Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні

допологова підтримка, що включає підтримку родини, - лікування безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологій (запліднення in vitro) - надання медичної допомоги подружній парі за методиками ДРТ; підтримку матері: ведення вагітності в амбулаторних умовах - динамічне спостереження за перебігом вагітності, що включає контроль стану здоров’я вагітних, повноти проведених обстежень, консультацій, проведення лікувально-профілактичних заходів, розроблення та виконання індивідуального плану ведення;

післяпологова підтримка:

для вагітної жінки: пологи - надання медичної допомоги при пологах черговою акушерською бригадою із забезпеченням створення умов для проведення партнерських пологів. Проведення ургентного та планового кесаревого розтину;

для новонароджених дітей: неонатальний скринінг - комплексне обстеження новонароджених, яке проводять для виявлення спадкової та вродженої патології у немовлят;

медичну допомогу новонародженим у складних неонатальних випадках - проведення інтенсивної терапії новонародженим;

для дітей віком до трьох років: медична реабілітація немовлят, які народилися передчасно та/або хворими, протягом перших трьох років життя, у тому числі катамнестичне спостереження;

медичну підтримку дитини до одного року і старше:

первинну медичну допомогу, у тому числі патронаж - здійснення медичного спостереження за здоровою дитиною;

амбулаторну допомогу - огляд та медичну допомогу дітям на амбулаторному рівні, у тому числі профілактичні огляди перед відвідуванням дитячого садка чи школи;

стаціонарну та хірургічну допомогу дітям - надання медичних послуг у разі госпіталізації дітей до закладу охорони здоров’я;

для родин, у яких народилася дитина з інвалідністю: щороку оплата реабілітації дитини за принципом "гроші ходять за людиною" 16-25 тис. гривень на дитину залежно від стану здоров’я дитини.

Порядок та періодичність проведення профілактичних медичних оглядів дітей від народження до чотирьох років, затверджений наказом МОЗ від 3 грудня 2024 р. № 2003, передбачає впровадження нових підходів до організації медичного спостереження дітей раннього віку, переклавши значну частину завдань із лікаря з надання первинної медичної допомоги на медичного працівника з медичного спостереження. Згаданий Порядок визначає спостереження за здоровою дитиною до чотирьох років.

Наказом МОЗ від 29 вересня 2025 р. № 1500 затверджені Методичні рекомендації щодо проведення оцінки стану розвитку дитини раннього віку. Такі рекомендації, що були розроблені МОЗ та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), впроваджують в систему первинної медичної допомоги концепцію дбайливого догляду та піклування про дитину до 18 місяців шляхом забезпечення медичного спостереження та створення оптимальних умов для здорового гармонійного активного розвитку дитини в сприятливому безпечному середовищі за допомогою комплексної двокомпонентної моделі, яка включає визначений пакет універсальних послуг для всіх сімей (універсальний компонент) та розширену допомогу для сімей з виявленими ризиками та додатковими потребами (прогресивний компонент).

Доступ до проведення щеплень згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні забезпечений в повному обсязі для 100 відсотків дітей, зокрема для дітей, які перебувають в групі ризику бідності та соціального відчуження.

У ряді регіонів, зокрема в тих, що постраждали від збройної агресії, відзначається зниження охоплення через переміщення населення, пошкодження медичної інфраструктури та обмежений доступ до медичних послуг. МОЗ не веде окрему статистику щодо охоплення медичними послугами дітей відповідно до групи вразливості.

За результатами вжитих Нацсоцслужбою заходів моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на цілодобовому влаштуванні в дитячих будинках-інтернатах, було виявлено, що здебільшого закладами забезпечується надання медичної допомоги вихованцям. Переважною більшістю закладів згідно із законодавством забезпечено проведення відповідних реабілітаційних заходів, а також перегляд та виконання індивідуальних програм реабілітації. Разом з тим спостерігається тенденція до недотримання вимог законодавства під час залучення до працетерапії (заходу реабілітації, зазначеного в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю) вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів. Не організовано належним чином культурно-дозвіллєву діяльність.

Збройна агресія вплинула на психічне здоров’я дітей. Так, у дослідженні HBSC (Поведінка школярів щодо здоров’я) 2018 році, проведеному за методологією Всесвітньої організації охорони здоров’я, 83 відсотки школярів віком 11-17 років заявили, що почуваються щасливими або дуже щасливими. У 2023 році цей показник знизився майже вдвічі, до 47 відсотків.

Так, у Спеціальній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо доступу до освіти дітей та молоді з тимчасово окупованих територій України, підготованої у 2025 році, зазначається, що у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України в українських дітей значно підвищився рівень психологічних травм та стресових розладів, особливо це відзначається в дітей, які зазнали переміщення. Діти та молодь із тимчасово окупованих територій України переживають значний психологічний стрес через постійні загрози, насильство, порушення прав людини на тимчасово окупованій території тощо. Вони можуть ставати свідками або постраждалими внаслідок воєнних злочинів, зокрема обстрілів, депортації, фізичного насильства, катувань і втрати близьких. Усі ці фактори спричиняють розвиток різних психологічних травм і стресових розладів, які можуть мати довготривалі наслідки для психічного здоров’я дітей. Найчастішими незадоволеними потребами дітей, за словами батьків, є психологічна підтримка (349 з 504) та допомога в соціалізації їх дітей (408 з 504). Психологічні травми та стресові розлади можуть суттєво вплинути на когнітивний та емоційний розвиток дітей, тож залишається дуже важливим питання доступу до психологічної допомоги українських дітей.

На кінець 2024 року в Україні налічується понад 175 тис. дітей з інвалідністю. У зв’язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну ця кількість постійно зростає і, як наслідок, зростає попит на надання реабілітаційних послуг для таких дітей, а також забезпечення допоміжними засобами реабілітації. Водночас Україна стикається з деякими викликами під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, щоб забезпечити зазначені послуги в повному обсязі. Так, за результатами дослідження, проведеного міжнародною правозахисною організацією Disability Rights International, 79,7 відсотка респондентів, які заявили, що мали доступ до реабілітаційних (або абілітаційних) послуг до збройної агресії, згодом втратили такий доступ, і лише 47,2 відсотка мали доступ через 10 місяців після початку збройної агресії. Майже половина повідомила про відсутність доступу до реабілітації (216). Чверть повідомила про відсутність доступу до доступного середовища, транспорту, допоміжних пристроїв, денного догляду та базової медичної допомоги.

Відповідно до аналітичного звіту "Доступ до реабілітаційних послуг для дорослих та дітей з інвалідністю" було виявлено такі проблемні питання щодо отримання реабілітаційних послуг дітьми з інвалідністю:

транспортна недоступність реабілітаційних послуг: 9,7 відсотка зазначили, що реабілітаційний заклад був у пішій доступності; 12,2 відсотка замовляли приватне таксі; 28,1 відсотка користувалися громадським транспортом; 33,2 відсотка - власним транспортом; 13,8 відсотка отримали транспортні послуги від установ. Понад 74 відсотки опитаних змушені самостійно добиратися до закладів, незважаючи на законодавчу вимогу забезпечення транспортування. Таким чином, реабілітаційні установи у сфері охорони здоров’я не дотримуються вимог щодо транспортного забезпечення;

дефіцит фахівців і якісних послуг (реабілітаційні заклади часто не мають ресурсів для роботи з різними видами інвалідності, зокрема для дітей із вадами зору, брак мультидисциплінарних команд у системі охорони здоров’я);

обмежена територіальна доступність і фізичні бар’єри: лише близько третини респондентів мали реабілітаційний заклад у своїй територіальній громаді, решта змушені долати значні відстані або взагалі не мають можливості дістатися до послуг; реабілітаційні установи фізично недоступні (немає пандусів, ліфтів, доступних туалетів, навігації для осіб із вадами зору чи інтелектуальними порушеннями);

відсутність належних умов перебування дітей під час реабілітації (немає послуг із проживання та харчування дитини і супроводжуючої особи під час проходження стаціонарної реабілітації, через це сім’ї або відмовляються від послуг, або змушені нести значні власні витрати).

Ще одним важливим та ефективним інструментом покращення життєдіяльності дітей з інвалідністю є забезпечення допоміжними засобами реабілітації. Важливо, що в Україні діти отримують ДЗР безкоштовно і в першочерговому порядку. Під час збройної агресії врегульовано питання взяття на облік, забезпечення, заміни та дострокової заміни допоміжних засобів реабілітації для мирних громадян України, які проживали безпосередньо в районах та у період проведення воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам, які втратили або зазнали пошкоджень документів чи засобів реабілітації.

Незважаючи на врегулювання механізму забезпечення дітей з інвалідністю ДЗР та надання їм безкоштовних послуг у пріоритетному порядку, зберігаються значні бар’єри у доступі до забезпечення якісними допоміжними засобами реабілітації серед яких є: територіальна недоступність, нестача кваліфікованих фахівців, низька якість або неповнота надання послуг. Хоча більшість опитаних загалом задоволені якістю отриманих послуг, понад третина оцінює її лише частково позитивно, що вказує на нерівномірність доступу до забезпечення якісними допоміжними засобами реабілітації для дітей з інвалідністю в різних регіонах України.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до медичних послуг є:

виклики, зумовлені збройною агресією: руйнування або пошкодження медичної інфраструктури, переміщення населення і медичних працівників, ускладнений доступ до медичних послуг у прифронтових і звільнених районах, дефіцит медичних кадрів;

відсутність окремого обліку МОЗ щодо охоплення послугами дітей за групами вразливості, що ускладнює планування адресної допомоги;

низький рівень охоплення вакцинацією (у середньому лише 40-47 відсотків дітей отримують щеплення за календарем (далеко від цільового показника 95 відсотків;

фінансові бар’єри у сімей із дітьми, які належать до вразливих груп: 18 відсотків домогосподарств із дітьми не можуть оплатити послуги лікаря, 20 відсотків - купити ліки, 20 відсотків - оплатити лікування у стаціонарі;

організаційні та адміністративні проблеми, які виникають в закладах інституційного догляду, куди влаштовані діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування: відсутність ліцензій на медичну практику у частини закладів; відсутність декларацій з сімейними лікарями; порушення щодо інформованої згоди на лікування; неповне виконання індивідуальних програм реабілітації; недостатній контроль і моніторинг МОЗ та Нацсоцслужби за фактичним станом медичного обслуговування дітей у таких установах;

психологічні травми у дітей у зв’язку із збройною агресією: різке падіння відчуття щастя серед школярів (з 83 відсотків у 2018 році до 47 відсотків у 2023 році), високий рівень тривоги, депресії, посттравматичний стресовий розлад серед дітей-переміщених осіб і тих, хто пережив окупацію; найчастіші незадоволені потреби: психологічна підтримка (запит у 70 відсотків опитаних батьків), допомога в соціалізації дітей;

реабілітаційні послуги для дітей з інвалідністю надаються за рахунок коштів державного бюджету, водночас обмежена можливість щодо транспортної доступності (більшість змушена самостійно добиратися), відсутність пандусів, ліфтів, доступних туалетів, адаптованих приміщень, брак мультидисциплінарних команд і фахівців (логопедів, реабілітологів, психологів); відсутність умов для батьків під час проходження стаціонарної реабілітації (житло, харчування).

Належне житло та інфраструктурна доступність

Повномасштабне вторгнення та воєнні дії поглибили житлову кризу в Україні. Мільйони українців втратили свої домівки, змушені були тікати від збройної агресї та шукати прихисток у безпечніших регіонах країни чи за кордоном. За даними ООН, близько 7,7 млн. людей перемістилися в межах України, а за оцінками Міжнародної організації з міграції, - 3,7 млн. стали внутрішньо переміщеними особами. Станом на березень 2025 р. кількість внутрішньо переміщених осіб зросла до 4,6 млн. осіб.

За попередніми даними обласних, Київської міської держадміністрацій (військових адміністрацій), станом на кінець 2023 року загальна кількість зруйнованих або пошкоджених об’єктів житлового фонду становила близько 250 тис. будівель, із них 222,6 тис. - приватних (індивідуальних) будинків; 27 тис. - багатоквартирних будинків; 0,53 тис. - гуртожитків. За даними Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, в України пошкоджено 253008 об’єктів. З цих об’єктів понад 165 тис. можна обстежити, а 87 тис. немає можливості обстежити (через активні бойові дії, близькість до лінії фронту або окупацію територій). З них - понад 122 тис. пошкоджено, а майже 16,5 тис. - знищено.

Основним документом, який регулює питання забезпечення житлом громадян, зокрема за рахунок держави, надання житла з житлового фонду місцевих рад, можливість безоплатної приватизації житла, побудованого за рахунок державних коштів за ринковими цінами, є Житловий кодекс України, який було розроблено у 1983 році та введено в дію з початку 1984 року, який на сьогодні потребує перегляду та приведення у відповідність з новими викликами, пов’язаними із збройною агресією та соціально-економічною ситуацією в країні.

Згідно із статистичними даними, станом на 1 січня 2015 р. 657 тис. сімей перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов в органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, що ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві (Міноборони, СБУ, служби розвідки, Національної поліції, Національної гвардії).

У результаті реалізації протягом кількох десятиліть Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", яка і на сьогодні продовжується, в Україні відсутні вільні квартири в комунальних житлових фондах соціального призначення та фондах житла для тимчасового проживання (98 відсотків житлового фонду - це житло, яке перебуває у приватній власності, і тільки 1,5 відсотка - соціальне житло (державна і комунальна власність).

Україна, насамперед територіальні громади, зіткнулися з безпрецедентними викликами, одним із яких є розв’язання житлової кризи, яку поглиблює збройна агресія Російської Федерації проти України. На сьогодні в Україні майже 4,6 млн. внутрішньо переміщених осіб, із них близько 2,5 млн. осіб не можуть повернутися до своїх домівок через пошкодження (знищення) житла або житло яких розташоване на тимчасово окупованих територіях чи на яких ведуться бойові дії. Близько 5,9 млн. осіб перебувають за кордоном, із яких: близько 60 відсотків планують повернутися в Україну.

З метою подолання житлової кризи та забезпечення доступу до належного житла тим, хто його потребує, Україною вживається ряд заходів, спрямованих як на зміну нормативно-правового регулювання, так і на надання фінансової підтримки для відновлення та придбання житла. Так, на сьогодні розроблено та зареєстровано у Верховній Раді України проект Закону України "Про основні засади житлової політики" (реєстраційний номер 12377), який спрямований на встановлення нових засад та напрямів, які визначатимуть житлову політику України, із метою створення можливостей та умов, за яких кожен матиме можливість вирішити житлове питання, набувши житло в оренду або у власність.

У березні 2022 р. з’явилася можливість подати інформаційні повідомлення про факт пошкодження та знищення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна громадян України з метою подальшого застосування механізму для поновлення порушених майнових прав осіб, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), а навесні 2023 року почала працювати державна програма "єВідновлення", у рамках якої українці, чиї домівки було пошкоджено чи знищено внаслідок збройної агресії, могли отримати сертифікати або гроші на відновлення чи купівлю нової домівки.

На початку лютого 2025 р. Рада Банку розвитку Ради Європи схвалила 150 млн. євро на житлові проекти. 100 млн. євро - на компенсацію за знищене житло в межах програми "HOME: Компенсація за знищене житло", що існує у рамках програми "єВідновлення", що дасть можливість близько 3000 сімей придбати нові оселі. І ще 50 млн. євро - на пільгове кредитування житла для внутрішньо переміщених осіб. Тобто ще 1460 родин зможуть отримати доступне житло за вигідними умовами (3 відсотки річних, 6 відсотків початкового внеску, до 30 років погашення). В рамках програми "єОселя" українці можуть взяти кредит на купівлю житла. У рамках програми вже надано 20510 кредитів.

Із 29 січня 2025 р. Мінсоцполітики впровадило нову програму субсидій для внутрішньо переміщених осіб, які не мають коштів на оренду житла. Субсидія на оренду житла доступна українцям, які виїхали з окупованих територій або із зон бойових дій і не мають власного житла в умовно безпечних регіонах України, або їх житло знищене чи непридатне для проживання. Субсидія розрахована на родини тих внутрішньо переміщених осіб, які витрачають на оренду понад 20 відсотків свого доходу. Крім цього, внутрішньо переміщеним особам надається субсидія на оплату житлово-комунальних послуг та придбання твердого палива і скрапленого газу за місцем фактичного проживання.

Також Мінсоцполітики пропонується для мешканців прифронтових територій з числа внутрішньо переміщених осіб створити окремий напрям - підтримка в рамках програми "єОселя" як стале забезпечення житлом. Це буде довгострокова iнвестицiя у власне житло через дiючу програму "єОселя". Замiсть щомiсячної компенсацiї витрат на оренду держава спрямує кошти на покриття 70 відсотків першого внеску (що не перевищуватиме 30 відсотків вартості кредиту) та 70 відсотків щомісячної плати протягом першого року виплат за пiльговою iпотекою для визначених категорій осіб з числа мешканців прифронтових територій та внутрішньо переміщених осіб по всій території України. Така програма не обмежує можливість дофінансування осіб за кошти органів місцевого самоврядування або міжнародної технічної допомоги. Крім того, Мінсоцполітики через програму житлових субсидій забезпечує соціальний захист вразливих споживачів під час оплати житлово-комунальних послуг.

З метою підтримки сімейних форм виховання Мінсоцполітики:

відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2025 р. № 663 "Про внесення змін до Положення про порядок призначення житлових субсидій" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 53, ст. 3679) переглянуто критерії надання житлових субсидій дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям, а також багатодітним сім’ям, у яких проживають троє і більше дітей та у яких хоча б одна дитина перебуває під опікою/піклуванням, у частині можливості зазначеним категоріям надавати житлову субсидію;

передбачено субвенцію на придбання житла для дитячих будинків сімейного типу: у 2024 році за рахунок коштів державного бюджету було придбано житло для 57 дитячих будинків сімейного типу - на 314 млн. гривень. У 2025 році планується придбати житло для 124 дитячих будинків сімейного типу - на 833 млн. гривень.

Водночас наявна законодавча та нормативна база недостатня та недосконала, оскільки не забезпечує правових засад реалізації конституційного права кожного на житло, можливостей держави створити умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, а особливо для громадян, які потребують соціального захисту, і яким гарантовано надання житла державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату.

Часто у таких домогосподарствах відсутні базові комунальні послуги, бракує побутових речей та техніки. Виникає нестача коштів для підтримання достатньо теплої температури у своєму житлі та для своєчасної та повної оплати орендних/іпотечних платежів чи оплати житлово-комунальних послуг. Такі чинники, а також пошкодження та руйнування житлової інфраструктури іноді призводять до вимушеного влаштування дітей у заклади інституційного догляду, що суперечить задекларованим державою пріоритетам розвитку сімейного виховання.

Також вважається, що дітей у ромської національної меншини існують системні бар’єри у доступності належного житла. Частина таких дітей є соціально ізольованими у територіальних громадах, де вони компактно проживають (сегреговане розселення). Існування таких поселень найчастіше супроводжується незадовільними житлово-побутовими умовами: вони часто характеризуються ізольованістю від інфраструктури та комунальних послуг, зокрема із водопостачання та вивезення побутових відходів, що створює незадовільні санітарні умови, завдає шкоди життю, здоров’ю та навколишньому природному середовищу.

Відповідно до статей 7, 32, 33 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" до повноважень місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування, зокрема, належать повноваження щодо захисту майнових та житлових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, в тому числі забезпечення таких дітей житлом, зарахування на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання, процедура ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також, зокрема, процедура взяття на облік дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, на сьогодні визначені в статті 39 Житлового кодексу України.

За даними обласних, Київської міської держадміністрацій (військових адміністрацій), станом на 31 грудня 2024 р. загальна кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на квартирному обліку, становить 42217 осіб.

У попередніх роках на придбання квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на квартирному обліку, виділялося фінансування: 2017 рік - квартири для 579 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2018 рік - 829 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2019 рік - надано грошову компенсацію на придбання 1972 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2020 рік - надано грошову компенсацію на придбання 1750 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2022 рік - 909 квартир придбано; 2023-2025 роки - фінансування на зазначений напрям не передбачено. Таким чином, незважаючи на законодавче право на забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, таке право фактично не реалізується, а черга майже не рухається, що свідчить про потребу в перегляді механізму забезпечення з урахуванням соціально-економічного стану в країні.

Також проблемним питанням є збереження житла за дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами із їх числа. Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" передбачено, що за дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, у якому вони проживали з батьками або іншими родичами до моменту встановлення опіки/піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідальність за збереження житла та повернення його дітям після завершення строку їх перебування в сім’ї опікуна або піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, несуть місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування, розташовані за місцезнаходженням такого нерухомого майна.

У разі коли в дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, відсутнє житло, яке належить їй на праві власності або праві користування, або якщо повернення в це житло неможливе, то після досягнення дитиною 16-річного віку вона має право стати на квартирний облік і на соціальний квартирний облік за місцем свого походження або проживання до моменту встановлення опіки/піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Заява про взяття на квартирний облік і соціальний квартирний облік може бути подана службі опікуном/піклувальником, прийомними батьками, батьками-вихователями, адміністрацією установи, де проживає дитина. Водночас не завжди законні представники дитини забезпечують своєчасне взяття на квартирний облік дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Також на сьогодні відсутнє достатнє регулювання майнових прав дитини у разі отримання нею у власність цінних паперів, у тому числі акцій, облігацій, чеків, сертифікатів, векселів, корпоративних прав, інших нематеріальних активів (гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, готівкові кошти), у тому числі об’єкти права інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, криптовалюти, об’єктів незавершеного будівництва, об’єктів, які не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку. Питання вирішення дотримання майнових прав дитини в цьому разі може бути ускладнено відсутністю фінансової спроможності завершити роботи та провести належним чином державну реєстрацію. Опікуни/піклувальники, інші законні представники дитини часто не є експертами в цих сферах для якісного забезпечення прав дитини, а тому відсутність достатнього нормативно-правового регулювання у зазначеній сфері може призвести до звуження матеріальних прав дитини (наприклад неотримання доходу, роялті, дивідендів). Крім цього, відповідно до статті 74 Цивільного кодексу України якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що розташоване в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Однак, не врегульовано порядок щодо майна, яке розташоване за межами України.

Найбільшої підтримки потребують діти з тимчасово окупованих територій, прифронтових регіонів та діти із статусом внутрішньо переміщених осіб. Вони стикаються з руйнуванням житла, незахищеністю прав орендарів і орендодавців у взаємних відносинах, дискримінацією у сфері оренди житла, насамперед дискримінацією за складом сім’ї (наявності дітей), статусом внутрішньо переміщених осіб, регіональним походженням орендарів. Додатковими проблемами є брак фінансових ресурсів для сплати ринкової вартості оренди або придбання житла в кредит, що суттєво знижує впевненість у майбутньому та формує ризики посилення міграційних настроїв серед сімей з дітьми. Руйнування житлового фонду, пошкодження комунальної та енергетичної інфраструктури, сезонні фактори (зокрема настання холодної пори року) лише ускладнюють становище цих сімей. Також надмірна концентрація населення у відносно безпечних регіонах спричиняє проблеми з доступністю до належного житла.

Діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами, крім зазначених проблем, також стикається з бар’єрами у доступі до належного житла. Соціальне житло, яке іноді надається територіальними громадами, здебільшого не є пристосованим до їх потреб. У багатьох територіальних громадах відсутня можливість отримати базові послуги за місцем проживання, що ще більше ускладнює їх соціалізацію та інтеграцію. Також в Україні відсутня послуга з облаштування житла для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю або компенсація за придбання засобів для облаштування.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" житло, займане особами з інвалідністю або сім’ями, у складі яких вони є, під’їзди, сходові майданчики будинків, у яких мешкають особи з інвалідністю, повинні бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також фіксованим зв’язком. Якщо будинок не обладнаний спеціальними засобами, у тому числі пандусом, така особа або її представник мають право звернутися до органу місцевого самоврядування, житлово-будівельного кооперативу, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, у віданні яких перебуває будинок, із заявою про встановлення пандуса. Водночас на сьогодні більшість багатоквартирних будинків не обладнані пандусами, сходовими підйомниками чи іншими допоміжними засобами для облаштування.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до належного житла є:

масштабні руйнування житлового фонду через збройну агресію (понад 250 тис. будівель зруйновано або пошкоджено, із них понад 27 тис. - багатоквартирних, у деяких містах знищено до 50 відсотків житлового фонду (дані Київської школи економіки, 2024 рік), значна частина об’єктів житла не підлягає обстеженню через окупацію чи бойові дії;

понад 4,6 млн. осіб залишаються внутрішньо переміщеними особами, із яких більшість не мають можливості повернутися додому;

застаріла нормативно-правова база, яка регулює питання забезпечення житлом громадян, у тому числі за рахунок держави, надання житла з житлового фонду місцевих рад, можливість безоплатної приватизації житла, побудованого за рахунок державних коштів за ринковими цінами;

критичний дефіцит соціального житла: 98 відсотків житлового фонду - приватна власність, лише 1,5 відсотка - соціальне житло (державна або комунальна власність), 657 тис. сімей стоять у черзі на поліпшення житлових умов;

відсутній єдиний фонд житла для тимчасового проживання, соціального житла, що унеможливлює оперативне реагування на потреби внутрішньо переміщених осіб, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

недостатнє фінансування програм житлового забезпечення: фінансування програм щодо забезпечення житлом за рахунок коштів державного бюджету для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зупинено з 2023 року, 42 тис. дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа перебувають на квартирному обліку, але отримання житла фактично заблоковане;

обмежені ресурси державного та місцевих бюджетів для забезпечення безкоштовним житлом;

недостатнє законодавче врегулювання майнових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування (власність, спадщина, об’єкти незавершеного будівництва, цифрові активи тощо);

бар’єри для дітей з інвалідністю: більшість житлових будинків не обладнані пандусами, сходовими підйомниками чи іншими допоміжними засобами для облаштування;

відсутні державні послуги/програми з облаштування житла для осіб з інвалідністю або компенсація за такі заходи;

соціальне житло часто не пристосоване до потреб маломобільних осіб, що перешкоджає інтеграції та самостійності дітей з інвалідністю;

сегреговані поселення ромської національної меншини, ізольовані від інфраструктури, без водопостачання та санітарії.

Основними цільовими групами дітей, на яких спрямований Національний план, є:

діти, які перебувають у складних життєвих обставинах або мають найвищий ризик потрапляння в них;

діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування;

діти, які зазнали переміщення (з числа депортованих, примусово переміщених, евакуйованих або внутрішньо переміщених осіб);

діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами;

діти, які перебувають у контакті із законом.

Для оцінки ситуації щодо визначених цільових груп дітей, які потребують підтримки, наводяться статистичні дані (див. таблицю).

Визначені цільові групи дітей є пріоритетними для забезпечення гарантій в рамках цього Національного плану.

Водночас визначений перелік груп дітей, які потребують підтримки, не є вичерпним, що підтверджується намірами та зобов’язаннями держави, викладеними у стратегічних документах та інших актах законодавства, а також забезпечується фінансуванням в рамках відповідних бюджетних програм.

З метою забезпечення широкого інформування населення, у тому числі дітей, молоді, батьків, інших законних представників дітей, працівників системи освіти, соціального захисту, охорони здоров’я, а також представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, інформацію про Національний план буде розміщено на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України та на офіційних веб-сайтах центральних і місцевих органів виконавчої влади, відповідальних за виконання Національного плану, Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей (далі - Координаційний центр). Інформаційні повідомлення про Національний план та ключові напрями виконання Національного плану будуть поширені через офіційні сторінки у соціальних мережах центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також через онлайн-платформи громадських об’єднань, Координаційного центру.

Інформація щодо здійснення конкретних заходів, передбачених Національним планом, також буде поширюватися через відповідні заклади, установи та організації у соціальній, освітній, медичній та житловій сфері, що буде залежати від виду конкретного заходу Національного плану та відповідної цільової аудиторії, на яку він спрямований. Забезпечено розповсюдження інформаційних матеріалів серед освітян, соціальних працівників, фахівців із соціальної роботи, представників служб у справах дітей, центрів надання соціальних послуг, закладів освіти та охорони здоров’я тощо. Також буде організовано цільове інформування дитячих і молодіжних організацій, громадських об’єднань, які працюють у сфері захисту прав дітей, щодо можливостей участі у виконанні заходів Національного плану, зокрема в частині громадського моніторингу його виконання.

До інформування населення про заходи Національного плану будуть залучені центральні органи виконавчої влади, обласні, Київська міська держадміністрації (військові адміністрації), органи місцевого самоврядування, а також громадські об’єднання, благодійні організації, медіа. Інформація про Національний план та заходи, що передбачені в ньому, буде представлена під час різних заходів, конференцій, семінарів, тренінгів, що стосуються сфери захисту прав дітей.

Опис національних заходів, спрямованих на подолання бар’єрів у доступі дітей, які належать до найбільш вразливих категорій, буде визначено у плані заходів з виконання Національного плану.

В Україні функціонує децентралізована модель управління, де центральні органи виконавчої влади забезпечують формування та реалізацію державної політики у відповідних сферах, а місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують виконання заходів, передбачених державними програмами, стратегіями, національними планами та іншими програмними документами в частині фінансування, організації доступу до інфраструктури та надання соціальних, освітніх, медичних та інших послуг дітям і сім’ям з дітьми.

Водночас, враховуючи результати національних та міжнародних досліджень у сфері оцінки стану захисту прав дітей в Україні, на сьогодні все ще є прогалини у міжвідомчій та міжрівневій взаємодії, які негативно впливають на надання послуг дітям та сім’ям з дітьми. Так, за результатами дослідження Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) "Ситуаційний аналіз становища дітей в Україні 2024", встановлено проблему координації між державними органами, кожен із яких збирає власні дані, та відсутність уніфікованих інформаційних підходів, що ускладнює ефективний аналіз та планування у сфері охорони дитинства. Так, наприклад, за збір даних щодо запобігання насильству відповідають Нацсоцслужба та Національна поліція, аналіз цих даних свідчить про різну методику збору та відсутність верифікації за результатами збору між відомствами. Також існує проблематика застарілості підходів у здійсненні міжвідомчої співпраці.

На рівні надання послуг виявлено такі ключові проблеми: відсутність чітко розмежованих функцій та процедур координації між центральними і місцевими органами виконавчої влади; нерівномірність фінансових ресурсів і слабка спроможність місцевих органів забезпечувати комплексний пакет соціальних послуг; дублювання або, навпаки, розриви у наданні соціальних послуг.

Таким чином, система координації впровадження Європейської гарантії для дітей побудована з урахуванням заходів, які усунуть виявлені прогалини.

Відповідно до Рекомендації кожна держава-член із метою ефективного управління, моніторингу та звітності та належного врахування наявних національних структур повинна визначити національного координатора, який матиме відповідні компетенції, достатні повноваження та ресурси для координації впровадження Національного плану, включаючи постійну оцінку та моніторинг процесу впровадження (далі - національний координатор).

Національна рада з гарантій прав дитини - постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України, що об’єднує представників Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, місцевих органів виконавчої влади, наукових установ, міжнародних організацій та організацій громадянського суспільства, дитячих та молодіжних організацій. Національна рада з гарантій прав дитини заслуховує та схвалює інформацію про стан виконання Національного плану щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року для подання Європейській Комісії, Раді Європейського Союзу.

До координації впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні будуть долучені Офіс дітей та молоді "ДІйМО" - консультативно-дорадчий орган, утворений при Мінсоцполітики, член Національної ради з гарантій прав дитини, дитячі та молодіжні консультативно-дорадчі органи (за згодою).

Дані про дітей та їх становище у зв’язку з виконанням Національного плану будуть зібрані з використанням наявних інформаційно-комунікаційних систем центральних органів виконавчої влади на підставі результатів отриманих звітів від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також шляхом залучення до процесу науково-дослідних установ, незалежних організацій та експертів.

Загальна стратегічна мета та зниження бідності: головним очікуваним результатом є суттєве зменшення частки дітей, які перебувають у ситуації ризику бідності або соціального відчуження (зменшення щонайменше на 10 відсотків частки домогосподарств з дітьми, середньомісячний дохід яких нижчий за фактичний прожитковий мінімум). Це буде досягнуто завдяки впровадженню комплексного міжвідомчого підходу, що забезпечить ефективну координацію між соціальною, освітньою та медичною сферою. Крім того, очікується повне узгодження національних стандартів захисту прав дитини із стандартами Європейського Союзу в рамках євроінтеграційних процесів.

Рання освіта та догляд за дітьми: у сфері ранньої освіти та догляду ключовим результатом стане розширення доступності послуг раннього втручання для дітей до трьох - чотирьох років, особливо тих, хто має ризик затримки розвитку або проживає у вразливих сім’ях. Очікується значне зростання кількості територіальних громад, які надають ці послуги. У закладах загальної середньої освіти результатом буде подолання освітніх втрат, спричинених збройною агресією, та забезпечення 100 відсотків інклюзивного доступу до безпечного та якісного освітнього середовища, включаючи підтримку позашкільної освіти для дітей з числа внутрішньо переміщених осіб.

Доступ до медичних послуг: очікується забезпечення 100 відсотків охоплення всіх дітей із вразливих груп обов’язковими профілактичними медичними оглядами, зменшення частки дітей із незадоволеними потребами в медичному огляді або лікуванні (100 відсотків дітей, охоплених профілактичними медичними оглядами); більше або дорівнює 95 відсотків дітей віком від одного року вакциновані згідно з графіком. Критичним результатом є налагодження ефективної системи катамнестичного спостереження за новонародженими з групи ризику, а також суттєве розширення послуг психологічної та психосоціальної підтримки, спрямованих на відновлення ментального здоров’я дітей та їх батьків, які постраждали від наслідків збройної агресії.

Належне житло та інфраструктурна доступність: зменшення частки дітей, які перебувають під загрозою бідності або соціального відчуження, що проживають у домогосподарствах із надмірним навантаженням витрат на житло (щонайменше 20 відсотків сімей з дітьми із вразливих категорій забезпечені доступним житлом).

Доступ до соціальних та інших послуг у територіальній громаді для дітей, які перебувають під ризиком бідності та соціального відчуження: ключовим досягненням буде підвищення доступності соціальних та інших послуг у територіальній громаді (забезпечення 100 відсотків доступу до соціальних та інших послуг у територіальних громадах для дітей та сімей із дітьми, які їх потребують); зменшення частки дорослих (сімей із дітьми), які перебувають у ситуації ризику бідності, за фінансовим становищем домогосподарства (зменшення частки бідних сімей із дітьми: багатодітні сім’ї - на 5 відсотків, сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах на 5 відсотків, сім’ї з принаймні однією дитиною з інвалідністю на 1 відсоток, сім’ї внутрішньо переміщених осіб на 2 відсотки) збільшення частки дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких реалізовано право на зростання в сімейному оточенні (збільшення частки дітей до 97 відсотків).

Правосуддя, дружнє до дитини, та безпека: результатом впровадження Національного плану стане створення нових Центрів захисту дитини (за моделлю Барнахус) та забезпечення доступу дітей, які є потерпілими від кримінального правопорушення або стали свідками його вчинення, до психологічної, правничої, соціальної, медичної та інших видів допомоги; підвищення рівня обізнаності дітей та їх законних представників щодо прав дитини та можливостей отримання безоплатної правничої допомоги.

Очікується, що зазначені заходи покращать доступ таких дітей до комплексної допомоги відповідно до їх потреб та забезпечать проведення процесуальних дій у дружньому до дитини середовищі, яке знижуватиме рівень занепокоєння, запобігатиме психологічній травматизації. Ці заходи сприятимуть формуванню сприятливого середовища для доступу дітей до правосуддя та захисту їх прав, а також підвищать рівень правової обізнаності дітей та їх законних представників через доступні інформаційні інструменти.

1. Національний координатор з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні (далі - Національний координатор) є головою Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, який є особою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України на виконання функцій з координації впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні.

2. Національним координатором може бути особа, яка є громадянином України, має вищу освіту та досвід роботи у сфері забезпечення прав та інтересів дітей.

3. Національний координатор у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства та цим Положенням.

4. Національний координатор провадить свою діяльність на громадських засадах.

5. Основними завданнями Національного координатора є:

підготовка інформації про стан виконання Національного плану щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 р. № 1558 "Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні" (далі - Національний план);

узгодження дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій з питань виконання Національного плану;

проведення моніторингу та аналізу результатів виконання відповідальними суб’єктами завдань, передбачених Національним планом;

визначення потреб у фінансових ресурсах для забезпечення виконання Національного плану та сприяння їх залученню;

взаємодія з Європейською Комісією з питань впровадження в Україні Європейської гарантії для дітей.

6. Національний координатор відповідно до покладених на нього завдань:

координує процес виконання Національного плану, вживає заходів до узгодження позицій центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів;

координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, підприємств, установ та організацій, громадських об’єднань з виконання Національного плану;

координує процес проведення консультацій з центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, підприємствами, установами та організаціями, громадськими об’єднаннями, щодо підготовки пропозицій до плану заходів з виконання уаціонального плану;

забезпечує проведення аналізу результатів виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями завдань, передбачених Національним планом;

координує процес визначення шляхів, механізму і способів вирішення проблемних питань, що виникають під час виконання Національного плану;

взаємодіє з Європейською Комісією, контактними особами у державах - членах Європейського Союзу та країнах - кандидатах на членство в Європейському Союзі з питань впровадження в Україні Європейської гарантії для дітей;

забезпечує інформування громадськості через медіа про стан впровадження в Україні Європейської гарантії для дітей, а також про прийняття Кабінетом Міністрів України рішень із зазначених питань;

готує до представлення Національний план та огляд результатів його виконання на засіданнях Національної ради з питань гарантування прав дитини;

подає інформацію про стан виконання Національного плану до Національної ради з гарантій прав дитини;

забезпечує інформування про стан виконання Національного плану Європейської Комісії та Ради Європейського Союзу.

7. Національний координатор має право:

звертатися до центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування (за їх згодою) із клопотанням щодо вирішення питань, що належать до його компетенції;

одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів чи органів місцевого самоврядування (за їх згодою), підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності інформацію, документи і матеріали, що необхідні для виконання покладених на нього завдань;

залучати представників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (за їх згодою), підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також експертів, вчених та фахівців до опрацювання питань, що належать до його компетенції;

ініціювати утворення експертних та робочих груп, залучення представників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (за їх згодою), громадських об’єднань (за їх згодою), а також вчених та експертів, у тому числі іноземних (за їх згодою), до вирішення питань, що належать до його компетенції;

брати участь у засіданнях колегій міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади під час розгляду питань, що належать до його компетенції;

скликати наради з питань, що належать до його компетенції.

8. Національний координатор має бланк із найменуванням своєї посади.