Про схвалення Стратегії зайнятості населення України на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2026 - 2028 роках

1. Схвалити Стратегію зайнятості населення України на період до 2030 року, що додається.

2. Затвердити операційний план заходів з реалізації у 2026-2028 роках Стратегії зайнятості населення України на період до 2030 року (далі - операційний план), що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади забезпечити:

виконання операційного плану за рахунок та в межах видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної технічної допомоги, інших джерел фінансування, не заборонених законодавством;

подання щороку до 1 грудня та 1 червня Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства інформації про стан виконання операційного плану.

4. Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства забезпечити:

проведення моніторингу виконання операційного плану;

подання щороку до 1 січня та 1 липня Кабінетові Міністрів України звіту про стан виконання операційного плану;

починаючи з 2027 року подання щороку до 1 січня та 1 липня Кабінетові Міністрів України звіту про хід реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням;

подання до 1 грудня 2028 р. Кабінетові Міністрів України проекту операційного плану заходів з реалізації у 2029-2030 роках Стратегії зайнятості населення України на період до 2030 року.

Ця Стратегія є середньостроковим програмним документом Уряду, що встановлює засади державної політики для розвитку ринку праці і реалізується до 2030 року на всій території України з урахуванням воєнних ризиків, регіональних відмінностей і потреб відновлення.

Метою цієї Стратегії є створення умов для збалансованого розвитку ринку праці, в якому кожна людина, що бажає працювати, може реалізувати право на працю, яка відповідає її навичкам, знанням та компетенціям, та отримувати гідну винагороду за це, а кожен роботодавець має можливість швидко закривати свої кадрові потреби фахівцями необхідної кваліфікації, які здатні забезпечувати високу продуктивність праці за умови створення належних умов праці. Загальним результатом реалізації цієї Стратегії повинне стати підвищення якості, інклюзивності і легалізації ринку праці, подолання дефіциту кадрів, ефективне використання людського ресурсу та розширення можливостей для зайнятості населення.

Ураховуючи те, що Україна під час розроблення цієї Стратегії перебуває у статусі кандидата на членство в Європейському Союзі, важливою є її узгодженість із принципами та політикою Європейського Союзу. Стратегія узгоджується з Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, Планом України, схваленим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 р. № 244, з метою реалізації ініціативи Європейського Союзу "Ukraine Facility", планом пріоритетних дій Уряду на 2025 рік, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2025 р. № 1003, а також орієнтується на принципи Європейського стовпа соціальних прав та керівні принципи політики зайнятості держав-членів. Зазначені принципи застосовуються за такими напрямами:

підвищення попиту на робочу силу;

збільшення пропозиції робочої сили та усунення бар’єрів для працевлаштування, набуття навичок та компетенцій протягом усього життя;

покращення функціонування ринку праці;

удосконалення ефективності соціального діалогу;

сприяння рівним можливостям для всіх, соціальній інтеграції з урахуванням потреб подолання демографічних ризиків та бідності серед зайнятого населення.

З огляду на зазначене ця Стратегія ґрунтується на таких принципах:

людиноцентричність та інклюзія (рівний і недискримінаційний доступ до можливостей на ринку праці для жінок і чоловіків, молоді, осіб з інвалідністю, ветеранів війни, внутрішньо переміщених осіб, осіб старшого віку та інших категорій, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, за умови однакової кваліфікації для праці рівної цінності, включно із забезпеченням доступного та безбар’єрного робочого середовища, забезпечення розумного пристосування робочих місць для осіб з інвалідністю);

забезпечення повної і продуктивної вільно обраної зайнятості;

доказовість і використання даних (інтегрована аналітика ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції, відкриті дані);

формалізація та підвищення якості зайнятості (запобігання використанню праці без оформлення трудових відносин, створення безпечних і якісних робочих місць);

профілактика безробіття та розвиток системи соціального захисту населення від безробіття;

навчання впродовж життя (таргетовані програми перекваліфікації та посилення гнучких компетенцій);

рівна оплата за працю рівної цінності;

партнерство та соціальний діалог;

цифрова трансформація (електронні сервіси, інтероперабельність реєстрів, реальні дані про ринок праці);

урахування регіональних особливостей ринку праці;

сприяння інтеграції у ринок праці внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які повертаються до України після тривалого перебування за кордоном з різних підстав.

Стратегія охоплює всіх суб'єктів ринку праці, при цьому особлива увага приділяється категоріям громадян, що мають високий рівень виключеності з ринку праці внаслідок дії різних персональних і суспільних факторів, а саме молоді, особам з інвалідністю, ветеранам війни, внутрішньо переміщеним особам, особам дорослого (45-65 років) та старшого (65+ років) віку, жителям сільських і деокупованих територій.

Збройна агресія Російської Федерації проти України спричинила значне погіршення стану функціонування ринку праці, масштабне переміщення населення, руйнування підприємницької інфраструктури, скорочення кількості робочих місць і географічне зміщення економічної активності. Як наслідок, загострилися структурні диспропорції, зокрема зріс рівень безробіття, рівень використання праці без оформлення трудових відносин, збільшилися втрати людського капіталу.

З огляду на відсутність публікації офіційних статистичних даних Держстату, починаючи з березня 2022 року, ускладнюється проведення оцінки ключових показників ринку праці, таких як загальний та регіональний рівень безробіття, частка економічно неактивного населення тощо. Водночас, за наявними даними Національного Банку, Пенсійного фонду України, МОН, Державного центру зайнятості, Мінсоцполітики, Євростату, а також даними, отриманими за результатами досліджень, проведених Інститутом демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи Національної академії наук та громадськими організаціями, поточний стан справ у сфері зайнятості населення характеризується такими проблемами.

Криза пропозиції робочої сили

Криза пропозиції робочої сили спричинена різким скороченням чисельності населення (з 42 млн. у січні 2022 року до 35,8 млн. у липні 2024 року), зокрема на територіях, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі (31,1 млн. осіб), що насамперед є результатом масштабної міграції, призвела до суттєвого дисбалансу між пропозицією та попитом на робочу силу, про що свідчить одночасна наявність численних вакансій і нестача працівників із необхідними навичками.

За результатами опитування Європейської Бізнес Асоціації, 74 відсотки компаній повідомляють про нестачу персоналу, що підтверджує системний характер проблеми та її вплив на економічну активність.

Високий рівень безробіття

Рівень безробіття, хоч і знизився з 21,1 відсотка у 2022 році до 18,2 відсотка у 2023 році та 13,1 відсотка у 2024 році, залишається більш ніж удвічі вищим за середній показник у Європейському Союзі, який станом на серпень 2025 року становив 5,9 відсотка.

Станом на жовтень 2025 року рівень безробіття становить 11,3 відсотка, що свідчить про поступове, але все ще нестійке відновлення.

Висока частка економічно неактивного населення

Частка економічно неактивного населення, за оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи Національної академії наук, становить майже половину від загального резерву робочої сили в Україні (46,5 відсотка).

Згідно з даними, наданими Інститутом демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи Національної академії наук, станом на 2024 рік, населення України у віці 15 років і старше становить 26,9 млн. осіб, з яких зайняті 13,3 млн. осіб, шукають роботу 0,9 млн. осіб. Водночас наявна велика частка економічно неактивного населення (12,5 млн. осіб) віком від 15 років і старше, які не входять до складу робочої сили, зокрема, у зв’язку з виходом на пенсію, навчанням, інвалідністю (9,7 млн. осіб), відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами, відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або відпусткою без збереження заробітної плати, що надається в обов’язковому порядку, зокрема, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку (0,8 млн. осіб), веденням домашнього господарства та здійсненням догляду за особами, які його потребують за медичними показниками (не за дітьми до шести років) (0,7 млн. осіб), перебувають у складному психологічному стані внаслідок війни (0,2 млн. осіб), не можуть знайти підходящу роботу (0,2 млн. осіб), не мають належної освіти (0,04 млн. осіб), зайняті сезонною працею (0,09 млн. осіб).

Зниження продуктивності праці

Україна має низький рівень продуктивності праці порівняно із світовими показниками та показниками Європейського Союзу, що формує стійкий розрив у доходах і конкурентоспроможності. За даними Міжнародної організації праці, у 2021 році Україна посідала 94-е місце із 165 країн, при цьому продуктивність була у вісім разів нижчою, ніж у Люксембурзі - лідера рейтингу, що свідчить про суттєве відставання від найбільш продуктивних економік.

Порівняно з країнами Європейського Союзу ситуація також проблемна: станом на 2018 рік продуктивність праці в Україні була на 79 відсотків нижча, ніж у Польщі. Польща - близький за історичними умовами розвитку та структурою економіки референт, тож такий розрив сигналізує не лише про поточне відставання, а і про ризик втрати темпів зближення з Європейським Союзом.

Низький рівень продуктивності праці в Україні зумовлений поєднанням технологічного відставання та обмеженим людським капіталом, а саме: повільне оновлення основних фондів, низький рівень автоматизації і цифровізації виробництв та управління, недостатні обсяги інвестицій в інновації зменшують можливості застосування високопродуктивних рішень, тоді як дефіцит сучасних навичок, розрив між потребами роботодавців і підготовкою кадрів, недостатнє охоплення дорослих безперервним навчанням та обмежена управлінська спроможність підприємств стримують ефективне впровадження та використання навіть наявних технологій. У результаті підприємства працюють на менш продуктивній технологічній базі і не повною мірою реалізують потенціал працівників, що закріплює розрив із референтними економіками Європейського Союзу і стримує зростання доходів, конкурентоспроможності і темпів відновлення.

Зростання рівня використання праці без оформлення трудових відносин

На даний час рівень використання праці без оформлення трудових відносин тривалий час є структурною характеристикою ринку праці України.

На 2021 рік рівень використання праці без оформлення трудових відносин становив близько 19,3 відсотка загальної кількості зайнятих осіб (понад 3 млн. людей) залишається стабільно високим протягом багатьох років. У 2020-2021 роках спостерігалося помірне його зниження, зумовлене державною підтримкою бізнесу, посиленням інспекційної діяльності та модернізацією послуг у сфері зайнятості. У 2020 році кількість працівників, які не оформлювали трудові відносини, скоротилася на 0,2 млн. осіб, а з початку 2020 року до квітня 2021 року сукупне зменшення досягло 0,5 млн. осіб.

З початком збройної агресії Російської Федерації проти України прогрес у зменшенні використання праці без оформлення трудових відносин зупинився: у 2022-2023 роках планові перевірки були призупинені, а позапланові було відновлено лише в червні 2023 року за умови наявності підстави у вигляді звернення працівника щодо порушення його особистих трудових прав, що ускладнило оцінку масштабів явища. За результатами моделювання, проведеного Інститутом демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи Національної академії наук, у 2024 році рівень використання праці без оформлення трудових відносин становив 23,6 відсотка загальної кількості зайнятих. У 2025 році Держпраці на підставі кількісного крос-секційного дослідження стану використання праці без оформлення трудових відносин оцінила її рівень у 23,4 відсотка, що відповідає 2,6 млн. працівників.

Масштабність використання праці без оформлення трудових відносин нівелює права працівників на соціальний захист, створює ризики для безпеки праці та пенсійного забезпечення, сприяє недобросовісній конкуренції в бізнесі, а також призводить до щорічних втрат держави у вигляді податків і внесків, що завдає значних збитків економічній безпеці держави. За розрахунковими даними Держпраці, лише за дев’ять місяців 2025 р. втрати бюджету від несплати податків та єдиного соціального внеску становлять:

86,1 млрд. гривень - у разі розрахунку виходячи з мінімальної заробітної плати;

287,9 млрд. гривень - у разі розрахунку виходячи з середньої заробітної плати.

У структурі втрат найбільшу частку становить недоотримання єдиного соціального внеску (від 42,5 млрд. гривень до 140,8 млрд. гривень), що створює пряму загрозу стабільності пенсійного забезпечення.

Найбільш ризиковими видами діяльності, де рівень використання праці без оформлення трудових відносин є найвищим, визначено:

тимчасове розміщення та організація харчування - 40,4 відсотка;

охоронна діяльність - 40 відсотків;

ремонт автотранспортних засобів - 38,9 відсотків;

будівництво - 38,2 відсотка;

торгівля - 32,2 відсотка.

Спостерігається суттєвий гендерний дисбаланс: рівень використання праці без оформлення трудових відносин серед чоловіків становить 28 відсотків порівняно з 19 відсотками у жінок.

Використання праці без оформлення трудових відносин має виразні гендерні та територіальні особливості: серед тих, хто працює без оформлення трудових відносин, 60 відсотків становлять чоловіки, 40 відсотків - жінки; рівень поширеності у сільській місцевості становить 53,6 відсотка, у міській - 56,7 відсотка. Така структура, зокрема, зумовлена мобілізацією та особливостями правового режиму воєнного стану. Найбільша концентрація використання праці без оформлення трудових відносин спостерігається у секторах будівництва, сільського господарства, торгівлі та харчових послуг; близько 40 відсотків осіб з неоформленими трудовими відносинами працюють у фізичних осіб - підприємців, що свідчить про вразливість малого бізнесу.

Зазначені тенденції зумовлені рядом таких факторів, як:

відсутність системного прогнозування потреб ринку праці;

неефективність і неузгодженість між інституціями системи професійної орієнтації для різних категорій громадян, включаючи школярів, молодь і дорослих, низький рівень готовності населення до перенавчання, перекваліфікації та зміни професії, що ускладнює оперативне усунення структурних дисбалансів на ринку праці;

нерозвинутість системи професійного розвитку, в тому числі за принципом "навчання впродовж життя" та адаптації до множинності змін у кар'єрній траєкторії; інституційні проблеми; вплив збройної агресії Російської Федерації проти України;

низький рівень ефективності державного регулювання; гендерна, вікова і соціальна нерівність на ринку праці;

недостатній розвиток інклюзивної інфраструктури.

Діяльність у сфері зайнятості населення регулюється Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законами України "Про зайнятість населення", "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про оплату праці", "Про охорону праці", "Про соціальний діалог в Україні", "Про професійний розвиток працівників", "Про зовнішню трудову міграцію", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та іншими актами законодавства у відповідній сфері.

Стратегія є системною відповіддю Уряду на трансформаційні зміни на ринку праці і спрямована на розроблення сучасної, гнучкої та інклюзивної політики зайнятості, узгодженої з такими нормативно-правовими актами:

Указами Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року"; від 24 березня 2021 р. № 119 "Про Національну стратегію у сфері прав людини"; від 22 серпня 2024 р. № 512 "Про невідкладні заходи щодо підтримки ветеранів війни, членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України";

розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 р. № 1517 "Питання збору даних для моніторингу гендерної рівності"; від 14 квітня 2021 р. № 366 "Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 36, ст. 2154 ); від 23 лютого 2022 р. № 286 "Про схвалення Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 33, ст. 1803); від 12 серпня 2022 р. № 752 "Про схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затвердження операційного плану з її реалізації на 2022-2024 роки" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 70, ст. 4248); від 20 грудня 2022 р. № 1163 "Про схвалення Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та затвердження операційного плану заходів на 2022-2024 роки з її реалізації" (Офіційний вісник України, 2023 р., № 1, ст. 37); від 7 квітня 2023 р. № 312 "Про схвалення Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2023-2025 роках" (Офіційний вісник України, 2023 р., № 44, ст. 2357); від 15 вересня 2023 р. № 815 "Про схвалення Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації на 2023-2025 роки" (Офіційний вісник України, 2023 р., № 90, ст. 6215); від 18 березня 2024 р. № 244 "Про схвалення Плану України" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 32, ст. 2035); від 30 серпня 2024 р. № 821 "Про схвалення Стратегії відновлення, сталого розвитку та цифрової трансформації малого і середнього підприємництва на період до 2027 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2024-2027 роках" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 82, ст. 4867); від 30 вересня 2024 р. № 922 "Про схвалення Стратегії демографічного розвитку України на період до 2040 року" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 91, ст. 5892); від 29 жовтня 2024 р. № 1058 "Про затвердження плану заходів з підготовки до приєднання до Європейської мережі служб зайнятості (EURES)" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 100, ст. 6407); від 29 листопада 2024 р. № 1190 "Деякі питання забезпечення досягнення Цілей сталого розвитку в Україні" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 110, ст. 7064); від 29 листопада 2024 р. № 1209 "Про схвалення Стратегії ветеранської політики на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2024-2027 роках" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 1, ст. 64); від 24 грудня 2024 р. № 1315 "Про схвалення Стратегії реформування психоневрологічних, інших інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за повнолітніми особами з інвалідністю та особами старшого віку до 2034 року і затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2027 роках" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 6, ст. 498); від 31 грудня 2024 р. № 1350 "Про схвалення Стратегії формування системи повернення з військової служби до цивільного життя на період до 2033 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2027 роках" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 11, ст. 889); від 9 травня 2025 р. № 448 "Про затвердження плану заходів з підготовки до впровадження Європейської професійної карти" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 45, ст. 3077);

постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 р. № 179 "Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 22, ст. 1015).

Ця Стратегія узгоджується з Цілями сталого розвитку до 2030 року, проголошеними резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 25 вересня 2015 р. № 70/1, положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та реалізується з урахуванням міжнародних зобов’язань України.

Розроблення цієї Стратегії передбачено Планом України, схваленим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 р. № 244, з метою реалізації ініціативи Європейського Союзу "Ukraine Facility", запровадженої Регламентом (ЄС) Європейського Парламенту та Ради (ЄС) від 29 лютого 2024 р. № 2024/792.

На даний час відсутнє системне прогнозування потреб ринку праці. Закон України "Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів" на практиці унеможливлює формування якісних середньострокових прогнозів.

Наявність регіональних дисбалансів, рамкового стратегічного планування розвитку пріоритетних галузей економіки, кластерів та смарт-спеціалізації регіонів, особливо в умовах ведення активних бойових дій, ускладнює створення точних національних математичних моделей для здійснення прогнозування ринку праці, і як наслідок, призводять до виникнення системної невідповідності кваліфікацій працівників потребам сучасної економіки, що пов’язана із застарілим змістом і методами освіти, слабким плануванням підготовки кадрів та недосконалою процедурою підтвердження результатів неформального навчання і кваліфікацій, отриманих, зокрема, за кордоном.

За результатами опитування роботодавців у 2024 році, 74 відсотків відчувають нестачу робочої сили, ще 17 відсотків відчувають її частково, тоді як лише 7 відсотків роботодавців не відчувають дефіциту. На Єдиному порталі вакансій Державного центру зайнятості станом на жовтень 2025 року зафіксовано понад 0,2 млн. відкритих вакансій. Таким чином, попит на робочу силу перевищує пропозицію.

Незважаючи на високий рівень освіти (31 відсотків безробітних мають вищу освіту), кваліфікація не відповідає ринковим потребам. Роботодавці потребують робітничих кадрів, тоді як безробітні переважно є професіоналами (29,4 відсотка) або фахівцями (22,4 відсотка).

Неефективна і неузгоджена між інституціями система професійної орієнтації для різних категорій громадян не дає актуальної, зрозумілої інформації про ринок праці і опції формування індивідуальної освітньої траєкторії та професійного розвитку, що ускладнює усвідомлений вибір професії, кваліфікації і напряму навчання, перенавчання, особливо в умовах воєнного стану та відновлення регіонів.

Школярі та молодь здійснюють вибір професії маючи низький рівень поінформованості щодо потреб ринку праці, вимог до кваліфікації та можливостей професійного зростання, що зумовлює невідповідність між обраною індивідуальною освітньою траєкторією та майбутніми кар’єрними перспективами.

На початку 2022 року рівень зайнятості випускників українських закладів вищої освіти становив лише 59 відсотків, що свідчить про неефективність стимулів до вибору студентами напрямів підготовки з дефіцитом фахівців. Згідно з результатами опитування бізнесу "Стан та потреби бізнесу в Україні", проведеного в рамках реалізації проекту Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй "Підтримка України", станом на грудень 2024 року найгостріший дефіцит кадрів існує на виробництві (55,1 відсотка), в інженерії (33,1 відсотка) та логістиці (22,3 відсотка).

Водночас станом на липень 2024 року лише близько 15 відсотків випускників шкіл обирають професійну освіту, близько 20 відсотків надають перевагу фаховій передвищій освіті, інші - або не продовжують свою освіту після школи, або вступають до закладів вищої освіти.

Результати вступної кампанії у 2025 році (на основі повної загальної середньої освіти та 5-го рівня Національної рамки кваліфікацій) свідчать, що структура попиту чітко зміщується в бік невиробничих професій (п’ятірка лідерів повністю сформована невиробничими спеціальностями).

Низький рівень готовності населення до перенавчання, перекваліфікації та зміни професії ускладнює оперативне усунення структурних дисбалансів на ринку праці. За результатами досліджень, у 2024 році лише 9 відсотків опитаних загалом декларують відкритість до перекваліфікації, тоді як серед зареєстрованих безробітних 47,2 відсотка розглядають можливість зміни професії; водночас 29,6 відсотка не виявляють готовності змінювати професійну діяльність і лише 23,1 відсотка готові змінити професію з метою працевлаштування. Водночас згідно з результатами дослідження "Працевлаштування ветеранів: бар’єри та адаптаційні виклики", проведеного Українським ветеранським фондом у квітні - травні 2025 року, у відповідь на питання щодо видів підтримки зайнятості, якої найбільше потребують ветерани війни, половина респондентів назвали перекваліфікацію. Якщо йдеться про ефективні заходи чи програми для підтримки ветеранів війни, які працюють у компаніях та були опитані у згаданому дослідженні, більшість (32,9 відсотка) також обирає перекваліфікацію.

Система професійного розвитку, включно з принципами "навчання впродовж життя" та адаптації до змін у професійному розвитку, потребує подальшого вдосконалення. Процес приведення Національної рамки кваліфікацій у відповідність з Європейською рамкою триває, що є важливим фактором для забезпечення більшої професійної мобільності, сприяння прозорості, зміцнення довіри між національними системами освіти та навчання. Водночас імплементація механізмів навчання впродовж життя, професійної орієнтації та визнання кваліфікацій в Україні потребує модернізації для удосконалення практичної підготовки з урахуванням потреб ринку праці, активації неактивних груп населення, інтеграції до ринку праці осіб з підвищеними бар’єрами доступу до такого ринку.

Законом України "Про професійну освіту" передбачається, що заклади професійної освіти можуть надавати освітні послуги у сфері неформальної освіти, а також кваліфікаційні центри визначаються як інституційний механізм присвоєння/підтвердження професійних кваліфікацій (повних та часткових), визнання результатів неформального та інформального навчання для зареєстрованих безробітних, що створює умови для накопичення кваліфікації та зарахування результатів навчання, здобутих у різних форматах. Водночас заклади неформальної освіти потребують більшої інтеграції в освітню систему для можливості зарахування та накопичення результатів короткострокового навчання.

Відсутність ефективного механізму співставлення військових та цивільних кваліфікацій ускладнює інтеграцію осіб із військовим досвідом у ринок праці та обмежує можливості оперативного укомплектування вакансій у секторах економіки з підвищеним попитом на робочу силу.

Інституційними проблемами є недостатність інституційної спроможності державних органів у сфері зайнятості, охорони праці і нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на ринку праці.

Система управління зайнятістю населення в Україні функціонує за рахунок зкоординованих дій Мінекономіки, МОН, Мінсоцполітики, Мінветеранів, інших міністерств, які забезпечують галузеве планування розвитку сфери зайнятості населення, Державного центру зайнятості, Держпраці, Пенсійного фонду України, ДПС та органів місцевого самоврядування. Розбудова їх потенціалу та покращення координації на всіх рівнях управління є необхідною умовою для підвищення результативності державної політики, запобігання порушенням, а також підвищення якості та ефективності надання послуг безробітним та роботодавцям.

Проте на сьогодні населення та роботодавці недостатньо поінформовані про послуги, які надаються державними органами у сфері праці та зайнятості, зокрема про можливості державної підтримки під час створення нових робочих місць, працевлаштування окремих категорій населення, навчання персоналу тощо.

Крім того, спостерігається недостатній обмін даними між установами, низький рівень цифровізації публічних послуг, а також недостатній рівень контролю за використанням праці без оформлення трудових відносин з боку відповідальних інституцій.

Збройна агресія Російської Федерації проти України призвела, зокрема, до втрати або зниження кваліфікаційних навичок мобілізованих працівників за час проходження військової служби, а також до отримання ними інвалідності внаслідок поранень, тож частина таких працівників втрачає можливість повернутися на попереднє місце роботи за станом здоров’я.

Недостатній рівень ефективності державного регулювання:

наявне законодавче регулювання відстає від динаміки ринку праці і не забезпечує належного регулювання гнучких форматів зайнятості (платформної, дистанційної, надомної роботи, гнучких графіків, роботи на умовах неповного робочого часу, тимчасової (агентської) зайнятості, строкових трудових договорів);

законодавство України поки що не наближено до acquis ЄС у частині відповідної мінімальної заробітної плати, прозорості оплати праці.

Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено мінімальну заробітну плату 8000 гривень на місяць. Порівняно з Європейським Союзом спостерігається структурний дохідний розрив: станом на 1 січня 2025 р. мінімальна заробітна плата у Болгарії - 551 євро, у Польщі - 1091 євро (брутто). Зазначені диспропорції посилюють трудову міграцію: рішення українців залишатися за кордоном або не повертатися додому зумовлюється не лише безпековими ризиками, а і вищими та стабільно зростаючими стандартами оплати праці в Європейському Союзі. Опитування Міжнародної організації міграції Організації Об’єднаних Націй у 2024 році фіксують, що доходи та доступ до заробітку є одним із ключових драйверів мобільності та повторного переміщення.

На ринку праці зберігаються стійкі гендерні, вікові та соціальні дисбаланси, що ускладнюють доступ до формальної зайнятості для жінок, молоді та людей старшого віку, а також для ветеранів війни, осіб з інвалідністю та внутрішньо переміщених осіб. Основними перешкодами є дискримінаційні практики найму, невідповідність навичок вимогам сучасних професій, обмежений доступ до робочих місць і послуг (у тому числі розумного пристосування робочих місць), потреба в гнучких форматах зайнятості та доглядовій інфраструктурі, а також регіональні диспропорції та наслідки міграції.

Крім того, інклюзивна інфраструктура, зокрема в частині соціальних, освітніх послуг, фізкультурно-спортивної реабілітації недостатньо розвинута для осіб, які мають функціональні обмеження організму або поєднують трудову чи підприємницьку діяльність з виконанням доглядових обов'язків.

Внутрішньо переміщені особи

Станом на жовтень 2025 року в Україні кількість внутрішньо переміщених осіб становить 4,6 млн., з яких 0,8 млн. осіб є дітьми.

Зміна місця проживання для багатьох внутрішньо переміщених осіб призвела до втрати роботи та необхідності швидкої адаптації до нових умов. Пошук нової зайнятості ускладнюється обмеженою локальною пропозицією вакансій і конкуренцією за робочі місця у приймаючих територіальних громадах.

Основною проблемою для внутрішньо переміщених осіб є невідповідність їх навичок та компетенцій вимогам місцевого ринку праці. Додатковими перешкодами є відсутність або втрата необхідних для оформлення трудових відносин документів, складнощі з визнанням кваліфікацій та відновленням доступу до державних реєстрів, відсутність доступу до кар’єрного консультування та послуг з догляду за дітьми, а також неприпинені трудові відносини з попередніми роботодавцями, які створюють правову невизначеність. Ситуацію погіршують соціально-поведінкові чинники, зокрема обережність і упереджене ставлення роботодавців, що звужує можливості працевлаштування навіть за наявності релевантних компетентностей.

За даними Міжнародної організації з міграції Організації Об'єднаних Націй, на квітень 2024 р. найбільше внутрішньо переміщених осіб проживає у Дніпропетровській (0,5 млн. осіб, або 14 відсотків загальної фактичної чисельності внутрішньо переміщених осіб) та Харківській (0,4 млн., або 12 відсотків загальної фактичної чисельності внутрішньо переміщених осіб) областях, м. Київ (0,3 млн., або 10 відсотків загальної фактичної чисельності внутрішньо переміщених осіб), і Київській області (0,2 млн., або 8 відсотків загальної фактичної чисельності внутрішньо переміщених осіб). З огляду на концентрацію внутрішньо переміщених осіб у зазначених областях пріоритетом державної політики та місцевого розвитку повинне стати формування спеціальних місцевих програм зайнятості.

Особи з інвалідністю

Станом на жовтень 2025 року в Україні кількість осіб з інвалідністю становить більш як 3 млн. осіб. За даними державного підприємства "Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України", станом на 1 січня 2024 р. в Україні 0,9 млн. працюючих осіб з інвалідністю. Незважаючи на поступове зростання рівня зайнятості серед осіб з інвалідністю, рівень їх працевлаштування залишається низьким і становить близько 30 відсотків порівняно з показниками європейських країн, де він становить не менш як 50 відсотків.

Такі показники пов'язані з поширеними стереотипами щодо продуктивності і соціалізації працівників з інвалідністю та очікуваними додатковими витратами на адаптацію робочого середовища, а також з недосконалістю державних програм з працевлаштування в частині компенсації роботодавцям витрат, що призводить до того, що роботодавці надають перевагу кандидатам, працевлаштування яких не пов’язане з додатковими організаційними заходами.

Понад 66,6 відсотка роботодавців готові наймати осіб з інвалідністю. При цьому лише 15 відсотків роботодавців пропонують безбар’єрні умови для таких осіб.

Згідно з результатами опитування Державного центру зайнятості основними перешкодами для найму роботодавці вважають особливі умови праці на підприємстві (15,8 відсотка); відсутність необхідної професійної кваліфікації (13,7 відсотка); відсутність облаштованих робочих місць (11,1 відсотка).

До того ж 31 відсотків працюючих осіб з інвалідністю віддають перевагу формату неповного робочого дня.

Проаналізовані дані, а також прогнозоване швидке зростання кількості осіб з інвалідністю внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України свідчать про необхідність розширення та нормативного врегулювання гнучких форматів зайнятості, зокрема часткової зайнятості, дистанційної роботи, гнучкого графіка та запровадження цільових механізмів державної підтримки для адаптації робочих місць і умов праці під індивідуальні потреби працівників з інвалідністю, що сприятиме підвищенню інклюзивності ринку праці.

Ветерани війни

Станом на жовтень 2025 р. в Україні кількість ветеранів війни становить 1,9 млн. осіб. Водночас, за попередніми прогнозами Мінветеранів, після закінчення воєнного стану, кількість ветеранів війни та членів їх родин становитиме 5-6 млн. осіб.

У Концепції Державної цільової програми "Ветеран. Робота" на 2026-2027 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2025 р. № 1163 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 90, ст. 6323), зазначається, що розрив між наявним попитом і фактичним рівнем працевлаштування ветеранів війни свідчить про недостатню ефективність існуючих інструментів державної політики, що призводить до втрати для національного ринку праці значної частини підготовленого і мотивованого людського капіталу. Проблема посилюється внаслідок відсутності системного підходу до професійної інтеграції ветеранів війни на різних рівнях. За результатами досліджень, проведених навчально-аналітичним відділом Українського ветеранського фонду, "Актуальні потреби та бачення можливостей для кар’єрного і професійного зростання ветеранів" та "Потреби та перешкоди ветеранів при працевлаштуванні", 39 відсотків ветеранів війни відзначають відсутність адаптаційних механізмів на робочому місці, понад 27 відсотків - недостатній рівень підтримки в колективі, а понад 21 відсоток - обмежені можливості для здобуття нової професії. Зазначені чинники призводять до виникнення таких соціально-економічних ризиків, як втрата робочого часу, низький рівень продуктивності праці та підвищена ймовірність міграції та маргіналізації ветеранів війни, які не змогли адаптуватися до нових умов.

Для забезпечення своєчасного реагування на потреби роботодавців у кваліфікованих кадрах та сприяння працевлаштуванню осіб із числа ветеранів війни передбачається також використання цільової цифрової платформи "Кар’єра ветерана", що функціонуватиме як інтерактивний інструмент взаємодії між роботодавцями та ветеранами війни, забезпечуючи підбір вакансій відповідно до професійних навичок, досвіду та кар’єрних очікувань ветеранів війни, а також сприятиме їх ефективній реінтеграції у цивільне життя.

Важливою складовою системи повернення військовослужбовців до цивільного життя є визнання та розвиток професійних компетентностей, набутих під час служби, а також їх адаптація до вимог професійних стандартів, які внесені до Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій.

Особи старшого віку

За статистикою Пенсійного фонду України, на 1 липня 2025 р. з 10,3 млн. пенсіонерів лише 2,8 млн. осіб є зайнятими. Високий потенціал економічної активності мають категорії осіб, яким призначено пенсію за вислугу років, такі як працівники прокуратури, судді, постраждалі від Чорнобильської катастрофи, та осіб, що зайняті на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності (0,8 млн. осіб). Водночас особи старше 60 років, що отримують пенсію за віком, стикаються з поєднанням упереджень роботодавців щодо їх продуктивності та здатності до адаптації і реальним розривом між наявними компетенціями та вимогами сучасних робочих місць, де від працівників очікується володіння актуальними технологічними та цифровими навичками. Крім того, рівень готовності осіб старшого віку до зміни сфери діяльності і перенавчання є низьким.

Незважаючи на те, що 64,3 відсотка всіх роботодавців вважають, що не існує жодних перешкод для працевлаштування осіб віком старше 60 років, їх готовність наймати таких працівників є нижчою, ніж готовність наймати осіб з інших категорій громадян, які потребують додаткового сприяння у працевлаштуванні. Основними є такі перешкоди:

низька мотивація до опанування сучасних технологій та інноваційних інструментів - 19,3 відсотка;

невідповідність професійної кваліфікації - 10,6 відсотка;

відсутність мотивації до навчання - 10,3 відсотка;

небажання оформлення трудових відносин - 8,1 відсотка;

Слід зазначити, що для категорії людей віком 45-65 років, які становлять основну частину економічно активного населення, але водночас належать до групи підвищеного ризику передчасного виходу з ринку праці, характерними є:

підвищена ймовірність втрати роботи внаслідок структурних змін в економіці та автоматизації;

найнижчий рівень залученості до участі у цифрових та технологічних програмах розвитку навичок;

обмежений доступ до сучасних програм навчання, що орієнтовані переважно на молодь або осіб, які проходять первинну професійну підготовку.

Отже, пріоритетом повинні стати програми перепідготовки і підвищення кваліфікації, стимули, зокрема економічні, для найму людей старшого віку і проведення просвітницьких кампаній з подолання упереджень щодо осіб віком 45-65 років.

Жінки

Залучення жінок до ринку праці є критично важливим фактором для розвитку країни. Однак на даний час серед безробітних в Україні фіксується значна гендерна диспропорція - 82 відсотки становлять жінки. Крім того, значна кількість жінок, які можуть бути залучені до ринку праці, перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (0,6 млн. осіб станом на серпень 2025 р., 97,5 відсотка з яких жінки), виконують обов’язки з догляду за домогосподарством і членами сім’ї (близько 70 відсотків жінок повідомляють про такі обов’язки) та 57,1 відсотка роботодавців мають низький рівень бажання працевлаштовувати жінок на "умовно чоловічі професії" тощо.

На 2024 рік лише 21,5 відсотка всіх підприємств були представлені жінками. При цьому жінки стикаються з розривом в оплаті праці: станом на 2021 рік (останнє оновлення статистичних даних) він становив 18,6 відсотка, що вище, ніж у більшості країн Європейського Союзу.

Причинами таких статистичних показників є воєнний стан, що спричинив перерозподіл сімейних ролей: жінки частіше виконують функції голови домогосподарства і беруть на себе більшу частку неоплачуваної домашньої праці та догляду за дітьми і родичами. Інституційні перешкоди включають недостатній рівень доступу до послуг з догляду за дітьми та нестачу гнучких форм зайнятості та навчання. Невідповідність між сучасними потребами ринку праці та сталими стереотипами щодо професійної орієнтації жінок перешкоджає зростанню їх економічної залученості.

Вагомим кроком до зменшення перешкод для зайнятості жінок є схвалення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки сімей з дітьми та створення умов, які сприяють поєднанню материнства (батьківства) з професійною діяльністю", яким запроваджуються нові інструменти підтримки сімей з дітьми та створюються практичні стимули для швидшого повернення батьків до роботи. Зокрема, передбачено додаткову допомогу для догляду за дитиною "єЯсла" як інструмент поєднання зайнятості та догляду, що надається у разі повернення до роботи у режимі повного робочого часу, а також посилено соціальний захист у період догляду за дитиною. Водночас для відновлення та зростання участі жінок у ринку праці необхідно розвивати доглядову інфраструктуру (зокрема, розширювати мережу закладів дошкільної освіти, у тому числі корпоративних закладів дошкільної освіти, з використанням механізмів державно-приватного партнерства), масштабувати та удосконалювати державну послугу з догляду за дітьми "муніципальна няня", створювати умови для розвитку жіночого підприємництва та вдосконалювати спрямовані на жінок програми навчання та перенавчання.

Молодь

На даний час не приділяється належна увага створенню сприятливих умов для інтеграції на ринок праці за умови сумісності навчання з роботою студентів закладів професійної освіти та студентів закладів вищої освіти рівня бакалавра та магістра. Нормативну основу для поєднання навчання з роботою закладено Законом України "Про професійну освіту", яким передбачено дуальну форму здобуття професійної освіти як поєднання навчання в закладі освіти з навчанням на робочому місці шляхом виконання трудових функцій за студентським трудовим договором. Це створює чіткі правові умови для ранньої інтеграції здобувачів освіти у зайнятість і нарощення практичного досвіду під час навчання. Подальший успіх у професійному зростанні залежить насамперед від практичної реалізації механізмів, які передбачаються цією Стратегією: масштабування партнерств із роботодавцями, готовності підприємств приймати здобувачів, належної організації навчання на робочому місці та забезпечення якості програм за дуальною формою.

Для підвищення рівня зайнятості молоді необхідно здійснити ряд заходів з інтеграції даної категорії населення на ринок праці з урахуванням основних елементів ініціативи Європейського Союзу "Молодіжна гарантія", включаючи професійну орієнтацію, індивідуальну допомогу у пошуку роботи, проведення тренінгів та курсів для розвитку професійних навичок, що сприяють працевлаштуванню, впровадження системи стажування молоді на засадах гнучких режимів робочого часу, запровадження системи перших трудових договорів для випускників державних закладів вищої освіти.

Метою цієї Стратегії є створення умов для збалансованого розвитку ринку праці, в якому кожна бажаюча працювати особа зможе мати роботу, що відповідає її навичкам і знанням та забезпечує гідну винагороду, а кожен роботодавець має можливість оперативно задовольняти свої кадрові потреби, зокрема у фахівцях необхідної кваліфікації. Загальним результатом реалізації Стратегії є підвищення якості, інклюзивності та легалізації ринку праці, подолання дефіциту кадрів і розширення можливостей для зайнятості населення, зокрема шляхом забезпечення ефективної економічної та професійної інтеграції осіб, які повертаються з-за кордону, до ринку праці України.

У результаті реалізації цієї Стратегії планується до 2030 року залучити до ринку праці щонайменше 2 млн. осіб, насамперед з числа економічно неактивного населення, у тому числі у результаті повернення з-за кордону та залучення громадян України до економічної активності в Україні.

Реалізація цієї Стратегії базується на ефективному соціальному діалозі, що передбачає системну, змістовну і своєчасну участь соціальних партнерів у розробленні та впровадженні політик зайнятості шляхом створення державою, роботодавцями, профспілками, інститутами громадянського суспільства та заінтересованими особами справедливих, прозорих і передбачуваних умов праці, забезпечення охорони праці, розвитку гнучких форм зайнятості, запобігання сегментації ринку праці, протидії використання праці без оформлення трудових відносин тощо. Для забезпечення узгодженості рішень передбачається впровадити механізм міжсекторальної координації з реалізації політики зайнятості, що сприятиме узгодженню попиту і пропозиції, підвищенню рівня зайнятості та розширенню залучення до ринку праці осіб з інших категорій громадян, які потребують додаткового сприяння у працевлаштуванні.

Ця Стратегія реалізується за такими стратегічними цілями.

Стратегічна ціль 1. Забезпечення своєчасного задоволення попиту роботодавців на робочу силу та цифрова трансформація ринку праці

Для подолання наявних дисбалансів (міграції, регіональні відмінності, розриву між попитом і пропозицією на ринку праці), забезпечення спрощення доступу до ринку праці держава розгортає Єдину інформаційно-аналітичну систему "Обрій" як єдину інтегровану цифрову інфраструктуру ринку праці, охорони та гігієни праці для громадян і бізнесу. Зазначена система об’єднує агреговані вакансії та резюме, модуль добору за компетентностями, e-послуги найму (включно із забезпеченням можливості укладення та автоматичної реєстрації електронних договорів), кар’єрне консультування з використанням технологій штучного інтелекту, сервіс навчанням (підвищення кваліфікації, перенавчання), інтеграції з публічними електронними реєстрами і системами (в тому числі системою державних установ у сфері зайнятості населення і закладами освіти) тощо. Це долає інформаційний розрив, пришвидшує заповнення вакансій і підвищує результативність працевлаштування.

У сфері охорони та гігієни праці планується впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи "Обрій", яка забезпечить цифрову трансформацію ключових процесів взаємодії між роботодавцями, працівниками, суб’єктами, що надають послуги у сфері охорони праці, та державними органами, супровід процедур і заходів з управління охороною та гігієною праці, здійснення обліку і контролю за дотриманням вимог законодавства, а також єдиного цифрового вікна для отримання сервісів безпечного та здорового робочого середовища.

Водночас запроваджуватиметься економічна модель прогнозування потреб ринку праці на п’ять - десять років, що враховує макроекономічні, демографічні та секторальні зміни. Прогнозні дані стануть підставою для державного замовлення на підготовку і перепідготовку кадрів; запровадження інструментів професійної та географічної мобільності; таргетування активних програм сприяння зайнятості.

Стимулювання залучення іноземних талантів на український ринок праці - іноземних підприємців, висококваліфікованих спеціалістів, робітничих кадрів та студентів є одним з інструментів подолання дефіциту робочої сили та закриття критичних потреб економіки, які неможливо задовольнити виключно за рахунок внутрішніх ресурсів. У процесі адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу в частині регулювання механізму залучення іноземних працівників (іноземців та осіб без громадянства) до зайнятості на ринку праці України необхідно вдосконалити механізм залучення таких працівників. При цьому принциповими є рівність трудових прав іноземних працівників і громадян України, відсутність дискримінації, дотримання стандартів гідної праці, прозорість процедур, а також баланс між економічними потребами, безпековими вимогами та соціальною інтеграцією. Політика передбачатиме залучення іноземних талантів - іноземних підприємців, висококваліфікованих спеціалістів, робітничих кадрів та студентів і поєднання промоції, регуляторних і цифрових інструментів.

Для розвитку попиту на робочу силу та створення сприятливих умов для зайнятості населення передбачається надання підтримки розвитку підприємництва, зокрема ветеранського, молодіжного, жіночого, соціального та сімейного, самозайнятості, а також залучення іноземних підприємств. З цією метою необхідно здійснити дерегуляцію підприємництва, надавати системні консультації, практичну допомогу в запуску бізнесу, масштабування грантових програм, менторський супровід, пільгові кредити, наставництво, залучення інвестицій, спрямованих на створення робочих місць і розвиток виробничого потенціалу з урахуванням потреб ринку праці та регіональної специфіки. Передбачається стимулювання переоснащення виробництва, впровадження інновацій, цифрових рішень і нових технологій на підприємствах, що дозволить підвищити продуктивність праці, конкурентоспроможність бізнесу і створювати стабільні та краще оплачувані робочі місця.