Про узагальнення практики застосування адміністративними судами першої інстанції глав 1-4 розділу III Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду та вирішення адміністративних справ

Проте ухвала від 06 березня 2014 року не містить обґрунтування висновків суду, а матеріали справи не містять доказів оскарження в судовому порядку Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Британська міжнародна школа - Дніпро" податкової вимоги Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 14 серпня 2013 року № 29-13.

В іншій справі № 296/8802/13-а за позовом гр. Г. до Іванівської сільської ради Житомирського району про визнання незаконним та скасування рішення Корольовський районний суд м. Житомира, зупиняючи провадження у справі до ухвалення рішення в іншій справі, посилався на те, що від прийнятого судового рішення у справі № 296/12052/13-а залежить і судове рішення у цій справі, а тому розгляд справи є неможливий.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що судом не враховано, що предметом позову у даних адміністративних справах є різні рішення, прийняті різними суб'єктами владних повноважень. Отже, обставини, які будуть встановлені судовим рішенням у справі № 296/12052/13-а, не є такими, що унеможливлюють розгляд справи за позовом гр. Г. до Іванівської сільської ради Житомирського району.

Припускалися суди першої інстанції помилок і у застосуванні положень пункту 1 частини першої статті 156 КАС України, яким передбачено, що суд зупиняє провадження у справі у разі ліквідації органу, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, - до встановлення правонаступника.

Відповідно до норм чинного законодавства у разі ліквідації суб'єкта владних повноважень, який був стороною у справі, суд зупиняє провадження у справі, якщо це необхідно для встановлення правонаступника, і вживає заходів до його встановлення та залучення, а за відсутності прямого правонаступника залучає орган, до компетенції якого входить вирішення питання про усунення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Згідно з частиною четвертою статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини другої статті 104 цього Кодексу юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Положенням частини п'ятої статті 111 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною другою статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, у разі відсутності запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутні також і підстави для зупинення провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 156 КАС України.

Щодо факультативних підстав зупинення провадження у справі наглядними є такі приклади.

Зупиняючи провадження у справі № 815/2428/14, суд першої інстанції виходив з того, що надання часу представнику позивача ознайомитися з письмовими запереченнями проти позову було підставою для зупинення провадження згідно з частиною другою статті 156 КАС України.

Проте суд апеляційної інстанції з зазначеним висновком не погодився з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції було зазначено, що перелік підстав для зупинення провадження у справі передбачений статтею 156 КАС України та є вичерпним.

Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 156 КАС України передбачено, що суд зупиняє провадження у справі за наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом.

Суд першої інстанції у цій справі зупинив провадження у справі до 11 червня 2014 року для надання часу представнику прокуратури ознайомитися з письмовими запереченнями проти позову.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України суд оголошує перерву у зв'язку з необхідністю одержання нових доказів або в інших необхідних випадках. Тривалість перерви встановлюється судом залежно від обставин розгляду справи.

Колегія суддів зазначила, що за цих обставин суд першої інстанції повинен був оголосити перерву в судовому засіданні відповідно до статті 150 КАС України.

Судом провадження у справі поновлюється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою, якщо відпадуть обставини, які були підставою для зупинення провадження. Питання про поновлення провадження вирішується в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, та постановленням ухвали, яка не підлягає оскарженню. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій воно було зупинено, крім зупинення провадження з підстав, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 156 КАС України.

Статтею 157 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі.

Суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Після закриття провадження позивач не має права на повторне звернення до суду з тим самим позовом.

Як свідчить судова практика, переважна більшість ухвал про закриття провадження у справі постановлена на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України у зв'язку з неналежністю розгляду справ у порядку адміністративного судочинства.

Пленум Вищого адміністративного суду України постановою від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" роз'яснив, що за змістом частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Суди повинні враховувати, що юрисдикція адміністративних судів може бути встановлена законом, зокрема статтею 23 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації", статтями 28, 30 Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI "Про громадські об'єднання", частинами четвертою, п'ятою статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження".

Між тим, закриваючи провадження у справах з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України, суди не завжди беруть до уваги вищезазначені роз'яснення.

Як приклад наведемо справу № 820/19232/14 за позовом гр. Д. до начальника Орджонікідзевського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 14 січня 2015 року у задоволені позову відмовив.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду зазначила, що позовні вимоги стосуються діяльності відповідача, яка регулюється нормами кримінально-процесуального законодавства, а тому дійшла висновку, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства -27.

Також Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 31 березня 2014 року закрив провадження у справі № 805/2795/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІК" до Посадової особи Публічного акціонерного товариства "Донецькміськгаз" - інженера метрології про визнання дій неправомірними, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що захист прав та інтересів позивача повинен здійснюватися за правилами господарського судочинства виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що відносини між сторонами врегульовані договором на постачання природного газу за регульованим тарифом від 14 грудня 2011 року № 896-г.

Згідно зі статтею 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав.

Таким чином, вказаний спір підвідомчий господарському суду -28.

Прикладом неправильного застосування пункту 2 частини першої статті 157 КАС України є випадок відмови позивача від адміністративного позову, яку прийнято судом, а також мають місце помилки при застосуванні пункту 4 частини першої статті 157 КАС України, якою встановлено обов'язок суду закрити провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Так, Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 серпня 2014 року закрив провадження в адміністративній справі № 804/3100/14 в частині позовних вимог гр. В. до управління МВС України на Придніпровській залізниці про зобов'язання нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення з 03 листопада 2011 року по дату поновлення його на посаді та про зобов'язання присвоїти йому чергове звання майора відповідно до пунктів 2 та 4 частини першої статті 157 КАС України.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 січня 2015 року скасував цю ухвалу, справу в цій частині позовних вимог направив на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на те, що закриття провадження у справі можливе лише за умови, що постанова чи ухвала, яка набрала законної сили, постановлена за позовом, який є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елемента не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі. Оскільки рішення, на яке посилався суд першої інстанції як на підставу для закриття провадження у справі, не є таким, що вирішує спір між тими самими сторонами, про той самий предмет позову та з тих самих підстав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість закриття провадження у справі в цій частині вимог.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 112 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач - визнати адміністративний позов повністю або частково. У разі часткової відмови позивача від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що суд при вирішенні подібної заяви повинен з'ясувати дійсні обставини, які спонукали позивача до такого кроку. Крім того, при прийнятті подібної заяви суд повинен роз'яснити позивачу наслідки її прийняття, а саме неможливість повторного звернення до суду з такими самими вимогами.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не роз'яснив позивачу про наслідки її прийняття, чим фактично обмежив його право на доступ до правосуддя у майбутньому.

Таким чином, суд першої інстанції припустився порушень вимог норм процесуального права, закривши провадження у справі, прийнявши відмову позивача від адміністративного позову без роз'яснення наслідків такої відмови.

Не варто забувати, що неправильний спосіб захисту порушеного права не є підставою для закриття провадження у справі, а може бути лише підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Так, Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 травня 2014 року у справі № 816/1622/14 за позовом гр. Л. до УМВС України в Полтавській області про визнання неправомірним та скасування висновку службового розслідування від 07 лютого 2011 року, визнання чинним висновку службового розслідування від 25 жовтня 2001 року та зобов'язання вчинити дії закрив провадження у справі.

Предметом оскарження був висновок службового розслідування нещасного випадку зі старшим інспектором взводу ДПС із забезпечення супроводження, підпорядкованого УМВС України в Полтавській області, старшим лейтенантом міліції Л. від 07 лютого 2011 року.

Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що висновок службового розслідування нещасного випадку не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення в розумінні пункту 1 частини другої статті 17 КАС України, у зв'язку з чим справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги ту обставину, що гр. Л., не погоджуючись з актом розслідування нещасного випадку (форма Н-5*) та актом про нещасний випадок невиробничого характеру (форма НТ*), оскаржив їх до суду. Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 30 липня 2013 року та Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 листопада 2013 року встановили законність висновку про нещасний випадок службового розслідування по факту отримання травми. При цьому суд вказав, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є звернення до суду з позовом про зобов'язання Військово-лікарської комісії УМВС України в Полтавській області внести зміни до свідоцтва про хворобу № 116 від 24 лютого 2011 року, а відповідач не позбавлений можливості самостійного скасування висновку службового розслідування від 07 лютого 2011 року з урахуванням рішень Полтавського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у своїй ухвалі від 27 серпня 2014 року вказала, що оскаржуваний висновок службового розслідування породжує правові наслідки для позивача. Тому в розумінні пункту 1 частини другої статті 17 КАС України вимога щодо визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування УМВС України в Полтавській області від 07 лютого 2011 року підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. До того ж, закриваючи провадження в порядку пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, суд першої інстанції безпідставно дав оцінку висновку службового розслідування від 07 лютого 2011 року, зазначивши про його протиправність з урахуванням судового рішення від 30 липня 2013 року, оскільки в розумінні статті 157 КАС України закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду адміністративної справи без вирішення її по суті та винесення постанови у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Тобто, приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд не вирішує справу по суті. Тоді як у цьому випадку суд першої інстанції фактично вирішив по суті першу позовну вимогу, оскільки фактично визначився стосовно однієї позовної вимоги про визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування УМВС України в Полтавській області від 07 лютого 2011 року, в той час як решта вимог ним взагалі не розглянута.

Також колегія суддів зазначила, що неправильний спосіб захисту порушеного права не є підставою для закриття провадження у справі, а може бути лише підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Тому відповідні посилання суду першої інстанції є помилковими -29.

У пункті 4 частини першої статті 157 КАС України відсутній визначений перелік ухвал, наявність яких може бути підставою для закриття провадження у справі.

Основними умовами для закриття провадження є:

тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони збігаються);

остаточне вирішення тотожного спору постановою чи ухвалою, яка перешкоджає повторному зверненню до суду (про відмову у відкритті провадження чи закриття провадження; про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду (крім випадків, коли така ухвала винесена до відкриття провадження в адміністративній справі);

набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що постанова чи ухвала, яка набрала законної сили, постановлена за позовом, який є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.

За змістом частини сьомої статті 9 КАС України при вирішенні справи допускається застосування аналогії закону і аналогії права, які є способами подолання прогалин у праві.

Інститут закриття провадження у справі, який регламентований статтею 157 КАС України, за своєю природою та правовими наслідками є аналогічним відмові у відкритті провадження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише якщо: у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є така, що набрала законної сили: постанова суду; ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі; ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; ухвала про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду (крім випадків, коли така ухвала постановлена до відкриття провадження в адміністративній справі).

Проблемним для деяких суддів стало питання про можливість закриття провадження у справі за наявності ухвали про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду (крім випадків, коли така ухвала постановлена до відкриття провадження в адміністративній справі).

Прикладом може слугувати справа № 802/219/14-а, у якій Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 травня 2014 року залишено без змін ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року, якою закрито провадження в адміністративній справі за позовом УПФ України в м. Вінниця до Вінницького соціально-економічного інституту вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" про стягнення заборгованості.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 157 КАС України, зазначив, що за результатами розгляду вказаного позову Вінницький окружний адміністративний суд постановив ухвалу від 28 грудня 2011 року про залишення адміністративного позову без розгляду. Ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2011 року сторонами не оскаржувалася, а тому набрала законної сили відповідно до статті 254 КАС України.

Іншим прикладом є справа № 127/23385/14-а за адміністративним позовом гр. П. до УПФ України в м. Вінниці про визнання протиправними рішень та зобов'язання перерахувати пенсію.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 лютого 2015 року скасував ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2014 року, якою провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 157 КАС України, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що позивачка вже зверталась до суду з аналогічними позовними вимогами та відповідно до ухвали Вінницького міського суду від 19 травня 2014 року в адміністративній справі № 127/8779/14-а, залишеної без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року, адміністративний позов гр. П. залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що відповідно до рішення в адміністративній справі № 127/8779/14-а позов гр. П. залишено без розгляду, що не є вирішенням спору по суті позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 155 КАС України особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. Таким чином, судом першої інстанції не враховано надане КАС України право позивача на повторне звернення до суду з позовною заявою після усунення недоліків позовної заяви, не надано належної правової оцінки позовним вимогам позивача, та прийнято передчасне рішення щодо закриття провадження у справі з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 157 КАС України.

Однак тут необхідно зазначити, що наявність ухвали суду про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду, яку постановлено до відкриття провадження у справі, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом після усунення підстав, з яких позовна заява була залишена без розгляду.

Це може бути зумовлено тим, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суд з'ясовує питання щодо того, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом, лише на підставі позовної заяви та долучених до неї матеріалів, яких може бути недостатньо для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Відтак позивач при повторному зверненні до суду з позовною заявою має право більш ґрунтовно пояснити поважність причин пропуску строку звернення до суду та надати додаткові докази на підтвердження цих обставин.

Натомість залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду, яку постановлено після відкриття провадження у справі, позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з тим самим позовом у загальному порядку.

Отже, за таких обставин суди повинні закривати провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 157 КАС України у разі наявності ухвали про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду (крім випадків, коли така ухвала постановлена до відкриття провадження в адміністративній справі).

Пункт 5 частини першої статті 157 КАС України зобов'язує суд закрити провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

При перевірці правонаступництва спірних правовідносин суди керувалися вимогами статей 608, 609, 1219 Цивільного кодексу України щодо прав та обов'язків, які не входять до складу спадщини, та умови припинення обов'язків у зв'язку з ліквідацією юридичної особи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства при визначенні процесуального правонаступництва, суди виходили з того, що припинення діяльності органом державної влади, органом місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, не є підставою для закриття провадження у справі навіть у разі відсутності їх правонаступників. У цьому разі суди залучали до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Відповідні дії вчинялися судами у разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності: до участі у справі як другий відповідач судом залучався інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Проте суди припускалися деяких помилок при постановленні ухвал про закриття провадження за вказаною підставою у справах за участю фізичних осіб - підприємців.

Так, Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 вересня 2014 року закрив провадження у справі № 820/12801/14 за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця Ш. до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки позивача виключено з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Однак колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду з такою позицією не погодилася, вказавши на те, що незалежно від реєстрації припинення підприємницької діяльності у позивача як у фізичної особи залишилися взаємовідносини з ДПІ, він залишився на обліку у податковому органі як платник податків.

Крім того, КАС України не передбачає закриття провадження у зв'язку з припиненням діяльності (ліквідації) фізичної особи - підприємця -30.

У цілому ж, як свідчить судова практика, суди першої інстанції правильно застосовують норми процесуального закону при вирішенні питань щодо застосування положень статті 157 КАС України під час розгляду адміністративних справ.

Здійснивши аналіз практики застосування адміністративними судами глав 1-4 розділу III Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду та вирішення адміністративних справ на стадіях відкриття провадження в адміністративній справі, підготовчого провадження, судового розгляду, варто зазначити, що упродовж 2014 - 2015 років в основному в апеляційному суді переглядались ухвали судів першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, про повернення позовної заяви, про відмову у відкритті провадження у справі, а також інші ухвали, які були пов'язані із визначенням юрисдикційної приналежності справи, її підсудності та застосуванням судами строків звернення до адміністративного суду.

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами окремих положень КАС України необхідно прийняти постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України і дати судам такі роз'яснення:

1. Адміністративний позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, яка за формою і змістом повинна відповідати вимогам, встановленим статтями 105, 106 КАС України. Залишаючи без руху позовну заяву у зв'язку з виявленими недоліками, суди повинні з'ясувати, чи вони дійсно є настільки значними, що перешкоджають суду розглянути спір по суті заявленого позову, і не можуть бути усунуті шляхом опитування позивача в судовому засіданні, витребування доказів тощо. Суди повинні враховувати, що ненадання доказів не є недоліком, що перешкоджає суду вирішити питання про відкриття провадження у справі, оскільки згідно з чинним законодавством їх надання дозволяється на всіх стадіях адміністративного процесу до ухвалення судом рішення.

2. До постановлення ухвали про відкриття провадження у справі суддя не має права вчиняти будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, зокрема забезпечувати позов, проводити попереднє судове засідання тощо.

3. З метою врегулювання спору до судового розгляду суди повинні з'ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду. Зазначені процесуальні дії мають також вчинятися і під час судового засідання, але повинні здійснюватися не формально, а суди зобов'язані ретельно перевіряти підстави для відмови від позову та з'ясовувати, чи не порушує така відмова права або інтереси інших осіб, чи є підстави для прийняття відмови від позову. Якщо для цього немає законних підстав, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті заяви про відмову в позові, визнання відповідачем позову, укладання мирової угоди і продовжує розгляд справи. Суди зобов'язані зберігати об'єктивність і неупередженість та роз'яснювати сторонам правові наслідки процесуальних дій.

4. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, приймаючи відмову від позову, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди, суди повинні перевіряти, чи позовну заяву подано особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, чи подано позовну заяву особою, яка має повноваження на ведення справи, а також досліджувати повноваження представника, який відмовляється від позову, визнає позов, укладає мирову угоду.

5. Підготовче провадження у справі здійснюється суддею, який відкрив провадження у справі. На цій стадії судом вживаються максимально можливі заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою та з урахуванням принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі суд повинен витребувати необхідні докази, навести необхідні довідки, призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача, визначити склад учасників процесу та вирішити питання про залучення третіх осіб до справи, визначитися з необхідністю проведення попереднього судового засідання.

6. На стадії підготовки справи до розгляду необхідно визначити наявність чи відсутність публічно-правового спору, характер спірних правовідносин, зміст їх правових вимог і закон, що їх регулює і яким належить керуватися при вирішенні спору. Суд на цій стадії також визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

7. Приймаючи заяву про зміну позовних вимог, суди повинні перевіряти її відповідність вимогам, встановленим КАС України для позовних заяв.

8. Вирішуючи питання про залишення позовної заяви без розгляду, зупинення чи закриття провадження у справі, суди, усвідомлюючи, що подальше провадження у справі припиняється, та можливе настання негативних наслідків для сторони, зобов'язані ретельно перевіряти підстави для вчинення таких процесуальних дій, повноваження представників осіб, докази тощо.

9. Вживаючи заходів забезпечення позовних вимог, суди повинні досить ретельно досліджувати необхідність вжиття таких заходів та пересвідчитись в реальності існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та чи дійсно захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів.

Узагальнення здійснювали суддя Вищого адміністративного суду України Юрченко В.П., начальник відділу узагальнення судової практики Котвицький В.Л., головний консультант відділу узагальнення судової практики Білан В.В.

Результати узагальнення пропонується обговорити із суддями Вищого адміністративного суду України на засіданні Пленуму суду.