Про зайнятість населення

Верховна Рада України Закон від 05.07.2012 №5067-VI
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Закон

Дата 05.07.2012

Номер 5067-VI

Статус Діє

Редакції
25.11.2021 внесення змін (закон від 28.01.2021 N 1150-IX /1150-20/) 14.08.2021 внесення змін (закон від 15.07.2021 N 1667-IX /1667-20/) 20.06.2021 внесення змін (закон від 01.06.2021 N 1499-IX /1499-20/) 10.06.2021 внесення змін (закон від 05.02.2021 N 1217-IX /1217-20/) 22.05.2021 внесення змін (закон від 27.04.2021 N 1414-IX /1414-20/) 23.04.2021 внесення змін (закон від 30.03.2021 N 1357-IX /1357-20/) 04.03.2021 внесення змін (закон від 04.02.2021 N 1212-IX /1212-20/) 20.12.2020 внесення змін (закон від 02.12.2020 N 1030-IX /1030-20/) 18.10.2020 внесення змін (закон від 16.06.2020 N 693-IX /693-20/) 03.07.2020 внесення змін (закон від 17.06.2020 N 720-IX /720-20/) 01.07.2020 внесення змін (закон від 02.06.2020 N 646-IX /646-20/) 29.05.2020 внесення змін (закон від 13.05.2020 N 591-IX /591-20/) 18.04.2020 внесення змін (закон від 13.04.2020 N 553-IX /553-20/) 02.04.2020 внесення змін (закон від 30.03.2020 N 540-IX /540-20/) 13.02.2020 внесення змін (закон від 14.01.2020 N 440-IX /440-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 04.12.2019 N 329-IX /329-20/) 27.12.2019 внесення змін (закон від 05.12.2019 N 341-IX /341-20/) 21.12.2019 внесення змін (закон від 03.12.2019 N 324-IX /324-20/) 18.12.2019 внесення змін (закон від 02.10.2019 N 139-IX /139-20/) 09.08.2019 внесення змін (закон від 06.06.2019 N 2745-VIII /2745-19/) 31.08.2018 внесення змін (закон від 19.06.2018 N 2462-VIII /2462-19/) 20.01.2018 внесення змін (закон від 19.12.2017 N 2249-VIII /2249-19/) 01.01.2018 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2148-VIII /2148-19/) 27.09.2017 внесення змін (закон від 23.05.2017 N 2058-VIII /2058-19/) 30.08.2016 внесення змін (закон від 07.07.2016 N 1436-VIII /1436-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 24.12.2015 N 909-VIII /909-19/) 10.07.2015 внесення змін (закон від 17.06.2015 N 534-VIII /534-19/) 27.03.2015 внесення змін (закон від 05.03.2015 N 245-VIII /245-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 76-VIII /76-19/) 06.09.2014 внесення змін (закон від 01.07.2014 N 1556-VII /1556-18/) 08.05.2014 внесення змін (закон від 17.04.2014 N 1221-VII /1221-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 05.07.2012 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
зупинення (скорочення) виробництва на підприємстві або в цеху, дільниці (структурний підрозділ підприємства, у якому здійснюється виробництво певного виду продукції у межах такого підрозділу), що має невідворотний та тимчасовий характер, триває не менше трьох місяців і не перевищує шести місяців, не залежить від працівників та роботодавця, охопило не менш як 20 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких скорочення робочого часу становить 30 і більше відсотків на місяць;
( Абзац другий частини першої статті 47 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
зупинення (скорочення) виробництва та тривалості робочого часу працівників є вимушеним:
( Абзац третій частини першої статті 47 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
оскільки вичерпано всі можливі заходи запобігання йому, що підтверджується узгодженим рішенням роботодавця та виборного органу профспілкової організації, з якою укладено колективний договір, за результатами консультацій між ними;
( Абзац четвертий частини першої статті 47 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
( Абзац п'ятий частини першої статті 47 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
Про можливе зупинення (скорочення) виробництва роботодавець зобов’язаний повідомляти територіальний орган письмово за формою та у строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
2. Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, що звернулося за отриманням допомоги по частковому безробіттю, за яких протягом останніх шести місяців, що передують місяцю, у якому почалося скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу, цим підприємством сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та у яких скорочення тривалості робочого часу становить 50 і більше відсотків на місяць.
Право на допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, мають усі застраховані особи, з якими роботодавцем оформлено трудові відносини.
( Частина друга статті 47 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
3. Допомога по частковому безробіттю не надається у разі, якщо:
1) зупинення (скорочення) виробництва носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин;
2) є можливість працевлаштування (тимчасового переведення) працівників на період зупинення (скорочення) виробництва на інших дільницях, у цехах;
3) працівник:
відмовився від працевлаштування (тимчасового переведення) на підходящу роботу на підприємстві з повним робочим днем (тижнем);
працює на підприємстві за сумісництвом;
проходить альтернативну (невійськову) службу.
4. Допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено передбачену законодавством тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові відповідного розряду. Розмір допомоги визначається під час затвердження бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виходячи з фінансових можливостей і не може перевищувати прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.
5. Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється підприємством з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше 180 календарних днів протягом року.
Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, здійснюється підприємством з першого дня скорочення тривалості їхнього робочого часу в межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше 30 календарних днів після завершення карантину.
( Частину п'яту статті 47 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1030-IX від 02.12.2020 )
6. У разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалася допомога по частковому безробіттю (розірвання трудового договору протягом шести місяців (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів, - протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги), з дня закінчення виплати допомоги з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36, частиною третьою статті 38, пунктом 1 статті 40 Кодексу законів України про працю , кошти повертаються в повному обсязі до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
( Абзац другий частини шостої статті 47 виключено на підставі Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
7. Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю раніше, ніж через рік після закінчення строку виплати допомоги по частковому безробіттю.
Період виплати допомоги по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, не враховується при розгляді звернення за наступним одержанням допомоги по частковому безробіттю з причин зупинення (скорочення) виробництва.
( Абзац другий частини сьомої статті 47 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
8. Порядок надання допомоги по частковому безробіттю визначається Кабінетом Міністрів України.
( Частина восьма статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1030-IX від 02.12.2020 )( Стаття 47 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019; в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020 )
Стаття 47-1. Допомога по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, встановлених Кабінетом Міністрів України
( Назва статті 47-1 в редакції Законів № 553-IX від 13.04.2020, N 1212-IX від 04.02.2021 )
1. Допомога по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, встановлених Кабінетом Міністрів України (далі - допомога по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації), надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати або доходу внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення заходів, передбачених карантином та/або надзвичайною ситуацією, встановленими Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, за зверненням роботодавця або фізичної особи - підприємця, який є застрахованою особою, для її виплати працівникам або фізичній особі - підприємцю, який є застрахованою особою.
( Абзац перший частини першої статті 47-1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 553-IX від 13.04.2020, № 591-IX від 13.05.2020, в редакції Закону N 1212-IX від 04.02.2021 )
Сума допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації надається роботодавцям, у тому числі фізичним особам - підприємцям, які є застрахованими особами, із числа суб’єктів малого та середнього підприємництва.
( Абзац другий частини першої статті 47-1 в редакції Закону № 553-IX від 13.04.2020; із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020, в редакції Закону N 1212-IX від 04.02.2021 )
Допомога по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації надається у разі сплати роботодавцем або фізичною особою - підприємцем, який є застрахованою особою, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування протягом шести місяців, що передують даті зупинення діяльності.
( Абзац третій частини першої статті 47-1 в редакції Закону № 553-IX від 13.04.2020; із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020 )
2. Для отримання допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації роботодавець або фізична особа - підприємець, який є застрахованою особою, звертається до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за місцем реєстрації його як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та подає такі документи:
( Абзац перший частини другої статті 47-1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 553-IX від 13.04.2020, № 591-IX від 13.05.2020 )
1) заяву у довільній формі;
2) копію наказу із зазначенням дати початку зупинення (скорочення) діяльності;
( Пункт 2 частини другої статті 47-1 в редакції Закону № 553-IX від 13.04.2020 )
3) відомості про працівників та/або фізичну особу - підприємця, який є застрахованою особою (прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний державний орган і мають відмітку в паспорті), у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації згідно з цією статтею;
( Пункт 3 частини другої статті 47-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020 )
4) довідку про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за останні шість місяців, що передують даті зупинення діяльності;
( Пункт 4 частини другої статті 47-1 в редакції Закону № 553-IX від 13.04.2020 )
3. Право на допомогу по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації відповідно до цієї статті мають застраховані особи, в тому числі працівники з якими роботодавцем оформлено трудові відносини.
( Частина третя статті 47-1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 591-IX від 13.05.2020, № 1030-IX від 02.12.2020 )( Частину четверту статті 47-1 виключено на підставі Закону N 1212-IX від 04.02.2021 )( Частина четверта статті 47-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020 )
5. Виплата працівникові або фізичній особі - підприємцю, який є застрахованою особою, допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації здійснюється роботодавцем або територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, з першого дня скорочення тривалості їхнього робочого часу у межах строку зупинення (скорочення) діяльності, але не більше строку, визначеного порядком надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Фінансування виплат, визначених цією статтею, здійснюється в межах коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
( Частина п'ята статті 47-1 в редакції Закону № 553-IX від 13.04.2020; із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020, в редакції Закону N 1212-IX від 04.02.2021 )
6. У разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалася допомога по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації (розірвання трудового договору протягом шести місяців (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів, - протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги), з дня закінчення виплати допомоги з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 (крім повної ліквідації або припинення діяльності роботодавця), пунктом 1 статті 36, частиною третьою статті 38 Кодексу законів України про працю , кошти повертаються в повному обсязі до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
7. Роботодавець або фізична особа - підприємець, який є застрахованою особою, може звернутися за отриманням допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації протягом 90 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва, але не пізніше строку, визначеного порядком надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Період виплати допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації не враховується під час розгляду звернень про наступне одержання допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації з причин виробничого характеру.
( Частина сьома статі 47-1 в редакції Закону N 1212-IX від 04.02.2021 )( Абзац перший частини сьомої статті 47-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020 )( Абзац другий частини сьомої статті 47-1 виключено на підставі Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
8. Рішення про надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації приймається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на регіональному рівні протягом трьох робочих днів з дня подання роботодавцем або фізичною особою - підприємцем, який є застрахованою особою, документів, передбачених цією статтею, до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції за місцем реєстрації як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
( Частина восьма статті 47-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020 )
9. Порядок надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, її розмір, строки надання, а також порядок повернення коштів, спрямованих на фінансування такої допомоги, визначаються Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 47-1 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом № 553-IX від 13.04.2020, в редакції Закону N 1212-IX від 04.02.2021 )( Закон доповнено статтею 47-1 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020; текст статті 47-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 553-IX від 13.04.2020 )( У тексті статті 47-1 слова "допомога по частковому безробіттю на період карантину" в усіх відмінках замінено словами "допомога по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації" у відповідному відмінку згідно із Законом N 1212-IX від 04.02.2021 )
Стаття 48. Масове вивільнення працівників з ініціативи роботодавця
1. Масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом:
1) одного місяця:
вивільнення 10 і більше працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 працівників;
вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників;
2) трьох місяців - вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності працівників.
2. Показники масового вивільнення працівників, заходи з їх запобігання та з мінімізації негативних наслідків встановлюються колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях.
3. Розроблення комплексу заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за участю сторін соціального діалогу.
4. У разі коли масове вивільнення працівників спричинило різке зростання безробіття в регіоні або на відповідній території на три і більше відсоткових пункти протягом звітного періоду, ситуація на ринку праці визнається кризовою.
Для вжиття заходів щодо запобігання різкому зростанню безробіття під час масового вивільнення працівників можуть утворюватися спеціальні комісії в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 49 виключено на підставі Закону № 76-VIII від 28.12.2014 )
Розділ IX
СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ НА РИНКУ ПРАЦІ
Стаття 50. Участь роботодавців у забезпеченні зайнятості населення
1. Права і обов'язки роботодавців та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, законами України "Про організації роботодавців" та "Про соціальний діалог в Україні", іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.
2. Роботодавці беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення шляхом:
1) створення умов для реалізації громадянами права на працю;
2) додержання вимог законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
3) погодження змісту професійного навчання;
4) реалізації права на обрання закладів освіти, підприємств, установ та організацій для професійного навчання безробітного відповідно до встановлених вимог;
5) участі у державній кваліфікаційній атестації, державній атестації осіб за результатами професійного навчання та підтвердженні професійної кваліфікації за робітничими професіями осіб, що бажають підтвердити результати неформального навчання;
6) подання пропозицій до проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;
7) участі у здійсненні контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення, трудової міграції, професійного навчання та підтвердження кваліфікації працівників.
3. Роботодавці зобов'язані:
1) забезпечувати гідні умови праці, які відповідають вимогам законодавства в сфері оплати праці, охорони і гігієни праці;
2) вживати заходів для запобігання масовим вивільненням, у тому числі шляхом проведення консультацій з профспілками з метою розроблення відповідних заходів, спрямованих на пом'якшення їх наслідків і зменшення чисельності вивільнених працівників;
3) здійснювати інші заходи щодо сприяння зайнятості населення, передбачені колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях;
4) своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:
( Абзац перший пункту 4 частини третьої статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019 )
заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" ).
( Абзац третій пункту 4 частини третьої статті 50 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020 )
5) проводити попередні консультації з первинною профспілковою організацією, з якою укладено колективний договір, залучення працівників інших роботодавців, зокрема працівників суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні.
4. Роботодавці мають право:
1) проводити добір працівників безпосередньо або через територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні;
2) брати участь через представницькі органи роботодавців в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;
3) взаємодіяти з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у створенні банку даних про вільні робочі місця (посади), сприянні працевлаштуванню безробітних та визначенні перспективної потреби у кадрах;
4) застосовувати працю (послуги) іноземців та осіб без громадянства в порядку, визначеному законом;
5) одержувати від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, безоплатно інформацію про пропонування робочої сили, послуги з добору і направлення на працевлаштування незайнятого населення, у тому числі осіб, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, а також інших осіб, які шукають роботу;
6) брати участь в організації та проведенні громадських робіт, організовувати та проводити інші види робіт тимчасового характеру;
7) проводити співбесіди з кандидатами на працевлаштування з метою визначення відповідності їх професійних знань, вмінь та навичок встановленим вимогам;
8) оскаржувати в установленому порядку дії або бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;
9) брати участь у фінансуванні заходів щодо сприяння зайнятості населення відповідно до законодавства;
10) одержувати від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, компенсації у розмірах і порядку, що встановлені цим Законом та іншими актами законодавства, прийнятими на його виконання.
5. Роботодавцям забороняється:
1) висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу та під час проведення добору працівників, а також вимагати від осіб, які шукають роботу, подання відомостей про особисте життя;
2) застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин;
3) залучати до роботи працівників, що наймаються суб'єктами господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, для подальшого виконання ними роботи на інших підприємствах, в установах та організаціях у разі, коли у такого роботодавця:
протягом року здійснено скорочення чисельності (штату) працюючих;
не дотримано нормативу чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва;
передбачається виконання робіт у шкідливих, небезпечних та важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.
6. Організації роботодавців та їх об'єднання беруть участь у:
1) формуванні та реалізації державної і регіональної політики зайнятості та здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
2) розробленні проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;
3) управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до законодавства;
4) розробленні та оновленні професійних стандартів (кваліфікаційних характеристик), сприянні розвитку системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, забезпеченні їх належної якості;
5) організації та проведенні досліджень з проблем поточної та перспективної потреби ринку праці.
7. Організації роботодавців мають право вносити органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду пропозиції щодо зайнятості населення.
Стаття 51. Участь професійних спілок та їх об'єднань у забезпеченні зайнятості населення
1. Права і обов'язки професійних спілок та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, законами України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про соціальний діалог в Україні", іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях.
2. Професійні спілки та їх об'єднання:
1) беруть участь у:
здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
розробленні проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;
розробленні механізму та здійсненні контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення, трудової міграції, професійного навчання та підтвердженні кваліфікації працівників;
розробленні заходів щодо соціального захисту працівників, які вивільняються з підприємств, установ та організацій з ініціативи роботодавців;
роботі координаційних комітетів сприяння зайнятості населення;
консультаціях з питань залучення і використання в Україні іноземної робочої сили;
управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до законодавства, зокрема у формуванні проекту бюджету Фонду на загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття;
розробленні та оновленні професійних стандартів (кваліфікаційних характеристик), сприянні розвитку системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, забезпеченні їх належної якості та працевлаштуванні випускників закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти;
( Абзац дев'ятий пункту 1 частини другої статті 51 з змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019 )
проведенні досліджень з проблем поточної та перспективної потреби ринку праці;
2) проводять разом з організаціями роботодавців та їх об'єднаннями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування консультації з питань зайнятості населення.
3. Професійні спілки та їх об'єднання мають право вносити органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям та їх об'єднанням обов'язкові для розгляду пропозиції щодо вдосконалення механізму забезпечення зайнятості населення.
Розділ X
КОНТРОЛЬ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Стаття 52. Контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення
1. Державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення здійснює уповноважений орган з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в межах їх повноважень.
2. Громадський контроль у сфері зайнятості населення здійснюють професійні спілки та їх об'єднання, роботодавці та їх об'єднання.
Стаття 53. Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення
1. Посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичні особи - підприємці, винні у порушенні законодавства про зайнятість населення, несуть відповідальність згідно із законодавством.
2. У разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
3. У разі провадження суб'єктом господарювання діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном без отримання відповідної ліцензії або наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця без отримання відповідного дозволу стягується штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
4. У разі неподання або порушення порядку подання суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, відповідно до цього Закону відомостей про працевлаштованих ним осіб стягується штраф у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
5. У разі застосування роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця:
на умовах трудового або іншого договору без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства, стягується штраф за кожну особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
на інших умовах, ніж ті, що передбачені зазначеним дозволом, або іншим роботодавцем, стягується штраф за кожну особу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
6. У разі неподання або порушення роботодавцем установленого порядку подання даних, передбачених абзацом третім пункту 4 частини третьої статті 50 цього Закону, стягується штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
7. У разі порушення суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, вимог частини другої статті 37 цього Закону стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
8. У разі порушення суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, вимог цього Закону стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
( Частина восьма статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 139-IX від 02.10.2019 )
9. Штрафи, накладення яких передбачено цією статтею, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частинах другій - сьомій цієї статті, накладаються уповноваженим органом з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
10. У разі несплати (відмови від сплати) протягом місяця передбачених цією статтею штрафів їх стягнення здійснюється в судовому порядку. Суми штрафів, зазначених у частинах другій, п'ятій та шостій цієї статті, зараховуються до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а ті, що зазначені у частинах третій, четвертій, сьомій та восьмій, - до державного бюджету.
11. Посадові особи суб'єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, які порушили вимоги законодавства під час надання таких послуг, несуть відповідальність згідно із законодавством. Невиконання суб'єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, вимог законодавства під час надання таких послуг є підставою для прийняття рішення про припинення діяльності, зупинення або анулювання ліцензії органом ліцензування.
( Частина одинадцята статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 139-IX від 02.10.2019 )
Розділ XI
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.
2. Визнати такими, що втратили чинність:
Закон України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 p., № 14, ст. 170; Відомості Верховної Ради України, 1992 p., № 12, ст. 169; 1993 p., № 2, ст. 3; 1994 p., № 45, ст. 408; 1996 p., № 3, ст. 11, № 9, ст. 42; 1997 p., № 8, ст. 62; 1998 p., № 11-12, ст. 44; 1999 p., № 4, ст. 33; 2000 р., № 3, ст. 22, № 38, ст. 318; 2001 р., № 9, ст. 38, № 27, ст. 133; 2002 р., № 29, ст. 194; 2003 р., № 27, ст. 209; 2005 р., № 13, ст. 233; 2006 р., № 1, ст. 18, № 22, ст. 184, № 32, ст. 271; 2009 p., № 18, ст. 247, № 32-33, ст. 485; 2010 p., № 8, ст. 54; 2012 р., № 12-13, ст. 82; із змінами, внесеними Законом України від 17 травня 2012 року № 4719-VI);
3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у статті 188-23 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):
а) назву після слів "Пенсійного фонду України" доповнити словами "центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";
б) абзац перший частини першої після слів "Пенсійного фонду України" доповнити словами "центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції", а слова "Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття" виключити;
2) у Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2010 p., № 50-51, ст. 572):
а) статтю 43 доповнити частиною шостою такого змісту:
"6. Під час здійснення операцій, пов'язаних з використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовується казначейське обслуговування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України";
б) частину третю статті 65 доповнити абзацом другим такого змісту:
"У разі коли надходження від сплати податку на доходи фізичних осіб за певний місяць поточного року перевищують такі надходження за відповідний місяць минулого року з урахуванням темпів зростання заробітної плати на відповідній території за останні 12 місяців, сума перевищення зараховується у повному обсязі до доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення";
3) у пункті "б" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170):
у підпункті 7 слова "оплачуваних громадських" замінити словами "громадських та тимчасових";
підпункт 12 викласти у такій редакції:
"12) прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація їх професійної підготовки, а також погодження ліквідації таких робочих місць";
4) у статті 24 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (Відомості Верховної Ради України, 1999 p., № 20-21, ст. 190; 2010 p., № 8, ст. 54):
у пункті 3 слова "оплачуваних громадських" замінити словами "громадських та тимчасових";
доповнити пунктами 7-13 такого змісту:
"7) розробляє та здійснює заходи щодо реалізації державної політики сприяння зайнятості населення на рівні регіону;
8) вивчає процеси, що відбуваються на ринку праці, у сфері зайнятості населення та професійного навчання, проводить їх оцінку, прогнозування попиту та пропонування робочої сили, інформування населення та органів виконавчої влади про стан ринку праці;
9) забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці;
10) здійснює заходи щодо своєчасного запобігання масовому безробіттю;
11) визначає напрями розширення в регіоні сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць у пріоритетних галузях економіки, розвитку малого бізнесу, підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств тощо;
12) розробляє та здійснює заходи щодо сприяння працевлаштуванню вивільнених працівників, зокрема професійної орієнтації та професійного навчання;
13) проводить іншу роботу із сприяння зайнятості населення";
5) у Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради України, 2000 p., № 22, ст. 171 із наступними змінами):
а) у статті 1:
пункти 3, 4, 7 і 10 виключити;
доповнити частиною другою такого змісту:
"Терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування";
б) абзац дев'ятий статті 2 виключити;
в) частину другу статті 6 викласти у такій редакції:
"2. Право на забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону має також молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних";
г) у статті 7:
абзаци третій і четвертий частини першої виключити;
у частині другій:
абзац четвертий викласти у такій редакції:
"пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом організації громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України";
після абзацу четвертого доповнити трьома новими абзацами такого змісту:
"надання роботодавцям, які працевлаштовують громадян, зазначених у частині першій статті 14 Закону України "Про зайнятість населення", компенсації відповідно до статті 26 Закону України "Про зайнятість населення";
надання роботодавцям - суб'єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних, компенсації відповідно до статті 27 Закону України "Про зайнятість населення";
надання громадянам віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, ваучера для підтримання їх конкурентоспроможності шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності".
У зв'язку з цим абзаци п'ятий - восьмий вважати відповідно абзацами восьмим - одинадцятим;
ґ) у частині четвертій статті 7-1 слова і цифри "статей 24-26 цього Закону" замінити словами і цифрами "статті 47 Закону України "Про зайнятість населення";
д) у статті 9 абзаци дев'ятий - тринадцятий виключити;
е) у статті 10:
в абзаці першому частини другої:
перше речення викласти в такій редакції:
"2. Управління Фондом здійснює правління Фонду";
у другому реченні цифри "15" замінити цифрою "5";
доповнити частиною шостою такого змісту:
"6. Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та цього Закону. Керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, входить до складу правління Фонду";
є) статтю 11 викласти у такій редакції:
"Стаття 11. Повноваження правління Фонду
1. Правління Фонду:
визначає перспективні та поточні завдання Фонду;
обирає голову правління Фонду та його заступників;
затверджує статут Фонду;
вносить Міністрові - керівникові центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики у разі порушення керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, або його заступниками законодавства обґрунтоване подання про звільнення;
затверджує бюджет Фонду;
заслуховує звіт про виконання бюджету Фонду;
вносить центральному органу виконавчої влади у сфері соціальної політики пропозиції щодо розміру частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовується на страхування на випадок безробіття;
вирішує інші питання відповідно до статуту Фонду";
ж) статті 12 і 13 виключити;
з) у частині першій статті 14 слова "спеціально уповноважений" та "праці та" виключити;
и) частину третю статті 15 виключити;
і) статтю 16 викласти у такій редакції:
"Стаття 16. Джерела коштів Фонду та їх використання
1. Джерелами формування коштів Фонду є:
1) страхові внески страхувальників;
2) суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та Закону України "Про зайнятість населення", інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;
3) кошти державного бюджету, що спрямовуються до Фонду у випадках, установлених законом;
4) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду;
5) благодійні внески підприємств, установ, організацій;
6) інші надходження відповідно до законодавства України.
2. Кошти бюджету Фонду використовуються на:
1) виплату забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону, фінансування заходів, передбачених статтею 7-1 цього Закону;
2) здійснення заходів відповідно до Закону України "Про зайнятість населення";
3) відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у частині другій статті 20 цього Закону;
4) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його працівників; організацію роботи правління Фонду, розвиток та функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;
5) формування резерву коштів Фонду.
3. Видатки бюджету Фонду щодо забезпечення виплати допомоги по безробіттю є захищеними. Фінансування цих видатків проводиться у першочерговому порядку.
4. До коштів страхування на випадок безробіття застосовується казначейське обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.
5. З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду формується резерв коштів.
Порядок формування та використання резерву коштів Фонду встановлюється Кабінетом Міністрів України.
6. Закупівля товарів, робіт і послуг за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття здійснюється відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель";
ї) у частині першій статті 17:
доповнити пунктом 2-1 такого змісту:
"2-1) здійснення відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" заходів щодо сприяння зайнятості населення";
абзац третій пункту 3 викласти у такій редакції:
"фінансуванням витрат на утримання та забезпечення діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення її працівників; організацію роботи правління Фонду, розвиток та функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";
й) в абзаці другому частини першої статті 20 слова "Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи з метою реалізації завдань, покладених на них відповідно до цього Закону" замінити словами "Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи, з метою реалізації завдань, покладених на них відповідно до цього Закону та Закону України "Про зайнятість населення";
к) частину третю статті 21 викласти у такій редакції:
"3. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала страхуванню на випадок безробіття або добровільно брала участь у системі страхування на випадок безробіття, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі коли зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за такою формулою:
ТП = Св : В,
де ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається у місяцях;
Св - сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплаченого за відповідний місяць;
В - мінімальний розмір страхового внеску за відповідний місяць";
л) у статті 22:
абзац перший частини першої викласти у такій редакції:
"1. Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування";
частину другу викласти у такій редакції:
"2. Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі";
абзац перший частини четвертої доповнити словами і цифрами "а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, - 180 календарних днів";
перше речення частини сьомої доповнити словами "крім осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону";
частини восьму і дев'яту виключити;
м) частини другу і четверту статті 23 викласти у такій редакції:
"2. Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду";
"4. У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.
Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом";
н) статті 24 - 27 і 30 виключити;
о) у статті 31:
пункт 4 частини першої викласти у такій редакції:
"4) відрахування із навчального закладу";
частину другу виключити;
у частині третій слова "матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації" виключити;
п) статтю 33 виключити;
р) у статті 35:
у частині другій:
у підпункті 1 слова "органів Фонду" замінити словами "територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";
у підпункті 2:
в абзаці першому слова "виконавчій дирекції Фонду" замінити словами "центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";
абзац третій викласти у такій редакції:
"розмір заробітної плати та використання робочого часу працівників";
у першому реченні абзацу першого частини третьої слова "виконавчою дирекцією Фонду" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";
с) частину п'яту статті 38 викласти у такій редакції:
"5. Право застосовувати фінансові санкції та накладати адміністративні штрафи від імені Фонду мають керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його заступники, керівники територіальних органів та їх заступники";
т) у пункті 3 розділу VIII "Прикінцеві положення":
абзац другий викласти у такій редакції:
"функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які здійснювалися органами державної служби зайнятості відповідно до цього Закону, починаючи з 2013 року покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи";
абзац п'ятий виключити;
( Підпункт 6 пункту 3 розділу XI втратив чинність на підставі Закону № 1414-IX від 27.04.2021 )
7) у Законі України "Про рекламу" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 8, ст. 62 із наступними змінами):
а) доповнити статтею 24-1 такого змісту:
"Стаття 24-1. Реклама послуг із працевлаштування
1. Забороняється в рекламі про вакансії (прийом на роботу) зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі), щодо політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
2. Текст реклами про діяльність суб'єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, повинен містити примітку, що отримувати від громадян, яким надано послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, інші пов'язані з цим послуги, гонорари, комісійні або інші винагороди забороняється.
3. У разі порушення вимог цієї статті рекламодавець сплачує до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення";
б) частину першу статті 26 доповнити абзацом восьмим такого змісту:
"центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення, - щодо реклами про вакансії (прийом на роботу)";
в) частину першу статті 27 доповнити абзацом другим такого змісту:
"Норми цієї статті не поширюються на порушення, зазначені у статті 24-1 цього Закону";
8) статтю 25 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (Відомості Верховної Ради України, 2011 p., № 38, ст. 385) доповнити словами "крім випадків, визначених законом";
9) у частині четвертій статті 14 Закону України "Про професійний розвиток працівників" слова "центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, молоді та спорту" замінити словами "Кабінетом Міністрів України".
4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні підрозділи є правонаступниками відповідних органів державної служби зайнятості.
5. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
5-1. Установити, що на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України:
Кабінет Міністрів України має право вирішувати питання щодо тимчасового призупинення видачі дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, в тому числі в окремих регіонах чи на окремі види діяльності;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, має право визначати особливості реєстрації, перереєстрації, надання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю, відмінні від встановленого порядку;
статус безробітного надається особам з першого дня реєстрації їх у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за їх особистою заявою без вимог до наявності підходящої роботи.
( Розділ XI доповнено пунктом 5-1 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020 )
6. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін після набрання чинності цим Законом:
розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та про внесення змін до деяких законів України щодо приведення їх у відповідність із Законом України "Про зайнятість населення";
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Президент УкраїниВ.ЯНУКОВИЧ
м. Київ
5 липня 2012 року
№ 5067-VI
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про зайнятість населення
Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;
2) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;
3) вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;
4) ваучер - документ встановленого зразка, що дає особі відповідно до цього Закону право на перепідготовку або підготовку за іншою спеціальністю, підготовку на наступному рівні освіти, спеціалізацію, підвищення кваліфікації у закладах освіти чи у роботодавця;
4-1) відряджені іноземні працівники - іноземці та особи без громадянства, направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання;
5) вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб;
5-1) внутрішньокорпоративні цесіонарії - іноземці та особи без громадянства, визнані такими відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами );
6) державне регулювання зайнятості - формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття;

30 днiв передплати безкоштовно!