Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1972 від 11 грудня 2018 року про запровадження Європейського кодексу електронних комунікацій

Якщо Комісія протягом подальшого року з моменту затвердження будь-якої рекомендації, ухваленої відповідно до другого підпараграфа, не ухвалила рішення, вона має інформувати Європейський Парламент і Раду про підстави для цього, а також оприлюднити такі підстави.

1. Комісія повинна розробити та опублікувати в Офіційному віснику Європейського Союзу перелік необов’язкових стандартів або специфікацій, які слугуватимуть основою для заохочення гармонізованого надання електронних комунікаційних мереж, електронних комунікаційних послуг, пов’язаних засобів і пов’язаних послуг. У разі необхідності, Комісія може, після консультацій з Комітетом, заснованим Директивою (ЄС) 2015/1535, направити запит щодо розробки таких стандартів європейськими організаціями стандартизації (Європейський комітет зі стандартизації (CEN), Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (Cenelec) та Європейський інститут телекомунікаційних стандартів (ETSI)).

2. Держави-члени повинні заохочувати використання стандартів або специфікацій, зазначених в параграфі 1, для надання послуг, технічних інтерфейсів або мережевих функцій у тій мірі, яка є суворо необхідною для забезпечення взаємодійності послуг, наскрізного підключення, сприяння питанням зміни надавача послуг і перенесення номерів та ідентифікаторів, а також покращення свободи вибору для користувачів.

За відсутності опублікованих стандартів або специфікацій відповідно до параграфа 1, держави- члени мають заохочувати імплементацію стандартів або специфікацій, затверджених європейськими організаціями зі стандартизації.

За відсутності таких стандартів або специфікацій держави-члени повинні заохочувати імплементацію міжнародних стандартів або рекомендацій, ухвалених Міжнародним союзом електрозв’язку (МСЕ), Європейською конференцією адміністрацій зв’язку (СЕРТ), Міжнародною організацією зі стандартизації (КО) та Міжнародною електротехнічною комісією (IEC).

Якщо міжнародні стандарти існують, держави-члени повинні заохочувати європейські організації зі стандартизації використовувати їх або відповідні їх частини як основу для розроблюваних ними стандартів, за винятком випадків, коли такі міжнародні стандарти або відповідні частини були б неефективними.

Жодні стандарти або специфікації, зазначені в параграфі 1 або в цьому параграфі, не повинні перешкоджають доступу, який може вимагатися відповідно до цієї Директиви, де це можливо.

3. Якщо стандарти або специфікації, зазначені в параграфі 1, не були належним чином імплементовані, що призвело до того, що взаємодійність послуг в одній або декількох державах-членах не може бути забезпечена, то імплементація таких стандартів або специфікацій може ставати обов’язковою згідно з процедурою, встановленою в параграфі 4, виключно у тій мірі, що є суворо необхідною для забезпечення такої взаємодійності та для покращення свободи вибору для користувачів.

4. Якщо Комісія має намір зробити імплементацію деяких стандартів або специфікацій обов’язковою, вона публікує повідомлення в Офіційному віснику Європейського Союзу і запрошує усі відповідні сторони публічно надати свої коментарі. Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна зробити імплементацію відповідних стандартів обов’язковою, посилаючись на них як на обов’язкові стандарти в переліку стандартів або специфікацій, опублікованих в Офіційному віснику Європейського Союзу.

5. Якщо Комісія вважає, що стандарти або специфікації, зазначені в параграфі 1, більше не сприяють наданню гармонізованих електронних комунікаційних послуг, більше не відповідають потребам споживачів або перешкоджають технологічному розвитку, вона повинна вилучити їх зі списку стандартів або специфікацій, зазначеного у параграфі 1.

6. Якщо Комісія вважає, що стандарти або специфікації, зазначені в параграфі 4, більше не сприяють наданню гармонізованих електронних комунікаційних послуг, більше не відповідають потребам споживачів або перешкоджають технологічному розвитку, вона повинна за допомогою імплементаційних актів вилучити такі стандарти та специфікації зі списку стандартів або специфікацій, зазначеного у параграфі 1.

7. Імплементаційні акти, зазначені в параграфах 4 та 6 цієї статті, ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 118(4).

8. Ця стаття не застосовується до будь-яких основних вимог, специфікації інтерфейсу або гармонізованих стандартів, на які поширюється Директива 2014/53/ЄС.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг вживали належних та пропорційних технічних та організаційних заходів для належного управління ризиками, що виникають для безпеки мереж та послуг. Беручи до уваги сучасний рівень техніки, такі заходи повинні забезпечувати рівень безпеки, що відповідає наявним ризикам. Зокрема, для запобігання та мінімізації впливу інцидентів безпеки на користувачів та на інші мережі та послуги необхідно, де доцільно, вживати заходів, включаючи забезпечення шифрування.

Європейське агентство з питань мережевої та інформаційної безпеки ("ENISA") має сприяти, відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 526/2013 (-3), координації держав-членів з метою уникнення розбіжностей між національними вимогами, що можуть спричинити ризики для безпеки та бар’єри для внутрішнього ринку.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг без зайвої затримки повідомляли компетентний орган про інцидент безпеки, який суттєво вплинув на роботу мереж або послуг.

З метою визначення значущості впливу інциденту безпеки, за наявності, слід враховувати, зокрема, такі параметри:

(a) кількість користувачів, які постраждали від інциденту безпеки;

(b) тривалість інциденту безпеки;

(c) розмір території, що постраждала від інциденту безпеки;

(d) ступінь впливу на функціонування мережі або послуги;

(e) ступінь впливу на економічну та соціальну діяльність.

Якщо доцільно, відповідний компетентний орган має поінформувати компетентні органи інших держав-членів та ENISA. Відповідний компетентний орган може інформувати громадськість або вимагати цього від надавачів, якщо він приходить до висновку, що розкриття інформації про інцидент безпеки відповідає інтересам суспільства.

Один раз на рік відповідний компетентний орган повинен надати Комісії та ENISA підсумковий звіт про отримані повідомлення та заходи, вжиті відповідно до цього параграфа.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі виникнення особливої та істотної загрози інциденту безпеки в електронних комунікаційних мережах загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послугах, надавачі таких мереж або послуг інформували своїх користувачів, які можуть постраждати від такої загрози, про можливі захисні заходи або засоби захисту, які можуть вжити користувачі. Там, де це доцільно, надавачі також мають інформувати своїх користувачів про саму загрозу.

4. Ця стаття не обмежує дію Регламенту (ЄС) 2016/679 та Директиви 2002/58/ЄС .

5. Комісія, максимально враховуючи висновок ENISA, може ухвалювати імплементаційні акти, в яких детально описані технічні та організаційні заходи, зазначені в параграфі 1, а також обставини, формат і процедури, що застосовуються до вимог щодо повідомлення згідно з параграфом 2. Вони, наскільки це можливо, мають базуватись на європейських та міжнародних стандартах і не перешкоджати державам-членам ухвалювати додаткові вимоги для досягнення цілей, встановлених в параграфі 1.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб з метою імплементації статті 40 компетентні органи мали повноваження видавати обов’язкові до виконання розпорядження, включаючи ті, що стосуються заходів, необхідних для врегулювання інциденту безпеки або запобігання його виникненню, якщо виявлено суттєву загрозу, а також терміни їх реалізації надавачами електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали повноваження вимагати від надавачів електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг:

(a) надавати інформацію, необхідну для оцінювання безпеки їхніх мереж і послуг, включаючи задокументовані правила безпеки; і

(b) підпорядковуватися аудиту безпеки, який проводиться кваліфікованим незалежним органом або компетентним органом, і надавати його результати компетентному органу; вартість аудиту оплачується надавачем.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали всі повноваження, необхідні для розслідування випадків невідповідності та їх впливу на безпеку мереж і послуг.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, з метою імплементації статті 40, компетентні органи мали повноваження отримувати допомогу Групи реагування на інцидент комп’ютерної безпеки (далі - "CSIRT"), призначеної відповідно до статті 9 Директиви (ЄС) 2016/1148 стосовно питань, що підпадають під завдання CSIRT відповідно до пункту 2 додатка I до цієї Директиви.

5. Компетентні органи, у відповідних випадках та згідно з національним законодавством, мають консультуватись та співпрацювати з відповідними національними правоохоронними органами, компетентними органами у значенні статті 8(1) Директиви (ЄС) 2016/1148 та національними органами захисту даних.

1. Держави-члени можуть дозволяти компетентному органу встановлювати плату за права користування радіочастотним спектром або права встановлювати на об’єктах державної або приватної власності, над або під ними засоби, які використовують для надання електронних комунікаційних мереж або послуг та пов’язаних засобів, щоб забезпечити оптимальне використання таких ресурсів. Держави-члени повинні забезпечити, щоб така плата була об’єктивно виправданою, прозорою, недискримінаційною та пропорційною до її мети і повинні враховувати загальні цілі цієї Директиви.

2. Що стосується прав користування радіочастотним спектром, держави-члени мають прагнути забезпечити встановлення відповідної плати на рівні, що забезпечує ефективний розподіл та використання радіочастотного спектра, у тому числі шляхом:

(a) встановлення резервних цін у вигляді мінімальної плати за права користування радіочастотним спектром з урахуванням вартості таких прав з точки зору їх можливого альтернативного використання;

(b) врахування витрат, пов’язаних з прикріпленими до таких прав умовами;

(c) застосування, наскільки це можливо, домовленостей про оплату, пов’язаних з фактичною доступністю радіочастотного спектра для користування.

1. Держави-члени повинні забезпечити, якщо компетентний орган розглядає заяву про надання прав:

- на встановлення засобів на державній або приватній власності, над або під нею, суб’єкту господарювання, авторизованому надавати електронні комунікаційні мережі загального користування, або

- на встановлення засобів на державній або приватній власності, над або під нею, суб’єкту господарювання, авторизованому надавати інші електронні комунікаційні мережі, аніж електронні комунікаційні мережі загального користування,

щоб такий компетентний орган:

(a) діяв на основі простих, ефективних, прозорих і загальнодоступних процедур, що застосовуються без дискримінації і без затримки, і в будь-якому випадку ухвалював рішення протягом шести місяців з моменту подання заяви, крім випадків експропріації; і

(b) дотримувався принципів прозорості та недискримінації при прикріпленні умов до будь- яких таких прав.

Процедури, зазначені в пунктах (a) і (b), можуть відрізнятися залежно від того, чи надає заявник електронні комунікаційні мережі загального користування.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо або місцеві органи влади зберігають право власності або контролюють суб’єкти господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі загального користування або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, існувало ефективне структурне відокремлення функції, відповідальної за надання прав, зазначених у параграфі 1, від діяльності, пов’язаної з власністю або контролем.

1. Якщо оператор скористався правом, передбаченим згідно з національним законодавством, щодо встановлення засобів на державній або приватній власності, над чи під нею, або скористався процедурою експропріації або отримання права користування власністю, компетентні органи можуть накладати зобов’язання про спільне розміщення та спільне використання елементів мережі та пов’язаних засобів, встановлених на такій основі, з метою захисту навколишнього середовища, охорони здоров’я, громадської безпеки або для досягнення цілей планування міста та країни.

Зобов’язання щодо спільного розміщення або спільного використання елементів мережі та встановлених засобів і спільного використання майна може бути накладено лише після відповідного періоду громадських консультацій, протягом якого всім зацікавленим сторонам буде надана можливість висловити свої думки, і лише у конкретних сферах, де таке використання вважається необхідним для досягнення цілей, передбачених у першому підпараграфі. Компетентні органи можуть встановлювати спільне використання таких засобів або майна, включаючи землю, будівлі, кабельні вводи будівель, кабельні мережі будівель, щогли, антени, вежі та інші допоміжні споруди, канали, кабелепроводи, люки, шафи або заходи, що сприяють координації публічних будівельних робіт. У разі необхідності держава- член може призначити національний регуляторний або інший компетентний орган для виконання одного або декількох з таких завдань:

(a) координування процесу, передбаченого цією статтею;

(b) функціонування в якості єдиного інформаційного пункту;

(c) встановлення правил розподілу витрат за спільне використання засобів або власності та координацію будівельних робіт.

2. Заходи, вжиті компетентним органом відповідно до цієї статті, повинні бути об’єктивними, прозорими, недискримінаційними та пропорційними. Там, де це доцільно, такі заходи мають здійснюватися у координації з національними регуляторними органами.

1. Беручи належним чином до уваги той факт, що радіочастотний спектр є суспільним благом, що має важливу соціальну, культурну та економічну цінність, держави-члени повинні забезпечити ефективне управління радіочастотним спектром для надання електронних комунікаційних мереж та послуг на їхній території відповідно до статей 3 та 4. Вони повинні забезпечити, щоб розподіл, видача загальної авторизації та надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром для електронних комунікаційних мереж та послуг компетентними органами здійснювалися на основі об’єктивних, прозорих, про-конкурентних, недискримінаційних та пропорційних критеріїв.

При застосуванні цієї статті держави-члени повинні дотримуватись відповідних міжнародних угод, включаючи Регламенти радіозв’язку МСЕ та інші угоди, підписані в рамках МСЕ, що стосуються радіочастотного спектра, наприклад, домовленість, досягнуту на Регіональній конференції з питань радіозв’язку 2006 року, і можуть брати до уваги політичні міркування.

2. Держави-члени повинні сприяти гармонізації використання радіочастотного спектра електронними комунікаційними мережами та послугами по всьому Союзу, відповідно до необхідності забезпечення їх дієвого та ефективного використання, для досягнення переваг для споживача, таких, як конкуренція, економія на масштабах та взаємодійність мереж і послуг. При цьому вони діють відповідно до статті 4 цієї Директиви та Рішення № 676/2002/ЄС, зокрема:

(a) забезпечуючи бездротове широкосмугове покриття своєї національної території та населення з високою якістю та швидкістю, а також покриття основних національних та європейських транспортних шляхів, включаючи транс’європейську транспортну мережу, як зазначено у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1315/2013 (-4);

(b) сприяючи швидкому розвитку в Союзі нових бездротових комунікаційних технологій і програмних застосунків, в тому числі, у відповідних випадках, із застосуванням міжсекторального підходу;

(c) забезпечуючи передбачуваність та послідовність надання, продовження, зміни, обмеження та позбавлення прав користування радіочастотним спектром з метою сприяння довгостроковим інвестиціям;

(d) забезпечуючи запобігання транскордонним чи національним шкідливим завадам відповідно до статей 28 та 46, а також вживаючи відповідних попереджувальних та коригувальних заходів з цією метою;

(e) сприяючи спільному використанню радіочастотного спектра для подібних або різних видів використання радіочастотного спектра відповідно до законодавства про конкуренцію;

(f) застосовуючи найбільш відповідну та найменш обтяжливу систему авторизації, що є можливою відповідно до статті 46, таким чином, щоб максимізувати гнучкість, спільне використання та ефективність використання радіочастотного спектра;

(g) застосовуючи правила надання, передачі, продовження, зміни та позбавлення прав користування радіочастотним спектром, які чітко та прозоро встановлені з метою гарантування регуляторної визначеності, послідовності та передбачуваності;

(h) дотримуючись послідовності та передбачуваності в усьому Союзі стосовно дозволеного способу використання радіочастотного спектра для захисту здоров’я населення з урахуванням Рекомендації 1999/519/ЄС.

Для цілей першого підпараграфа і в контексті розробки технічних імплементаційних заходів для смуги радіочастотного спектра згідно з рішенням № 676/2002/ЄС, Комісія може направити RSPG запит щодо ухвалення висновку, що рекомендує найбільш прийнятні режими авторизації для використання радіочастотного спектра у такій смузі частот або її частинах. Якщо доцільно і з максимальним урахуванням такого висновку, Комісія може ухвалити рекомендацію з метою сприяння послідовному підходу в Союзі стосовно режимів авторизації для використання такої смуги частот.

Якщо Комісія розглядає питання про вжиття заходів у відповідності до статті 39(1), (4), (5) та (6), вона може направити RSPG запит щодо ухвалення висновку стосовно наслідків будь-якого такого стандарту або специфікації для координації, гармонізації та доступності радіочастотного спектра. Комісія зобов’язана максимально враховувати висновок RSPG при ухваленні будь- яких подальших кроків.

3. У разі відсутності ринкового попиту на національному або регіональному рівні на використання смуги в гармонізованому радіочастотному спектрі держави-члени можуть дозволити альтернативне використання всієї або частини такої смуги, включаючи наявні види використання, відповідно до параграфів 4 та 5 цієї статті, за умови, що:

(a) висновок про відсутність ринкового попиту на використання такої смуги базується на публічних консультаціях згідно зі статтею 23, включаючи прогноз ринкового попиту;

(b) таке альтернативне використання не заважає або не перешкоджає доступності або використанню такої смуги в інших державах-членах; і

(c) відповідна держава-член належним чином враховує довгострокову доступність або використання такої смуги в Союзі та економію на масштабах для обладнання, що є результатом використання гармонізованого радіочастотного спектра в Союзі.

Будь-яке рішення щодо альтернативного використання у виняткових випадках має підлягати регулярному перегляду і в будь-якому випадку негайно переглядається за належним чином обґрунтованим запитом потенційного користувача до компетентного органу щодо використання смуги відповідно до технічного імплементаційного заходу. Держава-член інформує Комісію та інші держави-члени про ухвалене рішення та його підстави, а також про результати будь-якого його перегляду.

4. Без обмеження дії другого підпараграфа, держави-члени повинні забезпечити, щоб усі види технологій, що використовуються для надання електронних комунікаційних мереж або послуг, могли бути використані в радіочастотному спектрі, заявленому для надання електронних комунікаційних послуг у їхньому Національному плані розподілу частот відповідно до права Союзу.

Держави-члени можуть, однак, передбачати пропорційні та недискримінаційні обмеження для окремих типів радіомережі або технології бездротового доступу, що використовуються для електронних комунікаційних послуг, де це необхідно для того, щоб:

(a) уникати шкідливих завад;

(b) захищати здоров’я населення від електромагнітних полів, максимально враховуючи Рекомендацію 1999/519/ЄС;

(c) забезпечувати технічну якість обслуговування;

(d) забезпечувати максимізацію спільного використання радіочастотного спектра;

(e) підтримувати ефективне користування радіочастотним спектром; або

(f) забезпечувати виконання цілей загального інтересу відповідно до параграфа 5.

5. Без обмеження другого підпараграфа, держави-члени повинні забезпечити, щоб усі види електронних комунікаційних мереж або послуг могли надаватися в радіоспектрі, заявленому як доступний для електронних комунікаційних послуг у їхньому Національному плані розподілу частот відповідно до права Союзу. Держави-члени можуть, однак, передбачити пропорційні та недискримінаційні обмеження для видів електронних комунікаційних послуг, що надаватимуться, включаючи, у разі необхідності, виконання вимог відповідно до Регламенту радіозв’язку МСЕ.

Заходи, які вимагають надання електронних комунікаційних послуг у певній смузі частот, доступних для електронних комунікаційних послуг, мають бути обґрунтованими для забезпечення виконання цілей загального інтересу, встановлених державами-членами відповідно до права Союзу, включаючи, але не обмежуючись:

(a) безпеку життя;

(b) сприяння соціальній, регіональній або територіальному згуртуванню;

(c) уникнення неефективного використання радіочастотного спектра; або

(d) сприяння культурному та мовному розмаїттю та плюралізму засобів масової інформації, наприклад, надання послуг радіо- та телевізійного мовлення.

Захід, що забороняє надання будь-якої іншої електронної комунікаційної послуги у певній смузі частот, може вживатись лише у випадках, коли це обґрунтовується необхідністю захисту служб охорони життя. Держави-члени можуть, у виняткових випадках, також розширювати дію такого заходу з метою виконання інших цілей загального інтересу, встановлених державами- членами відповідно до права Союзу.

6. Держави-члени повинні регулярно переглядати необхідність обмежень, зазначених у параграфах 4 і 5, і оприлюднювати результати таких переглядів.

7. Обмеження, встановлені до 25 травня 2011 року, повинні бути приведеними у відповідність до параграфів 4 та 5 до 20 грудня 2018 року.

1. Держави-члени повинні сприяти користуванню радіочастотним спектром, включаючи спільне користування, відповідно до загальної авторизації і обмежувати надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром ситуаціями, коли такі права необхідні для максимального ефективного користування спектром з огляду на попит та із врахуванням критеріїв, викладених у другому підпараграфі. У всіх інших випадках вони встановлюють умови користування радіочастотним спектром у загальній авторизації.

З цією метою держави-члени повинні ухвалювати рішення щодо найбільш прийнятного режиму авторизації користування радіочастотним спектром, з урахуванням:

(a) специфічних характеристик відповідного радіочастотного спектра;

(b) необхідності захисту від шкідливих завад;

(c) створення надійних умов для спільного користування радіочастотним спектром, де це необхідно;

(d) необхідності забезпечити технічну якість комунікацій або послуг;

(e) цілей загального інтересу, встановлених державами-членами відповідно до права Союзу;

(f) необхідності гарантувати ефективне користування радіочастотним спектром.

При розгляді питання стосовно видачі загальної авторизації або надання індивідуальних прав користування гармонізованим радіочастотним спектром з урахуванням технічних імплементаційних заходів, вжитих відповідно до статті 4 Рішення № 676/2002/ЄС, держави- члени повинні намагатись звести до мінімуму проблеми шкідливих завад, у тому числі у випадках спільного користування радіочастотним спектром на основі поєднання загальної авторизації та індивідуальних прав користування.

У відповідних випадках держави-члени мають розглядати можливість дозволити користування радіочастотним спектром на основі поєднання загальної авторизації та індивідуальних прав користування, беручи до уваги ймовірний вплив різного поєднання загальної авторизації та індивідуальних прав користування та поступового їх переміщення з однієї категорії у іншу на конкуренцію, інновації та вихід на ринок.

Держави-члени мають прагнути мінімізувати обмеження користування радіочастотним спектром, приділяючи належну увагу технологічним рішенням для управління шкідливими завадами, щоб встановлювати найменш обтяжливий режим авторизації.

2. При ухваленні рішення відповідно до параграфа 1 з метою полегшення спільного користування радіочастотним спектром компетентні органи забезпечують чітке визначення умов для спільного користування радіочастотним спектром. Такі умови мають сприяти ефективному користуванню радіочастотним спектром, конкуренції та інноваціям.

1. Компетентні органи мають включати умови в індивідуальні права користування радіочастотним спектром відповідно до статті 13(1) таким чином, щоб забезпечити оптимальне та найбільш ефективне користування радіочастотним спектром. Перед наданням або продовженням таких прав вони повинні чітко встановити будь-які такі умови, включно з необхідним рівнем користування та можливістю виконувати таку вимогу шляхом продажу або лізингу, щоб забезпечити виконання таких умов відповідно до статті 30. Умови, включені до продовження прав користування радіочастотним спектром, не повинні надавати неправомірні переваги наявним власникам таких прав.

Такі умови повинні визначати застосовні параметри, включаючи будь-який кінцевий термін для реалізації прав користування, невиконання яких надало б право компетентному органу позбавити права користування або вжити інші заходи.

Компетентні органи повинні своєчасно та у відкритий спосіб консультуватися та інформувати зацікавлені сторони про умови, включені до індивідуальних прав користування, до моменту їх встановлення. Вони заздалегідь мають визначати та інформувати зацікавлені сторони у прозорий спосіб про критерії оцінювання виконання таких умов.

2. При включенні умов до індивідуальних прав користування радіочастотним спектром компетентні органи можуть, зокрема, з метою забезпечення дієвого та ефективного користування радіочастотним спектром або для сприяння розширенню покриття, передбачати такі можливості:

(a) спільне використання пасивної або активної інфраструктури, яка базується на радіоспектрі, або самого радіочастотного спектра;

(b) угоди про доступ до комерційного роумінгу;

(c) спільне розгортання інфраструктури для надання мереж або послуг, які спираються на користування радіочастотним спектром.

Компетентні органи мають не перешкоджати спільному користуванню радіочастотним спектром в умовах, включених до прав користування радіочастотним спектром. Виконання суб’єктами господарювання умов, встановлених згідно з цим параграфом, залишається предметом законодавства про конкуренцію.

1. Якщо необхідно надавати індивідуальні права користування радіочастотним спектром, держави-члени повинні надати такі права на запит будь-якому суб’єкту господарювання для надання електронних комунікаційних мереж або послуг на підставі загальної авторизації, зазначеної в статті 12, з урахуванням статті 13, пункту (c) статті 21(1) та статті 55 та будь-яких інших правил, що забезпечують ефективне використання таких ресурсів відповідно до цієї Директиви.

2. Без обмеження конкретних критеріїв і процедур, ухвалених державами-членами для надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром надавачам послуг радіо- або телевізійного мовлення з метою досягнення цілей загального інтересу відповідно до права Союзу, індивідуальні права користування радіочастотним спектром мають надаватись через відкриті, об’єктивні, прозорі, недискримінаційні та пропорційні процедури та відповідно до статті 45.

3. Виняток із вимоги щодо відкритих процедур може застосовуватися, коли надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром надавачам послуг радіо- та телевізійного мовлення є необхідним для досягнення цілей загального інтересу, встановлених державами-членами відповідно до права Союзу.

4. Компетентні органи мають розглядати заявки на отримання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром в контексті процедур відбору відповідно до об’єктивних, прозорих, пропорційних і недискримінаційних критеріїв прийнятності, які визначаються заздалегідь і відображають умови, які будуть включені до таких прав. Компетентні органи повинні мати можливість вимагати від заявників всю необхідну інформацію для того, щоб на основі таких критеріїв оцінити їхню здатність дотримуватися відповідних умов. Якщо компетентний орган приходить до висновку, що заявник не володіє необхідними можливостями, він повинен ухвалити належним чином обґрунтоване рішення з цього приводу.

5. При наданні індивідуальних прав користування радіочастотним спектром держави-члени мають визначити, чи такі права можуть передаватися або надаватися в оренду власником прав і за яких умов. Статті 45 та 51 застосовуються.

6. Компетентний орган повинен ухвалити, повідомити та оприлюднити рішення про надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром якнайшвидше після отримання повністю оформленої заявки та протягом шести тижнів у випадку радіочастотного спектра, заявленого як доступний для електронних комунікаційних послуг у Національному плані розподілу частот. Такий строк не повинен обмежувати дію статті 55(7) та будь-які міжнародні угоди, що стосуються користування радіочастотним спектром або орбітальних позицій.

1. Якщо держави-члени дозволяють користування радіочастотним спектром шляхом надання індивідуальних прав користування на обмежений період часу, вони повинні забезпечити, щоб право користування надавалося на період, який є прийнятним з огляду на цілі, які переслідуються відповідно до статті 55(2), беручи до уваги необхідність забезпечення конкуренції, а також, зокрема, дієвого та ефективного користування радіочастотним спектром, сприяння інноваціям та ефективним інвестиціям, у тому числі шляхом надання відповідного періоду для амортизації інвестицій.

2. Якщо держави-члени надають індивідуальні права користування радіочастотним спектром, для яких гармонізовані умови користування були встановлені технічними імплементаційними заходами відповідно до Рішення № 676/2002/ЄС, для забезпечення можливості його використання для бездротових широкосмугових електронних комунікаційних послуг ("бездротові широкосмугові послуги") на обмежений період, вони повинні забезпечити регуляторну передбачуваність для власників прав користування протягом періоду не менше 20 років щодо умов для інвестування в інфраструктуру, що спирається на користування таким радіочастотним спектром, з урахуванням вимог, зазначених у параграфі 1 цієї статті. Ця стаття застосовується, якщо доцільно, з урахуванням будь-яких змін до умов, пов’язаних з такими правами користування відповідно до статті 18.

З цією метою держави-члени повинні забезпечити, щоб такі права були дійсними протягом не менше 15 років і передбачали, якщо це необхідно для дотримання першого підпараграфа, належне продовження строку їхньої дії відповідно до умов, викладених у цьому параграфі.

Держави-члени повинні робити доступними загальні критерії продовження строку дії прав користування, у прозорий спосіб для всіх зацікавлених сторін перед наданням прав користування, як частину умов, встановлених відповідно до статті 55(3) та (6). Такі загальні критерії стосуються:

(a) необхідності забезпечення дієвого та ефективного користування відповідним радіочастотним спектром, цілей, переслідуваних у пунктах (a) та (b) статті 45(2), або необхідності досягнення цілей загального інтересу, пов’язаних із забезпеченням безпеки життя, громадського порядку, громадської безпеки або оборони; і

(b) необхідності забезпечення не викривленої конкуренції.

Щонайменше за два роки до закінчення початкового строку дії індивідуального права користування компетентний орган повинен здійснити об’єктивне та перспективне оцінювання загальних критеріїв, встановлених для продовження строку дії такого права користування, враховуючи пункт (c) статті 45(2). За умови, що компетентний орган не ініціював процедуру примусового виконання через недотримання умов, передбачених правами користування згідно зі статтею 30, він повинен продовжити строк дії права користування, якщо він не дійшов висновку, що таке продовження не відповідає загальним критеріям, викладеним у пунктах (a) або (b) третього підпараграфа цього параграфа.

Будь-який захід відповідно до цього параграфа має бути пропорційним, недискримінаційним, прозорим і обґрунтованим.

На основі такого оцінювання компетентний орган повинен повідомити власника права про те, чи буде надано продовження строку дії права користування.

Якщо таке продовження не надається, компетентний орган повинен застосувати статтю 48 для надання прав користування для такої окремої смуги радіочастотного спектра.

Як відступ від статті 23 зацікавлені сторони повинні мати можливість протягом щонайменше трьох місяців коментувати будь-який проект заходу відповідно до третього і четвертого підпараграфів цього параграфа.

Цей параграф не обмежує застосування статей 19 і 30.

При встановленні плати за права користування держави-члени повинні враховувати механізм, передбачений цим параграфом.

3. Якщо це належним чином обґрунтовано, держави-члени можуть відступати від параграфа 2 цієї статті у таких випадках:

(a) на обмежених географічних територіях, де доступ до високошвидкісних мереж є суттєво недостатнім або відсутнім, і є необхідним для забезпечення досягнення цілей статті 45(2);

(b) для окремих короткострокових проектів;

(c) для експериментального використання;

(d) для використання радіочастотного спектра, який згідно зі статтею 45(4) і (5) може співіснувати з бездротовими широкосмуговими послугами; або

(e) для альтернативних видів користування радіочастотним спектром відповідно до статті 45(3).

4. Держави-члени можуть коригувати строк дії прав користування, передбачений цією статтею, щоб забезпечити одночасне закінчення строків дії прав в одній або декількох смугах.

1. Національні регуляторні або інші компетентні органи, повинні своєчасно ухвалювати рішення про продовження дії індивідуальних прав користування гармонізованим радіочастотним спектром до закінчення строку дії таких прав, за винятком випадків, коли на момент розподілу таких прав можливість продовження їх дії була чітко виключена. З цією метою такі органи повинні оцінити необхідність такого продовження строку дії за власною ініціативою або за запитом власника права, в останньому випадку - не раніше ніж за п’ять років до закінчення строку дії таких прав. Це не повинно обмежувати положення щодо продовження строку дії, що застосовуються до наявних прав.

2. При ухваленні рішення відповідно до параграфа 1 цієї статті компетентні органи, зокрема, повинні взяти до уваги:

(a) виконання цілей, викладених у статті 3, статті 45(2) та статті 48(2), а також цілей державної політики відповідно до права Союзу або національного права;

(b) здійснення технічного імплементаційного заходу, ухваленого відповідно до статті 4 Рішення № 676/2002/ЄС;

(c) перегляд належної реалізації умов, включених до такого права;

(d) необхідність сприяти конкуренції або уникати будь-якого її викривлення відповідно до статті 52;

(e) необхідність забезпечення більш ефективного користування радіочастотним спектром у зв’язку з еволюцією технологій або ринку;

(f) необхідність уникати серйозних перебоїв в обслуговуванні.

3. При розгляді можливого продовження дії індивідуальних прав користування гармонізованим радіочастотним спектром, для яких кількість прав користування обмежена відповідно до параграфа 2 цієї статті, компетентні органи повинні проводити відкриту, прозору та недискримінаційну процедуру і, серед іншого:

(a) надавати всім зацікавленим сторонам можливість висловити свою позицію шляхом проведення публічних консультацій відповідно до статті 23; і

(b) чітко зазначати причини для такого можливого продовження дії.

Національний регуляторний або інший компетентний орган повинен враховувати будь-які докази, що виникають в результаті консультацій відповідно до першого підпараграфа цього параграфа стосовно ринкового попиту з боку суб’єктів господарювання, інших, аніж ті, що володіють правами користування радіочастотним спектром у відповідній смузі частот, при ухваленні рішення про продовження дії права користування або організації нової процедуру відбору з метою надання прав користування відповідно до статті 55.

4. Рішення продовжити дію індивідуальних прав користування гармонізованим радіочастотним спектром може супроводжуватися переглядом плати, а також інших положень і умов, що включаються до нього. Якщо доцільно, національні регуляторні або інші компетентні органи можуть коригувати плату за права користування відповідно до статті 42.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб суб’єкти господарювання могли передавати або надавати в оренду іншим суб’єктам господарювання індивідуальні права користування радіочастотним спектром.

Держави-члени можуть визначити, що цей параграф не застосовується, коли індивідуальне право користування радіочастотним спектром початково було надане суб’єкту господарювання безкоштовно або призначене для здійснення мовлення.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наміри суб’єкта господарювання передати або надати в оренду права користування радіочастотним спектром, а також їх фактичне передання повідомлялися компетентному органу відповідно до національних процедур і оприлюднювалося. У разі гармонізованого радіочастотного спектра будь-яка така передача має відповідати такому гармонізованому використанню.

3. Держави-члени повинні дозволити передачу або оренду прав користування радіочастотним спектром, якщо зберігаються початкові умови, включені до прав користування. Без обмеження необхідності забезпечити відсутність викривлення конкуренції, зокрема, відповідно до статті 52, держави-члени повинні:

(a) визначати для передачі та оренди прав найменш обтяжливу процедуру;

(b) не відмовляти в оренді прав користування радіочастотним спектром, якщо орендодавець зобов’язується зберігати відповідальність за дотримання початкових умов прав користування;

(c) не відмовляти у передачі прав користування радіочастотним спектром, якщо немає очевидного ризику того, що новий власник не може виконати початкові умови прав користування.

Будь-яке адміністративне стягнення, встановлене для суб’єктів господарювання у зв’язку з обробкою заявки на передачу або оренду прав користування радіочастотним спектром, повинно відповідати статті 16.

Пункти (a), (b) і (c) першого підпараграфа не обмежують компетенції держав-членів у будь-який час у примусовому порядку забезпечувати дотримання умов, включених до прав користування, як стосовно орендодавця, так і орендаря відповідно до національного права.

Компетентні органи повинні сприяти передачі або оренді прав користування радіочастотним спектром шляхом розгляду будь-якого запиту щодо своєчасної адаптації умов, включених до прав, та забезпечення того, щоб такі права або відповідний радіочастотний спектр могли бути максимально поділені на частини або дезагреговані.

Враховуючи будь-яку передачу або оренду прав користування радіочастотним спектром, компетентні органи зобов’язані оприлюднювати відповідну детальну інформацію, включену до прав, що підлягають комерційній реалізації, в стандартизованому електронному форматі, коли такі права створюються, і зберігати таку інформацію, поки існують права.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, що визначають відповідну детальну інформацію.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).

1. Національні регуляторні та інші компетентні органи повинні сприяти ефективній конкуренції та уникати викривлення конкуренції на внутрішньому ринку при ухваленні рішень про надання, зміну або продовження дії прав користування радіочастотним спектром для електронних комунікаційних мереж і послуг відповідно до цієї Директиви.

2. Якщо держави-члени надають, змінюють або продовжують дію прав користування радіочастотним спектром, їх національні регуляторні або інші компетентні органи відповідно до рекомендації, наданої національним регуляторним органом, можуть вживати належних заходів, таких як:

(a) обмеження кількості смуг радіочастотного спектра, на які надаються права користування будь-якому суб’єкту господарювання, або, в обґрунтованих випадках, включення умов при наданні таких прав користування, таких як надання оптового доступу, національного або регіонального роумінгу, в окремих смугах або окремих групах смуг частот з подібними характеристиками;

(b) резервування, якщо це доречно і обґрунтовано з урахуванням конкретної ситуації на національному ринку, певної частини смуги радіочастотного спектра або групи смуг для розподілу новим учасникам;

(c) відмова у наданні нових прав користування радіочастотним спектром або наданні дозволу на нові види користування радіочастотами в окремих смугах, включення умов при наданні нових прав користування радіочастотним спектром або авторизація нових видів користування радіочастотним спектром, щоб уникнути викривлення конкуренції через будь-який розподіл частот, передачу або накопичення прав користування;

(d) включення умов, що забороняють або встановлюють умови передачі прав користування радіочастотним спектром, яка не підлягає Союзному або національному контролю за злиттям, якщо така передача прав може призвести до значної шкоди конкуренції;

(e) внесення змін до наявних прав у відповідності до цієї Директиви, якщо це необхідно для того, щоб виправити деформацію конкуренції, до якої призвела будь-яка передача або накопичення прав користування радіочастотним спектром.

Національні регуляторні та інші компетентні органи, беручи до уваги ринкові умови та наявні контрольні показники, ґрунтують свої рішення на об’єктивній та перспективній оцінці ринкових конкурентних умов стосовно того, чи є такі заходи необхідними для підтримки або досягнення ефективної конкуренції, і ймовірні наслідки таких заходів для існуючих та майбутніх інвестицій учасників ринку, зокрема, для розгортання мережі. При цьому вони повинні враховувати підхід до аналізу ринку, викладений у статті 67(2).

3. При застосуванні параграфа 2 цієї статті національні регуляторні та інші компетентні органи повинні діяти відповідно до процедур, передбачених у статтях 18, 19, 23 і 35.

1. Держави-члени повинні співпрацювати з метою координації використання гармонізованого радіочастотного спектра для електронних комунікаційних мереж і послуг у Союзі з належним урахуванням різних ситуацій на національних ринках. Це може включати визначення однієї, або, залежно від випадку, декількох спільних дат, до яких використання визначеного гармонізованого радіочастотного спектра має бути дозволено.

2. Якщо гармонізовані умови встановлювалися технічними імплементаційними заходами у відповідності до Рішення № 676/2002/ЄС з метою забезпечення використання радіочастотного спектра для бездротових широкосмугових мереж і послуг, держави-члени повинні дозволити використання такого радіочастотного спектра якомога швидше і не пізніше, ніж через 30 місяців після ухвалення такого заходу, або якомога швидше після скасування будь-якого рішення про дозвіл на альтернативні види використання на виключній основі відповідно до статті 45(3) цієї Директиви. Це не обмежує дію Рішення (ЄС) 2017/899 та права законодавчої ініціативи Комісії.

3. Держава-член може відтермінувати строк, передбачений у параграфі 2 цієї статті, для конкретної смуги частот за таких обставин:

(a) в обсязі, обґрунтованому обмеженням використання такої смуги на підставі цілей загального інтересу, передбачених у пункті (a) або (d) статті 45(5);

(b) у випадку невирішених питань транскордонної координації, що призводять до шкідливих завад з третіми країнами, за умови, що держава-член, що зазнала негативного впливу, у відповідних випадках, звернулася по допомогу Союзу відповідно до статті 28(5);

(c) забезпечення національної безпеки і оборони; або

(d) форс-мажорні обставини.

Відповідна держава-член має переглядати таке відтермінування принаймні кожні два роки.

4. Держава-член може відтермінувати строк, передбачений у параграфі 2, для окремої смуги в межах необхідного та до 30 місяців у разі:

(a) невирішених питань транскордонної координації, що призводять до шкідливих завад між державами-членами, за умови, що держава-член, яка зазнала негативної дії, вчасно вживає всіх необхідних заходів відповідно до статті 28 (3) і (4);

(b) необхідності забезпечення і складності такого забезпечення технічного переходу наявних користувачів такої смуги.

5. У випадку відтермінування відповідно до параграфа 3 або 4, зацікавлена держава-член своєчасно інформує інші держави-члени та Комісію, із зазначенням причин.

1. До 31 грудня 2020 року для наземних систем, здатних надавати послуги бездротового широкосмугового зв’язку, держави-члени, де це необхідно для полегшення розгортання 5G, вживають усіх необхідних заходів для того, щоб:

(a) реорганізувати та дозволити використання достатньо великих блоків смуги 3,4-3,8 ГГц;

(b) дозволити користування принаймні 1 ГГц смуги 24,25-27,5 ГГц, за умови, що існують чіткі докази ринкового попиту та відсутності значних обмежень для переходу наявних користувачів або вивільнення смуги.

2. Держави-члени можуть, однак, продовжити термін, встановлений у параграфі 1 цієї статті, якщо це обґрунтовано, відповідно до статті 45(3) або статті 53(2), (3) або (4).

3. Заходи, вжиті відповідно до параграфа 1 цієї статті, мають відповідати гармонізованим умовам, встановленим технічними імплементаційними заходами відповідно до статті 4 Рішення № 676/2002/ЄС.

Стаття 55

Порядок обмеження кількості прав користування радіочастотним спектром, що надаються

1. Без обмеження статті 53, якщо держава-член приходить до висновку, що право користування радіочастотним спектром не може підпадати під загальну авторизацію, і якщо вона розглядає питання про обмеження кількості прав користування радіочастотним спектром, що надаються, вона, серед іншого:

(a) чітко зазначає причини обмеження прав користування, зокрема, приділяючи належну увагу необхідності максимізації переваг для користувачів та сприяння розвитку конкуренції, та переглядає, у разі необхідності, обмеження через регулярні проміжки часу або за розумним запитом суб’єктів господарювання, що зазнали впливу;