Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/101/ЄС від 16 вересня 2009 року про узгодження гарантій, що їх для захисту інтересів учасників і третіх осіб вимагають держави-члени від компаній у розумінні другого параграфа статті 48 Договору, для забезпечення рівнозначності таких гарантій

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 44(2)(g),

Беручи до уваги Загальну програму щодо скасування обмежень свободи підприємницької діяльності (- 1), зокрема її розділ VI,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 2),

Діючи згідно з процедурою, передбаченою у статті 251 Договору (- 3),

Оскільки:

(1) Першу Директиву Ради 68/151/ЄЕС від 9 березня 1968 року про узгодження гарантій, що їх для захисту інтересів учасників та інших осіб вимагають держави-члени від компаній у розумінні другого параграфа статті 58 Договору, для забезпечення рівнозначності таких гарантій на всій території Співтовариства (- 4) було суттєво змінено декілька разів (- 5). В інтересах ясності та раціональності таку Директиву необхідно кодифікувати.

(2) Узгодження національних положень щодо розкриття корпоративної інформації, дійсності зобов’язань акціонерних компаній або інших компаній з обмеженою відповідальністю, а також нікчемності таких компаній має особливе значення, зокрема для захисту інтересів третіх осіб.

(3) Основні документи компанії необхідно розкривати для того, щоб треті особи могли ознайомитися з їхнім змістом та іншою інформацією стосовно компанії, особливо з відомостями про осіб, що уповноважені приймати зобов’язання від імені компанії.

(4) Без обмеження суттєвих вимог та формальностей, передбачених національним законодавством держав-членів, компанії повинні мати можливість обирати, чи подавати обов’язкові документи і дані в паперовій або електронній формі.

(5) Заінтересовані особи повинні мати можливість отримувати копію таких документів і даних з реєстру у паперовій та електронній формах.

(6) Необхідно дозволити державам-членам ухвалювати рішення про ведення національного бюлетеня, визначеного для публікування обов’язкових документів і даних у паперовій або електронній формі, або передбачати їх розкриття за допомогою рівнозначно ефективних засобів.

(7) Транскордонний доступ до інформації про компанію необхідно полегшити шляхом дозволу добровільної реєстрації необхідних документів і відомостей іншими мовами, на додаток до обов’язкового розкриття інформації однією з мов, дозволених у державі-члені компанії. Треті особи, що діють добросовісно, повинні мати можливість покладатись на такі переклади.

(8) Необхідно уточнити, що передбачені у цій Директиві обов’язкові дані повинні зазначатись у всіх листах та на всіх бланках замовлень компанії незалежно від того, чи вони мають паперову або будь-яку іншу форму. З огляду на технологічний розвиток також доцільно передбачити розміщення таких даних на будь-якому веб-сайті компанії.

(9) Захист третіх осіб необхідно забезпечити положеннями, що максимально обмежують підстави, на яких взяті на себе компанією зобов’язання є недійсними.

(10) Для забезпечення визначеності законодавства щодо відносин між компанією і третіми особами та між учасниками необхідно обмежити випадки настання нікчемності та зворотну дію в часі визнання нікчемності, а також установити короткий строк, протягом якого треті особи можуть заперечувати проти будь-якого такого визнання.

(11) Ця Директива не обмежує зобов’язань держав-членів щодо кінцевих термінів транспозиції в національне законодавство Директив, зазначених у частині B додатка I,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Держави-члени вживають заходів, необхідних для забезпечення обов’язкового розкриття зазначеними в статті 1 компаніями принаймні таких документів і даних:

(a) установчий документ і, якщо він викладений в окремому документі, статут;

(b) будь-які зміни до зазначених у пункті (a) документів, у тому числі будь-яке продовження строку діяльності компанії;

(c) після внесення кожної зміни до установчого документа або статуту - повний текст такого документа або статуту з останніми змінами і доповненнями;

(d) призначення на посаду, звільнення з посади і дані осіб, що або як створений відповідно до закону орган, або як члени будь-якого такого органу:

(i) уповноважені представляти компанію у відносинах із третіми особами та в суді; розкрита інформація повинна містити відомості про те, чи уповноважені представляти компанію особи можуть це робити самостійно або повинні діяти спільно;

(ii) беруть участь в управлінні компанією, нагляді або контролі за її діяльністю;

(e) принаймні один раз на рік - розмір випущеного капіталу, якщо в установчому документі або статуті згаданий статутний капітал, окрім випадків, коли будь-яке збільшення випущеного капіталу потребує внесення змін до статуту;

(f) бухгалтерські документи за кожен фінансовий рік, що повинні бути опубліковані згідно з Директивами Ради 78/660/ЄЕС (- 6), 83/349/ЄЕС (- 7), 86/635/ЄЕС (- 8) та 91/674/ЄЕС (- 9);

(g) будь-яка зміна місцезнаходження компанії;

(h) припинення компанії;

(i) будь-яке визнання компанії нікчемною за рішенням суду;

(j) призначення ліквідаторів, дані стосовно них та їхні відповідні повноваження, якщо тільки такі повноваження прямо та виключно не передбачені законом або статутом компанії;

(k) закінчення ліквідації та - в державах-членах, де виключення з реєстру тягне за собою юридичні наслідки, - факт будь-якого такого виключення.

1. У кожній державі-члені у центральному реєстрі, комерційному реєстрі або реєстрі компаній на кожну із зареєстрованих у ній компаній повинна бути відкрита справа.

2. Для цілей цієї статті "в електронній формі" означає, що інформація надсилається та отримується в пункті призначення за допомогою електронного обладнання для опрацювання (у тому числі цифрового стиснення) та зберігання даних і повністю надсилається, передається та отримується у визначений державами-членами спосіб за допомогою дротових, радіо-, оптичних або інших електромагнітних засобів.

3. Усі документи і дані, що підлягають розкриттю відповідно до статті 2, повинні зберігатись у справі чи бути внесені до реєстру; предмет внесених до реєстру записів у кожному випадку відображається у справі.

Держави-члени повинні забезпечити можливість подання в електронній формі компаніями та іншими особами й органами, що зобов’язані надавати повідомлення або сприяти їх наданню, всіх документів і даних, що підлягають розкриттю відповідно до статті 2. Крім того, держави-члени можуть вимагати від усіх або окремих категорій компаній подання в електронній формі всіх таких документів і даних або окремих їх видів.

Усі зазначені в статті 2 документи і дані, що подані в паперовій або електронній формі, повинні зберігатись у справі чи бути внесені до реєстру в електронній формі. Для цього держави-члени забезпечують, щоб усі такі документи і дані, подані в паперовій формі, були конвертовані реєстром в електронну форму.

Зазначені в статті 2 документи і дані, що були подані в паперовій формі до 31 грудня 2006 року, не підлягають автоматичній конвертації реєстром в електронну форму. Однак держави-члени повинні забезпечити їх конвертацію реєстром в електронну форму після отримання заяви про розкриття в електронній формі, поданої відповідно до вжитих на виконання параграфа 4 заходів.

4. Повинно бути можливо за заявою отримати копію всіх чи будь-якої частини документів або даних, зазначених у статті 2. Заяви можуть подаватись до реєстру в паперовій або електронній формі на вибір заявника.

Зазначені в першому підпараграфі копії повинно бути можливо отримати з реєстру в паперовій або електронній формі на вибір заявника. Це застосовно до всіх уже поданих документів і даних. Проте держави-члени можуть вирішити, що подані в паперовій формі не пізніше 31 грудня 2006 року всі документи і дані або окремі їх види не можуть бути отримані з реєстру в електронній формі, якщо між датою їх подання і датою подання заяви до реєстру минув визначений строк. Такий визначений строк не може бути меншим 10 років.

Вартість отримання копії всіх чи будь-якої частини документів або даних, зазначених у статті 2, у паперовій або електронній формі не повинна перевищувати суму адміністративних витрат.

Справжність паперових копій, що надаються, підлягає засвідченню, якщо тільки заявник не відмовиться від такого засвідчення. Справжність електронних копій, що надаються, не підлягає засвідченню, якщо тільки заявник прямо не вимагатиме такого засвідчення.

Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб засвідчення електронних копій гарантувало як достовірність їх походження, так і незміненість їх змісту, за допомогою щонайменше розширеного електронного підпису у розумінні статті 2(2) Директиви 1999/93/ЄС (- 10).

5. Розкриття зазначених у параграфі 3 документів і даних здійснюється шляхом публікування у визначеному державою-членом для такої мети національному бюлетені всього або частини тексту або шляхом покликання на документ, що його додано до справи або внесено до реєстру. Визначений для такої мети національний бюлетень можна вести в електронній формі.

Держави-члени можуть вирішити замість публікації в національному бюлетені вдатися до рівнозначно ефективних засобів, що передбачають принаймні використання системи, що дозволяє доступ до розкритої інформації в хронологічному порядку через центральну електронну платформу.

6. Компанія може покликатись на документи і дані у відносинах з третіми особами тільки після їх розкриття відповідно до параграфа 5, якщо тільки компанія не доведе, що такі треті особи знали про них.

Однак стосовно операцій, здійснених до настання шістнадцятого дня після розкриття, не допускається покликання на документи і дані у відносинах з третіми особами, які доведуть, що вони не могли знати про такі документи і дані.

7. Держави-члени вживають необхідних заходів для уникнення будь-яких розбіжностей між розкритою відповідно до параграфа 5 інформацією та інформацією, що міститься в реєстрі або справі.

Однак у випадках існування розбіжностей на розкритий згідно з параграфом 5 текст покликання у відносинах з третіми особами не допускається; втім, такі треті особи можуть покликатись на нього, якщо тільки компанія не доведе, що вони знали про тексти, додані до справи або внесені до реєстру.

Більш того, треті особи завжди можуть покликатись на будь-які документи і дані, щодо яких пов’язані з розкриттям формальності ще не виконано, крім випадків, коли документи і дані внаслідок їх нерозкриття є недійсними.

1. Документи і дані, що підлягають розкриттю відповідно до статті 2, повинні бути складені та подані однією з мов, що дозволені законодавством про мови, чинним у державі-члені, що в ній відкрито зазначену в статті 3(1) справу.

2. На додаток до передбаченого статтею 3 обов’язкового розкриття держави-члени повинні дозволити добровільне розкриття зазначених у статті 2 документів і даних відповідно до статті 3 будь-якою офіційною мовою (мовами) Співтовариства.

Держави-члени можуть передбачити необхідність засвідчення перекладу таких документів і даних.

Держави-члени вживають необхідних заходів для полегшення доступу третіх осіб до добровільно розкритих перекладів.

3. На додаток до передбаченого статтею 3 обов’язкового розкриття та передбаченого параграфом 2 цієї статті добровільного розкриття держави-члени можуть дозволити розкривати відповідні документи і дані згідно зі статтею 3 будь-якою іншою мовою (мовами).

Держави-члени можуть передбачити необхідність засвідчення перекладу таких документів і даних.

4. У випадках розбіжностей між розкритими офіційними мовами реєстру документами і даними та добровільно розкритим перекладом не допускається покликання на останній у відносинах з третіми особами. Утім, треті особи можуть покликатись на добровільно розкриті переклади, якщо тільки компанія не доведе, що такі треті особи знали про текст у редакції, що була предметом обов’язкового розкриття.

Держави-члени повинні передбачити, щоб листи і бланки замовлень незалежно від того, чи вони мають паперову або будь-яку іншу форму, містили такі дані:

(a) інформація, необхідна для ідентифікації реєстру, в якому зберігається згадана в статті 3 справа, разом із номером компанії у такому реєстрі;

(b) організаційно-правова форма компанії, розташування її місцезнаходження та, у відповідних випадках, факт припинення компанії.

Якщо у таких документах згадується капітал компанії, то повинен бути зазначений випущений та сплачений капітал.

Держави-члени повинні передбачити, щоб веб-сайти компаній містили принаймні згадані в першому параграфі дані та, у відповідних випадках, зазначення розміру випущеного та сплаченого капіталу.

Кожна держава-член визначає осіб, відповідальних за виконання формальностей з розкриття.

Держави-члени повинні передбачити відповідні санкції принаймні у разі:

(a) нерозкриття бухгалтерських документів згідно з вимогами статті 2(f);

(b) відсутності передбачених статтею 5 обов’язкових даних у комерційних документах або на будь-якому веб-сайті компанії.

Якщо до моменту набуття створюваною компанією статусу юридичної особи від її імені вчинено дію та компанія не бере на себе зобов’язань, що виникають унаслідок такої дії, то особи, що діяли, несуть необмежену солідарну відповідальність за таку дію, якщо тільки не погоджено інше.

У разі виконання формальностей з розкриття даних про осіб, що уповноважені представляти компанію як її орган, покликання у відносинах з третіми особами на будь-яке порушення в їх призначенні можливе тільки у разі, якщо компанія доведе, що такі треті особи знали про це порушення.

1. Для компанії виникають зобов’язання внаслідок дій її органів, навіть якщо такі дії виходять за межі предмета діяльності компанії, крім випадків, коли такі дії вчинено з перевищенням повноважень, що їх закон покладає або дозволяє покласти на такі органи.

Проте держави-члени можуть передбачити, що для компанії зобов’язання не виникають, коли такі дії виходять за межі предмета діяльності компанії, якщо вона доведе, що третя особа знала, що дія виходила за межі предмета її діяльності, або що з огляду на обставини вона не могли не знати цього; розкриття статуту саме собою не є достатнім доказом зазначеного.

2. Покликання у відносинах з третіми особами на передбачені статутом або рішенням компетентних органів обмеження повноважень органів компанії не допускається, навіть якщо вони були розкриті.

3. Якщо національне законодавство передбачає, що, як відступ від правових норм, що регулюють цю сферу, повноваження представляти компанію можуть бути покладені статутом на одну особу або декілька осіб, що діють спільно, то таке законодавство може передбачати, що покликання на відповідне положення статуту можливе у відносинах з третіми особами за умови, що воно стосується загальних повноважень представництва; питання про те, чи покликання на таке положення статуту можливе у відносинах з третіми особами, регулюється статтею 3.

У всіх державах-членах, чиє законодавство на момент заснування компанії не передбачає застережного, адміністративного або судового контролю, установчий документ, статут компанії та будь-які зміни до таких документів повинні бути складені і засвідчені в належній правовій формі.

Законодавство держав-членів може передбачати нікчемність компаній тільки згідно з такими умовами:

(a) нікчемність повинна визнаватись за рішенням суду;

(b) нікчемність може бути визнана лише на наведених нижче підставах:

(i) відсутній установчий документ, або не дотримано правил застережного контролю чи необхідних правових формальностей;

(ii) предмет діяльності компанії є незаконним або суперечить публічній політиці;

(iii) в установчому документі або статуті не зазначені назва компанії, суми індивідуальних підписок на капітал, загальний розмір випущеного капіталу або предмет діяльності компанії;

(iv) недотримання норм національного законодавства щодо мінімального розміру капіталу, що підлягає сплаті;

(v) недієздатність усіх засновників;

(vi) всупереч національному законодавству, що регулює діяльність компанії, кількість засновників складає менше двох осіб.

Окрім зазначених вище підстав нікчемності, компанія не може з будь-якої іншої підстави бути визнана такою, що не існує, абсолютно нікчемною, відносно нікчемною або нікчемною.

1. Питання про можливість покликання у відносинах з третіми особами на ухвалене судом рішення про нікчемність регулюється статтею 3. Якщо національне законодавство дає право третій особі оскаржити таке рішення, вона може зробити це лише протягом шести місяців після опублікування повідомлення про рішення суду.

2. Нікчемність тягне за собою припинення або розпуск компанії.

3. Нікчемність сама собою не впливає на дійсність будь-яких зобов’язань, взятих на себе компанією або щодо неї, без обмеження наслідків припинення компанії.

4. Законодавство кожної держави-члена може передбачати наслідки нікчемності для відносин між учасниками компанії.

5. Власники часток у капіталі залишаються зобов’язаними сплатити капітал, на який вони підписались, але який вони не сплатили, якщо цього вимагають зобов’язання перед кредиторами.

Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного законодавства, що вони його ухвалюють у сфері регулювання цієї Директиви.

Не пізніше 1 січня 2012 року Комісія подає Європейському Парламенту і Раді звіт та за потреби пропозицію щодо внесення змін до положень статті 2(f) і статей 3, 4, 5 та 7 з урахуванням отриманого під час застосування таких положень досвіду, їхніх цілей і стану технологічного розвитку на відповідний час.

Директиву 68/151/ЄЕС, зі змінами і доповненнями, внесеними актами, що зазначені в частині A додатка I, скасувати, без обмеження зобов’язань держав-членів щодо кінцевих термінів транспозиції в національне законодавство Директив, зазначених у частині B додатка I.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати згідно з кореляційною таблицею, наведеною в додатку II.

Ця Директива набуває чинності на 20-й день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

(-1) ОВ 2, 15.01.1962, с. 36/62.

(-2) ОВ C 204, 09.08.2008, с. 25.

(-3) Висновок Європейського Парламенту від 17 червня 2008 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику) та Рішення Ради від 13 липня 2009 року.

(-4) ОВ L 65, 14.03.1968, с. 8.

(-5) Див. частину A додатка I.

(-6) Четверта Директива Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року, що ґрунтується на статті 54(3)(g) Договору про річну звітність окремих типів компаній (ОВ L 222, 14.08.1978, с. 11).

(-7) Сьома Директива Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року, що ґрунтується на статті 54(3)(g) Договору про консолідовану звітність (ОВ L 193, 18.07.1983, с. 1).

(-8) Директива Ради 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 року про річну звітність та консолідовану звітність банків та інших фінансових установ (ОВ L 372, 31.12.1986, с. 1).

(-9) Директива Ради 91/674/ЄЕС від 19 грудня 1991 року про річну звітність та консолідовану звітність страхових компаній (ОВ L 374, 31.12.1991, с. 7).

(-10) Директива Європейського Парламенту і Ради 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 року про рамки Співтовариства для електронних підписів (ОВ L 13, 19.01.2000, с. 12).