Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1307/2013 від 17 грудня 2013 року про запровадження правил для прямих виплат фермерам за схемами підтримки в рамках спільної сільськогосподарської політики та про скасування Регламенту Ради (ЄС) № 637/2008 та Регламенту Ради (ЄС) № 73/2009

2. Крім як у разі форс-мажору або виняткових обставин, кількість прав на виплати, призначених на одного фермера в перший рік запровадження схеми базової виплати, повинна дорівнювати кількості прийнятних гектарів, які фермер декларує в його заявці на отримання допомоги відповідно до пункту (a) першого підпараграфа статті 72(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013 для першого року запровадження схеми базової виплати, та які він має в своєму розпорядженні на дату, визначену державою-членом. Така дата не повинна бути більш пізньою за дату, визначену на території такої держави-члена для внесення змін до такої заявки на отримання допомоги.

3. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 70 щодо встановлення подальших правил введення схеми базової виплати на території держав-членів, які застосували схему єдиної виплати на площу.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти для встановлення правил щодо заявок на призначення прав на виплати, поданих у році призначення прав на виплати, якщо такі права на виплати можуть бути ще не остаточно запровадженими та якщо таке призначення зазнало впливу конкретних обставин.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 71(2).

1. Протягом першого року впровадження схеми базової виплати держави-члени розраховують одиничну вартість прав на виплати шляхом ділення закріпленого відсотка національного граничного значення, визначеного в додатку II для кожного відповідного року, на кількість прав на виплату в першому році запровадження схеми базової виплати, за винятком тих, що були призначені з національного резерву або регіональних резервів.

Зазначений у першому підпараграфі закріплений відсоток розраховують шляхом ділення національного або регіонального граничного значення для схеми базової виплати, яку належить встановити відповідно до статті 22(1) або відповідно до статті 23(2) цього Регламенту для першого року запровадження схеми базової виплати, після застосування лінійного зменшення, передбаченого в параграфі 1, або, у відповідних випадках, в параграфі 2 статті 30, на національне граничне значення, визначене в додатку II для першого року запровадження схеми базової виплати. Права на виплату виражають у кількості, яка відповідає кількості гектарів.

2. Як відступ від методу розрахунку, зазначеного в параграфі 1, держави-члени можуть вирішити диференціювати вартість прав на виплати в перший рік запровадження схеми базової виплати, за винятком тих прав на виплати, які були призначені з національного резерву або регіональних резервів для кожного відповідного року на основі їхньої початкової одиничної вартості.

3. Зазначену в параграфі 2 початкову одиничну вартість прав на виплати встановлюють шляхом ділення закріпленого відсотка загальної вартості допомоги, за винятком допомоги на підставі статей 41, 43, 48 та 50 розділу IV цього Регламенту, отриманої фермером відповідно до цього Регламенту для календарного року, який передував впровадженню схеми базової виплати, до застосування статті 63 Регламенту (ЄС) № 1306/2013, на кількість прав на виплати, призначених такому фермеру в перший рік впровадження схеми базової виплати, за винятком тих, що були призначені з національного резерву або регіональних резервів.

Такий закріплений відсоток розраховують шляхом ділення національного або регіонального граничного значення для схеми базової виплати, який належить встановити відповідно до статті 22(1) або відповідно до статті 23(2) цього Регламенту для першого року впровадження схеми базової виплати, після застосування лінійного зменшення, передбаченого в параграфі 1, або, у відповідних випадках, в параграфі 2 статті 30, на загальну вартість допомоги, за винятком допомоги на підставі статей 41, 43, 48 та 50 та розділу IV цього Регламенту, наданої для календарного року, який передував року впровадження схеми базової виплати в державі-члені або у відповідному регіоні, до застосування статті 63 Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

4. У контексті застосування параграфа 2, держави-члени, які діють відповідно до загальних принципів права Союзу, повинні рухатися до наближення вартості прав на виплати на національному або регіональному рівні. Для цієї мети держави-члени визначають подальші заходи, яких належить вжити, і метод розрахунку, який належить застосувати, та повідомляють про них Комісію до 1 серпня року, що передує року впровадження схеми базової виплати. Такі заходи включають поступові річні зміни початкової вартості прав на виплати, зазначеної в параграфі 3, на підставі об’єктивних та недискримінаційних критеріїв, починаючи з першого року впровадження схеми базової виплати.

У перший рік впровадження схеми базової виплати держави-члени інформують фермерів про вартість їхніх прав на виплати, розраховану відповідно до цієї статті, для кожного року періоду, охопленого цим Регламентом.

5. Для цілей параграфа 3, держава-член на основі об’єктивних критеріїв може передбачити, що у випадках продажу або передачі, або завершення, повністю або частково, оренди сільськогосподарських площ після дати, встановленої відповідно до статті 36(5) та до дати, встановленої відповідно до статті 33(1), до національного резерву або регіональних резервів належить повернути збільшення або частину збільшення вартості прав на виплати, які будуть призначені відповідному фермеру, якщо таке збільшення призведе до неочікуваного прибутку для відповідного фермера.

Зазначені об’єктивні критерії запроваджують у такий спосіб, щоб забезпечити однакове ставлення до фермерів та уникнути викривлення ринку та конкуренції; такі критерії також повинні включати, щонайменше, таке:

(a) мінімальну тривалість оренди;

(b) частку отриманої виплати, яку належить повернути до національного резерву або регіональних резервів.

1. Держави-члени можуть вирішити до 1 серпня будь-якого року надати, починаючи з наступного року, річну виплату для фермерів, які мають право на виплату за схемою базової виплати, зазначеною в секціях 1, 2, 3 та 5 глави 1, або за схемою єдиної виплати на площу, зазначеною в секції 4 глави 1 ("перерозподільна виплата").

Держави-члени повідомляють Комісію про будь-яке таке рішення до дати, зазначеної в першому підпараграфі.

2. Держави-члени, які вирішили застосовувати схему базової виплати на регіональному рівні відповідно до статті 23, можуть застосувати перерозподільну виплату на регіональному рівні.

3. Без обмеження застосування фінансової дисципліни, скорочення виплат згідно із статтею 11, лінійних зменшень, як зазначено в статті 7 цього Регламенту, а також застосування статті 63 Регламенту (ЄС) № 1306/2013, перерозподільна виплата повинна надаватися щорічно після активації прав на виплати фермером або в державах-членах, які застосовують статтю 36 цього Регламенту, за декларацією прийнятних гектарів фермера.

4. Держави кожного року розраховують перерозподільну виплату шляхом множення цифри, що має бути встановлена державою-членом та не повинна перевищувати 65 % від національного або регіонального середнього значення виплати на гектар, на кількість прав на виплати, активованих фермером відповідно до статті 33(1), або на кількість прийнятних гектарів, задекларованих фермером відповідно до статті 36(2). Кількість таких прав на виплати або гектарів не повинна перевищувати максимальне значення, яке має бути встановлене державами-членами та яке не повинно перевищувати 30 гектарів або середній розмір фермерських господарств, визначений в додатку VIII, якщо такий середній розмір перевищує 30 гектарів у відповідній державі-члені.

5. За умови дотримання визначених в параграфі 4 максимальних меж, держави-члени можуть на національному рівні запроваджувати градацію щодо кількості гектарів, встановлену відповідно до зазначеного параграфа, яка повинна застосовуватися однаковим чином до всіх фермерів.

6. Національне середнє значення виплати на гектар, зазначене в параграфі 4 цієї статті, має бути встановлене державами-членами на основі національного граничного значення, визначеного в додатку II для 2019 календарного року, та кількості прийнятних гектарів, задекларованих відповідно до статті 33(1) або статті 36(2) у 2015 році.

Регіональне середнє значення виплати на гектар, зазначене в параграфі 4 цієї статті, має бути встановлене державами-членами шляхом використання частки національного граничного значення, визначеного в додатку II для 2019 календарного року, та кількості прийнятних гектарів, задекларованих у відповідному регіоні згідно зі статтею 33(1) у 2015 році. Для кожного регіону таку частку розраховують шляхом ділення відповідного регіонального граничного значення, встановленого відповідно до статті 23(2), на національне граничне значення, встановлене відповідно до статті 22(1), після застосування лінійного зменшення, передбаченого в параграфі 1 статті 30, якщо не було застосовано параграф 2 зазначеної статті.

7. Держави-члени забезпечують, щоб жодної переваги, передбаченої відповідно до цієї глави, не було надано фермерам, щодо яких встановлено, що після 18 жовтня 2011 року вони розділили своє господарство з єдиною метою скористатися перерозподільною виплатою. Це положення також застосовується до фермерів, господарства яких були отримані в результаті такого поділу.

8. У випадку юридичної особи або об’єднання фізичних чи юридичних осіб, держави-члени можуть застосувати максимальну кількість прав на виплати або гектарів, зазначених в параграфі 4, на рівні членів таких юридичних осіб або об’єднань, якщо національне право забезпечує надання прав окремим членам та взяття ними прав і обов’язків, що є порівнянними до прав і обов’язків індивідуальних фермерів, які мають статус керівника господарства, зокрема що стосується їхнього економічного, соціального та податкового статусу, за умови що вони сприяли посиленню сільськогосподарських структур відповідних юридичних осіб або об’єднань.

1. Для фінансування перерозподільної виплати держави-члени можуть вирішити до дати, зазначеної в статті 41(1), використовувати до 30 % від річного національного граничного значення, визначеного в додатку II. Вони повідомляють Комісію про будь-яке таке рішення до такої дати.

2. На основі відсотка національного граничного значення, яке мають використовувати держави-члени відповідно до параграфа 1 цієї статті, Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти, які встановлюють на щорічній основі відповідні граничні значення для перерозподільної виплати. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 71(2).

1. Фермери, які мають право на виплату за схемою базової виплати або схемою єдиної виплати на площу, повинні на всіх своїх прийнятних гектарах, у розумінні статті 32(2)-(5), дотримуватися сприятливих для клімату та довкілля сільськогосподарських практик, зазначених в параграфі 2 цієї статті, або еквівалентних практик, зазначених в параграфі 3 цієї статті.

2. Сприятливі для клімату та довкілля сільськогосподарські практики є такими:

(a) диверсифікація сільськогосподарських культур;

(b) збереження існуючих постійних луків; та

(c) наявність площі екологічного пріоритету на сільськогосподарській площі.

3. Еквівалентними практиками є практики, які включають аналогічні практики, які приносять еквівалентну або більшу користь для клімату та довкілля у порівнянні з однією або декількома практиками, зазначеними в параграфі 2. Такі еквівалентні практики, а також практика чи практики, зазначені в параграфі 2, до яких зазначені практики є еквівалентними, перелічені в додатку IX та охоплюються одним з такого:

(a) зобов’язання, взяті або відповідно до статті 39(2) Регламенту (ЄС) № 1698/2005, або відповідно до статті 28(2) Регламенту (ЄС) № 1305/2013;

(b) національні або регіональні схеми екологічної сертифікації, враховуючи ті, що стосуються сертифікації відповідності національному екологічному законодавству, які виходять поза межі відповідних обов’язкових стандартів, запроваджених відповідно до глави I розділу VI Регламенту (ЄС) № 1306/2013, які мають на меті виконання цілей, пов’язаних з якістю ґрунтів та води, біорізноманіттям, збереженням ландшафту, пом’якшенням зміни клімату та адаптацією до такої зміни. Такі схеми сертифікації можуть включати практики, перелічені в додатку IX до цього Регламенту, практики, зазначені в параграфі 2 до цієї статті або поєднання таких практик.

4. Еквівалентні практики, зазначені в параграфі 3, не можуть отримувати подвійне фінансування.

5. Держави-члени можуть ухвалити рішення, у тому числі, у відповідних випадках, на регіональному рівні, обмежити вибір фермерів щодо використання можливих варіантів, зазначених в пунктах (a) та (b) параграфа 3.

6. Держави-члени можуть ухвалити рішення, у тому числі, у відповідних випадках, на регіональному рівні, про те, що фермери повинні виконувати всі свої відповідні зобов’язання на підставі параграфа 1 в рамках національних або регіональних схем екологічної сертифікації, зазначених в пункті (b) параграфа 3.

7. З урахуванням рішень держав-членів, зазначених в параграфах 5 та 6, фермер може дотримуватися однієї або декількох практик, зазначених в пункті (a) параграфа 3, лише якщо останні повністю замінюють відповідну практику або відповідні практики, зазначені в параграфі 2. Фермер може використовувати схеми сертифікації, зазначені в пункті (b) параграфа 3, лише у разі, якщо останні дозволяють повністю виконати зобов’язання, зазначене в параграфі 1.

8. Держави-члени повідомляють Комісію про їхні рішення, зазначені в параграфах 5 та 6, а також про конкретні зобов’язання або схеми сертифікації, які вони мають намір застосовувати як еквівалентні практики у розумінні параграфа 3.

Комісія оцінює якою мірою практики, включені до конкретних зобов’язань або схем сертифікації, належать до переліку, який міститься в додатку IX, та якщо вона вважає, що це не так, вона повідомляє держав-членів шляхом використання імплементаційних актів, ухвалених без застосування процедури, зазначеної в статті 71(2) або (3). Якщо Комісія повідомляє будь-яку державу-член про те, що її практики не належать до переліку, який міститься в додатку IX, така держава-член не повинна визнавати як еквівалентні практики, у розумінні параграфа 3 цієї статті, конкретні зобов’язання або схеми сертифікації, про які зазначено в повідомленні Комісії.

9. Без обмеження параграфів 10 та 11 цієї статті, застосування фінансової дисципліни та лінійних зменшень відповідно до статті 7 цього Регламенту та застосування статті 63 Регламенту (ЄС) № 1306/2013, держави-члени надають виплату, зазначену в цій главі, фермерам, які дотримуються практик, зазначених в параграфі 1 цієї статті, які для них є актуальними, та в тому обсязі, в якому зазначені фермери виконують статті 44, 45 та 46 цього Регламенту.

Ця виплата набуває форми щорічної виплати на кожен прийнятний гектар, задекларований відповідно до статті 33(1) або статті 36(2), сума якої повинна підраховуватися щорічно шляхом ділення суми, отриманої в результаті застосування статті 47, на загальну кількість прийнятних гектарів, задекларованих відповідно до статті 33(1) або статті 36(2) на території держави-члена або відповідного регіону.

Як відступ від другого підпараграфа, держави-члени, які ухвалюють рішення застосовувати статтю 25(2), можуть ухвалити рішення надавати виплату, зазначену в цьому параграфі, в формі відсотка від загальної вартості прав на виплати, активованих фермером згідно зі статтею 33(1) для кожного відповідного року.

Для кожного року та кожної держави-члена або регіону, такий відсоток розраховують шляхом ділення суми, отриманої в результаті застосування статті 47, на загальну вартість всіх прав на виплати, активованих відповідно до статті 33(1) в такій державі-члені або в такому регіоні.

10. Фермери, чиї господарства повністю або частково розміщені в зонах, на які розповсюджується дія Директив 92/43/ЄЕС, 2000/60/ЄС або 2009/147/ЄС , мають право на зазначену в цій главі виплату, за умови що вони дотримуються зазначених в цій главі практик, в тому обсязі, в якому ці практики у відповідному господарстві є сумісними з цілями зазначених директив.

11. Фермери, які відповідають вимогам, встановленим в статті 29(1) Регламенту (ЄС) № 834/2007, що стосується органічного фермерства, мають право ірзо ґасіо на виплату, зазначену в цій главі.

Перший підпараграф застосовується лише до підрозділів господарства, зайнятих в органічному виробництві відповідно до статті 11 Регламенту (ЄС) № 834/2007.

12. Комісія відповідно до статті 70 уповноважена ухвалювати делеговані акти, якими:

(a) додаються еквівалентні практики до визначеного в додатку IX переліку;

(b) запроваджуються належні вимоги, які застосовуються до національних або регіональних схем сертифікації, зазначених в пункті (b) параграфа 3 цієї статті, в тому числі рівень гарантії, який має бути забезпечений зазначеними схемами;

(c) запроваджують докладні правила для розрахунку суми, зазначеної в статті 28(6) Регламенту (ЄС) № 1305/2013 для практик, зазначених в пунктах 3 та 4 секції I та пункті 7 секції III додатка IX до цього Регламенту, та будь-які подальші еквівалентні практики, додані до зазначеного додатка на підставі пункту (a) цього параграфа, для яких необхідний конкретний розрахунок для уникнення подвійного фінансування.

13. Комісія ухвалює імплементаційні акти про встановлення правил процедури для повідомлень, включно з графіками їх подання, а також про зазначене в параграфі 8 оцінювання Комісії. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 71(2).

1. Якщо площа орних земель фермера становить від 10 до 30 гектарів та не повністю зайнята вирощуванням культур під водою протягом значної частини року або протягом значної частини циклу вирощування культури, на таких орних землях має бути щонайменше дві різні культури. Основна культура не повинна охоплювати більше ніж 75 % від таких орних земель.

Якщо площа орних земель фермера становить більше ніж 30 гектарів та не повністю зайнята вирощуванням культур під водою протягом значної частини року або протягом значної частини циклу вирощування культури, на таких орних землях має бути щонайменше три різних культури. Основна культура не повинна охоплювати більше ніж 75 % від таких орних земель, а дві основні культури разом не повинні охоплювати більше ніж 95 % від таких орних земель.

2. Без обмеження кількості культур, необхідних на підставі параграфа 1, максимальні встановлені в ньому граничні значення не застосовуються до господарств, в яких трави або інші трав’янисті кормові рослини, або землі залишені під пар, або в яких вирощують культури під водою протягом значної частини року або протягом значної частини циклу вирощування культури, охоплюють більше ніж 75 % орних земель. У таких випадках, основна культура на решті орних землях не повинна охоплювати більше ніж 75 % решти таких орних земель, за винятком випадків, коли така решта земель покрита травою або іншими трав’янистими кормовими рослинами або є землями, залишеними під пар.

3. Параграфи 1 та 2 не застосовуються до господарств:

(a) де більше ніж 75 % орних земель використовують для виробництва трав або інших трав’янистих кормових рослин, або для вирощування бобових культур, або залишають під пар, або на яких поєднують ці способи використання;

(b) де більше 75 % прийнятних сільськогосподарських площ є постійними луками, використовуються для виробництва трави або інших трав’янистих кормових рослин, або для вирощування культур під водою протягом значною частини року або значної частини циклу вирощування культур, або на яких поєднують ці способи використання;

(c) де більше ніж 50 % площ задекларованих орних земель не були задекларовані фермером в його заявці на отримання допомоги за попередній рік та де, на основі порівняння геопросторових даних, пов’язаних із заявками про надання допомоги, на всіх орних землях вирощували іншу культуру, ніж у попередньому календарному році;

(d) які розміщені в зонах на північ від 62-ї паралелі або в певних прилеглих зонах. Якщо орні землі таких господарств охоплюють більше ніж 10 гектарів, повинно бути щонайменше дві культури на орних землях і жодна з цих культур не повинна охоплювати більше 75 % орних земель, за винятком випадків, коли основною культурою є трави або інші трав’янисті кормові рослини, або якщо землю залишають під пар.

4. Для цілей цієї статті "культура" має одне з таких значень:

(a) розведення одного з різних родів, визначених в ботанічній класифікації культур;

(b) розведення одного з видів у випадку родин Brassicaceae (Хрестоцвітних), Solanaceae (Пасльонових), та Cucurbitaceae (Гарбузових);

(c) землі, залишені під пар;

(d) трави або інші трав’янисті кормові рослини.

Озима культура та ярова культура повинні розглядатися як відмінні культури навіть у разі, якщо вони належать до того самого роду. Triticum spelta (Спельта) повинна розглядатися як культура, що відрізняється від інших культур, які належать до того самого роду.

5. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 70 для того, щоб:

(a) визнавати інші роди та види, ніж ті, що зазначені в параграфі 4 цієї статті; та

(b) встановлювати правила щодо застосування точного розрахунку часток різних культур.

1. Держави-члени визначають постійні луки, які є екологічно чутливими, в зонах, на які розповсюджується дія директив 92/43/ЄЕС або 2009/147/ЄС , в тому числі на торф’яниках та у заболочених місцях, які розташовані в таких зонах, та які потребують суворої охорони для виконання цілей зазначених директив.

Щоб забезпечити охорону постійних луків, які є корисними з екологічної точки зору, держави-члени можуть ухвалити рішення визначити інші чутливі площі, які розташовані поза межами зон, на які розповсюджується дія директив 92/43/ЄЕС або 2009/147/ЄС , у тому числі постійні луки, які розташовані на багатих на вуглець ґрунтах.

Для постійних луків, які розташовані в зонах, визначених державами-членами на підставі першого підпараграфа, та, у відповідних випадках, другого підпараграфа, фермери не змінюють призначення та не орють такі постійні луки.

2. Держави-члени забезпечують, щоб коефіцієнт площ постійних луків по відношенню до загальної сільськогосподарської площі, задекларованої фермерами відповідно до пункту (a) першого підпараграфа статті 72(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013, не зменшувався більше ніж на 5 % порівняно з референтним коефіцієнтом, який має бути встановлений державами-членами у 2015 році шляхом ділення площ постійних луків, зазначених в пункті (a) другого підпараграфа цього параграфа, на загальну сільськогосподарську площу, зазначену в пункті (b) зазначеного підпараграфа.

Для цілей запровадження зазначеного в першому підпараграфі референтного коефіцієнта:

(a) "площі постійних луків" означає землі під постійними пасовищами, задекларовані у 2012 році або у 2013 році у випадку Хорватії, відповідно до Регламенту (ЄС) № 73/2009 фермерами, які підпадають під передбачені в цій главі зобов’язання, а також площі постійних луків, задекларовані у 2015 році відповідно до пункту (a) першого підпараграфа статті 72(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013 фермерами, які підпадають під передбачені в цій главі зобов’язання, що не були задекларовані як землі під постійними пасовищами у 2012 році або у 2013 році у випадку Хорватії;

(b) "загальна сільськогосподарська площа" означає сільськогосподарську площу, задекларовану в 2015 році відповідно до пункту першого підпараграфа статті 72(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013 фермерами, які підпадають під передбачені в цій главі зобов’язання.

Референтний коефіцієнт постійних луків має бути перерахований у випадках, коли фермери, які підпадають під передбачені в цій главі зобов’язання, зобов’язані повернути для площі попереднє призначення постійних луків у 2015 році або у 2016 році відповідно до статті 93 Регламенту (ЄС) № 1306/2013. У таких випадках такі площі додають до постійних луків, зазначених в пункті (a) другого підпараграфа цього параграфа.

Коефіцієнт постійних луків визначають кожного року на основі площ, задекларованих фермерами, які підпадають під зобов’язання, передбачених в цій главі на відповідний рік відповідно до пункту (a) першого підпараграфа статті 72(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

Передбачене в цьому параграфі зобов’язання застосовується на національному, регіональному або субрегіональному рівні. Держави-члени можуть ухвалити рішення застосовувати зобов’язання зберігати постійні луки на рівні господарства для того, щоб не допустити зменшення коефіцієнта постійних луків більше ніж на 5 %. Держави-члени повідомляють Комісію про будь-яке таке рішення до 1 серпня 2014 року.

Держави-члени повідомляють Комісію про референтний коефіцієнт та коефіцієнт, зазначений у цьому параграфі.

3. Якщо встановлено, що зазначений в параграфі 2 коефіцієнт зменшився більше ніж на 5 % на регіональному або субрегіональному рівні або, у відповідних випадках, на національному рівні, відповідна держава-член може накласти зобов’язання на рівні господарства повернути для земель попереднє призначення постійних луків для тих фермерів, які мають в своєму розпорядженні землі, щодо яких протягом певного часу у минулому було змінено призначення з земель під постійними пасовищами або постійними луками на землі для іншого використання.

Проте, якщо абсолютне значення площ постійних луків, встановлене відповідно до пункту (a) другого підпараграфа параграфа 2, зберігають в певних межах, визначене в першому підпараграфі параграфа 2 зобов’язання належить розглядати як виконане.

4. Параграф 3 не застосовується, якщо зменшення нижче граничного значення відбулося в результаті лісонасадження, що є сумісним з довкіллям та не включає насаджень лісової порості з коротким циклом ротації, різдвяних ялинок або швидкозростаючих дерев, які використовують для виробництва енергії.

5. Для забезпечення збереження коефіцієнта постійних луків Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 70 для встановлення докладних правил щодо збереження постійних луків, включно з правилами повернення до попереднього призначення у разі недотримання зобов’язання, передбаченого в параграфі 1 цієї статті, правил, що застосовуються до держав-членів для встановлення зобов’язань на рівні господарства для збереження постійних луків, зазначених в параграфах 2 та 3, а також будь-якого коригування референтного коефіцієнта, зазначеного в параграфі 2, яке може стати необхідним.

6. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 70, якими:

(a) встановлює рамки для визначення інших чутливих площ, зазначених в другому підпараграфі параграфа 1 цієї статті;

(b) запроваджує докладні методи для визначення коефіцієнта, який належить зберігати між постійними луками та загальною сільськогосподарською площею на підставі параграфа 2 цієї статті;

(c) визначає період в минулому, зазначений в параграфі 3 цієї статті.

7. Комісія ухвалює імплементаційні акти, які встановлюють межі, вказані в другому підпараграфі параграфа 3 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 71(2).

1. Якщо орні землі господарства охоплюють більше 15 гектарів, фермер повинен забезпечити, щоб із 1 січня 2015 року площа, яка відповідає щонайменше 5 % орних земель господарства, що їх фермер задекларував відповідно до пункту (a) першого підпараграфа статті 72(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013, включно з площами, зазначеними в пунктах (c), (d), (g), (h), (к) та (1) зазначеного параграфа, якщо вони розглядаються державами-членами на підставі параграфа 2 цієї статті як площа екологічного пріоритету, становили площу екологічного пріоритету.

Зазначений у першому підпараграфі цього параграфа відсоток збільшують з 5 % до 7 % за умови наявності законодавчого акта Європейського Парламенту і Ради відповідно до статті 43(2) ДФЄС .

До 31 березня 2017 року Комісія подає оціночний звіт щодо імплементації першого підпараграфа цього параграфа разом, у відповідних випадках, з пропозицією законодавчого акта, зазначеного в другому підпараграфі.

2. До 1 серпня 2014 року держави-члени ухвалюють рішення про те, що одна або декілька із зазначених нижче площ повинні вважатися площами екологічного пріоритету:

(a) землі, залишені під пар;

(b) тераси;

(c) особливості ландшафту, включно з такими особливостями, прилеглими до орних земель господарства, яке, шляхом відступу від статті 43(1) цього Регламенту, може містити такі особливості ландшафту, які не включені до прийнятної площі відповідно до пункту (c) статті 76(2) Регламенту (ЄС) № 1306/2013;

(d) фільтруючі смуги, включно з фільтруючими смугами, покритими постійними луками, за умови що вони відокремлені від прилеглої прийнятної сільськогосподарської площі;

(e) гектари агролісу, які отримують або отримали підтримку на підставі статті 44 Регламенту (ЄС) № 1698/2005 та/або статті 23 Регламенту (ЄС) № 1305/2013;

(f) смуги прийнятних гектарів уздовж краю лісу;

(g) площі, засаджені лісовою порістю з коротким циклом ротації без використання мінеральних добрив та/або засобів захисту рослин;

(h) засаджені лісом площі, зазначені в пунктах (b)(ii) статті 32(2) цього Регламенту;

(i) площі з грунтозахисними культурами або зеленим покривом, утворені в результаті висіву та проростання насіння, за умови застосування вагового коефіцієнта, зазначеного в параграфі 3 цієї статті;

(j) площі з азотофіксуючими культурами;

(к) площі з Miscanthus (Міскантом);

(1) площі з Silphium perfoliatum (Сильфієм пронизанолистим);

(m) землі, залишені під пар для медоносних рослин (видів, багатих на пилок та нектар).

За винятком площ господарства, зазначених в пунктах (g), (h), (к) та (1) першого підпараграфа цього параграфа, площа екологічного пріоритету повинна розташовуватися на орних землях господарства. У випадку площ, зазначених у пунктах (c) та (d) першого підпараграфа цього параграфа, площа екологічного пріоритету може також бути прилеглою до орних земель господарства, які фермер задекларував відповідно до пункту (a) першого підпараграфа статті 72(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

3. Для спрощення адміністративних процедур та врахування характеристик типів площ екологічного пріоритету, перелічених в першому підпараграфі параграфа 2, а також полегшення їхнього вимірювання, держави-члени можуть під час підрахунку загальної кількості гектарів, які становить площа екологічного пріоритету господарства, використовувати вагові коефіцієнти та/або коефіцієнти, визначені у додатку X. Якщо будь-яка держава-член ухвалює рішення розглядати як площу екологічного пріоритету площу, зазначену в пункті (i) першого підпараграфа параграфа 2 або будь-яку іншу площу, що за вагою становить менше ніж 1, використання визначених у додатку X вагових коефіцієнтів є обов’язковим.

4. Параграф 1 не застосовується до господарств:

(a) де більше ніж 75 % орних земель використовують для виробництва трав або інших трав’янистих кормових рослин, залишають під пар, використовують для вирощування бобових культур, або на яких поєднують такі способи використання;

(b) де більше 75 % прийнятних сільськогосподарських площ є постійними луками, використовуються для виробництва трави або інших трав’янистих кормових рослин, або для вирощування культур під водою або протягом значної частини року, або протягом значної частини циклу вирощування культур, або на яких поєднують такі способи використання;

5. Держави-члени можуть ухвалити рішення забезпечити реалізацію до половини процентних пунктів площі екологічного пріоритету, зазначеної в параграфі 1, на регіональному рівні для отримання прилеглих площ екологічного пріоритету. Держави-члени визначають площі та зобов’язання залучених фермерів або об’єднань фермерів. Мета визначення площ та зобов’язань полягає у підтриманні імплементації політик Союзу щодо довкілля, клімату та біорізноманітності.

6. Держави-члени можуть ухвалити рішення дозволити фермерам, господарства яких розташовані у безпосередній близькості одне до одного, виконувати зазначене в параграфі 1 зобов’язання колективно ("колективне впровадження"), за умови що відповідна площа екологічного пріоритету є суміжною. Для підтримки впровадження політик Союзу щодо довкілля, клімату та біорізноманітності, держави-члени можуть визначити площі, на яких можливе колективне впровадження, а можуть також накласти інші зобов’язання на фермерів або об’єднання фермерів, які беруть участь у такому колективному впровадженні.

Кожен фермер, який бере участь у колективному впровадженні, забезпечує щоб щонайменше 50 % площі, яка підпадає під передбачене в параграфі 1 зобов’язання, розташовувалася на землі його господарства та відповідала вимогам другого підпараграфа параграфа 2. Кількість фермерів, які беруть участь у такому колективному впровадженні, не повинна перевищувати десяти осіб.

7. Держави-члени, загальна площа земель яких більше ніж на 50 % вкрита лісами, можуть ухвалити рішення про те, що параграф 1 цієї статті не застосовується до господарств, які розташовані на площах, визначених такими державами-членами як площі, що стикаються з природними обмеженнями відповідно до пункту (a) або (b) статті 32(1) Регламенту (ЄС) № 1305/2013, за умови що більше ніж 50 % площі земель на одиницю, зазначену в другому підпараграфі цього параграфа, покриті лісом, і співвідношення лісових площ до сільськогосподарських земель перевищує 3:1.

Площу покриту лісом і співвідношення лісових площ до сільськогосподарських земель оцінюють на рівні площі, яка є еквівалентною рівню МАО2 (Місцева адміністративна одиниця) або рівню іншої чітко окресленої одиниці, яка охоплює єдину чітку суцільну географічну зону з однаковими сільськогосподарськими умовами.

8. Держави-члени повідомляють Комісію про рішення, зазначені в параграфі 2, до 1 серпня 2014 року, а про будь-які рішення, зазначені в параграфах 3, 5, 6 або 7, до 1 серпня року, що передує року їх застосування.

9. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 70, якими:

(a) встановлює додаткові критерії для визначення того, які типи площ, зазначених в параграфі 2 цієї статті, кваліфікувати як площу екологічного пріоритету;

(b) додає інші типи площ, ніж ті, що зазначені в параграфі 2, які можуть бути враховані для цілей дотримання відсотка, зазначеного в параграфі 1;

(c) адаптує додаток X для запровадження вагових коефіцієнтів та коефіцієнтів зміни призначення, зазначених у параграфі 3, та з метою врахування критеріїв та/або типів площ, які мають бути визначені Комісією в пунктах (a) та (b) цього параграфа;

(d) встановлює правила для впровадження, зазначені в параграфах 5 та 6, в тому числі мінімальні вимоги щодо такого впровадження;

(e) встановлює рамки, в межах яких держави-члени повинні визначити критерії, які мають бути дотримані господарствами для того, щоб їх, в контексті параграфа 6, розглядали як такі, що розташовані у безпосередній близькості одне до іншого;

(f) запроваджує методи визначення відсотка загальної площі земель, вкритих лісом, та зазначене в параграфі 7 співвідношення між лісовими площами та сільськогосподарськими землями.

1. Для фінансування виплати, зазначеної в цій главі, держави-члени повинні використовувати 30 % річного національного граничного значення, визначеного в додатку II.

2. Держави-члени застосовують виплату, зазначену в цій главі, на національному рівні.

Держави-члени, які застосовують статтю 23, можуть вирішити застосовувати виплату на регіональному рівні. У таких випадках вони повинні використовувати в кожному регіоні частку від граничного значення, встановленого відповідно до параграфа 3 цієї статті. Для кожного регіону таку частку розраховують шляхом ділення відповідного регіонального граничного значення, встановленого відповідно до статті 23(2), на національне граничне значення, встановлене відповідно до статті 22(1), після застосування лінійного зменшення, передбаченого в параграфі 1 статті 30, якщо не було застосовано параграф 2 зазначеної статті.

3. Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти, які встановлюють на щорічній основі відповідні граничні значення для виплати, вказаної в цій главі. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 71(2).

1. Держави-члени можуть надати виплати фермерам, які мають право на виплату на підставі схеми базової виплати або схеми єдиної виплати на площу, зазначених у главі 1, та чиї господарства повністю або частково розміщені в зонах із природними обмеженнями, визначеними державами-членами відповідно до статті 32(1) Регламенту (ЄС) № 1305/2013 ("виплата для зон із природними обмеженнями"),

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення надати виплату для зон із природними обмеженнями для всіх площ, що належать до сфери застосування параграфа 1, або обмежити виплату декількома з таких площ на основі об’єктивних та недискримінаційних критеріїв.

3. Без обмеження параграфа 2 цієї статті, застосування фінансової дисципліни, скорочення виплат відповідно до статті 11 та лінійних зменшень відповідно до статті 7 цього Регламенту, а також застосування статті 63 Регламенту (ЄС) № 1306/2013, виплата для зон з природними обмеженнями повинна надаватися щорічно на кожен прийнятний гектар, що розташований у зонах, для яких держава-член ухвалила рішення надавати виплату відповідно до параграфа 2 цієї статті. її виплачують після активації прав на отримання виплати для зазначених гектарів, якими володіє відповідний фермер або, на території держави-члена, яка застосовує статтю 36 цього Регламенту, після декларування відповідним фермером таких прийнятних гектарів.

4. Виплату для зон із природними обмеженнями на кожен гектар розраховують шляхом ділення суми, отриманої в результаті застосування статті 49, на кількість прийнятних гектарів, задекларованих відповідно до статті 33(1) або статті 36(2), які розташовані в зонах, для яких держава-член вирішила надати виплату відповідно до параграфа 2 цієї статті.

Держави-члени можуть на основі об’єктивних та недискримінаційних критеріїв також встановити максимальну кількість гектарів на кожне господарство, для яких може бути надана підтримка на підставі цієї глави.

5. Держави-члени можуть застосувати виплату для зон із природними обмеженнями на регіональному рівні на умовах, встановлених у цьому параграфі, за умови що вони визначають відповідні регіони використовуючи об’єктивні та не дискримінаційні критерії, та, зокрема, характеристики їхніх природних обмежень, в тому числі жорсткість таких обмежень, а також їхні агрономічні умови.

Держави-члени можуть розділити національні граничні значення, зазначені в статті 49(1), між регіонами на основі об’єктивних та недискримінаційних критеріїв.

Виплату для зон з природними обмеженнями на регіональному рівні розраховують шляхом ділення регіонального граничного значення, розрахованого відповідно до другого підпараграфа цього параграфа, на кількість прийнятних гектарів, задекларованих у відповідному регіоні відповідно до статті 33(1) або статті 36(2), які розташовані в зонах, для яких держава-член вирішила надати виплату відповідно до параграфа 2 цієї статті.

1. Для фінансування виплати для територій із природними обмеженнями, держави-члени можуть до 1 серпня 2014 року вирішити використовувати до 5 % їхнього річного національного граничного значення, визначеного в додатку II. Вони повідомляють Комісію про будь-яке таке рішення до зазначеної дати.

Держави-члени можуть до 1 серпня 2016 року переглянути своє рішення або внести до нього зміни, які набудуть чинності з 1 січня 2017 року. Вони повідомляють Комісію про будь-яке таке рішення до 1 серпня 2016 року.

2. На основі відсотка національного граничного значення, яке повинні використовувати держави-члени відповідно до параграфа 1, Комісія ухвалює імплементаційні акти, які встановлюють на щорічній основі відповідні граничні значення для виплати для територій із природними обмеженнями. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 71(2).

1. Держави-члени надають щорічну виплату молодим фермерам, які мають право на виплату на підставі схеми базової виплати або схеми єдиної виплати на площу, зазначених у главі 1 ("виплата для молодих фермерів"),

2. Для цілей цієї глави термін "молоді фермери" означає фізичних осіб:

(a) які створюють фермерське господарство вперше та очолюють його, або які вже очолювали таке господарство протягом п’яти років, що передували першому поданню заявки за схемою базової виплати або за схемою єдиної виплати на площу, вказаних у статті 72(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013; та

(b) віком не старше 40 років протягом року подання вказаної в пункті (a) заявки.

3. Держави-члени можуть визначити додаткові об’єктивні та недискримінаційні критерії прийнятності для молодих фермерів, які подають заявку на виплату для молодих фермерів, у частині належних умінь та/або вимог до підготовки.

4. Без обмеження застосування фінансової дисципліни, скорочення виплат згідно із статтею 11 та лінійних зменшень згідно із статтею 7 цього Регламенту, а також застосування статті 63 Регламенту (ЄС) № 1306/2013, виплата молодим фермерам повинна надаватися щорічно після активації прав на отримання виплати фермером або, в державах-членах, які застосовують статтю 36 цього Регламенту, після декларування фермером прийнятних гектарів.

5. Виплата для молодих фермерів повинна надаватися на кожного фермера на період п’ять років, починаючи з першого подання заявки на виплату для молодих фермерів, за умови що таке подання відбулося протягом п’яти років після того, як фермер очолив господарство, як вказано в пункті (a) параграфа 2. Такий п’ятирічний період застосовується також до фермерів, які отримали виплату для молодих фермерів на підставі заявок, що були подані до 2018 року подання заявок.

Як відступ від другого речення першого підпараграфа, держави-члени можуть вирішити, що для молодих фермерів, які очолюють господарство згідно з пунктом (a) параграфа 2 в період 2010-2013 роки, п’ятирічний період має бути скорочений на кількість років, які минули між вказаним в пункті (a) параграфа 2 головуванням та першим поданням заявки на виплату для молодих фермерів.

6. Кожного року держави-члени, які не застосовують статтю 36, розраховують суму виплати для молодих фермерів шляхом множення кількості прав на виплату, які фермер активував згідно із статтею 32(1), на цифру, що відповідає:

(a) 25 % - 50 % від середнього значення власних або орендованих прав на виплати, якими володіє фермер; або

(b) 25 % - 50 % від суми, розрахованої шляхом ділення закріпленого відсотка національного граничного значення для 2019 календарного року, визначеного в додатку II, на кількість всіх прийнятних гектарів, задекларованих у 2015 році згідно із статтею 33(1). Такий закріплений відсоток повинен дорівнювати частці національного граничного значення, яка залишається для схеми базової виплати згідно із статтею 22(1) для 2015 року.

7. Держави-члени, які застосовують статтю 36, повинні кожного року розраховувати суму виплати для молодих фермерів шляхом множення цифри, яка відповідає вартості 25 % - 50 % єдиної виплати на площу, обчисленої згідно зі статтею 36, на кількість прийнятних гектарів, які фермер задекларував згідно зі статтею 36(2).

8. Як відступ від параграфів 6 та 7 цієї статті, держави-члени можуть розрахувати кожного року суму виплати для молодих фермерів шляхом множення цифри, що відповідає вартості 25 % - 50 % від національної середньої виплати на гектар, на кількість прав, які фермер активував згідно зі статтею 32(1) або на кількість прийнятних гектарів, які фермер задекларував згідно зі статтею 36(2).

Національна середня виплата на гектар повинна бути розрахована шляхом ділення національного граничного значення для 2019 календарного року, встановленого у додатку II, на кількість прийнятних гектарів, задекларованих у 2015 році згідно зі статтею 33(1) або статтею 36(2).

9. Держави-члени встановлюють єдину максимальну межу, яка застосовується до кількості прав на виплати, активованих фермером, або до кількості прийнятних гектарів, задекларованих фермером. Така межа не повинна бути ні нижчою за 25, ні вищою за 90. Держави-члени дотримуються цієї межі під час застосування параграфів 6, 7 та 8.

10. Замість того щоб застосовувати параграфи 6-9, держави-члени можуть виділити річну паушальну суму на кожного фермера, розраховану шляхом множення фіксованої кількості гектарів на цифру, що відповідає вартості 25 % - 50 % від національної середньої виплати на гектар, визначеної згідно з параграфом 8.

Фіксовану кількість гектарів, зазначених в першому підпараграфі цього параграфа, розраховують шляхом ділення загальної кількості прийнятних гектарів, задекларованих відповідно до статті 33(1) або статті 36(2) молодими фермерами, які подали заявку на виплату для молодих фермерів у 2015 році, на загальну кількість молодих фермерів, які подали заявку на таку виплату у 2015 році.

Держави-члени можуть перерахувати фіксовану кількість гектарів протягом будь-якого року після 2015 року у випадку значних змін щодо кількості молодих фермерів, які подають заявку на виплату, або щодо розміру господарств молодих фермерів, або обох параметрів.

Річна паушальна сума, яку можуть надати фермеру, не повинна перевищувати загальної суми його базової виплати до застосування статті 63 Регламенту (ЄС) № 1306/2013 у відповідному році.

11. Для гарантування захисту прав берефіціарів та уникнення дискримінації між ними, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 70 щодо умов, на яких юридична особа може розглядатися як така, що має право на отримання виплати для молодих фермерів.

1. Для фінансування виплати для молодих фермерів держави-члени використовують відсоток, який не перевищує 2 % від річного національного граничного значення, визначеного в додатку II. Держави-члени повідомляють Комісію до 1 серпня 2014 року розрахунковий відсоток, необхідний для фінансування зазначеної виплати.

Держави-члени можуть до 1 серпня кожного року переглянути свої розрахункові відсотки, які набудуть чинності у наступному році. Вони повідомляють Комісію про переглянутий відсоток до 1 серпня року, що передує року його застосування.

2. Без обмеження максимуму 2 %, встановленого в параграфі 1 цієї статті, якщо загальна сума виплати для молодих фермерів, на яку було подано заявку на території держави-члена протягом певного року, перевищує граничне значення, встановлене відповідно до параграфа 4 цієї статті, та, якщо таке граничне значення нижче ніж зазначений максимум, така держава-член фінансує різницю шляхом застосування пункту (f) першого підпараграфа статті 30(7) у відповідному році, шляхом застосування лінійного зменшення до всіх виплат, які належить надати всім фермерам відповідно до статті 32 або статті 36(2), або обома способами.

3. Якщо загальна сума виплати для молодих фермерів, на яку було подано заявку на території держави-члена протягом певного року, перевищує граничне значення, встановлене відповідно до параграфа 4 цієї статті, та якщо таке граничне значення досягнуло 2 % від річного національного граничного значення, визначеного в додатку II, держави-члени застосовують лінійне зменшення до сум, які мають бути виплачені відповідно до статті 50 для дотримання такого граничного значення.

4. На основі відсотка, повідомленого державами-членами відповідно до параграфа 1 цієї статті, Комісія ухвалює імплементаційні акти, які закріплюють на щорічній основі відповідні граничні значення виплати для молодих фермерів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 71(2).

1. Держави-члени можуть на встановлених у цій главі умовах надати фермерам зв’язану підтримку (далі в цій главі - "зв’язана підтримка").

2. Зв’язана підтримка може бути надана для таких секторів і виробництв: злакові, олійні культури, культури з високим вмістом білка, зернобобові, льон, конопля, рис, горіхи, картопля для виробництва крохмалю, молоко та молочні продукти, насіння, баранина та козлятина, яловичина та телятина, оливкова олія, тутові шовкопряди, сухі фуражні культури, хміль, цукровий буряк, цукрова тростина та цикорій, фрукти та овочі, а також лісова порість з коротким циклом ротації.

3. Зв’язана підтримка може бути надана тільки таким секторам або таким регіонам держави-члена, у яких зазнають певних труднощів конкретні типи ведення сільського господарства або конкретні сільськогосподарські сектори, які є особливо важливими з економічних, соціальних або екологічних причин.

4. Як відступ від параграфа 3, зв’язана підтримка може також бути надана фермерам, які:

(a) станом на 31 грудня 2014 року мають права на виплати, надані згідно з секцією 2 глави 3 розділу III та статтею 71m Регламенту (ЄС) № 1782/2003, а також згідно зі статтею 60 та четвертим параграфом статті 65 Регламенту (ЄС) № 73/2009; та

(b) не мають у розпорядженні прийнятних гектарів для активації прав на виплати за схемою базової виплати, вказаною в главі 1 розділу III цього Регламенту.

6. Зв’язана підтримка є схемою обмеження виробництва, яка набуває форми щорічної виплати на основі фіксованих площ та врожайності або на фіксованій кількості тварин та повинна дотримуватися фінансових граничних значень, які мають бути визначені державами-членами для кожного заходу та повідомлені Комісії.

7. У випадку юридичної особи або об’єднання фізичних чи юридичних осіб, держави-члени можуть застосувати межі, вказані в параграфі 6, на рівні членів таких юридичних осіб або об’єднань, якщо національне право забезпечує надання прав окремим членам та взяття ними прав і обов’язків, що є порівнянними до прав і обов’язків індивідуальних фермерів, які мають статус керівника господарства, зокрема що стосується їхнього економічного, соціального та податкового статусу, за умови що вони сприяли посиленню сільськогосподарських структур відповідних юридичних осіб або об’єднань.

8. Будь-яку зв’язану підтримку, надану на підставі цієї статті, узгоджують з іншими заходами та політиками Союзу.

9. Для забезпечення ефективного та цільового використання коштів Союзу та уникнення подвійного фінансування на підставі інших аналогічних інструментів підтримки, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 70, якими встановлює: