Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/75/ЄС від 24 листопада 2010 року про промислові викиди (інтегрований підхід до запобігання забрудненню та його контролю)

1. До 31 грудня 2019 року установки згоряння, які на 6 січня 2011 року були частиною малої автономної системи, можуть бути звільнені віддотримання значення гранично допустимих викидів, зазначених у статті 30(2), і показників десульфуризації, зазначених у статті 31, у застосовних випадках. До 31 грудня 2019 року значення гранично допустимих викидів, встановлені у дозволах для таких установок згоряння, відповідно, зокрема, до вимог директив 2001/80/ЄС і 2008/1/ЄС, повинні бути принаймні додержані.

2. В установках згоряння із сукупною розрахунковою тепловою потужністю понад 500 МВт, в яких використовують тверде паливо, яким було надано перший дозвіл після 1 липня 1987 року, повинні бути дотримані значення гранично допустимих викидів для оксидів азоту, встановлені у частині 1 додатка V.

3. Якщо на території держави-члена є установки згоряння, охоплені цією главою, що є частиною малої ізольованої системи, така держава-член повинна передати Комісії до 7 січня 2013 року список таких установок згоряння, сумарне річне споживання енергії малою ізольованою системою та обсяги енергії, отримані в результаті взаємного сполучення з іншими системами.

1. До 31 грудня 2022 року установка згоряння може бути звільнена від дотримання значень гранично допустимих викидів, зазначених у статті 30(2), і показників десульфуризації, зазначених у статті 31, за виконання таких умов:

(a) сукупна розрахункова теплова потужність установки згоряння не перевищує 200 МВт;

(b) перший дозвіл був наданий установці до 27 листопада 2002 року або оператор такої установки подав повну заявку на дозвіл до зазначеної дати, за умови що установку було введено в експлуатацію не пізніше 27 листопада 2003 року;

(c) принаймні 50 % корисного тепла, що виробляє установка, як ковзне середнє протягом 5 років, надходить у формі пари або гарячої води у мережу загального користування для централізованого теплопостачання; і

(d) значення гранично допустимих викидів для діоксиду сірки, оксидів азоту та пилу, встановлені у її дозволі, застосовні на 31 грудня 2015 року, відповідно, зокрема, до вимог директив 2001/80/ЄС і 2008/1/ЄС, принаймні додержані до 31 грудня 2022 року.

2. Не пізніше 1 січня 2016 року кожна держава-член передає Комісії список усіх установок згоряння, до яких застосовується параграф 1, разом із їхньою сукупною розрахунковою тепловою потужністю, типами використовуваного палива та застосовними значеннями гранично допустимих викидів для діоксиду сірки, оксиду азоту та пилу. Крім того, для будь-яких установок згоряння, до яких застосовується параграф 1, та впродовж строку, зазначеного у такому параграфі, держави-члени повинні щорічно інформувати Комісію про частку виробництва кожною установкою корисного тепла, що надійшло у формі пари або гарячої води у мережу загального користування для централізованого теплопостачання, виражену як ковзне середнє за попередні 5 років.

1. Держави-члени забезпечують, щоб оператори всіх установок згоряння з розрахунковою потужністю виробництва електроенергії 300 мегават або більше, яким був наданий первинний дозвіл на будівництво або, за відсутності такої процедури, первинний дозвіл на експлуатацію після набуття чинності Директивою Європейського Парламенту і Ради 2009/31/ЄС від 23 квітня 2009 року про підземне зберігання діоксиду вуглецю (-34), оцінили, чи виконані такі умови:

(a) наявні належні місця для зберігання,

(b) транспортне забезпечення здійснюється за техніко-економічним обґрунтуванням,

(c) модернізація для уловлювання діоксиду вуглецю є технічно та економічно обґрунтованим заходом.

2. Якщо умови, викладені у параграфі 1, виконані, компетентний орган забезпечує виділення належного простору на ділянці об’єкта для обладнання, необхідного для уловлювання та компресії діоксиду вуглецю. Компетентний орган визначає, чи були виконані умови, на основі оцінювання, зазначеного у параграфі 1, та іншої наявної інформації, зокрема стосовно захисту довкілля та здоров’я людини.

1. Держави-члени забезпечують, щоб у дозволах були передбачені положення для процедур, що стосуються несправностей або виходів з ладу очисного обладнання.

2. У разі виходу з ладу, компетентний орган повинен вимагати від оператора скоротити або зупинити діяльність, якщо нормальну експлуатацію не буде відновлено впродовж 24 годин, або експлуатувати установку з використанням видів палива, що мають низькі показники забруднення.

Оператор повинен повідомити компетентний орган протягом 48 годин після виявлення несправності чи виходу з ладу очисного обладнання.

Сукупна тривалість експлуатації без очищення повинна не перевищувати 120 годин впродовж будь-якого 12-місячного періоду.

Компетентний орган може надавати відступ від строків, встановлених у першому та третьому підпараграфі, в одному з таких випадків:

(a) існує першочергова потреба підтримувати енергопостачання;

(b) установку згоряння, що вийшла з ладу, довелося б замінювати на обмежений строк іншою установкою, що спричинило б загальне збільшення викидів.

1. Держави-члени повинні забезпечувати проведення моніторингу речовин, що забруднюють повітря, відповідно до частини 3 додатка V.

2. Встановлення та функціонування автоматизованого обладнання для моніторингу підлягає контролю та щорічним контрольним випробуванням, що встановленні в частині 3 додатка V.

3. Компетентний орган визначає розташування точок відбору зразків або вимірювань, що будуть використовуватися для моніторингу викидів.

4. Усі результати моніторингу реєструють, опрацьовують та наводять у такий спосіб, щоб компетентний орган мав змогу верифікувати дотримання умов експлуатації та значень гранично допустимих викидів, включених у дозвіл.

Якщо виконані умови, встановлені у частині 4 додатка V, вважається, що значення гранично допустимих викидів у повітря дотримані.

1. У випадку багатопаливної установки згоряння, що одночасно використовує два або більше видів палива, компетентний орган встановлює значення гранично допустимих викидів відповідно до таких кроків:

(a) врахування значення гранично допустимих викидів для кожного окремого виду палива та забрудника, що відповідає сукупній розрахунковій тепловій потужності всієї установки згоряння, як встановлено у частинах 1 і 2 додатка V;

(b) визначення зважених за видами палива значень гранично допустимих викидів, які отримують шляхом множення окремого значення гранично допустимих викидів, зазначеного у пункті (a), на теплову потужність кожного виду палива та розділення добутку множення на суму теплових потужностей, згенерованих всіма видами палива;

(c) агрегація зважених за видами палива значень гранично допустимих викидів.

2. У випадку багатопаливних установок згоряння, охоплених статтею 30(2), що в них використовують залишки дистиляції та перетворення від перероблення сирої нафти для власного споживання, у поєднанні із іншими видами палива або окремо, замість значень гранично допустимих викидів, встановлених відповідно до параграфа 1, можуть застосовуватися такі значення гранично допустимих викидів:

(a) якщо під час експлуатації установки згоряння частка внеску визначального палива у суму теплових потужностей, згенерованих всіма видами палива, складає 50 % або більше, - значення гранично допустимих викидів, встановлене у частині 1 додатка V для визначального палива;

(b) якщо частка внеску визначального палива у суму теплових потужностей, згенерованих всіма видами палива, складає менше 50 %, - значення гранично допустимих викидів, визначене відповідно до таких кроків:

(i) врахування значень гранично допустимих викидів, встановлених у частині 1 додатка V, для кожного використаного виду палива, що відповідає сукупній розрахунковій тепловій потужності установки згоряння;

(ii) обчислення значення гранично допустимих викидів визначального палива шляхом множення граничного значення викидів, визначеного для такого виду палива відповідно до пункту (i), на коефіцієнт два, та віднімання від такого добутку значення гранично допустимих викидів використаного палива із найменшим значенням гранично допустимих викидів, як його встановлено у частині 1 додатка V, що відповідає сукупній розрахунковій тепловій потужності установки згоряння;

(iii) визначення зваженого за видами палива значення гранично допустимих викидів для кожного з використовуваних видів палива шляхом множення значення гранично допустимих викидів, визначеного відповідно до пунктів (i) і (ii), на теплову потужність відповідного виду палива та розділення добутку такого множення на суму теплових потужностей, згенерованих всіма видами палива;

(iv) агрегація зважених за видами палива значень гранично допустимих викидів, визначених відповідно до пункту (iii).

3. Щодо багатопаливних установок згоряння, охоплених статтею 30(2), що в них використовують залишки дистиляції та перетворення від перероблення сирої нафти для власного споживання, у поєднанні із іншими видами палива або окремо, замість значень гранично допустимих викидів, встановлених відповідно до параграфів 1 або 2 цієї статті, можуть бути застосовані середні значення гранично допустимих викидів для діоксиду сірки, встановлені у частині 7 додатка V.

Правила імплементації повинні бути встановлені щодо такого:

(a) визначення періодів пуску та зупинки, зазначених у пункті 27 статті 3 та у пункті 1 частини 4 додатка V; і

(b) перехідних національних планів, зазначених у статті 32, і, зокрема, встановлення верхніх меж викидів і пов’язаного з цим моніторингу та звітування.

Такі імплементаційні правила ухвалюють відповідно до регуляторної процедури, зазначеної у статті 75(2). Комісія вносить відповідні пропозиції не пізніше 7 липня 2011 року.

1. Цю главу застосовують до установок зі спалювання відходів і установок із сумісного спалювання відходів, в яких спалюють або сумісно спалюють тверді або рідкі відходи.

Цю главу не застосовують до установок для газифікації чи піролізу, якщо гази, що виникають у результаті такого теплового оброблення відходів, очищують до такого ступеня, що вони перестають бути відходами, ще до їх спалювання, і викиди, які вони можуть утворювати, не перевищують викидів від горіння природного газу.

Для цілей цієї глави, установки зі спалювання відходів та установки із сумісного спалювання відходів включають усі лінії спалювання або сумісного спалювання, приймання та зберігання відходів, технічні засоби з попереднього оброблення на об’єкті, системи подання відходів, палива та повітря, котли, технічні засоби для оброблення відхідних газів, встановлені на ділянці технічні засоби для оброблення чи зберігання залишків і стічних вод, димові башти, пристрої та системи для управління операціями спалювання чи сумісного спалювання, облікування та моніторингу умов спалювання чи сумісного спалювання.

Якщо для теплового оброблення відходів застосовують інші процеси, ніж окиснення, як-от піроліз, процес газифікації або плазмового оброблення, в установках зі спалювання відходів або установках із сумісного спалювання відходів повинен протікати як процес теплового оброблення, так і подальший процес спалювання.

Якщо сумісне спалювання відходів відбувається таким чином, що основним призначенням установки є не генерування енергії або виробництво матеріальних продуктів, а, скоріше, теплове оброблення відходів, установка вважається установкою зі спалювання відходів.

2. Цю главу не застосовують до таких установок:

(a) установок, які обробляють тільки такі види відходів:

(i) відходи, перелічені у пункті (b) пункту 31 статті 3;

(ii) радіоактивні відходи;

(iii) туші тварин, що складають предмет регулювання Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1774/2002 від 3 жовтня 2002 року про встановлення санітарних правил щодо субпродуктів тваринного походження, не призначених для споживання людиною (-35);

(iv) відходи, що утворюються в результаті розвідки родовищ та експлуатації нафтових і газових ресурсів на розташованих у морі об’єктах, що їх спалюють на борту таких об’єктів;

(b) експериментальних установок, що їх використовують для досліджень, розробок чи випробувань для удосконалення процесів спалювання та які обробляють менше 50 тонн відходів на рік.

Для цілей цієї глави, "залишок" означає будь-які рідкі або тверді відходи, що їх утворюють установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів.

Заявка на дозвіл для установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів повинна включати опис заходів, передбачених, щоб гарантувати виконання таких вимог:

(a) установка спроектована, оснащена та буде обслуговуватися та експлуатуватися у такий спосіб, який забезпечує виконання вимог цієї глави з урахуванням категорій відходів, що будуть спалюватися або сумісно спалюватися;

(b) теплова енергія, що утворюється під час процесів спалювання або сумісного спалювання, відновлюється, наскільки це можливо, шляхом утворення тепла, пари або енергії;

(c) кількість і шкідливість залишків буде мінімізована, і вони будуть перероблені, за відповідних обставин;

(d) видалення залишків, утворенню яких неможливо запобігти, які неможливо скоротити чи переробити, здійснюватиметься відповідно до національного законодавства та законодавства Союзу.

1. Кожен дозвіл повинен включати таке:

(a) перелік усіх типів відходів, які можуть бути оброблені, із долученням принаймні типів відходів, встановлених у Європейському переліку відходів, укладеному Рішенням 2000/532/ЄС, - якщо це можливо, що містить інформацію про кількість кожного типу відходів, за відповідних обставин;

(b) сукупну потужність спалювання або сумісного спалювання відходів установкою;

(c) значення гранично допустимих викидів у повітря та води;

(d) вимоги щодо pH, температури та потужності потоку скидів стічних вод;

(e) процедури відбору зразків та вимірювань і частоту виконання для дотримання умов, встановлених для моніторингу викидів;

(f) максимальний дозволений строк будь-яких технічно неминучих зупинок, порушень роботи або виходів з ладу пристроїв очищення або вимірювання, під час яких викиди у повітря та скиди стічних вод можуть перевищувати встановлені значення гранично допустимих викидів.

2. Крім вимог, встановлених у параграфі 1, дозвіл, наданий для установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів, що в них використовують небезпечні відходи, повинен включати таке:

(a) перелік обсягів різних категорій небезпечних відходів, які можуть бути оброблені;

(b) мінімальні та максимальні масові витрати таких небезпечних відходів, їхні найнижчі та максимальні теплотворні здатності та максимальний вміст в них поліхлорованих дифенілів, пентахлорфенолу, хлору, фтору, сірки, важких металів та інших забруднювальних речовин.

3. Держави-члени можуть формувати перелік категорій відходів для включення до дозволу, які можуть бути сумісно спалені в установках із сумісного спалювання відходів деяких категорій.

4. Компетентний орган періодично переглядає та, якщо необхідно, оновлює умови дозволу.

1. Відхідні гази з установок зі спалювання відходів і установок із сумісного спалювання відходів повинні відходити у контрольований спосіб за допомогою димової башти, висота якої розраховується таким чином, щоб забезпечувати захист здоров’я людини та довкілля.

2. Викиди у повітря з установок зі спалювання відходів і установок із сумісного спалювання відходів повинні не перевищувати значення гранично допустимих викидів, встановлені у частинах 3 і 4 додатка VI або визначені відповідно до частини 4 зазначеного додатка.

Якщо в установці із сумісного спалювання відходів більше 40 % вивільнення тепла утворюється від небезпечних відходів або якщо установка сумісно спалює необроблені змішані муніципальні відходи, застосовують значення гранично допустимих викидів, встановлені у частині 3 додатка VI.

3. Скиди у водне середовище стічних вод, що виникли в результаті очищення відхідних газів, повинні бути обмежені, наскільки це можливо, а концентрації забруднювальних речовин повинні не перевищувати значення гранично допустимих викидів, встановлені у частині 5 додатка VI.

4. Значення гранично допустимих викидів застосовують у точці, де стічні води, що виникли в результаті очищення відхідних газів, скидають з установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів.

Якщо відпрацьовані води, що виникли в результаті очищення відхідних газів, обробляють поза межами установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів, значення гранично допустимих викидів, встановлені у частині 5 додатка VI, застосовують у точці, в якій відпрацьовані води виходять з очисної установки. Якщо відпрацьовані води, що виникли в результаті очищення відхідних газів, обробляють разом із іншими джерелами стічних вод, на об’єкті чи поза його межами, оператор повинен робити відповідне обчислення масового балансу, з використанням результатів вимірювань, встановлених у пункті 3 частини 6 додатка VI, для визначення рівнів викидів у остаточному скиді стічних вод, що його можна віднести до стічних вод, що виникли в результаті очищення відхідних газів.

За жодних обставин не повинно відбуватися розрідження стічних вод задля дотримання значень гранично допустимих викидів, встановлених у частині 5 додатка VI.

5. Ділянки, де розташовують установки зі спалювання відходів та установки із сумісного спалювання відходів, у тому числі пов’язані з ними площі для зберігання відходів, проектують і експлуатують у спосіб, що дозволяє запобігати недозволеному або випадковому вивільненню будь-яких забруднювальних речовин у ґрунт, поверхневі води та ґрунтові води.

Повинні бути передбачені потужності для зберігання забрудненої дощової води, що стікає у місці розташування установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів, або забрудненої води, що утворюється в результаті розливу або операцій гасіння пожежі. Потужності для зберігання повинні забезпечувати повноцінну можливість тестування та оброблення таких вод до їх скидання, за необхідності.

6. Без обмеження статті 50(4)(c), установка зі спалювання відходів або установка із сумісного спалювання відходів чи окремі печі, що є частиною установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів, за жодних обставин не повинні продовжувати спалювання відходів без перерви протягом періоду, що перевищує 4 години, у разі перевищення значень гранично допустимих викидів.

Сукупна тривалість експлуатації за таких умов протягом 1 року не повинна перевищувати 60 годин.

Строк, визначений у другому підпараграфі, застосовують до тих печей, що пов’язані з одним пристроєм очищення відхідного газу.

У разі виходу з ладу, оператор повинен скоротити або зупинити діяльність якомога скоріше, наскільки це практично можливо, допоки не з’явиться можливість відновити нормальну експлуатацію.

1. Держави-члени повинні забезпечувати проведення моніторингу викидів відповідно до частин 6 і 7 додатка VI.

2. Встановлення та функціонування автоматизованих систем вимірювання підлягає контролю та щорічним контрольним випробуванням, що їх визначено у пункті 1 частини 6 додатка VI.

3. Компетентний орган визначає розташування точок відбору зразків та вимірювань, що будуть використані для моніторингу викидів.

4. Усі результати моніторингу реєструють, опрацьовують та представляють у такий спосіб, щоб компетентний орган мав змогу верифікувати дотримання умов експлуатації та значень гранично допустимих викидів, включених у дозвіл.

5. Як тільки в межах Союзу стають доступними належні техніки вимірювання, Комісія, за допомогою делегованих актів відповідно до статті 76 та з дотриманням умов, встановлених у статтях 77 і 78, встановлює дату, з якої повинні виконуватися безперервні вимірювання викидів у повітря важких металів і діоксинів та фуранів.

Якщо виконані умови, описані у частині 8 додатка VI, вважається, що відповідність значенням гранично допустимих викидів у повітря та води дотримана.

1. Експлуатація установок зі спалювання відходів повинна відбуватися у такий спосіб, щоб досягнути рівня спалювання, за якого вміст загального органічного вуглецю в шлаку та зольних залишках складає менше 3 % або їх втрата при запалюванні є меншою за 5 % сухої маси матеріалу. Якщо необхідно, використовують техніки попереднього оброблення відходів.

2. Установки зі спалювання відходів повинні бути спроектовані, оснащені, споруджені та експлуатовані у такий спосіб, щоб температура газу, що утворюється в результаті спалювання відходів, після останнього впорскування повітря горіння піднімалася у контрольований та однорідний спосіб та навіть за найбільш несприятливих умов до принаймні 850 °C на принаймні дві секунди.

Установки із сумісного спалювання відходів повинні бути спроектовані, оснащені, споруджені та експлуатовані у такий спосіб, щоб температура газу, що утворюється в результаті сумісного спалювання відходів, піднімалася у контрольований та однорідний спосіб та навіть за найбільш несприятливих умов до принаймні 850 °C на принаймні дві секунди.

Якщо спалюють або супутньо спалюють небезпечні відходи, що містять більше 1 % галогенізованих органічних речовин у перерахунку на хлор, температура, необхідна для виконання вимог першого і другого підпараграфів, повинна складати принаймні 1100 °C.

В установках зі спалювання відходів температури, зазначені першому і третьому підпараграфах, вимірюють біля внутрішньої стінки камери згоряння. Компетентний орган може дозволити вимірювання в іншій репрезентативній точці камери згоряння.

3. Кожна камера згоряння установки зі спалювання відходів повинна бути оснащена принаймні одним допоміжним пальником. Такий пальник вмикається автоматично, коли температура газів згоряння після останнього впорскування повітря згоряння опускається нижче температур, встановлених у параграфі 2. Його також використовують під час операцій пуску та зупинки установки, для того щоб забезпечити підтримання зазначених температур під час виконання таких операцій за будь-яких обставин та допоки незгорілі відходи залишаються у камері згоряння.

В допоміжний пальник не повинно подаватися паливо, що може спричинити викиди вищі, ніж від горіння газойлю, що його означено у статті 2(2) Директиви Ради 1999/32/ЄС від 26 квітня 1999 року щодо зменшення вмісту сірки у деяких видах рідкого палива (-36), зрідженого газу або природного газу.

4. Установки зі спалювання відходів та установки із сумісного спалювання відходів повинні використовувати автоматичну систему, що запобігає подаванню відходів у таких ситуаціях:

(a) під час запуску, до досягнення температури, встановленої у параграфі 2 цієї статті, або температури, визначеної відповідно до статті 51(1);

(b) у кожному випадку, коли не підтримується температура, встановлена у параграфі 2 цієї статті, або температура, визначена відповідно до статті 51(1);

(c) у кожному випадку, коли безперервні вимірювання показують, що внаслідок порушення роботи або виходу з ладу пристроїв очищення відхідних газів перевищене будь-яке із значень гранично допустимих викидів.

5. Будь-яке тепло, вироблене установками зі спалювання відходів або установками із сумісного спалювання відходів, відновлюється, наскільки є така практична можливість.

6. Інфекційні клінічні відходи одразу поміщають у піч без попереднього змішування з іншими категоріями відходів та без контактного опрацювання.

7. Держави-члени повинні забезпечувати експлуатацію та контроль установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів достатньо компетентною для управління установкою фізичною особою.

1. Компетентний орган може дозволити умови, що відрізняються від встановлених у статті 50(1), (2) і (3), та, щодо температури, у параграфі 4 зазначеної статті, і визначені у дозволі для деяких категорій відходів або для деяких процесів теплового оброблення, за умови виконання інших вимог цієї глави. Держави-члени можуть встановлювати правила, що регулюють такі дозволи.

2. Для установок зі спалювання відходів зміна умов експлуатації повинна не призводити до утворення більшої кількості залишків або залишків з вищим вмістом органічних забруднювальних речовин у порівнянні з тими залишками, що їх можна очікувати за умов, встановлених у статті 50(1), (2) і (3).

3. Викиди загального органічного вуглецю та монооксиду вуглецю з установок із сумісного спалювання відходів, яким надано дозвіл на зміну умов експлуатації згідно з параграфом 1, також повинні відповідати значенням гранично допустимих викидів, встановленим у частині 3 додатка VI.

Викиди загального органічного вуглецю з котлів на корі у целюлозно-паперовій промисловості, в якій відходи спалюють сумісно у місці їх виробництва, що перебували в експлуатації та мали дозвіл до 28 грудня 2002 року і яким був наданий дозвіл на зміну умов експлуатації згідно з параграфом 1, також повинні відповідати значенням гранично допустимих викидів, встановленим у частині 3 додатка VI.

4. Держави-члени повідомляють Комісії всі умови експлуатації, на які надано дозвіл на підставі параграфів 1, 2 і 3, а також результати перевірок як частину інформації, яку надають згідно з вимогами до звітності, викладеними у статті 72.

1. Оператор установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів повинен вживати всіх необхідних заходів стосовно доставляння та приймання, щоб запобігати або обмежувати, наскільки це можливо, забруднення повітря, ґрунту, поверхневих та ґрунтових вод, а також інші негативні впливи на довкілля, запахи і шум та безпосередні ризики для здоров’я людини.

2. Оператор визначає масу відходів кожного типу, якщо це можливо - відповідно до Європейського переліку відходів, встановленого Рішенням 2000/532/ЄС, до прийняття відходів установкою зі спалювання відходів або установкою із сумісного спалювання відходів.

3. До прийняття небезпечних відходів установкою зі спалювання відходів або установкою із сумісного спалювання відходів оператор збирає наявну інформацію про відходи з метою верифікації виконання вимог дозволу, наведених у статті 45(2).

Така інформація повинна охоплювати таке:

(a) усю адміністративну інформацію щодо процесу утворення, що міститься у документах, зазначених у параграфі 4(a);

(b) фізичний та, наскільки це практично можливо, хімічний склад відходів та всю іншу інформацію, необхідну для оцінювання їхньої придатності для передбаченого процесу спалювання;

(c) характеристики небезпеки відходів, речовини, з якими їх не можна змішувати, та перестороги, що їх належить дотримуватися під час опрацювання відходів.

4. До прийняття небезпечних відходів установкою зі спалювання відходів або установкою із сумісного спалювання відходів оператор повинен виконати принаймні такі процедури:

(a) перевірити документи, що їх вимагає Директива 2008/98/ЄС і, у застосовних випадках, що їх вимагають Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 1013/2006 від 14 червня 2006 року про перевезення відходів (-37) і законодавство щодо транспортування небезпечних товарів;

(b) відібрати репрезентативні зразки, якщо обставини не виключають доцільність цього, наскільки це можливо, до вивантаження, щоб верифікувати відповідність інформації, передбаченій у параграфі 3, шляхом здійснення контролю та щоб надати компетентним органам змогу ідентифікувати характер відходів на обробленні.

Зразки, зазначені у пункті (b), зберігаються принаймні протягом 1 місяця після спалювання або сумісного спалювання відповідних відходів.

5. Компетентний орган може надавати звільнення від параграфів 2, 3 і 4 для установок зі спалювання відходів або установок із сумісного спалювання відходів, які є частиною об’єкта, охопленого главою II, і які тільки спалюють або сумісно спалюють відходи, що утворюються в межах такого об’єкта.

1. Кількість і шкідливість залишків повинна бути мінімізована. Залишки повинні бути перероблені, за відповідних обставин, безпосередньо в установці або поза її межами.

2. Транспортування та проміжне зберігання сухих залишків у формі пилу здійснюють у такий спосіб, що дозволяє запобігти розпорошенню таких залишків у довкілля.

3. До визначення маршрутів для видалення та перероблення залишків повинні бути проведені належні випробування для встановлення фізичних та хімічних характеристик і потенціалу залишків як забрудників. Такі випробування стосуються сумарної розчинної фракції та розчинної фракції важких металів.

Зміна експлуатації установки зі спалювання відходів або установки із сумісного спалювання відходів, що в них обробляють тільки безпечні відходи в межах об’єкта, охопленого главою II, що передбачає спалювання чи сумісне спалювання небезпечних відходів, вважається суттєвою зміною.

1. Доступ до заявок на нові дозволи для установок зі спалювання відходів та установок зі сумісного спалювання відходів повинен бути наданий громадськості в одному або більш ніж одному місці на належний період, щоб громадськість мала змогу висловити свої коментарі щодо заявок, перш ніж компетентний орган випрацює своє рішення. Таке рішення, у тому числі принаймні примірник дозволу, та будь-які подальші оновлення також повинні бути оприлюднені.

2. Щодо установок зі спалювання відходів або установок із сумісного спалювання відходів із номінальною потужністю 2 тонни на годину або більше, звіт, зазначений у статті 72, повинен включати інформацію щодо функціонування та моніторингу установки із зазначенням перебігу процесів спалювання та сумісного спалювання та рівня викидів у повітря та води порівняно зі значеннями гранично допустимих викидів. Така інформація повинна бути оприлюднена.

3. Компетентний орган складає та оприлюднює список установок зі спалювання відходів або установок із сумісного спалювання відходів з номінальною потужністю менше 2 тонн на годину.

Цю главу застосовують до видів діяльності, що перелічені у частині 1 додатка VII, і, у застосовних випадках, що досягають порогових значень споживання, встановлених у частині 2 зазначеного додатка.

Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) "існуючий об’єкт" означає об’єкт в експлуатації станом на 29 березня 1999 року або об’єкт, якому було надано дозвіл чи який було зареєстровано до 1 квітня 2001 року або оператор якого подав повну заявку на дозвіл до 1 квітня 2001 року, за умови що такий об’єкт був введений в експлуатацію не пізніше 1 квітня 2002 року;

(2) "відхідні гази" означає остаточний газоподібний відхід, що містить леткі органічні сполуки чи інші забрудники, з димової башти або очисного обладнання у повітря;

(3) "спонтанні викиди" означає будь-які викиди, що не належать до відхідних газів, летких органічних сполук у повітря, ґрунт і води, а також розчинників, які містяться у будь-яких продуктах, якщо інше не встановлено у частині 2 додатка VII;

(4) "сукупні викиди" означає суму спонтанних викидів та викидів у вигляді відхідних газів;

(5) "суміш" означає суміш, як її означено у статті 3(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1907/2006 від 18 грудня 2006 року про реєстрацію, оцінювання, надання дозволу та обмеження хімічних речовин (REACH) та про заснування Європейського хімічного агентства (-38),

(6) "адгезив" означає будь-яку суміш, включно з усіма органічними розчинниками чи сумішами, що містять органічні розчинники, необхідними для її належного застосування, яку використовують для склеювання окремих частин продукту,

(7) "чорнило" означає будь-яку суміш, включно з усіма органічними розчинниками чи сумішами, що містять органічні розчинники, необхідними для її належного застосування, яку використовують у друкарській діяльності для нанесення тексту або зображень на поверхню;

(8) "лак" означає прозору оболонку;

(9) "споживання" означає сукупні обсяги органічних розчинників, що надходять на об’єкт за календарний рік або за будь-який інший 12-місячний період, окрім будь-яких летких органічних сполук, відновлених для повторного використання;

(10) "витрати" означає кількість органічних розчинників та кількість їх у сумішах, які використовують при провадженні діяльності, у тому числі розчинників, перероблених в межах та поза межами об’єкта, та яку підраховують кожного разу, коли їх використовують для провадження діяльності;

(11) "повторне використання" означає використання органічних розчинників, відновлених на об’єкті, для будь-якої технічної або комерційної цілі, у тому числі використання як палива, але за виключенням остаточного видалення такого відновленого органічного розчинника як відходів;

(12) "зарегульований стан" означає умови, за яких об’єкт експлуатують так, що леткі органічні сполуки, що вивільняються в результаті діяльності, збирають та випускають у контрольований спосіб або через димову башту, або через очисне обладнання, і, таким чином, їх викиди не є повністю спонтанними;

(13) "операції пуску та зупинки" означає операції, окрім регулярної зміни робочих фаз, з введення в експлуатацію або виведення з неї чи у робочий або неробочий стан, для певної діяльності, одиниці обладнання або ємності.

Речовини або суміші, що через вміст в них летких органічних сполук класифіковані як канцерогени, мутагени або репродуктивно токсичні за Регламентом (ЄС) № 1272/2008, яким присвоєно або на які потрібно нанести короткі характеристики небезпеки H340, H350, H350i, H360D або H360F, повинні бути замінені менш шкідливими речовинами чи сумішами у найкоротші можливі строки.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити відповідність кожного об’єкта одній з таких умов:

(a) викид летких органічних сполук з об’єктів не перевищує значення гранично допустимих викидів у відхідних газах і забезпечується відповідність значенням гранично допустимих спонтанних викидів або значенням гранично допустимих сукупних викидів та іншим вимогам, встановленим у частинах 2 і 3 додатка VII;

(b) виконані вимоги схеми скорочення, викладеної у частині 5 додатка VII, за умови що досягнуто еквівалентне скорочення викидів у порівнянні із рівнем викидів, що досягається шляхом застосування значень гранично допустимих викидів, зазначених у пункті (a).

Держави-члени повинні повідомляти Комісії про прогрес у досягненні еквівалентного скорочення викидів, зазначеного у пункті (b), відповідно до статті 72(1).

2. Як відступ від параграфа 1(a), якщо оператор доведе компетентному органу, що для окремого об’єкта значення гранично допустимих викидів для спонтанних викидів є невиправданим з технічної та економічної точки зору, компетентний орган може дозволити, щоб викиди перевищували таке значення гранично допустимих викидів, за умови що не очікується значних ризиків для здоров’я людини або довкілля і що оператор доведе компетентному органу використання найкращих доступних технік.

3. Як відступ від параграфа 1, для діяльності з оболонкування, охопленої пунктом 8 таблиці у частині 2 додатка VII, що не може бути виконана за умов зарегульованого стану, компетентний орган може дозволити невиконання щодо викидів з об’єкта вимог, встановлених у зазначеному параграфі, якщо оператор доведе компетентному органу, що виконання таких вимог не є можливим з технічної та економічної точки зору і що використовуються найкращі доступні техніки.

4. Держави-члени повинні повідомляти Комісії про відступи, зазначені у параграфах 2 і 3 цієї статті, відповідно до статті 72(2).

5. Викиди летких органічних сполук, яким присвоєно короткі характеристики небезпеки H340, H350, H350i, H360D або H360F або на яких вони повинні бути нанесені, або галогенізованих летких органічних сполук, яким присвоєно короткі характеристики небезпеки H341 або H351 або на яких вони повинні бути нанесені, повинні контролюються за умов стримування, наскільки це виправдано з технічної та економічної точки зору, щоб убезпечити довкілля та здоров’я населення, і повинні не перевищувати відповідних значень гранично допустимих викидів, встановлених у частині 4 додатка VII.

6. Об’єкти, на яких провадять два чи більше види діяльності, кожен з яких перевищує порогові значення з частини 2 додатка VII, повинні:

(a) стосовно речовин, встановлених у параграфі 5, відповідати вимогам зазначеного параграфа для кожного виду діяльності окремо;

(b) стосовно всіх інших речовин:

(i) відповідати вимогам параграфа 1 для кожного виду діяльності окремо; або

(ii) мати сукупні викиди летких органічних сполук, що не перевищують значень, яких можна було б досягти за умови застосування пункту (i).

7. Повинні бути вжиті усі належні перестороги для мінімізації викидів летких органічних сполук під час операцій пуску та зупинки.

Держави-члени повинні, або шляхом зазначення в умовах дозволу, або через загальні зобов’язальні правила, забезпечувати, щоб вимірювання викидів відбувалося відповідно до частини 6 додатка VII.

Якщо виконані умови, встановлені у частині 8 додатка VII, вважається, що відповідність граничним значенням викидів у відхідних газах дотримана.

Оператор забезпечує компетентний орган, на запит, даними, що надають компетентному органу змогу верифікувати дотримання чи виконання:

(a) значень гранично допустимих викидів у відхідних газах, значень гранично допустимих спонтанних викидів і значень гранично допустимих сукупних викидів;

(b) вимог схеми скорочення відповідно до частини 5 додатка VII;

(c) відступів, наданих відповідно до статті 59(2) і (3).

Це може включати план управління розчинниками, підготовлений відповідно до частини 7 додатка VII.

1. Зміна максимальної витрати органічних розчинників за масою існуючим об’єктом, усередненої за 1 день, якщо об’єкт експлуатують згідно з його проектною потужністю і не в умовах операцій пуску та зупинки та обслуговування обладнання, вважається суттєвою, якщо вона призводить до збільшення викидів летких органічних сполук більш ніж на:

(a) 25 % для об’єкта, що провадить або види діяльності, що потрапляють у межі діапазону нижніх порогових значень пунктів 1, 3, 4, 5, 8, 10, 13, 16 або 17 таблиці у частині 2 додатка VII, або види діяльності, що підпадають під один з інших пунктів частини 2 додатка VII, та зі споживанням розчинника менш ніж 10 тонн на рік;

(b) 10 % для усіх інших об’єктів.

2. Якщо існуючий об’єкт зазнає суттєвих змін або підпадає під сферу застосування цієї Директиви уперше після суттєвої зміни, та частина об’єкта, що зазнає суттєвих змін, вважається або новим об’єктом, або існуючим об’єктом, за умови що сукупні викиди всього об’єкта не перевищують рівнів, що спостерігалися б, якби частина, що зазнала суттєвих змін, вважалась новим об’єктом.

3. У разі суттєвої зміни, компетентний орган перевіряє виконання об’єктом вимог цієї Директиви.

Комісія організовує обмін інформацією із державами-членами, відповідною сферою промисловості та неурядовими організаціями, що підтримують захист довкілля, щодо використання органічних розчинників та їхніх потенційних замінників і технік, що мають найменший потенційний вплив на повітря, води, ґрунти, екосистеми та здоров’я людини.

Обмін інформацією організовують щодо всіх таких аспектів:

(a) придатність до використання;

(b) потенційний вплив на здоров’я людини та, зокрема, професійна нараженість;

(c) потенційний вплив на довкілля;

(d) економічні наслідки, зокрема витрати та вигоди від можливих варіантів;

1. Рішення компетентного органу, у тому числі принаймні примірник дозволу та будь-яких подальших оновлень, повинне бути оприлюднено.

Загальні зобов’язальні правила, застосовні до об’єктів, і список об’єктів, які підлягають отриманню дозволу та реєстрації, повинні бути оприлюднені.

2. Результати моніторингу викидів, вимоги щодо якого встановлено в статті 60, проведеного компетентним органом, повинні бути оприлюднені.

3. Параграфи 1 і 2 цієї статті застосовують з урахуванням обмежень, встановлених у статті 4(1) і (2) Директиви 2003/4/ЄС.

Цю главу застосовують до об’єктів, що виробляють діоксид титану.

Держави-члени забороняють видалення у будь-яку водойму, море або океан таких відходів:

(a) твердих відходів;

(b) маточних розчинів, що утворюються на етапі фільтрації після гідролізу розчину титанілсульфату, з об’єктів, в яких застосовують сульфатний процес; у тому числі кислотні відходи, пов’язані з такими розчинами, що містять більше 0,5 % вільної сульфатної кислоти та різноманітні важкі метали та, у тому числі такі маточні розчини, що були розбавлені до вмісту в них сульфатної кислоти 0,5 % або менше;

(c) відходів з об’єктів, в яких застосовують хлоридний процес, що містять більше 0,5 % вільної хлоридної кислоти та різноманітні важкі метали, у тому числі такі відходи, що були розбавлені до вмісту вільної хлоридної кислоти 0,5 % або менше;

(d) фільтраційних солей, шламу та рідких відходів, що утворюються в результаті оброблення (концентрації або нейтралізації) відходів, зазначених у пунктах (b) і (c), що містять різноманітні важкі метали, але без включення нейтралізованих і фільтрованих або декантованих відходів, що містять тільки сліди важких металів, і які, до будь-якого розбавлення, мають значення pH понад 5,5.

Викиди з об’єктів у води повинні не перевищувати значення гранично допустимих викидів, що встановлені у частині 1 додатка VIII.

1. Повинно здійснюватися запобігання викидам кислотних крапель з об’єктів.

2. Викиди у повітря з об’єктів повинні не перевищувати значення гранично допустимих викидів, встановлені у частині 2 додатка VIII.

1. Держави-члени повинні забезпечувати моніторинг викидів у води, щоб надати компетентному органу змогу верифікувати дотримання умов дозволу та статті 68.

2. Держави-члени повинні забезпечувати моніторинг викидів у повітря, щоб надати компетентному органу змогу верифікувати дотримання умов дозволу та статті 69. Такий моніторинг повинен включати принаймні моніторинг викидів, що його встановлено у частині 3 додатка VIII.

3. Моніторинг здійснюють відповідно до стандартів CEN або, якщо стандарти CEN відсутні, стандартів ISO, національних або інших міжнародних стандартів, які забезпечують надання даних еквівалентної наукової якості.

Держави-члени призначають компетентні органи, відповідальні за виконання зобов’язань, що виникають на підставі цієї Директиви.

1. Держави-члени забезпечують надання Комісії інформації щодо імплементації цієї Директиви, щодо репрезентативних даних про викиди та інші форми забруднення, щодо значень гранично допустимих викидів, щодо застосування найкращих доступних технік відповідно до статей 14 і 15, зокрема щодо надання звільнень відповідно до статті 15(4) та щодо досягнутого прогресу стосовно розробки та застосування нововинклих технік відповідно до статті 27. Держави-члени оприлюднюють інформацію в електронному форматі.

2. Тип, формат і частоту надання інформації, яка повинна бути оприлюднена на виконання параграфа 1, встановлюють відповідно до регуляторної процедури, зазначеної у статті 75(2). Це включає визначення конкретних видів діяльності та забрудників, для яких повинні бути оприлюднені дані, зазначені у параграфі 1.

3. Для усіх установок згоряння, охоплених главою III цієї Директиви, держави-члени з 1 січня 2016 року укладають щорічний реєстр викидів діоксиду сірки, оксидів азоту та пилу і затрат енергії.

Беручи до уваги правила агрегації, встановлені у статті 29, компетентний орган одержує такі дані для кожної установки згоряння:

(a) сукупну розрахункову теплову потужність (МВт) установки згоряння;

(b) тип установки згоряння: котел, газова турбіна, газовий двигун, дизельний двигун, інше (із зазначенням типу);

(c) дату початку експлуатації установки згоряння;

(d) сукупне значення викидів за рік (у тоннах на рік) діоксиду сірки, оксиду азоту та пилу (як суми завислих часток);

(e) кількість годин експлуатації установки згоряння;

(f) сукупний щорічний обсяг затрат енергії, пов’язаних із чистою теплотворною здатністю (ТДж на рік), розподілений за категоріями палива: вугілля, буре вугілля, біомаса, торф, інше тверде паливо (із зазначенням типу), рідке паливо, природний газ, інші гази (із зазначенням типу).

Щорічні дані для кожної установки окремо, що містяться у таких реєстрах, надають Комісії на запит.

Стислий виклад реєстрів надають Комісії кожні 3 роки протягом 12 місяців з кінця трирічного облікового періоду. В такому стислому викладі дані для установок згоряння на нафтопереробних заводах повинні бути наведені окремо.

Комісія оприлюднює для держав-членів та для громадськості стислий виклад порівняння та оцінювання зазначених реєстрів відповідно до Директиви 2003/4/ЄС протягом 24 місяців з кінця трирічного облікового періоду.

4. З 1 січня 2016 року держави-члени повинні щорічно подавати Комісії такі дані:

(a) для установок згоряння, до яких застосовують статтю 31, вміст сірки у використовуваному місцевому твердому паливі та досягнутий показник десульфуризації, усереднені за кожен місяць. За перший рік застосування статті 31 також подають технічне обґрунтування неможливості дотримання значень гранично допустимих викидів, зазначених у статті 30(2) і (3); і

(b) для установок згоряння, які експлуатують не більше 1500 годин експлуатації на рік як ковзне середнє за 5 років, - кількість годин експлуатації на рік.

1. До 7 січня 2016 року та кожні наступні 3 роки Комісія повинна подавати Європейському Парламенту і Раді звіт з оглядом імплементації цієї Директиви на основі інформації, зазначеної у статті 72.

Такий звіт повинен включати оцінку необхідності дій з боку Союзу шляхом встановлення чи оновлення мінімальних вимог на рівні Союзу для значень гранично допустимих викидів та для правил здійснення моніторингу і забезпечення відповідності для видів діяльності в межах сфери застосування висновків щодо НДТ, ухвалених впродовж попереднього трирічного періоду, на основі таких критеріїв: