Про схвалення Концепції розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року

1. Схвалити Концепцію розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року, що додається.

2. Мінпраці разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України план заходів щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням.

Наявність висококваліфікованої робочої сили є одним з найважливіших факторів підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції, інтеграції України у світове економічне співтовариство. Очевидно, що розв'язати економічні проблеми у найближчі роки Україна не зможе шляхом простого нарощування чисельності зайнятого населення. Дедалі більшого значення набувають такі показники, як професіоналізм, компетентність, здатність до отримання знань упродовж життя, рівень культури тощо.

В умовах інноваційного розвитку економіки найбільш ефективною формою навчання є підвищення кваліфікації, що сприяє якісному виконанню працівниками своїх обов'язків, розширенню меж компетенції, можливості оволодіння новими функціональними обов'язками.

Підвищення кваліфікації працівників спрямоване на удосконалення та поглиблення ними своїх знань, умінь і навичок за професією чи здобутою спеціальністю відповідно до вимог виробництва або сфери послуг.

Ефективне функціонування системи підвищення кваліфікації на виробництві забезпечує:

конкурентоспроможність підприємства, поліпшення показників його виробничої діяльності;

високий професійно-кваліфікаційний рівень та компетентність працівників;

зниження рівня виробничого травматизму.

Розроблення цієї Концепції зумовлене необхідністю визначення стратегічних підходів, що покладаються в основу державної політики, спрямованої на розвиток системи підвищення кваліфікації працівників, створення правових та економічних умов для його стимулювання.

Концепція визначає основну мету, завдання та напрями розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року.

У країнах Європейського Союзу періодичність підвищення кваліфікації працівників становить близько п'яти років, в Японії - від одного до півтора року, в Російській Федерації - 7,8 року. В Україні підвищення кваліфікації проводиться кожні 12 років.

Система професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві, зокрема система підвищення кваліфікації, упродовж останніх 10-15 років руйнувалася. Якщо на початку 90-х років щороку підвищували свою кваліфікацію в середньому близько 3 млн., то в останні роки - лише близько 1 млн. працюючих.

На підприємствах в умовах значного зменшення обсягів випуску продукції та послуг різко зменшилася кількість працівників, що навчається, вивільнилося чимало працівників, які займались цією справою. Керівництво переважної більшості центральних органів виконавчої влади також самоусунулося від вирішення питань організації професійного навчання працівників на підприємствах, що належать до сфери їх управління, ліквідовано відповідні підрозділи та навчально-методичні установи.

Починаючи з 2000 року в Україні здійснюються заходи щодо відновлення та активізації функціонування системи професійного навчання працівників на виробництві, в тому числі системи підвищення кваліфікації. З цією метою Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 24 січня 2001 р. N 13 "Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві", спільним наказом Мінпраці та МОН від 26 березня 2001 р. N 127/151 затверджено Положення про професійне навчання кадрів на виробництві, при Мінпраці утворено міжвідомчу консультативну раду з питань підготовки кадрів на виробництві, підготовлено і доведено до всіх заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади методичні рекомендації із зазначених питань, організовано цикл семінарських занять для працівників кадрових служб підприємств.

На сьогодні спостерігаються позитивні зміни в динаміці обсягів підвищення кваліфікації працівників. Якщо в 1996 році підвищило кваліфікацію 6,2 відсотка облікової кількості штатних працівників, то в 2002 і 2004 роках цей показник становив відповідно 8 і 8,3 відсотка. Проте періодичність підвищення кваліфікації в середньому по Україні все ще залишається в 2,5 раза нижчою від необхідної, а в окремих галузях (сільському господарстві, оптовій і роздрібній торгівлі) - у 10-20 разів. Це є свідченням того, що рівень кваліфікації значної кількості працівників не відповідає вимогам сучасного виробництва, а система підвищення кваліфікації потребує подальшого розвитку та удосконалення.

Питання підвищення кваліфікації працівників частково регулюється Законами України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", Положенням про ступеневу професійно-технічну освіту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1999 р. N 956, постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2003 р. N 1380 "Про ліцензування освітніх послуг", Положенням про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затвердженим спільним наказом Мінпраці і МОН від 31 грудня 1998 р. N 201/469. Проте перелічені нормативно-правові акти не враховують усіх особливостей навчання працюючих громадян, не передбачають заходів щодо його стимулювання.

Стримують розвиток системи підвищення кваліфікації працівників такі фактори, як:

низький ступінь відповідальності роботодавців за рівень професіоналізму та кваліфікації працівників, небажання витрачати на це кошти;

економічна неспроможність підприємств забезпечувати підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб сучасного виробництва;

низька мотивація працівників до підвищення свого професійного рівня, відсутність системи стимулювання професійного просування по службі.

Удосконалення системи підвищення кваліфікації працівників сприятиме формуванню в Україні висококваліфікованого кадрового потенціалу.

Мета Концепції полягає у створенні умов для правового, економічного та організаційного забезпечення розвитку системи підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб сучасного виробництва.

Основними завданнями Концепції є:

розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і підприємств щодо розвитку системи підвищення кваліфікації працівників;

створення на всіх рівнях управління умов для забезпечення ефективного функціонування системи підвищення кваліфікації працівників;

розроблення механізму посилення заінтересованості роботодавців у забезпеченні підвищення кваліфікації працівників;

визначення концептуальних засад здійснення підтримки підприємств, які забезпечують навчання працівників на виробництві, на загальнодержавному та регіональному рівні;

забезпечення на законодавчому рівні підвищення відповідальності роботодавців за професійно-кваліфікаційний рівень працівників;

визначення концептуальних засад заохочення працівників до підвищення ними професійного рівня впродовж трудової діяльності.

Основними напрямами розвитку системи підвищення кваліфікації працівників є:

у сфері правового забезпечення:

розроблення та удосконалення нормативно-правової бази, приведення її у відповідність з вимогами ринкової економіки, зокрема шляхом прискорення прийняття та реалізації Трудового кодексу України, Закону України "Про професійний розвиток персоналу на виробництві" і нової редакції Закону України "Про зайнятість населення";

спрощення процедури ліцензування підприємств, установ та організацій на право здійснення навчання працівників на виробництві;

удосконалення системи визначення та підтвердження професійної компетентності працівників підприємств, зокрема шляхом проведення їх атестації та сертифікації;

розроблення нормативно-правових актів щодо стимулювання працівників, які підвищують свою кваліфікацію;

у сфері економічного забезпечення:

розроблення та впровадження механізму посилення заінтересованості роботодавців у підвищенні професійного рівня працівників, інвестуванні коштів у розвиток системи підвищення кваліфікації працівників на виробництві;

розроблення механізму стимулювання працівників, які підвищують свій професійний рівень;

у сфері організаційного забезпечення:

створення механізму навчально-методичного забезпечення професійного навчання працівників на виробництві;

удосконалення змісту підвищення кваліфікації працівників підприємств, установ та організацій відповідно до потреб виробництва, забезпечення його випереджувального характеру, розроблення державних стандартів професійно-технічної освіти;

впровадження нових педагогічних технологій навчання, зокрема модульної;

удосконалення методики організації та проведення атестації працівників та створення системи його сертифікації відповідно до міжнародних стандартів;

підвищення ефективності діяльності підрозділів підприємств у сфері управління персоналом;

створення системи навчання працівників, які займаються підвищенням кваліфікації;

розвиток соціального партнерства в частині професійного навчання.

Обсяги та джерела фінансування видатків, пов'язаних із забезпеченням підвищення кваліфікації працівників, визначаються в плані заходів щодо реалізації Концепції.

У результаті здійснення заходів, визначених з урахуванням основних напрямів розвитку системи підвищення кваліфікації, очікується забезпечення підготовки висококваліфікованої робочої сили відповідно до потреб виробництва, посилення її конкурентоспроможності, збільшення зайнятості населення, підвищення рівня життя громадян України.