( Статтю 30-1 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026 )
Повернення евакуйованих у примусовий спосіб дітей батькам, особі, яка їх замінює (вітчиму, мачусі, опікуну чи піклувальнику або особі, на яку покладено обов’язки щодо виховання дитини чи піклування про неї), або іншому законному представнику дитини на території адміністративно-територіальної одиниці/ територіальної громади, яка не належить до територій активних бойових дій та/або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, здійснюється відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 30-1 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026 )
У разі евакуації, у тому числі за кордон під час дії надзвичайного або воєнного стану в Україні, дітей, зарахованих/влаштованих на цілодобове перебування до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування, влаштованих у сім’ю патронатних вихователів, керівники відповідних закладів, уповноважені ними працівники або інші особи, призначені органом опіки та піклування чи військовою адміністрацією/військово-цивільною адміністрацією за місцем розташування закладу, зокрема у разі усунення керівника або уповноваженого ним працівника від виконання обов’язків чи відсутності керівника або уповноваженого ним працівника, патронатні вихователі є законними представниками таких дітей (крім повноважень щодо вчинення від імені та в інтересах дитини правочинів, пов’язаних із житловими та майновими правами, надання згоди на усиновлення та зміну громадянства дитини) до повернення такої дитини в Україну або до її возз’єднання з сім’єю.
( Статтю 30-1 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2267-IX від 22.05.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026 )
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, здійснює заходи, спрямовані на возз’єднання дитини з сім’єю. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, здійснює заходи з встановлення місцезнаходження членів сім’ї дитини, сприяє пошукам, що здійснюються членами сім’ї, громадськими, благодійними, волонтерськими, гуманітарними організаціями та фондами, що беруть участь у возз’єднанні сімей.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, створюють умови для реабілітації у сфері охорони здоров’я, психологічної, педагогічної реабілітації та соціальної реінтеграції дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів.
( Частина статті 30-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )
Статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, надається органом опіки та піклування за місцем звернення або за місцем виявлення такої дитини місцевими органами виконавчої влади та/або органами місцевого самоврядування. Порядок та умови надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, визначається Кабінетом Міністрів України.
( Частина статті 30-1 в редакції Закону № 4440-IX від 14.05.2025 )
Порядок виявлення, повернення, забезпечення супроводу та реінтеграції дітей, депортованих або примусово переміщених внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, визначається Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 30-1 доповнено частиною згідно із Законом № 4438-IX від 14.05.2025 )( Розділ V доповнено статтею 30-1 згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016 )
Стаття 30-2. Захист дітей, які постраждали від сексуального насильства або стали його свідками (очевидцями)
Держава здійснює захист дітей від сексуального насильства (у тому числі від сексуальної експлуатації та вчиненого з боку батьків або осіб, які їх замінюють), а також дітей, які постраждали від такого насильства або стали його свідками (очевидцями).
Виявлення дітей, які постраждали від сексуального насильства, приймання та розгляд звернень і повідомлень про вчинення сексуального насильства стосовно дітей, організація надання таким дітям медичної, соціальної, психологічної допомоги здійснюються згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ України спільним актом затверджують порядок виявлення ознак сексуального насильства стосовно дітей, проведення опитування дитини, яка постраждала від сексуального насильства або стала його свідком (очевидцем), із застосуванням дружньої до дитини методики.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, створюють умови та забезпечують надання медичної і психологічної допомоги та необхідних реабілітаційних заходів дітям, які постраждали від сексуального насильства або стали його свідками (очевидцями).
Організація функціонування, кадрове, методичне і матеріально-технічне забезпечення спеціального приміщення, передбаченого для опитування (допиту) дитини, яка постраждала від сексуального насильства або стала його свідком (очевидцем), із застосуванням дружньої до дитини методики, здійснюється спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб, що утворюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.
( Закон доповнено статтею 30-2 згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021 )
Стаття 31. Захист дітей-біженців та дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту
Держава через уповноважені органи вживає необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців та дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) сприяє розшуку батьків або інших законних представників дітей-біженців та дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розлучених із сім’ями, влаштуванню таких дітей у відповідні дитячі заклади або сім’ї.
( Частина друга статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
Органи опіки та піклування вживають заходів щодо тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім’ї дітей-біженців та дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розлучених із сім’ями, встановлення опіки чи піклування над такими дітьми, сприяють дітям-біженцям та дітям, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розлученим із сім’ями, у реалізації їхніх прав.
( Стаття 31 в редакції Законів № 177-IV від 26.09.2002, № 5290-VI від 18.09.2012 )
Стаття 32. Захист дитини від незаконного переміщення
У порядку, встановленому законодавством України та відповідними міжнародними договорами, держава вживає заходів для недопущення незаконного переміщення, вивезення та неповернення дітей з-за кордону, їх викрадення, торгівлі дітьми.
Держава вживає всіх необхідних та можливих заходів для розшуку та повернення в Україну дітей, які були незаконно вивезені за кордон, а також для повернення на підконтрольну Україні територію депортованих, примусово переміщених дітей.
( Частина друга статті 32 в редакції Закону № 4438-IX від 14.05.2025 )( Текст статті 32 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016 )
Стаття 33. Захист прав дитини на особисту свободу
Право дитини на особисту свободу охороняється законом.
Затримання та арешт неповнолітніх застосовується як винятковий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомляють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Забороняється утримання дитини в одному приміщенні з дорослими затриманими, арештованими чи засудженими особами.
Порядок притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності, відбування ними покарання і застосування до них пробації встановлюється законом.
( Частина третя статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 )
Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій з метою примушення її дати показання як свідка або визнання своєї вини.
Примусові заходи виховного характеру за вчинення дитиною кримінального правопорушення або в інших передбачених законом випадках застосовуються до неї лише судом.
( Частина п'ята статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
Стаття 34. Захист прав дитини в спеціальних навчально-виховних закладах для неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання
Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації.
Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, та неповнолітні, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом, направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.
Дітям, які перебувають у зазначених закладах, гарантується право на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров’я, отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, які їх замінюють, відпустку, листування, на отримання передач, посилок від батьків, гуманітарних, благодійних та інших громадських організацій, які виявили бажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством України.
Розділ V-1
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИТЯЧИМ ХАРЧУВАННЯМ ДІТЕЙ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО НА БЕЗОПЛАТНЕ АБО ПІЛЬГОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИТЯЧИМ ХАРЧУВАННЯМ
Стаття 34-1. Забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням
Забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, крім випадку, якщо такі діти забезпечуються безоплатним або пільговим харчуванням у закладах дошкільної освіти, здійснюється шляхом формування наборів дитячого харчування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Кабінет Міністрів України щороку при формуванні Державного бюджету України передбачає видатки на безоплатне і пільгове забезпечення дитячим харчуванням дітей відповідно до цього Закону.
Органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення про додаткове забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням.
Органи місцевого самоврядування зобов’язані інформувати батьків та інших законних представників дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, про порядок забезпечення таким харчуванням.
Контроль за дотриманням порядку забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
( Закон доповнено розділом V-1 згідно із Законом № 1822-IX від 21.10.2021 )
Розділ VI
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ДИТИНСТВА
Стаття 35. Відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинства
Особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.
Розділ VII
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 36. Участь України у міжнародному співробітництві з охорони дитинства
Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони дитинства та захисту законних прав дитини відповідно до норм міжнародного права.
У порядку, встановленому законом, Україна укладає з іноземними державами договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей - громадян України, усиновлених іноземцями, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім’ях іноземців.
( Частина друга статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 37. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про охорону дитинства, застосовуються правила міжнародного договору.
Розділ VIII
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам цього Закону.
| Президент України | Л.КУЧМА |
| м. Київ 26 квітня 2001 року № 2402-III | |
