Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки

утвердження режиму здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, національної мистецької продукції для забезпечення конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Водночас мають бути проведені конкретні заходи з виразною соціальною спрямованістю:

модернізація бібліотечної мережі для забезпечення доступності бібліотечних фондів для всіх громадян України;

удосконалення системи підтримки і розповсюдження кращих зразків масової художньої продукції, в першу чергу виробів народних майстрів і традиційних промислів;

модернізація системи культурно-дозвільних закладів у сільській місцевості;

налагодження дієвого моніторингу стану пам'яток історії та культури, схоронності музейного фонду України.

1. В Україні здійснюються заходи щодо розвитку фізичної культури, спорту, відпочинку і туризму. Розроблені та затверджені Кабінетом Міністрів України Державні тести і нормативні оцінки фізичної підготовки населення, встановлені державні вимоги до системи фізичного виховання у навчальних закладах.

В 1996 році вперше в історії Олімпійських ігор збірна команда України взяла участь у змаганнях окремою командою. Спортсмени України постійно беруть участь у змаганнях на чемпіонатах світу та Європи.

Реалізація положень Закону України "Про туризм" сприяє розвитку туристичної індустрії в напрямі перетворення її в ефективну галузь національної економіки. Основна увага приділялась розвитку в'їзного туризму як найбільш економічно вигідного. Зростає кількість вітчизняних туристів. Створюються умови для розвитку внутрішнього туризму та відпочинку населення. З метою координації галузі було створено Національну раду туризму, розроблено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року, створено банк статистичних даних галузі, що дозволило увійти з цією інформацією до міжнародних туристичних довідників і каталогів.

Проте з'явилися тенденції до зниження рівня фізичного виховання і організації фізкультурно-оздоровчої роботи у навчальних закладах. Лише 10-12 відсотків дітей і підлітків є абсолютно здоровими, 40 відсотків школярів і 50 відсотків студентів мають низький рівень фізичної підготовки. Кожний четвертий випускник середнього загальоосвітнього навчального закладу за станом здоров'я не був призваний на військову службу.

Залишається складною ситуація в управлінні фізкультурно-оздоровчою роботою за місцем проживання населення. В даний час фізкультурно-спортивні клуби підпорядковані різним організаціям, що знижує ефективність їх роботи.

Не все зроблено щодо збереження і розвитку курортів, лікувально-оздоровчих закладів, доступності та ефективності лікування, щодо поліпшення туристично-оздоровчої роботи серед дітей, підлітків і молоді, виготовлення та розповсюдження спортивно-туристичного інвентаря і спорядження, розвитку матеріальної бази туризму.

2. Державна політика в сфері фізичної культури, туризму, санаторно-курортній сфері буде спрямована на створення сучасної індустрії відпочинку і здоров'я, яка б забезпечувала поліпшення здоров'я населення. З цією метою буде підвищуватися рівень фізкультурно-оздоровчої і профілактичної роботи з населенням, особливо молоддю.

Розв'язуватиметься проблема збереження і розвитку мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, створюватимуться групи початкової підготовки на базі загальоосвітніх шкіл, дитячих садків, клубів за місцем проживання тощо.

Здійснюватиметься робота, спрямована на зміцнення в державі фізичної культури і спорту, реалізацію Програми розвитку Олімпійського руху та заходів щодо підготовки збірної команди України до XVIII зимових, XXVII літніх Олімпійських та чергових Параолімпійських ігор.

Активізуватиметься діяльність лікувально-оздоровчих закладів, проводитиметься робота щодо збереження і розвитку курортів, раціонального використання природних ресурсів для поліпшення здоров'я громадян, створення сучасної високоефективної туристичної інфраструктури.

3. Для виконання поставлених завдань передбачається:

забезпечити збереження та розвиток мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, училищ олімпійського резерву і фізичної культури, шкіл вищої спортивної майстерності;

продовжити розроблення Державної науково-дослідної програми удосконалення системи підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор;

забезпечити додержання вимог щодо фізичного виховання дітей, учнівської та студентської молоді, навчальних програм з фізичного виховання в системі освіти;

ввести обов'язкові заняття з фізичної культури в усіх навчальних закладах: в дошкільних навчальних закладах - щоденно, в середніх загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах - не менше трьох годин на тиждень, у вищих навчальних закладах - не менше чотирьох годин на тиждень;

рекомендувати власникам та уповноваженим ними органам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності з кількістю працівників 500 і більш чоловік ввести до штатного розпису посади організаторів фізкультурно-оздоровчої роботи;

розвивати мережу філій дитячо-юнацьких спортивних шкіл на базі загальноосвітніх шкіл, професійних та позашкільних навчальних закладів, клубів за місцем проживання тощо. Запроваджувати нові форми і методи роботи по залученню до занять фізичною культурою і спортом в них на постійній основі не менше 10 відсотків дітей шкільного віку;

активізувати роботу щодо залучення підлітків та юнацтва до дитячих і молодіжних об'єднань, клубів за інтересами, позашкільних навчальних закладів за місцем проживання. Сприяти відновленню та проведенню за місцем проживання традиційних турнірів на призи "Шкіряний м'яч", "Біла тура", "Золота шайба" тощо. При організації цієї роботи зосередити основну увагу на підлітках, схильних до правопорушень;

проводити шефську роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл, фізкультурно-спортивних клубів, спортивних товариств щодо підлітків, схильних до правопорушень та з неблагополучних сімей, залучивши їх до занять у спортивних секціях та участі у фізкультурно-масових і спортивних заходах;

забезпечити обладнання діючих спортивних споруд підприємств, установ, навчальних закладів, територіальних фізкультурно-оздоровчих клубів, міських оздоровчих центрів для проведення фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи з інвалідами та розробити систему добору інвалідів для організації занять фізичною культурою і спортом;

розробити і втілити в життя навчальні плани і програми підготовки випускників вищих медичних навчальних закладів за спеціальністю "Лікувальна справа" як другої спеціальності за замовленням Держкомспорту України чи на умовах контракту з подальшою спеціалізацією в інтернатурі, магістратурі за цією спеціальністю;

розробити серію сучасних проектів типових спортивних споруд, фізкультурно-оздоровчих комплексів з легких металевих конструкцій для підготовки військовослужбовців, особового складу правоохоронних органів та військових формувань;

розробити відповідну методику визначення нормативних відрахувань з капітальних вкладень, спрямованих на житлове будівництво, для спорудження спортивно-оздоровчих будівель;

підготувати пропозиції щодо пільгового оподаткування підприємств та організацій, які випускають товари спортивно-туристичного призначення і надають фізкультурно-оздоровчі та спортивні послуги населенню, а також сприяють залученню іноземних інвесторів до цієї справи;

створити науково-популярні та освітні радіо- та телепрограми, розгорнути виробництво відео- і кінофільмів методичного та просвітницького характеру на фізкультурно-оздоровчу і спортивну тематику для дітей дошкільного віку, учнів, студентів та батьків;

вивчити питання про можливість створення спеціалізованого спортивного видавництва і спортивно-молодіжного каналу на українському телебаченні;

підвищити доступність і ефективність санаторно-курортного лікування;

прискорити формування вітчизняного туристичного ринку на основі розвитку конкуренції, поглиблення спеціалізації і кооперації туристичних підприємств;

зміцнювати матеріальну базу туризму, в тому числі і молодіжного;

розробити і здійснити комплекс заходів щодо організації туристично-оздоровчої роботи серед дітей, підлітків та молоді;

впровадити туристсько-екскурсійні маршрути в межах Національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича";

розробити мережу маршрутів за різними видами туризму по Україні і за кордон;

відновити діяльність туристично-спортивних клубів;

організувати та проводити туристично-спортивні заходи (зльоти, олімпіади, першості, чемпіонати, інші види змагань з спортивного туризму) на національному та міжнародному рівнях для молоді та студентів вищих цивільних та військових вузів.

1. Житлова сфера є важливою складовою частиною економіки України, яка суттєво впливає на всі галузі господарства. В ній зайнято майже 15 відсотків працюючого населення. Житловий фонд становить понад 25 відсотків відтворюваного нерухомого майна, а з урахуванням жилих будівель на садових, дачних ділянках та інших об'єктах - майже 30 відсотків.

Середня забезпеченість житлом в Україні становить 19,7 кв. м. загальної площі в розрахунку на одну особу, що нижче рівня забезпеченості в розвинутих країнах у 2,5-3 рази.

При цьому 5,66 млн. сімей і самотніх людей, або близько 17 млн. чол. (1/3 населення України), проживають у незадовільних умовах - гуртожитках, комунальних квартирах, ветхих будинках, в орендованих квартирах чи в приміщеннях із забезпеченістю менше 9 кв.м жилої площі на одну особу.

Понад 2,3 млн. сімей (у тому числі сім'ї, що мають право на першочергове одержання квартир) тривалий час перебувають на обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов. Проте обсяги житлового будівництва щорічно зменшуються. Значною мірою ускладнює вирішення житлової проблеми необхідність переселення людей із районів, забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, повернення окремих груп корінного населення України з інших регіонів колишнього СРСР. Значна частина існуючого житлового фонду потребує капітального ремонту.

Водночас незважаючи на економічні труднощі започатковується ринок житла. Близько 70 відсотків наявного житлового фонду перебуває у власності громадян. 44 відсотки державного житлового фонду передано безоплатно або з частковою доплатою у власність громадян. Власники приватизованих квартир у багатоквартирних будинках об'єднуються для спільного утримання будинку та прибудинкової території. Таких об'єднань співвласників багатоквартирних будинків налічується більше 250. Відбуваються кардинальні зрушення в демонополізації сфери обслуговування житлового фонду. Зараз близько 60 недержавних підприємств надають свої послуги мешканцям 150 тис. квартир.

Заслуговує на особливу увагу законодавче врегулювання житлових правовідносин в зв'язку з прийняттям Конституції України та зобов'язанням держави забезпечити житлом лише соціально незахищені верстви населення.

Житлово-комунальне господарство, яке раніше утримувалось в основному за рахунок державних дотацій, через їх скорочення і лібералізацію цін опинилось у скрутному становищі, що не дозволяє забезпечити необхідний рівень обслуговування населення. Все це зумовлює необхідність докорінної реформи житлової політики.

2. Метою державної житлової політики є створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва з використанням різних джерел фінансування, поліпшення утримання і схоронності житлового фонду. Спорудження, реконструкція та утримання житлового фонду є одним з пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку держави, важливим фактором зниження соціальної напруженості у суспільстві.

Для досягнення поставленої мети необхідно:

удосконалити законодавчу базу з метою врегулювання правовідносин у житловій сфері відповідно до соціального та економічного стану в державі;

удосконалити фінансово-економічний механізм реалізації житлової реформи з активним залученням у будівництво та утримання житлового фонду, одночасно з державними, коштів населення і недержавних інвесторів, що повинно привести до істотного збільшення обсягів житлового будівництва та підвищення рівня збереження існуючого житлового фонду;

змінити стратегію містобудування в напрямі розширення обсягів спорудження більш комфортабельного житла, малоповерхових будинків садибного типу, розвитку малих і середніх населених пунктів;

сприяти збільшенню обсягів будівництва, поліпшенню якості та підвищенню рівня упорядження житла в сільських населених пунктах, формуванню житлово-комунальної служби села;

посилити соціальний захист малозабезпечених верств населення при переведенні житлової сфери у беззбитковий режим функціонування, передусім щодо оплати житла і комунальних послуг в будинках всіх форм власності, врегулювавши розміри плати за користування житлом та комунальні послуги з урахуванням рівня доходів громадян і показників споживчої якості житла;

поступово, в міру проведення економічних реформ перерозподілити функції між державою, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, громадянами у сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації;

забезпечувати житлом військовослужбовців, осіб, звільнених у запас або у відставку з військової служби, громадян, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, та інших груп населення, які цього потребують в першу чергу;

створити біржі, інвестиційні та інші фонди, іпотечні та житлові банки, страхові компанії та інші ринкові структури для забезпечення фінансування житлового будівництва;

розширити мережу спеціалізованих будинків для тимчасового проживання громадян (будинків-інтернатів, готелів-притулків);

знизити витрати населення в житловій сфері шляхом дальшого розвитку конкуренції в сфері житлового будівництва і утримання житлового фонду, виробництва будівельних матеріалів, виробів і предметів облаштування;

створити належні умови для дальшого розвитку процесів приватизації державного житлового фонду та створення об'єднань (товариств) співвласників житла.

3. Створити механізм правового регулювання відносин у житловій сфері через:

законодавче врегулювання житлових відносин;

визначення категорій громадян, які забезпечуються житлом за рахунок держави;

надання пільг учасникам житлового будівництва.

Для цього передбачається розробити і затвердити Житловий кодекс України та ряд нормативно-правових актів, що стосуються обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання пільгових кредитів для придбання чи будівництва житла та яким надається службове житло.

4. Забезпечити здійснення житлової політики на виконавчому рівні через:

визначення соціального рівня, при якому забезпечення житлом громадян здійснюється за рахунок держави;

встановлення порядку надання пільг юридичним і фізичним особам, які беруть участь у будівництві та утриманні житлового фонду соціального призначення;

визначення у Державному бюджеті України обсягів пільгових кредитів та субсидій для будівництва чи придбання житла, а також житлових субсидій;

сприяння розвитку матеріально-технічної бази будівництва та ремонту житла на рівні району, області, регіону;

створення Державної інспекції України з нагляду і контролю за використанням та утриманням житлового фонду і об'єктів соціально-культурного призначення.

5. На регіональному рівні передбачати організацію розробки містобудівних програм, виділення та планування територій для розміщення житла для громадян, які потребують першочергового житлового забезпечення.

На рівні місцевих органів виконавчої влади реформування житлового будівництва буде здійснюватись через:

коригування генеральних планів і комплексних програм забудови населених пунктів з урахуванням нових підходів до будівництва і розширення обсягів малоповерхового індивідуального житла;

посилення систем контролю за самовільним будівництвом житла з метою уникнення порушень чинних будівельних норм і правил.

6. Приділяти особливу увагу формуванню нового фінансово-економічного механізму, заснованого на новій структурі джерел фінансування, включаючи державний і місцевий бюджети, залучення позабюджетних джерел фінансування житлового будівництва, коштів населення, а також заохочення інвесторів шляхом створення системи податкових пільг учасникам житлового будівництва.

1. Кризові явища в економіці протягом останніх років обмежували фінансові можливості держави, що не давало змоги виконувати соціальні програми в повному обсязі.

Через спад виробництва, кризу платежів, незадовільний стан реалізації продукції постійно не дотримуються передбачувані бюджетом обсяги грошових доходів.

Хронічна нестача бюджетних коштів різко ускладнює фінансування бюджетної сфери, в тому числі для виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, надання грошової допомоги, інших соціальних виплат, що посилює соціальну напругу в суспільстві.

2. Для поліпшення фінансового становища проводилася робота по реформуванню та вдосконаленню фінансової системи держави, вживалися заходи щодо забезпечення ефективного витрачання державних коштів, зміцнення фінансового становища товаровиробників, удосконалення податкової системи, виконання зовнішніх і внутрішніх боргових зобов'язань.

Розширювалася практика забезпечення адресності у наданні цільової соціальної підтримки непрацездатним громадянам, тривало реформування сектору соціальних послуг, в тому числі житлово-комунального господарства.

Зменшено питому вагу і обсяги бюджетних асигнувань на фінансування капітального будівництва за рахунок розширення практики використання інших інвестиційних джерел, у тому числі шляхом продажу об'єктів незавершеного будівництва, а також акцій, паїв і облігацій, залучення кредитних ресурсів.

Переглянуто прийняті раніше програми і проекти, не підкріплені реальними джерелами фінансування. Державні витрати концентрувалися на пріоритетних напрямах розвитку економіки. Продовжується поетапна передача об'єктів соціальної інфраструктури, що знаходяться на балансі підприємств і організацій, у власність місцевих органів влади або комерційних структур.

Розпочато реформування бюджетних відносин між центральним та місцевим рівнями влади на основі розподілу відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем держави та окремих адміністративно-територіальних утворень.

3. Основною складовою частиною фінансової політики є формування та виконання бюджету - важливого інструменту державного регулювання соціально-економічних процесів у ринкових умовах. Вона грунтується на основних положеннях Закону України "Про бюджетну систему України" та Бюджетної резолюції, Державного бюджету України, відповідних законів, що регулюють наповнення доходної частини бюджету.

Формування доходної та видаткової частини бюджету пов'язується з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. Одним із важливих напрямів у реформуванні бюджетної системи України є удосконалення міжбюджетних відносин, раціоналізація структури видатків на розвиток соціальної сфери.

4. Основними напрямами фінансового забезпечення виконання соціальної політики на перспективу повинні стати:

своєчасне прийняття Державного бюджету України;

здійснення заходів щодо структурної перебудови народного господарства, реформування економіки, підтримки вітчизняного товаровиробника;

посилення постатейного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

здійснення контролю за станом мобілізації доходів у розрізі платежів, рівнів бюджетів, областей;

розширення кола учасників ринку державних цінних паперів з метою збільшення неемісійних джерел фінансування бюджетного дефіциту;

вирішення питання погашення заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та з інших соціальних виплат;

завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг, що надаються населенню, до їх фактичної вартості;

забезпечення повного і своєчасного погашення зовнішнього та внутрішнього державного боргу і його обслуговування;

запровадження в практику роботи Загальної структури бюджетної класифікації України з метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів і видатків на всіх рівнях влади;

удосконалення структури і порядку формування бюджетних видатків на соціальні потреби на основі використання системи державних мінімальних соціальних стандартів, забезпечення пріоритетного фінансування цих видатків, недопущення скорочення відповідних статей бюджету;

запровадження соціального бюджету як складової частини Державного та місцевих бюджетів;

запровадження програмно-цільового методу формування соціального бюджету, розробка і використання соціальних стандартів, характерних для кожного окремого періоду (кризи, стабілізації, підйому економіки).

Втілення в життя Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки потребує поліпшення керованості соціальними процесами, глибокої координації діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, комплексного підходу та узгодженості заходів та механізмів щодо забезпечення реформування соціальної сфери, розширення соціальної бази ринкових перетворень, забезпечення їх підтримки широким масами населення та розробки конкретних заходів на державному та регіональному рівнях щодо їх виконання.

З цією метою передбачається:

суттєве вдосконалення усіх напрямів соціальної статистики, завершення переходу на міжнародні стандарти та рекомендації щодо розрахунків цих показників, особливо статистики обстежень домашніх господарств, індексів споживчих цін, ринку праці, безробіття, неповної зайнятості, соціального захисту, житлових умов, науки, культури, охорони здоров'я та інших напрямів, передбачених Основними напрямами соціальної політики на 1997-2000 роки;

запровадження в практику соціальної експертизи рішень, що приймаються на державному та регіональному рівнях, забезпечення всебічної експертизи, в тому числі фінансово-бюджетної, рішень з соціальних питань, які розробляються на цих рівнях, залучення до її проведення представників профспілок, інших громадських організацій, провідних вчених;

проведення в 1999 році Всеукраїнського перепису населення, використання його матеріалів для обгрунтування соціально-демографічної політики на перспективу;

розширення соціологічних обстежень соціальних процесів та формування громадської думки;

запровадження моніторингу Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки;

широке та об'єктивне висвітлення у засобах масової інформації змісту Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки, ходу їх виконання, пропагування загальнонаціонального значення цього документа.

Втілення в життя Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки здійснюватиметься через розробку міністерствами, відомствами та місцевими органами державної виконавчої влади конкретних щорічних програм соціально-економічного розвитку з визначенням виконавців, термінів виконання та джерел фінансування. Для цього запровадити:

нормативно-правові механізми -

законодавче становлення комплексної системи соціальних стандартів (нормативів) та етапи їх впровадження;

розробка соціального бюджету як складової частини Державного та місцевих бюджетів;

декларування доходів сімейних бюджетів для надання адресної допомоги тим, хто її потребує;

економічні механізми -

вирішення проблеми розвитку національного ринку споживчих товарів і послуг;

захист вітчизняного товаровиробника;

визначення пріоритетів розвитку соціально орієнтованих галузей економіки;

соціально-політичні механізми -

запровадження системи тристороннього соціального партнерства на всіх рівнях управління;

залучення до реалізації соціальної політики політичних партій та об'єднань громадян;

здійснення роз'яснювальної роботи серед населення стосовно соціальних і економічних прав людини в Україні та засобів щодо їх захисту.