Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/28/ЄС від 26 лютого 2014 року про гармонізацію законодавств держав-членів щодо надання на ринку вибухових речовин для цивільного застосування та нагляду за ними (нова редакція)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 114,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передання проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-1),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (-2),

Оскільки:

(1) До Директиви Ради 93/15/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про гармонізацію положень щодо введення в обіг вибухових матеріалів для цивільного застосування та нагляду за ними (-3) були внесені суттєві зміни (-4). З огляду на те, що подальші зміни мають бути внесені, задля забезпечення ясності зазначена Директива повинна бути викладена у новій редакції.

(2) У цій Директиві необхідно роз’яснити, що, згідно з рекомендаціями ООН про перевезення небезпечних вантажів, деякі вироби ідентифіковано як піротехнічні або як боєприпаси, а отже вони не входять до сфери застосування цієї Директиви. Тому Директива Комісії 2004/57/ЄС від 23 квітня 2004 року про ідентифікацію піротехнічних виробів і деяких боєприпасів для цілей Директиви Ради 93/15/ЄЕС про гармонізацію положень щодо введення в обіг вибухових матеріалів для цивільного застосування та нагляду за ними (-5), яка наразі містить список таких виробів, повинна бути скасована.

(3) Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 765/2008 від 9 липня 2008 року про встановлення вимог до акредитації та нагляду за ринком, пов’язані з реалізацією продуктів (-6) встановлено правила акредитації органів з оцінювання відповідності, створено рамки ринкового нагляду за продуктами та для контролю продуктів з третіх країн, а також визначено загальні принципи щодо знака СЕ.

(-2) Позиція Європейського Парламенту від 5 лютого 2014 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику) і рішення Ради від 20 лютого 2014 року.

(-3) ОВ L 121, 15.05.1993, с. 20.

(-4) Див. частину A додатка V.

(-5) ОВ L 127, 29.04.2004, с. 73.

(-6) ОВ L 218, 13.08.2008, с. 30

(4) Рішенням Європейського Парламенту і Ради № 768/2008/ЄС від 9 липня 2008 року про спільні рамки для реалізації продуктів (-1) встановлено спільні принципи та референтні положення, які призначені для застосування в усьому секторальному законодавстві для забезпечення узгодженого підґрунтя для перегляду зазначеного законодавства та видання його в новій редакції. Тому Директива 93/15/ЄЕС повинна бути адаптована до вказаного Рішення.

(5) На безпеку під час зберігання розповсюджується дія Директиви Ради 96/82/ЄС від 9 грудня 1996 року про контроль небезпеки виникнення крупних аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами (-2), яка встановлює вимоги до безпечності для установ, які мають вибухові матеріали в наявності. Безпечність вибухових матеріалів під час перевезення регулюється міжнародними конвенціями та угодами, включно з рекомендаціями ООН про перевезення небезпечних вантажів. Тому зазначені аспекти не повинні підпадати під сферу застосування цієї Директиви.

(6) Піротехнічні вироби вимагають належних заходів, щоб забезпечити захист кінцевих користувачів і громадську безпеку. На піротехнічні вироби поширюється дія Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/29/ЕС від 12 червня 2013 року про гармонізацію законодавств держав-членів щодо надання на ринку піротехнічних виробів (-3). Тому цю Директива не застосовують до піротехнічних виробів.

(7) Сфера застосування цієї Директиви повинна охоплювати боєприпаси, але тільки стосовно правил, що регулюють засоби контролю перевезень, і пов’язаних механізмів. Оскільки боєприпаси перевозять в умовах подібних до умов, у яких перевозять зброю, перевезення боєприпасів повинні регулюватися положеннями, подібними до положень, застосовних до зброї, як визначено у Директиві Ради 91/477/ЄЕС від 18 червня 1991 року про контроль за придбанням зброї та володінням нею (-4).

(-2) ОВ L 10, 14.01.1997, с. 13

(-3) ОВ L 178, 28.06.2013, с. 27.

(-4) ОВ L 256, 13.09.1991, с. 51.

(8) Ця Директива повинна застосовуватися до всіх форм постачання, у тому числі до дистанційного продажу.

(9) Означення вибухових матеріалів, на які розповсюджується дія цієї Директиви, повинно ґрунтуватися на означенні таких продуктів, як установлено в рекомендаціях ООН про перевезення небезпечних вантажів.

(10) Щоб забезпечити вільний рух вибухових матеріалів, необхідно гармонізувати закони, що стосуються надання вибухових матеріалів на ринку.

(11) Суб’єкти господарювання, відповідно до своїх ролей у ланцюгу постачання, повинні нести відповідальність за відповідність вибухових матеріалів вимогам цієї Директиви, щоб забезпечувати високий рівень захисту суспільних інтересів, таких як здоров’я та безпека людей, а також публічна безпека, і щоб гарантувати добросовісну конкуренцію на ринку Союзу.

(12) Усі суб’єкти господарювання, які є учасниками ланцюга постачання та розповсюдження, повинні вживати належних заходів, щоб забезпечити надання ними на ринку тільки тих вибухових матеріалів, які відповідають вимогам цієї Директиви. Необхідно забезпечити чіткий і пропорційний розподіл обов’язків, що відповідають ролі кожного суб’єкта господарювання у ланцюгу постачання та розповсюдження.

(13) Щоб сприяти інформаційній взаємодії між суб’єктами господарювання, органами ринкового нагляду та кінцевими користувачами, держави-члени повинні заохочувати суб’єктів господарювання зазначати адресу веб-сайту додатково до поштової адреси.

(14) Виробник, який досконало знає процес проектування та виробництва, має найкращу позицію для проведення процедури оцінювання відповідності. Тому оцінювання відповідності повинно залишатися тільки обов’язком виробника.

(15) Необхідно забезпечити відповідність вимогам цієї Директиви вибухових матеріалів, які надходять на ринок Союзу з третіх країн, та, зокрема, проведення виробниками належних процедур оцінювання відповідності щодо таких вибухових матеріалів. Тому необхідно передбачити, щоб імпортери пересвідчувалися в тому, що вибухові матеріали, які вони вводять в обіг, відповідають вимогам цієї Директиви, і що вони не вводять в обіг вибухові матеріали, які не відповідають таким вимогам або становлять ризик. Також необхідно передбачити, щоб імпортери пересвідчувалися в тому, що процедури оцінювання відповідності здійснено, і марковання на вибухових матеріалах і документація, складена виробниками, доступні для інспектування компетентними національними органами.

(16) Розповсюджувач надає вибуховий матеріал на ринку після введення його в обіг виробником або імпортером і повинен діяти з належною обачністю, щоб бути впевненим, що його поводження з вибуховим матеріалом не впливає негативно на відповідність вибухового матеріалу.

(17) Будь-якого суб’єкта господарювання, який або вводить в обіг вибуховий матеріал під своїм власним найменуванням чи торговельною маркою, або модифікує вибуховий матеріал таким чином, що це може вплинути на його відповідність цій Директиві, необхідно вважати виробником, і він повинен брати на себе обов’язки виробника.

(18) Розповсюджувачі та імпортери, з огляду на їхні близькі зв’язки з ринком, повинні бути залучені до завдань з ринкового нагляду, які виконують компетентні національні органи, і повинні бути готові брати активну участь, надаючи таким органам усю необхідну інформацію щодо таких вибухових матеріалів.

(19) Унікальна ідентифікація вибухових матеріалів є важливою, за умови ведення точного та повного обліку вибухових матеріалів на всіх етапах ланцюга постачання. Це повинно уможливлювати ідентифікацію та відстеження вибухового матеріалу від його місця виробництва і введення в обіг до кінцевого користувача й використання, задля запобігання неналежному використанню та крадіжкам, а також для допомоги правоохоронним органам у відстеженні походження загублених або вкрадених вибухових матеріалів. Ефективна система відстеження також полегшує виконання органами ринкового нагляду завдань з відстеження суб’єктів господарювання, які надавали на ринку вибухові матеріали, що не відповідають вимогам. Під час зберігання інформації, що вимагається відповідно до цієї Директиви для ідентифікації суб’єктів господарювання, від суб’єктів господарювання не вимагають оновлювати таку інформацію щодо інших суб’єктів господарювання, які або постачили їм вибуховий матеріал, або яким вони постачили вибуховий матеріал.

(20) Положення цієї Директиви стосовно надання на ринку повинні бути обмежені визначенням суттєвих вимог щодо безпечності вибухових матеріалів для захисту здоров’я та безпеки людей, майна чи довкілля. Для спрощення оцінювання відповідності зазначеним вимогам, необхідно передбачити презумпцію відповідності для вибухових матеріалів, які відповідають гармонізованим стандартам, ухваленим згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1025/2012 від 25 жовтня 2012 року про європейську стандартизацію (-1), щоб відобразити детальні технічні специфікації зазначених вимог.

(21) Регламент (ЄС) № 1025/2012 передбачає процедуру заперечень проти гармонізованих стандартів, якщо такі стандарти не повністю відповідають вимогам цієї Директиви.

(22) Для того, щоб дати суб’єктам господарювання можливість продемонструвати, а компетентним органам переконатися, що надані на ринку вибухові матеріали відповідають суттєвим вимогам щодо безпечності, необхідно встановити процедури оцінювання відповідності. Рішенням № 768/2008/ЄС встановлено модулі для процедур оцінювання відповідності, що включають процедури від найменш до найбільш строгої пропорційно рівню наявного ризику та рівню необхідної безпечності. Для забезпечення міжсекторальної узгодженості та уникнення ad-hoc варіантів, процедури оцінювання відповідності повинні обиратися з-поміж зазначених модулів. Через їхні особливі характеристики та пов’язані загрози, вибухові матеріали повинні завжди підлягає оцінюванню відповідності третьою стороною.

(23) Виробники повинні складати декларацію про відповідність вимогам ЄС для надання інформації, що вимагається відповідно до цієї Директиви, про відповідність вибухового матеріалу цій Директиві та іншому відповідному гармонізаційному законодавству Союзу.

(24) Для забезпечення дієвого доступу до інформації для цілей ринкового нагляду, інформація, необхідна для визначення всіх застосовних актів Союзу, повинна надаватися в єдиній декларації про відповідність вимогам ЄС. Щоб зменшити адміністративне навантаження на суб’єктів господарювання, така єдина декларація про відповідність вимогам ЄС може бути у формі досьє, складеного з належних окремих декларацій про відповідність.

(25) Знак СЕ, що свідчить про відповідність вибухового матеріалу, є видимим результатом цілого процесу, який охоплює оцінювання відповідності в широкому сенсі. Загальні принципи, які регламентують знак СЕ, викладено у Регламенті (ЄС) № 765/2008. У цій Директиві необхідно встановити правила, що регламентують нанесення знака СЕ.

(26) Процедури оцінювання відповідності, визначені у цій Директиві, потребують втручання органів з оцінювання відповідності, про які держава-член нотифікує Комісію.

(27) Досвід показав, що встановлені у Директиві 93/15/ЄС критерії, яким повинні відповідати органи з оцінювання відповідності, щоб про них було нотифіковано Комісію, є недостатніми для забезпечення однаково високого рівня роботи нотифікованих органів на всій території Союзу. Однак важливо, щоб усі нотифіковані органи виконували свої функції на однаковому рівні та в умовах добросовісної конкуренції. Це вимагає встановлення обов’язкових вимог до органів з оцінювання відповідності, які бажають бути нотифікованими для надання послуг з оцінювання відповідності.

(28) Щоб забезпечити стабільний рівень якості оцінювання відповідності, також необхідно встановити вимоги до нотифікуючих та інших органів, залучених до оцінювання, а також до нотифікації та моніторингу нотифікованих органів.

(29) Якщо орган з оцінювання відповідності демонструє відповідність критеріям, установленим у гармонізованих стандартах, його необхідно вважати таким, що відповідає вимогам, установленим у цій Директиві.

(30) Система, установлена в цій Директиві, повинна бути доповнена системою акредитації, передбаченою в Регламенті (ЄС) № 765/2008. Оскільки акредитація є важливим засобом верифікації компетентності органів з оцінювання відповідності, її також необхідно використовувати для цілей нотифікації.

(31) Національні органи публічної влади на всій території Союзу повинні вважати прозору акредитацію, передбачену в Регламенті (ЄС) №765/2008, що забезпечує необхідний рівень довіри до сертифікатів відповідності, найкращим засобом підтвердження технічної компетентності органів з оцінювання відповідності. Однак національні органи можуть вважати, що вони мають належні засоби для самостійного проведення такого оцінювання. У таких випадках для забезпечення належного рівня достовірності оцінювань, здійснених іншими національними органами, вони повинні надати Комісії та іншим державам-членам необхідні документальні докази, що доводять відповідність органів з оцінювання відповідності, щодо яких було проведено оцінювання, відповідним регулятивним вимогам.

(32) Органи з оцінювання відповідності часто залучають субпідрядників для провадження деяких частин своєї діяльності, пов’язаної з оцінюванням відповідності, або вдаються до послуг дочірнього підприємства. Щоб гарантувати рівень захисту, необхідний для введення вибухових матеріалів у обіг на території Союзу, важливо, щоб субпідрядники та дочірні підприємства, залучені до оцінювання відповідності, дотримувалися тих самих вимог, що й нотифіковані органи, щодо виконання завдань з оцінювання відповідності. Тому важливо, щоб оцінювання компетентності та діяльності органів з оцінювання відповідності, які підлягають нотифікації, і моніторинг нотифікованих органів також охоплювали види діяльності, що виконуються субпідрядниками та дочірніми підприємствами.

(33) Необхідно підвищити ефективність і прозорість процедури нотифікації та, зокрема, адаптувати її до нових технологій, щоб уможливити онлайн-нотифікацію.

(34) Оскільки нотифіковані органи можуть пропонувати свої послуги на всій території Союзу, доцільно надати іншим державам-членам і Комісії можливість висувати заперечення проти нотифікованого органу. Тому важливо передбачити період, протягом якого можна прояснити будь-які сумніви або питання щодо компетентності органів з оцінювання відповідності, перш ніж вони почнуть працювати як нотифіковані органи.

(35) В інтересах конкурентоздатності вкрай важливо, щоб нотифіковані органи застосовували процедури оцінювання відповідності, не створюючи зайвого тягаря для суб’єктів господарювання. З тієї самої причини, а також для забезпечення однакового ставлення до суб’єктів господарювання, повинна бути забезпечена узгодженість у технічному застосуванні процедур оцінювання відповідності. У найкращий спосіб цього можна досягти через належну координацію та співпрацю між нотифікованими органами.

(36) Для забезпечення правової визначеності необхідно роз’яснити, що до вибухових матеріалів застосовують правила нагляду за ринком Союзу та контролю продуктів, що надходить на ринок Союзу, передбачені Регламентом (ЄС) № 765/2008. Ця Директива не перешкоджає державам-члена обирати компетентні органи для виконання таких завдань.

(37) Держави-члени повинні вживати всіх належних заходів для забезпечення того, що вибухові матеріали можуть бути введені в обіг, тільки якщо вони не становлять загрози здоров’ю та безпеці людей, за умов їх належного зберігання та використання за призначенням або за умов використання, які можуть бути розумно передбачені. Вибухові матеріали повинні вважатися такими, що не відповідають суттєвим вимогам щодо безпечності, встановленим у цій Директиві, тільки за умов використання, які можуть бути розумно передбачені, тобто коли таке використання могло би бути наслідком правомірної та легко передбачуваної людської поведінки.

(38) Наявна система повинна бути доповнена процедурою, згідно з якою заінтересовані сторони отримуватимуть повідомлення про заходи, яких планують ужити щодо вибухових матеріалів, що становлять ризик для здоров’я та безпеки людей, або для майна чи довкілля. Вона також повинна дозволяти органам ринкового нагляду, за співпраці з відповідними суб’єктами господарювання, вчиняти деякі дії щодо таких вибухових матеріалів на раніших етапах.

(39) Якщо держави-члени та Комісія погоджуються з обґрунтуванням заходу, ужитого державою-членом, подальша участь Комісії не є необхідною, за винятком випадків, коли невідповідність вимогам може бути наслідком недоліків у гармонізованому стандарті.

(40) У разі серйозної загрози громадській безпеці чи атаки на неї як наслідок незаконного зберігання або використання вибухових матеріалів або боєприпасів, державам-членам повинні мати можливість, за деяких умов, відступати від цієї Директиви стосовно перевезення вибухових матеріалів і боєприпасів, щоб запобігати такому незаконному зберіганню чи використанню.

(41) Важливо встановити адміністративні механізми співпраці між компетентними органами держав-членів. Тому компетентні органи повинні будувати свій підхід на основі Регламенту Ради (ЄС) № 515/97 від 13 березня 1997 року про взаємну допомогу між адміністративними органами держав-членів і співпрацю між державами-членами та Комісією для забезпечення правильного застосування законодавства з питань митниці та сільського господарства (-1).

(42) Ця Директива не повинна впливати на повноваження держав-членів уживати заходів для запобігання незаконній торгівлі вибуховими матеріалами та боєприпасами.

(43) Щоб досягти цілей цієї Директиви, Комісії повинно бути делеговано повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу щодо інструментів Союзу, які стосуються адаптації цієї Директиви до рекомендацій ООН про перевезення небезпечних вантажів. Особливо важливо, щоб під час підготовчої роботи Комісія проводила відповідні консультації, у тому числі на рівні експертів. Комісія, при підготовці та складанні делегованих актів, повинна забезпечувати одночасну, своєчасну та належну передачу відповідних документів Європейському Парламенту і Раді.

(44) Для того, щоб забезпечити уніфіковані умови для імплементації цієї Директиви, необхідно наділити Комісію виконавчими повноваженнями. Здійснення таких повноважень повинно відповідати Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 від 16 лютого 2011 року про встановлення правил і загальних принципів стосовно механізмів контролю державами-членами здійснення Комісією виконавчих повноважень (-2).

(-2) ОВ L 55, 28.02.2011, с. 13.

(45) Для ухвалення імплементаційних актів, які вимагають від нотифікуючої держави-члена вжити необхідних коригувальних заходів щодо нотифікованих органів, які не відповідають або більше не відповідають вимогам до їхньої нотифікації, повинна використовуватися дорадча процедура.

(46) Для ухвалення імплементаційних актів, спрямованих на встановлення практичних механізмів для функціонування системи унікальної ідентифікації та відстеження вибухових матеріалів, а також для встановлення технічних механізмів для застосування положень щодо перевезення вибухових матеріалів, зокрема типового документа, що використовуватиметься, повинна використовуватися експертна процедура.

(47) Для ухвалення імплементаційних актів щодо вибухових матеріалів, які відповідають вимогам, але становлять ризик для здоров’я чи безпеки людей або для інших аспектів охорони суспільних інтересів, також повинна використовуватися експертна процедура.

(48) Комісія повинна ухвалювати негайно застосовні імплементаційні акти, якщо цього вимагають невідкладні обставини, у належно обґрунтованих випадках щодо вибухових матеріалів, які відповідають вимогам, але становлять ризик для здоров’я чи безпеки людей, або для майна чи довкілля.

(49) Відповідно до усталеної практики комітет, створений відповідно до цієї Директиви, може відігравати важливу роль у процесі вивчення питань застосування цієї Директиви, що їх піднімає або голова комітету, або представник держави-члена відповідно до своїх процедурних правил.

(50) При вивченні питань, що стосуються цієї Директиви, за винятком питань її імплементації чи порушення, тобто в експертній групі Комісії, Європейський Парламент повинен, відповідно до існуючої практики, отримувати всю інформацію та документацію, а також, за необхідності, запрошення брати участь у таких засіданнях.

(51) Комісія повинна, за допомогою імплементаційних актів, враховуючи їхній особливий характер, діючи без застосування Регламенту (ЄС) № 182/2011, встановлювати, чи є обґрунтованими заходи, вжиті державами-членами щодо невідповідних вибухових матеріалів.

(52) Держави-члени повинні встановлювати правила щодо санкцій, застосовних у разі порушення суб’єктами господарювання положень національного законодавства, ухвалених відповідно до цієї Директиви, та забезпечувати виконання таких правил. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними та стримувальними.

(53) Необхідно передбачити розумні перехідні механізми, які дозволяють надавати на ринку, без необхідності виконання додаткових вимог до продуктів, вибухові матеріали, які вже були введені в обіг згідно з Директивою 93/15/ЄЕС до дати застосування національних інструментів, які транспонують цю Директиву. Тому розповсюджувачі повинні мати можливість постачати вибухові матеріали, які введено обіг, а саме запаси продукції, що вже перебуває у ланцюгу розповсюдження, до дати застосування національних інструментів, які транспонують цю Директиву.

(54) Оскільки ціль цієї Директиви, а саме, забезпечення відповідності вибухових матеріалів, які перебувають в обігу, вимогам, що передбачають високий рівень захисту здоров’я та безпеки, а також інших суспільних інтересів, гарантуючи при цьому функціонування внутрішнього ринку, не може бути достатньою мірою досягнута державами-членами, а радше, з огляду на її масштаб і наслідки може бути краще досягнута на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, як зазначено в статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, як викладено в згаданій статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі.

(55) Зобов’язання транспонувати цю Директиву до національного законодавства необхідно обмежити положеннями, що були суттєво змінені порівняно з ранішими директивами. Зобов’язання транспонувати положення, що не зазнали змін, передбачене ранішими директивами.

(56) Ця Директива не повинна обмежувати зобов’язання держав-членів щодо строків транспозиції до національного законодавства та дат застосування директив, зазначених у частині B додатка V,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Цю Директиву застосовують до вибухових матеріалів для цивільного застосування.

2. Цю Директиву не застосовують до:

(a) вибухових матеріалів, зокрема боєприпасів, що призначені для використання згідно з національним законодавством збройними силами чи поліцією;

(b) піротехнічних виробів, на які поширюється дія Директиви 2013/29/ЄС;

(c) боєприпасів, за винятком випадків, передбачених статтями 12, 13 і 14.

Додаток I містить неповний список піротехнічних виробів та боєприпасів, зазначених у пункті (b) цього параграфа та в пункті 2 статті 2, відповідно, складений згідно з рекомендаціями ООН про перевезення небезпечних вантажів.

3. Ця Директива не перешкоджає державам-членам визначати деякі речовини, не охоплені цією Директивою, як вибухові матеріали відповідно до національних законів або підзаконних нормативно-правових актів.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "вибухові матеріали" означає речовини та вироби, що є вибуховими у розумінні рекомендацій ООН про перевезення небезпечних вантажів і належать до класу 1 таких рекомендацій;

(2) "боєприпаси" означає снаряди, споряджені або неспоряджені метальними зарядами, та незаряджені боєприпаси, що використовуються в портативній вогнепальній зброї, іншій вогнепальній зброї та артилерійській зброї;

(3) "безпечність" означає запобігання нещасним випадкам, а також стримування наслідків таких випадків у разі, якщо запобігти їм не вдалося;

(4) "безпека" означає запобігання використанню, що суперечить закону та загрожує порядку;

(5) "дозвіл" означає рішення, ухвалене, щоб дозволити передбачені перевезення вибухових матеріалів у межах Союзу;

(6) "перевезення" означає будь-яке фізичне переміщення вибухових матеріалів у межах Союзу, за винятком переміщення у межах певного місця;

(7) "надання на ринку" означає будь-яке платне або безоплатне постачання вибухового матеріалу для розповсюдження чи використання на ринку Союзу в процесі провадження господарської діяльності;

(8) "введення в обіг" означає перше надання вибухового матеріалу на ринку Союзу;

(9) "виробник" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка виготовляє вибуховий матеріал або доручає його розроблення чи виготовлення та реалізує такий вибуховий матеріал під своїм найменуванням або торговельною маркою або використовує його для власних цілей;

(10) "уповноважений представник" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, засновану в межах Союзу, яка одержала від виробника письмове доручення діяти від його імені стосовно визначених завдань;

(11) "імпортер" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, засновану в межах Союзу, яка вводить в обіг на ринку Союзу вибуховий матеріал з третьої країни;

(12) "розповсюджувач" означає будь-яку фізичну або юридичну особу в ланцюгу постачання, іншу ніж виробник або імпортер, яка надає на ринку вибуховий матеріал;

(13) "суб’єкти господарювання" означає виробника, уповноваженого представника, імпортера, розповсюджувача та будь-яку фізичну або юридичну особу, що залучена до зберігання, використання, перевезення, імпорту, експорту або реалізації вибухових матеріалів;

(14) "дилер" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, що її діяльність повністю або частково полягає у виготовленні, торгівлі, обміні, винаймі, ремонті або переробленні вогнепальної зброї та боєприпасів;

(15) "технічна специфікація" означає документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинен відповідати вибуховий матеріал;

(16) "гармонізований стандарт" означає гармонізований стандарт, як визначено у пункті (c) пункту 1 статті 2 Регламенту (ЄС) № 1025/2012;

(17) "акредитація" означає акредитацію, як визначено у пункті 10 статті 2 Регламенту (ЄС) № 765/2008;

(18) "національний орган з акредитації" означає національний орган з акредитації, як визначено у пункті 11 статті 2 Регламенту (ЄС) № 765/2008;

(19) "оцінювання відповідності" означає процес доведення відповідності вибухових матеріалів суттєвим вимогам щодо безпечності, встановленим у цій Директиві;

(20) "орган з оцінювання відповідності" означає орган, який виконує діяльність з оцінювання відповідності, у тому числі калібрування, випробування, сертифікацію та інспектування;

(21) "відкликання" означає будь-який захід, спрямований на повернення вибухового матеріалу, який вже був наданий кінцевому користувачу;

(22) "вилучення" означає будь-який захід, спрямований на запобігання наданню на ринку вибухового матеріалу в ланцюгу постачання;

(23) "гармонізаційне законодавство Союзу" означає будь-яке законодавство Союзу, яке гармонізує умови реалізації продуктів;

(24) "знак СЕ" означає знак, за допомогою якого виробник указує, що вибуховий матеріал відповідає застосовним вимогам, установленим у гармонізаційному законодавстві Союзу, у якому передбачено нанесення такого знака.

Держави-члени не повинні забороняти, обмежувати чи ускладнювати надання на ринку вибухових матеріалів, що відповідають вимогам цієї Директиви.

Держави-члени вживають усіх необхідних заходів, щоб гарантувати, що вибухові матеріали можуть бути надані на ринку, тільки якщо вони відповідають вимогам цієї Директиви.

1. Виробники під час введення в обіг вибухових матеріалів або їх використання для власних цілей повинні забезпечувати, щоб вони були спроектовані та виготовлені відповідно до суттєвих вимог до безпечності, визначених у додатку II.

2. Виробники повинні скласти технічну документацію, зазначену в додатку III, та доручають проведення належної процедури оцінювання відповідності, зазначеної у статті 20.

Якщо відповідність вибухових матеріалів застосовним вимогам доведена процедурою оцінювання відповідності, виробники складають декларацію про відповідність вимогам ЄС і наносять знак СЕ.

3. Виробники повинні зберігати технічну документацію та декларацію про відповідність вимогам ЄС протягом 10 років після введення вибухового матеріалу в обіг.

4. Виробники повинні забезпечувати застосування процедур, необхідних для забезпечення відповідності серійного виробництва вимогам цієї Директиви. Повинні належним чином враховуватися зміни в проекті чи характеристиках вибухового матеріалу, а також зміни у гармонізованих стандартах або в інших технічних специфікаціях, шляхом покликання на які декларується відповідність вибухового матеріалу.

5. Виробники гарантують, що вибухові матеріали, які вони ввели в обіг, мають унікальну ідентифікацію, яка відповідає системі ідентифікації та відстеження вибухових матеріалів, визначеній у статті 15. Для вибухових матеріалів, виключених із цієї системи виробники повинні:

(a) забезпечувати, щоб на вибухові матеріали, які вони ввели в обіг, були нанесені позначення типу, номера партії чи серійного номера або іншого елемента, які дозволяють здійснити їх ідентифікацію, або, у разі, коли через невеликий розмір, форму чи проект нанесення відповідного позначення неможливе, необхідна інформація зазначається на пакованні чи в документі, що супроводжує вибухові матеріали;

(b) зазначити на вибухових матеріалах своє найменування, зареєстроване комерційне найменування чи зареєстровану торговельну марку та контактну поштову адресу, або, якщо це неможливо, - на його пакованні чи в документі, що супроводжує вибухові матеріали. Адреса повинна вказувати єдине місце, у якому можна звернутися до виробника. Контактні дані надають мовою, легко зрозумілою для кінцевих користувачів та органів ринкового нагляду.

6. Виробники забезпечують супроводження вибухових матеріалів, введених ними в обіг, інструкціями та інформацією щодо безпечності мовою, яку можуть легко зрозуміти кінцеві користувачі, визначеною відповідною державою-членом. Такі інструкції та інформація щодо безпечності, а також будь-яке марковання, повинні бути ясними, зрозумілими та чіткими.

7. Виробники, які вважають або мають підстави вважати, що вибуховий матеріал, який вони ввели в обіг, не відповідає вимогам цієї Директиви, повинні негайно вжити коригувальних заходів, необхідних для приведення такого вибухового матеріалу у відповідність, вилучення його з обігу чи його відкликання, залежно від ситуації. Крім того, якщо вибуховий матеріал становить ризик, виробники повинні негайно повідомити про це компетентні національні органи держав-членів, у яких вони надали вибуховий матеріал на ринку, та надати їм докладні відомості, зокрема про невідповідність і вжиті коригувальні заходи.

8. На вмотивований запит компетентного національного органу виробники повинні надати йому всю інформацію та документацію в паперовій чи електронній формі, необхідну для доведення відповідності вибухового матеріалу цій Директиві, мовою, яку такий орган може легко зрозуміти. На вимогу зазначеного органу вони повинні співпрацювати з ним щодо вжиття будь-яких дій для усунення ризиків, що становлять вибухові матеріали, введені ними в обіг.

1. Виробник може призначити уповноваженого представника на підставі письмового доручення.

Обов’язки, встановлені у статті 5(1), та обов’язок складати технічну документацію, зазначений у статті 5(2), не повинні зазначатися в дорученні, одержаному уповноваженим представником.

2. Уповноважений представник виконує завдання, обумовлені в дорученні, отриманому від виробника. Доручення повинно давати змогу уповноваженому представнику виконувати обов’язки, принаймні щодо:

(a) зберігання декларації про відповідність вимогам ЄС і технічної документації для надання національним органам державного ринкового нагляду протягом 10 років після введення вибухових матеріалів у обіг;

(b) надання на обґрунтований запит компетентного національного органу інформації та документації, необхідних для демонстрування відповідності вибухових матеріалів;

(c) забезпечення на вимогу компетентних національних органів співпраці з ними стосовно заходів, які вживаються для усунення ризиків, пов’язаних з вибуховими матеріалами, на які поширюється дія доручення, одержаного уповноваженим представником.

1. Імпортери повинні вводити в обіг тільки вибухові матеріали, які відповідають вимогам.

2. Перед введенням в обіг вибухового матеріалу імпортери повинні пересвідчитися, що виробник провів належну процедуру оцінювання відповідності, зазначену в статті 20. Вони повинні забезпечувати, що виробник склав технічну документацію, що на вибуховий матеріал було нанесено знак СЕ і він супроводжується необхідними документами, а також що виробник дотримався вимог, установлених у статті 5(5).

Якщо імпортер вважає або має підстави вважати, що вибуховий матеріал не відповідає суттєвим вимогам щодо безпечності, визначеним у додатку II, він повинен не вводити такий вибуховий матеріал в обіг до приведення його у відповідність. Крім того, якщо вибуховий матеріал становить ризик, імпортер повинен повідомити про це виробника та органи ринкового нагляду.

3. Імпортери повинні зазначати на вибуховому матеріалі своє найменування, зареєстроване комерційне найменування чи зареєстровану торговельну марку та контактну поштову адресу, або, якщо це неможливо, - на його пакованні чи в документі, що супроводжує вибуховий матеріал. Контактні дані надають мовою, легко зрозумілою для кінцевих користувачів та органів ринкового нагляду.

4. Імпортери забезпечують супроводження вибухового матеріалу інструкціями та інформацією щодо безпечності мовою, яку можуть легко зрозуміти кінцеві користувачі, визначеною відповідною державою-членом.

5. Імпортери повинні забезпечувати, щоб умови зберігання чи транспортування вибухового матеріалу, коли він перебуває під їхньою відповідальністю, не становили загрози для його відповідності суттєвим вимогам щодо безпечності, визначеним у додатку II.

6. Імпортери, які вважають або мають підстави вважати, що вибуховий матеріал, який вони ввели в обіг, не відповідає вимогам цієї Директиви, повинні негайно вжити коригувальних заходів, необхідних для приведення такого вибухового матеріалу у відповідність, вилучення його з обігу чи його відкликання, залежно від ситуації. Крім того, якщо вибуховий матеріал становить ризик, імпортери повинні негайно повідомити про це компетентні національні органи держав-членів, у яких вони надали вибуховий матеріал на ринку, та надати їм докладні відомості, зокрема про невідповідність і вжиті коригувальні заходи.

7. Імпортери повинні протягом 10 років після введення в обіг вибухового матеріалу зберігати копію декларації про відповідність вимогам ЄС у розпорядженні органів ринкового нагляду та забезпечувати можливість надання таким органам, за їхніми запитами, доступу до технічної документації.

8. На вмотивований запит компетентного національного органу імпортери повинні надати йому всю інформацію та документацію в паперовій чи електронній формі, необхідну для доведення відповідності вибухового матеріалу, мовою, яку такий орган може легко зрозуміти. На вимогу зазначеного органу вони повинні співпрацювати з ним щодо вжиття будь-яких дій для усунення ризиків, що становлять вибухові матеріали, введені ними в обіг.

1. Розповсюджувачі під час надання вибухового матеріалу на ринку повинні діяти з належною обачністю щодо вимог цієї Директиви.

2. Перед наданням вибухового матеріалу на ринку розповсюджувачі повинні перевірити наявність на вибуховому матеріалі знака СЕ, що його супроводжують необхідні документи, інструкції та інформація щодо безпечності мовою, яку можуть легко зрозуміти кінцеві користувачі в державі-члені, у якій вибуховий матеріал надають на ринку, і що виробник та імпортер дотрималися вимог, визначених у статті 5(5) і статті 7(3), відповідно.

Якщо розповсюджувач вважає або має підстави вважати, що вибуховий матеріал не відповідає суттєвим вимогам щодо безпечності, визначеним у додатку II, він повинен не надавати такий вибуховий матеріал на ринку до приведення його у відповідність. Крім того, якщо вибухових матеріал становить ризик, розповсюджувач повинен повідомити про це виробника або імпортера, а також органи ринкового нагляду.

3. Розповсюджувачі повинні забезпечувати, щоб умови зберігання чи транспортування вибухового матеріалу, коли він перебуває під їхньою відповідальністю, не становили загрози для його відповідності суттєвим вимогам щодо безпечності, визначеним у додатку II.

4. Розповсюджувачі, які вважають або мають підстави вважати, що вибуховий матеріал, який вони надали на ринку, не відповідає вимогам цієї Директиви, повинні переконатися у вжитті коригувальних заходів, необхідних для приведення такого вибухового матеріалу у відповідність, вилучення його з обігу чи його відкликання, залежно від ситуації. Крім того, якщо вибуховий матеріал становить ризик, розповсюджувачі повинні негайно повідомити про це компетентні національні органи держав-членів, у яких вони надали вибуховий матеріал на ринку, та надати їм докладні відомості, зокрема про невідповідність і вжиті коригувальні заходи.

5. На вмотивований запит компетентного національного органу розповсюджувачі повинні надати йому всю інформацію та документацію в паперовій чи електронній формі, необхідну для доведення відповідності вибухового матеріалу. На вимогу зазначеного органу вони повинні співпрацювати з ним щодо вжиття будь-яких дій для усунення ризиків, що становлять вибухові матеріали, надані ними на ринку.

У разі коли імпортер або розповсюджувач вводить вибуховий матеріал в обіг під своїм найменуванням або торговельною маркою, або модифікує вже введений в обіг вибуховий матеріал у такий спосіб, що може вплинути на його відповідність цій Директиві, він вважається виробником і повинен виконувати обов’язки виробника відповідно до статті 5.

Щодо вибухових матеріалів, не охоплених системою, визначеною у статті 15, суб’єкти господарювання, на запит, ідентифікують для органів ринкового нагляду таке:

(a) будь-якого суб’єкта господарювання, який постачив їм вибуховий матеріал;

(b) будь-якого суб’єкта господарювання, якому вони постачили вибуховий матеріал.

Суб’єкти господарювання повинні мати змогу надавати інформацію, зазначену в першому параграфі, протягом 10 років після того, як їм було постачено вибуховий матеріал, та протягом 10 років після того, як вони постачили вибуховий матеріал.

1. Вибухові матеріали можна перевозити лише відповідно до параграфів 2-8.

2. Вантажоодержувач отримує від компетентного органу в державі-члені вантажоодержувача дозвіл на перевезення вибухових матеріалів. Компетентний орган пересвідчується, що вантажоодержувач має законне повноваження на придбання вибухових матеріалів, і що він має необхідні ліцензії та дозволи. Суб’єкт господарювання, відповідальний за перевезення, повідомляє компетентні органи транзитних держав-членів про будь-яке переміщення вибухових матеріалів через територію відповідної держави-члена та отримує попередню згоду відповідної транзитної держави-члена.

3. Якщо держава-член уважає, що існує проблема стосовно верифікації права на придбання вибухових матеріалів, зазначеного у параграфі 2, така держава-член направляє наявну інформацію з цього питання Комісії, яка повинна повідомити про це інші держави-члени.

4. Якщо компетентний орган держави-члена вантажоодержувача дає дозвіл на перевезення, він видає вантажоодержувачу документ, що містить усю інформацію, зазначену в параграфі 5.

Такий документ повинен супроводжувати вибухові матеріали до їх прибуття у місце призначення. Його пред’являють на вимогу відповідних компетентних органів. Копію такого документа зберігає вантажоодержувач, який на запит надає її для вивчення компетентному органу в державі-члені вантажоодержувача.

5. Якщо для виконання спеціальних вимог безпеки на території або частині території держави-члена, перевезення вибухових матеріалів повинні спеціально контролюватися, вантажоодержувач, перш ніж здійснити перевезення, надає компетентному органу у державі-члені вантажоодержувача таку інформацію:

(a) найменування й адреси відповідних суб’єктів господарювання;

(b) номер і кількість вибухових матеріалів, що їх перевозять;

(c) повний опис вибухових матеріалів, що їх перевозять, і засобів ідентифікації, включно з ідентифікаційним номером ООН;

(d) якщо вибухові матеріали будуть введені в обіг, інформацію про відповідність умовам введення в обіг;

(e) вид транспорту і маршрут;

(f) очікувані дати відправлення і прибуття;

(g) у разі необхідності, точні пункти в’їзду та виїзду з держави-члена.

Інформація, зазначена в пункті (a) першого підпараграфа, повинна бути достатньо деталізована, щоб компетентні органи могли звернутися до суб’єктів господарювання й отримати підтвердження того, що відповідні суб’єкти господарювання мають право на одержання вантажу.

Компетентний орган у державі-члені вантажоодержувача вивчає умови, за яких може відбуватися перевезення, звертаючи особливу увагу на спеціальні вимоги безпеки. Якщо спеціальні вимоги безпеки виконані, видають дозвіл на перевезення. У разі транзиту через територію інших держав-членів, такі держави-члени так само вивчають деталі перевезення і дають згоду щодо них.

6. Якщо компетентний орган держави-члена вважає, що спеціальні вимоги безпеки, зазначені у параграфах 4 і 5, не є необхідними, вибухові матеріали можна перевозити її територією або частиною території без попереднього надання інформації у розумінні параграфа 5. Компетентний орган у державі-члені вантажоодержувача надає дозвіл на визначений період з можливістю його призупинення або відкликання у будь-який час на підставі вмотивованого обґрунтування. Документ, зазначений у параграфі 4, що повинен супроводжувати вибухові матеріали до їх прибуття у місце призначення, стосується лише такого дозволу.

7. Без обмеження звичайних перевірок, що їх проводить на своїй території держава-член відправлення, на запит відповідних компетентних органів, відповідні вантажоодержувачі та суб’єкти господарювання направляють органам держави-члена відправлення, а також органам держави-члена транзиту, усю необхідну інформацію, якою вони володіють, стосовно перевезення вибухових матеріалів.

8. Суб’єкти господарювання не можуть перевозити вибухові матеріали, якщо вантажоодержувач не отримав необхідних для перевезення дозволів згідно з параграфами 2, 4, 5 і 6.

1. Боєприпаси можна перевозити з однієї держави-члена до іншої лише згідно з процедурою, встановленою в параграфах 2-5. Зазначені параграфи також застосовують до перевезень боєприпасів у разі продажу товарів поштою.

2. Якщо боєприпаси перевозять до іншої держави-члена, перед відправленням відповідна особа повідомляє державі-члену, в якій розташовані відповідні боєприпаси, таке:

(a) найменування й адреси особи, яка продає або перевозить боєприпаси, особи, яка купує або придбаває боєприпаси і, якщо це доцільно, власника;

(b) адресу, за якою боєприпаси повинні бути відправлені або транспортовані;

(c) кількість боєприпасів, які повинні бути відправлені або транспортовані;

(d) дані, за якими можна ідентифікувати боєприпаси, а також засвідчення того, що боєприпаси пройшли перевірку відповідно до Конвенції про взаємне визнання випробувального тавра ручної вогнепальної зброї від 1 липня 1969 року;

(e) вид транспорту;

(f) дату відправлення й очікувану дату прибуття.

У разі перевезення між дилерами, інформацію, зазначену в пунктах (e) і (f) першого підпараграфа, надавати не потрібно. Держава-член вивчає умови, за яких відбуватиметься перевезення, зокрема стосовно безпеки. Якщо держава-член дозволяє таке перевезення, вона видає ліцензію, що містить усі дані, зазначені в першому підпараграфі. Така ліцензія повинна супроводжувати боєприпаси до місця призначення. Її пред’являють на вимогу компетентних органів держав-членів.

3. Кожна держава-член може надати дилерам право здійснювати перевезення боєприпасів зі своєї території до дилера, заснованого в іншій державі-члені, без попереднього дозволу, зазначеного в параграфі 2. Для цього вона надає дозвіл, чинний протягом трьох років, що його в будь-який час можна призупинити або скасувати на підставі обґрунтованого рішення. Документ, що стосується такого дозволу, повинен супроводжувати боєприпаси до місця призначення. Її пред’являють на вимогу компетентних органів держав-членів.

Перед здійсненням перевезення, дилер повідомляє органам держав-членів, з яких здійснюватимуть перевезення, усі дані, перелічені у першому підпараграфі параграфа 2.

4. Кожна держава-член надає іншим державам-членам список боєприпасів, що їх перевезення на її територію можна дозволити без її попередньої згоди.

Такі списки боєприпасів надсилають дилерам, які отримали згоду на перевезення боєприпасів без попереднього дозволу згідно з процедурою, встановленою в параграфі 3.

5. Кожна держава-член надає всю корисну інформацію стосовно остаточних перевезень боєприпасів, яку вона має, державі-члену, на територію якої було здійснено таке перевезення.

Усю інформацію, яку держави-члени отримують відповідно до параграфів 2 і 3, надсилають державам-членам призначення, не пізніше ніж у час відповідних перевезень, а також, у відповідних випадках, державам-членам транзиту не пізніше ніж у час перевезення.

Як відступ від статті 11(2), (4), (5) і (6) та від статті 12, держава-член, у разі серйозних загроз громадській безпеці чи атак на неї як наслідок незаконного зберігання або використання вибухових матеріалів або боєприпасів, може вжити всіх необхідних заходів стосовно перевезення вибухових матеріалів або боєприпасів, щоб запобігти такому незаконному зберіганню або використанню.

Заходи, зазначені в першому параграфі, повинні відповідати принципу пропорційності. Вони не повинні бути ні засобами свавільної дискримінації, ні завуальованим обмеженням торгівлі між державами-членами.

Кожна держава-член, що ухвалює такі заходи, негайно повідомляє Комісію про них. Комісія повідомляє про такі заходи інші держави-члени.

1. Держави-члени засновують мережі обміну інформацією для імплементації статей 11 і 12. Вони повідомляють інші держави-члени і Комісію про національні органи, відповідальні за передавання та одержання інформації, а також за застосування процедур, зазначених у згаданих статтях.

Держави-члени зберігають для надання іншим державам-членам і Комісії оновлену інформацію стосовно суб’єктів господарювання, що мають ліцензії або дозволи, зазначені у статті 16.

2. Для цілей імплементації цієї Директиви, Регламент (ЄС) № 515/97, зокрема його вимоги стосовно конфіденційності, застосовують mutatis mutandis.

1. Суб’єкти господарювання дотримуються єдиної системи унікальної ідентифікації та відстеження вибухових матеріалів, яка враховує їхній розмір, форму або конструкцію, за винятком випадків, коли немає необхідності розміщувати унікальну ідентифікацію на вибуховому матеріалі, через низький рівень небезпеки, зумовлений такими його характеристиками та факторами, як низький рівень детонаційного впливу, характер використання такого матеріалу і низький рівень небезпеки, пов’язаний з легкими потенційними наслідками неправильного застосування вибухового матеріалу.