Тісний фізичний контакт між медичними працівниками та немовлятами або маленькими дітьми (наприклад, обійми, годування, ігри, заміна забруднених підгузків, санація трахеобронхіального дерева) розширює можливості для передавання інфекційних агентів.
11. Заклади довгострокового перебування, до яких можна віднести певні ЗСЗ, хоспіси та відділення для лікування тяжкої хронічної патології (наприклад, ревматоїдний артрит або розсіяний склероз), відрізняються від інших ЗОЗ тим, що пацієнти з підвищеним ризиком зараження збираються в одному місці та залишаються там на довгий час. Таким чином створюється атмосфера співтовариства, пацієнти розділяють загальні зони харчування і проживання, приймають участь в різноманітних заходах, які проводяться працівниками. Оскільки дієздатні пацієнти можуть вільно взаємодіяти один з одним, боротьба з передаванням інфекційних агентів в таких умовах стає проблемою. Намагання ізолювати пацієнтів з відомою колонізацією потенційно небезпечними мікроорганізмами супроводжувалася підвищеними психосоціальними ризиками, тому рекомендовано знайти баланс між потребами програм ПІІК та універсальними соціальними потребами.
12. Фактори ризику переважають серед мешканців будинків-інтернатів для громадян похилого віку, осіб з інвалідністю (далі - будинки-інтернати). Вікове зниження імунітету може вплинути на формування відповіді на вакцинацію від грипу та інших інфекційних агентів і підвищити сприйнятливість до туберкульозу. Знижена рухова активність, нетримання сечі, дисфагія, хронічні захворювання і вікові зміни шкіри підвищують сприйнятливість до інфекцій сечовивідних та дихальних шляхів, шкіри і м’яких тканин. Крім того, вищезазначені фактори можуть спричинити недоїдання внаслідок відмови від вживання їжі та, як наслідок, збільшення тривалості загоєння ран. Лікарські засоби (наприклад, засоби, які впливають на рівень свідомості, функцію імунної системи, секрецію шлункової кислоти і мікрофлору, включно з АМП) та інвазивні вироби медичного призначення (наприклад, сечові катетери і назогастральні зонди) підвищують сприйнятливість до інфікування та колонізації у мешканців будинків-інтернатів. Відокремленими і незалежними групами факторів ризику щодо колонізації або інфікування МРЗС та K.pneumoniae, яка продукує в-лактамази розширеного спектру, є обмежена функціональність і залежність від працівників ЗОЗ та/або ЗСЗ для повсякденної діяльності.
13. Оскільки мешканці будинків-інтернатів часто госпіталізуються, вони можуть виступати в ролі переносників мікроорганізмів між закладами, в яких отримують допомогу.
14. Амбулаторно-поліклінічна допомога надається в амбулаторіях, консультативно-діагностичних центрах, поліклінічних відділеннях при стаціонарах, в негоспітальних установах і кабінетах лікарів, амбулаторних хірургічних центрах, центрах невідкладної допомоги та інших ЗОЗ. Адаптація рекомендацій з ПІІК до умов амбулаторно-поліклінічного ЗОЗ - складна задача, оскільки пацієнти перебувають в місцях загального користування протягом тривалого часу (наприклад, очікуючи на огляд лікаря або планову госпіталізацію), не завжди можливо якісно провести заходи з дезінфекції приміщень через брак часу і через можливість ідентифікувати потенційну інфекцію лише після щонайменше опитування.
15. З метою запобігання передавання інфекційних агентів в амбулаторних умовах, слід проводити скринінг потенційно інфікованих осіб з проявами захворювань та без них. Особливу увагу необхідно приділяти інфекціям з повітряним шляхом інфікування (вітряна віспа, кір, туберкульоз). Заходи щодо недопущення інфікування туберкульозом наведені в Стандарті. В додатку 4 до цих Заходів наведені підходи до запобігання інфікування кором в ЗОЗ та ЗСЗ.
16. Реалізація заходів з ПІІК в амбулаторно-поліклінічних ЗОЗ має починатися на етапі запису пацієнта на прийом. Медичний реєстратор повинен уточнити симптоми захворювання та, при наявності індикаторних скарг, наполягати на дотриманні відповідних рекомендацій (наприклад, при наявності кашлю, пацієнту слід перед входом в ЗОЗ надягнути маску та дотримуватися етикету кашлю). В разі ідентифікації потенційно інфікованого пацієнта, необхідно реалізувати профілактичні заходи, включно з ізоляцією та виконанням відповідних підходів з недопущення інфікування (наприклад, респіраторна гігієна і етикет кашлю, надягання респіратора/маски працівниками ЗОЗ).
17. Догляд на дому може проводитися агентствами, що надають послуги з догляду та підтримки, надавачами соціальних послуг, амбулаторно-поліклінічними ЗОЗ та іншими організаціями (державними і приватними). Діапазон такої допомоги варіює від допомоги в повсякденних потребах до догляду за ранами, інфузійної терапії і хронічного перитонеального діалізу.
18. Ризики інфікування при проведенні догляду на дому є незначними. Основними факторами є забруднене (контаміноване мікроорганізмами) обладнання та інвазивні процедури. Крім того, небезпеку, по відношенню до надавача допомоги, можуть представляти інфіковані пацієнти.
19. Оскільки догляд на дому забезпечується обмеженою кількістю працівників в умовах відсутності інших пацієнтів та спільного обладнання, відбувається самоізоляція резервуару інфекції.
20. Інфекційні захворювання, що являють небезпеку щодо можливого інфікування для пацієнтів і працівників при догляді на дому, включають наступні групи хвороб:
1) з повітряним, переважно повітряним та крапельним шляхами інфікування (наприклад, вітряна віспа, туберкульоз, грип);
2) шкірні інфекційні захворювання (наприклад, короста);
3) з контактним шляхом інфікування (наприклад, імпетиго).
21. ЗСЗ, які можуть надавати медичну допомогу (центри реінтеграції бездомних осіб, будинки нічного перебування та центри соціальної адаптації звільнених осіб), не мають достатніх матеріально-технічних і людських ресурсів для забезпечення ПІІК. Зазвичай їхніми послугами користуються особи, які знаходяться в тяжких економічних умовах, мають хронічні захворювання або інші проблеми із здоров’ям (наприклад, пов’язані з алкоголізмом, вживанням наркотичних засобів, поганим харчуванням).
22. Інфекційні захворювання, щодо яких мають бути впроваджені заходи ПІІК в ЗСЗ, включають:
1) туберкульоз;
2) коросту;
3) респіраторні інфекційні хвороби (наприклад, менінгококова інфекція, грип);
4) захворювання, що передаються статевим шляхом та через кров (наприклад, ВІЛ-інфекція, гепатити В і С, сифіліс);
5) кишкові інфекції (наприклад, гепатит А, норовірусна і ротавірусні інфекції).
Крім того, слід проводити скринінг (анкетування) туберкульозу серед клієнтів ЗСЗ та вакцинацію.
23. Підходи до ПІІК в ЗСЗ мають включати мінімум стандартні заходи захисту.
24. Пацієнти з вродженим (первинним) або набутим (наприклад, як наслідок хіміотерапії) імунодефіцитом мають підвищений ризик виникнення ІПНМД і можуть бути розміщені по всьому ЗОЗ або ЗСЗ. Конкретні дефекти імунної системи визначають певні групи інфекційних хвороб, які можуть бути набуті (наприклад, вірусні інфекційні хвороби пов’язані з дефектами Т-клітин, а грибкові і бактеріальні характерні для нейтропенії). Не рекомендовано виділяти пацієнтів з імунодефіцитом в окремі групи (наприклад, госпіталізовувати в окремі відділення або палати), однак, слід мінімізувати їх взаємодію з контагіозними (заразними) пацієнтами.
25. Використання інтенсивних схем хіміотерапії лейкемії у дітей і впровадження нових імуносупресивних методів лікування різноманітних захворювань (наприклад, ревматологічних або хронічних запальних захворювань кишківника) може супроводжуватися довготривалими періодами нейтропенії і зниженням ефективності інших компонентів імунної системи, тим самим подовжуючи тривалість ризику інфікування. В таких ситуаціях мають використовуватися додаткові заходи захисту - протективна ізоляція (ізоляція пацієнта від потенційних джерел інфекції).
26. Пацієнти з МВ потребують особливої уваги при розробці заходів ПІІК. На відміну від інших пацієнтів їм необхідний додатковий захист з метою попередження інфікування від забрудненого обладнання, що використовується для респіраторної терапії. У даної категорії пацієнтів особливу небезпеку несуть такі інфекційні агенти, як Burkholderia cepacia і P. aeruginosa, що мають клінічне і прогностичне значення. Так, наприклад, Burkholderia cepacia пов’язана з високими захворюваністю і смертністю, а більш пізнє інфікування P. aeruginosa - з покращенням віддалених клінічних результатів.
27. Практика використання з метою генної терапії різноманітних вірусних агентів (наприклад, ретровірусів, аденовірусів і адено-асоційованих вірусів не здатних до реплікації та деяких штамів поксвірусів здатних до реплікації) супроводжувалася неочікуваними побічними ефектами, що обмежило її застосування. Ризики щодо можливого інфікування під час генної терапії залишаються теоретичними, однак, потребують спостереження через можливість виникнення рекомбінацій вірусів в організмі людини з подальшою появою генетично зміненого патогену. Особливу увагу слід приділити протоколам терапії з використанням здатних до реплікації вірусів віспи корів (ризик розвитку натуральної віспи).
28. Потенційна небезпека передавання інфекційних агентів через біологічні препарати (кров, органи і тканини) є незначною, але завжди наявна, незважаючи на скринінг донорів. Основні інфекції, стосовно яких має бути настороженість:
1) ВІЛ;
2) лихоманка Західного Нілу;
3) цитомегаловірусна інфекція;
4) ХКЯ;
5) вірусні гепатити В і С;
6) інфекції викликані бактеріями роду Clostridium;
7) стрептококові інфекції, викликані стрептококами групи А;
8) малярія;
9) бабезіоз;
10) хвороба Шагаса;
11) лімфоцитарний хоріоменінгіт;
12) сказ.
Крім того, при розробці заходів з ПІІК слід приділити увагу оцінці пацієнтів, як потенційних джерел інфекції (активація ендогенної мікрофлори).
29. Ксенотрансплантація (трансплантація нелюдських клітин, тканин і органів людині) потенційно наражає пацієнтів на інфікування зоонозними патогенами. Передавання відомих зоонозних інфекційних агентів (наприклад, трихінельозу із тканин свині) - лише одна частина проблеми. Друга полягає в тому, що ксенотрансплантація може бути пов’язана з передаванням раніше невідомих зоонозних інфекцій (ксенозоонозів) реципієнтам з ослабленим імунітетом.
V. Засоби індивідуального захисту
1. ЗІЗ при проведенні догляду за пацієнтами можуть виконувати бар’єрну і фільтрувальну функції, використовуватися окремо або в комбінації для захисту слизових оболонок, дихальних шляхів, шкіри і одягу від контакту з інфекційними агентами. Вибір ЗІЗ має ґрунтуватися на характері взаємодії з пацієнтом та/або вірогідному шляху інфікування. Підходи до надягання і зняття ЗІЗ наведені в додатку 5 до цих Заходів. Після зняття будь-якого ЗІЗ слід провести гігієну рук (миття з милом та водою або обробку спиртовмісним антисептиком).
2. Керівник ЗОЗ або ЗСЗ забезпечує наявність і запас ЗІЗ та проводить навчання працівників щодо їх використання на робочих місцях у відповідності до Мінімальних вимог безпеки і охорони здоров’я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України від 29 листопада 2018 року № 1804, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2018 року за № 1494/32946.
3. Рукавички, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.
4. Рукавички використовуються для попередження забруднення рук працівників в наступних випадках:
1) передбачуваний прямий контакт з кров’ю або іншими біологічними рідинами, слизовими оболонками та потенційно інфікованими матеріалами;
2) прямий контакт з пацієнтами, які колонізовані або інфіковані патогенами, які передаються контактним шляхом (наприклад, ВРЕ);
3) робота з видимо або потенційно забрудненим обладнанням, що використовується при догляді за пацієнтами, та поверхнями.
5. Рукавички можуть захистити пацієнтів і працівників від дії інфекційних агентів, що можуть передаватися через руки. Ступінь захисту працівників від передавання мікроорганізмів (наприклад, ВІЛ, віруси гепатитів В і С) після уколу голкою або іншим колючим медичним інструментарієм, що може проникнути через бар’єр створений рукавичками, не визначений. Незважаючи на той факт, що рукавички можуть зменшити об’єм крові на зовнішній поверхні гострого предмету на 46-86 %, залишки крові в просвіті голки зберігаються, а тому вплив на ризик інфікування залишається невідомим.
6. Нестерильні (оглядові) одноразові рукавички, виготовлені з різних матеріалів (наприклад, латексу, вінілу, нітрилу), можуть використовуватися для щоденного догляду за пацієнтами. Вибір типу рукавичок для нехірургічного використання має базуватися на ряді факторів, включаючи задачу, яку необхідно виконати, передбачуваний контакт з хімікатами і хіміотерапевтичними препаратами, чутливість до латексу і визначення розміру. Одна пара рукавичок (один захисний шар) забезпечує адекватний бар’єрний захист при повсякденному догляді за пацієнтом, в тому числі при контакті з кров’ю та іншими біологічними рідинами. Проте при виборі рукавичок слід пам’ятати, що ефективність роботи працівників може залежати від матеріалу з якого виготовлені рукавички. Наприклад, слід надати перевагу латексним або нітриловим рукавичкам при виконанні процедур, які потребують спритності рук. Порівняння рукавичок, виготовлених з різних матеріалів, наведено в додатку 6 до цих Заходів.
7. В процесі догляду за пацієнтом може виникнути необхідність в заміні рукавичок (наприклад, з метою недопущення перехресного інфікування різних частин тіла - проведення догляду за ротовою порожниною з наступною заміною сечового катетеру). Після проведення будь-яких маніпуляцій рукавички слід зняти, утилізувати та обробити руки спиртовмісним антисептиком. Рукавички заборонено мити або обробляти дезінфектантами з метою повторного використання (мікроорганізми не можуть бути достовірно видалені з їх поверхні, втрачається цілісність структури).
8. Якщо рукавички використовуються в поєднанні з іншими ЗІЗ, їх слід надягати останніми. При використанні ХЗІА необхідно надавати перевагу рукавичкам, які щільно прилягають до зап’ясть, оскільки вони закривають манжети і забезпечують більш надійний безперервний бар’єр для рук, зап’ясть і кистей. Гігієна рук, після зняття рукавичок, забезпечує очищення від потенційного забруднення (контамінації мікроорганізмами), яке може трапитися як внаслідок особливостей самих рукавичок (наприклад, наявність пор та тріщин в рукавичках вироблених з латексу), так і в результаті їх зняття (наприклад, доторкування до забруднених ділянок).
9. ХЗІА використовуються з метою захисту рук, відкритих ділянок тіла і одягу працівника від забруднення кров’ю, іншими біологічними рідинами та потенційно інфікованими матеріалами. Куртки, клінічні і лабораторні халати, які надягаються поверх особистого одягу для зручності та/або цілей ідентифікації, не можуть вважатися ЗІЗ.
10. ХЗІА, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.
11. В межах стандартних заходів захисту ХЗІА слід надягати лише у випадках передбачуваного контакту з кров’ю та/або іншими біологічними рідинами. В рамках застосування контактних заходів (наприклад, при норовірусній інфекції, COVID-19) надягання ХЗІА та рукавичок перед входом в палату/кімнату пацієнта призначене для попередження ненавмисного контакту із забрудненими поверхнями внутрішнього середовища. Рутинна практика надягання ХЗІА при вході у ВАРІТ або в іншу зону підвищеного ризику не попереджає і не впливає на можливі колонізацію та інфікування пацієнтів.
12. ХЗІА завжди носять в поєднанні з рукавичками та іншими ЗІЗ. ХЗІА, як правило,- перший елемент захисного одягу, що надягається. В ЗОЗ та ЗСЗ має бути декілька розмірів ХЗІА для покриття потреби працівників. Перед тим, як залишити палату/кімнату пацієнта, ХЗІА слід зняти з метою недопущення можливого забруднення внутрішнього середовища ЗОЗ або ЗСЗ за її межами. ХЗІА слід знімати таким чином, аби запобігти забрудненню одежі та шкіри. Зовнішня (забруднена) сторона ХЗІА завертається в середину, згортається в жмуток. В подальшому ХЗІА утилізується.
13. Маски в ЗОЗ/ЗСЗ необхідно використовувати в наступних випадках:
1) надягаються пацієнтами з кашлем з метою обмежити потенційне розповсюдження респіраторних виділень, що можуть містити інфекційні агенти;
2) надягаються працівниками з метою їх захисту під час контакту з пацієнтами та/або біологічними виділеннями від них (наприклад, під час надання допомоги пацієнту з кашлем);
3) надягаються медичними працівниками при виконанні процедур і маніпуляцій, що вимагають стерильності, з метою захисту пацієнтів від можливого впливу інфекційних агентів, які можуть переноситися в носі та/або роті (наприклад, при виконанні люмбальної пункції).
14. Маски, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.
15. Маски можна використовувати в поєднанні із захисними окулярами, що забезпечує захист очей, носа і рота (або замість маски з окулярами використовувати захисний екран і маску). Маски не слід використовувати замість респіраторів.
16. Слизові оболонки рота і носа можуть стати вхідними воротами інфекції в разі порушення їх цілісності, тому використання масок для їх захисту - важливий елемент стандартних заходів захисту. Оскільки вигляд та вид фіксації масок не підлягає регламентуванню, ЗОЗ або ЗСЗ може обирати декілька типів задля забезпечення індивідуальних потреб своїх працівників.
17. Знімати маски слід після зняття рукавичок і виконання гігієни рук. Однак при цьому слід враховувати, що доторкування до передньої частини маски (брудної ділянки) приводить до контамінації (забруднення) шкіри рук, що є показанням для проведення гігієни рук.
18. Вибір ЗІЗ для захисту очей (захисні окуляри чи щиток) залежить від умов, в яких такий захист необхідний, наявних/використовуваних інших ЗІЗ та потреб в ширині поля зору. Особисті окуляри і контактні лінзи не можуть вважатися ЗІЗ слизових оболонок очей. Захист очей повинен бути зручним, зберігати достатній периферичний огляд та має регулюватися для зручної посадки. Для забезпечення індивідуальних потреб працівників, ЗОЗ та ЗСЗ має надавати на вибір декілька різних типів, стилів і розмірів захисних окулярів та/або щитків.
19. Захисні окуляри та щитки, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.
20. Знімати захисні окуляри або щиток слід після зняття рукавичок і виконання гігієни рук. Однак при цьому слід враховувати, що торкатися можна лише дужок окулярів чи кріплення щитка (чистих ділянок) і в жодному разі не чіпати їх передні частини (брудні ділянки).
21. Респіратори в ЗОЗ або ЗСЗ працівники повинні використовувати виключно після проходження тесту на щільність прилягання до обличчя (фіт тестування), методика якого наведена в додатку 6 до Стандарту , в наступних випадках:
1) в ЗОЗ, що надають допомогу хворим на туберкульоз (показання до підбору і використання наведені в пункті 4 розділу II Стандарту );
2) при наданні допомоги в умовах ПІПАІ;
3) при виконанні аерозольгенеруючих процедур у пацієнтів з інфекційними захворюваннями, для яких характерний повітряний шлях інфікування (наприклад, ТГРС/COVID-19, пташиний або пандемічний грип) або пацієнтам з інфекційною хворобою з невідомими шляхами передавання/інфікування;
4) при наданні допомоги пацієнтам з підозрою/підтвердженим кором, в незалежності від імунного статусу;
5) при наданні допомоги пацієнтам з підозрою/підтвердженою вітряною віспою при відсутності вакцинації, набутого внаслідок перенесеної хвороби імунного захисту або якщо вакцинальний статус медичного працівника невідомий;
6) при наданні допомоги пацієнтам на інфекційне захворювання з переважно або зрідка повітряним шляхом інфікування (наприклад, пташиний грип), за умови довготривалого контакту та відсутності ефективної деконтамінації повітря (наприклад, вентиляція, ультрафіолетове опромінення).
22. Респіратори слід використовувати відповідно до Правил вибору та застосування засобів індивідуального захисту органів дихання, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 28 грудня 2007 року № 331, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2008 року за № 285/14976.
23. Респіратори, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.
24. Знімати респіратор слід після зняття рукавичок і виконання гігієни рук. Однак при цьому слід враховувати, що торкатися можна лише резинок (чистих ділянок) і в жодному разі не чіпати його передньої частини (брудна ділянка).
VI. Заходи щодо недопущення зараження працівників інфекційними агентами, що переносяться кров’ю
1. Травматичні пошкодження голками та іншими гострими предметами можуть призводити до інфікування працівників вірусними гепатитами В і С та ВІЛ, тому профілактика таких травм є компонентом стандартних заходів захисту в ЗОЗ та ЗСЗ.
2. До профілактичних заходів, що зменшують ризик уколу голками, відносяться:
1) адміністративні заходи;
2) СОП з безпечного використання голок та інших колючих інструментів;
3) заходи з правильної утилізації, що унеможливлюють травмування осіб, які потенційно можуть контактувати з голками та інструментами після закінчення процедури;
4) вакцинація від гепатиту В.
3. Організація профілактики травматичного пошкодження голками в ЗОЗ та ЗСЗ наведена в додатку 7 до цих Заходів.
4. Потрапляння на слизові оболонки рота, носа і очей крові та інших біологічних рідин може спричинити інфікування працівників (наприклад, вірусні гепатити В і С, ВІЛ). Попередження потрапляння інфекційних агентів через слизові оболонки є компонентом стандартних заходів захисту при проведенні догляду за пацієнтами. Безпечні умови та методи роботи слід поєднувати з використанням ЗІЗ для захисту слизових оболонок та шкіри (наприклад, не слід торкатися потенційно забрудненими (контамінованими) після контакту до пацієнта руками в рукавичках чи без них до рота, носа, очей та лиця; слід правильно розміщувати пацієнтів по відношенню до працівника - бризки, що потенційно можуть утворюватися під час медичних маніпуляцій, повинні проходити повз обличчя медичного працівника). Крім того, ретельно підібрані та правильно одягнені ЗІЗ на етапі підготовки мінімізують необхідність корегування розміщення одягнених ЗІЗ та можливого забруднення шкіри і слизових оболонок під час самої процедури.
5. В підрозділах, для яких характерні часті та непередбачувані проведення серцево-легеневої реанімації, рекомендовано використовувати кишенькові маски з односторонніми клапанами, як альтернативу штучному диханню "рот в рот". Такий підхід убезпечить слизові оболонки рота і носа від потенційного потрапляння виділень з рота та дихальних шляхів пацієнта під час процедури.
6. Виконання аерозольгенеруючих процедур пов’язане з високим ризиком інфікування мікроорганізмами (наприклад, повітряним шляхом - M. tuberculosis, вірус грипу, повітряним та крапельним шляхом - N. meningitidis, крапельним шляхом (пряме потрапляння крапель на слизові оболонки) - ВІЛ, вірус грипу). Тому ЗІЗ, які слід використовувати медичним працівникам під час виконання таких процедур, включають:
1) ХЗІА;
2) рукавички;
3) захисні окуляри або щиток;
4) респіратор класу захисту не нижче FFP2.
VII. Розміщення пацієнтів
1. Варіанти розміщення пацієнтів в ЗОЗ або ЗСЗ можуть включати одномісні, двомісні і багатомісні кімнати/палати.
2. Обов’язковій госпіталізації в одномісні палати підлягають особи з підозрюваним або підтвердженим інфікуванням/колонізацією. Двомісні кімнати слід використовувати з метою когортної ізоляції.
3. Більшість ЗОЗ та ЗСЗ мають в своєму складі кімнати на три і більше ліжок, тому при визначені ризиків інфікування пацієнтів і працівників та розробці профілактичних заходів слід враховувати:
1) причину госпіталізації (наприклад, пацієнтів з хронічними обструктивними захворюваннями легень рекомендовано розміщувати окремо);
2) характеристику пацієнта, такі як вік і стать;
3) психічний стан пацієнта;
4) потреби догляду пацієнта (наприклад, наявність у пацієнта нетримання сечі чи калу);
5) сімейні та/або національні особливості (наприклад, необхідність виконання заходів особистої гігієни (підмивання) після кожного акту дефекації);
6) психосоціальні фактори.
4. У випадках обмеженої кількості одномісних кімнат/палат, пріоритет щодо ізоляції має надаватися пацієнтам, які потенційно можуть бути чи стати джерелом інфекції (наприклад, пацієнти із дренованими ранами, нетриманням калу та/або сечі, трофічними виразками), і пацієнтам, які мають високий ризик інфікування з тяжкими наслідками від хвороби (наприклад, імуносупресивні стани, постійні катетери, очікувана велика тривалість перебування, висока або загальна залежність від працівників в повсякденному житті).
5. Госпіталізації в одномісні палати обов’язково підлягають пацієнти потенційно чи підтверджено інфіковані мікроорганізмами, які передаються повітряним шляхом.
6. Під час спалаху інфекційної хвороби, збудником або резервуаром якої є шлунково-кишковий тракт, використання палат з окремими ванними кімнатами обмежує можливості до передавання, особливо у випадках недотримання хворим або колонізованим основних правил особистої гігієни, нетримання стулу або у пацієнтів з особливими потребами (наприклад, особи зі зміненим психічним статусом або затримкою розвитку).
7. Поміщати пацієнтів у індивідуальні палати з ванними кімнатами недоцільно у випадках відсутності постійного виділення інфекційних агентів (наприклад, гострий інфекційний ентероколіт на стадії одужання) та дотримання ними правил особистої гігієни, а працівниками стандартних заходів захисту (особливо, які стосуються гігієни рук і очищення об’єктів внутрішнього середовища ЗОЗ/ЗСЗ).
8. В разі неможливості одномісного розміщення пацієнта з кишковими інфекціями, в палаті/кімнаті слід впровадити наступні заходи:
1) пацієнту виходити з палати/кімнати заборонено, окрім визначених КІК випадків (наприклад, транспортування для проходження обстеження та/або лікувальних процедур);
2) виділити для пацієнта індивідуальні приліжкову тумбу/комод, стілець та необхідне медичне обладнання (наприклад, термометр, тонометр);
3) під час проведення будь-яких маніпуляцій працівники повинні дотримуватися стандартних та контактних заходів захисту;
4) після кожного акту дефекації всі поверхні в туалетній кімнаті, що можуть бути потенційно забруднені (контаміновані) мікроорганізмами, слід очистити і дезінфікувати (дезінфекційний засіб, час експозиції та методика обробки визначаються в залежності від підозрюваного або підтвердженого збудника та рекомендацій виробника);
5) після кожного прийому душу пацієнтом всі поверхні в душовій кімнаті слід очистити і дезінфікувати (дезінфекційний засіб, час експозиції та методика обробки визначаються в залежності від підозрюваного або підтвердженого збудника та рекомендацій виробника);
6) після кожного використання допоміжне обладнання (наприклад, ваги для зважування підгузків), в разі його потенційного/видимого забруднення, необхідно очистити і дезінфікувати (дезінфекційний засіб, час експозиції та методика обробки визначаються в залежності від підозрюваного або підтвердженого збудника та рекомендацій виробника);
7) режим поточного прибирання в палаті/кімнаті змінювати (посилювати) не рекомендовано.
9. Когортна ізоляція пацієнтів має враховувати клінічний діагноз, мікробіологічне підтвердження, епідеміологічні особливості збудника і шляхи його передавання/інфікування. Крім того має враховуватися стан самого пацієнта (наприклад, не рекомендовано розміщувати пацієнтів з тяжкою імуносупресією з іншими пацієнтами). Однак, слід розуміти, що когортний підхід до ізоляції слід використовувати лише при неефективності або неможливості виконання інших заходів ПІІК.
10. Визначення та призначення певної групи працівників, які проводитимуть догляд лише за групою інфікованих/колонізованих одним збудником пацієнтів, обмежує передавання цільового інфекційного агенту. Однак, в умовах постійного дефіциту кадрів, даний підхід до ПІІК повинен використовуватися в разі неефективності інших заходів, в тому числі когортної ізоляції.
11. Протягом сезонів, під час яких серед загального населення циркулюють РСВ, метапневмовірус, парагрип, грип та інші респіраторні вірусні інфекційні хвороби і ротавірусна інфекція, когортна ізоляція, заснована на визначеному клінічному симптомі/синдромі (наприклад, бронхіоліт), не рекомендована як пріоритетний захід з ПІІК у ЗОЗ, що надають допомогу новонародженим та дітям до трьох років. Це засновано на розумінні, що будь-який з клінічних симптомів/синдромів може бути спричинений більш ніж одним збудником, тому слід надавати перевагу індивідуальній ізоляції над когортною. Крім того, така необхідність пояснюється нездатністю новонароджених та дітей раннього віку контролювати виділення організму. Тісний фізичний контакт, який виникає під час їхнього лікування, збільшує ризики інфікування пацієнтів і працівників в умовах когортної ізоляції.
12. Відстань між ліжками в двомісних і багатомісних палатах/кімнатах ЗОЗ та ЗСЗ має становити не менше одного метра.
13. В палатах/кімнатах, де надається допомога пацієнтам з встановленими дренажними трубками і сечовими катетерами, у ВАРІТ, ПІТ та у відділеннях невідкладної допомоги відстань між ліжками має становити мінімум півтора метри.
14. Пацієнти опікових відділень із загальною площею опікової поверхні тридцять і більше відсотків мають знаходитися виключно в індивідуальних палатах.
15. Кількість ліжок в кімнатах/палатах для пацієнтів може бути збільшена, а відповідно зменшена відстань між ліжками, для надання невідкладної допомоги особам, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій (наприклад, техногенні, екологічні, гуманітарні катастрофи). Зберігати додаткові ліжка на випадок виникнення надзвичайних ситуацій в клінічних підрозділах, в тому числі розміщувати їх в кімнатах/палатах, категорично заборонено.
16. Пацієнти з інфекційними захворюваннями в гострій фазі і в інкубаційному періоді та які активно виділяють збудник - вагома частина відвідувачів підрозділів ЗОЗ, які надають невідкладну медичну допомогу (наприклад, поліклінічні кабінети та кабінети сімейних лікарів, відділення невідкладної допомоги, приймальні відділення). Враховуючи особливості таких ЗОЗ (наприклад, незначна тривалість перебування пацієнтів, велика кількість осіб, в тому числі супроводжуючих, надання допомоги різноманітним групам населення), основні заходи з ПІІК слід направити на профілактику повітряного та крапельного шляхів інфікування.
17. Для попередження передавання респіраторних інфекційних хвороб заходи з ПІІК слід розпочинати ще до першого контакту з пацієнтом (наприклад, пацієнт з респіраторними симптомами має надягнути маску, а пацієнтам з кашлем необхідно прикривати рот серветкою). Для ефективного впровадження даних заходів слід розмістити відповідні нагадування при вході в ЗОЗ та/або в місцях реєстрації та надавати маски і серветки, при їх відсутності, пацієнтам і відвідувачам. Пацієнтам або супроводжуючим слід невідкладно інформувати медичного реєстратора або інших працівників щодо наявності симптомів гострого респіраторного захворювання (наприклад, виділення з носа, підвищення температури, покашлювання або кашель). Крім того, до інформації, що повинна бути якомога швидше повідомленою, відноситься наявність захворювання, що підвищує сприйнятливість до інфекційних хвороб (наприклад, СНІД, МВ), діарея, шкірний висип і потенційний/підтверджений контакт з хворими на інфекційні захворювання, які здатні спричинити спалах (наприклад, кір, вітряна віспа, кашлюк, туберкульоз). Розміщення вищенаведених категорій пацієнтів в окремих кімнатах знижує кількість контактних осіб. В зонах очікування між пацієнтами з респіраторними симптомами та пацієнтами без них необхідно забезпечити відстань мінімум один метр, при цьому крапельні заходи захисту (носіння маски) і етикет кашлю мають бути дотримані.
18. До інфекційних хвороб, які потребують особливих заходів з ПІІК, відносяться кір, вітряна віспа та туберкульоз. Для таких пацієнтів, окрім носіння ними маски, єдиним ефективним заходом ПІІК є якомога швидше розміщення в ПІПАІ. В амбулаторно-поліклінічних ЗОЗ, за відсутності ПІПАІ, слід використовувати розподіл потоків пацієнтів з наступним застосуванням заходів з деконтамінації повітря (наприклад, провітрювання, використання ультрафіолетового опромінення чи механічної вентиляції). Крім того, маску повинні використовувати супроводжуючі, незалежно від наявності/відсутності клінічних проявів.
19. До пацієнтів з супутніми захворюваннями, які підвищують їх сприйнятливість до інфекційних хвороб, слід застосовувати заходи з розподілу потоків (наприклад, прийом до початку роботи амбулаторно-поліклінічного ЗОЗ, розміщення в окремій кімнаті в приймальному відділенні з метою превентивної ізоляції).
20. Під час догляду на дому заходи з ПІІК слід зосередити на недопущенні передавання інфекційного агенту членам сім’ї. Співмешканців, які мають високу сприйнятливість до інфекційних хвороб, необхідно тимчасово виселити або ізолювати в межах місця проживання. Особам, які не є членами домогосподарства, рекомендовано заборонити відвідування на весь період контагіозності (заразності).
VIII. Транспортування пацієнтів
1. Заходи з ПІІК, засновані на недопущенні інфікування, включають:
1) обмеження безпідставного транспортування - транспортування пацієнтів, які можуть бути джерелом інфекції, має застосовуватися виключно у випадках необхідності обстеження або проведення медичних процедур, що не можуть бути виконані в палаті/кімнаті;
2) під час транспортування слід використовувати бар’єрні заходи недопущення інфікування (наприклад, маски, ХЗІА, обгортання в простирадла, накладення непроникних пов’язок на уражені ділянки шкіри або на шкіру місця дренування);
3) ЗОЗ/ЗСЗ або окремий підрозділ ЗОЗ/ЗСЗ, в який транспортується пацієнт, має бути поінформований щодо заходів попередження інфікування;
4) бригада ЕМД, яка здійснює транспортування, має бути попереджена щодо необхідних заходів недопущення інфікування.
2. Заходи з профілактики зараження працівників туберкульозом при транспортуванні пацієнта з підозрюваним або підтвердженим туберкульозом та інфекційними хворобами, для яких характерний повітряний шлях інфікування, в спеціалізованому і спеціальному санітарному транспорті включають:
1) пацієнт має бути одягнений в маску протягом всього періоду транспортування;
2) члени бригади ЕМД мають бути одягнені в респіратор класу захисту не нижче FFP2;
3) вентиляційна система в режимі рециркуляції може використовуватися лише при використанні хепа-фільтрів;
4) за можливості, кабіну водія/пілота слід ізолювати, при цьому необхідно забезпечити якомога більше надходження повітря в зону пацієнта (наприклад, шляхом встановлення вентиляційних решіток в автомобілі ЕМД);
5) в разі неможливості ізолювати кабіну водія автомобіля ЕМД, повітряний потік має бути налаштований таким чином, аби повітря потрапляло через кабіну, проходило через зону пацієнта (над ним) і виходило через вентиляційну решітку в задній частині автомобіля;
6) в разі неможливості ізолювати кабіну автомобіля ЕМД та інших видів спеціалізованого і спеціального санітарного транспорту, водій/пілот має бути одягнений в респіратор класу захисту не нижче FFP2.
IX. Заходи щодо недопущення інфікування об’єктів внутрішнього середовища
1. Очищення і дезінфекція некритичних поверхонь в зонах догляду за пацієнтами є частиною стандартних заходів захисту.
2. Особливу увагу слід приділяти очищенню і дезінфекції поверхонь в зоні догляду за пацієнтами, які знаходяться до них найближче та вірогідно забруднені (наприклад, поручні, приліжкові тумби і комоди, дверні ручки, раковини). Іноді необхідно змінювати частоту та/або інтенсивність очищення, в залежності від рівня гігієни пацієнта і можливого забруднення ним об’єктів оточення (наприклад, наявність у пацієнта діареї при зниженому рівні гігієни потребує підвищеної частоти очищення та дезінфекції туалетної кімнати). Рекомендації щодо очищення і дезінфекції в ЗОЗ та ЗСЗ наведені в додатку 8 до цих Заходів.
3. Критичне медичне обладнання та інструменти мають очищатися, дезінфікуватися та стерилізуватися згідно з рекомендаціями виробника для попередження передавання інфекційних агентів, відповідно до ДСТУ EN ISO 17664:2018 Стерилізація медичних виробів. Інформація, яку надає виробник медичних виробів щодо стерилізації медичних виробів, затверджених наказом "Про прийняття та скасування національних нормативних документів" Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 02 листопада 2018 року № 391. Очищення для видалення органічного матеріалу завжди повинно передувати дезінфекції напівкритичних інструментів та дезінфекції і стерилізації критичних інструментів, оскільки залишковий білковий матеріал (кров та інші біологічні рідини) знижує ефективність дезінфекції та стерилізації.
4. Некритичне обладнання (наприклад, дозатори, апарати ШВЛ) має бути очищене і дезінфіковане перед використанням для іншого пацієнта та/або після використання. Під час експлуатації такого обладнання слід забезпечити недопущення його контакту з пацієнтом та забрудненими (контамінованими) об’єктами. Забезпечення кожного пацієнта індивідуальним набором некритичного медичного обладнання (наприклад, термометр, стетоскоп, тонометр) знижує ризики передавання інфекційних агентів.
5. В програму по очищенню та дезінфекції необхідно включити комп’ютери, мобільні телефони та кишенькові персональні комп’ютери. Незважаючи на те, що використання спеціальних захисних чохлів дозволяє проводити очищення та дезінфекцію, слід звертати особливу увагу працівників на правильне поводження з цими пристроями під час догляду за пацієнтом (наприклад, рекомендовано заборонити використання таких приладів в зоні пацієнта).
6. Текстильні вироби (постільна білизна, рушники, одяг для пацієнтів і працівників) можуть забруднюватися мікроорганізмами. Тому, з метою їх безпечного використання, слід дотримуватися наступних принципів:
1) не струшувати текстильні вироби і не проводити з ними будь-які інші дії, що можуть сприяти аеролізації інфекційних агентів;
2) не допускати контактів шкіри і особистого одягу із забрудненими текстильними виробами;
3) зберігати, транспортувати і утилізувати забруднені текстильні вироби слід відповідно до Інструкції зі збору, сортування, транспортування, зберігання, дезінфекції та прання білизни у закладах охорони здоров’я, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 30 квітня 2014 року № 293, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 2014 року за № 556/25333.
7. Поводження з медичними відходами в ЗОЗ регламентується Державними санітарно-протиепідемічними правилами і нормами щодо поводження з медичними відходами, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 червня 2015 року № 325, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2015 року за № 959/27404.
8. Посуд необхідно використовувати у відповідності до принципів особистої гігієни з метою недопущення передавання респіраторних вірусів, вірусу простого герпесу та інфекційних агентів з фекально-оральним шляхом передавання (наприклад, вірус гепатиту А, норовіруси). Для очищення та деконтамінації достатньо поєднання гарячої води і миючих засобів, що використовуються в посудомийних машинах. Тому не потрібно жодних спеціальних заходів з ПІІК для посуду та столового приладдя. У випадках недостатності ресурсів для використання посуду багаторазового використання, слід надавати перевагу одноразовому.
9. Організація загальних місць для прийому їжі (їдальні, кімнати для прийому їжі) в клінічних підрозділах ЗОЗ заборонена. Прийом їжі пацієнтами має проходити виключно в палаті. Роздавання та збір приладдя для прийому їжі повинні проводити визначені працівники ЗОЗ після проходження навчання і підготовки з ПІІК, в тому числі з правил та практик гігієни рук.
Х. Додаткові заходи щодо недопущення інфікування при проведенні догляду за пацієнтами
1. До додаткових заходів щодо недопущення інфікування при проведенні догляду за пацієнтами, які можуть підвищити ефективність всіх основних заходів, відносяться:
1) програма адміністрування антимікробних препаратів;
2) постконтактна хіміопрофілактика (антивірусними та антибактеріальними препаратами);
3) вакцинопрофілактика (включає вакцини, що використовуються до та після контакту з інфекційними агентами);
4) скринінг і обмеження перебування на території ЗОЗ/ЗСЗ відвідувачів з ознаками контагіозних інфекційних хвороб.
2. З метою проведення хіміопрофілактики можуть використовуватися антимікробні препарати і антисептики. До інфекційних хвороб, для яких при певних умовах рекомендована постконтактна хіміопрофілактика, відносяться кашлюк, менінгококова інфекція, сибірка, грип та ВІЛ-інфекція.
3. Вакцинація - основний метод попередження інфекційних хвороб. Всі працівники ЗОЗ/ЗСЗ, в тому числі і ті, які безпосередньо не доглядають за пацієнтами, мають бути вакциновані відповідно до Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (далі - Календар профілактичних щеплень).
4. До роботи по догляду за пацієнтами з високим ризиком виникнення ускладнень кашлюку (діти до 12 місяців та вагітні в третьому триместрі вагітності) не можуть бути допущені медичні працівники з невизначеним або негативним вакцинальним статусом щодо кашлюку. При прийомі на роботу у працівників клінічних підрозділів, що обслуговують дітей до 12 місяців та вагітних, рекомендовано визначати титр захисних антитіл до збудника кашлюку в крові (IgG до Bordetella pertussis) та, відповідно, у разі його низького або невизначального рівня, не допускати їх до виконанням професійних обов’язків без проходження вакцинації.
5. Працівникам рекомендована вакцинація від вітряної віспи в разі негативного вакцинального статусу (відсутність або низький рівень IgG до varicella-zoster virus в крові). Впровадження кампанії з вакцинації неімунних працівників від вітряної віспи дозволяє зменшити рівень внутрішньолікарняного передавання вірусу і зменшує кількість днів непрацездатності працівників в зв’язку із хворобою.
6. Вакцинація інактивованою протигрипозною вакциною рекомендована особам з груп ризику щодо розвитку ускладнень грипу. Групи ризику визначені Календарем профілактичних щеплень.
7. Всі працівники ЗОЗ та ЗСЗ мають вакцинуватися від грипу щорічно, так як надають допомогу всім групам ризику без виключення і можуть інфікуватися самі. Керівництву ЗОЗ та ЗСЗ слід забезпечити процес вакцинації у підпорядкованому закладі.
8. Хіміопрофілактика грипу не замінює вакцинацію, але може бути додатковим заходом для профілактики і боротьби з грипом. З метою хіміопрофілактики можуть використовуватися інгібітори нейрамінідази - занамівір і осельтамівір.
9. Хіміопрофілактика грипу показана для наступних груп:
1) особам з груп ризику, які вакциновані після початку спалаху грипу. В разі необхідності вакцинації осіб з груп ризику після початку спалаху, протягом періоду формування імунної відповіді рекомендовано приймати протигрипозні препарати (діти до 9 років, які отримують вакцину вперше - протягом 28 днів після першого введення вакцини та 14 днів після введення другої дози вакцини; інші групи - протягом 14 днів);
2) особам, які проводять догляд за особами з груп ризику та не мають вакцинації від грипу. З метою зниження розповсюдженості вірусу грипу серед осіб з високим ризиком розвитку ускладнень під час спалахів рекомендовано розглянути можливість призначення профілактичної хіміотерапії особам, які проводять догляд за особами з груп ризику та не мають вакцинації від грипу (наприклад, медичні працівники, члени сімей, волонтери, працівники соціальних служб);
3) особам з імунодефіцитними станами. Прийом протигрипозних препаратів з метою профілактики в період підвищеної захворюваності на грип або під час спалаху показаний особам, які мають імунодефіцит будь-якої етіології і у яких очікується недостатнє вироблення антитіл (неефективність) в результаті вакцинації. До даної групи осіб, в першу чергу, входять люди, які живуть з ВІЛ на останніх стадіях хвороби. Під час прийому хіміопрофілактики такі особи обов’язково мають знаходитися під медичним наглядом;
4) особам груп високого ризику, яким протипоказана вакцинація з будь-яких причин - хіміопрофілактика протягом всього сезону епідемічного підйому захворюваності на грип або під час спалаху показана особам груп високого ризику розвитку ускладнень грипу, яким протипоказана вакцинація.
10. Постконтактна антимікробна хіміопрофілактика менінгококової інфекції показана у випадках тісних контактів з підтвердженим або підозрюваним випадком генералізованої менінгококової інфекції (наприклад, менінгококцемія, менінгококовий менінгіт) в період контагіозності (заразності). Контагіозним (заразним) вважається пацієнт з генералізованою менінгококовою інфекцією за сім днів до появи симптомів та протягом доби після початку антибіотикотерапії.
11. До тісних контактів при менінгококовій інфекції відносяться:
1) проживання в одному приміщенні (квартира, дім) з хворим у період контагіозності (заразності);
2) будь-які контакти в період контагіозності (заразності) хворого протягом перебування в закладах догляду та/або навчання дітей (наприклад, дитячий садочок, школа, ЗСЗ);
3) будь-які контакти з виділеннями з ротоглотки хворого в період його контагіозності (заразності) незахищених слизових оболонок (наприклад, поцілунки, дихання рот в рот, проведення ендотрахеальної інтубації без ЗІЗ органів дихання та очей).
Взяття мазка з ротоглотки або проведення будь-яких медичних маніпуляцій, в результаті яких може відбуватись або відбувається контакт із виділеннями хворого з ротоглотки, за умови використання відповідних ЗІЗ, не має розглядатися як тісний контакт.
12. Схеми постконтактної хіміопрофілактики менінгококової інфекції наведені в додатку 9 до цих Заходів.
13. Відвідувачі можуть бути переносниками інфекційних агентів та причиною спалаху в ЗОЗ та ЗСЗ. Тому в будь-якому ЗОЗ/ЗСЗ має бути впроваджений скринінг відвідувачів. Слід використовувати пасивний та активний скринінги. Пасивний скринінг реалізується шляхом розміщення в загальнодоступних місцях інформаційних матеріалів та нагадувань і є найбільш ефективним в період спалахів інфекційних хвороб. Активний скринінг слід використовувати цілеспрямовано для певних клінічних підрозділів або захворювань. Прикладом активного скринінгу є анкетування для виявлення пацієнтів з підозрою на туберкульоз або обстеження відвідувачів пацієнтів, яких готують до трансплантації кісткового мозку.
14. Необхідність використання бар’єрних ЗІЗ (наприклад, рукавичок, ХЗІА) відвідувачами визначається КІК ЗОЗ/ЗСЗ за результатами оцінки ризиків (наприклад, контагіозності (заразності) захворювання, частоти і тривалості контактів, тяжкості стану пацієнта).
XI. Заходи захисту
1. Заходи захисту, що мають бути впроваджені в ЗОЗ або ЗСЗ діляться на групи:
1) стандартні заходи захисту, яких необхідно дотримуватися при догляді за будь-яким пацієнтом;
2) заходи захисту засновані на недопущенні зараження інфекційним агентом певним шляхом:
контактні;
крапельні;
повітряні.
2. Впровадження стандартних заходів захисту - складова частина ПІІК, що дозволяє попередити передавання та зараження інфекційними агентами, які викликають ІПНМД серед працівників ЗОЗ/ЗСЗ і пацієнтів.
3. Заходи захисту засновані на недопущенні зараження інфекційним агентом повинні використовуватися при догляді за пацієнтами, щодо яких наявна підозра або підтвердження інфікування чи колонізації певним інфекційним агентом, включно з епідеміологічно значимими патогенами, та які вимагають застосування додаткових заходів з ПІІК для ефективного недопущення передавання.
4. Оскільки на момент поступлення або звернення пацієнта за допомогою діагноз невідомий, заходи захисту засновані на недопущення інфікування мають застосовуватися емпірично, в залежності від симптомів захворювання і вірогідних етіологічних чинників. Після встановлення попереднього (клінічного) діагнозу або виключення інфекційної патології, застосовані заходи слід відкоригувати або припинити. Заходи захисту, що мають використовуватися в залежності від симптомів хвороби, наведені в додатку 3 до цих Заходів.
5. Стандартні заходи захисту засновані на припущені, що будь-які рідини організму пацієнта (кров, виділення і секрети), окрім поту, та непошкоджені шкіра і слизові оболонки містять інфекційні агенти, які здатні передаватися.
6. До стандартних заходів захисту відносяться:
1) гігієна рук;
2) використання рукавичок в залежності від методів надання допомоги;
3) використання ХЗІА в залежності від методів надання допомоги;
4) респіраторна гігієна і гігієна кашлю, використання масок в залежності від методів надання допомоги;
5) використання захисних окулярів або щитків в залежності від методів надання допомоги;
6) безпека при виконанні ін’єкцій;
7) використання чистого і безпечного обладнання та інструментарію для надання медичної допомоги;
8) утилізація відходів;
9) очищення приміщень;
10) використання чистої і безпечної білизни.
7. Використання працівниками ЗОЗ/ЗСЗ стандартних заходів захисту під час догляду за пацієнтом визначається характером взаємодії "працівник-пацієнт" та можливими ризиками контакту з кров’ю або іншими біологічними рідинами та/або інфекційними агентами. Для деяких маніпуляцій (наприклад, венепункція) можуть знадобитися лише рукавички, а при інших (наприклад, інтубація трахеї) - рукавички, ХЗІА, респіратор, захисні окуляри або щиток.
8. Навчання, підготовка і обґрунтування необхідності застосування даних правил і практик стандартних заходів захисту критично важливі та мають проводитися в кожному ЗОЗ та ЗСЗ з метою ефективного засвоєння теоретичних матеріалів та відпрацювання практичних навичок.
9. Окрім захисту працівників, стандартні заходи захисту направлені на недопущення інфікування пацієнтів інфекційними агентами, що можуть переноситися на руках, під час виконання процедур.
10. Респіраторна гігієна та етикет кашлю мають застосовуватися всіма працівниками ЗОЗ/ЗСЗ, пацієнтами та особами, які їх супроводжують, при наявності у них будь-яких симптомів респіраторного захворювання (кашель, закладеність або виділення з носа, чхання). Дотримання заходів з респіраторної гігієни та етикету кашлю повинні розпочинатися на вході в ЗОЗ або ЗСЗ.