Справа «Денісов проти України» (Заява № 76639/11)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Денісов проти України"

Європейський суд з прав людини, засідаючи Великою палатою, до складу якої увійшли:

Гвідо Раймонді (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Лінос-Олександр Сіціліанос (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Роберт Спано (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Ерік Мьосе (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Карло Ранцоні (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Олена Полачкова (<…>),

Георгіс А. Сергідес (<…>),

Марко Бошняк (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Франсуаза Елен-Пассо (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 18 жовтня 2017 року та 13 червня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 76639/11), яку 08 грудня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Анатолій Олексійович Денісов (далі - заявник).

2. Заявника представляли пані Дж. Гаврон та п. А. Халбан - юристи, які практикують у м. Лондоні. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. І. Ліщина.

3. Заявник стверджував, зокрема, що його звільнення з посади голови апеляційного суду не було здійснене відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та становило незаконне і непропорційне втручання у його приватне життя всупереч статті 8 Конвенції.

4. 15 січня 2014 року про заяву було повідомлено Уряд.

5. 25 квітня 2017 року після переговорів зі сторонами палата п’ятої секції Суду, до складу якої увійшли Англеліка Нуссбергер - Голова, Ерік Мьосе, Ганна Юдківська, Андре Потоцький, Йонко Грозєв, Карло Ранцоні, Мартіньш Мітс - судді, а також Мілан Блашко - заступник Секретаря секції, вирішила відмовитися від розгляду цієї справі на користь Великої палати і жодна зі сторін не заперечувала проти такої відмови (стаття 30 Конвенції та правило 72 Регламенту Суду).

6. Склад Великої палати був визначений відповідно до положень пунктів 4 та 5 статті 26 Конвенції та правила 24 Регламенту Суду.

7. Заявник та Уряд надали письмові зауваження щодо прийнятності та суті заяви. Додатково були отримані письмові зауваження від третьої сторони - Міжнародної комісії юристів, якій Головою Суду було надано право вступити у письмове провадження (пункт 2 статті 36 Конвенції та пункт 3 правила 44 Регламенту Суду)

8. 18 жовтня 2017 року у Палаці прав людини у м. Страсбурзі відбувся публічний розгляд справи.

У засіданні Суду взяли участь:

Суд заслухав виступи п. Ліщини, пані Гаврон та п. Халбана, а також їхні відповіді на запитання суддів.

9. У листі від 24 листопада 2017 року заявник на прохання Суду доповнив свої вимоги щодо компенсації судових та інших витрат з метою врахування провадження у Великій палаті. 11 грудня 2017 року Уряд надав свої коментарі щодо його доповнених вимог.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Заявник народився 06 липня 1948 року та проживає у м. Києві.

11. Суддівська кар’єра заявника розпочалась у 1976 році, коли він уперше був обраний на посаду судді районного суду. Протягом своєї суддівської кар’єри заявник обіймав посаду голови суду у декількох судах.

12. 22 грудня 2005 року Верховна Рада України обрала заявника на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду.

13. 10 листопада 2006 року Президент України призначив заявника виконувачем обов’язків голови Київського апеляційного адміністративного суду. 06 лютого 2009 року Рада суддів України (орган суддівського самоврядування) призначила його головою цього суду. Він був призначений строком на п’ять років, що означало, що він досягне пенсійного віку у липні 2013 року, до закінчення цього строку.

A. Попередня перевірка виконання заявником обов’язків голови суду

14. У лютому 2011 року Рада суддів адміністративних судів України (ще один орган суддівського самоврядування) вирішила, серед інших питань, перевірити роботу Київського апеляційного адміністративного суду. Перевірка була проведена у лютому та березні 2011 року та стосувалась 2009 і 2010 років, а також періоду з січня по лютий 2011 року.

15. 24 травня 2011 року Рада суддів адміністративних судів України під головуванням судді К. звернулась до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) з поданням про звільнення заявника з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду у зв’язку з неналежним виконанням ним своїх адміністративних обов’язків. Подання ґрунтувалось на результатах зазначеної перевірки.

B. Провадження у ВРЮ

16. ВРЮ призначила засідання на 30 та 31 травня 2011 року і заявник був запрошений взяти у них участь. Однак з огляду на отриману 27 травня 2011 року інформацію від Київського апеляційного адміністративного суду, що заявник перебував у щорічній відпустці до 08 липня 2011 року, ВРЮ перенесла розгляд справи. Вона надіслала заявнику запрошення на наступне засідання, призначене на 14 червня 2011 року. У відповідь Київський апеляційний адміністративний суд повторно повідомив ВРЮ, що заявник перебував у відпустці до 08 липня 2011 року.

17. 14 червня 2011 року ВРЮ розглянула справу за відсутності заявника та, посилаючись на статтю 20 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" і статтю 32-1 Закону України "Про Вищу раду юстиції" , вирішила звільнити його з посади голови суду. ВРЮ зазначила, що "… в організації роботи Київського апеляційного адміністративного суду [були] наявні суттєві недоліки, упущення та прорахунки, а також грубі порушення визначених законом засад в організації та забезпеченні здійснення правосуддя". Вона вказала на те, що "неналежний стан організації роботи суду є наслідком недотримання головою суду п. А. Денісовим вимог чинного законодавства щодо здійснення своїх адміністративних повноважень". Вона також встановила, що "… розпорядчі документи, видані … п. А. Денісовим, про розподіл обов’язків між заступниками голови суду, формування судових палат і колегій, розподіл справ між суддями, а також кадрові та інші документи в окремих випадках [суперечили] вимогам [національного законодавства]". Зрештою вона зазначила, що недоліки в роботі заявника в якості голови суду включали в себе "… відсутність належного планування, здійснення контролю, ефективності використання кадрових ресурсів".

18. За рішення проголосували члени ВРЮ, присутні при розгляді цього питання, у тому числі суддя К., Генеральний прокурор України та інші члени, пов’язані та не пов’язані з судовою владою. З вісімнадцяти присутніх членів вісім були суддями. Чотирнадцять голосів було віддано на користь звільнення заявника.

19. Згідно з твердженнями заявника до складу ВРЮ, який розглядав його справу, входили двоє членів, які раніше ініціювали провадження щодо його звільнення з посади судді у зв’язку зі стверджуваним "порушенням присяги". Крім того, заявник стверджував, що голова ВРЮ та інший член ВРЮ раніше зв’язувались з ним, намагаючись, хоча і безрезультатно, вплинути на нього під час здійснення ним своєї професійної діяльності.

20. 17 червня 2011 року голова ВРЮ звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з проханням забезпечити виконання рішення ВРЮ про звільнення заявника та негайно поінформувати ВРЮ щодо його виконання. 23 червня 2011 року заявник був звільнений зі своєї адміністративної посади, залишившись на посаді судді того самого суду.

C. Провадження у Вищому адміністративному суді України

21. Заявник оскаржив рішення ВРЮ до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ), стверджуючи, що рішення про його звільнення було незаконним та необґрунтованим. У своєму позові заявник доводив, що ВРЮ не дотрималась вимог незалежного та безстороннього суду. Він наголошував, що ці вимоги було частиною процесуальних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, яка була застосовною до його справи у своєму цивільному аспекті, оскільки оскаржуване рішення суттєво вплинуло на його право на роботу та його професійну гідність. Заявник також стверджував, що не було забезпечено його право брати участь у засіданнях. Він стверджував, що рішення ВРЮ було викладене у загальних формулюваннях, у ньому не було посилань на жодні конкретні факти і не було вказано конкретного часу, коли ці факти мали місце. Заявник також просив ВАСУ взяти до уваги той факт, що його суддівська кар’єра перевищувала тридцять п’ять років, протягом двадцяти п’яти років він обіймав посади голови суду в декількох судах, був нагороджений за свою роботу у судовій системі, та що на початковому етапі його роботи на посаді голови Київського апеляційного адміністративного суду цей суд переїхав зі зруйнованої військової казарми до приміщення у центрі міста з належним обладнанням та достатньою кількістю залів судових засідань.

22. Заявник також вимагав відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної зменшенням його заробітної плати, яка на дату подання позову становила 4034,33 українські гривні (далі - грн)-1, за період, який минув у липні та серпні 2011 року.

23. 25 серпня 2011 року ВАСУ провів судове засідання за присутності заявника та вирішив повернути йому позов в частині щодо відшкодування моральної шкоди без розгляду його по суті. ВАСУ виніс ухвалу з цього питання, зазначивши, що вирішення цього питання не відносилося до його компетенції.

24. 11 жовтня 2011 року ВАСУ відмовив у задоволенні позову заявника щодо його звільнення з адміністративної посади у зв’язку з його необґрунтованістю. У своїй постанові ВАСУ вказав, зокрема, що до його компетенції входило вирішення питання, чи було оскаржуване рішення прийняте законно, обґрунтовано, пропорційно та, серед інших вимог, безсторонньо. ВАСУ зазначив, що заявник не оскаржив фактів, що стали підставою для його звільнення, і тому ці факти вважались встановленими. Далі ВАСУ нагадав про недоліки в роботі заявника, за які він ніс відповідальність, та що право заявника взяти особисту участь у провадженні не було порушене, оскільки ВРЮ вжила всіх необхідних заходів для повідомлення його про засідання, а заявник не навів жодної поважної причини неявки на засідання. ВАСУ встановив, що ВРЮ діяла відповідно до Конституції України, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та Закону України "Про Вищу раду юстиції" . Вона також дотрималась Регламенту ВРЮ, який передбачав, що однією з підстав для звільнення судді з адміністративної посади є "порушення посадових обов’язків". У висновку ВАСУ зазначив, що ВРЮ не допустила порушень Конституції або законів України.

25. Після звільнення з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду заявник продовжував працювати в якості постійного судді у тому самому суді до 20 червня 2013 року, коли Верховна Рада України звільнила його з посади судді після подання ним заяви про відставку.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України від 28 червня 1996 року у редакції, чинній на час подій

26. На момент подій відповідні положення Конституції України передбачали:

Cтаття 6

"Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. …".

Cтаття 126

"... Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

...

(2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;"

Cтаття 131

"В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

(1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

(2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

(3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

B. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року у редакції, чинній на час подій

27. Відповідні положення Кодексу в редакції, чинній на час подій, передбачали:

Стаття 161 - Питання, які вирішує суд при прийнятті постанови

"1. Під час прийняття постанови суд вирішує:

(1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

(2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

(3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

...".

Стаття 171-1 - Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

"1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

...

(2) актів Вищої ради юстиції; ...

2. Акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Для цього у Вищому адміністративному суді України створюється окрема палата.

...

5. Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може:

(1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині;

(2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов’язати [його/її або їх] вчинити певні дії. ...".

C. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року (чинний на час подій)

28. На момент подій відповідні положення Закону передбачали:

Стаття 20 - Порядок призначення суддів на адміністративні посади

"1. Адміністративними посадами в суді вважаються посади голови суду та заступника (заступників) голови суду.

2. Голова … апеляційного суду … [призначений на посаду строком на п’ять років із числа суддів цього суду] звільняється з посади Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів.

...

6. Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді. ...".

Стаття 29 - Голова апеляційного суду

"1. Голова апеляційного суду:

(1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

(2) визначає адміністративні повноваження заступників голови апеляційного суду;

(3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

(4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

(5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у апеляційному суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

(6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного суду;

(7) контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

(8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів апеляційного суду;

(9) здійснює інші повноваження, визначені законом.".

Стаття 113 - Завдання суддівського самоврядування

"1. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. ...".

Стаття 114 - Організаційні форми суддівського самоврядування

"1. Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України. ...".

Стаття 115 - Збори суддів

"... 2. Збори суддів скликаються головою відповідного суду за власною ініціативою або на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів даного суду. ...".

Стаття 122 - Ради суддів

"1. У період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів. ...

3. До рад суддів входять по 11 суддів ...

6. Рада суддів:

(1) здійснює контроль за організацією діяльності відповідних судів, заслуховує інформацію голів цих судів про діяльність судів ...;

...

(3) вносить подання Вищій раді юстиції щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах та звільнення їх з таких посад; ...".

D. Закон України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року (чинний на час подій)

29. На момент подій відповідні положення цього закону передбачали:

Стаття 3 - Повноваження Вищої ради юстиції

"Вища рада юстиції:

...

(1-1) за поданням відповідної ради суддів призначає суддів на посади голови суду, заступника голови суду та звільняє їх з цих посад;

...".

Стаття 32-1 - Звільнення суддів з посад голови суду, заступника голови суду

"...Питання про звільнення з посад голови суду, заступника голови суду розглядається за поданням ради відповідних спеціалізованих судів на засіданні Вищої ради юстиції, на яке запрошується голова суду, заступник голови суду, якого пропонується звільнити з посади. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин голова суду, заступник голови суду, питання стосовно якого розглядається, може надати письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи. Письмові пояснення голови суду, заступника голови суду оголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов’язковому порядку. Повторне нез’явлення голови суду, заступника голови суду, питання стосовно якого розглядається, є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Рішення про звільнення з посади голови суду, заступника голови суду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів Вищої ради юстиції від її конституційного складу.".

30. Інші відповідні положення цього Закону наведені в рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) (заява № 21722/11, пункти 65-71, ЄСПЛ 2013).

E. Регламент ВРЮ від 04 жовтня 2010 року (чинний на час подій)

31. Пункт 1 параграфу 3.2 Регламенту передбачав, що суддя звільняється з посади голови суду чи заступника голови суду ВРЮ за поданням відповідної ради суддів.

32. Пункт 2 параграфу 3.2 Регламенту передбачав такі підстави для звільнення судді з адміністративної посади: (i) звільнення його з посади судді; (ii) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням; (iii) закінчення строку перебування судді на адміністративній посаді; (іv) переведення на роботу на посаду судді до іншого суду; (v) порушення посадових обов’язків.

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

33. Відповідні витяги з Європейської Хартії про статус суддів (Департамент з юридичних питань Ради Європи, 08-10 липня 1998 року, DAJ/DOC (98)23) передбачають:

"1. Загальні принципи

...

1.3. Щодо кожного рішення, пов’язаного з підбором, відбором, призначенням, просуванням по службі або припиненням повноважень судді Закон передбачає втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів, які беруть участь у засіданні, є суддями, обраними такими самими суддями у порядку, який гарантує якнайширше представництво суддівського корпусу.

...

5. Відповідальність

5.1. Неналежне виконання суддею одного зі своїх обов’язків, чітко визначених Законом, може призвести до застосування до нього санкції, у разі прийняття відповідного рішення, - за пропозицією, рекомендацією або згодою колегії або органу, принаймні половина складу якого обрані судді, в рамках провадження з повним заслуховуванням сторін при цьому судді, щодо якого порушено справу, має бути забезпечено право на представництво його інтересів. Конкретні санкції, які можуть застосовуватися до суддів, повинні визначатись Законом, а їхнє застосування має здійснюватись відповідно до принципу пропорційності. Рішення виконавчого органу, колегії або органу, що визначає санкцію, як це передбачається Хартією, може бути оскаржене до судової інстанції вищого рівня.".

34. У висновках до свого "Звіту про незалежність судової системи, Частина I: Незалежність суддів", ухваленого на 82-му пленарному засіданні 12 та 13 березня 2010 року (CDL-AD(2010)004), Венеціанська комісія зазначила:

"82. Для забезпечення зовнішньої та внутрішньої суддівської незалежності державам слід дотримуватися наступних стандартів:

...

4. Необхідною складовою забезпечення суддівської незалежності є те, що незалежна рада суддів має визначальний вплив на прийняття рішень щодо призначення суддів та підвищення їх на посаді. Поважаючи різноманітність існуючих судових систем, Венеціанська комісія рекомендує державам, які ще не зробили цього, створити незалежну раду суддів. В усіх випадках рада суддів повинна мати плюралістичний склад, причому значну частину, якщо не більшість, мають становити судді. За винятком осіб, що є учасниками ради в силу посадових обов’язків, цих суддів призначають чи обирають їхні колеги.

...

6. Ради суддів, або дисциплінарні суди повинні мати вирішальний вплив у дисциплінарному провадженні. Необхідно забезпечити можливість оскарження рішення дисциплінарного органу в суді. ...".

35. Відповідні частини Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098-му засіданні заступників міністрів) передбачають:

26. Ради суддів є незалежними органами, створеними відповідно до Закону або Конституції, які прагнуть зберегти незалежність суддів та судової влади загалом і, таким чином, сприяти ефективному функціонуванню судової системи.

27. Не менше половини членів таких рад мають бути суддями, яких обирають самі судді із судів усіх рівнів з повагою до плюралізму в судовій системі.

28. Ради суддів повинні демонструвати найвищий рівень прозорості щодо суддів та суспільства, вдосконалюючи попередньо встановлені процедури та приймаючи обґрунтовані рішення.

...

Добір і просування по службі

...

46. Орган влади, який приймає рішення щодо добору та просування суддів по службі, повинен бути незалежним від виконавчої та законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органу щонайменше половину його членів мають становити судді, обрані самими суддями.

47. Проте, коли конституційними або іншими правовими положеннями передбачено, що рішення про добір та просування суддів по службі приймає Глава держави, Уряд або законодавча влада, незалежний та компетентний орган, значна кількість членів якого сформована із суддів (без порушення норм Розділу IV, які застосовуються до рад суддів), повинен мати повноваження надавати рекомендації або викладати свою точку зору, які відповідний орган, що здійснює призначення, має застосовувати на практиці.

48. Членство незалежних органів влади, зазначених у параграфах 46 та 47, повинно забезпечувати якнайширше представництво. Їхня діяльність має бути прозорою, причини для прийняття рішень мають надаватися на вимогу заявників. ...

Розділ VII - Обов’язки та зобов’язання

...

Відповідальність і дисциплінарні провадження

...

69. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване у разі неефективного та неналежного виконання суддями своїх обов’язків. Таке провадження має здійснюватись незалежним органом влади або судом, із забезпеченням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.".

36. Консультативна рада європейських суддів на своєму 11-му пленарному засіданні (17-19 листопада 2010 року) ухвалила Велику Хартію Суддів (Основоположні принципи), що узагальнює та кодифікує головні підсумки Висновків, які вона вже затвердила. Розділ під назвою "Орган, відповідальний за забезпечення незалежності" передбачає:

"13. Для забезпечення незалежності суддів кожна держава повинна створити Раду суддів або інший спеціальний орган, незалежний від законодавчої та виконавчої влади, наділений широкими повноваженнями з усіх питань, що стосуються їхнього статусу, а також організації, функціонування та іміджу судових інститутів. Рада має складатися або винятково з суддів, або зі значної більшості суддів, обраних їхніми колегами. Рада суддів має нести відповідальність за свою діяльність та рішення.".

37. Інші відповідні міжнародні документи наведені в рішенні у справі "Бака проти Угорщини" [ВП] (Baka v. Hungary) [GC] (заява № 20261/12, пункти 72, 73 та 82-86, ЄСПЛ 2016).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ПРИНЦИПІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА БЕЗСТОРОННОСТІ СУДУ

38. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на невідповідність вимогам незалежності та безсторонності проваджень у ВРЮ та ВАСУ щодо звільнення його з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду. Він також скаржився на те, що ВАСУ не забезпечив належний перегляд його справи, обмеживши, тим самим, його право на доступ до суду.

39. Відповідна частина пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає:

"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.".

A. Прийнятність

1. Доводи сторін

40. Посилаючись на принципи, встановлені в рішенні у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" [ВП] (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [GC] (заява № 63235/00, пункт 62, ЄСПЛ 2007-II), заявник стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції є застосовним до його справи у його цивільному аспекті. Національне законодавство прямо не виключало доступу до суду: його справа була розглянута ВРЮ, яка здійснювала судову функцію, а згодом була переглянута ВАСУ, звичайним судом національної судової системи. Отже, національне законодавство не виключало доступу до суду у справах такого типу, і першого критерію підходу, встановленого в рішенні у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), дотримано не було. Крім того, звільнення заявника з його адміністративної посади заподіяло йому як матеріальної шкоди внаслідок зменшення його заробітної плати, так і моральної шкоди з огляду на пониження його у посаді. У своїй первинній заяві заявник стверджував, що "кримінальний" аспект статті 6 Конвенції також був застосовним. Проте у своїх зауваженнях, поданих до Великої палати, він зазначив, що застосовність статті 6 Конвенції обмежувалась її цивільним аспектом.

41. Уряд доводив, що цивільний аспект статті 6 Конвенції не був застосовним, оскільки не порушувалось питання щодо жодного "цивільного" права. Цей спір повністю охоплювався сферою публічного права, а подана заявником вимога щодо матеріальної шкоди стосувалася невеликої суми (див. пункт 22), яка не становила для нього значних збитків. За цих підстав Уряд стверджував, що скарга не відповідала Конвенції за критерієм ratione materiae.

2. Третя сторона, яка вступила у справу

42. Третя сторона, Міжнародна комісія юристів, заявила, що принцип незалежності судової влади обов’язково передбачає забезпечення гарантії перебування на посаді голови суду. З метою забезпечення такої гарантії перебування на посаді та збереження як незалежності окремих голів судів, так і їхньої можливості підтримувати незалежність суддів у їхніх судах, у провадженні щодо звільнення з посади голови суду мають забезпечуватись такі самі гарантії незалежності та справедливості, що й у провадженні про звільнення з посади судді. Третя сторона стверджувала, що застосовність статті 6 Конвенції у цій справі має визначатись відповідно до підходу, встановленого в рішенні у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), який застосовувався Судом у справах щодо суддів, у тому числі в згаданому рішенні у справі "Бака проти Угорщини" (Baka v. Hungary).

3. Оцінка Суду

43. Сторони погоджуються, що кримінальний аспект пункту 1 статті 6 Конвенції не є застосовним. Дійсно, провадження, що розглядається, не стосується встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення, і за цих підстав кримінальний аспект не застосовується (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункти 93-95).

(a) Загальні вимоги щодо застосовності цивільного аспекту пункту 1 статті 6 Конвенції

(i) Відповідні принципи

44. Щоб "цивільний" аспект пункту 1 статті 6 Конвенції був застосовним, має існувати "спір" щодо "права", яке принаймні небезпідставно можна назвати таким, що визнане національним законодавством, незалежно від того, чи захищене це право Конвенцією. Спір має бути реальним та серйозним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; і, насамкінець, результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для відповідного права, при цьому самих лише опосередкованих зв’язків або непрямих наслідків для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції не достатньо (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Булуа проти Люксембурга" [ВП] (Boulois v. Luxembourg) [GC], заява № 37575/04, пункт 90, ЄСПЛ 2012, "Бочан проти України № 2" [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2) [GC], заява № 22251/08, пункт 42, ЄСПЛ 2015, "Прихід греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії" [ВП] (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania) [GC], заява № 76943/11, пункт 71, ЄСПЛ 2016, та "Регнер проти Чеської Республіки" [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 99, ЄСПЛ 2017).

45.Пункт 1 статті 6 Конвенції не гарантує будь-якого конкретного змісту (цивільних) "прав та обов’язків" в матеріальному праві Договірних держав: Суд не може створити шляхом тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції матеріальне право, яке не має правової підстави у відповідній державі (див., наприклад, рішення у справі "Рош проти Сполученого Королівства" [ВП] (Roche v. the United Kingdom) [GC], заява № 32555/96, пункт 117, ЄСПЛ 2005-X). Відправною точкою мають бути положення відповідного національного законодавства та їхнє тлумачення національними судами (там само, пункт 120; див. також рішення у справі "Кароль Нагі проти Угорщини" [ВП] (<…>) [GC], заява № 56665/09, пункт 62, ЄСПЛ 2017, та згадане рішення у справі "Регнер проти Чеської Республіки" (Regner v. the Czech Republic), пункт 100). Суду необхідні вагомі підстави, щоб прийняти рішення, яке відрізнятиметься від висновків вищих національних судів, та встановити, всупереч їхнім висновкам, що вірогідно існувало право, визнане національним законодавством (див. згадане рішення у справі "Кароль Нагі проти Угорщини" (<…>), пункт 62).

46. Хоча, в принципі, Конвенцією не передбачено право обіймати посаду державної служби, пов’язану із відправленням правосуддя (див. ухвали щодо прийнятності у справах "Джіджева-Трендафілова проти Болгарії" (DzhidzhevaTrendafilova v. Bulgaria), заява № 12628/09, пункт 38, від 09 жовтня 2012 року, та "Харабін проти Словаччини" (Harabin v. Slovakia), заява № 62584/00, від 29 червня 2004 року), таке право може існувати на національному рівні. У згаданому рішенні у справі "Регнер проти Чеської Республіки" (Regner v. the Czech Republic) Суд нагадав про відсутність сумнівів щодо існування у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції права, яким матеріальне право, визнане національним законодавством, супроводжується процесуальним, яке передбачає виконання цього права за допомогою судів. Один лише факт того, що формулювання правового положення передбачає елемент дискреції, не виключає існування права. Дійсно, стаття 6 Конвенції застосовується, коли судове провадження стосується дискреційного рішення, яке призводить до втручання у права заявника (там само, пункт 102). У деяких випадках національне законодавство, хоча й не обов’язково, визнає, що особа має суб’єктивне право, надає право на законну процедуру розгляду її позову, включаючи в себе такі питання, як вирішення того, чи було рішення свавільним або ultra vires, та чи мали місце процесуальні порушення. Це стосується окремих рішень, в яких органи влади мають суто дискреційні повноваження надавати або відмовляти у перевазі або привілею, а закон надає відповідній особі право звернутися до судів, які, у разі визнання рішення незаконним, можуть його скасувати. У таких випадках пункт 1 статті 6 Конвенції є застосовним за умови, що надання переваги чи привілею породжує цивільне право (там само, пункт 105). Хоча доступ до працевлаштування та виконуваних функцій може в принципі становити привілей, який не може бути встановлений законодавством, це не стосується продовження трудових правовідносин або умов, за яких вони здійснюються (там само, пункт 117). Наприклад, в рішенні у справі "Бака проти Угорщини" (Baka v. Hungary) Суд визнав право голови Верховного суду Угорщини обіймати цю посаду повний шестирічний строк відповідно до угорського законодавства (див. згадане рішення у справі "Бака проти Угорщини" (Baka v. Hungary), пункти 107-111).

(ii) Застосування зазначених принципів у цій справі

47. Застосовуючи наведені принципи до цієї справи, Суд зазначає, перш за все, що існував "спір" щодо здійснення права обіймати посаду голови суду. Щодо питання, чи можна таке "право" вважати визначеним у національному законодавстві, принаймні на ймовірних засадах, слід зазначити, що заявник був призначений на посаду голови Київського апеляційного адміністративного суду строком на п’ять років (див. пункт 13) і його призначення на такий строк не оскаржувалось на національному рівні. Заявнику надавалась конкретна винагорода за його роботу на посаді голови суду, а його звільнення з цієї посади було предметом певних матеріальних та процесуальних умов. У світлі зазначеного та з огляду на те, що сторони не заперечували проти існування відповідного права, немає підстав вважати, що право заявника обіймати адміністративну посаду не було визначено у національному законодавстві. Незважаючи на його призначення на п’ятирічний строк, право заявника обіймати посаду голови суду було обмеженим у часі через те, що він мав досягти пенсійного віку у 2013 році, до закінчення цього строку (див. статтю 126 Конституції України, наведену у пункті 26).

48. Суд також зазначає, що спір був "реальним", оскільки сторони не погоджувались щодо того, чи міг заявник і далі обіймати свою адміністративну посаду. До того ж спір був "серйозним" з огляду на роль голови суду (див. статтю 29 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" , наведену у пункті 28) та прямі матеріальні наслідки для заявника в результаті його звільнення з цієї адміністративної посади. У зв’язку з цим аргумент Уряду, що зменшення заробітної плати було незначним для заявника, не є переконливим. Розрахунок заявника матеріальної шкоди, наведений у його позові до національного суду, обмежувався лише коротким періодом (див. пункт 22), який закінчився на тому етапі, оскільки головною метою його позову було забезпечити його поновлення на посаді голови суду. Проте матеріальні наслідки не були незначними, якщо взяти до уваги весь період, протягом якого заявник мав працювати на посаді голови.

49. Насамкінець, спір був "безпосередньо вирішальним" для права, яке розглядається, оскільки він призвів до дострокового припинення здійснення заявником цього права.

(b) Щодо "цивільного" характеру права, якого стосується спір

50. Уряд заперечив застосовність статті 6 Конвенції, стверджуючи, що спір стосувався сфери публічного права та що, відповідно, не існувало жодного питання щодо "цивільного" права.

(i) Відповідні принципи

51. У зв’язку з цим слід зазначити, що обсяг поняття "цивільного характеру" у статті 6 Конвенції не обмежується безпосереднім предметом спору. Натомість Суд розвинув ширший підхід, згідно з яким "цивільний" аспект охоплював справи, які спочатку могли здаватися такими, що не стосуються цивільного права, але можуть мати прямі та суттєві наслідки для майнового та немайнового права особи. За допомогою цього підходу цивільний аспект статті 6 Конвенції застосовується у різних спорах, які можуть бути класифіковані відповідно до національного законодавства, як публічно-правові спори. До таких прикладів належать дисциплінарне провадження щодо права здійснювати професійну діяльність (див. рішення у справах "Ле Конт, Ван Льовен та Де Мейєр проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), від 23 червня 1981 року, пункти 47 та 48, Серія A № 43, та "Філіс проти Греції № 2" (Philis v. Greece (no. 2), від 27 червня 1997 року, пункт 45, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1997-IV), спори щодо права на здорове навколишнє середовище (див. рішення у справі "Ташкін та інші проти Туреччини" (<…>), заява № 46117/99, пункт 133, ЄСПЛ 2004-X), умов тримання ув’язнених (див. рішення у справах "Ганчі проти Італії" (Ganci v. Italy), заява № 41576/98, пункт 25, ЄСПЛ 2003-XI, та "Енеа проти Італії" [ВП] (Enea v. Italy) [GC], заява № 74912/01, п. 103, ЄСПЛ 2009), права доступу до матеріалів розслідування (див. рішення у справі "Савіцький проти України" (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункти 143-145, від 26 липня 2012 року), спори щодо невнесення відомостей про судимість (див. рішення у справі "Олександр проти Португалії" (Alexandre v. Portugal), заява № 33197/09, пункти 54 та 55, від 20 листопада 2012 року), провадження щодо застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням свободи (див. рішення у справі "Де Томассо проти Італії" [ВП] (De Tommaso v. Italy) [GC], заява № 43395/09, пункт 154, ЄСПЛ 2017 (витяги) та анулювання дозволу державного службовця на доступ до секретної інформації, виданого Міністерством оборони (див. згадане рішення у справі "Регнер проти Чеської Республіки" (Regner v. the Czech Republic), пункти 113-127).

52. Крім наведеного розвитку практики Суду межі застосування "цивільного" аспекту були суттєво розширені щодо публічно-трудових спорів, сфери, яка має безпосередній стосунок до цієї справи. У згаданому рішенні у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) Суд, враховуючи існуючий стан справ у Договірних державах, і з огляду на міркування щодо недопущення дискримінації щодо державних службовців у порівнянні з працівниками приватного сектору, встановив презумпцію, що стаття 6 Конвенції застосовується до "звичайних трудових спорів" між державним службовцем та державою і що саме Уряд держави-відповідача матиме довести, що відповідно до національного законодавства державний службовець не мав доступу до суду і такий виняток з прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, був виправданим (там само, пункт 62). На підставі принципів, встановлених в рішенні у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), стаття 6 Конвенції застосовується до трудових спорів щодо суддів, які були звільнені з посади судді (див., наприклад, згадане рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункти 91 та 96, рішення у справах "Куликов та інші проти України" (Kulykov and Others v. Ukraine), заява № 5114/09 та 17 інших, пункти 118 та 132, від 19 січня 2017 року, "Стуруа проти Грузії" (Sturua v. Georgia), заява № 45729/05, пункт 27, від 28 березня 2017 року, та "Каменос проти Кіпру" (Kamenos v. Cyprus), заява № 147/07, пункт 88, від 31 жовтня 2017 року), звільнені з адміністративної посади без припинення виконання їхніх обов’язків в якості судді (див. згадане рішення у справі "Бака проти Угорщини" (Baka v. Hungary), пункти 34 та 107-111) або зі звільненням з посади судді (див. рішення у справі "Палуда проти Словаччини" (Paluda v. Slovakia), заява № 33392/12, пункт 34, від 23 травня 2017 року). Вона також застосовується до трудових спорів щодо державних службовців, які втратили свої надбавки до заробітної плати за роботу у віддалених районах (див. згадане рішення у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), пункти 40 та 41) або були переведені на інше місце роботи чи на іншу посаду проти їхньої волі, що призвело до зменшення заробітної плати (див. рішення у справах "Заллі проти Албанії" (Zalli v. Albania), заява № 52531/07, від 08 лютого 2011 року, та "Онеберг проти Австрії" (Ohneberg v. Austria), заява № 10781/08, від 18 вересня 2012 року). Крім того, в рішенні у справі "Байєр проти Німеччини" (Bayer v. Germany) (заява № 8453/04, від 16 липня 2009 року), яке стосувалось звільнення з посади державного виконавця в результаті дисциплінарного провадження, Суд дійшов висновку, що спори щодо "заробітної плати, надбавок та подібних прав" були лише невичерпними прикладами "звичайних трудових спорів", до яких, в принципі, має застосовуватися стаття 6 Конвенції відповідно до підходу, встановленого в рішенні у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) (там само, пункт 38, див. також згадане рішення у справі "Регнер проти Чеської Республіки" (Regner v. the Czech Republic), пункт 108).

(ii) Застосування зазначених принципів у цій справі

53. У світлі наведених принципів аргумент Уряду, що цивільний аспект пункту 1 статті 6 Конвенції не є застосовним лише через те, що спір заявника стосується сфери публічного права і не стосується жодного "цивільного" права, не є переконливим. Як уже вказано, публічно-правовий спір може призвести до застосування цивільного аспекту, якщо приватно-правові аспекти переважають над публічно-правовими з огляду на прямі наслідки для цивільного права майнового або немайнового характеру. Крім того, Суд дотримується критеріїв, встановлених в рішенні у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), та застосовує загальну презумпцію, що такі прямі наслідки для цивільних прав існують у "звичайних трудових спорах", які стосуються державних службовців, у тому числі суддів (там само, пункт 62, та згадане рішення у справі "Бака проти Угорщини" (Baka v. Hungary), пункт 104).