Директива Ради 2013/59/Євратом від 5 грудня 2013 року про встановлення основних норм безпеки для захисту від загроз, зумовлених впливом іонізуючого випромінювання, і скасування директив 89/618/Євратом, 90/641/Євратом, 96/29/Євратом, 97/43/Євратом і 2003/122/Євратом

(d) класифікація працівників;

(e) програми моніторингу робочих місць та індивідуального моніторингу і відповідна індивідуальна дозиметрія;

(f) належні прилади для радіаційного моніторингу;

(g) забезпечення якості;

(h) програма моніторингу довкілля;

(i) заходи з управління радіоактивними відходами;

(j) заходи щодо запобігання нещасним випадкам та інцидентам;

(k) готовність та реагування в ситуаціях аварійного опромінення;

(l) програми підготовки та підвищення кваліфікації для працівників, що зазнають опромінення;

(m) розслідування і аналіз нещасних випадків та інцидентів і відповідні відновлювальні заходи;

(n) умови праці для вагітних працівниць і працівниць, що годують груддю;

(о) підготовка належної документації, такої як попередні оцінки ризиків і процедури, викладені в письмовій формі;

3. Експерт з радіаційного захисту, у відповідних випадках, співпрацює з експертом з медичної фізики.

4. Якщо це передбачено національним законодавством, на експерта з радіаційного захисту можуть бути покладені завдання з радіаційного захисту працівників та осіб з населення.

1. Держави-члени вимагають від експерта з медичної фізики вживати заходів або давати фахові консультації, у відповідних випадках, з питань, що стосуються радіаційної фізики, для дотримання вимог, викладених у главі VII та в пункті (c) статті 22(4) цієї Директиви.

2. Держави-члени забезпечують, щоб залежно від медичної радіологічної практики, експерт з медичної фізики ніс відповідальність за дозиметричний контроль, у тому числі фізичні вимірювання з метою оцінювання дози, що отримує пацієнт та інші особи, яких піддають медичному опроміненню, надавав консультації щодо медичного радіологічного обладнання і сприяв, зокрема, такому:

(a) оптимізації радіаційного захисту пацієнтів та інших осіб, яких піддають медичному опроміненню, у тому числі застосуванню та використанню діагностичних референтних рівнів;

(b) визначенню та здійсненню забезпечення якості медичного радіологічного обладнання;

(c) приймальним випробуванням медичного радіологічного обладнання;

(d) підготовці технічних специфікацій для медичного радіологічного обладнання та проекту установки;

(e) контролю за медичними радіологічними установками;

(f) аналізу випадків, пов’язаних або потенційно пов’язаних з випадковим або ненавмисним медичним опроміненням;

(g) вибору обладнання, необхідного для здійснення вимірювань для цілей радіаційного захисту;

(h) навчанню спеціалістів-практиків та іншого персоналу щодо відповідних аспектів радіаційного захисту.

3. Експерт з медичної фізики, у відповідних випадках, співпрацює з експертом з радіаційного захисту.

1. Держави-члени вирішують, для яких практик необхідно призначити відповідального за радіаційний захист для нагляду або виконання завдань з радіаційного захисту в межах підприємства. Держави-члени вимагають від підприємств забезпечити відповідальних за радіаційний захист усіма необхідними засобами для виконання їхніх завдань. Відповідальний за радіаційний захист звітує безпосередньо підприємству. Держави-члени можуть вимагати від працедавців сторонніх працівників призначити відповідального за радіаційний захист, якщо це необхідно для здійснення нагляду або виконання відповідних завдань з радіаційного захисту, оскільки вони стосуються захисту їхніх працівників.

2. Залежно від характеру практики, завдання відповідального за радіаційний захист щодо сприяння підприємству можуть включати:

(a) забезпечення того, щоб робота, пов’язана з випромінюванням, виконувалась відповідно до вимог певних процедур або місцевих правил;

(b) здійснення нагляду за реалізацією програми моніторингу на робочих місцях;

(c) ведення належних облікових записів щодо всіх джерел випромінювання;

(d) проведення періодичного оцінювання стану відповідних систем безпеки та попередження;

(e) контроль за реалізацією програми індивідуального моніторингу доз персоналу;

(f) контроль за реалізацією програми нагляду за станом здоров’я;

(g) забезпечення належного ознайомлення нових працівників з місцевими правилами й процедурами;

(h) надання консультацій і зауважень стосовно планів роботи;

(i) складання планів роботи;

(j) надання звітів місцевому керівництву;

(k) участь у заходах із запобігання ситуаціям аварійного опромінення, готовності та реагування на такі ситуації;

(l) інформування і підготовку працівників, що зазнають опромінення;

(m) співпрацю з експертом з радіаційного захисту.

3. Завдання відповідального за радіаційний захист може виконувати відділ радіаційного захисту, створений на підприємстві, або експерт з радіаційного захисту.

1. Держави-члени забезпечують уживання заходів для постійного контролю за відкритими джерелами з урахуванням їхнього місцезнаходження, використання та, коли вони стають непотрібними, необхідності їхнього перероблення чи захоронення.

2. Держави-члени вимагають від підприємства, у належних випадках і можливою мірою, вести облік відкритих джерел, які перебувають під його відповідальністю, у тому числі місцезнаходження, передачі та захоронення чи видалення.

3. Держави-члени вимагають від кожного підприємства, яке володіє відкритим радіоактивним джерелом, повідомляти компетентний орган про будь-яку втрату, викрадення, значний розлив або несанкціоноване використання чи вивільнення.

1. Держави-члени забезпечують уживання заходів для постійного контролю за закритими джерелами з урахуванням їхнього місцезнаходження, використання та, коли вони стають непотрібними, необхідності їхнього перероблення з метою повторного використання чи захоронення.

2. Держави-члени вимагають від підприємств ведення обліку всіх закритих джерел, що перебувають під їхньою відповідальністю, у тому числі місцезнаходження, передачі та захоронення.

3. Держави-члени створюють систему, яка дає їм можливість бути належним чином поінформованими про будь-яке переміщення високоактивних закритих джерел і, за необхідності, про окремі передачі закритих джерел.

4. Держави-члени вимагають від кожного підприємства, яке володіє закритим джерелом, негайно повідомляти компетентний орган про будь-яку втрату, значний витік, викрадення або несанкціоноване використання закритого джерела.

Держави-члени забезпечують, до видачі офіційного дозволу на практики, пов’язані з високоактивними закритими джерелами, щоб:

(a) було вжито належних заходів для безпечного управління і контролю за джерелами, у тому числі, якщо вони стають вилученими з використання джерелами. Такі заходи можуть передбачати передачу вилучених з використання джерел постачальнику або їх розміщення в установках для захоронення чи зберігання або зобов’язання виробника чи постачальника прийняти такі джерела.

(b) було належним чином передбачено, за допомогою фінансового забезпечення або будь-якого іншого еквівалентного засобу, прийнятного для відповідного джерела, безпечне управління джерелами, коли вони стають джерелами, вилученими з використання, у тому числі в разі, якщо підприємство стає неплатоспроможним або припиняє свою діяльність.

Додатково до загальних ліцензійних вимог, викладених у главі V, держави-члени забезпечують, щоб ліцензія на практику, пов’язану з високоактивними закритими джерелами, включала наведені нижче елементи, але не обмежувалась ними:

(a) обов’язки;

(b) мінімальні компетентності персоналу, у тому числі інформування та підготовку;

(c) мінімальні експлуатаційні критерії для джерела, контейнеру джерела та додаткового обладнання;

(d) вимоги щодо аварійних процедур і каналів зв’язку;

(e) робочі процедури, яких необхідно дотримуватися;

(f) технічне обслуговування обладнання, джерел і контейнерів;

(g) належне управління вилученими з використання джерелами, у тому числі угоди щодо передання, у належних випадках, вилучених з використання джерел виробнику, постачальнику, іншому уповноваженому підприємству або установці для захоронення чи зберігання радіоактивних відходів.

Держави-члени вимагають, щоб облікові записи щодо високоактивних закритих джерел містили інформацію, викладену в додатку XIV, і щоб підприємство надавало компетентному органу електронні чи письмові копії всіх або частини цих записів за запитом, і принаймні за таких умов:

(a) без невиправданої затримки, у момент початку ведення таких облікових записів, яке повинне відбутися в найкоротший строк, після придбання джерела;

(b) з інтервалами, які визначають держави-члени;

(c) якщо ситуація, указана в інформаційному листі, змінилася;

(d) без невиправданої затримки, після закриття облікових записів щодо певного джерела, коли підприємство більше не володіє цим джерелом, у зв’язку з чим повинне бути зазначене найменування підприємства або установки для захоронення чи зберігання радіоактивних відходів, до якого передано джерело;

(e) без невиправданої затримки, після завершення ведення таких облікових записів, коли підприємство більше не володіє будь-якими джерелами.

Документація підприємства повинна бути доступною для інспектування компетентним органом.

Держави-члени забезпечують ведення компетентним органом облікових записів щодо будь-якого підприємства, яке має дозвіл на здійснення практик, пов’язаних з високоактивними закритими джерелами, а також щодо високоактивних закритих джерел, якими вони володіють. У цих облікових записах зазначають наявні радіонукліди, їхню активність на момент виготовлення, або, якщо така активність невідома, активність на момент першого введення в обіг або на момент придбання джерела підприємством, а також тип джерела. Компетентний орган оновлює облікові записи, беручи до уваги передачі джерел та інші фактори.

1. Держави-члени вимагають від підприємства, яке здійснює діяльність, пов’язану з високоактивними закритими джерелами, дотримуватися вимог, викладених у додатку XV.

2. Держави-члени вимагають від виробника, постачальника і кожного підприємства забезпечити відповідність високоактивних закритих джерел та контейнерів вимогам щодо ідентифікації та маркування, установленим у додатку XVI.

1. Держави-члени забезпечують уживання заходів щодо:

(a) підвищення загальної поінформованості стосовно можливого виявлення покинутих джерел і пов’язаних з ними небезпек; та

(b) видання настанов для осіб, які підозрюють або знають про наявність покинутого джерела, щодо інформування компетентного органу і щодо заходів, яких необхідно вжити.

2. Держави-члени заохочують створення систем, спрямованих на виявлення покинутих джерел у місцях, таких як великі майданчики для зберігання металобрухту та спеціалізовані підприємства з перероблення металобрухту, де зазвичай можна натрапити на покинуті джерела, або, за доцільності, у великих транспортних вузлах.

3. Держави-члени забезпечують оперативне надання спеціалізованих технічних консультації та допомоги особам, які підозрюють наявність покинутого джерела і які, як правило, не беруть участі в операціях, на які поширюються вимоги радіаційного захисту. Основна мета консультацій та допомоги полягає в забезпеченні захисту працівників та осіб з населення від випромінювання, а також безпечності джерела.

1. Держави-члени заохочують створення систем для виявлення радіоактивного забруднення в металевих виробах, які ввозять з третіх країн, у таких місцях як основні підприємства із ввезення металевих виробів або важливі транзитні транспортні вузли.

2. Держави-члени вимагають від керівництва підприємства з перероблення металобрухту оперативно інформувати компетентний орган, якщо вони підозрюють або знають про будь-які плавильні операції або інші металургійні операції з покинутим джерелом, а також вимагати, щоб забруднені матеріали не використовували, не вводили в обіг і не захоронювали без залучення компетентного органу.

1. Держави-члени забезпечують, щоб компетентний орган був готовий, або розробив положення, у тому числі щодо розподілу обов’язків, які дозволять контролювати і відновлювати покинуті джерела та протидіяти аварійним ситуаціям, що виникають через покинуті джерела, а також розробив відповідні плани реагування та заходи.

2. Держави-члени забезпечують організацію кампаній, у належних випадках, для відновлення покинутих джерел, які залишилися від колишніх практик.

Кампанії можуть передбачати участь держав-членів у фінансуванні витрат на відновлення, управління, контроль та захоронення таких джерел, а також можуть передбачати вивчення історичної документації органів і підприємств, таких, як науково-дослідні інститути, інститути з випробування матеріалів або лікарні.

Держави-члени забезпечують створення системи фінансового забезпечення або іншого рівнозначного засобу для покриття витрат на втручання, пов’язаних з відновленням покинутих джерел, а також витрат, які можуть виникнути у зв’язку з імплементацією статті 94.

Держави-члени вимагають від підприємств:

(a) впроваджувати, у відповідних випадках, систему ведення облікових записів та аналізу значущих подій, пов’язаних або потенційно пов’язаних з випадковим або ненавмисним опроміненням;

(b) негайно повідомляти компетентний орган про виникнення будь-якої значущої події, яка спричиняє або ймовірно може спричинити опромінення особи поза експлуатаційними межами або умовами експлуатації, визначеними в дозвільних вимогах щодо професійного опромінення та опромінення населення, або визначеними компетентним органом щодо медичного опромінення, у тому числі про результати розслідування та коригувальні заходи для уникнення таких подій.

1. Держави-члени забезпечують урахування можливості виникнення аварійних ситуацій на їхній території, а також можливості того, що вони зазнають впливу аварійних ситуацій, що виникають за межами їхньої території. Держави-члени встановлюють систему управління аварійними ситуаціями і належні адміністративні положення для підтримання такої системи. Система управління аварійними ситуаціями включає елементи, наведені в секції A додатка XI.

2. Систему управління аварійними ситуаціями розробляють таким чином, щоб вона була сумірною результатам оцінювання потенційних ситуацій аварійного опромінення і була здатною дієво реагувати на ситуації аварійного опромінення, пов’язані з певними практиками або непередбачуваними обставинами.

3. Система управління аварійними ситуаціями передбачає створення планів аварійного реагування з метою уникнення тканинних реакцій, які призводять до серйозних детерміністичних ефектів для будь-якої особи з постраждалого населення, а також зниження ризику стохастичних ефектів, з урахуванням загальних принципів радіаційного захисту і референтних рівнів, зазначених у главі III.

1. Держави-члени забезпечують завчасне створення планів аварійного реагування для різних типів аварійних ситуацій, визначених шляхом оцінювання потенційних ситуацій аварійного опромінення.

2. Плани аварійного реагування включають елементи, визначені в секції B додатка XI.

3. Плани аварійного реагування повинні також включати положення щодо переходу від ситуації аварійного опромінення до ситуації існуючого опромінення.

4. Держави-члени забезпечують регулярні тестування, перегляд і, за доцільності, перероблення планів аварійного реагування з урахуванням висновків з минулих ситуацій аварійного опромінення і з урахуванням результатів участі в навчаннях з аварійного реагування на національному та міжнародному рівнях.

5. Плани аварійного реагування, у належних випадках, містять відповідні складові системи управління аварійними ситуаціями, зазначеної в статті 97.

1. Держави-члени співпрацюють з іншими державами-членами і з третіми країнами у подоланні можливих аварійних ситуацій на їхній території, які можуть вплинути на інші держави-члени або треті країни, щоб полегшити організацію радіологічного захисту в таких державах-членах або в третіх країнах.

2. Кожна держава-член, у випадку коли аварійна ситуація виникає на її території або напевно матиме радіологічні наслідки на її території, оперативно встановлює контакт з усіма іншими державами-членами та третіми країнами, які можуть постраждати або напевно постраждають, з метою повідомлення оцінки ситуації опромінення і координування захисних заходів, а також інформування населення, використовуючи, за доцільності, двосторонню або міжнародну системи обміну інформацією та координації. Такі координаційні заходи не повинні перешкоджати або затримувати вживання будь-яких необхідних дій, яких потрібно вжити на національному рівні.

3. Кожна держава-член негайно повідомляє інформацію і співпрацює з іншими відповідними державами-членами, відповідними третіми країнами та міжнародними організаціями стосовно втрати, викрадення або виявлення високоактивних закритих джерел, інших радіоактивних джерел і відповідних радіоактивних матеріалів, а також стосовно пов’язаних з ними наслідків або розслідувань, без обмеження відповідних вимог конфіденційності та відповідного національного законодавства.

4. Кожна держава-член, за доцільності, співпрацює з іншими державами-членами та третіми країнами у разі переходу від ситуації аварійного опромінення до ситуації існуючого опромінення.

1. Держави-члени забезпечують, щоб у разі виявлення ознак або наявності доказів опромінення, якими не можна нехтувати з точки зору радіаційного захисту, було вжито заходів для визначення й аналізу ситуацій існуючого опромінення з урахуванням типів ситуацій існуючого опромінення, наведених у додатку XVII, а також для визначення рівня професійного опромінення та опромінення населення.

2. Держави-члени можуть вирішити, беручи до уваги загальний принцип обґрунтування, що ситуація існуючого опромінення не потребує розгляду захисних або відновлювальних заходів.

3. Ситуації існуючого опромінення, які викликають занепокоєння з точки зору радіаційного захисту і можуть тягнути юридичну відповідальність, регулюються відповідними вимогами щодо ситуацій планового опромінення і, відповідно, необхідно вимагати, щоб про такі ситуації опромінення повідомляли, як це зазначено в статті 25(2).

1. Держави-члени організують розроблення стратегій для забезпечення належного управління ситуаціями існуючого опромінення, сумірних з ризиками та ефективністю захисних заходів.

2. Кожна стратегія містить

(a) поставлені цілі;

(b) належні референтні рівні з урахуванням референтних рівнів, наведених у додатку I.

1. Держави-члени розподіляють обов’язки щодо реалізації стратегій з управління ситуаціями існуючого опромінення і забезпечують належну координацію між відповідними сторонами, залученими до реалізації відновлювальних і захисних заходів. Держави-члени, за доцільності, забезпечують залучення заінтересованих сторін до рішень стосовно розроблення та реалізації стратегій управління ситуаціями опромінення.

2. Оптимізують форму, масштаб і тривалість усіх захисних заходів, які розглядають для реалізації стратегії.

3. Оцінюють розподіл доз внаслідок реалізації стратегії. Розглядають подальші зусилля з метою оптимізації захисту і зменшення будь-якого опромінення, яке все ще перевищує референтний рівень.

4. Держави-члени забезпечують, щоб відповідальні за реалізацію стратегії регулярно:

(a) оцінювали наявні відновлювальні й захисні заходи для досягнення цілей та ефективність запланованих і реалізованих заходів;

(b) надавали інформацію населенню, що зазнає опромінення, про потенційні ризики для здоров’я і про доступні засоби для зменшення опромінення;

(c) давали настанови щодо управління опроміненнями на індивідуальному або місцевому рівні;

(d) стосовно видів діяльності, які пов’язані з природним радіоактивним матеріалом і якими не можна управляти як ситуаціями планованого опромінення, надавали інформацію про відповідні засоби для моніторингу концентрацій та опромінення і для вжиття захисних заходів.

1. Застосовуючи статтю 100(1), держави-члени розробляють національний план дій щодо довгострокових ризиків, зумовлених опроміненням радоном у житлових приміщеннях, будівлях з доступом для громадськості та на робочих місцях, для будь-якого джерела потрапляння радону, чи то з ґрунту, чи з будівельних матеріалів або води. У плані дій ураховують питання, викладені в додатку XVIII; його оновлюють на регулярній основі.

2. Держави-члени забезпечують відповідні заходи для запобігання потраплянню радону до нових будівель. Ці заходи можуть включати конкретні вимоги, установлені в національних будівельних кодексах.

3. Держави-члени визначають зони, в яких очікують, що концентрація радону (середньорічна) в значній кількості будівель перевищуватиме відповідний національний референтний рівень.

1. Держави-члени створюють систему або системи інспектувань, щоб забезпечити дотримання положень, ухвалених згідно з цією Директивою, та запровадити нагляд та коригувальні дії, за необхідності.

2. Держави-члени забезпечують установлення компетентним органом програми перевірок з урахуванням потенційного масштабу і характеру небезпеки, пов’язаної з певними практиками, загальної оцінки питань радіаційного захисту в ході здійснення цих практик та ступеня відповідності положенням, ухваленим згідно з цією Директивою.

3. Держави-члени забезпечують документування висновків кожного інспектування і їх передачу відповідному підприємству. Якщо результати стосуються стороннього працівника або працівників, у відповідних випадках, результати також передають працедавцю.

4. Держави-члени забезпечують, щоб загальні відомості про програми інспектування та основні висновки, зроблені в результаті їх виконання, надавали громадськості.

5. Держави-члени забезпечують створення механізмів для своєчасного розповсюдження серед відповідних сторін, у тому числі виробників і постачальників джерел випромінювання та, у належних випадках, міжнародних організацій, інформації щодо захисту й безпеки, яка стосується важливих уроків, винесених з інспектувань та з повідомлених інцидентів і аварій, а також пов’язаних з ними даних.

Держави-члени забезпечують, щоб компетентний орган мав повноваження вимагати від будь-якої фізичної або юридичної особи вжити заходів щодо усунення недоліків і запобігання їх повторному виникненню, або скасувати, за доцільності, дозвіл, якщо результати регулятивного інспектування або іншого регулятивного оцінювання свідчать про невідповідність ситуації опромінення положенням, ухваленим згідно з цією Директивою.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви не пізніше 6 лютого 2018 року.

2. Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином необхідно здійснювати таке покликання.

3. Держави-члени передають Комісії текст положень національного законодавства, ухваленого у сфері регулювання цієї Директиви.

Скасувати Директиви 89/618/Євратом, 90/641/Євратом, 96/29/Євратом , 97/43/Євратом і 2003/122/Євратом з 6 лютого 2018 року.

Покликання на скасовані директиви необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної в додатку XIX.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

1. Без обмеження референтних рівнів, установлених для еквівалентних доз, референтні рівні, виражені в ефективних дозах установлюють в діапазоні від 1 до 20 мЗв на рік для ситуацій існуючого опромінення і від 20 до 100 мЗв для ситуацій аварійного опромінення (гострого або річного).

2. У певних ситуаціях можна розглядати референтний рівень нижче діапазонів, зазначених у пункті 1, зокрема:

(a) референтний рівень нижче ніж 20 мЗв можна встановити в ситуації аварійного опромінення, якщо можливо забезпечити належний захист без непропорційної шкоди від відповідних коригувальних заходів або без надмірних витрат;

(b) референтний рівень нижче ніж 1 мЗв на рік можна, за доцільності, встановити в ситуації існуючого опромінення для опромінення від певних видів джерел або шляхів опромінення.

3. Для переходу від ситуації аварійного опромінення до ситуації існуючого опромінення, установлюють відповідні референтні рівні, зокрема, після припинення довгострокових коригувальних заходів, таких як переселення.

4. Референтні рівні повинні враховувати особливості ситуації, що склалася, а також соціальні критерії, які можуть включати таке:

(a) для опромінення, що не перевищують 1 мЗв на рік, загальну інформацію про рівень опромінення, без конкретного розгляду опромінення окремих осіб;

(b) для діапазону, що не перевищує 20 мЗв на рік, спеціальну інформацію, яка дасть особам можливість контролювати власне опромінення, якщо це можливо;

(c) для діапазону, що не перевищує 100 мЗв на рік, оцінку індивідуальних доз і спеціальну інформацію щодо радіаційних ризиків та можливих заходів для зменшення опромінення.

A. Радіаційні зважувальні фактори

B. Тканинні зважувальні фактори

Для радіонуклідів, що не наведені в таблиці нижче, відповідна активність ідентична D-величині, яка визначена в публікації МАГАТЕ "Небезпечні кількості радіоактивного матеріалу (D-величини)". (EPR-D-VALUES 2006).

A. Будь-яке підприємство, що має намір виготовляти або ввозити до держави-члена споживчі продукти, використання яких за призначенням, напевно, призведе до виникнення нового класу або типу практики, повинне надати компетентному органу цієї держави-члена всю необхідну інформацію щодо:

(1) використання продукту за призначенням;

(2) технічних характеристик продукту;

(3) для продуктів, які містять радіоактивні речовини, інформацію щодо засобів їх фіксації;

(4) потужності доз на відповідних відстанях для використання продукту, у тому числі потужностей доз на відстані 0,1 м від будь-якої доступної поверхні;

(5) очікуваних доз для звичайних користувачів продукту.

B. Компетентний орган перевіряє цю інформацію і, зокрема, оцінює:

(1) чи показники споживчого продукту обґрунтовують його використання за призначенням;

(2) чи дозволяє конструкція мінімізувати опромінення за нормальних умов використання, а також ймовірність і наслідки неналежного використання або випадкового опромінення, або чи необхідно встановити умови щодо технічних та фізичних характеристик продукту;

(3) чи продукт спроектований належним чином, щоб відповідати критеріям незастосування регулятивного контролю і, залежно від обставин, чи він є затвердженого зразка і не вимагає вжиття спеціальних застережних заходів для утилізації після того, як він вийшов з ужитку;

(4) чи має продукт відповідне марковання і чи надають споживачеві відповідну документацію з інструкціями щодо належного використання та утилізації.

Практики, для яких використовують медичне радіологічне обладнання:

1. Радіологічне оцінювання стану здоров’я для цілей працевлаштування;

2. Радіологічне оцінювання стану здоров’я в цілях імміграції;

3. Радіологічне оцінювання стану здоров’я в цілях страхування;

4. Радіологічне оцінювання фізичного розвитку дітей та підлітків з точки зору кар’єри в спорті, танцях, тощо;

5. Радіологічне оцінювання віку;

6. Застосування іонізуючого випромінювання для виявлення прихованих об’єктів у тілі людини.

Практики, у яких не використовують медичне радіологічне обладнання:

1. Використання іонізуючого випромінювання для виявлення прихованих або прикріплених до тіла людини об’єктів;

2. Використання іонізуючого випромінювання для виявлення захованих людей у рамках огляду вантажів;

3. Практики, пов’язані з використанням іонізуючого випромінювання для правових цілей або цілей безпеки.

Застосовуючи статтю 23, ураховують наведений нижче список галузей промисловості, пов’язаних з природними радіоактивними матеріалами, у тому числі дослідження та відповідні вторинні процеси:

- Видобування рідкоземельних елементів з монациту;

- Виробництво з’єднань торію і виготовлення продуктів, що містять торій;

- Перероблення ніобієвої/танталової руди;

- Видобування нафти і газу;

- Виробництво геотермальної енергії;

- Виробництво пігменту ТіО2;

- Термічне виробництво фосфору;

- Галузь циркону і цирконію;

- Виробництво фосфатних добрив;

- Виробництво цементу, технічне обслуговування клінкерних печей;

- Вугільні електростанції, технічне обслуговування котлів;

- Виробництво фосфорної кислоти;

- Первинне виробництво заліза;

- Виплавляння олова/свинцю/міді;

- Фільтрація ґрунтових вод,

- Видобування руд, інших ніж уранова руда.

До практики можна не застосовувати вимогу щодо нотифікації або безпосередньо на основі відповідності рівням незастосування (значенням активності (у Бк), або значенням концентрації активності (у кБк кг-1), установленим у секції 2, або на основі вищих значень, установлених, для конкретних застосувань, компетентним органом, що відповідають загальним критеріям незастосування або звільнення, викладеним у секції 3. До практик, що підлягають нотифікації, можна не застосовувати вимогу щодо отримання офіційного дозволу на основі закону чи загального адміністративного акта або на основі спеціального законодавчого рішення, на основі інформації, наданої у зв’язку з повідомленням про практику та згідно із загальними критеріями незастосування, викладеними в секції 3.

(a) Значення сумарної активності (у Бк) для незастосування вимоги щодо нотифікації або отримання дозволу застосовуються до сумарної активності, пов’язаної з практикою, і наведені в колонці 3 таблиці В для штучних радіонуклідів і деяких природних радіонуклідів, що використовуються в споживчих продуктах. Для інших практик, пов’язаних з природними радіонуклідами, такі значення, в основному, не є застосовними.

(b) Значення концентрації активності (в кБк кг-1), які є підставою для незастосування вимог щодо нотифікації або отримання дозволу, для матеріалів, які використовують у практиці, установлено в таблиці А, частині 1 для штучних радіонуклідів, і в таблиці А, частині 2 для природних радіонуклідів. Значення в таблиці А, частині 1, наведено для окремих радіонуклідів, у відповідних випадках, у тому числі короткоживучих радіонуклідів, що перебувають у стані рівноваги з материнським нуклідом, як це зазначено. Значення в таблиці А, частині 2, застосовуються до всіх радіонуклідів у ланцюгу розпаду U-238 або Th-232, але для сегментів ланцюга розпаду, які не перебувають у стані рівноваги з материнським радіонуклідом, можуть застосовуватися вищі значення.

(c) Значення концентрації в таблиці А, частині 1 або в таблиці А, частині 2 також застосовуються до звільнення від регулятивного контролю твердих матеріалів для повторного використання, перероблення з метою повторного використання, промислового захоронення чи спалювання. Для окремих матеріалів або окремих шляхів опромінення можуть бути визначені вищі значення з урахуванням настанови Співтовариства, у тому числі, за необхідності, додаткових вимог щодо поверхневої активності або вимог щодо моніторингу.

(d) Для сумішей штучних радіонуклідів, зважена сума активностей або концентрацій окремих нуклідів (для різних радіонуклідів, що містяться в тій же матриці), поділена на відповідні значення для незастосування вимоги щодо нотифікації або отримання дозволу, повинна бути менше одиниці. За необхідності, цю умову можна верифікувати на основі найкращих оцінок складу суміші радіонуклідів. Значення в таблиці А, частині 2, застосовуються окремо до кожного материнського нукліда. Деякі елементи в ланцюгу розпаду, наприклад, Po-210 або Pb-210, можуть вимагати використання вищих значень з урахуванням настанови Співтовариства.

(e) Значення в таблиці А, частині 2, не можна використовувати для незастосування вимоги щодо нотифікації або отримання дозволу в разі додавання до будівельних матеріалів залишків, утворюваних у галузях перероблення природних радіоактивних матеріалів. З цією метою необхідно верифікувати відповідність до положень статті 75. Значення, наведені в таблиці В, колонці 3, застосовуються до всього переліку радіоактивних речовин, якими володіє особа або підприємство в рамках здійснення певної практики, у будь-який момент часу. Проте компетентний орган може застосовувати ці значення до менших об’єктів або обсягів, наприклад, для незастосування вимоги щодо нотифікації або отримання дозволу до перевезення або зберігання споживчих продуктів, до яких не застосовується вимога щодо нотифікації або отримання дозволу, за умови відповідності загальним критеріям незастосування, викладеним у секції 3.

(a) Загальні критерії незастосування до практик вимоги щодо нотифікації чи отримання офіційного дозволу або звільнення від регулятивного контролю матеріалів, що утворюються під час провадження дозволених практик, є такими:

(i) радіологічні ризики для осіб, зумовлені певною практикою, є досить незначними і не підлягають регулюванню;

(ii) тип практики був визначений як такий, що потребує обґрунтування; і

(iii) практика є безпечною за характером.

(b) Практики, у яких використовують невеликі кількості радіоактивних речовин або речовини з низькою концентрацією активності, порівняною зі значеннями для незастосування, наведеними в таблиці А або таблиці B, уважаються такими, що відповідають критерію (iii).

(c) Практики, що передбачають використання кількостей радіоактивних речовин або концентрацій активності, нижчих за значення для незастосування регулятивного контролю, наведені в таблиці А, частині 1, або таблиці B, уважають такими, що відповідають критерію (i) без подальшого аналізу. Це також стосується значень у таблиці A, частині 2, за винятком перероблення залишків з метою повторного використання у будівельних матеріалах або випадків особливих шляхів опромінення, наприклад, питної води.

(d) У разі помірних кількостей матеріалу, визначених державами-членами щодо певних типів практик, значення концентрації активності, наведені в таблиці B, колонці 2, можуть використовуватися замість значень, наведених у таблиці A, частині 1, в цілях незастосування вимоги щодо отримання офіційного дозволу.

(e) З метою незастосування вимоги щодо нотифікації або з метою звільнення від регулятивного контролю, якщо кількість радіоактивних речовин або концентрації активності не відповідають значенням, наведеним у таблиці A або B, оцінювання проводять, ураховуючи вищенаведені загальні критерії (i)-(iii). Для дотримання загального критерію (і), доводять, що працівників не будуть класифікувати як працівників, що зазнають опромінення, і за всіх можливих обставин будуть дотримані такі критерії опромінення осіб з населення:

- Для штучних радіонуклідів:

Ефективна доза, яку може отримати населення у зв’язку з практикою, до якої не застосовується вимога щодо нотифікації або отримання дозволу, становить приблизно 10 мкЗв на рік або менше.

- Для природних радіонуклідів:

Зростання дози, ураховуючи фонове випромінювання від природних джерел випромінювання, яку особа ймовірно може отримати у зв’язку з практикою, звільненою від нотифікації/отримання дозволу, становить приблизно 1 мЗв на рік або менше. Оцінка доз, які отримують особи з населення, враховує не тільки шляхи опромінення через аерозольні викиди або рідкі скиди, але також шляхи, які виникають внаслідок захоронення або перероблення з метою повторного використання твердих залишків. Держави-члени можуть встановити критерії доз нижче 1 мЗв на рік для окремих типів практик або окремих шляхів опромінення.

З метою незастосування вимоги щодо отримання офіційного дозволу, можуть застосовуватися менш обмежувальні дозові критерії.