Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні

Україна реалізує політику інтеграції осіб, які належать до ромської національної меншини, відповідно до європейських стандартів на шляху до членства в ЄС за принципами рівності, інклюзивності та широкої участі громадян. Важливим заходом у цьому напрямі є прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 р. № 468 "Про утворення Міжвідомчої робочої групи з питань координації виконання Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 35, ст. 1912), якою утворено Міжвідомчу робочу групу з питань координації виконання Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належить до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року. Відповідно до щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2024 році одним із проблемних питань порушення прав осіб, які належать до ромської національної меншини, є відсутність документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Це призводить до соціальної незахищеності осіб, які належать до ромської національної меншини, та ускладнює надання їм адміністративних послуг, забезпечення соціальних гарантій і отримання пільг та інших послуг.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до соціальних та інших послуг у територіальній громаді для дітей, які перебувають під ризиком бідності та соціального відчуження, є:

значна кількість випадків перебування дітей у складних життєвих обставинах, що фіксуються лише після того, як проблема стає очевидною або здійснюється загострення ситуації (втручання поліції чи медичних служб у разі загрози життю чи здоров’ю дитини), що, зокрема, зумовлено низькою кадровою спроможністю фахівців соціальної роботи, соціальних робітників у територіальних громадах;

відсутність на законодавчому рівні можливості проводити Нацсоцслужбою як органом державного контролю планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання, які надають соціальні послуги дітям, або тих закладів, у які влаштовані діти на цілодобове перебування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 р. № 1035 "Деякі питання здійснення державного контролю/моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей", що призводить до порушення прав дітей, які перебувають у відповідних закладах;

недотримання інтернатними закладами прав дітей на правничу допомогу. Недостатній рівень взаємодії з центрами з надання безоплатної правничої допомоги для забезпечення надання безоплатної правничої допомоги дітям у порядку, визначеному Законом України "Про безоплатну правничу допомогу";

недотримання рядом закладів вимог Порядку використання сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, недієздатним особам та особам, цивільна дієздатність яких обмежена, які є вихованцями/ підопічними дитячих будинків-інтернатів, психоневрологічних інтернатів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 17 серпня 2018 р. № 1173;

високий показник дітей, які перебувають на місцевому обліку та можуть бути усиновлені (станом на 31 березня 2025 р. - 14946 дітей (у тому числі 1597 дітей з інвалідністю), із яких перебувають у закладах та можуть бути усиновлені - 3792 дитини), та недостатня кількість діючих сімей та потенційних кандидатів для влаштування таких дітей у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, під опіку/піклування, усиновлення;

високий показник дітей з інвалідністю з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у закладах інституційного догляду дітей на цілодобовому влаштуванні, та відсутність підготовки спеціалізованих прийомних сімей для влаштування таких дітей у сімейні форми виховання;

відсутність послуги з патронату над дитиною в кожній територіальній громаді, що сприяло б запобіганню потрапляння дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у заклади інституційного догляду дітей в разі їх вилучення;

зростання насильницьких злочинів проти дітей, зокрема через збройну агресію, та різке зростання звернень про потребу у захисті прав у зв’язку з воєнними обставинами, зростання кількості випадків, де діти стали жертвами або свідками злочинів. Система надання безоплатної правничої допомоги потребує посилення та стабілізації у кризових умовах;

відсутність надання соціальної послуги соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, для дітей, які переміщені за межі України у складі прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, перебувають під опікою, піклуванням;

недостатній рівень кадрової спроможності місцевих служб у справах дітей та незавершена система щодо передачі повноважень від райдержадміністрацій до сільських/селищних рад (відсутнє законодавче врегулювання питання щодо штатної чисельності місцевих служб у справах дітей за результатами передачі повноважень щодо ведення обліку осіб, які бажають усиновити дитину, прийняття рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї від райдержадміністрацій до сільських та селищних рад);

розмір соціальної допомоги, що сплачується на дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, під опіку, піклування, не відповідає реальному прожитковому мінімуму на дитину (для дітей віком до шести років - на 44,11 відсотка менший за реальний розмір прожиткового мінімуму, а для дітей віком від шести до 18 років - 30,3 відсотка, що призводить до неможливості задоволення базових потреб таких дітей;

високий рівень потреби в наданні державної підтримки сім’ям з низьким рівнем доходів (державні соціальні виплати становить третину від загального сукупного доходу для таких домогосподарств);

не в повному обсязі та несвоєчасне внесення даних до Єдиної інформаційно-аналітичної системи "Діти", що призводить до втрати можливості своєчасного відстеження випадків складних життєвих обставин та запобігання погіршенню ситуації;

недостатня кількість закладів, які здатні приймати дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами, які проживають поза закладами інституційного догляду дітей, але потребують підтримки вузькопрофільних фахівців (зокрема, дітей із легкими психічними розладами, яким необхідна спеціалізована допомога для подальшої реінтеграції та влаштування в сімейні форми виховання);

труднощі з отриманням соціальних послуг у сільській місцевості через обмежену доступність та інфраструктуру, що відрізняється від міських умов та низького кадрового ресурсу, відсутності готовності органів місцевого самоврядування фінансувати та підтримувати проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг (це може бути пов’язано з меншою кількістю надавачів соціальних послуг, віддаленістю населених пунктів, а також відсутністю необхідного обладнання та транспорту);

проблема шкідливого вживання психоактивних речовин у сім’ях з дітьми.

Рання освіта та догляд за дітьми

Закон України "Про дошкільну освіту" визначає доступність та недискримінацію в дошкільній освіті; передбачає можливість організації освітньої діяльності закладу дошкільної освіти за одним або кількома типами організації освітньої діяльності, включаючи ясла для дітей від трьох місяців, мобільні дитячі садки, міні-садки, і сімейні (родинні) садки для дітей від народження, центри педагогічного партнерства, центри розвитку дітей, дитячі садки, спеціальні дитячі садки, забезпечення здобуття дошкільної освіти за різними формами або шляхом їх поєднання (очна, дистанційна, мережева, сімейна, педагогічний патронаж); окреслює повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо забезпечення доступності дошкільної освіти, встановлює стандарти якості дошкільної освіти та освітньої діяльності, акцентує на важливості створення безпечного, здорового та інклюзивного освітнього середовища. Зазначеним Законом особлива увага приділяється дітям із найбільш вразливих груп, зокрема передбачено, що діти з особливими освітніми потребами мають право здобувати дошкільну освіту до восьми років; під час зарахування до закладу дошкільної освіти надається пріоритет дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах та на обліку служб у справах дітей, дітям, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також дітям з особливими освітніми потребами; а також передбачено, що діти із сімей, сукупний дохід яких на кожного члена сім’ї за попередній квартал не перевищував рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), мають право на звільнення від плати за харчування вихованців.

Щодо охоплення дошкільною освітою дітей із найбільш уразливих категорій за даними МОН, на кінець 2024 року в закладах дошкільної освіти навчалося 1861 дитина-сирота і дитина, позбавлених батьківського піклування, що становить 0,2 відсотка загальної кількості дітей. Також значну частину становили діти з особливими освітніми потребами - 61125 осіб (7,8 відсотка). Крім того, у закладах освіти перебувала 8121 дитина з інвалідністю (1 відсоток). За даними МОН, станом на 1 січня 2025 р. чисельність дітей у закладах дошкільної освіти становить 780499 осіб.

У зв’язку із збройною агресією Україна стикається з новими викликами, пов’язаними, зокрема, з доступом до дошкільної освіти. Скорочення населення та втрата контролю над територіями призвели до зменшення кількості дітей, зарахованих до закладів дошкільної освіти та закладів загальної середньої освіти, зростання частки дітей з особливими освітніми потребами на 40 відсотків.

Для більш наочного представлення тенденцій щодо охоплення дітей закладами дошкільної освіти у звіті про вихідний стан у сфері дошкільної освіти для програми POLARIS "Функціонування та фінансування українських закладів дошкільної освіти" на прикладі кількох областей показано, як змінювалися показники охоплення дітей закладами дошкільної освіти у 2015-2022 роках: зниження показника є особливо різким для Херсонської області (на 39 відсотків), яка була значною мірою окупована російськими військами до звільнення у листопаді 2022 року. Це узгоджується із зниженням зафіксованої кількості дітей у закладах дошкільної освіти в цій області у січні 2023 року. Чернівецька область, яка має високу густоту населення, теж має високий показник зниження (у 2019-2021 роках приблизно на 73-75 відсотків, у 2022 році показник зниження приблизно до 56 відсотків (приблизно до 17-19 відсотків). У м. Києві простежується помірний рівень зниження показника приблизно з 65 відсотків у 2021 році до 55 відсотків у 2022 році. У Чернігівській області здійснювалося зростання показника у 2021 році, зниження у 2022 році приблизно 10-12 відсотків, у Львівській області ситуація відносно стійка - приблизно 50 відсотків у 2015 році, приблизно 55-56 відсотків у 2021 році, приблизно 52 відсотки у 2022 році (втрачено приблизно 3-4 відсотки).

Навіть у регіонах, які можна умовно назвати "віддаленими від лінії фронту", чимало закладів дошкільної освіти залишаються закритими, оскільки не мають захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей. У 2023 році понад 22 відсотки дітей дошкільного віку не відвідували заклади дошкільної освіти, при цьому найбільші частки дітей, не охоплених дошкільною освітою, спостерігаються в регіонах, де велика кількість внутрішньо переміщених осіб.

Українська дошкільна та загальна середня освіта значно відстає від європейських стандартів за рівнем інклюзивності: близько 7 відсотків дітей у закладах дошкільної освіти мають особливі освітні потреби (55 тис. дітей), з яких лише 24 відсотки навчаються в інклюзивних групах, діти з інвалідністю становлять менше 1 відсотка загальної кількості дітей, які відвідують заклади дошкільної освіти.

За даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. освітній процес забезпечено для 18338 вихованців з особливими освітніми потребами у 8745 інклюзивних групах та для 36101 вихованця у 3030 спеціальних групах. У закладах для дітей з особливими освітніми потребами впроваджуються індивідуальні освітні траєкторії: розробляються індивідуальні програми навчання, що враховують можливості, необхідні корекційні та психолого-педагогічні заняття. Протягом 2024-2025 років збільшилася частка закладів дошкільної освіти, обладнаних пандусами та поручнями (на 2 відсотки загалом по Україні, на 2,1 відсотка у закладах дошкільної освіти в містах і на 1,8 відсотка у закладах дошкільної освіти в сільській місцевості). Також збільшилася частка закладів дошкільної освіти, які забезпечені ліфтами (підйомниками), на 1,2 відсотка загалом по Україні, на 1,4 відсотка у закладах дошкільної освіти в містах і на 1 відсоток у закладах дошкільної освіти в сільській місцевості. Також за останній рік збільшилася частка закладів дошкільної освіти, обладнаних туалетними кімнатами для осіб з інвалідністю.

За даними МОН, на початок 2025 року у закладах дошкільної освіти працювали 3806 практичних психологів, 5484 асистенти вихователів в інклюзивних групах, 3159 логопедів та 818 дефектологів. Асистенти вихователів забезпечують індивідуальну підтримку дітей, а команди психолого-педагогічного супроводу (логопеди, психологи, дефектологи, ерготерапевти) працюють у тісній співпраці з педагогами та батьками, проводять корекційно-розвиткові заняття та розробляють індивідуальні освітні траєкторії для кожної дитини з особливими освітніми потребами.

За даними звіту про вихідний стан у галузі для програми POLARIS "Функціонування та фінансування українських закладів дошкільної освіти" у період 2021 - 2024 роки кількість інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти зросла з 3882 до 7102 (на 83 відсотка), що свідчить про розширення мережі інклюзивної освіти. Одночасно загальна кількість дітей з особливими освітніми потребами дошкільного віку залишалася стабільною - близько 59-61 тис. дітей щороку, з певним зниженням у 2023 і 2024 роках (до 58298 і 60607 відповідно). Кількість дітей з особливими освітніми потребами, які фактично навчаються в інклюзивних групах, збільшилася майже удвічі - з 6853 у 2021 році до 13281 у 2024 році. Відповідно, частка охоплених інклюзивними групами дітей з особливими освітніми потребами зросла з 11,58 до 21,91відсотків.

За оперативними даними МОН, станом на 1 січня 2025 р. кількість інклюзивних груп закладів дошкільної освіти становить 7658 груп, у яких кількість вихованців з особливими освітніми потребами становить 15297, кількість інклюзивних класів закладів загальної середньої освіти становить 33397 класів, у яких кількість учнів з особливими освітніми потребами становить 47610, кількість спеціальних класів закладів загальної середньої освіти становить 728 класів, у них учнів з особливими освітніми потребами становить 6179.

Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами надає цільову підтримку дітям з інвалідністю та особливими освітніми потребами, яка покриває додаткові заняття з різними фахівцями, включаючи логопедів, психологів тощо. Мережа інклюзивно-ресурсних центрів надає як послуги з оцінювання, так і послуги підтримки для дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами. Починаючи з 2022 року, інклюзивно-ресурсних центри можуть проводити комплексну оцінку дітей, які отримали психологічну травму, та у разі потреби забезпечувати їх психолого-педагогічний супровід під час освітнього процесу, а також надавати рекомендації педагогам щодо організації навчання та надання психологічної підтримки. Портал "Автоматизована система інклюзивно-ресурсних центрів" містить усі індивідуальні програми для дітей, які завантажені інклюзивно-ресурсними центрами, і доступні для педагогічних працівників/фахівців, які надають додаткову підтримку дітям за рахунок субвенції на інклюзивну освіту. Також передбачається можливість пошуку найближчого до місця проживання інклюзивно-ресурсного центру, подати заявки на проведення комплексної оцінки дистанційно, створення кабінету користувача та отримання висновку інклюзивно-ресурсного центру про проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки, надання спрощеної процедури проходження комплексної оцінки для внутрішньо переміщених осіб. Кількість центрів зростає щороку (у 2025 році їх налічується 706 по всій країні). Це позитивна динаміка, яка відображає підвищення доступності інклюзивної освіти. Водночас результати аналізу свідчать, що незважаючи на зростання кількості інклюзивних груп, значна частка дітей з особливими освітніми потребами все ще не охоплена інклюзивними формами навчання (понад 75 відсотків дітей з особливими освітніми потребами перебувають поза їх межами); зберігаються регіональні та соціальні диспропорції у забезпеченні доступу до інклюзивної дошкільної освіти; спостерігається відсутність системних стратегічних рішень і чіткої координації між органами виконавчої влади, що ускладнює вирівнювання доступу та гарантування права на освіту для всіх дітей з уразливих груп.

Відповідно до моніторингового дослідження щодо сприяння задоволенню освітніх потреб національних меншин (спільнот) та корінних народів України, проведеного державною науковою установою "Інститут освітньої аналітики" у 2023 році, протягом 2018-2022 років спостерігається тенденція до зменшення кількості закладів дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, переважно за рахунок закладів, в яких навчально-виховний процес здійснюється російською мовою (із 422 закладів у 2018 році до 11 закладів у 2022 році, або на 97,4 відсотка). Крім того, зменшилася на 63,2 відсотка (з 19 закладів у 2018 році до семи закладів у 2022 році) кількість закладів, в яких навчально-виховний процес здійснюється кримськотатарською, молдовською та польською мовами. Кількість груп у таких закладах зменшилася з 60 груп у 2018 році до восьми груп у 2022 році, кількість дітей у 2018 році становила 21,4 відсотка, а у 2022 році - 16,9 відсотка. Кількість вихователів у закладах дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, з 2018 до 2022 року становила 99,1 відсотка (з 1814 осіб у 2018 році до 16 осіб у 2022 році). Якщо не враховувати вихователів закладів дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється російською мовою, кількість вихователів закладів дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється іншими мовами, зменшилася з 94 осіб у 2018 році до 12 осіб у 2022 році. Таким чином, 13,6 відсотка дітей припадає на одного вихователя у 2018 році, 11,3 відсотка - у 2022 році. Відмічена позитивна динаміка збільшення кількості вихователів закладів дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, у 2018 році частка таких вихователів становила 44,8 відсотка, у 2022 році - 100 відсотків.

Серед закладів дошкільної освіти, які проходили опитування, у середньому лише у 12,3 відсотка закладів навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, більше половини закладів пропонують двомовну освіту (53,8 відсотка), 12,3 відсотка закладів дошкільної освіти мають цілісну програму етнокультурного розвитку, лише 3,1 відсотка закладів співпрацюють з громадськими організаціями національних меншин, 61,5 відсотка закладів організовують проведення культурно-просвітницьких заходів з популяризації толерантного ставлення до національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Загалом більше половини закладів дошкільної освіти (58,7 відсотка) не забезпечені необхідними навчально-методичними засобами для здійснення навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Крім того, 24,1 відсотка закладів зазначають, що держава у більшості випадків сприяє забезпеченню закладів освіти навчально-методичними засобами для навчання мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Серед потреб майже шість з десяти закладів (56,9 відсотка) вказали на необхідність сучасних методичних розробок з оптимальним поєднанням вивчення державної мови і мов національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Відмічається позитивне ставлення до дітей, які навчаються в закладах освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, (76,5 відсотка). Найбільше вихователів закладів освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, використовують технології інтегрованого навчання (43,2 відсотка) та інтерактивні технології (36,4 відсотка). Використання у навчально-виховному процесі технологій діяльнісного навчання, які є основою нової української школи, становить 14,4 відсотка. Для проведення різноманітних етнокультурних заходів (33,3 відсотка) вихователі щомісяця долучають дітей, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України, 46,2 відсотка вихователів зазначили, що повністю або частково забезпечені навчально-методичною літературою для роботи в групах, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Частка вихователів, які надають перевагу навчально-виховному процесу в онлайн-форматі, становить 58,6 відсотка. Традиційний вид підвищення кваліфікації в інститутах післядипломної педагогічної освіти обирають 59,5 відсотка вихователів.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до дошкільної освіти та послуг з догляду за дітьми, зокрема за дітьми раннього віку, є:

недостатня спроможність органів місцевого самоврядування у створенні інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти для забезпечення рівного доступу дітей з особливими освітніми потребами;

недосконалий механізм надання та використання зазначеної субвенції на інклюзивну освіту;

відсутність координації та стандартизованих моделей послуг для інклюзивно-ресурсних центрів, що призводить до різної якості послуг, які надаються по всій країні;

відсутність безбар’єрної інфраструктури для забезпечення доступу до послуг дошкільної освіти дітям з порушеннями опорно-рухового апарату;

"вигорання" педагогічних працівників (через збільшення кількості дітей з особливими освітніми потребами, які відвідують спеціальні заклади (групи в закладах), інклюзивні групи в закладах дошкільної освіти та недостатню підготовку педагогічних працівників і фахівців інклюзивно-ресурсних центрів для роботи з такими дітьми);

відсутність комплексного підходу до інтеграції дітей з особливими освітніми потребами та дітей із сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, як на рівні територіальної громади, так і в закладах дошкільної освіти, а також відсутність окремого підходу до охоплення освітніми послугами дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

відсутність в законодавстві чіткого механізму державного контролю (моніторингу) з виконанням територіальними громадами обов’язку стосовно надання доступу дітям до дошкільної освіти;

відсутність захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей, у закладах дошкільної освіти, насамперед на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії;

низький рівень оплати праці працівників закладів дошкільної освіти (190 євро на місяць), що призводить до нестачі молодих фахівців у сфері дошкільної освіти та загальної нестачі кадрів.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну також вплинуло на доступність дошкільної освіти, зокрема позашкільної та загальної середньої освіти (заходів, які спрямовані на навчання, розвиток, виховання або дозвілля дітей). Так, за даними дослідження "Порушене дитинство", кількість дітей у школах у 2023 році зменшилася на 8 відсотків порівняно з 2021 роком. Із 3,9 млн. школярів приблизно 10 відсотків (приблизно 390 тис. учнів) проживають за кордоном та навчаються дистанційно. Незважаючи на зменшення кількості вчителів, загальне співвідношення учнів до вчителів залишається відносно низьким.

Проблеми безпеки впливають на способи навчання, у зв’язку з чим традиційна очна освіта часто недоступна через обстріли та інші обмеження. У 2023/24 навчальному році близько половини всіх школярів навчалися он-лайн або в змішаному форматі. Онлайн-навчання негативно впливає на дітей, позбавляючи їх соціальної взаємодії з однолітками та належної якісної освіти.

Водночас, незважаючи на певні виклики та бар’єри щодо рівного доступу всіх дітей до освіти, Україна на законодавчому рівні врегульовує питання надання підтримки всім категоріям дітей. Так, Законами України "Про освіту" та "Про повну загальну середню освіту" визначено, що всі здобувачі повної загальної середньої освіти отримують підручники та навчальні посібники безоплатно за кошти державного бюджету. За рахунок коштів державного бюджету закуповуються, зокрема, підручники для нової української школи, підручники рельєфно-крапковим шрифтом (шрифтом Брайля) для осіб з особливими освітніми потребами закладів загальної середньої освіти, підручники і посібники для осіб з особливими освітніми потребами (із зниженим зором, з інтелектуальними порушеннями, із зниженим слухом, з порушенням мовлення) закладів загальної середньої освіти.

У січні 2024 р. МОН разом з Мінцифри та Фундацією Олени Зеленської створили "Коаліцію девайсів", яка має на меті об’єднання зусиль партнерів для забезпечення українських учнів і вчителів із вразливих категорій населення комп’ютерною технікою. Станом на липень 2025 р. учням та педагогічним працівникам передано 272694 девайси, із яких 171999 отримали учні, а 100695 - вчителі.

Також з метою надання підтримки дітям із найбільш уразливих категорій щодо доступу до освіти у 2025 році започатковано нову програму державної допомоги в Україні - "пакунок школяра". Відповідно до Порядку надання одноразової грошової допомоги учням перших класів "Пакунок школяра", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2025 р. № 809 "Деякі питання надання одноразової грошової допомоги учням перших класів "Пакунок школяра" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 62, ст. 4246), отримувачем одноразової грошової допомоги є один із батьків або інший законний представник, які є громадянами України, учня, якого зараховано у новому навчальному році до першого класу закладу освіти, що забезпечує здобуття початкової, базової середньої освіти, та який є громадянином України. Для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей, які залишилися без батьківського піклування, законним представником учня першого класу може бути уповноважений представник дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї, закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, особа, до сім’ї якої тимчасово влаштовано дитину, щодо якої встановлено факт відсутності батьківського піклування та яка постійно проживає на території України. Одноразова грошова допомога призначається на кожного учня першого класу закладу освіти та надається отримувачам у безготівковій формі виключно для придбання необхідних учню першого класу шкільного приладдя (канцелярських товарів), дитячого одягу та взуття у юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Станом на 1 червня 2025 р. в Україні функціонує 6935 шкільних автобусів, однак зберігається потреба ще у 1732 одиницях, включаючи 300 спеціальних автобусів для дітей на кріслах колісних. Найбільший дефіцит таких спеціальних транспортних засобів зафіксовано в Полтавській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, і Черкаській областях. Повна відсутність транспорту або обмежені можливості в інших регіонах, що зазнали впливу бойових дій, свідчать про значні регіональні диспропорції в забезпеченні права на доступ до освіти.

За оперативними даними МОН, на 1 червня 2025 р. в Україні функціонує 34050 інклюзивних класів, де навчаються 49324 учні з особливими освітніми потребами. Крім того, 264 спеціальні школи забезпечують навчання 32178 учнів, спеціальні класи у закладах загальної середньої освіти - 5939 учнів, а за індивідуальною формою (педагогічний патронаж) навчається 10621 учень. Найбільше дітей охоплено інклюзивною освітою в м. Києві, Дніпропетровській, Одеській, Київській та Львівській областях, тоді як у Луганській, Херсонській та Донецькій областях цей показник значно нижчий. Це свідчить про системні виклики, спричинені збройною агресією, що обмежує рівний доступ до якісної освіти для всіх дітей.

У Державному бюджеті України на 2024 і 2025 роки для надання корекційно-розвиткових послуг дітям з особливими освітніми потребами передбачено 304,6 млн. гривень щороку, що дало змогу здійснити адресне фінансування та забезпечити індивідуальний підхід до кожної дитини, з урахуванням її особливих потреб.

З метою створення адаптованого середовища у закладах загальної середньої освіти запроваджено посаду асистента вчителя, який надає індивідуальну підтримку учням з особливими освітніми потребами. У 2024/25 навчальному році кількість асистентів учителів в інклюзивних класах становила 31169 осіб. Для комплексного супроводу залучаються фахівці команди психолого-педагогічного супроводу - логопеди, психологи, дефектологи, ерготерапевти та інші спеціалісти, які працюють у тісній взаємодії з педагогами та батьками, забезпечуючи інтегрований підхід до розвитку та навчання дитини.

Для забезпечення системного кваліфікованого психолого-педагогічного супроводу здобувачів освіти з особливими освітніми потребами в Україні утворено 706 інклюзивно-ресурсних центрів, з яких 680 функціонує. В умовах збройної агресії інклюзивно-ресурсні центри продовжують надавати послуги з проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку, корекційно-розвиткові послуги та здійснюють психолого-педагогічний супровід під час навчання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з числа внутрішньо переміщених осіб.

Незважаючи на те, що під час збройної агресії значна частина фахівців змінила місце проживання в межах України або виїхала за кордон, функціонуючі інклюзивно-ресурсні центри забезпечені педагогічними працівниками (вчителями-логопедами, вчителями-дефектологами, вчителями-реабілітологами, практичними психологами) на 84,5 відсотка (4040 осіб) загальної потреби.

На сьогодні все ще проблемним залишається питанням забезпечення в повному обсязі реалізації прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають в інтернатних закладах на цілодобовому перебуванні, на здобуття освіти відповідно до рівня розвитку та потреб таких дітей.

Так, за результатами вжитих заходів з моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей Нацсоцслужбою виявлено порушення вимог Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 грудня 2016 р. № 978 "Деякі питання соціального захисту дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю" (Офіційний вісник України, 2017 р., № 1, ст. 7), у частині реалізації права на освіту, зокрема не забезпечено навчання вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів в закладах освіти. Відповідно до рекомендацій інклюзивно-ресурсних центрів не всі діти, які потребували проходження комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини, пройшли таку оцінку та не щодо всіх дітей було подано документи керівниками закладів як законними представниками дітей для проведення такої оцінки.

Водночас виявлено порушення щодо дотримання прав тих дітей, що пройшли психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, отримали висновок інклюзивно-ресурсних центрів, але рекомендована програма навчання дитячим будинком-інтернатом не виконується, не забезпечено відвідування дитиною закладу освіти.

Також було встановлено інші порушення в частині надання соціальних послуг, створення належних умов для проживання/перебування вихованців у закладах.

За результатами дослідження "Бідність та нерівні можливості дітей в Україні" одним із проблемних питань для підлітків, які навчаються в останніх класах школи, значущим є отримання професійної освіти - 22,1 відсотка підлітків у містах (16-17 років) та 18,4 відсотка підлітків у сільській місцевості. До того ж кожна четверта дитина в сільській місцевості (а серед підлітків майже кожна третя) потерпає від неможливості придбати комп’ютер, хоча для середньостатистичного домогосподарства цей показник становить лише 11,5 відсотка.

Основними прогалинами у доступі до загальної середньої освіти є нерівномірне охоплення дітей у різних регіонах, особливо в сільській місцевості, на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, де заклади загальної середньої освіти пошкоджені або закриті для забезпечення безпеки.

Серед факторів, що призводять до виникнення прогалин, є територіальні диспропорції у розподілі ресурсів і кадрового забезпечення, що створюють нерівні умови навчання для дітей у різних регіонах, а під час збройної агресії посилюються через руйнування освітньої інфраструктури, вимушену міграцію вчителів та учнів, а також обмежений доступ до закладів освіти у зонах підвищеної небезпеки.

Стан доступу дітей до позашкільної освіти в Україні залишається вкрай нерівномірним і значно погіршився через війну. Особливо уразливі діти, які проживають на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, у сільській місцевості без транспортного забезпечення, у сім’ях з числа внутрішньо переміщених осіб або перебувають у складних життєвих обставинах. Це створює ризики освітньої та соціальної ізоляції, що в майбутньому може посилити бідність таких дітей.

Кількість внутрішньо переміщених дітей у містах становить 186855 учнів, у сільській місцевості - 33492 учні. Тобто понад 84 відсотки усіх внутрішньо переміщених осіб - учнів навчаються у містах, що відображає концентрацію переміщених родин у великих населених пунктах та призводить до додаткового навантаження на міську освітню інфраструктуру. Села фактично не мають ресурсу для прийому великої кількості внутрішньо переміщених осіб, що створює ризики нерівності у доступі до навчання дітей.

Відповідно до моніторингового дослідження щодо сприяння задоволенню освітніх потреб національних меншин (спільнот) та корінних народів України, проведеного державною науковою установою "Інститут освітньої аналітики" у 2023 році, виявлено загальну негативну тенденцію щодо кількості учнів, які навчаються або вивчають як предмет мову національної меншини (спільноти) України чи іноземну мову в закладах загальної середньої освіти, починаючи з 2018/19 навчального року. Для ряду таких мов, як англійська, болгарська та румунська, кількість учнів у закладах загальної середньої освіти збільшувалася до 2020/21 навчального року. На даний час кількість таких учнів значно скоротилася. Кількість учнів, які навчаються або вивчають молдовську мову, зменшилася на 1,2 відсотка (з 2018/19 до 2022/23 навчального року). Кількість учнів, які навчаються або вивчають угорську і німецьку мови, також зменшилася у 2021/22 та 2019/20 навчальному році відповідно. Збільшилася кількість учнів, які навчаються або вивчають як предмет польську та словацьку мови (на 29,2 та 1128,5 відсотка відповідно).

За чотири роки починаючи з 2018/19 навчального року МОН загалом рекомендовано для використання у класах (групах), в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, 107 навчальних програм і 125 навчально-методичних посібників (жодного підручника не рекомендовано). Крім того, кількість навчальних програм скоротилася на 34 відсотки (з 50 одиниць у 2018/19 навчальному році до 33 одиниць у 2021/22 навчальному році), кількість навчально-методичних посібників - на 84,7 відсотка (з 59 навчальних програм у 2018/19 навчальному році до дев’яти навчальних програм у 2021/22 навчальному році). Крім рекомендованих МОН посібників, найбільша їх частка забезпечує навчально-виховний процес угорською (21,1 відсотка) та польською (18,1 відсотка) мовами. За кошти державного бюджету видано 1757 835 примірників підручників для використання у класах (групах), в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, проте їх кількість скоротилася в 3,5 раза і у 2021/22 навчальному році становила 229 087 примірників. Крім того, від загальної суми коштів, які за чотири роки виділялися з державного бюджету на друк підручників для класів (груп), в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, найбільша їх частка виділена у 2018/19 навчальному році (32,7 відсотка), найменша у 2020/21 навчальному році (19,7 відсотка), у 2021/22 навчальному році спостерігається підвищення цього показника до 23,8 відсотка.

Серед випускників закладів загальної середньої освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України (польська, молдовська, угорська, румунська, кримськотатарська, болгарська, німецька, словацька, російська), які складали зовнішнє незалежне оцінювання, національний мультипредметний тест з української мови з 2018 до 2021 року, більшість становили випускники закладів загальної середньої освіти, в яких навчально-виховний процес здійснювався російською мовою. У 2022 році їх кількість зменшилася і зрівнялася з кількістю випускників закладів загальної середньої освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється іншими мовами (875 осіб).

Майже половина закладів загальної середньої освіти (47,6 відсотка) пропонують учням двомовну освіту, лише 14,5 відсотка закладів мають цілісну програму етнокультурного розвитку, 20,7 відсотка закладів співпрацюють з громадськими організаціями національних меншин, зокрема найбільше відвідують заходи, організовані громадськими організаціями (13,2 відсотка), або організовують з ними спільні заходи в закладі освіти (11,9 відсотка). Більшість закладів (81,5 відсотка) організовують культурно-просвітницькі заходи з популяризації толерантного ставлення до національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Майже половина закладів загальної середньої освіти (49,6 відсотка) не забезпечені необхідними навчально-методичними засобами для організації навчання учнів мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, третина закладів (35,6 відсотка) зазначають, що держава у більшості випадків сприяє забезпеченню закладів освіти навчально-методичними засобами для навчання мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Більше половини закладів (54,2 відсотка) потребують сучасних комп’ютерних програм з вивчення державної мови в класах (групах), в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Три чверті вчителів (75,1 відсотка) відмічають позитивне ставлення до учнів закладів, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, 63,5 відсотка вчителів зазначають, що в учнів, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України, за останній рік підвищився рівень володіння українською мовою; 76,3 відсотка вчителів для здійснення навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України використовують інтерактивні технології. Використання технологій діяльнісного навчання серед вихователів закладів дошкільної освіти та вчителів закладів загальної середньої освіти становить 29,2 відсотка.

Разом з тим лише двома особами (3,6 відсотка), відповідальними в департаментах (управліннях) освіти і науки за організацію навчання осіб, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України, зазначено про наявність звернень батьків (осіб, як їх замінюють) з питань організації в закладах дошкільної і загальної середньої освіти навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України у зв’язку з відмовою закладів освіти у відкритті класів (груп) для здійснення навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Представники департаментів (управлінь) освіти і науки (82,1 відсотка) констатували, що ні вчителі, ні вихователі не зверталися до них з питань організації навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Найбільшою проблемою, на думку представників департаментів (управлінь) освіти і науки, є відсутність навчально-методичного (12,5 відсотка) та дидактичного (7,1 відсотка) забезпечення.

За даними Держстату, станом на початок тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим у 2013/14 навчальному році в загальноосвітніх навчальних закладах регіону навчалося 176419 учнів, з яких українською мовою здобували освіту 12694 учні, або 7,2 відсотка, кримськотатарською мовою - 5551 учень, або 3,15 відсотка, російською мовою - 157907 учнів, або 89,5 відсотка. У м. Севастополі загальна кількість учнів становила 33567 осіб, з яких 994 учні (3 відсотки) навчалися українською мовою, 32573 учні (97 відсотків) - російською мовою, кримськотатарська мова в статистичних показниках освітнього процесу була відсутня.

Так, з моменту тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим кількість учнів, які навчалися українською та кримськотатарською мовами, знизилася, що свідчить про системну реалізацію Російською Федерацією політики насильницької русифікації освітнього простору на тимчасово окупованих територіях України. Така політика передбачає повне витіснення української мови з навчального процесу, фрагментарне та переважно формальне включення кримськотатарської мови, а також цілеспрямоване формування російської ідентичності у молодого покоління. Це створює серйозну загрозу для збереження культурної і мовної самобутності кримськотатарського народу та є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права і прав людини.

Зазначені порушення міжнародного гуманітарного права встановленні, зокрема, рішеннями міжнародних судових інстанцій.

Так, 25 червня 2024 р. Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Україна проти Росії (щодо Криму)", визнавши Російську Федерацію відповідальною за систематичні порушення прав людини в Автономній Республіці Крим починаючи з 27 лютого 2014 року. Суд підтвердив незаконність затримання, катування, переслідування осіб та медіа, які використовують українську та кримськотатарську мови.

Європейський Суд з прав людини визнав Російську Федерацію відповідальною за численні порушення прав людини в Автономній Республіці Крим, включаючи право на освіту, зокрема за примусову зміну освітніх програм, закриття класів (груп), в яких навчально-виховний процес здійснюється українською і кримськотатарською мовами, тиск на педагогів і батьків та обмеження використання кримськотатарської мови.

У рішенні від 31 січня 2024 р. Міжнародний суд ООН у справі щодо застосування Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації встановив, що Російська Федерація порушила свої зобов’язання, не забезпечивши право етнічних українців в Автономній Республіці Крим на освіту рідною мовою. Суд зафіксував катастрофічне скорочення кількості учнів, які навчаються українською мовою (понад 90 відсотків після 2014 року), та визнав це проявом дискримінації за мовною ознакою в освітній сфері.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до безоплатної освіти, зокрема позашкільної та загальної середньої освіти (заходів, які спрямовані на навчання, розвиток, виховання або дозвілля дітей), є:

щодо доступу до шкільної освіти

відсутність у деяких закладах, що надають загальну середню освіту, оновленої матеріально-технічної бази, яка б надавала змогу стабільного очного навчання в умовах збройної агресії, а також відсутність захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей;

відсутність у достатній кількості шкільних автобусів з метою забезпечення територіальної доступності для реалізації права дитини на здобуття якісної освіти;

обмеження доступу до можливості навчатися українською мовою та здобувати освіту для дітей, які перебувають на тимчасово окупованій території України;

високий відсоток дітей, які змушені навчатися он-лайн або в змішаному форматі у зв’язку із збройною агресією, що призводить до соціальної ізоляції дітей;

відсоток дітей з особливими освітніми потребами у сільській місцевості вищий, ніж у містах, водночас у сільській місцевості більш обмежений доступ до спеціалістів та інклюзивних ресурсів, необхідних для забезпечення якісної освіти;

відсутній облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, а отже, відсутня інформація щодо роботи з такими дітьми для забезпечення надання їм освітніх послуг та доступу до позашкільних заходів;

у сільських місцевості питома вага дітей з інвалідністю у співвідношенні (відсоток) до загальної кількості учнів дещо вища, ніж, зокрема, у містах, що може свідчити про брак послуг з раннього втручання та реабілітації, через що інвалідність частіше фіксується пізніше;

відсутність електронної інформаційної взаємодії між системою "Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту" та інформаційними системами у сфері соціального захисту (зокрема органів опіки і піклування, служб у справах дітей) органів Національної поліції щодо повідомлення відповідним органам у разі пропуску дітьми занять у закладах освіти (систематичного невідвідування закладів освіти);

потреба в доступі до здобуття загальної середньої освіти дітей, які перебувають за кордоном, та реінтеграційних послугах за результатами їх повернення в Україну;

відсутній аналіз потреб дітей з особливими освітніми потребами в допоміжних засобах для здобуття спеціальної освіти;

порушення прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в частині реалізації права на освіту, зокрема не забезпечено навчання вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів в освітніх закладах. Не всі діти, які потребували проходження комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини, пройшли таку оцінку, та не щодо всіх дітей було подано документи керівниками закладів як законними представниками дітей для проведення такої оцінки, діти, які пройшли психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини та отримали висновок інклюзивно-ресурсних центрів, не отримують знань відповідно до рекомендованої програми навчання, не відвідують заклади освіти;

територіальні диспропорції у розподілі ресурсів і кадрового забезпечення, що створюють нерівні умови для навчання дітей у різних регіонах, а під час збройної агресії посилюються через руйнування освітньої інфраструктури, вимушену міграцію вчителів та учнів, а також обмежений доступ до закладів освіти у зонах підвищеної небезпеки;

велика кількість внутрішньо переміщених дітей, насамперед у великих населених пунктах, що призводять до додаткового навантаження на міську освітню інфраструктуру, села фактично не мають ресурсу для прийому великої кількості внутрішньо переміщених осіб, що створює ризики нерівності у доступі до навчання дітей із постраждалих регіонів;

щодо доступу до позашкільної освіти

нерівномірний доступ за регіонами. Діти з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, фактично позбавлені можливості відвідувати заклади позашкільної освіти;

високий рівень дистанційного та змішаного навчання, що знижує ефективність соціалізації, розвитку комунікативних і творчих навичок;

обмежені можливості для дітей з числа внутрішньо переміщених осіб;

відсутність доступу до позашкільної освіти у сільських територіальних громадах;

недостатнє врахування потреб дітей з інвалідністю або тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах.

Здорове харчування

Ефективний доступ до здорового харчування, зокрема доступ до щонайменше одного здорового прийому їжі у закладах освіти щодня, є також проблемою, яку має на меті розв’язувати Національний план.

Україна приєдналася до Глобального договору щодо інтеграції харчування (м. Париж, березень 2025 р., саміт Nutrition for Growth), який спрямований на вдосконалення національних підходів до харчування дітей та розвиток міжнародного партнерства.

У законодавстві врегульовано питання доступу до безоплатного пільгового харчування для найбільш уразливих категорій дітей. Так, Законом України "Про охорону дитинства" передбачено право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням дітей грудного віку та другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, дітей грудного та раннього віку, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, або з числа внутрішньо переміщених осіб, або дітей з числа осіб, визначених у статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (діти загиблих (померлих) ветеранів війни; діти загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України). Забезпечення дитячим харчуванням таких дітей здійснюється у разі, коли діти не забезпечуються безоплатним або пільговим харчуванням у закладах дошкільної освіти, шляхом формування наборів дитячого харчування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На сьогодні Кабінетом Міністрів України не затверджено відповідного порядку.

Право на безоплатне харчування мають такі категорії дітей, які навчаються в закладах дошкільної, загальної середньої, професійної чи фахової передвищої освіти: діти-сироти; діти, позбавлені батьківського піклування; діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах (групах); діти з малозабезпечених сімей (сімей, які з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід нижчий, ніж прожитковий мінімум для сім’ї) та сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям"; діти із сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, визначених у статтях 10 і 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (частина третя статті 56 Закону України "Про освіту"), зокрема діти померлих учасників бойових дій, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах професійної, фахової передвищої та вищої освіти, до закінчення цих закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років; діти осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а також діти з сімей осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності; діти з сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до пункту 4 Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 305 "Про затвердження норм та Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 30, ст. 1739) (далі - Порядок організації харчування), право на безоплатне харчування мають також діти з числа внутрішньо переміщених осіб; діти, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів; учні закладів освіти, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також діти, евакуйовані із зони відчуження, діти, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, і тих, що проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також безоплатно харчуватися мають право діти інших категорій, визначених законодавством. Крім зазначених категорій дітей, яким на законодавчому рівні встановлено державні пільги на харчування, органи місцевого самоврядування відповідним рішенням можуть визначати також інші категорії дітей, які можуть отримувати безоплатне харчування (частина третя статті 56 Закону України "Про освіту").