Регламент Ради (ЄС) № 2017/1939 від 12 жовтня 2017 року про імплементацію посиленої співпраці стосовно створення Європейської прокуратури

9. У певних випадках, Європейська прокуратура може спрямувати запит на надання релевантної інформації, доступної установам, органам, офісам та агентствам Союзу та органам держав-членів. Інформація, щодо якої здійснюється запит, може стосуватися порушень, які призвели до шкоди для фінансових інтересів Союзу, відмінних від тих, які входять до компетенції Європейської прокуратури відповідно до статті 25(2).

10. Європейська прокуратура може спрямувати запит на надання іншої інформації для того, щоб надати Колегії можливість, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови щодо тлумачення обов’язку інформування Європейської прокуратури про справи, які підпадають під дію статті 25(2).

1. Європейська прокуратура здійснює свої повноваження або шляхом ініціювання розслідування відповідно до статті 26, або шляхом ухвалення рішення про застосування свого права на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27. Якщо Європейська прокуратура ухвалює рішення про застосування права на здійснення своїх повноважень, компетентні національні органи не повинні здійснювати своїх повноважень стосовно тієї самої злочинної поведінки.

2. Якщо кримінальний злочин, який підпадає під сферу дії статті 22, завдав або ймовірно завдасть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше 10000 євро, Європейська прокуратура може застосувати право на здійснення своїх повноважень лише у разі, якщо:

(a) справа має наслідки на рівні Союзу, що вимагає розслідування Європейською прокуратурою; або

(b) у вчиненні злочину можуть підозрюватися посадові особи чи інші службові особи Союзу або члени установ Союзу.

Європейська прокуратура повинна, у відповідних випадках, проводити консультації з компетентними національними органами або органами Союзу для визначення того, чи задоволено критерії, вказані у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа.

3. Європейська прокуратура утримується від здійснення своїх повноважень щодо будь-якого злочину, який підпадає під положення статті 22, та повинна, після консультацій із компетентними національними органами, передати їм справу без необґрунтованої затримки відповідно до статті 34, якщо:

(a) максимальна санкція, визначена національним правом за злочин, який підпадає під дію статті 22(1), дорівнює або є менш суворою за максимальну санкцію за вчинення безпосередньо пов’язаного злочину, як вказано у статті 22(3), окрім випадків, коли пов’язаний злочин був вчинений для забезпечення можливості вчинення злочину, який підпадає під дію статті 22(1); або

(b) існує підстава для припущення того, що шкода, якої було або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу злочином, зазначеним у статті 22, не перевищує шкоди, яку було завдано або ймовірно буде завдано іншій жертві.

Пункт (b) першого підпараграфа цього параграфа не застосовується до злочинів, зазначених у статті 3(2)(a), (b) і (d) Директиви (ЄС) 2017/1371, імплементованої до національного права.

4. Європейська прокуратура може, за згоди компетентних національних органів, здійснювати свої повноваження щодо злочинів, зазначених у статті 22, у випадках, які за інших обставин було б виключено через застосування параграфа 3(b) цієї статті, якщо виявиться, що Європейська прокуратура має кращу позицію для здійснення розслідування або переслідування.

5. Європейська Комісія без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи про своє рішення щодо застосування права здійснити або утриматися від здійснення своїх повноважень.

6. У випадку незгоди між Європейською прокуратурою та національними органами прокуратури щодо питання, чи підпадає злочинна поведінка під дію статті 22(2) або (3)чи статті 25(2) або (3), національні органи, які мають компетенцію ухвалювати рішення щодо розподілу повноважень стосовно переслідування на національному рівні, повинні ухвалити рішення про те, хто має повноваження на розслідування справи. Держави-члени визначають національний орган, який відповідає за ухвалення рішення про розподіл компетенцій.

1. Якщо відповідно до застосовного національного права існують достатні причини вірити, що відбувається вчинення або відбулося вчинення злочину в межах компетенції Європейської прокуратури, делегований прокурор ЄС у державі-члені, яка відповідно до її національного права має юрисдикцію стосовно злочину, повинна без обмеження правил, визначених у статті 25(2) та (3), ініціювати розслідування та внести інформацію про це до системи управління справами.

2. Якщо за результатами перевірки згідно зі статтею 24(6) Європейська прокуратура ухвалює рішення про ініціювання розслідування, вона повинна без необґрунтованої затримки повідомити про це орган, який повідомив про злочинну поведінку відповідно до статті 24(1) або(2).

3. Якщо делегований прокурор ЄС не ініціював розслідування, постійна палата, якій було розподілено справу, повинна відповідно до умов, визначених у параграфі 1, видати розпорядження делегованому прокурору ЄС ініціювати розслідування.

4. За загальним правилом, справу ініціює та провадження щодо неї здійснює делегований прокурор ЄС у державі-члені, у якій відбулася переважна частина злочинної діяльності або, якщо вчинено декілька пов’язаних злочинів у межах компетенцій Європейської прокуратури, у державі-члені, у якій було вчинено основну частину злочинів. Делегований прокурор ЄС іншої держави-члена, яка має юрисдикцію у справі, може ініціювати або отримати розпорядження від компетентної постійної палати щодо ініціювання розслідування лише у разі, якщо відхилення від правила, визначеного у попередньому реченні, належним чином обґрунтоване з огляду на такі критерії у порядку їх пріоритетності:

(a) місце звичайного проживання підозрюваного або обвинуваченого;

(b) громадянство підозрюваного або обвинуваченого;

(c) місце завдання основної фінансової шкоди.

5. До ухвалення рішення про переслідування відповідно до статті 36, компетентна постійна палата може, якщо йдеться про юрисдикцію більше ніж однієї держави-члена та після консультацій із прокурорами ЄС та/або делегованими прокурорами ЄС, ухвалити рішення про:

(a) перерозподіл справи на делегованого прокурора ЄС в іншій державі-члені;

(b) об’єднати або розділити справи, обрати делегованого прокурора ЄС для здійснення провадження по кожній справі,

якщо такі рішення відповідають загальним інтересам правосуддя та критеріям визначення провідного делегованого прокурора ЄС згідно з параграфом 4 цієї статті.

6. Кожного разу, коли постійна палата ухвалює рішення про перерозподіл, об’єднання або розділення справ, вона належним чином враховує поточний стан розслідувань.

7. Європейська прокуратура без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи про своє рішення щодо ініціювання розслідування.

1. Після отримання всієї релевантної інформації відповідно до статті 24(2), Європейська прокуратура ухвалює рішення про те, чи застосовувати своє право на витребування справи від держави-члена якомога швидше, але не пізніше п’яти днів після отримання інформації від національних органів, та інформує про таке рішення національні органи. Головний прокурор ЄС може у певному випадку ухвалити обґрунтоване рішення про продовження часового обмеження максимум на п’ять днів, та він повинен повідомити про це національні органи відповідно.

2. Протягом періодів, зазначених у параграфі 1, національні органи утримуються від ухвалення будь-якого рішення відповідно до національного права, яке може завадити Європейській прокуратурі застосувати її право на витребування справи від держави-члена.

Національні органи влади вживають будь-яких невідкладних заходів, необхідних для забезпечення ефективного розслідування і переслідування відповідно до національного права.

3. Якщо Європейській прокуратурі стає відомо іншим шляхом, ніж шляхом отримання інформації згідно зі статтею 24(2), про те, що розслідування кримінального злочину, стосовно якого вона могла мати компетенцію, вже здійснюється компетентними органами держави-члена, вона без невиправданої затримки звертається до таких органів. Після отримання всієї релевантної інформації відповідно до статті 24(2), Європейська прокуратура ухвалює рішення про те, чи застосовувати своє право на витребування справи від держави-члена. Рішення ухвалюється в рамках часових обмежень, визначених у параграфі 1 цієї статті.

4. Європейська прокуратура, у відповідних випадках, здійснює консультації з компетентними органами відповідної держави-члена перед ухваленням рішення про застосування права на витребування справи від держави-члена.

5. Якщо Європейська прокуратура застосовує своє право на витребування справи від держави-члена, компетентні органи держави-члена передають матеріали справи Європейській прокуратурі та утримуються від здійснення будь-якого подальшого розслідування щодо відповідного злочину.

6. Право на витребування справи від держави-члена, визначене у цій статті, може здійснюватися делегованим прокурором ЄС з будь-якої держави-члена, чиї компетентні органи ініціювали розслідування щодо злочину, який підпадає під дію статей 22 і 23.

Якщо делегований прокурор ЄС, який отримав інформацію відповідно до статті 24(2), розглядає можливість відмови від застосування права на витребування справи від держави-члена, він/вона інформує компетентну постійну палату через прокурора ЄС у його/її державі-члені стосовно надання постійній палаті можливості ухвалити рішення відповідно до статті 10(4).

7. У випадках, коли Європейська прокуратура утримується від здійснення своїх повноважень, вона інформує компетентні національні органи без необґрунтованої затримки. У будь-який момент під час провадження, компетентні національні органи інформують Європейську прокуратуру про будь-які нові факти, які можуть давати Європейській прокуратурі підстави для перегляду її рішення не використовувати право на здійснення повноважень.

Європейська прокуратура може застосувати своє право на витребування справи від держави-члена після отримання такої інформації, за умови якщо розслідування на національному рівні не було завершено та якщо обвинувальний акт не було передано до суду. Рішення ухвалюється в рамках часового обмеження, визначеного в параграфі 1 цієї статті.

8. Якщо, щодо злочинів, які завдали або ймовірно завдадуть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше ніж 100000 євро, Колегія вважає, що з огляду на рівень тяжкості злочину або складність проваджень у кожній індивідуальній справі необхідність розслідувати злочин або здійснювати переслідування на рівні Союзу відсутня, вона повинна, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови, які дозволяють делегованим прокурорам ЄС незалежно та без необґрунтованої затримки ухвалити рішення про відмову від витребування справи.

Настанови повинні визначати, з усіма необхідними деталями, обставини, до яких вони застосовуються, шляхом визначення чітких критеріїв, з урахуванням особливої уваги до характеру злочинів, терміновості ситуацій та зобов’язань національних органів вживати усіх необхідних заходів для повного відшкодування шкоди, завданої фінансовим інтересам Союзу.

9. Для забезпечення узгодженого застосування настанов, делегований прокурор ЄС інформує компетентну постійну палату про кожне рішення, ухвалене відповідно до параграфа 8, та кожна постійна палата щороку звітує перед Колегією про застосування настанов.

1. Делегований прокурор ЄС, який здійснює провадження у справі, може, відповідно до цього Регламенту і національного права, або самостійно здійснювати слідчі дії та інші заходи, або видавати розпорядження компетентним органам у його/її державі-члені. Такі органи повинні, відповідно до національного права, забезпечити виконання усіх розпоряджень щодо здійснення заходів, виконання яких їм було доручено. Провідний делегований прокурор ЄС повідомляє компетентному прокурору ЄС і постійній палаті про будь-які значні події стосовно справи за допомогою системи управління справами відповідно до правил, визначених у внутрішньому регламенті Європейської прокуратури.

2. У будь-який час під час розслідувань, які здійснюються Європейською прокуратурою, компетентні національні органи можуть вживати невідкладних заходів відповідно до національного права, необхідних для забезпечення ефективності розслідувань, навіть якщо вони не діють безпосередньо відповідно до розпоряджень провідного делегованого прокурора ЄС. Національні органи без необґрунтованої затримки інформують провідного делегованого прокурора ЄС про вжиті ними невідкладні заходи.

3. Компетентна постійна палата може, за пропозицією прокурора ЄС, який здійснює нагляд, ухвалити рішення про перерозподіл справи іншому делегованому прокурору ЄС у тій самій державі-члені, у якій розташований провідний делегований прокурор ЄС, якщо провідний делегований прокурор ЄС:

(a) не може здійснювати розслідування або переслідування; або

(b) не виконує розпоряджень компетентної постійної палати або прокурора ЄС.

4. У виняткових випадках, після отримання згоди компетентної постійної палати, прокурор ЄС, який здійснює нагляд, може ухвалити обґрунтоване рішення щодо здійснення розслідування або особисто, або шляхом особистого здійснення слідчих дій та інших заходів, або шляхом надання розпоряджень компетентним органам у його/її державі-члені, якщо це видається необхідним в інтересах ефективності розслідування або переслідування з огляду на один чи більше таких критеріїв:

(a) тяжкість злочину, особливо з огляду на можливі наслідки на рівні Союзу;

(b) якщо розслідування стосується посадових осіб або інших службовців Союзу або членів установ Союзу;

(c) у разі незастосування механізму перерозподілу, зазначеного у параграфі 3.

У таких виняткових обставинах держави-члени забезпечують право прокурора ЄС видавати накази або подавати запити стосовно здійснення слідчих дій та наявність у нього/неї усіх прав та обов’язків делегованого прокурора ЄС відповідно до цього Регламенту та національного права.

Компетентні національні органи і делеговані прокурори ЄС, яких стосується справа, повинні бути без необґрунтованої затримки поінформовані про рішення, ухвалене відповідно до цього параграфа.

1. Якщо розслідування Європейської прокуратури стосується осіб, захищених привілеями або імунітетом відповідно до національного права, і такі привілеї або імунітет є перешкодою для здійснюваного розслідування, Головний прокурор ЄС надсилає письмовий запит стосовно їх скасування згідно з процедурами, визначеними відповідним національним правом.

2. Якщо розслідування Європейської прокуратури стосується осіб, захищених привілеями або імунітетом відповідно до права Союзу, зокрема, Протоколом про привілеї та імунітети Європейського Союзу, і такі привілеї або імунітет є перешкодою для здійснюваного розслідування, Головний прокурор ЄС надсилає письмовий запит стосовно їх скасування згідно з процедурами, визначеними правом Союзу.

1. Принаймні у справах, коли злочин, що підлягає розслідуванню, карається максимальним покаранням у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки, держави-члени повинні забезпечити право делегованих прокурорів ЄС видавати накази або запити стосовно таких слідчих дій:

(a) обшук будь-яких приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, приватних помешкань, одягу або іншої приватної власності або комп’ютерних систем, та вжиття будь-яких необхідних охоронних заходів, необхідних для збереження їх цілісності та запобігання втраті або пошкодженню доказів;

(b) забезпечення отримання будь-якого релевантного предмета або документа або в його оригінальному вигляді або у будь-якій іншій визначеній формі;

(c) забезпечення отримання збережених комп’ютерних даних, зашифрованих або розшифрованих, або в їх оригінальному вигляді або в іншій визначеній формі, включаючи банківські дані та дані про трафік, за винятком даних, які спеціально зберігаються відповідно до національного права, згідно з другим реченням статті 15(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС (-2);

(d) заморожування засобів або доходів від вчинення злочинів, включаючи активи, які, як очікується, підлягатимуть конфіскації судом першої інстанції, якщо існує причина вважати, що власник, володілець або розпорядник таких засобів або доходів намагатиметься завадити виконанню наказу про конфіскацію.

(e) перехоплення електронних повідомлень до підозрюваної або обвинуваченої особи та від неї через будь-які засоби електронної комунікації, якими користується підозрювана або обвинувачена особа;

(f) виявлення та відстеження об’єкта за допомогою технічних засобів, включаючи контрольовані поставки товарів.

2. Без обмеженнястатті 29, до слідчих дій, визначених у параграфі 1 цієї статті, можуть застосовуватися умови відповідно до застосовного національного права, якщо національне право містить особливі обмеження, які стосуються певних категорій осіб або фахівців, які зобов’язані дотримуватися вимог конфіденційності.

3. До слідчих дій, зазначених у пунктах (c), (e) та (f) параграфа 1 цієї статті, можуть застосовуватися подальші умови, включаючи обмеження, визначені застосовним національним правом. Зокрема, держави-члени можуть обмежити застосування пунктів (e) та (f) параграфа 1 цієї статті певними тяжкими злочинами. Держава-член, яка має намір застосувати таке обмеження, повідомляє Європейській прокуратурі відповідний список тяжких злочинів згідно зі статтею 117.

4. Делеговані прокурори ЄС повинні мати право надсилати запити або накази стосовно здійснення будь-яких інших заходів у своїй державі-члені, які є доступними для прокурорів відповідно до національного права у подібних національних справах, на додаток до заходів, зазначених у параграфі 1.

5. Делеговані прокурори ЄС можуть видавати накази стосовно здійснення заходів, зазначених у параграфах 1 та 4, якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що відповідний захід може надати інформацію або докази, корисні для розслідування, та коли відсутній інший, менш інтрузивний захід, який може досягти тієї самої мети. Процедури і механізми вжиття заходів регулюються застосовним національним правом.

1. Делеговані прокурори ЄС повинні тісно співпрацювати шляхом надання допомоги та проведення регулярних консультацій щодо транскордонних справ. Якщо захід потрібно здійснити у державі-члені, відмінній від держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, цей провідний делегований прокурор ЄС ухвалює рішення про здійснення необхідних заходів та доручає їх делегованому прокурору ЄС, розташованому в державі-члені, у якій необхідно здійснити заходи.

2. Провідний делегований прокурор ЄС може доручати здійснення будь-яких заходів, доступних йому/їй відповідно до статті 30. Обґрунтування та схвалення таких заходів регулюється правом держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС. Якщо провідний делегований прокурор ЄС доручає слідчу дію одному або декільком делегованим прокурорам ЄС з іншої держави-члена, він/вона одночасно повідомляє свого прокурора ЄС, який здійснює нагляд.

3. Якщо відповідно до права держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС необхідний дозвіл суду на здійснення слідчої дії, помічний делегований прокурор ЄС отримує такий дозвіл відповідно до права такої держави-члена.

Якщо у судовому дозволі на здійснення дорученої дії відмовлено, провідний делегований прокурор ЄС скасовує доручення.

Тим не менше, якщо право держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС не вимагає такого судового дозволу, але його вимагає право держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, провідний делегований прокурор ЄС отримує дозвіл і надає його разом із дорученням.

4. Помічний делегований прокурор ЄС здійснює доручену дію або видає розпорядження компетентному національному органу на її здійснення.

5. Якщо помічний делегований прокурор ЄС вважає, що:

(a) доручення є неповним або містить очевидну суттєву помилку;

(b) дію неможливо виконати протягом часового обмеження, визначеного у дорученні, через обґрунтовані та об’єктивні причини;

(c) альтернативна, але менш інтрузивна дія здатна досягнути тих самих результатів, що й доручена дія; або

(d) доручена дія не існує або до неї відсутній доступ у подібній справі на національному рівні відповідно до права його/її держави-члена,

він/вона інформує свого прокурора ЄС, який здійснює нагляд, та проводить консультації з провідним делегованим прокурором ЄС для вирішення питання із залученням обох сторін.

6. Якщо делегована дія не існує у суто національному контексті, але буде доступною у транскордонній ситуації, яка охоплюється правовими інструментами щодо взаємного визнання та транскордонної співпраці, відповідні делеговані прокурори ЄС за погодженням із відповідними прокурорами ЄС, які здійснюють нагляд, можуть застосувати такі інструменти.

7. Якщо делеговані прокурори ЄС не можуть ухвалити рішення щодо справи протягом 7 робочих днів та доручення продовжує діяти, справа передається компетентній постійній палаті. Те саме застосовується, якщо доручену дію не здійснено протягом часового обмеження, визначеного у дорученні, або протягом розумного часу.

8. Компетентна постійна палата необхідною мірою заслуховує делегованих прокурорів ЄС, залучених до справи, після чого ухвалює рішення без необґрунтованої затримки, відповідно до застосовного національного права, а також цього Регламенту, чи потрібна та до якого часу потрібна делегована дія або потрібний замісний захід здійснюється помічним делегованим прокурором ЄС, та повідомляє про своє рішення згаданим делегованим прокурорам ЄС через компетентного прокурора ЄС.

Доручені заходи здійснюються відповідно до цього Регламенту та згідно з правом держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС. Необхідно забезпечити дотримання формальностей і процедур, чітко визначених провідним делегованим прокурором ЄС, якщо такі формальності або процедури не суперечать фундаментальним принципам права держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС.

1. Провідний делегований прокурор ЄС може видати наказ або запит про арешт або досудове затримання підозрюваної або обвинуваченої особи відповідно до національного права, застосовного до подібних внутрішніх справ.

2. Якщо необхідно заарештувати і видати особу, яка відсутня у державі-члені, у якій перебуває провідний делегований прокурор ЄС, останній видає європейський ордер на арешт або звертається до компетентного органу такої держави-члена із запитом щодо видачі європейського ордеру на арешт відповідно до Рамкового рішення Ради 2002/584/ЮВС (-3).

1. Якщо у процесі розслідування, яке здійснюється Європейською прокуратурою, буде виявлено, що факти, які підлягають розслідуванню, не становлять собою кримінальний злочин, щодо якого вона має повноваження відповідно до статей 22 і 23, компетентна постійна палата ухвалює рішення про передання справи компетентним національним органам без необґрунтованої затримки.

2. Якщо у процесі розслідування, яке здійснюється Європейською прокуратурою, буде виявлено, що умови для здійснення її повноважень, визначені у статті 25(2) і (3), більше не задовольняються, компетентна постійна палата ухвалює рішення про передання справи компетентним національним органам без необґрунтованої затримки та перед ініціюванням переслідування у національних судах.

3. Якщо, щодо злочинів, які завдали або ймовірно завдадуть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше ніж 100000 євро, Колегія вважає, що з огляду на рівень тяжкості злочину або складність проваджень у кожній окремій справі необхідність розслідувати злочин або здійснювати переслідування на рівні Союзу відсутня та це відповідатиме інтересам ефективності розслідування або переслідування, вона повинна, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови, які дають змогу постійній палаті передати справу компетентним національним органам.

Такі настанови повинні також давати змогу постійним палатам передавати справу компетентним національним органам, якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження щодо злочинів, зазначених у пунктах (a) і (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві.

Для забезпечення узгодженого застосування настанов, кожна постійна палата щорічно звітує перед Колегією про застосування настанов.

Такі передавання повинні також включати будь-які нерозривно пов’язані злочини в межах компетенції Європейської прокуратури, відповідно до статті 22(3).

4. Постійна палата повідомляє Головного прокурора ЄС про будь-яке рішення щодо передавання справи національним органам відповідно до параграфа 3. Після отримання такої інформації, Головний прокурор ЄС може протягом трьох днів вимагати від постійної палати перегляду її рішення, якщо Головний прокурор ЄС вважає, що цього вимагає забезпечення узгодженості політики Європейської прокуратури стосовно передавання справ. Якщо Головний прокурор ЄС є членом відповідної постійної палати, право вимагати згаданий вище перегляд здійснює один із заступників Головного прокурора ЄС.

5. Якщо компетентні національні органи не згодні взяти на себе справу відповідно до параграфів 2 і 3 протягом часового обмеження, яке становить максимум 30 днів, Європейська прокуратура зберігає повноваження щодо переслідування або закриття справи відповідно до правил, викладених у цьому Регламенті.

6. Якщо Європейська прокуратура розглядає можливість закриття справи відповідно до статті 39(3), та якщо цього вимагає національний орган, постійна палата негайно передає справу такому органу влади.

7. Якщо, після передавання відповідно до параграфа (1), (2) або (3) цієї статті та статті 25(3), національний орган ухвалює рішення про відкриття розслідування, Європейська прокуратура передає справу такому національному органу, утримується від здійснення подальших слідчих дій або заходів переслідування та закриває провадження у справі.

8. Якщо справа передається відповідно до параграфа (1), (2) або (3) цієї статті та статті 25(3), Європейська прокуратура інформує відповідні установи, органи, офіси та агентства Союзу, а також, у відповідних випадках, згідно з національним правом, підозрюваних або обвинувачених та жертв злочину про передавання.

1. Якщо провідний делегований прокурор ЄС вважає розслідування завершеним, він/вона подає звіт прокурору ЄС, який здійснює нагляд, що містить коротку інформацію про справу і проект рішення стосовно того, чи слід притягати особу до відповідальності перед національним судом або розглянути можливість передавання справи, закриття справи або спрощеної процедури переслідування відповідно до статті 34, 39 або 40. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, передає зазначені документи компетентній постійній палаті, у супроводі його/її оцінки, якщо він/вона вважає це необхідним. Якщо постійна палата, відповідно до статті 10(3), ухвалює рішення відповідно до пропозиції делегованого прокурора ЄС, він/вона продовжує справу відповідним чином.

2. Якщо постійна палата на основі отриманих звітів доходить висновку про те, що вона не ухвалить рішення відповідно до пропозиції делегованого прокурора ЄС, вона повинна, якщо необхідно, самостійно здійснити перегляд справи перед ухваленням остаточного рішення або наданням подальших розпоряджень делегованому прокурору ЄС.

3. У відповідних випадках звіт делегованого прокурора ЄС також повинен включати достатнє обґрунтування для передавання справи на розгляд до суду або до суду держави-члена, де він/ вона розташований, або, відповідно до статті 26(4), до суду іншої держави-члена, яка має юрисдикцію щодо справи.

1. Якщо делегований прокурор ЄС подає проект рішення, який пропонує передати справу на розгляд до суду, постійна палата повинна, відповідно до процедур, визначених у статті 35, ухвалити рішення щодо такого проекту протягом 21 дня. Постійна палата не може ухвалити рішення про закриття справи, якщо проектом рішення пропонується передати справу на розгляд до суду.

2. Якщо постійна палата не ухвалює рішення протягом 21 днів, рішення, запропоноване делегованим прокурором ЄС, вважається ухваленим.

3. Якщо більше ніж одна держава-член має юрисдикцію щодо справи, постійна палата, за загальним правилом, ухвалює рішення про передання справи для притягнення особи до відповідальності у державі-члені провідного делегованого прокурора ЄС. Однак постійна палата може, беручи до уваги звіт, наданий відповідно достатті 35(1), ухвалити рішення про притягнення особи до відповідальності в іншій державі-члені, якщо для цього наявні достатньо обґрунтовані підстави, з огляду на критерії, визначені у статті 26(4) і (5), та надати відповідні розпорядження делегованому прокурору ЄС такої держави-члена відповідно.

4. Перед ухваленням рішення про передавання справи на розгляд до суду, компетентна постійна палата може, за пропозицією провідного делегованого прокурора ЄС, ухвалити рішення про об’єднання декількох справ, якщо розслідування здійснювалися різними делегованими прокурорами ЄС проти однієї і тієї самої особи (осіб) з метою притягнення винних до відповідальності у судах однієї і тієї самої держави-члена, яка, відповідно до її права, має юрисдикцію щодо кожної з таких справ.

5. Після ухвалення рішення щодо держави-члени, де відбудеться притягнення винних до відповідальність, компетентний національний суд у такій державі-члені визначається на основі національного права.

6. Якщо це необхідно для цілей відновлення, вжиття подальших адміністративних заходів або моніторингу, центральний офіс повідомляє компетентні національні органи, причетних осіб та залучені установи, органи, офіси та агентства Союзу про рішення щодо притягнення винних до відповідальності.

7. Якщо після отримання рішення Суду прокуратура повинна ухвалити рішення про те, чи звертатися з апеляційною скаргою, делегований прокурор ЄС подає звіт, який включає проект рішення до компетентної постійної палати та очікує на її розпорядження. Якщо неможливо очікувати на такі розпорядження протягом періоду, визначеного національним правом, делегований прокурор ЄС має право подати відповідну апеляційну скаргу без попередніх розпоряджень від постійної палати, та повинен після цього негайно подати звіт постійній палаті. Постійна палата потім надає делегованому прокурору ЄС розпорядження щодо підтвердження або відкликання апеляційної скарги. Аналогічна процедура застосовується у випадках, коли під час судового провадження та відповідно до національного права провідний делегований прокурор ЄС буде дотримуватися позиції, яка може призвести до закриття справи.

1. Не може бути визнано недопустимими докази, представлені на розгляд суду Європейською прокуратурою або відповідачем лише з тієї причини, що такі докази було зібрано в іншій державі-члені або відповідно до права іншої держави-члена.

2. Положення цього Регламенту не впливають на повноваження суду першої інстанції вільно здійснювати оцінку доказів, представлених відповідачем або прокурорами Європейської прокуратури.

Якщо, відповідно до вимог та процедур згідно з національним правом, включаючи національне право, спрямоване на транспозицію Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/42/ЄС (-4), компетентний національний суд першої інстанції ухвалив остаточне рішення про конфіскацію будь-якої власності, пов’язаної зі злочином, який підпадає під компетенцію Європейської прокуратури, або доходів від нього, розпорядження такими активами здійснюється відповідно до застосовного національного права. Таке розпорядження не повинне негативно впливати на права Союзу або інших жертв на отримання відшкодування завданої їм шкоди.

1. Якщо здійснення переслідування стало неможливим відповідно до права держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, постійна палата повинна на основі звіту, який надається делегованим прокурором ЄС, який здійснює провадження у справі відповідно до статті 35(1), ухвалити рішення про закриття справи проти особи через одну з таких причин:

(a) смерть підозрюваної чи обвинуваченої особи або ліквідація підозрюваної чи обвинуваченої юридичної особи;

(b) неосудність підозрюваної чи обвинуваченої особи;

(c) амністія підозрюваної чи обвинуваченої особи;

(d) імунітет, наданий підозрюваній чи обвинуваченій особі, якщо його не було скасовано;

(e) закінчення національного законодавчого строку давності для притягнення до відповідальності;

(f) у справі проти підозрюваної чи обвинуваченої особи стосовно тих самих дій вже було ухвалено остаточне рішення у справі;

(g) брак відповідних доказів.

2. Рішення, ухвалене відповідно до параграфа 1, не може забороняти подальші розслідування на основі нових фактів, які не були відомі Європейській прокуратурі на момент ухвалення рішення, і про які стало відомо після ухвалення рішення. Рішення про повторне відкриття розслідування на основі таких нових фактів ухвалює компетентна постійна палата.

3. Якщо Європейська прокуратура має повноваження відповідно до статті 22(3), вона закриває справу лише після консультацій із національними органами держави-члена, зазначеної у статті 25(6). У відповідних випадках постійна палата передає справу компетентним національним органам відповідно до статті 34(6), (7)та(8).

Такі самі правила застосовуються у разі, якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження стосовно злочинів, зазначених у пунктах (a) та (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві.

4. Якщо справу закрито, Європейська прокуратура інформує про закриття справи компетентні національні органи та відповідні установи, органи, офіси та агентства Союзу, а також, залежно від випадку, відповідно до національного права підозрюваних чи обвинувачених та жертв злочину. Закриті справи також можуть передаватися до Європейського бюро боротьби із шахрайством або до компетентних національних адміністративних або судових органів для відновлення або інших подальших адміністративних процедур.

1. Якщо застосовне національне право передбачає спрощену процедуру переслідування, спрямовану на ухвалення остаточного рішення у справі на основі умов, погоджених із підозрюваним, провідний делегований прокурор ЄС може, відповідно до статті 10(3) та статті 35(1), запропонувати компетентній постійній палаті застосувати процедуру відповідно до умов, передбачених національним правом.

Якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження щодо злочинів, зазначених у пунктах (a) та (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві, провідний делегований прокурор ЄС проводить консультації з національними органами прокуратури перед тим, як запропонувати застосування спрощеної процедури переслідування.

2. Постійна палата ухвалює рішення за пропозицією провідного делегованого прокурора ЄС з урахуванням таких підстав:

(a) тяжкості злочину, зокрема, з огляду на завдану шкоду;

(b) бажання підозрюваної особи відшкодувати шкоду, завдану незаконною поведінкою;

(c) застосування процедури відповідатиме загальним цілям та основним принципам Європейської прокуратури відповідно до цього Регламенту.

Колегія відповідно до статті 9(2) видає настанови про застосування цих підстав.

3. Якщо постійна палата погоджується з пропозицією, провідний делегований прокурор ЄС застосовує спрощену процедуру переслідування відповідно до умов, визначених у національному праві, та реєструє її у системі управління справами. Після завершення спрощеної процедури переслідування та після виконання умов, погоджених із підозрюваним, постійна палата надає розпорядження делегованому прокурору ЄС діяти з метою ухвалення остаточного рішення у справі.

1. Діяльність Європейської прокуратури здійснюється з повним дотриманням прав підозрюваних та обвинувачених осіб, визначених Хартією, включаючи право на справедливий розгляд справи та право на захист.

2. Будь-яка підозрювана чи обвинувачена особа у кримінальному провадженні Європейської прокуратури повинна, як мінімум, мати процесуальні права, визначені правом Союзу, включаючи визначені директивами стосовно прав підозрюваних та обвинувачених осіб у кримінальному процесі, імплементовані у національне право, що включають:

(a) право на усний та письмовий переклад відповідно до Директиви 2010/64/ЄС;

(b) право на інформацію та доступ до матеріалів справи відповідно до Директиви 2012/13/ЄС;

(c) право доступу до адвоката та право спілкуватися з третіми особами та інформувати третіх осіб у випадку затримання відповідно до Директиви 2013/48/ЄС;

(d) право зберігати мовчання та право на презумпцію невинуватості відповідно до Директиви (ЄС) 2016/343;

(e) право на правову допомогу відповідно до Директиви (ЄС) 2016/1919.

3. Без обмеження прав, зазначених у цій главі, підозрювані та обвинувачені особи, а також інші особи, які беруть участь у провадженнях Європейської прокуратури, повинні мати всі процесуальні права, доступні їм відповідно до застосовного національного права, включаючи можливість надавати докази, подавати клопотання про залучення експертів або здійснення експертизи та заслуховування свідків, та звертатися до Європейської прокуратури із запитом щодо вжиття таких заходів від імені захисту.

1. Процесуальні акти Європейської прокуратури, спрямовані на створення правових наслідків для третіх осіб, повинні підлягати нагляду з боку компетентних національних судів відповідно до вимог і процедур, визначених національним правом. Аналогічне правило застосовується до випадків, коли Європейська прокуратура не ухвалює процесуальних актів, спрямованих на створення правових наслідків для третіх осіб, ухвалювати які вона юридично зобов’язана відповідно до цього Регламенту.

2. Відповідно до статті 267 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо ухвалення попередніх рішень стосовно:

(a) законності процесуальних актів Європейської прокуратури мірою, якою питання про законність постає перед будь-яким судом або трибуналом держави-члена безпосередньо на основі права Союзу;

(b) тлумачення законності положень права Союзу, включно з положеннями цього Регламенту;

(c) тлумачення статей 22 і 25 цього Регламенту щодо будь-якого конфлікту повноважень між Європейською прокуратурою та компетентними національними органами.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, рішення Європейської прокуратури стосовно закриття справи мірою, якою вони оскаржуються безпосередньо на основі права Союзу, підлягають перегляду Судом ЄС відповідно до четвертого параграфа статті 263 ДФЄС.

4. Відповідно до статті 268 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно відшкодування шкоди, завданої Європейською прокуратурою.

5. Відповідно до статті 272 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно арбітражних застережень, які містяться у контрактах, укладених Європейською прокуратурою.

6. Відповідно до статті 270 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно персоналу.

7. Суд ЄС має юрисдикцію щодо звільнення Головного прокурора ЄС або прокурорів ЄС згідно зі статтями 14(5) і 16(5) відповідно.

8. Положення цієї статті діють без обмеження судового нагляду з боку Суду ЄС відповідно до параграфа 4 статті 263 ДФЄС стосовно рішень Європейської прокуратури, які впливають на права суб’єктів даних відповідно до глави VIII, та рішень Європейської прокуратури, які не є процесуальними актами, наприклад, рішень Європейської прокуратури щодо права публічного доступу до документів, рішень про звільнення делегованих прокурорів ЄС, ухвалених відповідно до статті 17(3) цього Регламенту, або будь-яких інших адміністративних рішень.

1. Делеговані прокурори ЄС повинні мати право отримувати будь-яку релевантну інформацію, яка зберігається в національних базах даних розслідувань у кримінальних справах та правозастосування, а також інших релевантних реєстрах органів публічної влади відповідно до умов, аналогічних умовам, які застосовуються до подібних справ відповідно до національного права.

2. Європейська прокуратура також повинна мати право отримувати будь-яку релевантну інформацію, яка підпадає під її компетенцію, що зберігається у базах даних установ, органів, офісів та агентств Союзу.

1. Європейська прокуратура створює систему управління справами, яка утримується та управління якою здійснюється відповідно до правил, визначених цим Регламентом та внутрішнім регламентом Європейської прокуратури.

2. Система управління справами має на меті:

(a) підтримку управління розслідуваннями і переслідуваннями, які здійснюються Європейською прокуратурою, зокрема, шляхом управління внутрішніми робочими потоками інформації та підтримки здійснення розслідувань у транскордонних справах;

(b) забезпечення безпечного доступу до інформації щодо розслідувань і переслідувань у центральному офісі та делегованими прокурорами ЄС;

(c) забезпечення перехресних посилань на інформацію та отримання даних для операційного аналізу та статистичних цілей;

(d) спрощення моніторингу для забезпечення законності опрацювання оперативних персональних даних і дотримання дотичних положень цього Регламенту.

3. Система управління справами повинна бути підключена до безпечного телекомунікаційного з’єднання, зазначеного у статті 9 Рішення Ради 2008/976/ЮВС (-5).

4. Система управління справами повинна містити:

(a) реєстр інформації, отриманої Європейською прокуратурою відповідно до статті 24, включаючи будь-які рішення щодо такої інформації,

(b) каталог усіх досьє справ;

(c) усю інформацію з досьє справ, які зберігаються у системі управління справами відповідно до статті 45(3).

Каталог не повинен містити жодних оперативних персональних даних, окрім даних, необхідних для ідентифікації справ або створення перехресних зв’язків між досьє різних справ.

5. Для цілей опрацювання оперативних персональних даних, Європейська прокуратура може лише створювати автоматичні файли даних, відмінних від досьє справи, відповідно до цього Регламенту і внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Інформація про такі інші автоматизовані файли даних повідомляється Європейському інспектору із захисту даних.

1. Коли Європейська прокуратура ухвалює рішення про початок розслідування або здійснення її права на витребування справи від держави-члена відповідно до цього Регламенту, провідний делегований прокурор ЄС відкриває досьє справи.

Досьє справи містить усю інформацію та докази, доступні делегованому прокурору ЄС, які стосуються розслідування і переслідування Європейською прокуратурою.

Як тільки розслідування було відкрито, інформація з реєстру, зазначеного у статті 44(4)(a), стає частиною досьє справи.

2. Управління досьє справи здійснюється провідним делегованим прокурором ЄС відповідно до права його/її держави-члена.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури може включати правила щодо організації досьє справ та управління ними мірою, необхідною для забезпечення функціонування Європейської прокуратури як єдиного офісу. Провідний делегований прокурор ЄС надає доступ до досьє справ підозрюваним та обвинуваченим, а також іншим особам, залученим до провадження відповідно до національного права держави-члена, у якій працює прокурор.

3. Система управління справами Європейської прокуратури включає всю інформацію та докази з досьє справи, які можуть зберігатися в електронному вигляді, для того, щоб надати центральному офісу можливість здійснювати його функції відповідно до цього Регламенту. Провідний делегований прокурор ЄС повинен переконатися, що зміст інформації у системі управління справами весь час відповідає досьє справи, зокрема, що оперативні персональні дані у системі управління справами видалено або виправлено кожного разу, коли такі дані видалено або виправлено у відповідному досьє справи.

Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, інші прокурори ЄС та делеговані прокурори ЄС мають безпосередній доступ до реєстру та каталогу.

Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, а також компетентна постійна палата повинні при здійсненні своїх повноважень відповідно до статей 10 і 12 мати прямий доступ до інформації, яка зберігається в електронному вигляді у системі управління справами. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, також має безпосередній доступ до досьє справи. Компетентна постійна палата повинна мати доступ до досьє справи на її запит.

Інші делеговані прокурори ЄС можуть звернутися із запитом про отримання доступу до інформації, яка зберігається в електронному вигляді у системі управління справами, а також у будь-якому досьє справи. Провідний делегований прокурор ЄС ухвалює рішення про надання такого доступу іншим делегованим прокурорам ЄС відповідно до застосовного національного права. Якщо доступ не надано, це питання має бути передано на розгляд компетентній постійній палаті. Компетентна постійна палата мірою необхідності заслуховує делегованих прокурорів ЄС, яких стосується справа, і потім ухвалює рішення відповідно до застосовного національного права, а також цього Регламенту.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає подальші правила стосовно права доступу та процедури визначення рівня доступу до системи управління справами, який надається Головному прокурору ЄС, заступникам Головного прокурора ЄС, іншим прокурорам ЄС, делегованим прокурорам ЄС і персоналу Європейської прокуратури мірою, необхідною для здійснення їхніх обов’язків.

1. Персональні дані:

(a) необхідно опрацьовувати у законний та справедливий спосіб ("законність та справедливість");

(b) необхідно збирати для визначених, чітких та законних цілей та в подальшому не опрацьовувати у спосіб, несумісний з цими цілями; подальше опрацювання з цілями архівування для задоволення суспільного інтересу, цілями наукових або історичних досліджень або статистичних цілей не вважається несумісним з первісними цілями, якщо Європейська прокуратура надає належні гарантії прав і свобод суб’єктів даних ("обмеження мети");

(c) повинні бути належними, релевантними та не надмірними з огляду на цілі опрацювання ("мінімізація даних");

(d) повинні бути точними і, за необхідності, їх повинні оновлювати; необхідно вживати усіх відповідних заходів для того, щоб забезпечити, щоб неточні персональні дані, зважаючи на цілі їх опрацювання, було видалено чи виправлено без затримки ("точність");

(e) необхідно зберігати у формі, що дозволяє ідентифікацію суб’єктів даних не довше, ніж це є необхідним для цілей їх опрацювання; персональні дані можна зберігати протягом більш тривалих періодів, доки їх опрацьовують винятково для досягнення цілей суспільних інтересів, цілей наукового чи історичного дослідження або статистичних цілей за умов забезпечення Європейською прокуратурою належних гарантій щодо прав і свобод суб’єктів даних, зокрема, шляхом імплементації відповідних технічних і організаційних заходів, передбачених цим Регламентом ("обмеження зберігання");