Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/28/ЄС від 26 лютого 2014 року про гармонізацію законодавств держав-членів щодо надання на ринку вибухових речовин для цивільного застосування та нагляду за ними (нова редакція)

Система не поширюється на вибухові матеріали, які транспортуються і доставляються без паковання або у вантажівках з насосом для їх безпосереднього розвантаження в свердловину, та на вибухові матеріали, що виготовляються на місцях проведення підривних робіт та використовуються відразу після виробництва (в місці виробництва).

2. Така система забезпечує збір і зберігання даних, у тому числі у разі необхідності за допомогою електронних засобів для створення можливості для унікальної ідентифікації та відстеження вибухових матеріалів, а також розміщення унікальної ідентифікації на вибуховому матеріалі та/або його пакованні, що дає можливість доступу до таких даних. Зазначені дані повинні стосуватися унікальної ідентифікації вибухових матеріалів, зокрема їхнього місцезнаходження під час перебування їх у розпорядженні суб’єктів господарювання, та реквізитів зазначених суб’єктів господарювання.

3. Дані, зазначені у параграфі 2, регулярно перевіряються і підлягають захисту від випадкового або навмисного пошкодження або знищення. Такі дані зберігають протягом 10 років з моменту укладання угоди або, якщо вибухові матеріали були використані або утилізовані, протягом 10 років з моменту їх використання або утилізації, навіть якщо суб’єкт господарювання припинив свою діяльність. Такі дані суб’єкти господарювання негайно надають на запит компетентних органів.

4. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, що:

(a) установлюють практичні механізми функціонування системи унікальної ідентифікації та відстеження, зазначеної в параграфі 1, з урахуванням розміру, форми або проекту вибухових матеріалів, зокрема формату та структури унікальної ідентифікації, як передбачено в параграфі 2;

(b) визначають випадки, зазначені у параграфі 1, коли суб’єктам господарювання непотрібно, через низький рівень небезпеки вибухового матеріалу, дотримуватися системи унікальної ідентифікації та відстеження вибухових матеріалів у значенні згаданого параграфа.

Ухвалення таких імплементаційних актів повинно відбуватися з дотриманням експертної процедури, про яку йдеться в статті 49(3) .

Суб’єкти господарювання повинні мати ліцензію чи дозвіл, що надає їм право займатися виготовленням, зберіганням, використанням, імпортом, експортом, перевезенням вибухових матеріалів або торгівлею ними.

Перший параграф не застосовується до працівників суб’єкта господарювання, який має ліцензію чи дозвіл.

Коли держава-член видає ліцензію або дозвіл на виготовлення вибухових матеріалів, зазначені в статті 16, вона перевіряє, зокрема, чи здатні відповідальні суб’єкти господарювання виконувати технічні зобов’язання, які вони беруть на себе.

Кожна держава-член ухвалює необхідні інструменти, щоб дати компетентним органам можливість конфісковувати будь-який вибуховий матеріал, якщо є достатні докази того, що такий вибуховий матеріал буде предметом незаконного придбання, використання або торгівлі.

Вибухові матеріали, що відповідають гармонізованим стандартам, покликання на які опубліковано в Офіційному віснику Європейського Союзу, або частинам таких стандартів, вважають такими, що відповідають тим викладеним у додатку II суттєвим вимогам щодо безпечності, які охоплені такими стандартами або їхніми частинами.

Для оцінювання відповідності вибухових матеріалів виробник виконує одну з таких процедур, описаних у додатку III:

(a) Експертизу ЄС-типу (модуль B), а також, на вибір виробника, будь-яку з таких:

(i) відповідність типу на основі внутрішнього контролю виробництва з контрольними перевірками вибухових матеріалів через довільні інтервали часу (модуль C2);

(ii) відповідність типу на основі забезпечення якості виробничого процесу (модуль D);

(iii) відповідність типу на основі забезпечення якості вибухового матеріалу (модуль E);

(iv) відповідність типу на основі перевірки вибухового матеріалу (модуль F);

(b) відповідність на основі перевірки одиниці вибухового матеріалу (модуль G).

1. У декларації про відповідність вимогам ЄС зазначається про дотримання суттєвих вимог щодо безпечності, визначених у додатку II.

2. Декларація про відповідність вимогам ЄС повинна мати типову структуру, наведену в додатку IV, містити елементи, визначені у відповідних модулях, зазначених у додатку III, і постійно оновлюватися. Її перекладають мовою чи мовами, які вимагає держава-член, у якій вибуховий матеріал вводять в обіг або надають на ринку.

3. Якщо на вибуховий матеріал поширюється дія декількох актів Союзу, що вимагають складення декларації про відповідність вимогам ЄС, повинна бути складена єдина декларація про відповідність вимогам ЄС стосовно всіх таких актів Союзу. У такій декларації зазначають відповідні акти Союзу, у тому числі відомості про їх опублікування.

4. Виробник шляхом складення декларації про відповідність вимогам ЄС бере на себе відповідальність за відповідність вибухового матеріалу вимогам, встановленим у цій Директиві.

Знак СЕ регламентується загальними принципами, викладеними у статті 30 Регламенту (ЄС) № 765/2008.

1. Знак СЕ наносять на вибуховий матеріал так, щоб він був видимим, розбірливим і незмивним. У випадках коли це неможливо або не гарантовано через характер вибухового матеріалу, його наносять на паковання і на супровідні документи.

2. Знак СЕ повинен наноситися перед введенням вибухового матеріалу в обіг.

3. Після знака СЕ зазначають ідентифікаційний номер нотифікованого органу, якщо такий орган залучено на етапі контролю за виробництвом.

Ідентифікаційний номер нотифікованого органу наносить безпосередньо такий орган, або, відповідно до його вказівок, виробник або його уповноважений представник.

4. Після знака СЕ та, залежно від обставин, ідентифікаційного номера нотифікованого органу може бути нанесене будь-яке інше маркування, що вказує на особливий ризик або використання.

5. Знак СЕ наносять на супровідні документи у випадках, коли вибухові матеріали виготовлені для власного використання, якщо вони транспортуються і доставляються без паковання або виготовляються в пересувних пунктах для їх безпосереднього розвантаження в свердловину та коли вибухові матеріали виготовляються на місцях проведення підривних робіт і використовуються відразу після виробництва (в місці виробництва).

6. Держави-члени використовують наявні механізми, щоб забезпечити правильне застосування режиму, що регламентує знак СЕ, і вживають необхідних заходів у разі неналежного використання цього знака.

Держави-члени нотифікують Комісію та інші держави-члени про органи, уповноважені виконувати як третя сторона завдання з оцінювання відповідності згідно з цією Директивою.

1. Держави-члени призначають нотифікуючий орган, що є відповідальним за встановлення та виконання необхідних процедур оцінювання та нотифікації органів з оцінювання відповідності, а також процедур моніторингу нотифікованих органів, у тому числі дотримання ними положень статті 30.

2. Держави-члени можуть вирішити, що оцінювання та моніторинг, зазначені в параграфі 1, повинен проводити національний орган з акредитації в значенні Регламенту (ЄС) № 765/2008 та відповідно до нього.

1. Нотифікуючий орган створюють у такий спосіб, щоб не виникало жодного конфлікту інтересів між ним та органами з оцінювання відповідності.

2. Нотифікуючий орган організовують і він функціонує в такий спосіб, щоб гарантувати об’єктивність і неупередженість його діяльності.

3. Нотифікуючий орган організовують у такий спосіб, щоб кожне рішення щодо нотифікації органу з оцінювання відповідності ухвалювали компетентні особи, інші ніж ті, що проводили оцінювання.

4. Нотифікуючий орган не повинен пропонувати або провадити будь-яку діяльність, яку виконують органи з оцінювання відповідності, чи пропонувати або надавати консультаційні послуги на комерційній чи конкурентній основі.

5. Нотифікуючий орган убезпечує конфіденційність інформації, яку він отримує.

6. Нотифікуючий орган повинен мати у своєму розпорядженні достатню кількість компетентного персоналу для належного виконання своїх завдань.

Держави-члени повідомляють Комісію про свої процедури оцінювання та нотифікації органів з оцінювання відповідності й моніторингу нотифікованих органів, а також про будь-які зміни в таких процедурах.

Комісія оприлюднює таку інформацію.

1. Для цілей нотифікації орган з оцінювання відповідності повинен відповідати вимогам, установленим у параграфах 2-11.

2. Орган з оцінювання відповідності повинен бути заснованим відповідно до національного законодавства держави-члена та мати правосуб’єктність.

3. Орган з оцінювання відповідності є третьою стороною, незалежною від організації або вибухового матеріалу, який він оцінює.

4. Орган з оцінювання відповідності, його вище керівництво та персонал, відповідальний за виконання завдань з оцінювання відповідності, не повинні бути проектувальником, виробником, постачальником, монтажником, покупцем, власником, користувачем чи стороною, відповідальною за технічне обслуговування вибухових матеріалів, або представником будь-якої з таких сторін. Це не повинно перешкоджати використанню вибухових матеріалів, які є необхідними для роботи органу з оцінювання відповідності, чи використанню таких вибухових матеріалів у особистих цілях.

Орган з оцінювання відповідності, його вище керівництво та персонал, відповідальний за виконання завдань з оцінювання відповідності, не повинні брати безпосередню участь у проектуванні, виготовленні або конструюванні, реалізації, монтажі, використанні чи технічному обслуговуванні вибухових матеріалів або бути представником будь-якої зі сторін, залучених до таких видів діяльності. Вони не повинні долучатися до будь-якої діяльності, яка може суперечити незалежності їхніх суджень або їхній доброчесності щодо діяльності з оцінювання відповідності, для провадження якої їх нотифіковано. Це, зокрема, стосується консультаційних послуг.

Органи з оцінювання відповідності забезпечують, щоб діяльність їхніх дочірніх підприємств або субпідрядників не впливала на конфіденційність, об’єктивність або неупередженість їхньої діяльності з оцінювання відповідності.

5. Органи з оцінювання відповідності та їхній персонал повинні провадити діяльність з оцінювання відповідності з найвищим ступенем професійної доброчесності та належним рівнем технічної компетентності у конкретній галузі та не повинні піддаватися будь-якому тиску або мотивуванню, особливо фінансового характеру, які могли б вплинути на їхню думку або результати їхньої діяльності з оцінювання відповідності, зокрема з боку осіб чи груп осіб, що мають інтерес у результатах такої діяльності.

6. Орган з оцінювання відповідності повинен бути здатним виконувати усі завдання з оцінювання відповідності, передбачені для нього у додатку III, і щодо виконання яких його було нотифіковано, незалежно від того, чи такі завдання виконуються безпосередньо органом з оцінювання відповідності або від його імені та під його відповідальність.

Орган з оцінювання відповідності в будь-який час для кожної процедури оцінювання відповідності та кожного виду чи кожної категорії вибухових матеріалів, щодо яких його було нотифіковано, повинен мати в розпорядженні необхідні:

(a) персонал з технічними знаннями та достатнім відповідним досвідом для виконання завдань з оцінювання відповідності;

(b) описи процедур, згідно з якими проводять оцінювання відповідності, що забезпечують прозорість і відтворюваність таких процедур. Він повинен мати відповідні політики й процедури, що дозволяють розмежувати завдання, які він виконує як нотифікований орган, та інші види діяльності;

(c) процедури для провадження діяльності, у яких належним чином ураховано розмір підприємства, сектор, у якому воно функціонує, його структуру, ступінь складності відповідної технології виробництва продукту та масовий або серійний характер виробничого процесу.

Орган з оцінювання відповідності повинен мати засоби, необхідні для виконання на належному рівні технічних та адміністративних завдань, пов’язаних з оцінюванням відповідності, а також мати доступ до всього необхідного обладнання або об’єктів.

7. Персонал, відповідальний за виконання завдань з оцінювання відповідності, повинен мати:

(a) належну технічну й професійну підготовку, що охоплює всі види діяльності з оцінювання відповідності, для провадження яких орган з оцінювання відповідності було нотифіковано;

(b) задовільне знання вимог щодо оцінювань, які вони здійснюють, та відповідні повноваження для їх здійснення;

(c) належне знання й розуміння суттєвих вимог щодо безпечності, визначених у додатку II, застосовних гармонізованих стандартів, а також відповідних положень гармонізаційного законодавства Союзу та відповідного національного законодавства;

(d) здатність складати сертифікати, протоколи та звіти на підтвердження того, що оцінювання відповідності було проведено.

8. Неупередженість органів з оцінювання відповідності, їхнього вищого керівництва та персоналу, відповідального за виконання завдань з оцінювання відповідності, повинна бути гарантована.

Винагорода вищого керівництва органу з оцінювання відповідності та персоналу, відповідального за виконання завдань з оцінювання відповідності, не повинна залежати від кількості здійснених оцінювань відповідності чи результатів таких оцінювань.

9. Органи з оцінювання відповідності повинні укласти договір страхування відповідальності, якщо згідно з національним законодавством держава не бере на себе відповідальність, або якщо держава-член не є безпосередньо відповідальною за оцінювання відповідності.

10. Персонал органу з оцінювання відповідності повинен зберігати професійну таємницю щодо всієї інформації, отриманої під час виконання завдань згідно з додатком III або будь-якими положеннями національного законодавства щодо цього, за винятком випадків розкриття її уповноваженим органам держави-члена, у якій такий орган провадить діяльність. Права власності охороняються.

11. Органи з оцінювання відповідності беруть участь у відповідній діяльності зі стандартизації та діяльності координаційної групи нотифікованого органу, створеної згідно з відповідним гармонізаційним законодавством Союзу, або забезпечують, щоб їхній персонал, відповідальний за виконання завдань з оцінювання відповідності, було повідомлено про таку діяльність, і застосовують адміністративні рішення й документи, підготовлені за результатами роботи зазначеної групи, як загальні настанови.

Якщо орган з оцінювання відповідності демонструє відповідність критеріям, установленим у відповідних гармонізованих стандартах або їхніх частинах, покликання на які опубліковано в Офіційному віснику Європейського Союзу, припускають, що він відповідає вимогам, установленим у статті 28, тією мірою, якою застосовні гармонізовані стандарти охоплюють такі вимоги.

1. Якщо нотифікований орган залучає субпідрядників до виконання конкретних завдань, пов’язаних з оцінюванням відповідності, або вдається до послуг дочірнього підприємства, він забезпечує, щоб субпідрядник або дочірнє підприємство відповідали вимогам, установленим у статті 28, та інформує про це нотифікуючий орган.

2. Нотифіковані органи беруть на себе всю відповідальність за завдання, виконані субпідрядниками або дочірніми підприємствами, де б їх не було засновано.

3. Субпідрядник або дочірнє підприємство може провадити діяльність тільки за згодою клієнта.

4. Нотифіковані органи зберігають для надання нотифікуючому органу відповідні документи щодо оцінювання кваліфікації субпідрядника або дочірнього підприємства і роботи, яку вони виконали, відповідно до додатка III.

1. Орган з оцінювання відповідності подає заявку на нотифікацію до нотифікуючого органу держави-члена, у якій його засновано.

2. Заявку на нотифікацію супроводжують описом діяльності з оцінювання відповідності, модуля чи модулів оцінювання відповідності та вибухового матеріалу чи вибухових матеріалів, щодо яких орган заявляє про свою компетентність, а також, за наявності такого, свідоцтвом про акредитацію, виданим національним органом з акредитації, яке засвідчує, що орган з оцінювання відповідності задовольняє вимоги, установлені в статті 28.

3. Якщо відповідний орган не може надати свідоцтво про акредитацію, він зобов’язаний надати нотифікуючому органу всі документальні докази, необхідні для верифікації, визнання та регулярного моніторингу його відповідності вимогам, установленим у статті 28.

1. Нотифікуючі органи можуть нотифікувати лише органи з оцінювання відповідності, які відповідають вимогам, установленим у статті 28.

2. Вони нотифікують Комісію та інші держави-члени, використовуючи інструмент електронної нотифікації, який розробила і яким керує Комісія.

3. Нотифікація повинна містити вичерпні відомості про види діяльності з оцінювання відповідності, модуль або модулі оцінювання відповідності з зазначенням відповідного вибухового матеріалу чи вибухових матеріалів, а також належне підтвердження компетентності.

4. Якщо підставою для нотифікації не є свідоцтво про акредитацію, зазначене в статті 31(2), нотифікуючий орган надає Комісії та іншим державам-членам документальні докази, які підтверджують компетентність органу з оцінювання відповідності та наявність механізмів забезпечення регулярного моніторингу такого органу та подальшої його відповідності вимогам, установленим у статті 28.

5. Відповідний орган може провадити діяльність нотифікованого органу, лише якщо Комісія або інша держава-член не висунули жодних заперечень протягом двох тижнів з моменту нотифікації в разі використання свідоцтва про акредитацію або протягом двох місяців з моменту нотифікації в разі незастосування акредитації.

6. Для цілей цієї Директиви лише такий орган уважається нотифікованим органом.

7. Нотифікуючий орган повинен повідомити Комісію та інші держави-члени про будь-які подальші відповідні зміни в нотифікації.

1. Комісія присвоює нотифікованому органу ідентифікаційний номер.

Вона присвоює єдиний такий номер, навіть якщо орган нотифіковано відповідно до декількох актів Союзу.

2. Комісія оприлюднює список органів, які було нотифіковано відповідно до цієї Директиви, включно з ідентифікаційними номерами, які було їм присвоєно, та видами діяльності, для виконання яких їх було нотифіковано.

Комісія забезпечує постійне оновлення такого списку.

1. Якщо нотифікуючий орган установив або отримав інформацію про те, що нотифікований орган більше не відповідає вимогам, установленим у статті 28, або що він не виконує свої обов’язки, нотифікуючий орган, зважаючи на обставини, обмежує, призупиняє чи відкликає нотифікацію залежно від ступеня невідповідності таким вимогам або невиконання таких обов’язків. Він негайно інформує про це Комісію та інші держави-члени.

2. У разі обмеження, призупинення чи відкликання нотифікації або припинення нотифікованим органом своєї діяльності нотифікуюча держава-член уживає заходів, щоб забезпечити опрацювання файлів такого органу іншим нотифікованим органом або надання їх відповідальним нотифікуючим органам та органам ринкового нагляду на їхній запит.

1. Комісія розслідує всі випадки, коли в неї виникають сумніви, чи коли її увагу звертають на сумніви щодо компетентності нотифікованого органу або щодо постійного виконання нотифікованим органом вимог і обов’язків, передбачених для нього.

2. Нотифікуюча держава-член надає Комісії, на запит, всю інформацію щодо підстави для нотифікації або підтримання компетентності відповідного нотифікованого органу.

3. Комісія забезпечує конфіденційність усієї важливої інформації, одержаної в ході розслідувань.

4. Якщо Комісія встановлює, що нотифікований орган не відповідає або більше не відповідає вимогам для його нотифікації, вона повинна ухвалити імплементацій акт, що вимагає від нотифікуючої держави-члена вжити необхідних коригувальних заходів, у тому числі, якщо необхідно, відкликати нотифікацію.

Такий імплементаційний акт ухвалюють згідно з дорадчою процедурою, зазначеною в статті 49(2).

1. Нотифіковані органи здійснюють оцінювання відповідності згідно з процедурами оцінювання відповідності, передбаченими у додатку III.

2. Оцінювання відповідності здійснюють у пропорційний спосіб, уникаючи зайвих тягарів для суб’єктів господарювання. Органи з оцінювання відповідності провадять діяльність з належним урахуванням розміру підприємства, сектора, у якому воно функціонує, його структури, ступеня складності відповідної технології виробництва і масового чи серійного характеру виробничого процесу.

Діючи таким чином, вони, тим не менше, дотримуються ступеня суворості та рівня захисту, необхідних для відповідності вибухового матеріалу положенням цієї Директиви.

3. Якщо нотифікований орган виявляє, що виробник не виконав суттєві вимоги щодо безпечності, зазначені у додатку II, або вимоги відповідних гармонізованих стандартів або інших технічних специфікацій, він висуває виробнику вимогу вжити належних коригувальних заходів і не видає сертифікат відповідності.

4. Якщо в ході моніторингу відповідності після видачі сертифіката нотифікований орган виявляє, що вибуховий матеріал більше не відповідає вимогам, він вимагає від виробника вжити належних коригувальних заходів та, у разі необхідності, призупиняє дію сертифіката або скасовує його.

5. Якщо коригувальних заходів не вживають або вони не дають необхідного результату, нотифікований орган, зважаючи на обставини, обмежує дію сертифіката, призупиняє або скасовує сертифікат.

Держави-члени повинні забезпечити наявність процедури оскарження рішень нотифікованих органів.

1. Нотифіковані органи повинні інформувати нотифікуючий орган про таке:

(a) будь-які відмови у видачі, обмеження, призупинення або відкликання сертифіката;

(b) будь-які обставини, що впливають на сферу або умови нотифікації;

(c) будь-який запит на інформацію, який вони отримують від органів ринкового нагляду щодо видів діяльності з оцінювання відповідності;

(d) на запит - види діяльності з оцінювання відповідності, проваджувані в межах їхньої нотифікації, та будь-яку іншу проваджувану діяльність, у тому числі транскордонні види діяльності та залучення субпідрядників.

2. Нотифіковані органи надають іншим органам, які нотифіковано згідно з цією Директивою, і які провадять подібні види діяльності з оцінювання відповідності, що охоплюють такі самі вибухові матеріали, відповідну інформацію щодо питань, пов’язаних з негативними та, на запит, позитивними результатами оцінювання відповідності.

Комісія забезпечує організацію обміну досвідом між національними органами держав-членів, відповідальними за політику в сфері нотифікації.

Комісія забезпечує, щоб належна координація і співпраця між органами, нотифікованими відповідно до цієї Директиви, були запроваджені й належно здійснювалися у формі секторальної групи нотифікованих органів.

Держави-члени забезпечують, безпосередню або через уповноважених представників, участь нотифікованих ними органів у роботі такої групи.

Статті 16-29 Регламенту (ЄС) № 765/2008 застосовують до вибухових матеріалів.

Держави-члени повинні вживати всіх належних заходів для забезпечення того, що вибухові матеріали можуть бути введені в обіг, тільки якщо вони не становлять загрози здоров’ю чи безпеці людей, за умов їх належного зберігання та використання за призначенням.

1. Якщо органи ринкового нагляду однієї держави-члена мають достатні підстави вважати, що вибуховий матеріал становить ризик для здоров’я чи безпеки людей, або для майна чи довкілля, вони здійснюють оцінювання щодо такого вибухового матеріалу, яке охоплює всі відповідні вимоги, установлені в цій Директиві. Відповідні суб’єкти господарювання співпрацюють, мірою необхідності, з органами ринкового нагляду з цією метою.

Якщо під час такого оцінювання, зазначеного у першому підпараграфі, органи ринкового нагляду виявляють, що вибуховий матеріал не відповідає вимогам, установленим у цій Директиві, вони невідкладно вимагають від відповідного суб’єкта господарювання вжити всіх належних коригувальних дій, щоб привести вибуховий матеріал у відповідність до таких вимог, вилучити вибуховий матеріал з ринку або відкликати його в розумний, сумірний характеру ризику, строк, відповідно до їхніх вказівок.

Органи ринкового нагляду відповідно інформують про це нотифікований орган.

Стаття 21 Регламенту (ЄС) № 765/2008 застосовується до заходів, зазначених у другому підпараграфі цього параграфа.

2. Якщо органи ринкового нагляду вважають, що невідповідність вимогам не обмежується територією їхньої держави, вони повідомляють Комісію та інші держави-члени про результати оцінювання, а також про дії, виконання яких вони вимагають від суб’єкта господарювання.

3. Суб’єкт господарювання забезпечує вжиття всіх належних коригувальних дій щодо всіх таких вибухових матеріалів, які він надав на ринку, на всій території Союзу.

4. Якщо відповідний суб’єкт господарювання не вживає необхідних коригувальних дій протягом періоду, зазначеного в другому підпараграфі параграфа 1, органи ринкового нагляду вживають усіх належних тимчасових заходів, щоб заборонити чи обмежити надання вибухового матеріалу на своїх національних ринках, вилучити вибуховий матеріал з обігу на своїх ринках або відкликати його.

Органи ринкового нагляду повинні невідкладно інформувати Комісію та інші держави-члени про такі заходи.

5. Інформація, зазначена у другому підпараграфі параграфа 4, повинна включати всі наявні відомості, зокрема, дані необхідні для ідентифікації невідповідного вибухового матеріалу, походження вибухового матеріалу, характер імовірної невідповідності та пов’язаного з цим ризику, характер і тривалість вжитих національних заходів і аргументи, наведені відповідним суб’єктом господарювання. Зокрема, органи ринкового нагляду повинні зазначити, чи є невідповідність наслідком однієї з таких причин:

(a) вибуховий матеріал не відповідає вимогам щодо здоров’я чи безпеки людини, або захисту майна чи довкілля; або

(b) наявність недоліків у гармонізованих стандартах, зазначених у статті 19, які надають презумпцію відповідності.

6. Держави-члени, інші ніж держава-член, що ініціює процедуру згідно з цією статтею, негайно повідомляють Комісію та інші держави-члени про будь-які ухвалені заходи та будь-яку додаткову інформацію, що є в їхньому розпорядженні та стосується невідповідності такого вибухового матеріалу вимогам, і, у разі незгоди з ухваленим національним заходом, про свої заперечення.

7. Якщо протягом трьох місяців з моменту одержання інформації, зазначеної в другому підпараграфі параграфа 4, ні жодна держава-член, ні Комісія не висунули заперечення стосовно тимчасового заходу, вжитого державою-членом, такий захід вважають обґрунтованим.

8. Держави-члени повинні забезпечити невідкладне застосування належних обмежувальних заходів, таких як вилучення вибухового матеріалу з ринку, до такого вибухового матеріалу.

1. Якщо після завершення процедури, визначеної в статті 42(3) і (4), висунуто заперечення проти заходу, ужитого державою-членом, або якщо Комісія вважає, що національний захід суперечить законодавству Союзу, Комісія негайно розпочинає консультації з державами-членами і відповідним суб’єктом господарювання чи відповідними суб’єктами господарювання та оцінює національний захід. На основі результатів такого оцінювання, Комісія ухвалює імплементаційний акт, що визначає чи є національний захід обґрунтованим.

Комісія адресує своє рішення всім державам-членам і негайно повідомляє їх та відповідного суб’єкта чи суб’єктів господарювання про це рішення.

2. Якщо національний захід уважається обґрунтованим, усі держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити вилучення вибухового матеріалу, що не відповідає вимогам, з обігу та інформують про це Комісію. Якщо національний захід вважають необгрунтованим, відповідна держава-член скасовує його.

3. Якщо національний захід вважається обґрунтованим і невідповідність вибухового матеріалу виникає через недоліки в гармонізованих стандартах, зазначених у пункті (b) статті 42(5) цієї Директиви, Комісія застосовує процедуру, передбачену статтею 11 Регламенту (ЄС) № 1025/2012.

1. Якщо після проведення оцінювання згідно зі статтею 42(1) держава-член виявляє, що, хоча вибуховий матеріал відповідає вимогам цієї Директиви, він становить ризик для здоров’я чи безпеки людей, або для майна чи довкілля, така держава-член вимагає від відповідного суб’єкта господарювання вжити всіх належних заходів, щоб забезпечити, що такий вибуховий матеріал після введення в обіг не становитиме більше такого ризику, вилучити вибуховий матеріал з обігу чи відкликати його протягом розумного, сумірного характеру ризику строку, який вона встановлює на власний розсуд.

2. Суб’єкт господарювання забезпечує вжиття коригувальних заходів щодо всіх таких вибухових матеріалів, які він надав на ринку на всій території Союзу.

3. Держава-член негайно інформує про це Комісію та інші держави-члени. Така інформація повинна охоплювати всі наявні відомості, зокрема, дані необхідні для ідентифікації такого вибухового матеріалу, походження і ланцюг постачання вибухового матеріалу, характер наявного ризику, характер ужитих національних заходів і тривалість їх застосування.

4. Комісія невідкладно розпочинає консультації з державами-членами і відповідним суб’єктом або суб’єктами господарювання та оцінює вжиті національні заходи. На основі результатів такого оцінювання Комісія за допомогою імплементаційних актів вирішує, чи є національний захід обґрунтованим, і, якщо це необхідно, пропонує належні заходи.

Імплементаційні акти, зазначені в першому підпараграфі цього параграфа, ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 49(3).

У разі належним чином обґрунтованої нагальної потреби, пов’язаної з захистом здоров’я та безпеки людей, або захистом майна чи довкілля, Комісія ухвалює негайно застосовні імплементаційні акти згідно з процедурою, зазначеною в статті 49(4).

5. Комісія адресує своє рішення всім державам-членам і негайно повідомляє їх та відповідного суб’єкта чи суб’єктів господарювання про це рішення.

1. Без обмеження статті 42, якщо держава-член виявляє одну із зазначених нижче невідповідностей, вона вимагає від відповідального суб’єкта господарювання усунути її:

(a) знак СЕ було нанесено з порушенням статті 30 Регламенту (ЄС) № 765/2008 або статті 23 цієї Директиви;

(b) знак СЕ не було нанесено;

(c) ідентифікаційний номер нотифікованого органу, якщо такий орган залучено на етапі контролю виробництва, було нанесено з порушенням статті 23 або не було нанесено;

(d) декларацію про відповідність вимогам ЄС не було складено;

(e) декларацію про відповідність вимогам ЄС складено неправильно;

(f) технічна документація відсутня або неповна;

(g) інформація, зазначена у статті 5(5) або статті 7(3), відсутня, неправдива або неповна;

(h) не виконані будь-які інші адміністративні вимоги, зазначені у статті 5 або статті 7.

2. Якщо невідповідність, зазначену в параграфі 1, не усунуто, відповідна держава-член уживає всіх належних заходів, щоб обмежити чи заборонити надання на ринку вибухового матеріалу або забезпечити його відкликання чи вилучення з обігу.

Комісія має повноваження ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 47 стосовно оновлення додатка I, щоб узгоджувати його з рекомендаціями ООН про перевезення небезпечних товарів.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти покладають на Комісію відповідно до умов, визначених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в статті 46, покладають на Комісію на п’ять років, починаючи з 18 квітня 2014 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше ніж за дев’ять місяців до закінчення п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжують на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статті 46, можуть бути відкликані в будь-який час Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані у такому рішенні. Рішення набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу або на пізнішу дату, вказану в рішенні. Воно не впливає на чинність будь-якого делегованого акту, що вже набув чинності.

4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 46, набуває чинності, лише якщо з боку Європейського Парламенту чи Ради впродовж двох місяців з дати повідомлення Європейського Парламенту й Ради про цей акт, не було висловлено жодних заперечень, або якщо ще до закінчення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не заперечуватимуть. Такий період подовжують ще на два місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, що встановлюють технічні механізми для застосування статті 11, зокрема типовий документ, який повинен використовуватися.

Ухвалення таких імплементаційних актів повинно відбуватися з дотриманням експертної процедури, про яку йдеться в статті 49(3) .

1. Комісії допомагає комітет з питань вибухових матеріалів цивільного призначення. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 4 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

3. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

4. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 8 разом зі статтею 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

5. Комісія проводить консультації з комітетом з будь-якого питання, щодо якого, згідно з Регламентом (ЄС) № 1025/2012 або будь-яким іншим законодавством Союзу, необхідні консультації галузевих експертів.

Крім того, комітет може вивчати будь-яке інше питання стосовно застосування цієї Директиви, що його піднімає або голова комітету, або представник держави-члена відповідно до своїх процедурних правил.

Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, застосовних у разі порушення суб’єктами господарювання положень національного законодавства, ухвалених відповідно до цієї Директиви, та вживають усіх заходів, необхідних для забезпечення виконання таких правил. Такі правила можуть включати кримінальні санкції за серйозні порушення.

Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримуючими.

1. Держави-члени не повинні перешкоджати наданню на ринку вибухових матеріалів, охоплених Директивою 93/15/ЄЕС , які відповідають вимогам зазначеної Директиви і які були введені в обіг до 20 квітня 2016 року.

2. Сертифікати, видані відповідно до Директиви 93/15/ЄЕС , є дійсними відповідно до цієї Директиви.

3. Директиву Комісії 2008/43/ЄС від 4 квітня 2008 року про встановлення відповідно до Директиви Ради 93/15/ЄЕС системи ідентифікації та відстеження вибухових матеріалів для цивільного застосування (-1) продовжують застосовувати, поки її не буде замінено інструментами, ухваленими згідно зі статтею 15 цієї Директиви.

1. Держави-члени ухвалюють і оприлюднюють закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для виконання пунктів 2, 7-13 і 15-24 статті 2, статей 3­10, статті 14(1), статей 15 і 16, пункту (i) пункту (a) статті 20, статей 21-27, статті 28(1)-(4), (6), (7), (10) і (11), статей 29-45, 50 і 51 і додатків III і IV, не пізніше 19 квітня 2016 року. Вони негайно надсилають Комісії текст зазначених інструментів.

Вони застосовують зазначені інструменти з 20 квітня 2016 року.

Якщо держави-члени ухвалюють зазначені інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Вони також повинні містити зауваження про те, що покликання у наявних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях на Директиву, скасовану цією Директивою, необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено, та яким чином має бути сформульовано це зауваження.

2. Держави-члени повідомляють Комісії текст основних положень національного законодавства, ухваленого у сфері, охопленій цією Директивою.

Директиву 93/15/ЄЕС зі змінами, внесеними регламентами, зазначеним у частині A додатка V, і Директиву 2004/57/ЄС скасувати з 20 квітня 2016 року без обмеження зобов’язань держав-членів щодо кінцевих строків транспозиції до національного законодавства та дат застосування директив, зазначених у частині B додатка V.

Покликання на скасовані директиви необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної у додатку VI.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Статтю 1, пункти 1, 3-6 і 14 статті 2, статті 11, 12 і 13, статтю 14(2), статті 17-19, пункти (ii)-(iv) пункту (a) і пункт (b) статті 20, статтю 28(5), (8) і (9), статті 46, 47, 48 і 49 та додатки I, II, V і VI застосовують з 20 квітня 2016 року.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Страсбурзі, 26 лютого 2014 року.