Регламент Ради (ЄС) № 2017/1939 від 12 жовтня 2017 року про імплементацію посиленої співпраці стосовно створення Європейської прокуратури

4. Статті 80-83 застосовуються для забезпечення того, щоб рівень захисту фізичних осіб, гарантований цим Регламентом і правом Союзу, не було знижено.

Європейська прокуратура може передати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації, якщо відповідно до статті 36 Директиви (ЄС) 2016/680 Комісія ухвалила рішення про те, що третя країна, територія або один чи більше визначених секторів у зазначеній третій країні чи відповідна міжнародна організація забезпечують належний рівень захисту.

1. За відсутності рішення про достатність, Європейська прокуратура може передавати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації, якщо:

(a) у формі юридично зобов’язального інструменту надано належні гарантії стосовно оперативних персональних даних; або

(b) Європейська прокуратура оцінила обставини у зв’язку з передаванням оперативних персональних даних і дійшла висновку, що існують належні гарантії щодо захисту оперативних персональних даних.

2. Європейська прокуратура повинна інформувати Європейського інспектора із захисту даних про категорії передавання відповідно пункту (b) параграфа 1.

3. Якщо передавання ґрунтується лише на пункті (b) параграфа 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних на запит, включно з датою та місцем передавання, інформацією про компетентний орган, який отримує дані, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.

1. За відсутності рішення про достатність або належних гарантій відповідно до статті 82, Європейська прокуратура може передати оперативні персональні дані третій країні або міжнародній організації лише за умови, що передавання є необхідним:

(a) з метою захисту важливих інтересів суб’єкта даних або іншої особи;

(b) з метою захисту законних інтересів суб’єкта даних;

(c) для запобігання безпосередній серйозній загрозі громадській безпеці держави-члена або третьої країни; або

(d) в окремих випадках, для виконання завдань Європейської прокуратури, якщо Європейська прокуратура визначає, що фундаментальні права і свободи відповідного суб’єкта даних є більш важливими за суспільний інтерес у розрізі передавання.

2. Якщо передавання ґрунтується лише на параграфі 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних на запит, включно з датою та місцем передавання, інформацією про компетентний орган, який отримує дані, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.

1. Як відступ від пункту (b) статті 80(1) і без обмеження будь-якого міжнародного договору, зазначеного у параграфі 2 цієї статті, Європейська прокуратура в індивідуальних та спеціальних випадках може передавати оперативні персональні дані безпосередньо отримувачам, що мають осідок у третіх країнах, лише у випадках, якщо дотримано інші положення цієї глави та якщо виконуються всі такі умови:

(a) передавання є гостро необхідним для здійснення її завдань відповідно до цього Регламенту для цілей, визначених у статті 49(1);

(b) Європейська прокуратура визначає, що відсутні фундаментальні права і свободи відповідного суб’єкта даних, які були б важливішими за суспільний інтерес, який зумовлює необхідність передавання у цьому випадку;

(c) Європейська прокуратура вважає, що передавання органу, який є компетентним для цілей, зазначених у статті 49(1), у третій країні є неефективним або неналежним, зокрема, тому що передавання не може бути здійснене своєчасно;

(d) орган, який є компетентним для цілей, зазначених у статті 49(1), у третій країні поінформовано без необґрунтованої затримки крім випадків, коли це є неефективним або неналежним;

(e) Європейська прокуратура інформує отримувача про спеціальні цілі або цілі, виключно з якими останній може опрацьовувати оперативні персональні дані, якщо таке опрацювання є необхідним.

2. Під міжнародним договором, зазначеним у параграфі 1, розуміється будь-який чинний двосторонній або багатосторонній міжнародний договір між Союзом і третіми країнами у сфері судової співпраці у кримінальних справах та співпраці між органами поліції.

3. Якщо передавання ґрунтується лише на параграфі 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних на запит, включно з датою та місцем передавання, інформацією про компетентний орган, який отримує дані, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.

1. Європейський інспектор із захисту даних відповідає за контроль дотримання та забезпечення застосування положень цього Регламенту стосовно захисту фундаментальних прав і свобод фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням оперативних персональних даних Європейською прокуратурою, і надання Європейській прокуратурі і суб’єктам даних порад щодо всіх питань стосовно опрацювання оперативних персональних даних. З цією метою, Європейський інспектор із захисту даних виконує обов’язки, визначені в параграфі 2 цієї статті, здійснює повноваження, надані параграфом 3 цієї статті, і співпрацює з національними наглядовими органами відповідно до статті 87.

2. Європейський інспектор із захисту даних повинен мати такі обов’язки відповідно до цього Регламенту:

(a) розгляд скарг і здійснення розслідувань, та інформування суб’єкта даних про результат протягом розумного періоду;

(b) подання запитів за своєю власною ініціативою або на основі скарг, та інформування суб’єктів даних про результат протягом розумного періоду;

(c) здійснення контролю за дотриманням та забезпечення застосування положень цього Регламенту стосовно захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням оперативних персональних даних Європейською прокуратурою;

(d) радити Європейській прокуратурі, або за його чи її власної ініціативи або в рамках консультацій, щодо всіх питань, які стосуються опрацювання оперативних персональних даних, зокрема, перед тим як Європейська прокуратура запровадить внутрішні правила стосовно захисту фундаментальних прав і свобод у контексті опрацювання оперативних персональних даних.

3. Європейський інспектор із захисту даних може відповідно до цього Регламенту:

(a) давати поради суб’єктам даних щодо здійснення їхніх прав;

(b) передавати справу Європейській прокуратурі у випадку підозри у порушенні положень стосовно опрацювання оперативних персональних даних і, якщо належно, надавати пропозиції щодо усунення такого порушення та вдосконалення захисту суб’єктів даних;

(c) консультувати Європейську прокуратуру у випадках, коли запити на реалізацію певних прав щодо оперативних персональних даних було відхилено з порушенням положень статей 56-62;

(d) передавати справу Європейській прокуратурі;

(e) наказати Європейській прокуратурі здійснити коригування, обмежити доступ або знищити оперативні персональні дані, які було опрацьовано Європейською прокуратурою з порушенням положень стосовно опрацювання оперативних персональних даних, і повідомити про такі дії третім сторонам, перед якими було розкрито такі дані, за умови, що це не перешкоджає здійсненню Європейською прокуратурою розслідувань і переслідувань;

(f) передавати справу до Суду Європейського Союзу ("Суду") за умов, визначених у Договорах;

(g) втручатися в судові спори, передані до Суду.

4. Європейський інспектор із захисту даних має доступ до оперативних персональних даних, які опрацьовуються Європейською прокуратурою, і до її приміщень мірою, необхідною для здійснення його або її завдань.

5. Європейський інспектор із захисту даних складає щорічний звіт про свою наглядову діяльність щодо Європейської прокуратури.

До Європейського інспектора із захисту даних та його або її персоналу і під час, і після закінчення терміну їхнього перебування на посаді застосовується вимога професійної таємниці стосовно будь-якої конфіденційної інформації, яку вони отримали під час здійснення своїх офіційних обов’язків.

1. Європейський інспектор із захисту даних діє у тісній співпраці з національними наглядовими органами стосовно певних питань, які вимагають національної участі, зокрема, якщо Європейський інспектор із захисту даних або національний наглядовий орган виявить значні відмінності між практиками в державах-членах Європейського Союзу або потенційно незаконні передавання із застосуванням комунікаційних каналів Європейської прокуратури, або в контексті питань, піднятих одним або кількома національними наглядовими органами стосовно імплементації і тлумачення цього Регламенту.

2. У випадках, зазначених у параграфі 1, Європейський інспектор із захисту даних та національні наглядові органи, які мають компетенцію щодо нагляду за захистом даних, можуть діючи в межах своїх відповідних компетенцій здійснювати обмін важливою інформацією та допомагати один одному під час здійснення аудиту та перевірок, досліджувати складності тлумачення та застосування цього Регламенту, вивчати проблеми, пов’язані з незалежним наглядом або здійсненням прав суб’єктів даних, створювати узгоджені пропозиції щодо спільних рішень будь-яких проблем, та сприяти обізнаності щодо прав захисту даних, якщо необхідно.

3. Європейська рада із захисту даних, створена відповідно до Регламенту (ЄС) 2016/679, також здійснює завдання, визначені у статті 51 Директиви (ЄС) 2016/680 стосовно питань, охоплених цим Регламентом, зокрема тих, які вказано у параграфах 1 і 2 цієї статті.

1. Кожен суб’єкт даних повинен мати право звернутися зі скаргою до Європейського інспектора із захисту даних, якщо суб’єкт даних вважає, що опрацювання Європейською прокуратурою оперативних персональних даних стосовно суб’єкта даних не відповідає цьому Регламенту.

2. Європейський інспектор із захисту даних повинен повідомити суб’єкта даних про перебіг та результат розгляду скарги, а також про можливість застосування засобів судового захисту відповідно до статті 89.

Позови проти рішень Європейського інспектора із захисту даних стосовно оперативних персональних даних подають до Суду.

1. Головний прокурор ЄС відповідає за підготовку рішень щодо створення бюджету та їх подання Колегії для ухвалення.

2. Адміністративний директор діє як розпорядник коштів щодо імплементації бюджету Європейської прокуратури.

1. Головний прокурор ЄС готує кошторис доходів і видатків Європейської прокуратури на кожен фінансовий рік, який співпадає з календарним роком, на основі пропозиції, складеної адміністративним директором. Такий кошторис відображається у бюджеті Європейської прокуратури.

2. Бюджет Європейської прокуратури повинен бути збалансованим за доходами та видатками.

3. Без обмеження інших ресурсів, до доходу Європейської прокуратури входять:

(a) внесок Союзу, який визначено у загальному бюджеті Союзу, відповідно до параграфів 7 і 8;

(b) збори за публікації та інші послуги, які надає Європейська прокуратура.

4. Видатки Європейської прокуратури включають заробітну плату Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС, адміністративного директора та персоналу Європейської прокуратури, адміністративні та інфраструктурні видатки, а також операційні видатки.

5. Якщо делеговані прокурори ЄС діють в рамках Європейської прокуратури, відповідні видатки, здійснені делегованими прокурорами ЄС під час такої діяльності, повинні вважають операційними видатками Європейської прокуратури.

Операційні видатки Європейської прокуратури, за загальним правилом, не включать видатки, пов’язані зі слідчими діями, які здійснюють компетентні національні органи, або вартістю правової допомоги. Тим не менш, вони повинні в межах бюджету Європейської прокуратури включати певні витрати, пов’язані з її діяльністю щодо розслідувань і переслідувань відповідно до параграфа 6.

Операційні видатки також включають створення системи управління справами, навчання, місії та переклади, необхідні для внутрішнього функціонування Європейської прокуратури, такі як переклади для постійної палати.

6. Якщо від імені Європейської прокуратури здійснюється особливо дорога слідча дія, делеговані прокурори ЄС можуть за своєю власною ініціативою або на обґрунтований запит компетентних національних органів звернутися з консультацією до постійної палати щодо того, чи вартість слідчої дії може бути частково сплачена Європейською прокуратурою. Такі консультації не повинні затримувати розслідування.

Постійна палата може потім, після консультації з адміністративним директором та з огляду на пропорційність заходу, який здійснюється за певних обставин, та надзвичайного характеру витрат, яких він потребує, ухвалити рішення про схвалення або відмову у задоволенні запиту відповідно до правил оцінювання таких критеріїв, які повинні бути визначені внутрішнім регламентом Європейської прокуратури. Адміністративний директор після цього ухвалює рішення щодо суми гранту, який надається з огляду на доступні фінансові ресурси. Адміністративний директор без необґрунтованої затримки інформує провідного делегованого прокурора ЄС про рішення стосовно суми.

7. Відповідно до статті 332 ДФЄС, витрати Європейської прокуратури, зазначені у параграфах 4 і 5, несуть держави-члени. Держави-члени Європейської прокуратури, які не беруть участі у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, отримують коригування відповідно до статті 11 Регламенту Ради (ЄС, Євратом) № 609/2014 (-6).

8. Параграф 7 не застосовується до адміністративних витрат установ Союзу, що виникають в результаті посиленої співпраці щодо створення Європейської прокуратури.

1. Кожного року Головний прокурор ЄС готує попередній проект кошторису доходів і видатків Європейської прокуратури на наступний фінансовий рік на основі пропозиції, складеної адміністративним директором. Головний прокурор ЄС надсилає Колегії попередній проект кошторису для ухвалення.

2. Орієнтовний проект кошторису доходів та видатків Європейської прокуратури повинен бути надісланий Комісії не пізніше 31 січня кожного року. Європейська прокуратура надсилає остаточний проект кошторису, включно з проектом штатного розпису, до Комісії до 31 березня того самого року.

3. Комісія передає проект кошторису доходів і видатків Європейському Парламенту і Раді ("бюджетному органу") разом із проектом загального бюджету Європейського Союзу.

4. На основі кошторису доходів і видатків Комісія включає в попередній проект загального бюджету Європейського Союзу суми, які вона вважає необхідними з огляду на штатний розпис та розмір внеску, що підлягає виділенню із загального бюджету, який вона подає на розгляд бюджетному органу згідно зі статтями 313 та 314 ДФЄС.

5. Бюджетний орган повинен дозволити виділення асигнувань на внесок Союзу до Європейської прокуратури.

6. Бюджетний орган затверджує штатний розпис Європейської прокуратури.

7. Колегія ухвалює бюджет Європейської прокуратури за пропозицією Головного прокурора ЄС. Він стає остаточним після остаточного ухвалення загального бюджету Союзу. Якщо необхідно, до нього вносяться виправлення відповідно до процедури, аналогічної процедурі ухвалення початкового бюджету.

8. До будь-якого будівельного проекту, який матиме значний вплив на бюджет Європейської прокуратури, застосовується стаття 88 Делегованого регламенту Комісії (ЄС) № 1271/2013 (-7).

1. Адміністративний директор діє як розпорядник коштів Європейської прокуратури та виконує бюджет Європейської прокуратури під свою відповідальність у рамках обмежень, дозволених бюджетом.

2. Щороку адміністративний директор надсилає бюджетному органу всі інформацію, яка стосується результатів будь-яких процедур оцінювання.

1. Бухгалтер Європейської прокуратури надсилає робочу фінансову звітність за фінансовий рік (рік N) бухгалтеру Комісії та Рахунковій Палаті до 1 березня наступного фінансового року (рік N + 1).

2. Європейська прокуратура подає звіт про управління бюджетом та фінансами до Європейського Парламенту, Ради та Рахункової Палати до 31 березня наступного фінансового року.

3. Бухгалтер Комісії надсилає попередню звітність Європейській прокуратурі за рік N, консолідовану зі звітністю Комісії, Рахунковій Палаті до 31 березня року після завершення кожного фінансового року.

4. Відповідно до статті 148(1) Регламенту (ЄС, Євратом) 966/2012, Рахункова Палата надає свої висновки щодо робочої фінансової звітності Європейської прокуратури щонайпізніше до 1 червня після завершення кожного фінансового року.

5. Після отримання застережень Рахункової палати до попередньої фінансової звітності Європейської прокуратури відповідно до статті 148 Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012, бухгалтер складає остаточну фінансову звітність Європейської прокуратури під його або її відповідальність і передає її Колегії для отримання висновку.

6. Бухгалтер Європейської прокуратури повинен, до 1 липня після закінчення кожного фінансового року, надіслати фінансову звітність Європейському Парламенту, Комісії і Рахунковій Палаті, разом із висновком Колегії, зазначеним у параграфі 5.

7. Остаточна фінансова звітність Європейської прокуратури оприлюднюється в Офіційному віснику Європейського Союзу до 15 листопада року, що настає після завершення кожного фінансового року.

8. Адміністративний директор надсилає Рахунковій палаті відповідь на її зауваження не пізніше 30 вересня року, що настає після завершення фінансового року. Адміністративний директор також надсилає відповідь Комісії.

9. Адміністративний директор подає Європейському Парламенту, на його запит, всю інформацію, необхідну для безперешкодного застосування процедури виконання для відповідного фінансового року, як встановлено у статті 109(3) Делегованого регламенту (ЄС, Євратом) № 1271/2013.

10. Європейський Парламент за рекомендацією Ради кваліфікованою більшістю до 15 травня року N + 2 звільняє адміністративного директора від відповідальності за виконання бюджету за рік N.

Головний прокурор ЄС складає проект фінансових правил, застосовних до Європейської прокуратури на основі пропозиції адміністративного директора. Ці правила ухвалює Колегія після консультацій із Комісією. Такі фінансові правила не повинні відхилятися від Делегованого регламенту (ЄС) № 1271/2013 крім випадків, якщо такий відступ спеціально вимагається для функціонування Європейської прокуратури, і Комісія заздалегідь надала на нього згоду.

1. Положення про персонал, Умови працевлаштування і правила, ухвалені за домовленістю між установами Союзу на виконання таких Положення про персонал та Умов працевлаштування, застосовуються до Головного прокурора ЄС та прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС, адміністративного директора та персоналу Європейської прокуратури, якщо інше не визначено цим Регламентом.

Головний прокурор ЄС та прокурори ЄС залучаються як тимчасові представники Європейської прокуратури відповідно до статті 2(a) Умов працевлаштування.

2. Персонал Європейської прокуратури підпадає під дію правил і регламентів, що застосовуються до посадових осіб та інших службовців Європейського Союзу.

3. Повноваження щодо укладення трудових договорів, надані органу кадрових призначень Положенням про персонал і Умовами працевлаштування, здійснюються Колегією. Колегія може передати повноваження щодо персоналу Європейської прокуратури адміністративному директору. Делегування повноважень, зазначених у цьому параграфі, не повинно стосуватися Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС або адміністративного директора.

4. Колегія ухвалює належні правила для імплементації Положення про персонал та Умов працевлаштування відповідно до статті 110 Положення про персонал. Колегія також ухвалює програму планування ресурсів для персоналу як частину програмного документа.

5. Протокол про привілеї та імунітети Європейського Союзу застосовується до Європейської прокуратури та її персоналу.

6. Делеговані прокурори ЄС діють як спеціальні радники відповідно до статей 5, 123 і 124 Умов працевлаштування. Компетентні національні органи сприяють виконанню функцій делегованих прокурорів ЄС відповідно до цього Регламенту і утримуються від будь-якої дії або політики, яка може негативно вплинути на їх кар’єру або статус у національній системі прокуратури. Зокрема, компетентні національні органи надають делегованим прокурорам ЄС ресурси та обладнання, необхідні для здійснення їхніх функцій відповідно до цього Регламенту, та забезпечують їх повну інтеграцію до національної системи прокуратури. Забезпечується наявність належних положень, спрямованих на збереження прав делегованих прокурорів ЄС, пов’язаних із соціальним забезпеченням, пенсією та страховим покриттям відповідно до національної схеми. Необхідно забезпечити, щоб заробітна плата делегованого прокурора ЄС не була нижчою за заробітну плату, яку прокурор отримував би у разі, якби він залишався лише національним прокурором. Загальні умови роботи та робоче середовище делегованих прокурорів ЄС підпадають під сферу відповідальності компетентних національних судових органів.

7. Під час здійснення своїх повноважень щодо розслідувань та переслідувань прокурори ЄС та делеговані прокурори ЄС не повинні отримувати жодних наказів, настанов або вказівок, окрім тих, які чітко визначені у статті 6.

1. Тимчасовим представникам, працевлаштованим відповідно до пункту (a) статті 2 Умов працевлаштування в установах, органах, офісах або агентствах Союзу, які пов’язані з Європейською прокуратурою контрактом, укладеним раніше за і не пізніше ніж через рік після того, як Європейська прокуратура розпочне свою діяльність відповідно до рішення, згаданого у статті 120(2), пропонують контракти відповідно до пункту (f) статті 2 Умов працевлаштування, в той час як всі інші умови контракту залишаються незмінними без обмеження необхідності виконання обов’язків, визначених Умовами працевлаштування. Такі тимчасові представники вважаються такими, що проходили публічну службу повністю в Європейській прокуратурі.

2. Представникам за контрактом, працевлаштованим відповідно до статті 3a або 3b Умов працевлаштування в установах Союзу, які пов’язані з Європейською прокуратурою контрактом, укладеним раніше за і не пізніше ніж через рік після того, як Європейська прокуратура розпочне свою діяльність відповідно до рішення, згаданого у статті 120(2), пропонують контракти відповідно до статті 3а Умов працевлаштування, в той час як всі інші умови контракту залишаються незмінними. Такі представники за контрактом вважаються такими, що проходили публічну службу повністю в Європейській прокуратурі.

3. Тимчасовим представникам, працевлаштованим відповідно до пункту (f) статті 2 Умов працевлаштування, та представникам за контрактом, працевлаштованим відповідно до статті 3а Умов працевлаштування в установах, органах, офісах та агентствах Союзу, які пов’язані з Європейською прокуратурою контрактом, укладеним до і не пізніше ніж через рік, після того, як Європейська прокуратура розпочне свою діяльність відповідно до рішення, зазначеного у статті 120(2), пропонують контракти за аналогічних умов. Такі представники вважаються такими, що проходили публічну службу повністю в Європейській прокуратурі.

1. На додаток до власного персоналу, Європейська прокуратура може використовувати відряджених національних експертів або інших осіб, які надані їй у розпорядження, але не перебувають із нею у трудових відносинах. Відряджені національні експерти підпорядковуються Головному прокурору ЄС під час здійснення завдань, пов’язаних із функціями Європейської прокуратури.

2. Колегія ухвалює рішення, яке визначає правила відрядження до Європейської прокуратури національних експертів або інших осіб, які надані їй у розпорядження, але не перебувають із нею у трудових відносинах.

1. Мірою, якою це необхідно для здійснення її завдань, Європейська прокуратура може створювати і підтримувати відносини, орієнтовані на співпрацю, з установами, органами, офісами та агентствами Союзу згідно з їхніми відповідними цілями, та з органами держав-членів Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, органами влади третіх країн і міжнародних організацій.

2. Мірою, релевантною для виконання її завдань, Європейська прокуратура може, відповідно до статті 111, здійснювати обмін всією інформацією з установами, зазначеними у параграфі 1 цієї статті безпосередньо, якщо інше не визначено цим Регламентом.

3. Для цілей, зазначених у параграфах 1 і 2, Європейська прокуратура може укладати робочі угоди з установами, зазначеними у параграфі 1. Такі робочі угоди повинні мати технічний та/або оперативний характер, і повинні, зокрема, мати на меті сприяння співпраці та обміну інформацією між сторонами угод. Такі робочі угоди не повинні слугувати підґрунтям для надання дозволу на обмін персональними даними і не мають зобов’язального характеру для Союзу або його держав-членів.

1. Європейська прокуратура встановлює та підтримує тісні відносини з Євроюстом на засадах взаємної співпраці в межах їхніх відповідних мандатів та розвитку операційних, адміністративних та управлінських зв’язків між ними відповідно до цієї статті. З цією метою Головний прокурор ЄС та Президент Євроюсту проводять регулярні засідання для обговорення питань спільного інтересу.

2. Щодо оперативних питань, Європейська прокуратура може залучати Євроюст до своєї діяльності стосовно транскордонних випадків, зокрема, шляхом:

(a) обміну інформацією, включно з персональними даними, стосовно своїх розслідувань відповідно до застосовних положень цього Регламенту;

(b) запрошення Євроюсту або його компетентного національного представника (представників) для надання підтримки під час передання її рішень про або запитів на взаємну правову допомогу та виконання у державах-членах Європейського Союзу, які входять до Євроюсту, але не беруть участь у створенні Європейської прокуратури, а також третіх країнах.

3. Європейська прокуратура має непрямий доступ до системи управління справами Євроюсту на засадах пошуку збігів. У разі виявлення збігу між даними, внесеними до системи управління справами Європейською прокуратурою, та даними, внесеними Євроюстом, про факт збігу повідомляють і Євроюст, і Європейську прокуратуру, а також державу-член Європейського Союзу, яка надала дані Євроюсту. Європейська прокуратура вживає належних заходів для надання Євроюсту доступу до інформації у своїй системі управління справами на засадах пошуку збігів.

4. Європейська прокуратура може розраховувати на підтримку та адміністративні ресурси Євроюсту. З цією метою Євроюст може надавати Європейській прокуратурі послуги спільного інтересу. Деталі положення щодо цього регулюються угодою.

1. Європейська прокуратура встановлює та підтримує тісні відносини з Європейським бюро боротьби із шахрайством (OLAF) на засадах взаємної співпраці в межах їхніх відповідних мандатів та обміну інформацією. Такі відносини повинні, зокрема, спрямовуватися на забезпечення застосування усіх належних засобів для захисту фінансових інтересів Союзу шляхом взаємодоповнюваності та підтримки Європейської прокуратури з боку Європейського бюро боротьби із шахрайством.

2. Без обмеження дій, визначених у параграфі 3, якщо Європейська прокуратура здійснює розслідування у кримінальній справі відповідно до цього Регламенту, Європейське бюро боротьби із шахрайством не повинно відкривати будь-яке паралельне адміністративне розслідування щодо аналогічних фактів.

3. У межах здійснення розслідування Європейською прокуратурою Європейська прокуратура може звертатися до Європейського бюро боротьби із шахрайством із запитами про підтримку або доповнення діяльності Європейської прокуратури, зокрема, шляхом:

(a) надання інформації, досліджень (зокрема, судово-медичних досліджень), експертних знань та оперативної підтримки;

(b) сприяння координації спеціальних заходів компетентних національних адміністративних органів та органів Союзу;

(c) здійснення адміністративних розслідувань.

4. Європейська прокуратура може, з метою надання Європейському бюро боротьби із шахрайством можливості розглянути належні адміністративні заходи відповідно до його мандату, надавати релевантну інформацію Європейському бюро боротьби із шахрайством щодо випадків, у яких Європейська прокуратура вирішила не здійснювати розслідування або закрила провадження у справі.

5. Європейська прокуратура має непрямий доступ до інформації у системі управління справами Європейського бюро боротьби із шахрайством на засадах пошуку збігів. У разі виявлення збігу між даними, внесеними до системи управління справами Європейською прокуратурою, та даними, внесеними Європейським бюро боротьби із шахрайством, про факт збігу повідомляють і Європейське бюро боротьби із шахрайством, і Європейську прокуратуру. Європейська прокуратура вживає належних заходів для надання Європейському бюро боротьби із шахрайством непрямого доступу до інформації у своїй системі управління справами на засадах пошуку збігів.

1. Європейська прокуратура встановлює та підтримує тісні відносини з Європолом. З цією метою, вони повинні укласти робочу угоду, яка визначає механізми їхньої співпраці.

2. Якщо необхідно для цілі розслідувань, Європейська прокуратура повинна мати право отримувати, на свій запит, будь-яку релевантну інформацію, яка зберігається Європолом, стосовно будь-якого злочину у сфері її компетенції, і також може звертатися до Європолу із запитами про надання аналітичної підтримки у певному розслідуванні, яке здійснюється Європейською прокуратурою.

1. Європейська прокуратура встановлює та підтримує відносини, орієнтовані на співпрацю, із Комісією з метою захисту фінансових інтересів Союзу. З цією метою, вони повинні укласти угоду, яка визначає механізми їхньої співпраці.

2. Без обмеження належного здійснення та конфіденційності своїх розслідувань, Європейська прокуратура без затримки надає установі, офісу, органу або агентству Союзу та іншим відповідним жертвам достатню інформацію для уможливлення вжиття ними належних заходів, зокрема:

(a) адміністративних заходів, зокрема, запобіжних заходів для захисту фінансових інтересів Союзу, в цьому контексті. Європейська прокуратура може рекомендувати конкретні заходи установі, органу, офісу або агентству Союзу;

(b) подання цивільного позову у кримінальному провадженні;

(c) заходів з метою адміністративного стягнення сум, які повинні бути сплачені до бюджету Союзу, або дисциплінарного провадження.

1. Робочі угоди, зазначені у статті 99(3), з органами влади третіх країн та міжнародними організаціями можуть, зокрема, стосуватися обміну стратегічною інформацією та відрядження до Європейської прокуратури зв’язкових офіцерів.

2. Європейська прокуратура може призначити за погодженням із відповідними компетентними органами контактні пункти у третіх країнах з метою полегшення співпраці відповідно до операційних потреб Європейської прокуратури.

3. Міжнародні договори з однією або декількома країнами, укладені Союзом або до яких Союз приєднався відповідно до статті 218 ДФЄС у сферах, що підпадають під компетенцію Європейської прокуратури, наприклад, міжнародні договори стосовно співпраці у кримінальних справах між Європейською прокуратурою і третіми країнами, повинні мати зобов’язальну дію для Європейської прокуратури.

4. За відсутності договору відповідно до параграфа 3, держави-члени повинні, якщо це дозволено відповідним багатостороннім міжнародним договором і за погодженням з третьою країною, визнати Європейську прокуратуру компетентним органом щодо імплементації багатосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, укладених ними, включаючи, якщо необхідно і можливо, шляхом внесення змін до зазначених договорів і, якщо застосовно, повідомити її про це.

Держави-члени можуть також повідомити Європейську прокуратуру як компетентний орган щодо імплементації інших міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, укладених ними, зокрема, про зміни, внесені до таких договорів.

5. За відсутності договору відповідно до параграфа 3 цієї статті або визнання згідно з параграфом 4 цієї статті, провідний делегований прокурор ЄС, відповідно до статті 13(1), може застосувати повноваження національного прокурора у його/її державі-члені для звернення із запитом про правову допомогу у кримінальних справах до органів третіх країн на основі міжнародних договорів, укладених такою державою-членом, або застосовного національного права і, якщо необхідно, через компетентні національні органи. У такому випадку, делегований прокурор ЄС інформує та, якщо необхідно, докладає зусиль для отримання необхідної згоди органів третіх країн на те, щоб докази, зібрані на цій основі, використовувалися Європейською прокуратурою для цілей цього Регламенту. У будь-якому разі, третя країна належним чином повідомляється про те, що остаточним отримувачем відповіді на запит є Європейська прокуратура.

Якщо Європейська прокуратура здійснює свої функції на основі релевантного міжнародного договору, відповідно до параграфа 3 або 4 цієї статті, Європейська прокуратура може також звернутися до органів третьої країни із запитом про правову допомогу у кримінальних справах у конкретному випадку та в межах її матеріальної компетенції. Європейська прокуратура повинна дотримуватися умов, які можуть визначатися відповідними органами стосовно використання інформації, яку вони надали на цій підставі.

6. З урахуванням інших положень цього Регламенту, Європейська прокуратура може, на запит, надати компетентним органам третіх країн або міжнародним організаціям з метою здійснення розслідування або використання доказів у кримінальних розслідуваннях інформацію або докази, які вже є у розпорядженні Європейської прокуратури. Після консультацій із постійною палатою провідний делегований прокурор ЄС ухвалює рішення про будь-яке таке передавання інформації або доказів відповідно до національного права його/її держави-члена та цього Регламенту.

7. Якщо необхідно здійснити запит щодо екстрадиції особи, провідний делегований прокурор ЄС звертається до компетентного органу його/її держави-члена для видання нею запиту на екстрадицію відповідно до застосовних договорів та/або національного права.

1. Робочі угоди, зазначені у статті 99(3), з органами держав-членів Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, можуть, зокрема, стосуватися обміну стратегічною інформацією та відрядження зв’язкових офіцерів до Європейської прокуратури.

2. Європейська прокуратура може призначити за погодженням з відповідними компетентними органами контактні пункти у державах-членах Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, для полегшення співпраці відповідно до потреб Європейської прокуратури.

3. За відсутності правового інструменту, який стосується співпраці у кримінальних справах та видачі між Європейською прокуратурою та компетентними органами держав-членів Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури, держави-члени повідомляють Європейську прокуратуру як компетентний орган для цілей імплементації застосовних актів Союзу щодо судової співпраці у кримінальних справах стосовно справ, які підпадають під компетенцію Європейської прокуратури, у їхніх відносинах з державами-членами Європейського Союзу, які не беруть участь у посиленій співпраці щодо створення Європейської прокуратури.

1. У кожній з держав-членів Європейська прокуратура користується правоздатністю, наданою юридичним особам відповідно до національного права.

2. Необхідні домовленості стосовно розміщення, передбаченого для Європейської прокуратури, та обладнання, яке має бути надано в Люксембургу, разом зі спеціальними правилами, застосовними у цій державі-члені до членів Колегії, адміністративного директора і персоналу Європейської прокуратури та членів їхніх родин, повинні бути визначені в угоді про штаб-квартиру між Європейською прокуратурою та Люксембургом до дати, коли Європейська прокуратура розпочне виконання своїх завдань щодо здійснення розслідувань і переслідувань відповідно достатті 120(2).

1. Регламент Ради (ЄЕС) № 1/58 (-8) застосовується до актів, зазначених у статтях 21 та 114 цього Регламенту.

2. Колегія більшістю у складі двох третин своїх членів ухвалює рішення про внутрішні положення Європейської прокуратури стосовно мов.

3. Послуги з перекладу, необхідні для адміністративного функціонування Європейської прокуратури на центральному рівні, надаються Центром перекладу для органів Європейського Союзу, якщо терміновість справи не вимагає іншого рішення. Делеговані прокурори ЄС ухвалюють рішення про способи забезпечення потреб у перекладі для цілей розслідування відповідно до застосовного національного права.

1. До членів Колегії, адміністративного директора та персоналу Європейської прокуратури, відряджених національних експертів та інших осіб, які надані Європейській прокуратурі у розпорядження, але не перебувають із нею у трудових відносинах, та до делегованих прокурорів ЄС застосовується обов’язок конфіденційності щодо будь-якої інформації, якою володіє Європейська прокуратура.

2. До будь-якої іншої особи, яка бере участь або надає допомогу у здійсненні функцій Європейської прокуратури на національному рівні, застосовується обов’язок конфіденційності відповідно до застосовного національного права.

3. Обов’язок конфіденційності повинен також застосовуватися до осіб, зазначених у параграфах 1 і 2, після того, як вони пішли з посади або припинили трудову діяльність та після припинення діяльності.

4. Обов’язок конфіденційності застосовується відповідно до застосовного національного права або права Союзу до всієї інформації, яку було отримано Європейською прокуратурою, крім як у разі, якщо таку інформацію було законним чином оприлюднено для громадськості.

5. Розслідування, які здійснюються під керівництвом Європейської прокуратури, захищаються правилами професійної таємниці відповідно до застосовного права Союзу. До будь-якої особи, яка бере участь або надає допомогу у здійсненні функцій Європейської прокуратури, застосовуються вимоги професійної таємниці відповідно до застосовного національного права.

1. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 (-9) застосовується до документів, крім досьє справи, включно з електронними зображеннями таких досьє, які зберігаються відповідно до статті 45 цього Регламенту.

2. Головний прокурор ЄС повинен протягом шести місяців з дати його/її призначення представити пропозицію щодо детальних правил для застосування цієї статті. Таку пропозиція повинна схвалити Комісія.

3. Рішення Європейської прокуратури, ухвалені відповідно до статті 8 Регламенту (ЄС) № 1049/2001, можуть бути оскаржені через Європейського Омбудсмана або можуть бути предметом позову в Суді на умовах, визначених у статтях 228 і 263 ДФЄС, відповідно.

1. З метою сприяння боротьбі з шахрайством, корупцією та іншими незаконними діями згідно з Регламентом (ЄС, Євратом) № 883/2013, до шести місяців після дати, визначеної Комісією відповідно до статті 120(2), Європейська прокуратура приєднується до Міжінституційної угоди про внутрішні розслідування Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF) від 25 травня 1999 року (-10), та ухвалює відповідні положення, застосовні до Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, адміністративного директора та персоналу Європейської прокуратури, відряджених національних експертів та інших осіб, які надані Європейській прокуратурі у розпорядження, але не перебувають із нею у трудових відносинах, та делегованих прокурорів ЄС, застосовуючи форму, визначену в додатку до такого Договору.

2. Рахункова Палата має повноваження щодо здійснення аудиту на основі документів та на місці щодо всіх підрядників та субпідрядників, які отримали кошти Союзу від Європейської прокуратури.

3. Європейське бюро боротьби із шахрайством може проводити розслідування, у тому числі виїзні перевірки та інспекції, відповідно до положень і процедур, установлених у Регламенті (ЄС, Євратом) № 883/2013 та Регламенті Ради (Євратом, ЄС) № 2185/96 (-11), з метою встановлення будь-яких порушень, які негативно впливають на фінансові інтереси Союзу у зв’язку з видатками, які фінансуються Європейською прокуратурою.

4. Без обмеження параграфів 1, 2 і 3, робочі угоди з органами Союзу, органами третіх країн та міжнародними організаціями, договори, та контракти Європейської прокуратури повинні містити положення, які прямо уповноважують Рахункову Палату та Європейське бюро боротьби із шахрайством здійснювати такі аудити і розслідування, відповідно до їхніх компетенцій.

1. Європейська прокуратура повинна запровадити внутрішні правила щодо захисту конфіденційності інформації, а також стосовно захисту чутливої незасекреченої інформації, зокрема, стосовно створення та опрацювання такої інформації у Європейській прокуратурі.

2. Європейська прокуратура може запровадити внутрішні правила щодо захисту секретної інформації ЄС, які повинні відповідати Рішенню Ради 2013/488/ЄС (-12), для забезпечення еквівалентного рівня захисту такої інформації.

Європейський Омбудсман може направляти до Європейської прокуратури запити стосовно її адміністративної діяльності відповідно достатті 228 ДФЄС.

1. Договірна відповідальність Європейської прокуратури визначається законодавством, що застосовується до відповідного договору.

2. Суд повинен мати юрисдикцію виносити рішення відповідно до будь-якого арбітражного застереження, яке міститься у контракті, укладеному Європейською прокуратурою.

3. У разі недоговірної відповідальності, Європейська прокуратура відповідно до загальних принципів законодавств держав-членів відшкодовує будь-які збитки, завдані Європейською прокуратурою або її персоналом під час виконання ними своїх службових обов’язків мірою, якою такі збитки можуть бути покладені на них.

4. Параграф 3 також застосовується до шкоди, завданої з вини делегованого прокурора ЄС під час здійснення ним своїх завдань.

5. Суд має юрисдикцію щодо розгляду спорів, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, зазначеної в параграфі 3.

6. Національні суди держав-членів Європейського Союзу, які мають компетенцію розглядати спори, що стосуються договірної відповідальності Європейської прокуратури згідно з цією статтею, визначаються відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 (-13).

7. Особиста відповідальність персоналу Європейської прокуратури регулюється застосовними положеннями, визначеними у Положенні про персонал й Умовах працевлаштування.

Колегія за пропозицією Головного прокурора ЄС ухвалює, зокрема:

(a) на щорічній основі, програмний документ, який містить річну та багаторічну програму Європейської прокуратури;

(b) стратегію боротьби із шахрайством, яка є пропорційною ризикам шахрайства, беручи до уваги співвідношення витрат і вигід від заходів, які підлягають впровадженню;

(c) правила щодо умов працевлаштування, критеріїв ефективності, фахової недостатності, прав та обов’язків делегованих прокурорів ЄС, включаючи правила попередження конфлікту інтересів та управління ним;

(d) детальні правила стосовно застосування Регламенту (ЄС) № 1049/2001 у діяльності Європейської прокуратури;

(e) імплементаційні правила, зазначені у статті 24(8) Регламенту (ЄС) № 45/2001.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії на умовах, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 49(3), надано Комісії на невизначений строк з 20 листопада 2017 року.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статті 49(3), можуть бути відкликані в будь-який час Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, визначені в такому рішенні. Воно набуває чинності в день, наступний після публікації цього рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу, або в пізнішу дату, вказану в самому рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених в дію делегованих актів.

4. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом, відповідно до принципів, що встановлені в Міжінституційній угоді про краще законотворення від 13 квітня 2016 року.

5. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

6. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 49(3), набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до закінчення такого періоду Європейський Парламент і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. За ініціативою Європейського Парламенту або Ради цей строк продовжують на 2 місяці.

1. Делеговані акти, ухвалені за цією статтею, набувають чинності невідкладно і застосовуються, допоки не буде внесено жодних заперечень згідно з параграфом 2. У нотифікації Європейському Парламенту і Раді делегованого акта повинні буди вказані причини використання екстреної процедури.

2. Як Європейський Парламент, так і Рада можуть висувати заперечення щодо делегованого акта згідно з процедурою, зазначеною у статті 115(6). У такому випадку Комісія скасовує такий акт одразу після отримання повідомлення про рішення щодо висунення заперечень від Європейського Парламенту або Ради.

Кожна держава-член призначає органи, які є компетентними для цілей імплементації цього Регламенту. Інформація про призначені органи, а також про будь-які зміни до неї, одночасно повідомляється Головному прокурору ЄС, Раді та Комісії. Держави-члени також повідомляють Європейській прокуратурі повний перелік норм актів національного права, які застосовуються до злочинів, визначених Директивою (ЄС) 2017/1371, та будь-які інші дотичні акти національного права. Європейська прокуратура забезпечує публічний характер інформації, отриманої через такі переліки. Крім того, держави-члени, відповідно до статті 30(3), які мають намір обмежити застосування пунктів (е) та (f) статті 30(1) певними тяжкими злочинами, повідомляють Європейській прокуратурі перелік таких злочинів.

У контексті адаптації Регламенту (ЄС) № 45/2001 відповідно до статті 2(3) і статті 98Регламенту (ЄС) 2016/679, Комісія переглядає положення стосовно захисту фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних Європейською прокуратурою, викладені у цьому Регламенті. Комісія, у відповідних випадках, подає законодавчу пропозицію для доповнення або скасування зазначених положень.

1. Не пізніше ніж через 5 років після дати, яка визначається Комісією відповідно до статті 120(2), і кожні п’ять років після того Комісія повинна ініціювати оцінювання та подати звіт про оцінку імплементації та впливу цього Регламенту, а також дієвості та ефективності Європейської прокуратури та її робочих практик. Комісія надсилає звіт про оцінку разом зі своїм висновком Європейському Парламенту і Раді, а також національним парламентам. Результати оцінювання повинні бути оприлюднені.

2. Комісія подає законодавчі пропозиції Європейському Парламенту і Раді, якщо вона доходить висновку про необхідність додаткових або більш детальних правил стосовно роботи Європейської прокуратури, її функцій або процедур, застосовних до її діяльності, зокрема транскордонних розслідувань.

1. Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

2. Європейська прокуратура повинна здійснювати свої повноваження щодо будь-яких злочинів, які було вчинено після дати набуття чинності цим Регламентом, у межах її компетенції.

Європейська прокуратура повинна розпочати свою діяльність стосовно розслідування і переслідування в день, визначений рішенням Комісії, ухваленим за пропозицією Головного прокурора ЄС одразу після створення Європейської прокуратури. Рішення Комісії оприлюднюється в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Дата, визначена Комісією, не повинна бути раніше ніж через три роки після набуття чинності цим Регламентом.

Для тих держав-членів, які беруть участь у посиленій співпраці на підставі рішення, ухваленого відповідно до другого або третього підпараграфа статті 331(1) ДФЄС, цей Регламент застосовується з дати, визначеної у відповідному рішенні.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

A. Категорії суб’єктів даних, оперативні персональні дані яких можуть опрацьовуватися в індексі:

(a) підозрювані або обвинувачені особи у кримінальних провадженнях Європейської прокуратури;

(b) особи, засуджені після кримінального провадження Європейської прокуратури;

(c) фізичні особи, які повідомили про жертв злочинів або самі є жертвами злочинів, які підпадають під компетенцію Європейської прокуратури;

(d) контактні особи або представники однієї з осіб, зазначених у пунктах (a) та (b).

B. Категорії оперативних персональних даних категорій суб’єктів даних, зазначені у пунктах (a) та (b) секції A, які можуть опрацьовуватися в індексі:

(a) прізвище, дівоче прізвище, імена та будь-які псевдоніми або вигадані імена;

(b) дата та місце народження;

(c) громадянство;

(d) стать;

(e) місце проживання, професія та місце перебування відповідної особи;

(f) номер соціального страхування, ідентифікаційні коди, посвідчення водія, ідентифікаційні документи, паспортні дані, митні та податкові ідентифікаційні номери;

(g) опис і характер можливих злочинів, дата, коли їх було вчинено та кримінально-правова кваліфікація злочинів;

(h) інформація стосовно юридичних осіб, пов’язаних з ідентифікованими фізичними особами або фізичними особами, яких може бути ідентифіковано, щодо яких Європейська Прокуратура здійснює розслідування;

(i) дані про підозру участі у злочинній організації;

(j) дані про рахунки в банках та в інших фінансових установах;

(k) телефонні номери, номер SIM-карток, адреси електронної пошти, IP-адреси, назви облікових профілів та імена користувачів, що використовуються на онлайнових платформах;

(l) реєстраційні дані транспортного засобу;

(m) активи, які можливо ідентифікувати, що ними володіє або користується особа, такі як криптоактиви та нерухомість.

C. Категорії оперативних персональних даних категорій суб’єктів даних, зазначені у пункті (c) секції A, які можуть опрацьовуватися в індексі, з обмеженням тими даними, які є необхідними та пропорційними для виконання Європейською прокуратурою своїх завдань у зв’язку зі здійсненням розслідувань та переслідувань:

(a) прізвище, дівоче прізвище, імена та будь-які псевдоніми або вигадані імена;

(b) дата та місце народження;

(c) громадянство;

(d) стать;

(e) місце проживання, професія та місце перебування відповідної особи;

(f) ідентифікаційні коди, ідентифікаційні документи та паспортні дані;

(g) опис та характер злочинів за участі відповідної особи або повідомлені такою особою, дата, коли такі правопорушення було вчинено, та кримінально-правова кваліфікація злочинів.

D. Категорії оперативних персональних даних категорій суб’єктів даних, зазначені у пункті (d) секції A, які можуть опрацьовуватися в індексі, з обмеженням тими даними, які є необхідними та пропорційними для виконання Європейською прокуратурою своїх завдань у зв’язку зі здійсненням розслідувань та переслідувань:

(a) прізвище, дівоче прізвище, імена та будь-які псевдоніми або вигадані імена;

(b) дата та місце народження;

(c) громадянство;

(d) стать;

(e) місце проживання, професія та місце перебування відповідної особи;

(f) ідентифікаційні коди, ідентифікаційні документи та паспортні дані.