Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Тимченка Івана Артемовича - суддя-доповідач,

Тихого Володимира Павловича,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" від 30 травня 2001 року N 372 (Офіційний вісник України, 2001, N 22, ст. 986).

Заслухавши суддю-доповідача Тимченка І.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 57 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням, у якому порушив питання щодо відповідності Конституції України окремих положень і на цій основі у цілому Указу Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" (далі - Указ).

Народні депутати України вважають, що за своїм змістом Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки (далі - Основні напрями), додані до Указу, як його невід'ємна частина, є однією із засад внутрішньої і зовнішньої політики держави, затвердження яких, відповідно до пункту 5 частини першої статті 85 Конституції України, належить до повноважень Верховної Ради України. Ці напрями, на їх думку, мають бути складовою відповідних загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України (пункт 6 частини першої статті 85 Конституції України - "затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля"), особливо, коли йдеться про здійснення права власника стосовно землі як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави (статті 13, 14 Конституції України). Засади ж використання природних ресурсів, правовий режим власності відповідно до пунктів 5, 7 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України.

Народні депутати України не погоджуються передусім з положенням абзацу третього частини другої розділу 2 "Мета та принципи реформування земельних відносин. Етапи реалізації Основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки", яким передбачається "включення землі у ринковий обіг", та пункту 4 розділу 3 "Основні напрями державної політики у сфері регулювання земельних відносин" - "розвиток ринку земель". Аналогічним є ставлення народних депутатів України і до положень абзацу сьомого підрозділу "Удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві" розділу 3 Основних напрямів, де сформульовано вимогу "розвивати ринок земель сільськогосподарського призначення як необхідний засіб раціоналізації використання земель".

У конституційному поданні зазначається, що Указ запроваджує "ринок земель сільськогосподарського призначення" всупереч положенням частини другої статті 14 Конституції України, згідно з якою: "Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону".

На думку суб'єкта права на конституційне подання, схвалені Указом наведені положення Основних напрямів мають бути визнані неконституційними, оскільки ними врегульовуються відносини, які повинні бути врегульовані не актом Президента України, а законом.

У поданні порушується також питання про визнання неконституційними положень статті 3 Указу щодо доручень Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській, Севастопольській міським, районним державним адміністраціям розробити, виходячи з Основних напрямів, і подати на розгляд відповідних "органів місцевого самоврядування" регіональні програми земельної реформи на 2001-2005 роки.

2. Розглядаючи матеріали конституційного подання на предмет відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з таких передумов.

Президент України своїм Указом від 30 травня 2001 року схвалив Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки , проект яких було подано Президентові України Кабінетом Міністрів України на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту", схваленої Постановою Верховної Ради України 6 квітня 2000 року N 1618-III. У Програмі йдеться про необхідність завершення процесу реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності, завершення земельної реформи, формування повноцінного ринку землі, прискорення підготовки та подання на розгляд Верховної Ради України нової редакції Земельного кодексу України.

В Основних напрямах констатується необхідність "дальшого реформування земельних відносин", "прискорення завершення в країні земельної реформи" з метою забезпечення ефективного використання потенціалу земельних ресурсів України, розвитку відносин власності на землю на основі Конституції України, в тому числі і "розвитку ринку земель" "на засадах поєднання суспільних та приватних інтересів, законності та прозорості проведення земельної реформи". Розвиток ринку земель передусім й оспорюється народними депутатами України.

Як одне з невідкладних завдань в Основних напрямах визначається й формування законодавчої бази у сфері земельних відносин, оскільки на день видання Указу не було створено "системи законодавчих актів, які б належним чином забезпечували проведення земельної реформи" і не вказано, що в основу земельного законодавства України повинні бути покладені норми Конституції України, відповідно до яких і мав бути прийнятий новий Земельний кодекс України.

В Основних напрямах наголошується, зокрема, на створенні можливості для кожного власника земельної ділянки розпоряджатися своєю власністю "відповідно до закону".

Чинний на сьогодні Земельний кодекс Українибуло прийнято 25 жовтня 2001 року (Офіційний вісник України, 2001, N 46, ст. 2038). У частині першій статті 3 Кодексу зазначається, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом , а також прийнятими відповідно до них "нормативно-правовими актами". До прийняття Кодексу земельні відносини регулювались Конституцією України, Земельним кодексом , що втратив чинність, та іншими нормативно-правовими актами.

У новому Земельному кодексі України вирішено, зокрема, і питання "ринку земель" - придбання, продажу земельних ділянок, що перебувають у державній, комунальній та приватній власності (глави 20, 21 Кодексу).

З огляду на викладене підстав для розгляду оспорюваних положень Указу Президента України на предмет їх конституційності немає.

3. У конституційному поданні народних депутатів України не наведено правового обгрунтування їх твердження про те, що Основні напрями є загальнодержавною програмою чи засадами внутрішньої політики, які мають затверджуватись Верховною Радою України. В Указі йдеться, як зазначалось вище, про напрями "дальшого реформування земельних відносин". Відсутнє також і правове обгрунтування тверджень народних депутатів України про те, що Президент України, прийнявши цей Указ, вийшов за межі повноважень, визначених Конституцією України. До того ж у зв'язку з прийняттям нового Земельного кодексу України втратили зн ачення деякі аргументи щодо неконституційності окремих положень Указу, наведені у конституційному поданні.

4. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень своєю Ухвалою від 11 лютого 2002 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 39, 40, 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Законом України "Про Конституційний Суд України"; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.