6. У пункті 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 21, ст. 170) слова "що до набрання чинності цим Кодексом" замінити словами "які до набрання чинності Земельним кодексом України".
7. У статті 21 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 16, ст. 198; Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 48, ст. 682):
у частині третій слова "центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів";
у частині четвертій слова "центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, санітарного та епідемічного благополуччя населення" замінити словами "центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів".
8. У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 34, ст. 502 із наступними змінами):
1) у частині восьмій статті 49 слова "державної форми" замінити словами "державної та комунальної форм";
2) частину другу статті 52 доповнити реченням такого змісту: "Створення, оголошення, розширення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також резервування цінних для заповідання територій та об’єктів у межах земель, переданих у комунальну власність територіальних громад відповідно до пункту 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, які на момент передачі не були передані у користування фізичних, юридичних осіб, погодження не потребують";
3) статтю 55 викласти в такій редакції:
"Стаття 55. Резервування цінних для заповідання територій та об’єктів
З метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання територій та об’єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування на період до п’яти років.
Резервуванню підлягають території, що включають землі державної та комунальної власності.
Території, що резервуються з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням із додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища та обмежень, що визначаються рішенням про резервування. Провадження на таких територіях діяльності, що призводить до зміни угідь, на земельних ділянках усіх категорій земель (боліт, степів, сіножатей, пасовищ, земельних лісових ділянок) забороняється.
Рішення про резервування приймає орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність та користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, на підставі технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об’єктів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурний підрозділ обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, наукова установа, природоохоронне громадське об’єднання звертаються до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність та користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об’єктів.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування цінних для заповідання територій та об’єктів, обґрунтування необхідності їх заповідання.
Орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування у межах своїх повноважень у десятиденний строк розглядає зазначене клопотання і надає дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об’єктів або мотивовану відмову в його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування цінних для заповідання територій та об’єктів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
У разі надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об’єктів Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність та користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття такого рішення відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування цінних для заповідання територій та об’єктів, а також дату та номер відповідного рішення. Зазначена інформація оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на безоплатній основі.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у десятиденний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об’єктів приймає рішення про її затвердження та резервування цінних для заповідання територій та об’єктів".
9. Частину другу статті 6 Закону України "Про заставу" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 47, ст. 642) виключити.
10. Статтю 55 Закону України "Про нотаріат" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 39, ст. 383 із наступними змінами) доповнити частиною чотирнадцятою такого змісту:
"При посвідченні угоди про відчуження земельної ділянки, щодо якої встановлено переважне право купівлі, перевіряється дотримання передбачених законом вимог щодо реалізації такого переважного права".
11. У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170 із наступними змінами):
1) частину першу статті 26 доповнити пунктом 34-1 такого змісту:
"34-1) прийняття рішень щодо здійснення виконавчим органом сільської, селищної, міської ради державного контролю за використанням та охороною земель";
2) підпункти 1 і 10 пункту "б" частини першої статті 33 викласти в такій редакції:
"1) здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів";
"10) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом";
3) частину другу статті 59 доповнити абзацом другим такого змісту:
"Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради".
12. У Законі України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 5-6, ст. 46 із наступними змінами):
1) абзац третій статті 5 викласти в такій редакції:
"центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин";
2) статті 5-1 і 5-2 викласти в такій редакції:
"Стаття 5-1. Професійна підготовка та кадрове забезпечення у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності
Професійною топографо-геодезичною і картографічною діяльністю за відповідними напрямами можуть займатися особи, які мають вищу освіту у галузі геодезії та/або землеустрою.
Виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт може здійснюватися за такими напрямами:
а) основні геодезичні роботи;
б) загальнодержавні топографічні знімання;
в) інженерні вишукування для будівництва та великомасштабні топографічні знімання.
Топографо-геодезичні і картографічні роботи при здійсненні землеустрою виконуються особами, які отримали кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника відповідно до Закону України "Про землеустрій".
Сертифіковані інженери-геодезисти несуть відповідальність за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт при здійсненні землеустрою). Сертифікованим інженером-геодезистом може бути особа, яка має стаж роботи за спеціальністю не менше одного року, склала кваліфікаційний іспит та одержала кваліфікаційний сертифікат за відповідним напрямом робіт. Відомості про сертифікованих інженерів-геодезистів вносяться до Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів відповідно до вимог цього Закону.
Сертифікованим інженером-геодезистом не може бути особа, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Інженер-геодезист для складання кваліфікаційного іспиту за відповідним напрямом подає до Кваліфікаційної комісії:
заяву встановленого зразка із зазначенням напряму робіт;
копію документа про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра відповідно до закону;
документ, що підтверджує стаж роботи.
Складання кваліфікаційного іспиту Кваліфікаційній комісії інженером-геодезистом та підвищення кваліфікації сертифікованими інженерами-геодезистами за відповідними напрямами здійснюються на базі факультетів геодезичного або землевпорядного профілю у закладах вищої освіти відповідної акредитації, які уклали договір із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Кваліфікаційний іспит є процедурою, під час проведення якої підтверджується професійна компетентність особи, рівень її кваліфікації і знань як виконавця топографо-геодезичних і картографічних робіт за відповідним напрямом (крім топографо-геодезичних і картографічних робіт при здійсненні землеустрою).
Вимоги до програм підвищення кваліфікації сертифікованих інженерів-геодезистів встановлюються Кваліфікаційною комісією, склад якої затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Кваліфікаційна комісія здійснює контроль за якістю професійної підготовки сертифікованих інженерів-геодезистів.
До складу Кваліфікаційної комісії включаються десять сертифікованих інженерів-геодезистів, які є представниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та по п’ять сертифікованих інженерів-геодезистів від кожної саморегулівної організації у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
Член Кваліфікаційної комісії може бути виключений із складу Кваліфікаційної комісії за поданням органу, закладу, організації, які його делегували.
Особа, яка делегувала члена Кваліфікаційної комісії, має право на його відкликання або заміну. Зміни до складу Кваліфікаційної комісії вносяться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, протягом місяця з дня отримання подання про делегування, відкликання або заміну члена Кваліфікаційної комісії.
Член Кваліфікаційної комісії виключається із складу Кваліфікаційної комісії за поданням органу, закладу вищої освіти, саморегулівної організації, які його делегували, а також у разі втрати відповідним органом, закладом вищої освіти, саморегулівною організацією права делегувати своїх представників до складу Кваліфікаційної комісії.
Члени Кваліфікаційної комісії обирають із свого складу голову і секретаря комісії.
Засідання Кваліфікаційної комісії є правомочним у разі присутності на ньому більше половини складу комісії. Рішення Кваліфікаційної комісії приймаються простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. У разі рівного розподілу голосів голос голови Кваліфікаційної комісії є вирішальним.
Рішення Кваліфікаційної комісії може бути оскаржено до суду.
Інженеру-геодезисту, який склав кваліфікаційний іспит за відповідним напрямом, видається кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста у паперовій або електронній формі, що підтверджує відповідність особи кваліфікаційним характеристикам професії та її спроможність самостійно проводити топографо-геодезичні і картографічні роботи.
Особи, які не склали кваліфікаційного іспиту Кваліфікаційній комісії, допускаються до його повторного складення не раніше ніж через два місяці. Сертифіковані відповідно до цього Закону інженери-геодезисти зобов’язані не менш як один раз на два роки підвищувати свою кваліфікацію за програмою підвищення кваліфікації.
Видача кваліфікаційного сертифіката особам, які склали кваліфікаційний іспит, видача свідоцтва про підвищення кваліфікації, а також їх дублікатів здійснюється закладом вищої освіти, на базі якого складається кваліфікаційний іспит або підвищується кваліфікація за рішенням Кваліфікаційної комісії.
Строк дії кваліфікаційного сертифіката інженера-геодезиста не обмежений у часі, крім випадків, визначених законом. Невиконання вимоги щодо підвищення кваліфікації у встановлений законом строк є підставою для зупинення дії сертифіката на період до одержання свідоцтва про підвищення кваліфікації.
Рішення про зупинення дії кваліфікаційного сертифіката сертифікованого інженера-геодезиста приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у разі:
невиконання вимог цього Закону щодо підвищення кваліфікації;
зазначення завідомо неправдивих даних, що призвело до викривлення інформації у Державному реєстрі сертифікованих інженерів-геодезистів.
Дія кваліфікаційного сертифіката поновлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у тижневий строк після усунення відповідним інженером-геодезистом наявних зауважень.
Кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста анулюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин:
а) за зверненням сертифікованого інженера-геодезиста;
б) у разі набрання законної сили рішенням суду про обмеження дієздатності особи, яка є сертифікованим інженером-геодезистом, визнання її недієздатною, безвісно відсутньою;
в) у разі встановлення Кваліфікаційною комісією факту порушення сертифікованим інженером-геодезистом законодавства у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, що призвело до порушення прав та/або законних інтересів юридичних, фізичних осіб, держави, територіальної громади, на підставі розгляду письмових звернень таких осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
г) у разі смерті сертифікованого інженера-геодезиста.
Кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста може бути також анульований за рішенням суду.
Рішення про зупинення дії чи анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-геодезиста може бути оскаржено до суду.
Порядок роботи Кваліфікаційної комісії, видачі та анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-геодезиста, форма кваліфікаційного сертифіката встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Стаття 5-2. Державний реєстр сертифікованих інженерів-геодезистів
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, веде Державний реєстр сертифікованих інженерів-геодезистів, які отримали кваліфікаційний сертифікат.
У Державному реєстрі сертифікованих інженерів-геодезистів зазначається така інформація про інженера-геодезиста:
1) прізвище, ім’я та по батькові;
2) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);
3) дата видачі та номер кваліфікаційного сертифіката;
4) напрям (напрями) виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт;
5) назва закладу вищої освіти, на базі якого складався кваліфікаційний іспит та який здійснював підвищення кваліфікації;
6) дата та номер протоколу рішення Кваліфікаційної комісії про видачу кваліфікаційного сертифіката;
7) інформація про підвищення кваліфікації;
8) інформація щодо зупинення дії чи позбавлення кваліфікаційного сертифіката;
9) місце роботи особи.
Інформація з Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів у формі витягу надається фізичним і юридичним особам за їхнім письмовим зверненням на безоплатній основі.
Державний реєстр сертифікованих інженерів-геодезистів оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серії та номера паспорта громадянина України.
Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення відомостей Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, повинні забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість безоплатного анонімного перегляду, копіювання та роздрукування даних реєстру на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних чи програмних засобів, цілодобово, без обмежень";
3) розділ I доповнити статтею 5-3 такого змісту:
"Стаття 5-3. Саморегулювання у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності
Саморегулівними організаціями у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності є громадські організації, що об’єднують фізичних осіб, визнаних сертифікованими інженерами-геодезистами у порядку, встановленому цим Законом, отримали свій статус відповідно до вимог цього Закону та здійснюють повноваження з громадського регулювання топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
Утворення та порядок діяльності саморегулівних організацій у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності регулюються відповідно до закону.
Саморегулівні організації у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності є юридичними особами, які діють на засадах самоврядування і діяльність яких не має на меті отримання прибутку.
Громадська організація, що об’єднує фізичних осіб, визнаних сертифікованими інженерами-геодезистами у порядку, встановленому цим Законом, для надання їй статусу саморегулівної організації у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності повинна відповідати таким критеріям:
кількісний склад налічує не менше 100 інженерів-геодезистів;
не менше 90 відсотків її загального складу є сертифікованими інженерами-геодезистами;
внутрішніми документами громадської організації встановлено процедури внутрішньої сертифікації своїх членів з метою контролю якості проведених ними топографо-геодезичних і картографічних робіт.
Статус саморегулівної організації у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності надається громадським організаціям центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Саморегулівні організації у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності здійснюють такі повноваження щодо громадського регулювання топографо-геодезичної і картографічної діяльності:
визначення правил і стандартів підприємницької та професійної діяльності, обов’язкових для виконання всіма членами таких організацій, а також механізму відшкодування збитків, завданих споживачам внаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості;
контроль за виконанням положень нормативно-технічних документів, норм і правил у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, за забезпеченням належної якості топографо-геодезичної і картографічної продукції, що складається сертифікованими інженерами-геодезистами - її членами;
участь у розробленні нормативно-правових актів з питань топографо-геодезичної і картографічної діяльності;
участь у професійній підготовці та сертифікації інженерів-геодезистів;
участь у складі Кваліфікаційної комісії;
захист своїх членів у питаннях судового та досудового вирішення спорів, пов’язаних із топографо-геодезичною і картографічною діяльністю, відповідно до закону;
сприяння розвитку конкуренції у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності;
підвищення професійного рівня членів саморегулівної організації шляхом внутрішньої сертифікації за процедурою, встановленою саморегулівною організацією;
сприяння розвитку інформаційних технологій у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності;
встановлення інших вимог щодо сумлінного виконання своїми членами топографо-геодезичних і картографічних робіт, забезпечення виконання ними вимог цього Закону, нормативно-технічних документів у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
Інженер-геодезист може бути членом лише однієї саморегулівної організації у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності";
4) текст статті 6 викласти в такій редакції:
"Державне управління у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Міністерство оборони України, інші органи виконавчої влади";
5) у назві та абзаці першому частини другої статті 8 слова "центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у галузі топографо-геодезичної і картографічної діяльності" замінити словами "центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин";
6) абзац четвертий частини другої статті 12 виключити;
7) частину другу статті 16 викласти в такій редакції:
"Нормативно-технічна документація затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин";
8) частину другу статті 18 викласти в такій редакції:
"Державний облік топографо-геодезичних і картографічних робіт здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України";
9) у частині шостій статті 20 слова "центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин";
10) статтю 24 викласти в такій редакції:
"Стаття 24. Гарантії захисту прав замовників топографо-геодезичних і картографічних робіт та третіх осіб
Відповідальність виконавців топографо-геодезичних і картографічних робіт загальнодержавного призначення перед замовниками таких робіт та третіми особами за шкоду, яку може бути заподіяно внаслідок необережності, недогляду чи професійних помилок, допущених під час виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт, підлягає обов’язковому страхуванню згідно із Законом України "Про страхування".
Страховим випадком є заподіяння замовнику або третій особі шкоди внаслідок виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт загальнодержавного призначення.
Страхова сума встановлюється за згодою сторін, але не може бути меншою за 1 тисячу мінімальних розмірів заробітної плати.
Максимальний розмір страхового тарифу з розрахунку на один рік страхування становить:
0,3 відсотка страхової суми, якщо договором обов’язкового страхування не передбачено встановлення франшизи;
0,1 відсотка страхової суми, якщо договором обов’язкового страхування передбачено встановлення франшизи.
Розмір франшизи (частини збитків, що не відшкодовується страховиком) визначається за згодою сторін у договорі обов’язкового страхування, але не може перевищувати 5 відсотків розміру страхової суми.
У разі настання страхового випадку страховик здійснює виплату страхового відшкодування в розмірі заподіяної замовнику та/або третій особі майнової шкоди, визначеному судовим рішенням, що набрало законної сили, або письмовою вимогою (претензією) замовника та/або третьої особи, визнаною страхувальником та погодженою страховиком.
Страхове відшкодування здійснюється страховиком відповідно до договору обов’язкового страхування на підставі судового рішення, що набрало законної сили, або визнаної страхувальником та погодженої страховиком письмової вимоги (претензії) замовника та/або третьої особи";
11) у тексті Закону слова "галузь" та "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у галузі топографо-геодезичної і картографічної діяльності" в усіх відмінках замінити відповідно словами "сфера" та "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин" у відповідному відмінку.
13. У пункті 3 статті 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20-21, ст. 190 із наступними змінами) слово "земель" виключити.
14. У статті 14 Закону України "Про меліорацію земель" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 11, ст. 90):
абзац другий частини другої викласти в такій редакції:
"погодження проектів державних цільових, міждержавних та місцевих програм меліорації земель";
частину третю виключити;
в абзаці сьомому частини четвертої слова "та покладених на нього Президентом України" виключити.
15. Частину першу статті 10 Закону України "Про державні нагороди України" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 21, ст. 162 із наступними змінами) після абзацу сімнадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:
"Заслужений землевпорядник України".
У зв’язку з цим абзаци вісімнадцятий - сорок другий вважати відповідно абзацами дев’ятнадцятим - сорок третім.
16. У Законі України "Про охорону культурної спадщини" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 39, ст. 333 із наступними змінами):
1) у частині першій статті 1:
абзац дев’ятий викласти в такій редакції:
"зони охорони пам’ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території (далі - зони охорони) - встановлювані навколо території пам’ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання";
доповнити абзацами двадцять восьмим і двадцять дев’ятим такого змісту:
"облікова документація - документація, що формується в порядку обліку об’єктів культурної спадщини та містить дані щодо цінності об’єкта культурної спадщини, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність (предмет охорони об’єкта культурної спадщини), етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень;
цінна історична забудова - сукупність щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, пам’яток культурної спадщини, які є містоформуючим об’єктом історичного ареалу населеного місця";
2) у статті 5:
у частині першій:
пункт 5 виключити;
пункт 5-1 викласти в такій редакції:
"5-1) затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання об’єкта всесвітньої спадщини, затвердження науково-проектної документації з визначення меж та режимів використання території об’єкта всесвітньої спадщини та проектів землеустрою, що розробляються у її складі, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об’єктів всесвітньої спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території об’єкта всесвітньої спадщини)";
у частині другій:
пункти 12 і 12-1 викласти в такій редакції:
"12) затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам’ятки національного значення, меж і режимів використання її території та зон охорони, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їхніх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;
12-1) затвердження науково-проектної документації з визначення меж та режимів використання буферних зон об’єкта всесвітньої спадщини";
доповнити пунктом 12-2 такого змісту:
"12-2) затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об’єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам’ятки національного значення, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їхніх зон охорони, історичних ареалів населених місць)";
у пункті 17 слова "об’єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць" виключити;
3) у статті 6:
у частині першій:
пункт 4 викласти в такій редакції:
"4) затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам’ятки місцевого значення та її зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об’єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам’ятки місцевого значення та її зон охорони)";
доповнити пунктом 4-1 такого змісту:
"4-1) затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання історико-культурного заповідника місцевого значення, його зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об’єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж історико-культурного заповідника місцевого значення, його зон охорони)";
пункт 5 викласти в такій редакції:
"5) затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам’яток місцевого значення";
пункт 10 виключити;
у пункті 13 слова "їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об’єктах культурної спадщини, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок" виключити;
пункт 17 частини другої виключити;
4) абзац перший частини другої статті 14 доповнити реченнями такого змісту: "Перелік щойно виявлених об’єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об’єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини";
5) доповнити статтею 14-1 такого змісту:
"Стаття 14-1.Територія пам’ятки
1. Територія пам’ятки - це територія, історично і топографічно пов’язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам’ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам’ятки.
Межі та режими використання території пам’ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам’ятки приймається:
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо територій пам’яток національного значення;
органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо територій пам’яток місцевого значення.
Порядок визначення меж та режимів використання території пам’ятки та затвердження науково-проектної документації встановлюється Кабінетом Міністрів України.
2. Режим використання території пам’ятки встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Будь-яка діяльність у межах території пам’ятки має здійснюватися з дотриманням режиму використання пам’ятки, у тому числі всіх обмежень у використанні земель, зокрема у сфері забудови.
3. До затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам’ятки відповідно до частини першої цієї статті межа території пам’ятки встановлюється:
1) для пам’яток археології:
для поселень:
у межах населених пунктів - 100 метрів навколо орієнтовного географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару, визначеного в обліковій документації;
за межами населених пунктів - 300 метрів навколо орієнтовного географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару, визначеного в обліковій документації;
для городищ:
у межах населених пунктів - 100 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів), визначених в обліковій документації;
за межами населених пунктів - 300 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів), визначених в обліковій документації;
для безкурганних могильників:
у межах населених пунктів - 100 метрів навколо орієнтовного географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару поховання, визначеного в обліковій документації;
за межами населених пунктів - 300 метрів навколо орієнтовного географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару поховання, визначеного в обліковій документації;
для курганів тощо:
у межах населених пунктів - 100 метрів навколо пам’ятки або орієнтовного географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару, визначеного в обліковій документації;
за межами населених пунктів - 300 метрів навколо пам’ятки або орієнтовного географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару, визначеного в обліковій документації;
2) для пам’яток архітектури - 20 метрів навколо периметра забудови;
3) для пам’яток садово-паркового мистецтва, історії, монументального мистецтва, ландшафтних, містобудування - територією, зайнятою пам’яткою.
Контур пам’ятки або орієнтовні координати географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару фіксуються в обліковій документації, складовою якої є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж території пам’ятки, що затверджується:
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо пам’яток національного значення;
органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам’яток місцевого значення.
Протягом трьох робочих днів з дня затвердження технічної документації орган, що її затвердив, має забезпечити подання заяви про внесення встановлених документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру.
У межах встановленої відповідно до цієї частини території пам’ятки (крім територій пам’яток археології) забороняється:
проведення робіт з нового будівництва, а також будівельних робіт на існуючих об’єктах, якщо наслідком виконання таких робіт стане збільшення висотності такого об’єкта або збільшення більш як на 15 відсотків зовнішніх геометричних розмірів його фундаменту, або зменшення відстані від такого об’єкта до пам’ятки, що охороняється;
розміщення нових елементів благоустрою, пов’язаних фундаментом із землею (ґрунтом), тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, стаціонарних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами.
Для цілей цієї частини не вважається порушенням режиму території пам’ятки, навіть якщо це призведе до зменшення відстані від будівлі або споруди до пам’ятки, що охороняється, виконання відповідно до законодавства робіт з:
облаштування засобів безперешкодного доступу до будівель та споруд для забезпечення доступності і безпеки об’єктів для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;
термомодернізації будівель та споруд.
Земляні роботи на території пам’ятки проводяться виключно за умови проведення попередніх археологічних розвідок.
Не потребують обов’язкового проведення попередніх археологічних розвідок роботи з:
сінокосіння;
городництва;
неглибокої оранки;
випасання худоби;
дорожніх робіт;
обстеження, ремонту, переукладання інженерних мереж;
благоустрою (крім розміщення нових елементів благоустрою, пов’язаних фундаментом із землею (ґрунтом), тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, стаціонарних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами);
ліквідації стихійного лиха, надзвичайних ситуацій, аварій та усунення їх наслідків, усунення негативних наслідків, зумовлених воєнними діями, або що виникли в ході проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об’єднаних сил.
4. Відомості про межі і режими використання території пам’ятки підлягають внесенню до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель (у тому числі у сфері забудови).
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об’єктів культурної спадщини (щодо встановлення меж території пам’ятки, що є складовою облікової документації) затверджується:
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо пам’яток національного значення;
органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам’яток місцевого значення.
Технічна документація не пізніше ніж за 30 календарних днів до її затвердження оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу, уповноваженого на її затвердження.
Протягом трьох робочих днів з дня затвердження технічної документації орган, що її затвердив, має забезпечити подання заяви про внесення встановлених документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру.
5. Зміна визначених меж і режимів використання пам’ятки здійснюється в порядку, встановленому частиною першою цієї статті";
6) у статті 24:
частину другу викласти в такій редакції:
"2. Використання пам’ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам’ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Режими використання пам’ятки визначаються науково-проектною (науково-дослідною) документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
Рішення про затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режимів використання пам’ятки приймається:
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо пам’яток національного значення;
органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам’яток місцевого значення.
Порядок визначення режимів використання пам’яток та затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації встановлюється Кабінетом Міністрів України";
після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:
"3. До визначення у встановленому порядку режиму використання пам’ятки відповідно до частини другої цієї статті режим використання пам’ятки встановлюється відповідно до режимів використання, рекомендованих в обліковій документації або в охоронному договорі.
У разі невизначення режиму використання пам’ятки в обліковій документації, охоронному договорі на пам’ятці допускаються лише консервація, реставрація, музеєфікація, ремонт, пристосування.
Відомості про режими використання пам’ятки (у тому числі режими, встановлені відповідно до абзаців першого і другого цієї частини) вносяться до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру як обмеження у використанні земель".
У зв’язку з цим частини третю - шосту вважати відповідно частинами четвертою - сьомою;
7) абзац другий частини першої статті 31 викласти в такій редакції:
"Правовий режим охоронюваної археологічної території визначається науково-проектною документацією з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної документації приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини";
8) частини першу - третю статті 32 замінити шістьма новими частинами такого змісту:
"1. З метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам’яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об’єктів всесвітньої спадщини визначаються зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони.
Межі та режими використання зон охорони визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зони охорони приймається:
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо зон охорони пам’яток національного значення, історико-культурних заповідників державного значення, історико-культурних заповідних територій;
органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам’яток місцевого значення; історико-культурних заповідників місцевого значення.
Режим використання зон охорони встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель).
Порядок визначення меж і режимів використання зон охорони, затвердження науково-проектної документації та внесення змін до неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зміна визначених меж і режимів використання зон охорони здійснюється відповідно до цієї статті.
2. До визначення у встановленому порядку відповідно до частини першої цієї статті зон охорони межі зони охорони становлять:
у межах населених пунктів - 100 метрів від межі території пам’ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території;
за межами населених пунктів - 300 метрів від межі території пам’ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території.
У межах зон охорони забороняється проведення:
робіт з нового будівництва на відстані, меншій за суму подвійної висоти пам’ятки, що охороняється, та висоти запланованої новобудови;
будівельних робіт на існуючих об’єктах, якщо наслідком виконання таких робіт стане збільшення висотності такого об’єкта або збільшення більш як на 15 відсотків зовнішніх геометричних розмірів його фундаменту (крім територій пам’яток археології), або зменшення відстані від такого об’єкта до пам’ятки, що охороняється, понад граничний рівень, який визначається як подвійна сума висоти пам’ятки та висоти такого об’єкта.
Для цілей цієї частини не вважається порушенням режиму використання території в межах зони охорони, навіть якщо це призведе до зменшення відстані від будівлі або споруди до пам’ятки, що охороняється, виконання відповідно до законодавства робіт з:
облаштування засобів безперешкодного доступу до будівель та споруд для забезпечення доступності і безпеки об’єктів для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;
термомодернізації будівель та споруд.
У межах зон охорони історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території забороняється:
проведення робіт з нового будівництва, а також будівельних робіт на існуючих об’єктах, якщо наслідком виконання таких робіт стане збільшення висотності такого об’єкта або збільшення більш як на 15 відсотків зовнішніх геометричних розмірів його фундаменту (крім територій пам’яток археології), або зменшення відстані від пам’ятки, що охороняється, понад граничний рівень, визначений, як подвійна сума висоти пам’ятки та висоти такого об’єкта;
розміщення нових елементів благоустрою, пов’язаних фундаментом із землею (ґрунтом), тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, стаціонарних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами.
Для цілей цієї частини не вважається порушенням режиму зони охорони, навіть якщо це призведе до зменшення відстані від будівлі або споруди до пам’ятки, що охороняється, виконання відповідно до законодавства робіт з:
облаштування засобів безперешкодного доступу до будівель та споруд для забезпечення доступності і безпеки об’єктів для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;
термомодернізації будівель та споруд.
Земляні роботи в межах зони охорони проводяться виключно за умови проведення попередніх археологічних розвідок.
Не потребують обов’язкового проведення попередніх археологічних розвідок роботи з: