Кодекс України з процедур банкрутства

2. Кошти, що знаходяться на поточних рахунках із спеціальним режимом використання страхового посередника, перераховуються виключно:

1) для виплати страхових премій - страховикам, яким вони належні відповідно до договору із страховиком;

2) для здійснення страхових виплат - страхувальникам, яким вони належні відповідно до договору страхування;

3) для виплати винагороди за реалізацію страхових продуктів - таким страховим посередникам.

1. Якщо законодавством не встановлено окрему процедуру банкрутства відповідного професійного учасника ринків капіталу та організованих товарних ринків, до такого учасника застосовуються положення цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.

Для цілей цієї статті під терміном "клієнт" розуміється інвестор у фінансові інструменти або емітент цінних паперів, що уклав договір андеррайтингу або договір про організацію розміщення з гарантією, або договір про організацію розміщення без надання гарантії з професійним учасником ринків капіталу, який відповідно до цього Кодексу визнається боржником.

2. Не врегульовані цією статтею особливості процедури банкрутства професійних учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків, а також заходи щодо захисту прав та інтересів клієнтів установлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з державним органом з питань банкрутства.

3. Порядок запобігання банкрутству та проведення досудових процедур відновлення платоспроможності професійних учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків встановлюється законодавством.

4. Розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор професійного учасника ринків капіталу та організованих товарних ринків повинен мати сертифікат, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на право вчинення дій, пов’язаних з безпосереднім провадженням відповідного виду професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках.

5. Розпорядник майна зобов’язаний у десятиденний строк з дня його призначення надіслати офіційним каналом зв’язку, передбаченим Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку та розмістити на веб-сайті такого професійного учасника ринків капіталу та організованих товарних ринків повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство та призначення розпорядника майна. У повідомленні зазначаються реквізити сертифіката, виданого розпоряднику майна Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також клієнтам пропонується або надати професійному учаснику ринків капіталу та організованих товарних ринків, які є боржником, розпорядження щодо дій, які необхідно здійснити з активами клієнтів, що перебувають у володінні та/або користуванні, та/або розпорядженні такого професійного учасника ринків капіталу та організованих товарних ринків, або подати до господарського суду заяву з вимогами до такого боржника, а також документи, що їх підтверджують, для внесення відомостей про такого клієнта до реєстру вимог кредиторів.

6. Фінансові інструменти, грошові кошти та інше майно, що належать клієнтам професійного учасника ринків капіталу та організованих товарних ринків та перебувають у володінні та/або користуванні, та/або розпорядженні такого учасника, не включаються до складу ліквідаційної маси.

7. Якщо вимоги клієнтів щодо повернення з володіння та/або користування, та/або розпорядження професійного учасника ринків капіталу та організованих товарних ринків, що є боржником, належних клієнтам цінних паперів на пред’явника, що мають однаковий міжнародний ідентифікаційний номер, перевищують кількість таких цінних паперів, які перебувають у фактичному володінні професійного учасника ринків капіталу, повернення таких цінних паперів клієнтам здійснюється пропорційно до їхніх вимог.

Вимоги клієнтів щодо повернення належних їм цінних паперів у незадоволеній їх частині визнаються грошовими зобов’язаннями і задовольняються відповідно до черги (класу) кредитора, передбаченої цим Кодексом.

8. Під час проведення санації професійного учасника ринків капіталу керуючий санацією має право за згодою клієнта передати цінні папери, передані у володіння та/або користування та/або розпорядження такому професійному учаснику ринку капіталу клієнтом, іншому суб’єкту підприємницької діяльності, який має ліцензію на провадження відповідного виду діяльності в межах професійної діяльності на ринках капіталу.

9. Фінансові інструменти, що належать професійному учасникові ринків капіталу і допущені до торгів на організованих ринках капіталу, підлягають продажу на організованих ринках капіталу.

У разі якщо зазначені фінансові інструменти не допущені до торгів на організованих ринках капіталу, вони підлягають продажу в порядку, встановленому цим Кодексом.

1. Адміністратор за випуском облігацій зазначає у заяві з вимогами до боржника єдину вимогу кредитора, що дорівнює сумі усіх підтверджених вимог власників облігацій, в інтересах яких діє такий адміністратор. При цьому зазначення в заяві кожного власника облігацій, вимога якого включена до єдиної вимоги кредитора, не вимагається.

2. Передбачені цим Кодексом права адміністратора за випуском облігацій як кредитора у справі про банкрутство боржника, який має зобов’язання за облігаціями, реалізуються адміністратором з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

Виплати, отримані адміністратором за випуском облігацій у ході процедур банкрутства боржника, який має зобов’язання за облігаціями, розподіляються між власниками таких облігацій у порядку, передбаченому статтею 122 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

1. Під час розгляду справ про банкрутство юридичної особи, яка є платіжною установою (у тому числі малою платіжною установою), установою електронних грошей, надавачем нефінансових платіжних послуг (далі - небанківський надавач платіжних послуг), учасником справи про банкрутство визнається Національний банк України.

2. Розпорядник майна зобов’язаний у десятиденний строк з дня його призначення надіслати Національному банку України та користувачам платіжних послуг такого небанківського надавача платіжних послуг повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство та призначення розпорядника майна.

3. Кошти, отримані небанківськими надавачами платіжних послуг від користувачів платіжних послуг, у тому числі кошти, що отримуються ними від користувачів/надходять (утримуються) на користь користувачів, зокрема через комерційних агентів, не включаються до складу ліквідаційної маси.

4. З дня введення господарським судом процедури санації боржника чи визнання небанківського надавача платіжних послуг банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури кошти користувачів платіжних послуг підлягають поверненню клієнту.

Вимоги користувачів платіжних послуг у незадоволеній їх частині визнаються грошовими зобов’язаннями і задовольняються в порядку черговості, передбаченому цим Кодексом.

1. При розгляді справи про банкрутство кредитної спілки учасником провадження у справі про банкрутство визнається Національний банк України.

Арбітражний керуючий у справі про банкрутство кредитної спілки повинен скласти іспит за програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство небанківських фінансових установ.

2. Підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство кредитної спілки є:

віднесення Національним банком України кредитної спілки до категорії неплатоспроможних та прийняття Національним банком України рішення про анулювання ліцензії кредитної спілки;

виявлення ліквідатором кредитної спілки, який здійснює ліквідацію кредитної спілки на підставі статті 110 Цивільного кодексу України, недостатності вартості майна кредитної спілки для задоволення вимог кредиторів.

3. Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство кредитної спілки може бути подана до господарського суду боржником, від імені якого виступає ліквідатор кредитної спілки, призначений судом за клопотанням Національного банку України згідно з частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України або Національним банком України.

Господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання кредитної спілки банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру в разі неплатоспроможності кредитної спілки або в разі недостатності вартості майна кредитної спілки для задоволення вимог кредиторів у межах процедури, передбаченої статтею 110 Цивільного кодексу України.

4. Санація кредитної спілки до відкриття провадження у справі про банкрутство не допускається.

5. Відповідно до цього Кодексу щодо боржника - кредитної спілки застосовуються такі судові процедури:

розпорядження майном кредитної спілки;

ліквідація кредитної спілки.

Процедури, визначені цим Кодексом щодо санації боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство, не застосовуються до кредитної спілки.

6. У разі визнання господарським судом кредитної спілки банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів кредитної спілки задовольняються у черговості, визначеній статтею 60 Закону України "Про кредитні спілки".

1. Для цілей цієї статті:

1) термін "правочин щодо фінансових інструментів" вживається у значенні, наведеному у частині першій статті 2 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а терміни "нетто-зобов’язання", "розрахунок вартості зобов’язань", "сторони угоди щодо ліквідаційного неттінгу", "угода щодо ліквідаційного неттінгу" - у значеннях, наведених у частині другій статті 40 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки";

2) під датою ліквідаційного неттінгу розуміється дата прийняття рішення, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 39 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

2. Ліквідаційний неттінг - це здійснення усіх таких дій відповідно до угоди щодо ліквідаційного неттінгу:

1) здійснення особою, щодо якої в угоді щодо ліквідаційного неттінгу зазначено про те, що вона є відповідальною за проведення ліквідаційного неттінгу (далі - особа, зазначена в угоді щодо ліквідаційного неттінгу), розрахунку вартості зобов’язань суб’єкта підприємницької діяльності - сторони угоди щодо ліквідаційного неттінгу, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, а також зобов’язань кожного контрагента, який є іншою стороною такої угоди щодо ліквідаційного неттінгу, за одним або кількома деривативними контрактами, що існував (існували) станом на дату ліквідаційного неттінгу та був укладений (були укладені) такими сторонами з посиланням на обов’язковість для них такої угоди щодо ліквідаційного неттінгу. Порядок здійснення такого розрахунку визначається угодою щодо ліквідаційного неттінгу;

2) припинення всіх існуючих станом на дату ліквідаційного неттінгу зобов’язань за одним або кількома деривативними контрактами незалежно від їх змісту та/або строку (терміну) виконання, укладеним (укладеними) такими сторонами угоди щодо ліквідаційного неттінгу з посиланням на обов’язковість угоди щодо ліквідаційного неттінгу для таких сторін, у такій послідовності:

а) заміна відповідно до статті 604 Цивільного кодексу України зобов’язань, які існували станом на дату ліквідаційного неттінгу, новими грошовими зобов’язаннями, сума яких дорівнює вартості зобов’язання, розрахованій відповідно до пункту 1 цієї частини. При цьому вважається, що строк виконання вимог за такими новими грошовими зобов’язаннями настав;

б) припинення нових грошових зобов’язань, передбачених підпунктом "а" цього пункту, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за такими зобов’язаннями та визначення нетто-зобов’язання.

3. Угода щодо ліквідаційного неттінгу може передбачати відмінний від частини другої цієї статті спосіб припинення існуючих станом на дату ліквідаційного неттінгу зобов’язань за одним або кількома деривативними контрактами, укладеним (укладеними) сторонами угоди щодо ліквідаційного неттінгу.

4. Ліквідаційний неттінг не здійснюється у таких випадках:

1) відповідна генеральна угода не передбачає можливості проведення ліквідаційного неттінгу;

2) відповідна угода щодо ліквідаційного неттінгу укладена після дати прийняття рішення, зазначеного у пункті 2 частини першої цієї статті;

3) деривативний контракт, що містить посилання на обов’язковість відповідної угоди щодо ліквідаційного неттінгу, був укладений стороною - суб’єктом підприємницької діяльності після дати прийняття рішення, зазначеного у пункті 2 частини першої цієї статті.

5. Проведення особою, зазначеною в угоді щодо ліквідаційного неттінгу, ліквідаційного неттінгу та звернення стягнення на предмет обтяження, який забезпечує виконання зобов’язань суб’єкта підприємницької діяльності - сторони угоди щодо ліквідаційного неттінгу, щодо якого прийнято рішення, передбачене пунктом 2 частини першої цієї статті, за одним або кількома деривативними контрактами, зазначеними у пункті 1 частини другої цієї статті, здійснюються в позасудовому порядку та не потребують будь-якої згоди та/або затвердження такого суб’єкта підприємницької діяльності або будь-якої іншої особи.

6. Положення цього Кодексу, що регулюють банкрутство юридичних осіб, застосовуються до процедур банкрутства суб’єкта підприємницької діяльності, який є стороною одного або кількох деривативних контрактів, укладених з посиланням на обов’язковість відповідної угоди щодо ліквідаційного неттінгу, в частині, що не суперечить положенням цієї статті. У разі суперечності норм цього Кодексу, що регулюють банкрутство юридичних осіб, з нормами цієї статті, норми цієї статті мають перевагу.

7. Положення цієї статті застосовуються також до:

1) товарних операцій, правочинів щодо фінансових інструментів, щодо валютних цінностей, за умови вчинення таких операцій (правочинів) з посиланням на обов’язковість для них відповідної угоди щодо ліквідаційного неттінгу;

2) правочинів, вчинених з метою забезпечення виконання зобов’язань за деривативними контрактами та іншими правочинами, зазначеними у цій частині.

1. Підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та/або виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України.

2. Заява голови фермерського господарства про відкриття провадження у справі про банкрутство подається до господарського суду за наявності письмової згоди всіх членів фермерського господарства.

Заява підписується головою фермерського господарства.

3. До заяви голови фермерського господарства про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються документи, що містять відомості про:

склад і вартість майна фермерського господарства;

склад і вартість майна, що належить членам фермерського господарства на праві власності;

розмір доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.

Зазначені документи додаються головою фермерського господарства до відзиву на подану кредитором заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство.

4. Головою фермерського господарства у двомісячний строк з дня прийняття господарським судом заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство фермерського господарства може бути подано до господарського суду план відновлення платоспроможності фермерського господарства.

5. У разі якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства, дасть змогу фермерському господарству, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути одержані після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов’язаннями, господарським судом вводиться процедура розпорядження майном фермерського господарства.

Про введення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарський суд постановляє ухвалу.

6. Процедура розпорядження майном фермерського господарства вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати 15 місяців.

7. Для проведення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарський суд призначає розпорядника майна в порядку, встановленому цим Кодексом.

8. Процедура розпорядження майном фермерського господарства може бути достроково припинена господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів у разі:

невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства;

наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення платоспроможності фермерського господарства.

Після дострокового припинення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарський суд визнає фермерське господарство банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

9. У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів фермерського господарства, у тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуте для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку.

10. У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.

11. Майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також інше майно, щодо якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів фермерського господарства, не включається до складу ліквідаційної маси.

12. Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані лише на аукціоні, обов’язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об’єктів, що продаються.

13. З дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.

14. Господарський суд надсилає копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського господарства, та до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства.

1. Боржник зобов’язаний надати господарському суду докази, що підтверджують належність боржника до державних підприємств або господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі.

2. Кабінет Міністрів України вживає заходів для запобігання банкрутству державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, визначає оптимальні шляхи відновлення їх платоспроможності та координує дії відповідних органів виконавчої влади.

3. Органи виконавчої влади приймають рішення щодо:

доцільності надання державної підтримки неплатоспроможним підприємствам;

розроблення заходів, спрямованих на забезпечення захисту інтересів держави і вибір оптимальних шляхів реструктуризації та погашення боргових зобов’язань;

проведення аналізу фінансового стану боржника, його санації та погодження плану санації;

доцільності виключення відповідних суб’єктів господарювання з переліку підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, та застосування до них процедури санації чи ліквідації.

4. Державні підприємства та господарські товариства у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, подають на розгляд кредиторів план санації, погоджений з органом (суб’єктом), уповноваженим управляти державним майном.

5. З метою запобігання банкрутству державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, може застосовуватися порука.

6. Відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою боржника не є підставою для припинення повноважень органу, уповноваженого управляти майном боржника, щодо управління відповідним об’єктом державної власності.

7. У разі якщо боржник є державним підприємством або господарським товариством, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, господарський суд залучає до участі у справі про банкрутство представників органу, уповноваженого управляти державним майном, з повідомленням про відкриття провадження у справі про банкрутство такого підприємства.

8. У разі відкриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства або господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, участь у зборах кредиторів та роботі комітету кредиторів можуть брати з правом дорадчого голосу представники органу, уповноваженого управляти державним майном.

9. Припинення, продовження повноважень та відсторонення від виконання обов’язків керуючих санацією, ліквідаторів державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, здійснюються господарським судом за наявності підстав та в порядку, встановленому цим Кодексом.

Арбітражний керуючий у справі про банкрутство державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, повинен скласти іспит за програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі.

10. Положення цієї статті не застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об’єктами власності Автономної Республіки Крим та комунальної власності.

11. Під час процедури санації державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, їх нерухоме майно може бути відчужене лише у випадках, передбачених планом санації.

12. Початкова ціна майна, майнових прав державних підприємств або господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, визначається відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

13. Державний орган приватизації протягом одного місяця з дня визнання аукціону з продажу об’єкта приватизації (єдиного майнового комплексу державного підприємства або пакета акцій (часток) суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної власності становить більше 50 відсотків), проведеного відповідно до частини одинадцятої статті 15 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", таким, що не відбувся, за наявності підстав, визначених цим Кодексом для відкриття провадження у справі про банкрутство:

приймає рішення про припинення приватизації суб’єкта господарювання, єдиний майновий комплекс або пакет акцій (часток) якого є об’єктом приватизації;

звертається до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство суб’єкта господарювання, єдиний майновий комплекс або пакет акцій (часток) якого є об’єктом приватизації.

14. Продаж майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, першочергово відбувається шляхом продажу майна боржника як єдиного майнового комплексу. До складу такого єдиного майнового комплексу включаються земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, право на торговельну марку або інше позначення, а також права на земельні ділянки. Продаж майна боржника як єдиного майнового комплексу здійснюється на аукціоні відповідно до цього Кодексу.

Умови продажу майна банкрута як єдиного майнового комплексу, визначені статтею 75 цього Кодексу, додатково погоджуються арбітражним керуючим з органом, уповноваженим управляти державним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, зобов’язаний протягом 30 днів розглянути умови продажу майна та прийняти одне з рішень, визначених частиною шостою статті 75 цього Кодексу.

Перший аукціон з продажу майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, як єдиного майнового комплексу проводиться без можливості зниження початкової ціни. Початкова ціна повторного аукціону та другого повторного аукціону з продажу майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, як єдиного майнового комплексу визначається у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. Повторний аукціон проводиться без можливості зниження початкової ціни. Другий повторний аукціон проводиться з можливістю зниження початкової ціни.

У разі завершення другого повторного аукціону з продажу майна банкрута як єдиного майнового комплексу без визначення переможця подальший продаж майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, здійснюється окремими лотами відповідно до статей 75, 79 і 80 цього Кодексу.

15. Копії судових рішень у провадженнях у справах про банкрутство державних підприємств або господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або на балансі яких перебувають об’єкти державної власності, що в процесі приватизації (корпоратизації) не увійшли до статутних капіталів цих підприємств, крім інших учасників, надсилаються органу, уповноваженому управляти державним майном.

16. З метою виконання заходів з підготовки підприємств до перетворення та безоплатної передачі майна у порядку, передбаченому Законом України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", майно державного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром", господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, на підставі ухвали господарського суду заміняється іншим майном, ринкова вартість якого не менша за ринкову вартість майна, щодо якого встановлено обтяження щодо розпорядження та яке заміняється, у тому числі майном, переданим відповідному суб’єкту господарювання (боржнику) за рішенням уповноваженого суб’єкта управління. Ухвала господарського суду постановляється на підставі клопотання боржника, уповноваженого суб’єкта управління або суб’єкта управління. Відповідно до ухвали господарського суду щодо майна боржника, яке замінюється, підлягають скасуванню заходи із забезпечення вимог кредиторів, у тому числі арешти майна, інші обтяження щодо розпорядження таким майном, і таке майно за рішенням уповноваженого суб’єкта управління може бути передано боржником у порядку, передбаченому Законом України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". Задоволення вимог кредиторів може здійснюватися боржником за рахунок переданого уповноваженим суб’єктом управління іншого майна.

1. Для цілей цього розділу терміни вживаються в такому значенні:

іноземна процедура банкрутства - провадження у справі про банкрутство, що здійснюється в іноземній державі згідно із правом цієї держави;

іноземний суд - державний або інший уповноважений орган іноземної держави, компетентний здійснювати провадження у справах про банкрутство;

керуючий іноземною процедурою банкрутства - особа, призначена рішенням іноземного суду в межах іноземної процедури банкрутства на певний час та уповноважена керувати господарською діяльністю або реорганізацією чи ліквідацією боржника, вчиняти дії в інших державах.

2. Процедури банкрутства, пов’язані з іноземним провадженням, зазначені в цьому розділі, якщо інше не передбачено цим Кодексом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються за принципом взаємності у разі, якщо:

до господарського суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, керуючим іноземною процедурою банкрутства подано заяву про визнання іноземного провадження та про надання судової допомоги або надійшло звернення іноземного суду щодо здійснення співпраці у зв’язку з іноземним провадженням у справі про банкрутство;

господарським судом, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, надіслано звернення чи арбітражним керуючим подано заяву до іноземного суду про визнання провадження, відкритого відповідно до цього Кодексу, а також про надання судової допомоги та здійснення співпраці у зв’язку з провадженням у справі про банкрутство, відкритим відповідно до цього Кодексу;

до господарського суду подано заяву керуючого іноземною процедурою банкрутства про визнання іноземної процедури банкрутства, а також про надання судової допомоги та здійснення співпраці у зв’язку з іноземною процедурою банкрутства у справі про банкрутство.

Положення цього розділу не застосовуються до процедур банкрутства банків та інших фінансових установ.

4. Господарський суд відмовляє у застосуванні міжнародних аспектів банкрутства, якщо їх застосування суперечить публічному порядку, суверенітету та основним принципам законодавства України.

5. Господарський суд має право відмовити у застосуванні положень цього розділу, якщо відповідний іноземний суд відмовився співпрацювати з господарським судом чи арбітражним керуючим України.

6. Під час провадження у справі про банкрутство господарський суд виходить з того, що:

провадження у справі про банкрутство боржника, який створений та здійснює діяльність відповідно до законодавства України, має місцезнаходження на території України, є основним провадженням щодо будь-якого іншого іноземного провадження;

провадження у справі про банкрутство боржника - постійного представництва суб’єкта підприємницької діяльності України в іноземній державі є похідним іноземним провадженням щодо основного провадження в Україні;

провадження у справі про банкрутство боржника, який створений та здійснює діяльність відповідно до права іноземної держави, має місцезнаходження за межами України, відкрите в іноземній державі, є основним іноземним провадженням;

провадження у справі про банкрутство боржника - постійного представництва в іноземній державі суб’єкта підприємницької діяльності, який створений та здійснює діяльність відповідно до права іноземної держави та має місцезнаходження за межами України, є похідним іноземним провадженням.

7. Визнання іноземної процедури банкрутства включає визнання судових рішень, прийнятих іноземним судом під час провадження у справі про банкрутство, а також рішень про призначення, звільнення чи заміну керуючого іноземною процедурою банкрутства, рішень щодо перебігу іноземного провадження, його зупинення чи завершення.

1. Господарський суд або арбітражний керуючий, який діє на підставі цього Кодексу, зобов’язаний надавати допомогу керуючому іноземною процедурою банкрутства або здійснювати співпрацю з іноземним судом відповідно до цього Кодексу та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

1. Керуючий іноземною процедурою банкрутства для реалізації прав та обов’язків в Україні має підтвердити свої повноваження у встановленому цим Кодексом порядку.

2. Керуючий іноземною процедурою банкрутства має повноваження, передбачені відповідним міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

3. Під час здійснення своїх повноважень в Україні керуючий іноземною процедурою банкрутства зобов’язаний діяти сумлінно та розумно.

Невиконання або неналежне виконання обов’язків, покладених на керуючого іноземною процедурою банкрутства згідно з цим Кодексом, що завдало значної шкоди кредиторам чи боржнику, може бути підставою для відсторонення його від провадження, про що господарський суд постановляє ухвалу, що надсилається особі, яку представляє керуючий іноземною процедурою банкрутства, а також для притягнення його до відповідальності відповідно до цього Кодексу.

4. Керуючий іноземною процедурою банкрутства зобов’язаний додавати до заяв та документів їх переклад українською мовою, а під час здійснення процедур у господарському суді користуватися послугами перекладача за власний рахунок.

1. Керуючий іноземною процедурою банкрутства подає до господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, письмову заяву про визнання іноземної процедури банкрутства, у рамках якої він був призначений, до прийняття таким судом рішення по суті (затвердження плану санації, ліквідації). Заява про визнання іноземної процедури банкрутства складається державною (офіційною) мовою держави, в якій здійснюється іноземне провадження у справі про банкрутство. До заяви додається її переклад українською мовою.

У разі відсутності відкритого провадження у справі про банкрутство в господарських судах України заява про визнання іноземної процедури банкрутства подається відповідно до правил підсудності, встановлених Господарським процесуальним кодексом України.

Заява про визнання іноземної процедури банкрутства, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, повинна містити:

найменування господарського суду, до якого вона подається;

ім’я (найменування) керуючого іноземною процедурою банкрутства, який подає заяву, із зазначенням його місця проживання (перебування) або місцезнаходження;

ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування) або місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;

зміст та мотиви подання заяви.

2. У разі якщо міжнародним договором України не визначено перелік документів, що додаються до заяви про визнання іноземної процедури банкрутства, або за відсутності такого договору до заяви додаються:

засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду про відкриття іноземної процедури банкрутства та призначення керуючого іноземною процедурою банкрутства;

документ про набрання законної сили рішенням іноземного суду (якщо це не зазначено в самому рішенні);

документ, який засвідчує, що боржник, стосовно якого прийнято рішення іноземного суду про відкриття іноземної процедури банкрутства та який не брав участі в судовому процесі, був належним чином поінформований про час і місце розгляду справи;

документ, що посвідчує повноваження керуючого іноземною процедурою банкрутства;

відомості про інші іноземні процедури банкрутства стосовно боржника, про які відомо керуючому іноземною процедурою банкрутства;

належним чином засвідчений переклад документів, зазначених у цій частині, українською мовою.

3. Господарський суд, встановивши, що заяву та додані до неї документи не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією статтею, або що до заяви не додано всі необхідні документи, залишає заяву без розгляду та повертає її разом із доданими документами керуючому іноземною процедурою банкрутства не пізніш як на п’ятий день з дня її надходження.

Повернення заяви не позбавляє керуючого іноземною процедурою банкрутства права на її повторне подання до господарського суду після усунення причин повернення.

4. Господарський суд, встановивши, що заяву та додані до неї документи оформлено відповідно до встановлених вимог, не пізніш як на третій день з дня надходження заяви постановляє ухвалу про прийняття її до розгляду.

5. Іноземні офіційні документи, що подаються до господарського суду відповідно до частини другої цієї статті, суд приймає за умови їх легалізації, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

1. З дня подання заяви про визнання іноземної процедури банкрутства і до постановлення відповідної ухвали господарський суд на підставі письмової заяви керуючого іноземною процедурою банкрутства вживає заходів для захисту активів боржника або інтересів кредиторів, зокрема щодо забезпечення збирання доказів або витребування інформації про активи, ділові операції, права, обов’язки або відповідальність боржника.

2. Господарський суд може відмовити у наданні судової допомоги згідно з цією статтею, якщо така допомога перешкоджатиме здійсненню основного провадження у справі про банкрутство в Україні.

1. Про надходження заяви про визнання іноземної процедури банкрутства господарський суд повідомляє боржника письмово у триденний строк з дня її надходження і встановлює тридцятиденний строк для подання можливих заперечень проти поданої заяви.

2. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або якщо у встановлений строк з дня повідомлення боржника заперечень не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду заяви, про що керуючий іноземною процедурою банкрутства і боржник повідомляються письмово протягом трьох днів з дня постановлення ухвали.

3. За заявою керуючого іноземною процедурою банкрутства або боржника і за наявності поважних причин господарський суд може перенести час розгляду заяви, про що повідомляє сторони.

4. Неявка без поважних причин у судове засідання керуючого іноземною процедурою банкрутства, боржника або його представників, яким було своєчасно вручено повідомлення про виклик до господарського суду, не перешкоджає розгляду заяви, якщо будь-якою із сторін не заявлено про перенесення її розгляду.

5. Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, господарський суд постановляє ухвалу про визнання іноземної процедури банкрутства або про відмову в задоволенні заяви. Копія ухвали надсилається господарським судом керуючому іноземною процедурою банкрутства та боржнику у триденний строк з дня її постановлення.

1. Заява про визнання іноземної процедури банкрутства не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами України. Якщо міжнародними договорами України такі випадки не передбачені, у задоволенні заяви може бути відмовлено у разі, якщо:

рішення іноземного суду щодо відкриття іноземної процедури банкрутства згідно із правом відповідної іноземної держави не набрало законної сили;

сторона, стосовно якої відкрито іноземну процедуру банкрутства у справі про банкрутство, не була належним чином повідомлена про розгляд справи;

господарський суд України вже постановив ухвалу щодо заяви про визнання іноземної процедури банкрутства на тих самих підставах, яка набрала законної сили;

іноземна процедура банкрутства стосується боржника, створеного відповідно до законодавства України;

в Україні вже закінчено провадження про банкрутство, щодо якого надійшла заява;

пропущено встановлений законодавством України строк пред’явлення рішення іноземного суду до виконання в Україні;

виконання рішення іноземного суду суперечить публічному порядку, суверенітету та основним принципам законодавства України.

2. У разі якщо обставини, які стали підставою для відмови в задоволенні заяви про визнання іноземної процедури банкрутства, змінилися, керуючий іноземною процедурою банкрутства може повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою.

1. В ухвалі господарського суду про визнання іноземної процедури банкрутства зазначаються:

повне найменування або ім’я боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, його місцезнаходження або місце проживання;

найменування іноземного суду, який відкрив провадження у справі про банкрутство;

повне найменування або ім’я керуючого іноземною процедурою банкрутства, його місцезнаходження або місце проживання;

статус іноземної процедури банкрутства відповідно до положень цього Кодексу.

2. Ухвала про визнання іноземної процедури банкрутства або про відмову в задоволенні заяви про визнання іноземної процедури банкрутства може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

3. Копія ухвали надається або надсилається господарським судом керуючому іноземною процедурою банкрутства та боржнику у триденний строк з дня постановлення ухвали.

1. Підставами для зміни чи скасування ухвали господарського суду про визнання іноземної процедури банкрутства є неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також зміна чи припинення обставин, якими господарський суд керувався під час її постановлення.

1. Після визнання іноземної процедури банкрутства, крім випадків, передбачених цим Кодексом, для захисту активів боржника або інтересів кредиторів господарський суд на підставі заяви керуючого іноземною процедурою банкрутства може надати таку судову допомогу:

1) зупинення провадження у справі про банкрутство або інші процесуальні дії щодо активів, прав, зобов’язань або відповідальності боржника, за умови що вжито всіх необхідних заходів щодо гарантії задоволення інтересів кредиторів в Україні;

2) зупинення права розпорядження будь-якими активами боржника;

3) продовження надання судової допомоги, що надавалася відповідно до цього Кодексу;

4) надання додаткової судової допомоги відповідно до законодавства або міжнародних договорів України.

2. Надання судової допомоги припиняється з дня включення вимог кредиторів за іноземним провадженням до реєстру вимог кредиторів, затвердженого у провадженні у справі про банкрутство боржника, відкритому відповідно до цього Кодексу, про що господарський суд постановляє відповідну ухвалу.

3. Внесення змін до плану санації боржника після визнання господарським судом іноземного провадження здійснюється відповідно до положень цього Кодексу.

1. Заява про надання судової допомоги складається державною (офіційною) мовою держави, від імені якої виступає керуючий іноземною процедурою банкрутства. До заяви додається її переклад українською мовою.

Заява про надання судової допомоги подається в письмовій формі і повинна містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

ім’я (найменування) керуючого іноземною процедурою банкрутства, який подає заяву, із зазначенням його місця проживання (перебування) або місцезнаходження;

назву справи, у якій подано заяву;

суть клопотання і необхідну для його виконання інформацію, у тому числі щодо осіб, яких можуть стосуватися заходи судової допомоги;

необхідність забезпечення конфіденційності подання заяви та відомостей, одержаних під час надання судової допомоги;

перелік процесуальних дій, що їх належить вчинити.

2. Під час розгляду заяви про надання судової допомоги та в разі прийняття рішення про надання такої допомоги господарський суд застосовує законодавство України.

3. За результатами розгляду заяви про надання судової допомоги господарський суд постановляє ухвалу, копію якої надсилає керуючому іноземною процедурою банкрутства протягом трьох днів з дня постановлення ухвали.

1. Під час прийняття рішення про надання судової допомоги, про відмову в задоволенні заяви або про припинення надання судової допомоги господарський суд повинен пересвідчитися в тому, що не будуть порушені права власності та інші речові права кредиторів та інших заінтересованих осіб, включаючи боржника.

2. Господарський суд на підставі заяви керуючого іноземною процедурою банкрутства може змінити обсяг чи припинити надання судової допомоги.

1. Під час провадження у справі про банкрутство, яке є основним чи похідним щодо іншого іноземного провадження:

господарський суд за принципом взаємності повинен співпрацювати з іноземними судами або керуючими іноземною процедурою банкрутства шляхом надання судових доручень арбітражному керуючому;