Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки

відновлення ролі доходів від трудової діяльності працівників як важливого стимулу розвитку виробництва та підвищення трудової активності працюючих та посилення мотивації до праці;

розробку нових підходів до визначення критеріїв бідності громадян;

поступову компенсацію громадянам втрат від знецінення їх заощаджень, перш за все інвалідам, ветеранам війни та праці;

здійснення податкового регулювання доходів громадян шляхом зміни параметрів шкали оподаткування, вдосконалення методології обчислення бази оподаткування, перегляду пільг з оподаткування окремих категорій населення.

Головною метою реформування соціального забезпечення населення є розширення соціальної бази ринкових перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків реформ для найвразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Першочерговими заходами в цій сфері мають бути:

реформування у сфері пенсійного забезпечення та пенсійного страхування, страхування на випадок безробіття;

запровадження медичного страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань;

реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги;

соціальна підтримка сім'ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей і молоді;

соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи;

забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів, створення оптимальних умов для самообслуговування інвалідів;

соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, та членів їх сімей.

1. Процес реформування системи соціального страхування має включати заходи щодо законодавчого, організаційного, фінансового та кадрового забезпечення сфери соціального страхування. У зв'язку з цим необхідно розробити та затвердити Програму реформування системи соціального страхування в Україні. В основу зазначеного реформування мають бути покладені положення Конституції України і Концепції соціального забезпечення населення України.

Даний напрям соціальної політики містить в собі систему прав, обов'язків і гарантій щодо надання соціальних послуг громадянам та матеріального їх забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством.

2. Метою реформування системи соціального страхування населення є:

забезпечення реалізації на основі соціального партнерства та самоврядування застрахованим громадянам (особам) встановленої державної гарантії щодо захисту від соціальних та професійних ризиків, пов'язаних із втратою заробітку, місця роботи, здоров'я, а також ефективного використання страхових коштів під наглядом держави;

створення стабільної фінансової системи за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також надходжень з бюджетних та інших джерел, передбачених законодавством.

При цьому створюються умови для реалізації таких важливих принципів соціального страхування:

відповідальність суспільства і держави за дбайливе ставлення до особистості громадянина та його потреб;

державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

відповідальність страхувальника і страховика за забезпечення прав застрахованих громадян (осіб) та членів їх сімей;

особиста відповідальність застрахованого громадянина за дбайливе ставлення до свого здоров'я і збереження працездатності.

3. Реформування структури соціального страхування залежно від страхового випадку передбачає такі цільові страхові фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування:

пенсійне страхування;

страхування на випадок хвороби, вагітності та пологів із забезпеченням оздоровчих заходів;

медичне страхування;

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності;

страхування на випадок безробіття.

Зазначена структура дозволить здійснити загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України шляхом:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування;

обов'язковості страхування всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також громадян, які постійно виконують свої службові обов'язки на інших передбачених законодавством умовах;

надання права участі у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні особам, які зайняті підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних з наданням соціальних послуг та матеріального забезпечення, обсягах, передбачених законодавчими актами з окремих видів загальнообов'язкового страхування;

солідарності і субсидування;

цільового використання коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

4. Буде здійснено перерозподіл відповідальності за соціальне забезпечення громадян між державою, роботодавцями та працівниками.

Передбачається, що основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування мають бути внески роботодавців і застрахованих осіб. Співвідношення платежів визначатимуться залежно від виду страхування.

Реформування системи соціального страхування населення здійснюватиметься поступово в міру розширення персоніфікації обліку страхових коштів з окремих видів страхування, прямої заінтересованості застрахованих громадян (осіб) у формуванні страхових коштів за рахунок власних внесків і організації ефективного контролю за витратами страхових сум. Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Застраховані особи, які самостійно забезпечують себе роботою, сплачують внески у розмірі тарифу, встановленого законом для відповідного виду страхування.

Для реформування соціального страхування буде розроблено відповідну нормативну базу, яка регулюватиме правові, економічні та організаційні основи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У зв'язку з цим потребує прискорення прийняття Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та відповідних законів про окремі види страхування.

1. В пенсійному забезпеченні громадян виникли проблеми, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсії; розмір пенсії не відповідає трудовому внеску протягом працездатного періоду; заборгованість із виплати пенсій; при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення окремі категорії працівників мають значні переваги та пільги в пенсійному забезпеченні; економічне становище, яке склалося в державі, фінансовий стан підприємств обумовили несвоєчасну сплату внесків на пенсійне забезпечення, що призвело до заборгованості з виплати пенсій; за рахунок страхових внесків проводиться фінансування окремих видів виплат, не пов'язаних з трудовою діяльністю.

В діючій у даний час пенсійній системі покладено принцип страхування, але при цьому він реалізований незначною мірою і по суті система носить адміністративно-розподільчий характер. Все це в комплексі викликає необхідність проведення корінних реформ у пенсійному забезпеченні.

Пенсійна реформа насамперед спрямована на відновлення пенсій як виплат, пов'язаних з трудовим вкладом, і встановлення диференційованого підходу у визначенні розміру виплат, залежно від тривалості страхового стажу і розміру внесків у Пенсійний фонд України.

2. Основними передумовами вирішення проблем пенсійного забезпечення є:

економічна стабілізація і економічне зростання, що дозволить забезпечити поступове підвищення мінімальної пенсії до рівня прожиткового мінімуму;

сприяння пенсійної реформи економічному зростанню, зменшенню демографічного тягаря, перегляду окремих положень чинного законодавства щодо пільг із дострокового виходу на пенсію;

цільове використання коштів Пенсійного фонду України і недопустимість їх відволікання на інші видатки, не пов'язані з пенсійним забезпеченням громадян за рахунок страхових внесків;

раціональне використання коштів Пенсійного фонду України, що стосується, в першу чергу, зміни тарифу за доставку пенсії;

перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності з визначенням розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат;

персоніфікація обліку пенсійних страхових внесків у Пенсійний фонд України.

3. У процесі реформування пенсійної системи передбачається перейти до пенсійного забезпечення на страховій основі із встановленням таких видів пенсій:

трудової - за рахунок страхових внесків, а для певних категорій (військовослужбовці, державні службовці тощо) - з державного бюджету;

соціальної, що фінансуватиметься з місцевого бюджету;

додаткової, яка забезпечуватиметься інститутами недержавного пенсійного страхування.

На перехідний період інститут соціальних пенсій буде доповнюватися залежно від сукупного сімейного доходу адресними виплатами: соціальними виплатами з місцевих бюджетів, державною допомогою.

Розвиток додаткового пенсійного страхування розглядається як перспективна форма соціального самозахисту громадян похилого віку. Побудована на чіткій законодавчій базі робота недержавних пенсійних фондів дозволить цивілізованими засобами підтримувати звичайний рівень життя.

4. Для забезпечення проведення пенсійної реформи необхідно:

розробити та прийняти Програму пенсійної реформи;

завершити роботу над законопроектом про обов'язкове державне пенсійне страхування;

підготувати законопроект про запровадження персоніфікованого обліку сплати внесків по кожному застрахованому та про юридичні наслідки несплати юридичними та фізичними особами обов'язкових платежів (внесків) у Пенсійний фонд України;

внести зміни і доповнення до чинних законодавчих актів, які регулюють питання пенсійного забезпечення громадян, з метою приведення їх у відповідність із положеннями Програми пенсійної реформи;

завершити роботу над проектом закону про недержавні пенсійні фонди .

1. Основним змістом реформ системи соціальної допомоги буде поглиблення адресної соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, в першу чергу непрацездатних громадян, на основі врахування матеріального становища сімей, підвищення ефективності використання фінансових коштів, що виділяються для соціальних потреб, удосконалення існуючої системи надання допомоги, вироблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, заміни системи пільг окремим категоріям населення на адресну цільову допомогу. Концентрація зусиль буде зосереджена на послідовній реалізації заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального обслуговування населення, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту.

Вироблення нових диференційованих підходів до реалізації права на соціальний захист та обслуговування непрацездатних громадян здійснюватиметься виходячи з індивідуальних потреб та їх матеріальної забезпеченості.

2. Пріоритетним напрямом роботи буде соціальне обслуговування в нестаціонарних установах, дальший розвиток мережі установ по наданню соціальної допомоги, створення в кожному районі, місті, районі міста на базі діючих відділень соціальної допомоги територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Розробка коротко- та довгострокових програм надання натуральної допомоги одиноким непрацездатним громадянам у вигляді продуктів харчування, одягу, взуття, палива, медикаментів тощо, розрахованих на конкретні її види та на категорії малозабезпечених громадян. Здійснюватиметься будівництво спеціальних житлових будинків для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового призначення. Передбачається забезпечення розвитку підсобних сільських господарств при будинках-інтернатах системи соціального захисту населення з метою повного стовідсоткового задоволення потреби підопічних цих установ в основних продуктах харчування власного виробництва.

Для високооплачуваних верств населення буде запроваджено систему платних соціальних послуг для розширення кола послуг, підвищення їх якості, більш повного врахування індивідуальних особливостей людини.

Впорядковуватиметься система діючих пільг і компенсацій, підвищуватиметься їх обгрунтованість, збільшуватимуться розміри допомоги тим, хто найбільше потребує підтримки.

3. В даний час соціальна допомога у більшості випадків призначається і виплачується без урахування доходу сім'ї, безадресне. У зв'язку з цим різні види допомоги і компенсацій одержують багато громадян, хоч реально потребують допомоги перш за все громадяни з мінімальними доходами.

Метою реформування соціальної допомоги має стати розроблення механізму надання соціальної допомоги і компенсаційних виплат, що забезпечить допомогу сім'ям і окремим громадянам, які її потребують; підвищення обгрунтованості соціальної допомоги з точки зору її адресної направленості; вдосконалення механізму фінансування соціальної допомоги та компенсаційних виплат; забезпечення ефективного контролю та обліку грошових потоків, визначених для цих виплат; удосконалення системи організації та управління соціальними виплатами.

Удосконалюватиметься механізм надання населенню житлових субсидій. З метою спрощення процедури їх призначення впроваджуватимуться розрахункові норми житлово-комунальних послуг залежно від кількості осіб, які проживають на даній жилій площі.

Водночас із спрощенням механізму надання населенню субсидій буде запроваджена система контролю, що передбачатиме перевірку поданої громадянами інформації та обгрунтованість надання їм допомоги. Буде вжито заходів щодо використання відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів про доходи громадян, які потребують допомоги.

4. Реформування системи соціальної допомоги здійснюватиметься шляхом удосконалення діючої системи надання соціальної допомоги і компенсаційних виплат та розроблення єдиних принципів і критеріїв надання різних видів допомоги. При визначенні розмірів соціальної допомоги враховуватиметься матеріальна забезпеченість сім'ї та вартісна величина межі малозабезпеченості.

Формування регіональної соціальної політики проводити на єдиній державній правовій основі, що забезпечуватиме реалізацію прав і інтересів кожного громадянина. Розвиток та вдосконалення систем надання грошової і натуральної допомоги малозабезпеченим категоріям громадян здійснюватиметься регіональними та місцевими органами виконавчої влади. Недержавні структури злучатимуться до надання соціальних послуг найвразливішим верствам населення.

5. Необхідно поглибити всебічне вивчення цілісного уявлення про бідність, її критеріїв та вимірів з урахуванням світового досвіду. Це дасть можливість запобігати розповсюдженню бідності в Україні та ліквідувати причини, що ЇЇ породжують, знизити рівень соціальної напруженості в суспільстві.

З метою відслідковування бідності та спостереження за сім'ями і громадянами, які мають недостатні для життєдіяльності доходи, створити систему моніторингу соціально-трудових процесів, надавши їй статус державної програми. Налагодити систему обстеження сімей і громадян з низькими доходами, що дасть можливість оперативно приймати рішення, спрямовані на посилення соціального захисту відповідних верств населення, та оцінювати їх ефективність.

6. Для забезпечення реформування системи надання соціальної допомоги необхідно розробити і прийняти закон про соціальну допомогу, що дасть можливість створити надійну правову і економічну основу для підвищення її ефективності.

7. Створюватимуться умови для соціально-трудової реабілітації інвалідів, повернення їх до повноцінного життя.

Розширення мережі спеціалізованих навчальних закладів для дітей-інвалідів, студентів-інвалідів, кола спеціальностей та спеціалізацій, за якими буде здійснюватись освітньо-професійна підготовка дітей-інвалідів, забезпечить додаткові гарантії медичної, трудової, соціальної реабілітації та адаптації дітей-інвалідів, дітей - жертв екологічних і техногенних катастроф, створить передумови удосконалення правового захисту дитинства.

Крім того, буде розроблено програму державної підтримки громадських об'єднань інвалідів і спеціалізованих підприємств, які використовують працю інвалідів. Здійснюватиметься робота по забезпеченню умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів у всіх сферах життя, а також створюватимуться оптимальні умови для самообслуговування інвалідів та діяльності їх громадських об'єднань.

Будуть здійснені заходи щодо реструктуризації і переозброєння протезно-ортопедичних підприємств з метою створення вітчизняного виробництва сучасних засобів реабілітації інвалідів та повного забезпечення потреби в них, створюватимуться умови для розширення мережі протезно-ортопедичного обслуговування інвалідів вдома.

1. Надалі розвивати систему життєзабезпечення та соціального обслуговування ветеранів війни та праці шляхом надання передбачених законодавством пільг і гарантій та нових видів компенсацій і допомоги в галузях:

забезпечення медичним обслуговуванням, медикаментами та санаторно-курортним лікуванням;

забезпечення зручним благоустроєним житлом та комунальними послугами;

створення економічних умов для безперешкодного користування громадським транспортом та забезпечення транспортними засобами особистого користування відповідно до чинного законодавства, надання інших засобів пересування;

розширення зв'язків з державними органами та громадськими організаціями держав - учасниць СНД з метою вдосконалення пільг, передбачених міжнародними угодами;

надання пільгових послуг при похованні та інших пільг і переваг.

2. Розробити програму державної підтримки ветеранів війни, праці та реабілітованих громадян.

3. Запровадити адресність пільг ветеранам війни та праці, упорядкувати систему соціальних гарантій (медичні, комунальні, санаторно-курортні послуги).

4. Удосконалювати систему фінансового контролю за ефективним використанням коштів, виділених на реалізацію законів про соціальний захист ветеранів. У складі контрольних органів праці створити правову інспекцію соціального захисту ветеранів війни та праці.

5. Здійснити заходи щодо удосконалення законодавства про соціальний захист ветеранів війни та праці. Подати пропозиції про законодавче врегулювання питань соціального захисту жертв другої світової війни, деяких етнічних груп, депортованих в роки війни. Завершити роботу щодо розробки та вдосконалення підзаконних актів про соціальний захист ветеранів.

1. В Україні значна увага приділяється розв'язанню проблем сім'ї, жінок, дітей і молоді. В даний час в Україні з 14 млн. сімей 2,4 млн. - молоді сім'ї. Чисельність дітей становить 12,2 млн. - майже четверту частину всього населення.

У державі діє розгалужена мережа надання малозабезпеченим сім'ям грошової та натуральної допомоги, введено цільові житлові субсидії для малозабезпечених сімей на утримання житла і оплату комунальних послуг.

Проте діюча система соціальної допомоги сім'ям, жінкам, дітям і молоді не завжди ефективна. Більшість сімей, особливо багатодітних та неповних, мають невеликі доходи і не забезпечені мінімальними засобами для прожиття.

Потрібна більш гнучка і оптимальна система соціального захисту, яка сприяла б переорієнтації політики державної соціальної допомоги на створення необхідних умов, за яких малозабезпечені сім'ї одержали б змогу вийти з кризового становища власними силами, особливо молоді. Така організація соціального захисту дозволить скоротити кількість сімей, яким надається допомога державою, і за рахунок цього суттєво збільшити розміри матеріальної підтримки сім'ям, які дійсно її потребують. Пріоритет повинен бути наданий активним формам підтримки сім'ї (додатковому навчанню, перекваліфікації, працевлаштуванню).

2. З метою розв'язання найгостріших проблем сім'ї, дітей, молоді передбачається:

підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів про охорону дитинства, про молодіжні та дитячі громадські організації, про соціальну роботу з молоддю та дітьми в Україні;

розробити державну програму розвитку молодіжного бізнесу в Україні, яка б передбачала організаційну, фінансову, кредитну підтримку молодих підприємців;

завершити створення Фонду, сприяння молодіжному житловому будівництву та забезпечити відкриття регіональних відділень Фонду з метою вирішення житлової проблеми молоді, молодих сімей та проблем молодіжної зайнятості шляхом створення додаткових робочих місць;

забезпечити реалізацію національних програм "Діти України", "Планування сім'ї", "Освіта" ("Україна XXI століття"). Довгострокової програми поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства (431-92-п ); розробити програму "Молодь України".

1. Аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася 26 квітня 1986 року, - одна з найтяжчих трагедій XX століття, наслідки якої позначатимуться на житті кількох поколінь. Характер і масштаби аварії зумовили необхідність розв'язання нових надзвичайно складних проблем щодо оцінки характеру і рівнів радіоактивного забруднення середовища та його впливу на екосистему і здоров'я людей, евакуації населення з найбільш уражених радіацією територій та забезпечення їх житлом, щодо охорони здоров'я населення, яке постраждало від наслідків аварії, забезпечення стабілізації стану об'єкту "Укриття", _ підтримання достатнього рівня безпеки та перетворення його в екологічно безпечну систему, дезактивації забруднених територій, очищення водних джерел, забезпечення населення чистими продуктами тощо.

Чорнобильська катастрофа призвела до радіоактивного забруднення 50,0 тис. кв. км території України, на якій було розташовано 2294 населених пункти і проживало 2,6 млн. осіб, у тому числі 1 млн. дітей.

Через високий рівень забруднення з користування вилучено 180 тис. гектарів ріллі і 157 тис. гектарів лісів.

Екологічний вплив Чорнобильської катастрофи поставив державу перед необхідністю розв'язання цілого ряду нових надзвичайних проблем, що стосуються практично всіх сфер суспільного життя.

Враховуючи довготривалий характер наслідків аварії, необхідність координації дій багатьох державних і недержавних громадських організацій, а також значних коштів для реалізації державної політики щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і захисту населення від її впливу, були визначені пріоритети у фінансуванні заходів щодо Їх ліквідації.

Найбільш вагому частку становлять видатки на соціальний захист громадян, у тому числі на попередження ризику втрати здоров'я.

З метою забезпечення належного обліку протерпілих, здійснення контролю за станом їх здоров'я створено єдину інформаційну систему державного обліку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На 1 січня 1997 року чисельність населення, яке проживає на території, що зазнала радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, становить близько 2,4 млн. чоловік.

Для надання психологічної допомоги потерпілим і кадрового забезпечення в утворених центрах соціально-психологічної реабілітації дітей і підлітків проводиться підготовка педагогів-психологів, а для надання необхідної кваліфікованої медичної допомоги населенню, яке проживає на радіоактивно забруднених територіях, - підготовка медичного персоналу.

Соціальний захист громадян регулюється Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Розроблено Національну програму мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 1997-2000 роки.

Разом з тим на період до 2000 року очікується дальше зростання чисельності інвалідів у зв'язку з погіршенням стану здоров'я постраждалого населення, збільшення кількості дітей, яких визнано постраждалими через одержання підвищеної дози опромінення щитовидної залози, та тих, які народжуються від батьків, що належать до категорії постраждалих, а також у зв'язку з віднесенням до постраждалих осіб, які працювали за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці, пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

2. Реформування системи соціального захисту всіх категорій постраждалих передбачає створення умов нормального функціонування систем соціального життєзабезпечення. Суть реформи полягає у створенні надійної системи державних соціальних гарантій для всіх категорій постраждалих та зміні технології соціальної безпеки населення, для чого необхідно:

запровадити, враховуючи економічні можливості держави, відповідні законодавчі та організаційні механізми;

визначити реальні розміри соціальних гарантій постраждалим від Чорнобильської катастрофи та встановити відповідальність за їх виконання.

Для забезпечення реалізації Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" необхідно:

завершити перереєстрацію громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

створити систему єдиного Державного реєстру постраждалих;

привести у відповідність із законодавством межу зон радіоактивного забруднення;

вилучити з переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивно забруднених територій, населені пункти, які не відповідають передбаченим законодавством показникам для визначення категорій цих зон;

розробити регіональні програми соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

прискорити прийняття та реалізацію Національної програми з мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 1997-2000 роки;

завершити у 1998 році переселення громадян за їх бажанням із зони безумовного (обов'язкового) відселення.

1. В Україні здійснюється військова реформа та реформування органів внутрішніх справ і підпорядкованих їм внутрішніх військ, внаслідок чого проводиться їх скорочення. Звільнювані та звільнені у запас або відставку військовослужбовці і працівники органів внутрішніх справ потребують соціальної адаптації та професійної переорієнтації в умовах ринкової економіки. На ринку праці їм доводиться конкурувати з фахівцями, які мають схожі характеристики за освітою й професійною кваліфікацією.

Соціальний захист цих категорій громадян здійснюється згідно з Законами України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про міліцію", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", Указом Президента України "Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту", Комплексною програмою соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.

Разом з тим не зменшується гострота проблем, пов'язаних із житловим забезпеченням колишніх військовослужбовців, залишаються звуженими можливості їх працевлаштування та медичного обслуговування. Значна кількість військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, потребують реабілітації.

2. З метою створення звільнюваним у запас або відставку військовослужбовцям та працівникам органів внутрішніх справ умов для адаптації до ринкової економіки передбачається організація їх перепідготовки та працевлаштування як в державному, так і в недержавному секторі економіки. Будуть визначені заклади освіти, на базі яких здійснюватиметься навчання цих категорій громадян, створюватимуться умови для відновлення здоров'я та забезпечення житлом.

3. Для досягнення цій мети передбачається:

розгорнути формування системи комплексної психологічної і медичної реабілітації військовослужбовців, звільнених у запас та відставку колишніх працівників органів внутрішніх справ, які постраждали під час проходження служби;

проводити ці заходи на базі існуючих закладів соціального забезпечення;

забезпечити працевлаштування звільнених у запас із строкової служби;

створити умови для забезпечення житлом звільнених у запас або відставку військовослужбовців, які його не мають, чи надання позачергово земельної ділянки для житлового будівництва;

розгорнути мережу центрів перекваліфікації та професійної підготовки як державного, так і недержавного підпорядкування з метою адаптації звільнених військовослужбовців до умов цивільного життя.

Для забезпечення проведення у життя державної політики щодо захисту прав споживачів постійно здійснюються профілактичні заходи, в ході яких виявляється, що у 85-90 відсотків господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг порушуються законодавче визначені права споживачів. Бракується третина товарів (від перевіреної кількості) як таких, що не відповідають вимогам нормативних документів чи є небезпечними для життя і здоров'я громадян, встановлюються масові порушення правил торговельного обслуговування та порядку надання послуг.

Гострота зазначених проблем вимагає посилення впливу на ці негативні процеси з боку держави, удосконалення і поглиблення державної політики щодо захисту прав споживачів.

З метою пом'якшення негативних тенденцій на споживчому ринку України, послаблення соціальної напруженості у суспільстві передбачається:

підвищити ефективність контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, у тому числі за рахунок збільшення кількості комплексних перевірок господарюючих суб'єктів, що здійснюють оптові поставки товарів на територію України, за участю правоохоронних органів, податкової адміністрації, інших органів контролю і нагляду;

здійснювати жорсткий контроль за забезпеченням господарюючими суб'єктами споживачів у сфері обслуговування населення необхідною інформацією про товари (роботи, послуги), що дає можливість Їх компетентного вибору;

підвищити ефективність контролю за якістю товарів народного споживання, особливо продовольчих, за рахунок більш широкого їх дослідження лабораторними методами;

встановити адміністративну відповідальність за обман споживачів, вчинений у невеликих розмірах;

для забезпечення надходження на територію України товарів належної якості та безпечних для життя і здоров'я громадян підготувати проект нормативного акта про порядок надходження товарів на територію України;

активізувати роботу по наданню практичної допомоги споживачам в разі порушення їх прав, а також по роз'ясненню норм і положень Закону України "Про захист прав споживачів";

підготувати законопроект про внесення змін і доповнень до Закону України "Про захист прав споживачів", яким передбачити встановлення відповідальності господарюючих суб'єктів сфери виробництва товарів народного споживання за порушення законодавства про захист прав споживачів; визначення відповідальності виробника, продавця, виконавця у вигляді штрафу на користь споживача за прострочку виконання вимог щодо усунення недоліків товару протягом гарантійного терміну та інші;

сприяти розвитку та діяльності громадських організацій споживачів.

Створення умов для інтелектуального, духовного і фізичного розвитку громадян України є однією з основних функцій держави. Тому реформування гуманітарної сфери спрямоване, насамперед, на збереження і використання позитивного вітчизняного та світового досвіду, його поміркованого трансформування відповідно до умов ринкових перетворень в економіці.

Для здійснення заходів гуманітарної політики необхідне організаційне та фінансове забезпечення діяльності галузей охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, розвитку міжнаціональних та міжконфесійних відносин, проведення соціально-орієнтованих досліджень. Головними мають бути такі напрями: впровадження нових підходів до ефективного і доступного для всіх громадян України медичного обслуговування; створення умов для переходу до обов'язкової повної загальної освіти; створення цілісної системи ефективного використання національного інформаційного простору, запобігання розпаду соціальної сфери.

Освіта є основою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика в освітній галузі визначена Конституцією України, Законом України "Про освіту", Указом Президента України "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні", національними програмами "Освіта", ("Україна XXI століття"), "Діти України".

Освіта є соціальним інститутом, через який проходить кожна людина, набуваючи при цьому рис особистості, фахівця і громадянина. Завдяки діяльності вчителя реалізуються конституційне право громадян України на здобуття повної загальної середньої освіти та державна політика у створенні інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку вітчизняної науки, техніки і культури.

У зв'язку з економічним становищем України система освіти продовжує функціонувати у складній і соціальне напруженій обстановці. Законодавчі положення та інші державні рішення реалізуються із значним відставанням. Ця галузь за структурою та обсягами підготовки кадрів сформувалася в інших соціально-економічних умовах і не відповідає вимогам ринкових перетворень та бюджетним можливостям України.

З метою дальшого розвитку освіти та підвищення інтелектуального і культурного потенціалу держави передбачається:

забезпечити виконання вимог Конституції України щодо обов'язкової повної загальної середньої освіти;

розробити комплексну програму структурного реформування галузі, виходячи з наявних бюджетних можливостей та необхідності збереження визначальних якісних характеристик навчання та виховання молоді, підготовки та перепідготовки кадрів в державі;

сприяти розвитку гуманітарних наук як ефективного інструментарію прогнозування соціальних процесів і явищ та впровадження соціальне орієнтованої політики держави;

здійснити комплекс заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, вільного розвитку і використання російської мови та інших мов національних меншин;

розробити та запровадити на основі аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду, результатів експериментальних досліджень державні освітні стандарти загальної середньої освіти та базовий навчальний план середнього навчального закладу;

запровадити ступеневу підготовку за всіма напрямами вищої освіти;

удосконалити мережу державних вищих навчальних закладів шляхом їх укрупнення та перепрофілювання;

упорядкувати мережу навчальних, закладів вищої та післядипломної освіти, поєднавши галузевий принцип її організації з широкою міжгалузевою та регіональною кооперацією з урахуванням соціально-економічного розвитку та потреб держави в конкурентоспроможних фахівцях відповідної кваліфікації;

внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів про загальну середню освіту та про вищу освіту.

У галузі загальної середньої освіти:

спільно з управліннями освіти обласних держадміністрацій забезпечувати загальнодоступну обов'язкову повну середню, в тому числі безоплатну освіту в межах державних освітніх стандартів на всіх ступенях відповідно до вимог Конституції України;

сприяти збереженню і розвитку мережі середніх навчальних закладів різних форм власності, у тому числі і недержавних;

удосконалювати державну систему оцінки якості і контролю діяльності навчальних закладів всіх типів і видів власності, включаючи ліцензування, атестацію та акредитацію;

сприяти навчанню здібних та обдарованих дітей, створенню для них відповідної бази та матеріально-побутових умов;

удосконалювати механізм управління освітою, підтримувати регіональні програми розвитку освіти.

В галузі професійно-технічної освіти:

здійснити відповідно до перспективних змін ринку праці структурне реформування професійно-технічної освіти;

розробити та впровадити Перелік інтегрованих професій для підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах;

організувати впровадження в навчальних закладах професійно-технічної освіти нових технологій підготовки фахівців для підприємницької діяльності.

В галузі вищої освіти:

проаналізувати характеристики потенціалу навчальних закладів вищої, післядипломної освіти та кадрового забезпечення у регіонах;

переглянути та впровадити перелік напрямів та спеціальностей підготовки, перепідготовки фахівців на основі їх інтеграції з урахуванням державного замовлення та галузево-регіональних потреб духовно-інтелектуального та матеріального виробництва, кон'юнктури ринку праці;

відкрити нові спеціалізації перепідготовки фахівців для роботи в нових господарських утвореннях і ринкових інфраструктурних ланках малого підприємництва, приділивши особливу увагу молоді та незайнятому населенню;

впроваджувати шляхом ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів механізм соціального захисту населення від неякісного навчання.

В галузі науки основні напрями і заходи соціальної політики мають бути спрямовані на збереження і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства.

Розвиток науки відбувається в умовах недостатньої визначеності науково-технічної, інноваційної політики держави, недосконалої законодавчої бази. Відбувається скорочення наукоємних виробництв, зменшення частки освоєння прогресивних науково-технічних розробок.

Основними напрямами забезпечення соціальної політики держави у сфері науки є:

визначення потреб держави у сфері науки та формування інтелектуального потенціалу суспільства, проведення відповідних прогнозних оцінок з метою забезпечення пріоритетного розвитку цієї сфери;

надання переваг у державній підтримці тим установам та колективам, які спроможні вирішувати завдання національних пріоритетів розвитку науки і технологій;

вирішення питань формування наукових кадрів, нової системи їх оцінки, стимулювання підвищення кваліфікації науковців і престижності цієї професії шляхом удосконалення системи оплати праці та пенсійного забезпечення наукових працівників;

здійснення державної підтримки незалежних науковців, винахідників, інженерів;

підвищення статусу науки у суспільстві, формування у масовій свідомості позитивного сприйняття науки (довіра до наукових результатів, подолання антиінтелектуальних настроїв серед населення, престиж науково-технічної діяльності).

За останні роки в Україні значно погіршилась демографічна ситуація. Знижується тривалість життя, зменшується рівень народжуваності.

Депопуляція в державі набула стійкого характеру і супроводжується погіршенням якісних характеристик здоров'я населення. Репродуктивне здоров'я населення перебуває в стані кризи. Не зменшується материнська смертність, особливо серед сільських жінок.

Для України характерний високий порівняно з іншими країнами рівень інвалідності населення, насамперед у промислових регіонах та тих, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Спостерігаються спалахи небезпечних інфекційних захворювань. Поширюються наркоманія і токсикоманія. Збільшується кількість хворих на психічні розлади.

В умовах економічної кризи, докорінної зміни системи господарювання та дефіциту державного бюджету існуючі системи фінансування галузі та організації надання медичної допомоги, які зорієнтовані на управління в системі охорони здоров'я, не забезпечують надання медичної допомоги та підтримання санітарно-епідеміологічного благополуччя населення відповідно до Конституції України.

У 1997-2000 роках реформування системи охорони здоров'я спрямовуватиметься на забезпечення доступності медичної та медико-санітарної допомоги для всього населення країни; ефективне використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів; поліпшення якості медичного обслуговування шляхом введення його стандартів; забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення; захист прав пацієнта на отримання своєчасної та якісної медичної допомоги; соціальний захист лікаря щодо нещасних випадків, які можуть виникати у процесі надання медичної допомоги та профзахворювань.

Реформування галузі продовжуватиметься за такими принципами:

децентралізація управління;

збереження основних позицій державної системи охорони здоров'я, впровадження ринкових механізмів регулювання і функціонування галузі, фінансування лікувальних закладів відповідно до обсягу і якості послуг, що надаються.

Визначення пріоритетів першочергового фінансування:

1) швидка і невідкладна допомога;

2) медична допомога жінкам при вагітності та пологах і дітям; пільговим категоріям населення; при інфекційних та паразитарних захворюваннях, у тому числі при туберкульозі та СНІДІ; онкологічним хворим; при складних формах психічних розладів, наркоманії, цукровому діабеті;

3) первинна медико-санітарна допомога:

створення ринку медичних послуг та введення додаткових платних послуг як альтернативного джерела фінансування медичних закладів; проведення акредитації закладів охорони здоров'я для визначення видів діяльності та послуг за програмами обов'язкового та добровільного медичного страхування, введення стандартів якості та обсягів медичної допомоги і послуг;

структурна перебудова галузі з переорієнтацією на надання населенню первинної медико-санітарної допомоги;

перехід до надання медичної допомоги за принципом сімейного лікаря, лікаря загальної практики;

формування єдиного медичного простору незалежно від підпорядкування та форм власності закладів, що надають медичну допомогу, в тому числі швидку;

забезпечення вільного вибору громадянами лікувального закладу і лікаря, захист прав пацієнта на одержання своєчасної і якісної медичної допомоги;

проведення єдиної державної політики у визначенні обсягів та методики підготовки медичних кадрів для системи охорони здоров'я, концентрації такої підготовки в межах одного органу виконавчої влади, що дасть змогу здійснювати контроль за її якістю та рівнем;

удосконалення системи організації наукових досліджень, орієнтованих на вирішення нагальних проблем охорони здоров'я, розроблення та введення економічних важелів і форм як впровадження їх результатів, так і самої наукової діяльності, забезпечення правового захисту інтелектуальної власності;

удосконалення державної санітарно-епідеміологічної служби, впровадження сучасних форм організації санітарно-епідеміологічного нагляду, гігієнічної та епідеміологічної експертизи, моніторингу стану здоров'я населення і навколишнього природного середовища;

розробка механізму реалізації законодавчих актів щодо медичного страхування громадян;

4) реформування охорони здоров'я згідно з зазначеними напрямами потребує розроблення відповідної законодавчої та нормативної бази.

Для цього необхідно прийняти закони про медичне страхування громадян, про медико-санітарну допомогу населенню, про захист населення від інфекційних хвороб, про психіатричну допомогу, про захист прав пацієнта, про трансплантацію органів і тканин, про курорти, про внесення змін та доповнень до законодавства України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення".

Реалізація запропонованих заходів дасть змогу підвищити якість медичного обслуговування, знизити захворюваність і смертність населення, поліпшити епідеміологічну ситуацію в державі.

В умовах радикальних економічних перетворень в основному вдалося зберегти створений раніше культурний потенціал, мережу закладів та установ культури і мистецтв. Розпочалися процеси становлення недержавних організацій культури. Українська культура заявила про себе на світовому ринку культурних цінностей. Одержана митцями творча свобода активізувала пошуки в різних жанрах та стилях. Відбуваються процеси консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій, культури, мови.

Разом з тим в умовах недостатності бюджетного фінансування, нерозвиненості механізмів альтернативного позабюджетного фінансування культури, низької ефективності використання наявних коштів суттєво погіршився матеріально-технічний стан установ культури і мистецтв, кінемотографії, знизився рівень культурного обслуговування населення. Працівники сфери культури опинилися серед найменш соціально захищених верств населення. Процесам формування єдиного духовного простору, утвердження гуманістичних цінностей, високої моралі, національної самосвідомості та патріотизму дедалі частіше протистоять імпортовані з-за кордону агресивні й спрощені форми масової культури.

Розвиток української культури, а відтак й принципи реалізації її державної політики базуються на таких загальновизнаних демократичних засадах:

самоцінність, незалежність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;

створення єдиного національного культурного простору як одного з найважливіших факторів у справі розбудови української державності;

забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя;

надання гарантій свободи творчості, можливостей активної участі громадян, і особливо молоді, в культурних процесах, загального доступу до культурних надбань;

підтримка високопрофесійної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, на противагу політичній чи комерційній кон'юнктурі;

збереження національної культурної спадщини (пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота щодо дальшого розвитку традиційних культур народів, які населяють Україну;

створення та утримання зусиллями держави та місцевого самоврядування базових елементів культурно-мистецької інфраструктури;

формування сприятливого економіко-правового режиму щодо функціонування культурно-мистецьких закладів незалежно від відомчого підпорядкування чи форм власності;

застосування економічних стимулів для залучення у сферу культури недержавних надходжень.

В ході реалізації програми соціальної політики у сфері культури основний наголос має бути зроблено на підвищення ефективності використання виділених фінансових ресурсів, створення умов для часткового самофінансування закладів культури, насамперед шляхом залучення недержавних коштів, концентрацію засобів на підтримку об'єктів, внесених до списку світової культурної та природної спадщини і занесених до державного реєстру національного культурного надбання.

Одночасно передбачається забезпечити доступність користування послугами закладів та установ культури і мистецтв для малозабезпечених верств населення та найбільш соціально вразливих категорій громадян шляхом визначення переліку послуг, що надаються безкоштовно або на пільгових умовах.

Процес реформування культурної сфери має включати подальші заходи, з урахуванням специфіки галузі та конкретних закладів культури:

створення нової правової бази культури та суміжних сфер суспільного життя, які б відповідали сучасним світовим вимогам та національним особливостям;

реорганізацію майнових та фінансово-господарчих взаємин у культурній сфері з метою їх приведення у відповідність із загальними напрямами суспільно-економічних реформ;

формування системи заохочення щодо зміцнення мережі недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фундацій, професійних гільдій, виконавчих колективів тощо), яка забезпечуватиме здоровий розвиток культури через розмаїття творчих, господарчих, адміністративно-правових форм існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою;