор ЄС представляє Європейську прокуратуру у відносинах з установами Союзу та держав-членів Європейського Союзу та з третіми сторонами. Головний прокурор ЄС може делегувати свої представницькі завдання одному із заступників Головного прокурора ЄС або прокурору ЄС.

1. Від імені постійної палати та відповідно до будь-яких розпоряджень, наданих нею відповідно достатті 10(3), (4) і (5), прокурори ЄС здійснюють нагляд за розслідуваннями і переслідуваннями, повноваження щодо яких належать делегованим прокурорам ЄС, у провадженні яких справа перебуває у їхній державі-члені походження. Прокурори ЄС презентують коротку інформацію стосовно справ, щодо яких вони здійснюють нагляд, та, якщо застосовно, пропозицій щодо рішень, які згадана палата буде ухвалювати на основі проектів рішень, підготовлених делегованими прокурорами ЄС.

У внутрішньому регламенті Європейської прокуратури повинно бути, без обмеження статті 16(7), визначено механізм заміщення між прокурорами ЄС, якщо прокурор ЄС, який здійснює нагляд, тимчасово відсутній і не виконує свої обов’язки, або якщо існують інші причини, через які будь-який з прокурорів ЄС не може виконувати свої обов’язки. Прокурор ЄС, який заміщує іншого прокурора ЄС, може здійснювати будь-яку функцію прокурора ЄС, окрім можливості здійснювати розслідування, визначеної у статті 28(4).

2. Прокурор ЄС може надіслати запит, у виключному випадку, із причин, пов’язаних із навантаженням, що випливає з кількості розслідувань і переслідувань у державі-члені походження прокурора ЄС або з особистого конфлікту інтересів, щодо передання іншому прокурору ЄС нагляду за розслідуваннями і переслідуванням в окремих справах, які перебувають у провадженні делегованих прокурорів ЄС у його або її державі-члені походження, за його або її згодою. Головний прокурор ЄС ухвалює рішення щодо запиту з огляду на робоче навантаження прокурора ЄС. У разі конфлікту інтересів, який стосується прокурора ЄС, Головний прокурор ЄС задовольняє такий запит. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає принципи, які регулюють таке рішення і процедуру подальшого розподілу справ. Стаття 28(4) не застосовується до розслідувань і переслідувань, нагляд за якими здійснюється відповідно до цього параграфа.

3. Прокурори ЄС, які здійснюють нагляд, можуть у певному випадку і відповідно до застосовного національного права та згідно з розпорядженнями, наданими постійною палатою, надавати розпорядження провідному делегованому прокурору ЄС, якщо це необхідно для ефективного здійснення розслідування або переслідування в інтересах правосуддя, або для забезпечення узгодженого функціонування Європейської прокуратури.

4. Якщо національне право держави-члена містить вказівки щодо внутрішнього перегляду певних актів у межах структури національної прокуратури, перегляд таких актів, який здійснюється делегованим прокурором ЄС, підпадає під наглядові повноваження прокурора ЄС, який здійснює нагляд, відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури без обмеження наглядових і контрольних повноважень постійної палати.

5. Прокурори ЄС функціонують як сполучна ланка та інформаційні канали між постійними палатами та делегованими прокурорами ЄС у їхніх відповідних державах-членах походження. Вони здійснюють моніторинг імплементації завдань Європейської прокуратури у своїх відповідних державах-членах у тісних консультаціях із делегованими прокурорами ЄС. Вони забезпечують, відповідно до цього Регламенту та внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, передання всієї релевантної інформації від центрального офісу делегованим прокурорам ЄС і навпаки.

1. Делеговані прокурори ЄС діють від імені Європейської прокуратури у відповідних державах-членах, і повинні мати такі самі повноваження, як національні прокурори щодо розслідувань, переслідувань і передавання справ на розгляд до суду, на додаток до та з огляду на спеціальні повноваження та статус, наданий їм, і відповідно до умов, визначених цим Регламентом.

Делеговані прокурори ЄС несуть відповідальність за розслідування і переслідування, ініційовані ними, які було розподілено їм або які вони взяли на себе із застосуванням права на витребування справи. Делеговані прокурори ЄС повинні орієнтуватися на вказівки та розпорядження постійної палати, яка має повноваження стосовно справи, а також розпорядження прокурора ЄС, який здійснює нагляд.

Делеговані прокурори ЄС повинні нести відповідальність за підготовку для передавання справи на розгляд до суду, зокрема, мати право звертатися з клопотаннями, брати участь у збиранні доказів та користуватися доступними засобами правового захисту відповідно до національного права.

2. У кожній державі-члені повинно бути два або більше делегованих прокурорів ЄС. Головний прокурор ЄС повинен, після консультацій і погодження з відповідними органами влади держав-членів, погодити кількість делегованих прокурорів ЄС, а також функціональний і територіальний розподіл компетенцій між делегованими прокурорами ЄС у межах кожної держави-члена.

3. Делеговані прокурори ЄС можуть також виконувати обов’язки національних прокурорів мірою, якою це не заважає їм виконувати свої обов’язки відповідно до цього Регламенту. Вони інформують про такі функції прокурорів ЄС, які здійснюють нагляд. У випадку, якщо делегований прокурор ЄС у будь-який визначений момент нездатний виконувати свої обов’язки як делегований прокурор ЄС через здійснення таких обов’язків як національний прокурор, він/вона повинен/повинна повідомити про це прокурора ЄС, який здійснює нагляд, який повинен провести консультації з компетентними національними органами прокуратури для визначення пріоритетності їхніх обов’язків відповідно до цього Регламенту. Прокурор ЄС може запропонувати постійній палаті перерозподілити справу іншому делегованому прокурору ЄС у цій самій державі-члені, або запропонувати здійснення розслідування його/її силами відповідно до статті 28(3) і (4).

1. Європейський Парламент і Рада за взаємною згодою призначають Головного прокурора ЄС на семирічний строк, який не підлягає поновленню. Рада діє простою більшістю голосів.

2. Головного прокурора ЄС обирають з числа кандидатів:

(a) які є чинними членами публічної прокуратури або судової влади держав-членів або чинними прокурорами ЄС;

(b) щодо незалежності яких відсутні сумніви;

(c) які володіють кваліфікаціями, необхідними для призначення до найвищих органів прокуратури і судових органів у своїх відповідних державах-членах, та мають дотичний практичний досвід роботи у національних правових системах, з фінансовими розслідуваннями та у міжнародній судовій співпраці щодо кримінальних справ, або які працювали на посаді прокурорів ЄС; та

(d) які мають достатній управлінський досвід та кваліфікації для цієї посади.

3. Відбір кандидатів ґрунтується на відкритому конкурсі, оголошення про який оприлюднюється в Офіційному віснику Європейського Союзу, після чого конкурсна комісія складає короткий список кваліфікованих кандидатів, який подається Європейському Парламенту і Раді. Ця конкурсна комісія складається з дванадцяти осіб, які обираються серед колишніх членів Суду ЄС і Рахункової Палати, колишніх національних представників Євроюсту, членів національних верховних судів, прокурорів високого рівня та юристів з визнаною компетенцією. Одну з обраних осіб пропонує Європейський Парламент. Рада повинна розробити правила діяльності конкурсної комісії та ухвалити рішення про призначення її членів за пропозицією Комісії.

4. Якщо прокурора ЄС призначають на посаду Головного прокурора ЄС, заповнення його посади прокурора ЄС відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у статті 16(1) і (2).

5. Суд ЄС може, відповідно до подання Європейського Парламенту, Ради або Комісії, звільнити Головного прокурора ЄС, якщо він встановить, що він/вона більше не в змозі виконувати його/її обов’язки або що він/вона винний/винна у серйозних порушеннях.

6. Якщо Головний прокурор ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду через будь-яку причину, заповнення посади відбувається негайно відповідно до процедури, визначеної у параграфах 1, 2 і 3.

1. Колегія призначає двох прокурорів ЄС на посади заступників Головного прокурора ЄС на трирічний строк, який може бути поновлено, при цьому він не повинен перевищувати строків їхніх мандатів як прокурорів ЄС. Процес добору регулюється внутрішнім регламентом Європейської прокуратури. Заступники Головного прокурора ЄС зберігають свій статус прокурорів ЄС.

2. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає правила та умови виконання обов’язків заступника Головного прокурора ЄС. Якщо прокурор ЄС більше не в змозі виконувати його/її обов’язки заступника Головного прокурора ЄС, Колегія може вирішити, відповідно до внутрішнього Регламенту Європейської прокуратури, звільнити заступника Головного прокурора ЄС з такої посади.

3. Якщо заступник Головного прокурора ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду як заступника Головного прокурора ЄС через будь-яку причину, заповнення посади відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у параграфі 1 цієї статті. З урахуванням правил статті 16, він/вона залишається прокурором ЄС.

1. Кожна держава-член висуває трьох кандидатів на посаду прокурора ЄС з числа кандидатів:

(a) які є чинними членами публічної прокуратури або судової влади відповідної держави-члена;

(b) щодо незалежності яких немає сумнівів; та

(c) які володіють кваліфікаціями, необхідними для призначення до найвищих органів прокуратури і судових органів у своїх відповідних державах-членах, та мають відповідний практичний досвід роботи у національних правових системах, фінансових розслідуваннях і міжнародній судовій співпраці у кримінальних справах.

2. Після отримання обґрунтованого висновку конкурсної комісії, зазначеної у статті 14(3), Рада здійснює відбір та призначає одного з кандидатів на посаду прокурора ЄС у відповідній державі-члені. Якщо конкурсна комісія встановлює, що кандидат не відповідає вимогам, визначеним для виконання обов’язків прокурора ЄС, її висновок має зобов’язальний характер для Ради.

3. Рада, діючи простою більшістю, здійснює відбір та призначає прокурорів ЄС на шестирічний строк, який не є поновлюваним. Рада може ухвалити рішення про продовження мандату максимум на три роки наприкінці шестирічного періоду.

4. Кожні три роки відбувається часткове заміщення однієї третини прокурорів ЄС. Рада, діючи простою більшістю, ухвалює перехідні правила, які застосовуються до призначення прокурорів ЄС на перший строк та протягом нього.

5. Суд ЄС може, відповідно до подання Європейського Парламенту, Ради або Комісії, звільнити прокурора ЄС, якщо він встановить, що він/вона більше не в змозі виконувати його/її обов’язки або що він/вона винний/винна у серйозних порушеннях.

6. Якщо прокурор ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду через будь-яку причину, заповнення посади відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у параграфах 1 і 2. Якщо прокурор ЄС також обіймає посаду заступника Головного прокурора ЄС, він/вона автоматично звільняється з цієї посади.

7. Колегія повинна, за поданням кожного прокурора ЄС, призначити одного з делегованих прокурорів ЄС з тієї самої держави-члена для заміщення прокурора ЄС у випадку, якщо він/вона не в змозі виконувати свої обов’язки або залишив/залишила посаду відповідно до параграфів 5 і 6.

Якщо Колегія визнає необхідність заміщення, призначена особа діє як тимчасовий прокурор ЄС до призначення нового прокурора ЄС або повернення прокурора ЄС протягом періоду, який не перевищує три місяці. Колегія може продовжити цей період на запит, якщо необхідно. Механізми і способи тимчасового заміщення визначаються та регулюються внутрішнім регламентом Європейської прокуратури.

1. За поданням Головного прокурора ЄС, Колегія призначає делегованих прокурорів ЄС, номінованих державами-членами. Колегія може відмовити у призначенні номінованої особи, якщо він/вона не відповідає критеріям, зазначеним у параграфі 2. Делегованих прокурорів ЄС призначають на п’ятирічний строк, який може бути поновлено.

2. Делеговані прокурори Європейського Союзу повинні з моменту їх призначення як делегованих прокурорів ЄС і до звільнення бути активними учасниками служби публічної прокуратури або суддівського корпусу відповідної держави-члена, яка їх номінувала. Не повинно існувати сумнівів щодо їх незалежності та вони повинні мати необхідні кваліфікації та релевантний практичний досвід у своїй національній правовій системі.

3. Колегія звільняє делегованого прокурора ЄС, якщо вона встановить, що він/вона більше не відповідає вимогам, визначеним у параграфі 2, не в змозі виконувати його/її обов’язки або його/її звинувачено у серйозному порушенні.

4. Якщо держава-член ухвалить рішення звільнити національного прокурора, якого було призначено делегованим прокурором ЄС, або вжити дисциплінарних заходів щодо нього/неї з причин, які не пов’язані з його/її діяльністю відповідно до цього Регламенту, вона інформує про це Головного прокурора ЄС перед вжиттям таких дій. Держава-член не повинна звільняти делегованого прокурора ЄС або вживати дисциплінарних заходів щодо делегованого прокурора ЄС з причин, пов’язаних із його/її обов’язками за цим Регламентом, без згоди Головного прокурора ЄС. Якщо Головний прокурор ЄС не дає згоду, відповідна держава-член може звернутися до Колегії із запитом щодо перегляду справи.

5. Якщо делегований прокурор ЄС звільняється за власним бажанням, якщо його/її діяльність більше не потрібна для виконання обов’язків прокуратури ЄС або якщо він/вона звільняється або залишає свою посаду з будь-якої іншої причини, відповідна держава-член повинна негайно повідомити Головному прокурору ЄС та, якщо необхідно, номінувати іншого прокурора для призначення на посаду як нового делегованого прокурора ЄС відповідно до параграфа 1.

1. Адміністративний директор залучається як тимчасовий представник Європейської прокуратури відповідно до статті 2(a) Умов працевлаштування.

2. Колегія призначає адміністративного директора зі списку кандидатів, запропонованих Головним прокурором ЄС, за результатами відкритої і прозорої процедури відбору відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Для цілей укладення договору з адміністративним директором Європейську прокуратуру представляє Головний прокурор ЄС.

3. Строк повноважень адміністративного директора становить чотири роки. До закінчення зазначеного строку Колегія здійснює оцінювання, яке включає оцінку ефективності роботи адміністративного директора.

4. Колегія, діючи за пропозицією Головного прокурора ЄС, який враховує оцінку, зазначену у параграфі 3, може продовжити строк повноважень адміністративного директора один раз і не більше ніж на чотири роки.

5. Адміністративний директор, повноваження якого було продовжено, не повинен брати участь у іншій процедурі відбору на таку саму позицію до кінця загального періоду.

6. Адміністративний директор підзвітний Головному прокурору ЄС та Колегії.

7. Адміністративний директор усувається з посади у Європейській прокуратурі відповідно до рішення Колегії, ухваленого більшістю у складі двох третин її членів, та без обмеження застосовних правил щодо припинення контракту, передбачених у Положенні про персонал та в Умовах працевлаштування.

1. Стосовно адміністративних та бюджетних цілей, управління Європейською прокуратурою здійснює її адміністративний директор.

2. Без обмеження повноважень Колегії або Головного прокурора ЄС, адміністративний директор при здійсненні своїх обов’язків є незалежним, і не повинен ані звертатися за вказівками, ані приймати вказівки від будь-якого уряду або іншого органу.

3. Адміністративний директор є законним представником Європейської прокуратури стосовно адміністративних та бюджетних цілей. Адміністративний директор імплементує бюджет Європейської прокуратури.

4. Адміністративний директор відповідає за реалізацію адміністративних завдань, покладених на Європейську прокуратуру, а саме за:

(a) щоденне адміністрування Європейської прокуратури та управління персоналом;

(b) виконання рішень, ухвалених Головним прокурором ЄС та Колегією;

(c) підготовку пропозиції щодо річного або багаторічного програмного документа та його подання Головному прокурору ЄС;

(d) імплементацію річних або багаторічних програмних документів і звітування перед Колегією про їх виконання;

(e) підготовку адміністративних та бюджетних частин щорічного звіту про діяльність Європейської прокуратури;

(f) підготовку плану дій після отримання висновків звітів внутрішнього або зовнішнього аудиту, оцінок та розслідувань, включаючи оцінювання та розслідування Європейського інспектора із захисту даних та Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF), та звітування перед ними та Колегією двічі на рік;

(g) підготовку внутрішньої стратегії для боротьби із шахрайством для Європейської прокуратури і надання її Колегії на затвердження;

(h) підготовку пропозиції щодо проекту фінансових правил, застосовних до Європейської прокуратури, та їх подання Головному прокурору ЄС;

(i) підготовку пропозиції щодо проекту кошторису доходів та видатків, і їх подання Головному прокурору ЄС;

(j) надання необхідної адміністративної підтримки для оперативної роботи Європейської прокуратури;

(k) надання підтримки Головному прокурору ЄС і заступникам Головного прокурора ЄС під час виконання ними своїх обов’язків.

1. На основі попередніх бюджетних асигнувань, розподілених до її власного бюджету, Комісія відповідає за створення та початкове адміністративне управління Європейською прокуратурою до моменту, доки Європейська прокуратура буде спроможною виконувати свій власний бюджет. З цією метою, Комісія може:

(a) призначати після консультацій з Радою посадову особу Комісії для того, щоб вона діяла як тимчасовий адміністративний директор і виконувала обов’язки адміністративного директора, включаючи повноваження, які, відповідно до Положення про персонал та Умов працевлаштування, покладаються на орган, який здійснює призначення персоналу Європейської прокуратури щодо усіх посад персоналу, які повинні бути заповнені до початку здійснення своїх повноважень адміністративним директором відповідно достатті 18;

(b) запропонувати допомогу Європейській прокуратурі шляхом відрядження обмеженої кількості посадових осіб Комісії, необхідних для здійснення адміністративної діяльності Європейської прокуратури під відповідальність адміністративного директора.

2. Тимчасовий адміністративний директор може дозволяти усі платежі, які охоплюються асигнуваннями, внесеними до бюджету Європейської прокуратури, та укладати контракти, включаючи контракти з персоналом.

3. Після того, як Колегія розпочинає виконання своїх обов’язків відповідно до статті 9(1), тимчасовий адміністративний директор здійснює свої обов’язки відповідно до статті 18. Тимчасовий адміністративний директор припиняє виконувати цю функцію тоді, коли адміністративний директор розпочинає виконання своїх обов’язків після призначення Колегією відповідно до статті 18.

4. До початку виконання Колегією своїх обов’язків відповідно до статті 9(1), Комісія виконує її обов’язки, визначені у цій статті, при цьому вона консультується з групою експертів, яка складається з представників держав-членів.

1. Організація роботи Європейської прокуратури регулюється її внутрішнім регламентом.

2. Після створення Європейської прокуратури, Головний прокурор ЄС без затримки готує пропозицію внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, який ухвалює Колегія більшістю у складі двох третин своїх членів.

3. Будь-який прокурор ЄС може запропонувати зміни до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, та їх повинно бути ухвалено, якщо рішення про це буде ухвалено Колегією більшістю у складі двох третин своїх членів.

1. Європейська прокуратура має повноваження стосовно кримінальних злочинів, які впливають на фінансові інтереси Союзу, як визначено у Директиві (ЄС) 2017/1371, імплементованої у національне право, незалежно від того, чи може така злочинна поведінка бути кваліфікована як інший тип злочину відповідно до національного права. Стосовно злочинів, зазначених у пункті (d) статті 3 (2) Директиви (ЄС) 2017/1371, імплементованої у національне право, Європейська прокуратура має повноваження лише тоді, коли навмисні дії або бездіяльність, визначені у зазначеному положенні, стосуються території двох або більше держав-членів та стосуються загальної шкоди, сума якої становить принаймні 10 мільйонів євро.

2. Європейська прокуратура повинна також мати повноваження стосовно злочинів стосовно участі у злочинній організації, відповідно до визначення у Рамковому рішенні 2008/841/ЮВС, імплементованого у національне право, якщо основним напрямком злочинної діяльності такої злочинної організації є вчинення будь-якого зі злочинів, зазначених у параграфі 1.

3. Європейська прокуратура повинна також мати повноваження стосовно будь-яких інших кримінальних злочинів, які тісно пов’язані зі злочинною поведінкою, яке підпадає під визначення у параграфі 1 цієї статті. Повноваження щодо таких кримінальних злочинів може реалізовуватися лише відповідно до статті 25(3).

4. У будь-якому разі, Європейська прокуратура не має повноважень стосовно кримінальних злочинів, які стосуються національних прямих податків, включаючи злочини, безпосередньо пов’язані з такими злочинами. Цей Регламент не впливає на структуру та функціонування податкових адміністрацій держав-членів.

Європейська прокуратура має повноваження стосовно злочинів, зазначених у статті 22, якщо такі злочини:

(a) було вчинено на всій території або частині території однієї або декількох держав-членів;

(b) було вчинено громадянином держави-члена, за умови що держава-член має юрисдикцію стосовно таких злочинів, якщо їх було вчинено поза межами її території, або

(c) було вчинено поза межами територій, зазначених у пункті (a), особою, до якої на момент вчинення злочину застосовуються Положення про персонал або Умови працевлаштування, за умови що держава-член має юрисдикцію стосовно таких злочинів, якщо їх було вчинено поза межами її території.

1. Установи, органи, офіси та агентства Союзу та органи держав-членів, які мають компетенції відповідно до застосовного національного права, без необґрунтованої затримки повідомляють Європейську прокуратуру про будь-яку злочинну поведінку, щодо якої вона може застосувати право на здійснення своїх повноважень відповідно до статті 22, статті 25(2) та (3).

2. Якщо судовий або правоохоронний орган держави-члена ініціює розслідування стосовно кримінального злочину, щодо якого Європейська прокуратура має право на здійснення своїх повноважень відповідно до статті 22, статті 25(2) та(3), або якщо в будь-який час після початку розслідування компетентний судовий або правоохоронний орган дізнається, що розслідування стосується такого злочину, повноважний орган без необґрунтованої затримки інформує Європейську прокуратуру, щоб вона могла вирішити, чи здійснювати своє право на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27.

3. Якщо судовий або правоохоронний орган держави-члена ініціює розслідування стосовно кримінального злочину, визначеного у статті 22, та вважає, що Європейська прокуратура може, відповідно до статті 25(3), не використовувати право на здійснення своїх повноважень, він повинен повідомити про це Європейську прокуратуру.

4. Звіт повинен містити принаймні опис фактів, включаючи оцінку вже завданої або ймовірної шкоди, можливу правову кваліфікацію та будь-яку доступу інформацію про потенційних жертв, підозрюваних або інших пов’язаних осіб.

5. Європейську прокуратуру також повідомляють, відповідно до параграфів 1 і 2 цієї статті, про усі випадки, коли неможливо здійснити оцінювання того, чи задоволено критерії, визначені у статті 25(2).

6. Інформація, надана Європейській прокуратурі, реєструється та перевіряється відповідно до внутрішнього регламенту. Перевірка також повинна оцінити, чи з огляду на інформацію, надану відповідно до параграфів 1 і 2, наявні причини для ініціювання розслідування або застосування права на витребування справи від держави-члена.

7. Якщо після перевірки Європейська прокуратура вирішить, що підстави для ініціювання розслідування відповідно до статті 26 або застосування права на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27 відсутні, причини фіксуються у системі управління справами. Європейська прокуратура інформує орган, який надав дані про злочинну поведінку відповідно до параграфа 1 або 2, а також жертв злочину і, якщо це передбачено національним правом, інших осіб, які повідомили про злочинну поведінку.

8. Якщо Європейська прокуратура дізнається, що могло бути вчинено кримінальний злочин поза сферою компетенцій Європейської прокуратури, вона без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи та передає їм релевантні докази.