Директива Європейського Парламенту і Ради 2011/92/ЄС від 13 грудня 2011 року про оцінювання впливу деяких публічних і приватних проектів на довкілля

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 192(1),

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 1),

Після консультацій із Комітетом регіонів,

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (- 2),

Оскільки:

(1) До Директиви Ради 85/337/ЄЕС від 27 червня 1985 року про оцінювання впливу деяких публічних і приватних проектів на довкілля (- 3) кілька разів вносилися значні зміни (- 4). З міркувань ясності та раціональності зазначену Директиву необхідно кодифікувати.

(2) 3гідно зі статтею 191 Договору про функціонування Європейського Союзу, політика Союзу у сфері довкілля повинна ґрунтуватися на принципі перестороги та на принципах вжиття превентивних заходів, пріоритетного усунення джерела екологічної шкоди, а також на принципі "забруднювач платить". Вплив на довкілля повинен враховуватися на якомога ранішій стадії в усіх процесах технічного планування, вироблення й ухвалення рішень.

(3) Принципи оцінювання впливу на довкілля необхідно гармонізувати, зокрема, визначивши проекти, які підлягають оцінюванню, основні обов’язки організаторів і зміст оцінювання. Держави-члени можуть встановити суворіші правила для захисту довкілля.

(4) Крім того, це необхідно для досягнення однієї із цілей Союзу у сфері захисту довкілля та покращення якості життя.

(5) Екологічне законодавство Союзу містить положення, що дають змогу органам публічної влади та іншим органам ухвалювати рішення, які можуть мати значний вплив на довкілля, а також на здоров’я та добробут людини.

(6) Загальні принципи оцінювання впливу на довкілля повинні бути встановлені з метою доповнення та координування процедур надання дозволу на реалізацію, які регулюють публічні та приватні проекти, що можуть мати значний вплив на довкілля.

(7) Дозвіл на реалізацію публічних і приватних проектів, які можуть мати значний вплив на довкілля, повинен надаватися тільки після проведення оцінювання потенційного значного впливу таких проектів на довкілля. Таке оцінювання повинне проводитися на основі відповідної інформації, наданої організатором, що може доповнюватися органами та громадськістю, яких може стосуватися відповідний проект.

(8) Проекти, які належать до певних типів, мають значний вплив на довкілля, і такі проекти, як правило, підлягають систематичному оцінюванню.

(9) Проекти інших типів можуть не мати значного впливу на довкілля в кожному конкретному випадку, і такі проекти підлягають оцінюванню, якщо держави-члени вважають, що вони можуть мати значний вплив на довкілля.

(10) Держави-члени можуть встановити порогові значення або критерії для визначення того, які з таких проектів підлягають оцінюванню з огляду на значимість їх впливу на довкілля. Від держав-членів не вимагається проводити експертизу проектів, які не досягають таких порогових значень або не відповідають таким критеріям, в індивідуальному порядку.

(11) При встановленні таких порогових значень або критеріїв чи здійсненні експертизи проектів в індивідуальному порядку для визначення того, які з проектів підлягають оцінюванню з огляду на їх значний вплив на довкілля, держави-члени повинні враховувати відповідні критерії відбору, визначені в цій Директиві. Згідно з принципом субсидіарності, держави-члени мають найкращі можливості для застосування таких критеріїв у конкретних випадках.

(12) Щодо проектів, які підлягають оцінюванню, необхідно надати певний мінімальний обсяг інформації стосовно проекту та його впливу.

(13) Необхідно встановити процедуру, щоб надати організатору можливість отримати висновок компетентних органів щодо змісту та обсягу інформації, яка повинна бути підготовлена та надана для оцінювання. Держави-члени, у рамках цієї процедури, можуть вимагати від організатора надання, між іншим, інформації про альтернативи проектам, стосовно яких він має намір подати заяву.

(14) Вплив проекту на довкілля необхідно оцінювати для врахування проблем із метою захисту здоров’я людини, сприяння покращенню якості життя шляхом поліпшення довкілля, забезпечення підтримки різноманіття видів і підтримання здатності екосистеми до відновлення як основного ресурсу для життя.

(15) Бажано встановити посилені положення щодо оцінювання впливу на довкілля у транскордонному контексті для врахування змін на міжнародному рівні. 25 лютого 1991 року Європейське Співтовариство підписало Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті і ратифікувало її 24 червня 1997 року.

(16) Ефективна участь громадськості в ухваленні рішень дає змогу громадськості висловити, а виробнику рішень - врахувати думки та занепокоєння, які можуть бути релевантними для таких рішень, підвищуючи таким чином підзвітність і прозорість процесу вироблення й ухвалення рішень і сприяючи громадській обізнаності про екологічні проблеми та підтримці ухвалених рішень.

(17) Відповідно, необхідно сприяти участі, включно з участю асоціацій, організацій і груп, зокрема неурядових організацій, які сприяють охороні довкілля, у тому числі, між іншим, шляхом сприяння екологічній освіті населення.

(18) 25 червня 1998 року Європейське Співтовариство підписало Конвенцію ЄЕК ООН про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуську конвенцію) і ратифікувало її 17 лютого 2005 року.

(19) Серед цілей Орхуської конвенції є бажання гарантувати права на участь громадськості у виробленні й ухваленні рішень із питань, що стосуються довкілля, щоб сприяти захисту права на життя у навколишньому середовищі, яке є сприятливим для здоров’я та добробуту людини.

(20) У статті 6 Орхуської конвенції передбачена участь громадськості в ухваленні рішень щодо особливих видів діяльності, які входять до переліку в додатку I до зазначеної Конвенції, а також щодо видів діяльності, які не входять до такого переліку, але можуть мати значний вплив на довкілля.

(21) У статті 9(2) і (4) Орхуської конвенції передбачений доступ до процедури оскарження в суді або до інших процедур оскарження матеріально-правової чи процесуальної законності рішень, дій або бездіяльності згідно з положеннями про участь громадськості у статті 6 зазначеної Конвенції.

(22) Однак ця Директива не повинна застосовуватися до проектів, характеристики яких ухвалюються спеціальним актом національного законодавства, оскільки цілі цієї Директиви, у тому числі щодо надання інформації, досягаються через законодавчий процес.

(23) Більше того, у виняткових випадках може бути доцільно звільнити конкретний проект від застосування процедур оцінювання, встановлених у цій Директиві, за умови надання відповідної інформації Комісії та заінтересованій громадськості.

(24) Оскільки цілі цієї Директиви не можуть бути достатньою мірою досягнуті державами-членами, а радше, з огляду на масштаб і наслідки дій, можуть бути краще досягнуті на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, як визначено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, як визначено у згаданій статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення зазначених цілей.

(25) Ця Директива не обмежує обов’язки держав-членів стосовно строків транспозиції до національного права директив, визначених у частині B додатка V.

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Ця Директива застосовується до оцінювання впливу на довкілля публічних і приватних проектів, які можуть мати значний вплив на довкілля.

2. Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(a) "проект" означає:

- виконання будівельних робіт або робіт зі встановлення інших установок або систем,

- інше втручання у природне середовище або ландшафт, у тому числі втручання, пов’язане з видобування корисних копалин;

(b) "організатор" означає заявника, який подає заяву про надання дозволу для приватного проекту, або орган публічної влади, що ініціює проект;

(c) "дозвіл на реалізацію" означає рішення компетентного органу або органів, яке надає організатору право реалізувати проект;

(d) "громадськість" означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб та, відповідно до національного законодавства або практики, їх асоціації, організації чи групи;

(e) "заінтересована громадськість" означає громадськість, на яку впливають чи можуть вплинути процедури вироблення й ухвалення рішень, зазначені у статті 2(2), або яка має до них інтерес. Для цілей цього означення неурядові організації, які сприяють охороні довкілля та відповідають будь-яким вимогам згідно з національним правом, вважаються такими, що мають інтерес;

(p) "компетентний орган або органи" означає орган або органи, призначені державами-членами відповідальними за виконання обов’язків, які виникають із цієї Директиви;

(g) "оцінювання впливу на довкілля" означає процес, який включає:

(i) підготовку організатором звіту з оцінювання впливу на довкілля, як вказано у статті 5(1) і (2);

(ii) проведення консультацій, як вказано у статті 6 та, у відповідних випадках, у статті 7;

(iii) аналіз компетентним органом інформації, наведеної у звіті з оцінювання впливу на довкілля, і будь-якої додаткової інформації, наданої, за необхідності, організатором згідно зі статтею 5(3), а також будь-якої відповідної інформації, отриманої в результаті консультацій згідно зі статтями 6 і 7;

(iv) надання компетентним органом мотивованого висновку щодо значного впливу проекту на довкілля з урахуванням результатів аналізу, зазначеного у пункті (iii), та, у відповідних випадках, власного додаткового аналізу; та

(v) включення мотивованого висновку компетентного органу до будь-яких рішень, зазначених у статті 8a.

3. Держави-члени, у кожному конкретному випадку і якщо це передбачено відповідно до національного права, можуть не застосовувати цю Директиву до проектів або частин проектів, єдиною ціллю яких є оборона, або до проектів, єдиною ціллю яких є реагування на надзвичайні ситуації цивільного характеру, якщо вони вважають, що таке застосування негативно вплине на зазначені цілі.

1. Держави-члени повинні вжити всіх заходів, необхідних для забезпечення того, щоб до надання дозволу на реалізацію, проекти, які можуть мати значний виплив на довкілля, з огляду, між іншим, на їхній характер, розмір або розташування, підпадали під дію вимоги щодо отримання дозволу на реалізацію та підлягали оцінюванню на предмет їх впливу на довкілля. Такі проекти визначені у статті 4.

2. Оцінювання впливу на довкілля може бути інтегроване до наявних процедур надання дозволу на реалізацію проектів у державах-членах або, якщо це неможливо, до інших процедур або до процедур, які підлягають встановленню для досягнення цілей цієї Директиви.

3. У випадку проектів, для яких обов’язок проведення оцінювання впливу на довкілля одночасно виникає із цієї Директиви та з Директиви Ради 92/43/ЄЕС (- 5) та/або Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/147/ЄС (- 6), держави-члени повинні, у відповідних випадках, забезпечити наявність координованих та/або спільних процедур, які відповідають вимогам законодавства Союзу.

У випадку проектів, для яких обов’язок проведення оцінювання впливу на довкілля одночасно виникає із цієї Директиви та із законодавства Союзу, іншого ніж директиви, зазначені в першому підпараграфі, держави-члени можуть забезпечити координовані та/або спільні процедури.

Згідно з координованою процедурою, зазначеною в першому та другому підпараграфах, держави-члени повинні докласти зусиль для координування різних окремих оцінювань впливу на довкілля конкретного проекту, які вимагаються законодавством Союзу, шляхом призначення органу із цією метою, без обмеження будь-яких протилежних положень, які містяться в інших відповідних актах законодавства Союзу.

Згідно зі спільною процедурою, зазначеною в першому та другому підпараграфах, держави-члени повинні докласти зусиль для проведення єдиного оцінювання впливу на довкілля конкретного проекту, що вимагається законодавством Союзу, без обмеження будь-яких протилежних положень, які містяться в інших відповідних актах законодавства Союзу.

Комісія повинна надати настанови щодо встановлення будь-яких координованих або спільних процедур для проектів, які одночасно підлягають оцінюванню згідно із цією Директивою та директивами 92/43/ЄЕС, 2000/60/ЄС, 2009/147/ЄС або 2010/75/ЄС.

4. Без обмеження статті 7, держави-члени можуть, у виняткових випадках, звільнити конкретний проект від застосування положень, встановлених у цій Директиві, якщо застосування таких положень матиме негативний вплив на ціль проекту, за умови досягнення цілей цієї Директиви.

У такому разі держави-члени повинні:

(a) розглянути доцільність іншої форми оцінювання;

(b) надати заінтересованій громадськості інформацію, отриману в ході інших форм оцінювання, зазначених у пункті (a), а також інформацію щодо рішень про надання звільнення та причин його надання;

(c) повідомити Комісії, до надання дозволу, причини, які обґрунтовують надане звільнення, і надати їй інформацію, яка була надана, якщо застосовно, їхнім громадянам.

Комісія негайно направляє отримані документи іншим державам-членам.

Комісія повинна щорічно звітувати перед Європейським Парламентом і Радою про застосування цього параграфа.

5. Без обмеження статті 7, у випадках, коли проект ухвалений конкретним актом національного законодавства, держави-члени можуть звільнити такий проект від застосування положень щодо консультацій із громадськістю, встановлених у цій Директиві, за умови досягнення цілей цієї Директиви.

Держави-члени повинні повідомляти Комісію про будь-яке застосування звільнення, зазначеного в першому підпараграфі, кожні два роки починаючи з 16 травня 2017 року.

1. У ході оцінювання впливу на довкілля необхідно належним чином визначити, описати та оцінити, у кожному конкретному випадку, прямий і непрямий значний вплив проекту на такі фактори:

(a) населення та здоров’я людини;

(b) біорізноманіття, з особливою увагою до видів і оселищ, захищених згідно із Директивою 92/43/ЄЕС і Директивою 2009/147/ЄС;

(c) земля, ґрунт, вода, повітря та клімат;

(d) матеріальні цінності, культурна спадщина та ландшафт;

(e) взаємозв’язок між факторами, зазначеними в пунктах (a)-(d).

2. Вплив, зазначений у параграфі 1, на фактори, визначені у вказаному параграфі, повинен включати очікувані наслідки, які виникають із вразливості проекту до ризиків значних аварій та/або катастроф, що є релевантними для відповідного проекту.

1. Згідно зі статтею 2(4), проекти, зазначені в додатку I, підлягають оцінюванню згідно зі статтями 5-10.

2. Згідно зі статтею 2(4), для проектів, зазначених у додатку II, держави-члени повинні визначити, чи проект підлягає оцінюванню згідно зі статтями 5-10. Держави-члени визначають це за допомогою:

(a) експертизи в індивідуальному порядку;

або

(b) порогових значень чи критеріїв, встановлених відповідною державою-членом.

Держави-члени можуть вирішити застосовувати обидві процедури, зазначені в пунктах (a) та (b).

3. У ході проведення експертизи в індивідуальному порядку або встановлення порогових значень чи критеріїв для цілей параграфа 2, необхідно враховувати відповідні критерії відбору, визначені в додатку III. Держави-члени можуть встановити порогові значення чи критерії для визначення випадків, коли проекти не підлягають визначенню згідно з параграфами 4 і 5 або оцінюванню впливу на довкілля, та/або порогові значення чи критерії для визначення випадків, коли проекти в будь-якому випадку підлягають оцінюванню впливу на довкілля без визначення, визначеного згідно з параграфами 4 та 5.

4. Якщо держави-члени вирішують вимагати визначення для проектів, зазначених у додатку II, організатор повинен надати інформацію про характеристики проекту та його потенційний значний вплив на довкілля. Детальний перелік інформації, яка підлягає наданню, визначений у додатку II.A. Організатор повинен враховувати, у відповідних випадках, доступні результати інших відповідних оцінювань впливу на довкілля, виконаних згідно із актами законодавства Союзу, іншими ніж ця Директива. Організатор також може надати опис будь-яких особливостей проекту та/або заходів, передбачених для уникнення або запобігання тому, що в іншому випадку могло би становити значний негативний вплив на довкілля.

5. Компетентний орган повинен здійснювати визначення на основі інформації, наданої організатором згідно з параграфом 4, з урахуванням, у відповідних випадках, результатів попередніх перевірок або оцінювань впливу на довкілля, проведених згідно з актами законодавства Союзу, іншими ніж ця Директива. Визначення повинне бути доступне для громадськості та:

(a) якщо ухвалено рішення про необхідність оцінювання впливу на довкілля, у ньому повинні бути вказані основні причини, у зв’язку з якими вимагається таке оцінювання, із зазначенням відповідних критеріїв, вказаних у додатку III; або

(b) якщо ухвалено рішення про відсутність необхідності оцінювання впливу на довкілля, у ньому повинні бути вказані основні причини, у зв’язку з якими таке оцінювання не вимагається, із зазначенням відповідних критеріїв, вказаних у додатку III, та, якщо це пропонується організатором, повинні бути вказані будь-які особливості проекту та/або заходи, передбачені для уникнення або запобігання тому, що в іншому випадку могло би становити значний негативний вплив на довкілля.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган здійснив визначення якомога швидше, протягом періоду часу, що не перевищує 90 днів з дати, коли організатор подав усю інформацію, що вимагається відповідно до параграфа 4. У виняткових випадках, які, наприклад, пов’язані із характером, складністю, розташуванням або розміром проекту, компетентний орган може продовжити строк визначення; у такому разі компетентний орган повинен повідомити організатору в письмовій формі причини, які обґрунтовують продовження строку, і дату очікуваного визначення.

1. Якщо вимагається оцінювання впливу на довкілля, організатор повинен підготувати та подати звіт з оцінювання впливу на довкілля. Інформація, яка повинна бути подана організатором, повинна включати принаймні:

(a) опис проекту, що містить інформацію про розташування, дизайн, розмір та інші відповідні характеристики проекту;

(b) опис потенційного значного впливу проекту на довкілля;

(c) опис особливостей проекту та/або заходів, передбачених для уникнення, запобігання та зниження або, якщо це можливо, усунення потенційного значного негативного впливу на довкілля;

(d) опис обґрунтованих альтернатив, вивчених організатором, які є релевантними для проекту та його специфічних характеристик, а також інформацію про основні причини вибору відповідного варіанта з урахуванням впливу проекту на довкілля;

(e) резюме зазначеної в пунктах (a)-(d) інформації, що не містить технічних характеристик; та

(f) будь-яку додаткову інформацію, вказану в додатку IV, яка є релевантною для специфічних характеристик конкретного проекту або типу проекту, а також для особливостей довкілля, які можуть зазнати впливу.

У разі надання висновку відповідно до параграфа 2 звіт з оцінювання впливу на довкілля повинен ґрунтуватися на такому висновку та включати інформацію, що може обґрунтовано вимагатися для підготовки мотивованого висновку про значний вплив проекту на довкілля, з урахуванням поточних знань і методів оцінювання. З метою уникнення дублювання при підготовці звіту з оцінювання впливу на довкілля організатор повинен враховувати доступні результати інших відповідних оцінювань згідно із союзним або національним законодавством.

2. За запитом організатора, компетентний орган повинен, з урахуванням інформації, наданої організатором, зокрема даних про специфічні характеристики проекту, включно з його розташуванням і технічною спроможністю, а також про його потенційний вплив на довкілля, надати висновок про обсяг і рівень деталізації інформації, яка повинна бути включена організатором до звіту з оцінювання впливу на довкілля згідно з параграфом 1 цієї статті. Перш ніж надати висновок, компетентний орган повинен провести консультації з органами, зазначеними у статті 6(1).

Держави-члени також можуть вимагати від компетентних органів надання висновку, як зазначено в першому підпараграфі, незалежно від запиту організатора.

3. Щоб забезпечити повноту та якість звіту з оцінювання впливу на довкілля:

(a) організатор повинен забезпечити, щоб звіт з оцінювання впливу на довкілля був підготовлений компетентними експертами;

(b) компетентний орган повинен гарантувати, що він має достатні експертні знання для перевірки звіту з оцінювання впливу на довкілля або, за необхідності, має до них доступ; та

(c) за необхідності, компетентний орган може вимагати від організатора надання додаткової інформації, згідно з додатком IV, яка прямо стосується підготовки мотивованого висновку про значний вплив проекту на довкілля.

4. Держави-члени повинні, за необхідності, забезпечити, щоб будь-які органи, які володіють відповідною інформацією, зокрема, зазначеною у статті 3, надали таку інформацію організатору.

1. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів, щоб забезпечити надання можливості органам, які можуть мати стосунок до проекту з огляду на їхні спеціальні екологічні обов’язки або місцеву чи регіональну компетенцію, висловити їхню думку про інформацію, надану організатором, і про запит про надання дозволу на реалізацію, беручи до уваги, у відповідних випадках, випадки, зазначені у статті 8a(3). З цією метою держави-члени повинні призначити органи, з якими необхідно проводити консультації, у загальному або в індивідуальному порядку. Інформація, зібрана відповідно до статті 5, повинна бути направлена таким органам. Детальні умови проведення консультацій повинні бути встановлені державами-членами.

2. Щоб забезпечити ефективну участь заінтересованої громадськості у процедурах вироблення й ухвалення рішень, громадськість повинна бути поінформована, в електронній формі та за допомогою публічних повідомлень чи інших належних засобів, про зазначені нижче питання на ранніх етапах процедур вироблення й ухвалення екологічних рішень, зазначених у статті 2(2), але не пізніше розумного строку, протягом якого може бути надана інформація:

(a) запит про надання дозволу на реалізацію;

(b) про те, що проект підлягає процедурі оцінювання впливу на довкілля та, у відповідних випадках, про застосування статті 7;

(c) дані про компетентні органи, відповідальні за ухвалення рішення, органи, від яких можна отримати відповідну інформацію, органи, яким можна подати коментарі або запитання, а також дані про графік надання коментарів або запитань;

(d) характер можливих рішень або, за наявності, проект рішення;

(e) дані про доступність інформації, зібраної відповідно до статті 5;

(f) дані про строки, місця і засоби надання відповідної інформації;

(g) дані про механізми участі громадськості згідно з параграфом 5 цієї статті.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб громадськості в розумний строк була надана така інформація:

(a) будь-яка інформація, зібрана відновлено до статті 5;

(b) згідно з національним законодавством, основні звіти та рекомендації, надані компетентному органу або органам на момент інформування заінтересованої громадськості згідно з параграфом 2 цієї статті;

(c) згідно з положеннями Директиви Європейського Парламенту і Ради 2003/4/ЄС від 28 січня 2003 року про публічний доступ до екологічної інформації (- 7), інформація, інша ніж та, що зазначена в параграфі 2 цієї статті, яка є релевантною для рішення згідно зі статтею 8 цієї Директиви і яка стала доступною тільки після інформування заінтересованої громадськості згідно з параграфом 2 цієї статті.

4. Заінтересованій громадськості необхідно надати завчасні та ефективні можливості участі у процедурах вироблення й ухвалення екологічних рішень, зазначених у статті 2(2), і для цих цілей вона повинна мати право надавати коментарі та висловлювати думки, коли для компетентного органу або органів доступні всі варіанти до ухвалення рішення щодо запиту про надання дозволу на реалізацію.

5. Детальні механізми інформування громадськості, наприклад, шляхом розміщення оголошень у певному радіусі або публікації в місцевих газетах, а також проведення консультацій із заінтересованою громадськістю, наприклад, шляхом письмового подання або опитування населення, повинні визначатися державами-членами. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення електронного доступу громадськості до інформації, принаймні через центральний портал або легкодоступні пункти доступу, на відповідному адміністративному рівні.

6. Необхідно встановити розумні строки проведення різних етапів, які передбачають достатній час для:

(a) інформування органів, зазначених у параграфі 1, і громадськості; та

(b) підготовки та ефективної участі органів, зазначених у параграфі 1, і заінтересованої громадськості у виробленні й ухваленні екологічних рішень згідно із положеннями цією статті.

7. Строки проведення консультацій із заінтересованою громадськістю щодо звіту з оцінювання впливу на довкілля, зазначеного у статті 5(1), повинні становити не менше 30 днів.

1. Якщо державі-члену відомо, що проект може мати значний вплив на довкілля в іншій державі-члені, або якщо цього вимагає держава-член, що може зазнати значного впливу, держава-член, на території якої буде реалізований відповідний проект, повинна надіслати державі-члену, що зазнає впливу, якнайшвидше, але не пізніше строку інформування її власної громадськості, між іншим:

(a) опис проекту разом з будь-якою доступною інформацією про його можливий транскордонний вплив;

(b) інформацію про характер рішення, яке може бути ухвалене.

Держава-член, на території якої буде реалізований проект, повинна надати іншій державі-члену розумний строк для повідомлення про те, чи вона бажає брати участь у процедурах вироблення й ухвалення екологічних рішень, зазначених у статті 2(2), і може включити інформацію, зазначену в параграфі 2 цієї статті.

2. Якщо держава-член, що отримує інформацію відповідно до параграфа 1, вказує, що вона має намір брати участь у процедурах вироблення й ухвалення екологічних рішень, зазначених у статті 2(2), держава-член, на території якої буде реалізований проект, повинна, якщо вона ще цього не зробила, надіслати державі-члену, що зазнає впливу, інформацію, яка повинна бути повідомлена відповідно до статті 6(2) і надана згідно з пунктами (a) та (b) статті 6(3).

3. Відповідні держави-члени, тією мірою, якою це їх стосується, також повинні:

(a) забезпечити надання інформації, зазначеної в параграфах 1 і 2, у розумний строк органам, зазначеним у статті 6(1), і заінтересованій громадськості на території держави-члена, що може зазнати значного впливу; та

(b) забезпечити надання органам, зазначеним у статті 6(1), і заінтересованій громадськості можливості, до надання дозволу на реалізацію проекту, у розумний строк направити їхній висновок щодо наданої інформації компетентному органу в державі-члені, на території якої буде реалізований проект.

4. Відповідні держави-члени повинні провести консультації стосовно, між іншим, потенційного транскордонного впливу проекту та передбачених заходів для зниження або усунення такого впливу і повинні погодити розумну тривалість періоду консультацій.

Такі консультації можуть бути проведені через відповідний спільний орган.

5. Детальні умови імплементації параграфів 1-4, включно зі встановленням строків проведення консультацій, повинні визначатися відповідними державами-членами на основі умов і строків, зазначених у статті 6(5)-(7), і повинні давати змогу заінтересованій громадськості на території держави-члена, що зазнає впливу, взяти ефективну участь у процедурах вироблення й ухвалення екологічних рішень, зазначених у статті 2(2), щодо проекту.

Результати консультацій та інформація, зібрана згідно зі статтями 5-7, повинні бути належним чином враховані у ході процедури надання дозволу на реалізацію.

1. Рішення про надання дозволу на реалізацію повинне містити принаймні таку інформацію:

(a) мотивований висновок, зазначений у статті l(2)(g)(iv);

(c) будь-які екологічні умови, які додаються до рішення, опис будь-яких особливостей проекту та/або заходів, передбачених для уникнення, запобігання або зниження та, якщо це можливо, усунення значного негативного впливу на довкілля, а також, у відповідних випадках, заходи моніторингу.

2. У рішенні про відмову в наданні дозволу на реалізацію повинні бути вказані основні причини такої відмови.

3. Якщо держави-члени використовують процедури, зазначені у статті 2(2), інші ніж процедури надання дозволу на реалізацію, вимоги параграфів 1 і 2 цієї статті, у відповідних випадках, вважаються виконаними, коли будь-яке рішення, ухвалене в контексті таких процедур, містить інформацію, зазначену у вказаних параграфах, та існують механізми, які забезпечують можливість виконання вимог параграфа 6 цієї статті.

4. Згідно з вимогами, зазначеними в параграфі 1(b), держави-члени повинні забезпечити реалізацію організатором особливостей проекту та/або заходів, передбачених для уникнення, запобігання або зниження та, якщо це можливо, усунення значного негативного впливу на довкілля, і повинні визначити процедури для моніторингу значного негативного впливу на довкілля.

Тип параметрів, які підлягають моніторингу, і тривалість моніторингу повинні бути пропорційними характеру, розташуванню та розміру проекту, а також значимості його впливу на довкілля.

Якщо це доцільно, для уникнення дублювання моніторингу можна використовувати наявні механізми моніторингу, які випливають із законодавства Союзу, іншого ніж ця Директива, а також із національного законодавства.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган ухвалював будь-які рішення, зазначені в параграфах 1-3, у розумний строк.

6. При ухваленні рішення про надання дозволу на реалізацію компетентний орган повинен переконатися, що мотивований висновок, зазначений у статті l(2)(g)(iv), або будь-яке з рішень, зазначених у параграфі 3 цієї статті, досі актуальні. З цією метою держави-члени можуть встановити строки дії мотивованого висновку, зазначеного у статті l(2)(g)(iv), або будь-якого з рішень, зазначеного в параграфі 3 цієї статті

1. У разі ухвалення рішення про надання або відмову в наданні дозволу на реалізацію компетентний орган або органи повинні оперативно повідомити про це громадськість і органи, зазначені у статті 6(1), згідно з національними процедурами, і повинні забезпечити надання зазначеної нижче інформації громадськості та органам, зазначеним у статті 6(1), з урахуванням, у відповідних випадках, випадків, зазначених у статті 8a(3):

(a) зміст рішення та будь-яких умов, які до нього додаються, як зазначено у статті 8a(1) та (2);

(b) основні причини та міркування, на яких ґрунтується рішення, включно з інформацією про процес участі громадськості. Сюди також належать узагальнені результати консультацій та інформація, зібрана відповідно до статей 5-7, і відомості про те, як ці результати були враховані або іншим чином опрацьовані, зокрема коментарі, отримані від держави-члена, що зазнає впливу, зазначеної у статті 7.

2. Компетентний орган або органи повинні повідомити будь-яку державу-член, з якою були проведені консультації відповідно до статті 7, направивши їй інформацію, зазначену в параграфі 1 цієї статті.

Держави-члени, з якими були проведені консультації, повинні забезпечити, щоб така інформація була в належний спосіб доведена до відома заінтересованої громадськості на їхній території.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган або органи об’єктивно виконували обов’язки, які виникають із цієї Директиви, і не допускали виникнення конфлікту інтересів.

Якщо компетентний орган також є організатором, держави-члени повинні принаймні забезпечити, у межах їхньої організації адміністративних повноважень, належне відокремлення конфліктуючих функцій при виконанні обов’язків, які виникають із цієї Директиви.

Без обмеження Директиви 2003/4/ЄС, положення цієї Директиви не повинні впливати на обов’язок компетентних органів дотримуватися обмежень, встановлених національними законами, підзаконними нормативно-правовими актами та адміністративними положеннями, і прийнятих юридичних практик, пов’язаних із комерційною та промисловою таємницею, включно з інтелектуальною власністю та захистом суспільного інтересу.

У разі застосування статті 7 передача інформації іншій державі-члену та отримання інформації іншою державою-членом підпадають під дію чинних обмежень у державі-члені, у якій пропонується проект.

Держави-члени повинні встановити правила щодо санкцій за порушення національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви. Такі передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, згідно з відповідною національною правовою системою, представники заінтересованої громадськості:

(a) які мають достатній інтерес, або у якості альтернативи;

(b) які зазнають порушення права, якщо це вимагається адміністративним процесуальним правом держави-члена в якості передумови,

мали доступ до процедури оскарження в суді або в іншому незалежному та неупередженому органі, встановленому законом, з метою оскарження матеріально-правової або процесуальної законності рішень, дій або бездіяльності згідно з положеннями цієї Директиви про участь громадськості.

2. Держави-члени повинні визначити, на якому етапі можуть бути оскаржені рішення, дії або бездіяльність.

3. Держави-члени повинні визначити, що становить достатній інтерес і порушення права, згідно із ціллю надання заінтересованій громадськості широкого доступу до правосуддя. З цією метою інтерес будь-якої неурядової організації, що відповідає вимогам, зазначеним у статті 1(2), вважається достатнім для цілей пункту (a) параграфа 1 цієї статті. Такі організації також вважаються такими, що мають права, які можуть бути порушені, для цілей пункту (b) параграфа 1 цієї статті.

4. Положення цієї статті не повинні виключати можливість процедури попереднього оскарження в адміністративному органі та не повинні впливати на вимогу щодо вичерпання процедур адміністративного оскарження, перш ніж застосувати процедури судового оскарження, якщо така вимога існує згідно з національним правом.

Будь-яка така процедура повинна бути справедливою, рівноправною, своєчасною та не повинна бути занадто дорогою.

5. З метою сприяння дієвості положень цієї статті держави-члени повинні забезпечити надання громадськості практичної інформації про доступ до процедур адміністративного та судового оскарження.

1. Держави-члени та Комісія повинні обмінюватися інформацією про досвід, отриманий при застосуванні цієї Директиви.

2. Зокрема, кожні шість років починаючи з 16 травня 2017 року держави-члени повинні повідомляти Комісію, за наявності відповідних даних, про:

(a) кількість проектів, зазначених у додатках I та II, які підлягають оцінюванню впливу на довкілля згідно зі статтями 5-10;

(b) розподіл оцінювань впливу на довкілля за категоріями проектів, визначеними в додатках I та II;

(c) кількість проектів, зазначених у додатку II, які підлягають визначенню згідно зі статтею 4(2);

(d) середню тривалість процесу оцінювання впливу на довкілля;

(e) загальні оцінки середніх прямих витрат на оцінювання впливу на довкілля, включно з впливом застосування цієї Директиви до МСП.

3. На основі такого обміну інформацією Комісія, за необхідності, подає додаткові пропозиції Європейському Парламенту і Раді, щоб забезпечити достатньо координоване застосування цієї Директиви.

Держави-члени повинні надати Комісії тексти положень національного права, які вони ухвалили у сфері регулювання цієї Директиви.

Директиву 85/337/ЄЕС, зі змінами, внесеними директивами, зазначеними у частині А додатка V, скасовано, без обмеження обов’язків держав-членів щодо строків транспозиції до національного права директив, зазначених у частині B додатка V.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної у додатку VI.

Ця Директива набуває чинності на 20-й день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

1. Нафтопереробні заводи (крім підприємств, які виробляють із сирої нафти тільки мастила) і установки з газифікації та зрідження 500 тонн або більше вугілля або бітумінозного сланцю на добу.

2. (a) Теплові електростанції та інші спалювальні установки тепловою потужністю 300 мегават або більше;

(b) Атомні електростанції та інші ядерні реактори, включно з демонтажем або виведенням з експлуатації таких електростанцій або реакторів (- 8) (крім дослідницьких установок для виробництва та конверсії матеріалів, які діляться та відтворюються, максимальна потужність яких не перевищує 1 кіловат постійного теплового навантаження).

3. (a) Установки з повторного перероблення опроміненого ядерного палива;

(b) Установки, призначені:

(i) для виробництва або збагачення ядерного палива;

(ii) для перероблення опроміненого ядерного палива або високоактивних радіоактивних відходів;

(iii) для остаточної утилізації опроміненого ядерного палива;

(iv) виключно для остаточної утилізації радіоактивних відходів;

(v) виключно для зберігання (запланованого на строк понад 10 років) опроміненого ядерного палива або радіоактивних відходів поза межами місця їх виробництва.

4. (a) Заводи повного технологічного циклу для первинної плавки чавуну та сталі;

(b) Установки з виробництва чорнових кольорових металів із руди, збагаченої руди або вторинної сировини з використанням металургійних, хімічних або електролітичних процесів.

5. Установки з видобування азбесту та з перероблення і перетворення азбесту та азбестовмісних продуктів: в азбестоцементну продукцію з потужністю понад 20000 тонн готової продукції на рік, у фрикційні матеріали з потужністю понад 50 тонн готової продукції на рік і для іншого використання азбесту при використанні понад 200 тонн на рік.

6. Хімічні установки повного технологічного циклу, тобто установки для виробництва речовин у промислових масштабах із використанням процесів хімічного перетворення, у яких кілька агрегатів з’єднані та функціонально пов’язані один з одним і які призначені:

(a) для виробництва основних органічних хімічних речовин;

(b) для виробництва основних неорганічних хімічних речовин;

(c) для виробництва фосфорних, азотних або калійних добрив (простих або складних добрив);

(d) для виробництва основних продуктів для захисту рослин і біоцидів;

(e) для виробництва основних фармацевтичних продуктів із використанням хімічного або біологічного процесу;

(f) для виробництва вибухових речовин.

7. (a) Будівництво залізничних доріг для перевезень на далекі відстані та аеропортів (- 9) з базовою довжиною злітно-посадкової смуги 2100 м або більше;

(b) Будівництво автомагістралей і швидкісних доріг (- 10);

(c) Будівництво нових автомобільних доріг, які мають чотири або більше смуг руху, або реконструкція та/або розширення наявних доріг, які мають дві смуги руху або менше, з метою створення чотирьох або більше смуг руху за умови, що безперервна протяжність такої нової дороги або реконструйованої та/або розширеної ділянки дороги становитиме 10 км або більше.

8. (a) Внутрішні водні шляхи та порти для внутрішніх водних перевезень, які можуть пропускати судна вантажопідйомністю понад 1350 тонн;

(b) Торговельні порти, пірси для завантаження та розвантаження, з’єднані з портом, і аванпорти (крім пірсів для поромів), які можуть приймати судна вантажопідйомністю понад 1350 тонн.

9. Установки з утилізації відходів для спалювання, хімічного оброблення, як означено в додатку I до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/98/ЄС від 19 листопада 2008 року про відходи (- 11) під заголовком D9, або захоронення небезпечних відходів, як означено в пункті 2 статті 3 зазначеної Директиви.

10. Установки з утилізації відходів для спалювання або хімічного оброблення, як означено в додатку I до Директиви 2008/98/ЄС під заголовком D9, відходів, що не є небезпечними, потужністю понад 100 тонн на добу.

11. Системи забору підземних вод або штучного поповнення підземних вод із щорічним забором води або щорічним об’ємом води, що поповнюється, який еквівалентний або перевищує 10 мільйонів кубічних метрів.

12. (a) Роботи з перерозподілу водних ресурсів між річковими басейнами, при яких такий перерозподіл здійснюється з метою запобігання можливому дефіциту води, а обсяг води, що переміщується, перевищує 100 мільйонів кубічних метрів на рік;

(b) У всіх інших випадках роботи з перерозподілу водних ресурсів між річковими басейнами, якщо середній багаторічний стік басейну, з якого здійснюється водозабір, перевищує 2000 мільйонів кубічних метрів на рік, і кількість води, що переміщується, перевищує 5% такого стоку.

В обох випадках виключається транспортування питної води трубопроводами.

13. Установки для очищення стічних вод потужністю, що перевищує еквівалент чисельності населення в розмірі 150000 осіб, як означено в пункті 6 статті 2 Директиви Ради 91/271/ЄЕС від 21 травня 1991 року про очищення міських стічних вод (- 12).

14. Видобування нафти та природного газу для комерційних цілей, якщо обсяг видобування перевищує 500 тонн на добу для нафти та 500000 кубічних метрів на добу для газу.

15. Греблі та інші установки, призначені для стримування та довготривалого зберігання води, якщо новий або додатковий об’єм води, що стримується або зберігається, перевищує 10 мільйонів кубічних метрів.

16. Трубопроводи діаметром понад 800 мм і протяжністю понад 40 кілометрів:

(a) для транспортування газу, нафти, хімічних речовин;

(b) для транспортування потоків діоксиду вуглецю (CO2 ) для цілей геологічного зберігання, включно з пов’язаними насосно-компресорними станціями.

17. Установки для інтенсивного вирощування свійської птиці або свиней, які мають більше ніж:

(a) 85000 місць для бройлерів, 60000 місць для курей;

(b) 3000 місць для свиней на відгодівлю (понад 30 кг); та

(c) 900 місць для свиноматок.

18. Промислові підприємства для виробництва:

(a) целюлози з деревини або подібних волокнистих матеріалів;

(b) паперу та картону з виробничою потужністю понад 200 тонн на добу;

19. Розроблення кар’єрів та розроблення родовищ відкритим способом, якщо площа ділянки перевищує 25 гектарів, або видобування торфу, якщо площа ділянки перевищує 150 гектарів.

20. Будівництво повітряних ліній електропередачі напругою 220 кВ або більше та протяжністю понад 15 км.

21. Установки для зберігання нафти, нафтохімічних або хімічних продуктів місткістю 200000 тонн або більше.

22. Сховища відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/31/ЄС від 23 квітня 2009 року про геологічне зберігання діоксиду вуглецю (- 13).

23. Установки для уловлювання потоків CO2 для цілей геологічного зберігання відповідно до Директиви 2009/31/ЄС від установок, які охоплюються цим додатком, або якщо загальна річна потужність уловлювання CO2 складає 1,5 мегатонн або більше.

24. Будь-які зміни або розширення проектів, зазначених у цьому додатку, якщо така зміна або розширення сама по собі відповідає пороговим значенням, за наявності, визначеним у цьому додатку.

(a) Проекти з реструктуризації сільських землеволодінь;

(b) Проекти з використання необроблених земель або напівосвоєних земель для цілей ведення інтенсивного сільського господарства;

(c) Проекти з управління водними ресурсами для сільськогосподарських цілей, включно з проектами з меліорації та осушення земель;

(d) Лісорозведення та вирубування дерев і чагарників у разі зміни цільового призначення земель;

(e) Установки для інтенсивного тваринництва (проекти, не включені до додатка I);

(f) Інтенсивне рибництво;

(g) Відновлення відвойованих у моря земель.

(e) Розроблення кар’єрів, розроблення родовищ відкритим способом і видобування торфу (проекти, не включені до додатка I);

Підземне розроблення родовищ;

(c) Видобування корисних копалин шляхом морського або річкового драгування;

(d) Глибоководне буріння, зокрема:

(i) геотермальне буріння;

(ii) буріння для цілей зберігання ядерних відходів;

(iii) буріння для забезпечення водопостачання;

за винятком буріння для дослідження стабільності ґрунту;

(e) Наземні промислові установки для видобування вугілля, нафти, природного газу та руд, а також бітумінозного сланцю.

(a) Промислові установки для виробництва електричної енергії, пари та гарячої води (проекти, не включені до додатка I);

(b) Промислові установки для транспортування газу, пари та гарячої води; передачі електричної енергії повітряними кабелями (проекти, не включені до додатка I);

(c) Наземне зберігання природного газу;

(d) Підземне зберігання горючих газів;

(e) Наземне зберігання викопного палива;

(f) Промислове брикетування вугілля та бурого вугілля;