Прикладом правильного вирішення слідчим суддею питань, пов'язаних з невідповідністю клопотання слідчого загальним вимогам КПК, є ухвала слідчого судді Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2014 року. Розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого про допит у судовому засіданні під час досудового розслідування свідка С., слідчий суддя дійшов висновку про те, що: 1) у клопотанні та додатках до нього немає відомостей про процесуальний статус осіб, які, на думку слідчого, можуть здійснити вплив на свідка; 2) до клопотання не додано доказів, які підтверджують можливі ризики впливу зазначених у клопотанні осіб на повноту та достовірність показань свідка; 3) клопотання не містить відомостей про сторони кримінального провадження, наявність повідомлення про підозру певній особі, наявність захисника та інших осіб, яких суд відповідно до ч. 1 ст. 225 КПК повинен повідомити про дату, місце і час проведення судового засідання, в якому має бути допитаний свідок. На підставі викладеного слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка у порядку ст. 225 КПК.
Результат аналізу судової практики дає підстави для висновку про існування випадків неналежного процесуального порядку вирішення питання про допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування у судовому засіданні. Наприклад, у практиці Комсомольського районного суду м. Херсона були випадки, коли слідчий судя, фактично задовольняючи клопотання, не постановив про це ухвали, натомість викликавши сторони кримінального провадження та свідка для допиту в судовому засіданні. Така практика не відповідає вимогам КПК, оскільки клопотання про допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні має бути розглянуто в судовому засіданні, за результатами якого слідчий суддя повинен постановити ухвалу про задоволення клопотання або відмову в його задоволенні.
Ухвала слідчого судді про допит свідка, потерпілого в порядку, передбаченому ст. 225 КПК має відповідати загальним вимогам до ухвали, встановленим ст. 372 КПК. Разом з тим у судовій практиці в окремих випадках має місце формальний підхід до формулювання мотивувальної частини ухвали, постановленої за результатами розгляду клопотань про допит свідка, потерпілого. Наприклад, постановляючи ухвалу від 18 серпня 2014 року про задоволення клопотання слідчого про допит свідка в судовому засіданні під час досудового розслідування, слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда мотивував своє процесуальне рішення таким чином: "Вивчивши матеріали клопотання, відзначаю наявність передбачених законом підстав для допиту свідка Ц. під час досудового розслідування в судовому засіданні".
Інший слідчий суддя цього ж суду, мотивуючи підстави задоволення клопотання про допит свідка в судовому засіданні під час досудового розслідування, виклав їх в ухвалі від 17 січня 2014 року ще лаконічніше: "Вивчивши матеріали клопотання, вважаю, що воно підлягає задоволенню".
Із наведених ухвал не вбачається ні відомостей про кримінальне провадження, у якому подається клопотання, ні підстав, за яких подано клопотання, ні доказів, що підтверджують обставини і на які посилаються слідчі, ні міркувань слідчих суддів, якими вони керувалися, приймаючи процесуальне рішення.
В ухвалі слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 червня 2014 року задоволення клопотання слідчого про допит свідка С. мотивовано "необхідністю отримання показань свідка С., існуванням небезпеки для її життя і здоров'я та інших обставин, що можуть унеможливити допит свідка у суді, а також вплинути на повноту та достовірність інформації". В цьому випадку, мотивуючи задоволення клопотання, слідчий суддя обмежився цитуванням положень ч. 1 ст. 225 КПК, не вказавши, в чому полягає і чим підтверджується існування небезпеки для її життя і здоров'я, та інших обставин, що можуть унеможливити допит свідка в суді, а також вплинути на повноту та достовірність інформації.
Слід відзначити, що в окремих випадках, постановляючи ухвалу про допит свідка, потерпілого, слідчі судді наводили перелік питань, які сторона, що заявила клопотання, має намір поставити свідку або потерпілому. Причому в деяких випадках, наприклад в ухвалі слідчого судді Старовижівського районного суду Волинської області від 09 вересня 2013 року перелік запитань викладений у мотивувальній частині з метою обґрунтування необхідності отримання показань свідка. Водночас в ухвалі слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 серпня 2013 року та ухвалі слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2013 року запитання, які сторона провадження мала намір поставити свідкам, викладені в резолютивній частині. Доцільно відзначити, що визначення слідчим суддею чіткого переліку запитань для допиту свідка або потерпілого робить його вичерпним, що обмежує слідчого суддю в можливості поставлення особі додаткових запитань під час допиту. Отже, така практика є процесуально недоцільною, оскільки в резолютивній частині ухвали достатньо вказати, з приводу якого кримінального провадження особа викликається для допиту в судове засідання.
Різняться позиції слідчих суддів щодо здійснення одночасного допиту двох та більше вже допитаних осіб. Частина 1 ст. 225 КПК передбачає право сторони кримінального провадження звернутись до слідчого судді з відповідним клопотанням. Разом з тим, на відміну від ч. 9 ст. 244 КПК, у якій закріплено підставу для проведення такого допиту слідчим, прокурором - для з'ясування причин розбіжностей у показаннях раніше допитаних осіб, ч. 1 ст. 225 КПК не встановлює підстав для проведення такого допиту слідчим суддею. Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку про те, що в таких випадках слідчі судді фактично застосовують аналогію закону і задовольняють клопотання про проведення одночасного допиту в судовому засіданні двох і більше раніше допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їх показаннях. Проте в судовій практиці є два підходи до визначення кола осіб, які можуть підлягати одночасному допиту: 1) в порядку і на підставах, установлених ст. 225 КПК, можуть бути допитані одночасно двоє та більше осіб, які раніше окремо були допитані під час досудового розслідування слідчим або прокурором відповідно до ст. 224 КПК; 2) в порядку і на підставах, встановлених ст. 225 КПК, можуть бути допитані одночасно двоє та більше осіб, які раніше були окремо допитані під час досудового розслідування слідчим суддею відповідно до ст. 225 КПК.
Разом з тим у ст. 225 КПК передбачено єдині підстави і для проведення допиту однієї особи, і одночасного допиту декількох осіб, без додаткової регламентації підстав для проведення одночасного допиту декількох осіб. Більше того, ч. 14 ст. 352 КПК передбачає право суду призначити одночасний допит у судовому засіданні двох чи більше вже допитаних учасників кримінального провадження для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях, з урахуванням правил, установлених ч. 9 ст. 224 КПК.
Отже, слідчий суддя має задовільнити клопотання про допит двох та більше осіб - як тих, які раніше окремо були допитані під час досудового розслідування слідчим або прокурором відповідно до ст. 224 КПК, так і тих, які раніше були окремо допитані під час досудового розслідування слідчим суддею відповідно до ст. 225 КПК. При цьому слідчий суддя повинен встановити наявність обставин, які можуть унеможливити проведення одночасного допиту двох осіб під час судового розгляду або вплинути на повноту чи достовірність показань. Тому, якщо обставини, закріплені у ч. 1 ст. 225 КПК, унеможливлюють допит лише однієї особи з тих осіб, про допит яких заявлено клопотання, таке клопотання підлягає задоволенню, оскільки йдеться саме про одночасний допит.
2. Практика розгляду слідчими суддями клопотань про залучення експерта
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КПК експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 КПК.
Зі змісту частин 1 та 2 ст. 244 КПК вбачається, що процесуальними передумовами права сторони захисту звернутись до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта є відмова слідчого, прокурора у задоволенні такого клопотання, а також неможливість самостійного залучення експерта.
Разом з тим, у судовій практиці було багато випадків, коли слідчі судді розглядали клопотання про залучення експерта без урахування положень частин 1 та 2 ст. 244 КПК про те, що особа, яка заявила відповідне клопотання, має підтвердити неможливість самостійного залучення експерта.
В ряді ухвал слідчих суддів взагалі не досліджено обставин, які свідчать про неможливість самостійного залучення експерта. Зокрема, така помилка спостерігається в практиці слідчих суддів Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (ухвали від 09 квітня 2013 року та від 14 лютого 2014 року); Балаклійського районного суду Харківської області (ухвала від 26 вересня 2013 року); Придніпровського районного суду м. Черкаси (ухвала від 31 березня 2014 року), Срібнянського районного суду Чернігівської області (ухвала від 01 лютого 2013 року) та ін. Така практика суперечить положенням п. 2 ч. 6 ст. 244 КПК, який визначає як одну з обов'язкових підстав для задоволення клопотання про залучення експерта саме відсутність в особи, яка заявила клопотання, можливості залучити експерта самостійно через брак коштів або з інших об'єктивних причин.
Зі змісту досліджених під час підготовки аналізу ухвал вбачається, що слідчими суддями неоднаково застосовуються положення ч. 6 ст. 244 КПК, яка регламентує право слідчого судді своєю ухвалою доручити проведення експертизи, якщо особа, що звернулась з клопотанням, доведе, що:
1. для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або на вирішення залученного стороною обвинувачення експерта були поставлені питання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з'ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин не надав або надав неповний чи неправильний висновок;
2. особа не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин.
Зокрема, деякі слідчі судді необґрунтовано визначали дві зазначені обставини як альтернативні, внаслідок чого постановляють ухвалу про задоволення клопотання про залучення експерта, посилаючись лише на обставини, визначені п.1 ч. 6 ст. 244 КПК. Проте системний аналіз норм, закріплених в абзаці другому ч. 2 та п. 2 ч. 6 ст. 244 КПК, дає підстави для висновку про те, що, розглядаючи клопотання сторони захисту про залучення експерта, слідчий суддя має оцінювати сукупність обставин, визначених і п. 1, і п. 2 ч. 6 ст. 244 КПК. Відсутність хоча б однієї із зазначених обставин є підставою для відмови в задоволенні клопотання.
Із наданих для узагальнення матеріалів вбачається, що у більшості випадків відсутність коштів була причиною, яка унеможливлює самостійне залучення експерта стороною захисту. Наприклад, відсутність коштів для самостійного залучення експерта була врахована слідчим суддею Комунарського районного суду м. Запоріжжя під час розгляду клопотання про призначення судово-медичної експертизи, оскільки підозрюваний був безробітній.
Обставинами, посилаючись на які заявники обґрунтовували неможливість самостійного залучення експерта, є застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2014 року), та перебування предметів, про експертне дослідження яких заявлено в клопотанні, у правоохоронних органах.
Наприклад, однією з підстав для задоволення слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва клопотання захисника про залучення експерта для проведення додаткової посмертної психіатричної експертизи стала відсутність доступу в сторони захисту до медичної документації померлого потерпілого, яка була вилучена органами досудового розслідування. Зазначені обставини слідчий суддя оцінив як неможливість самостійного залучення експерта (ухвала від 02 вересня 2014 року).
Разом з тим ст. 245 КПК передбачає порядок отримання зразків речей і документів для проведення експертизи шляхом звернення до слідчого судді, а тому відсутність у сторони захисту доступу до таких зразків, якщо немає інших обставин, які можна оцінити як неможливість самостійного залучення експерта, не може бути підставою для задоволення клопотання.
Результати дослідження наданих для аналізу матеріалів дають можливість визначити, що основною причиною для задоволення клопотань сторони захисту про залучення експерта є висновок слідчого судді про необґрунтованість відмови слідчого в задоволенні клопотання сторони захисту про призначення експертизи.
Наприклад, постановою слідчого відмовлено в задоволенні клопотання підозрюваного Ж. у призначенні додаткової судової автотехнічної експертизи через те, що Ж. під час допиту не вказав відстань, яку його автомобіль подолав з моменту повороту до моменту зіткнення, а відсутність цих відомостей завадить експерту надати обґрунтований висновок. Дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про необґрунтованість відмови в задоволенні клопотання, оскільки в протоколі допиту є відповідь підозрюваного на це питання. Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 29 вересня 2013 року клопотання підозрюваного Ж. про призначення додаткової судової автотехнічної експертизи задоволено.
Інший приклад. Постановою слідчого відмовлено в задоволенні клопотання підозрюваного Л. про призначення судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертиз, оскільки комплексні комісійні судово-автотехнічна та транспортно-трасологічна експертизи вже проводились різними експертними установами, висновки яких узгоджуються між собою. Разом з тим слідчий суддя встановив, що при призначенні зазначених експертиз питання підозрюваного не враховувались і не вносились до відповідних постанов слідчого. На підставі викладеного ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2013 року клопотання підозрюваного Л. задоволено.
Також у судовій практиці траплялись випадки задоволення клопотання про залучення експерта для проведення посмертної психіатричної експертизи.
Постановою слідчого відмовлено в задоволенні клопотання захисника про залучення експерта для проведення додаткової посмертної психіатричної експертизи з тієї підстави, що в кримінальному провадженні слідчим вже призначено посмертну психіатричну експертизу. Натомість слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ухвалою від 02 вересня 2014 року задовольнив клопотання: із матеріалів кримінального провадження вбачалось, що питання, які були поставлені слідчим на вирішення експертів, не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з'ясування яких необхідне проведення експертизи.
Натомість підставами для відмови в задоволенні клопотань сторони захисту про залучення експерта були:
1. закінчення досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 липня 2013 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника про залучення експерта для проведення почеркознавчої та технічної експертиз, оскільки обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні направлено до Рівненського міського суду для розгляду, тобто досудове розслідування на час розгляду клопотання закінчене, а клопотання не підлягає розгляду слідчим суддею.
Із цієї підстави слідчим суддею Енергодарського міського суду Запорізької області було відмовлено в задоволенні клопотання про залучення експерта, оскільки досудове розслідування кримінального провадження завершено, про що сторону захисту було письмово повідомлено (ухвала від 21 березня 2014 року);
2) питання, які сторона захисту просить поставити перед експертами, досліджені в попередніх висновках експерта, зміст яких узгоджується між собою.
Слідчий суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області ухвалою від 15 травня 2014 року відмовив захиснику Г. у задоволенні клопотання про призначення автотехнічної експертизи, оскільки питання, поставлені захисником підозрюваної у клопотанні, вже були вирішені у попередньому висновку автотехнічної експертизи.
Інший приклад. Ухвалою слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2013 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника про залучення експерта для проведення комісійної судово-медичної експертизи з огляду на таке. В цьому кримінальному провадженні 08 квітня 2013 року проведено судово-медичну експертизу з метою встановлення пошкоджень на тілі потерпілої та механізму їх утворення, а також 10 квітня 2013 року, додаткову судово-медичну експертизу з метою встановлення предмету, яким нанесено пошкодження. Обидва висновки надані одним експертом, у компетенції та достатньому професійному рівні якого сторона захисту не має сумнівів. У висновках досліджено різні питання, тому вони доповнюють один одного, а суперечностей, які мають істотне значення для кримінального провадження, у висновках не виявлено;
3) фактична відсутність обставин, на які посилається сторона захисту в клопотанні про залучення експерта.
На підставі постанови слідчого експертами НДЕКЦ при ГУМВС України у Запорізькій області проведено молекулярно-генетичну експертизу, висновків якої сторона захисту не оскаржувала. Проте захисник подав клопотання про залучення експерта для проведення повторної молекулярно-генетичної експертизи, оскільки, на його думку, залучення експертів НДЕКЦ при ГУМВС України у Запорізькій області суперечить вимогам ч. 2 ст. 69 КПК, згідно з якими не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження. Жодних доказів, які доводили б перебування експертів у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження, до клопотання додано не було. Крім цього захисник не звертався до слідчого з клопотанням про проведення повторної експертизи, а отже, слідчий не відмовляв у його задоволенні. На підставі викладеного слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ухвалою від 14 лютого 2014 року відмовив у задоволенні клопотання захисника;
4) відсутність визначених ч. 1 ст. 244 КПК процесуальних підстав для звернення до слідчого судді із клопотанням про залучення експерта;
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відмовлено в задоволенні клопотання захисника про призначення додаткової судово-медичної експертизи з огляду на те, що таке клопотання слідчому не заявлялось і, відповідно, слідчий не відмовляв у його задоволенні;
5) стороною захисту не доведена неможливість самостійного залучення експерта за відсутності підстав для обов'язкового проведення експертизи.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 відмовлено в задоволенні клопотання захисника про призначення комплексної експертизи комп'ютерної техніки і програмних продуктів та експертизи телекомунікаційних систем і засобів, з огляду на таке: знаходження у слідчого предмета, про направлення якого для проведення експертизи подано клопотання, не свідчить про неможливість сторони захисту залучити експерта самостійно, оскільки частина 1 та 2 ст. 245 КПК передбачене право сторони звернутись до слідчого судді з клопотанням про відібрання зразків з речей та документів для проведення експертизи.
Доцільно зауважити, що у практиці розгляду слідчими суддями клопотань про залучення експерта трапляються випадки немотивованої відмови у задоволенні клопотання.
Наприклад, захисник подав клопотання про призначення молекулярно-генетичної експертизи за таких підстав. Д. підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 186 КК. Відповідно до висновку експерта від 07 лютого 2014 року генетичні ознаки зразка крові Д. містяться серед змішаних генетичних ознак крові та клітин у піднігтьовому вмісті лише правої руки потерпілої, тоді як походження клітин у піднігтьовому вмісті лівої руки від Д. виключається. На допиті Д. заявив, що після відвідин його помешкання працівниками міліції з його будинку зникли два станки для гоління, один з яких був у його використанні, а другий - у використанні його дружини. На думку сторони захисту, піднігтьовий вміст правої руки потерпілої має саме зазначене походження, тому піднігтьовий вміст лівої руки потерпілої може містити генетичний матеріал дружини підозрюваного, що підтвердить його показання.
Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника про залучення експерта та призначення молекулярно-генетичної експертизи, оскільки, на думку слідчого судді, "органи досудового слідства ретельно проводять розслідування, а заявлене клопотання спрямоване на затягування розслідування злочину". Мотивів, які зумовили такий висновок слідчого судді, в ухвалі не наведено.
У судовій практиці мала місце значна кількість повернень слідчими суддями клопотань про залучення експерта.
Частиною 4 ст. 244 КПК визначена підстава для повернення слідчим суддею клопотання про залучення експерта: подання клопотання без додержання вимог частини другої цієї статті.
Наприклад, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2013 року повернуто без розгляду клопотання сторони захисту про проведення балістичної експертизи виходячи з такого: із матеріалів кримінального провадження вбачається, що сторона захисту заявила слідчому клопотання про призначення балістичної експертизи, але відомостей про прийняте слідчим процесуальне рішення не надано. На думку слідчого судді, відсутність зазначених відомостей є порушенням вимог ч. 2 ст. 244 КПК щодо змісту клопотання. Оскільки попередня відмова слідчого в задоволенні клопотання про залучення експерта є процесуальною передумовою виникнення у сторони захисту права звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням, то зазначені відомості належать до обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання, відсутність яких робить його зміст не відповідним ч. 2 ст. 244 КПК.
Інший приклад. Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя повернув клопотання захисника Н. про призначення експертизи щодо психічного стану підозрюваного З. з огляду на недодержання вимог ч. 2 ст. 244 КПК: у клопотанні не визначено вид експертного дослідження, про проведення якого просить захисник - судово-психологічна або судово-псхіатрична експертиза, а також не додані копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання, та копії документів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту (ухвала від 5 лютого 2014 року).
За результатами аналізу судової практики можна зробити висновок, що поширеною причиною повернення слідчими суддями клопотання про залучення експерта є відсутність доданих до клопотання копій матеріалів, які його обґрунтовують. Зокрема, за таких обставин ухвалою слідчого судді Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 квітня 2013 року захиснику повернуто клопотання про залучення експерта для проведення судово-медичної експертизи: до клопотання не додані копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання.
Інший приклад. Слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда повернув клопотання захисника про залучення експерта для визначення розміру шкоди, завданої підозрюваним, виходячи з того, що до клопотання не додано документів, які підтверджують неможливість сторони захисту самостійно залучити експерта (наприклад, довідка про доходи) (ухвала від 01 вересня 2014 року). З аналогічних підстав ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2014 року повернуто клопотання захисника про призначення судово-медичної експертизи: до клопотання не долучено документів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.
На підставі результатів аналізу судової практики можемо зробити висновок про широке використання учасниками кримінального провадження двох альтернативних механізмів захисту від необґрунтованої відмови в задоволенні клопотання про проведення експертизи: 1) звернення до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта у разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта, передбачене ч. 3 ст. 243 КПК; 2) звернення до слідчого судді зі скаргою на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи, закріплене у п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК.
Про альтернативне використання стороною захисту зазначених кримінальних процесуальних інститутів свідчать приклади із судової практики. Зокрема, ухвалою слідчого судді Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21 червня 2013 року захиснику підозрюваного Д. відмовлено в задоволенні скарги, поданої відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК, на постанову слідчого про відмову в призначенні почеркознавчої та технічної експертиз, після чого Д. звернувся до цього ж суду з клопотанням про залучення експерта, в якому ставить ті самі питання, які вже були предметом розгляду у судовому засіданні від 21 червня 2013 року. Встановивши відсутність обставин, передбачених ч. 6 ст. 244 КПК, слідчий суддя Здолбунівського районного суду Рівненської області ухвалою від 02 липня 2013 року відмовив у задоволенні клопотання.
Відмінності між двома зазначеними кримінальними процесуальними інститутами полягають у такому:
1) із клопотанням про залучення експерта відповідно до ч. 1 ст. 244 КПК має право звернутись лише сторона захисту, тобто підозрюваний, законний представник та захисник підозрюваного, а зі скаргою на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи має право звернутись як сторона захисту, так і потерпілий та його представник;
2) на відміну від звернення з клопотанням про залучення експерта, для звернення зі скаргою на постанову про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи у ч. 1 ст. 304 КПК передбачено строк подання скарги;
3) крім встановлення обставин, які свідчать про істотне значення для кримінального провадження питань, про дослідження яких сторона подає клопотання, слідчий суддя під час розгляду клопотання про залучення експерта вивчає обставини, які вказують на неможливість самостійного залучення експерта, а під час розгляду скарги на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи слідчий суддя досліджує законність та обґрунтованість відмови в задоволенні клопотання;
4) правовим наслідком звернення з клопотанням у порядку, передбаченому ст. 244 КПК, є постановлення слідчим суддею ухвали про призначення експертизи або відмову в її призначенні, а в разі звернення у порядку, визначеному ст. 304 КПК, - постановлення ухвали про скасування постанови слідчого та зобов'язання слідчого призначити експертизу або про відмову у вчиненні вказаних дій.
З наданих для узагальнення матеріалів судової практики вбачається, що слідчі судді переважно правильно розмежовують звернення із клопотанням про залучення експерта в порядку, визначеному ст. 244 КПК, та звернення зі скаргою на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи.
Проте в судовій практиці траплялись випадки неправильного розмежування цих двох кримінальних процесуальних інститутів. Наприклад, іноді, розглядаючи клопотання про залучення експерта, слідчі судді не встановлюють наявність обставин, які унеможливлюють самостійне залучення експерта, а задоволення клопотання мотивують незаконністю або немотивованістю постанови слідчого. Разом з тим в окремих випадках, відмовляючи в задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову в призначенні експертизи, слідчі судді, навпаки, наголошували на тому, що сторона не використовує право на самостійне залучення експерта на договірних засадах, що вказує на фактичне ототожнення звернення з клопотанням про залучення експерта та звернення зі скаргою на постанову про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи.
Прикладом такого правозастосування може бути ухвала слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2014 року, якою відмовлено в задоволенні скарги захисника підозрюваного на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про залучення експерта для проведення почеркознавчої експертизи. Відмова в задоволенні скарги була зумовлена висновком слідчого судді, призначення експертизи - це право органу досудового розслідування, а сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах.
З викладеного вбачається, що слідчий суддя фактично не перевірив законність та обґрунтованість відмови слідчого у призначенні експертизи, не врахувавши, що право сторони захисту залучати експертів на договірних умовах не позбавляє слідчого суддю обов'язку здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
3. Практика розгляду слідчими суддями клопотань про залучення особи для проведення медичної та психіатричної експертизи
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КПК примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.
Результати дослідження наданих для узагальнення матеріалів свідчать про те, що під час досудового розслідування призначення слідчим медичної та амбулаторної психіатричної експертиз у більшості випадків характеризується наявністю добровільної згоди особи на проведення таких експертиз. Разом з тим в судовій практиці були окремі випадки примусового направлення особи для проведення медичної та амбулаторної психіатричної експертиз.
Наприклад, ухвалою слідчого судді Яготинського районного суду Київської обл. від 03 червня 2013 року задоволено клопотання слідчого про надання згоди на проведення амбулаторної психіатричної експертизи щодо підозрюваного Д., який знаходиться на лікуванні у спеціалізованій туберкульозній лікарні при Жовтневській виправній колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області, з огляду на те, що Д. з 02 лютого 2011 року перебуває під диспансерним наглядом в наркологічному кабінеті Яготинської ЦРЛ Київської області з діагнозом: синдром алкогольної залежності.
В іншому випадку слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання про примусове залучення особи до проведення амбулаторної експертизи, дійшовши висновку про відсутність доказів, які підтверджують наявність в особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання, а також ознак неадекватної поведінки особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього.
Ухвалою слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2014 року відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про примусове залучення до проведення амбулаторної психіатричної експертизи підозрюваної Б. виходячи з того, що підозрювана на обліку в лікаря-психіатра не перебуває і в матеріалах клопотання немає доказів, які підтверджували б її неадекватну поведінку.
Також у судовій практиці траплялись випадки повернення слідчими суддями клопотання про примусове проведення медичної експертизи.
Наприклад, слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя постановив ухвалу від 21 листопада 2013 року про повернення клопотання про примусове направлення потерпілого Ч. для проведення судово-медичної експертизи у зв'язку з тим, що до клопотання не було додано документів, які підтверджують доводи клопотання: немає постанови слідчого про призначення експертизи, документа про роз'яснення потерпілому його процесуальних прав.
Підстави та порядок направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи регулюються ст. 509 КПК.
Результати аналізу судової практики свідчать про те, що задоволення клопотань про направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи зумовлюється таким:
1) висновок первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи.
Слідчим суддею Жашківського районного суду Черкаської області задоволено клопотання слідчого судді про направлення підозрюваного Н. для проведення стаціонарної психіатричної експертизи: згідно з актом амбулаторної психіатричної експертизи від 21 травня 2014 року № 248 комісія лікарів-психіатрів дійшла висновку, що для об'єктивної відповіді щодо психічного стану Н. на час вчинення злочину та на час проведення експертизи підозрюваний Н. потребує тривалого спостереження в умовах стаціонару;
2) наявність у матеріалах провадження двох протилежних за змістом актів стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
Згідно з актом № 232 стаціонарної психіатричної експертизи від 22 квітня 2013 року, проведеної комісією лікарів-психіатрів Херсонської обласної психіатричної лікарні, підозрюваний І. на період часу вчинення суспільного небезпечного діяння і проведення експертизи має хронічне психічне захворювання. У зв'язку з висновком слідчого про необґрунтованість зазначеного акта призначено повторну стаціонарну судово-психіатричну експертизу, здійснену комісією лікарів-психіатрів відділення судово-психіатричних експертиз КЗ "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня". Відповідно до акта цієї комісії від 04 липня 2013 року № 122 І. не має хронічного психічного захворювання і не мав його на час вчинення злочину, а розлад особистості і поведінки виник внаслідок органічного ураження головного мозку складного ґенезу. Беручи до уваги наявність двох протилежних за змістом актів стаціонарної судово-психіатричної експертизи, ухвалою слідчого судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 серпня 2013 року задоволено клопотання слідчого про повторне направлення підозрюваного І. до лікувального закладу для проходження повторної стаціонарної судово-психіатричної експертизи до Одеської обласної психіатричної лікарні № 1;
3) наявність доказів щодо неодноразового перебування підозрюваного на стаціонарному лікуванні у психоневрологічному центрі до початку досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Самарського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про примусове залучення підозрюваного В. для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, виходячи з наявності в матеріалах провадження відомостей про перебування підозрюваного В. на час розгляду клопотання у диспансерному відділенні КЗ "Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр". Із доданих до матеріалів провадження історій хвороби вбачається, що підозрюваний В. у 2004, 2007, 2008 та 2013 роках, перебував на стаціонарному лікуванні у КЗ "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" з приводу психічних та поведінкових розладів унаслідок зловживання алкоголем. За результатами проведеної амбулаторної судово-психіатричної експертизи питання, поставленні експертами вирішені не були.
Визначення підстав для направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи є одним із найбільш проблемних питань практики розгляду слідчими суддями відповідних клопотань. У ч. 2 ст. 509 КПК закріплено, що стаціонарна психіатрична експертиза може бути проведена в разі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи.
Із викладеного важливо визначити необхідність здійснення саме тривалого спостереження та дослідження особи. Психіатрична експертиза може проводитись як в амбулаторному, так і в стаціонарному порядку. Причому згідно з п. 23 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 жовтня 2001 року № 397, експерти, які проводять амбулаторну експертизу, у разі неможливості відповісти на всі поставлені перед ними запитання обґрунтовують висновок про необхідність проведення стаціонарної психіатричної експертизи. Із викладеного вбачається, що амбулаторна психіатрична експертиза є первинною стосовно стаціонарної психіатричної експертизи. Разом з тим у ч. 1 ст. 509 КПК сформульовано загальні обставини, за наявності яких слідчий, прокурор зобов'язані залучити експерта для проведення психіатричної експертизи. Тобто у ч. 1 ст. 509 КПК вид цієї психіатричної експертизи не зазначається. Водночас виокремлення у ч. 2 ст. 509 КПК додаткової підстави для призначення стаціонарної експертизи - необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи - дозволяє зробити висновок про те, що у ч. 1 ст. 509 КПК йдеться саме про амбулаторну психіатричну експертизу. Тому, вирішуючи питання про направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, слідчий суддя має керуватись висновком амбулаторної експертизи про необхідність здійснення тривалого спостереження та дослідження особи. На користь цієї позиції свідчить також те, що вирішення зазначеного питання потребує спеціальних знань у галузі психіатрії. Крім цього, вирішуючи питання про направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, необхідно брати до уваги правові позиції ЄСПЛ, відповідно до яких тримання особи у психіатричному закладі без достатніх на те підстав є позбавленням свободи у значенні підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції (п. 67 рішення від 05 червня 2014 року у справі "Акопян проти України", п. 105 рішення від 17 квітня 2014 року по справі "Руденко проти України". Поняття позбавлення свободи поєднує у собі як об'єктивний елемент, а саме тримання особи в обмеженому просторі протягом значного періоду часу, так і суб'єктивний елемент, тобто відсутність достовірної згоди особи на таке тримання (пп. 71 і 74 рішення від 16 червня 2005 року у справі "Шторк проти Німеччини").
Враховуючи викладене, у судовій практиці траплялись випадки безпідставного задоволення слідчими суддями клопотань слідчого про направлення до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи. Наприклад, підставою задоволення клопотання слідчого про направлення до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи підозрюваного Ч. були його неадекватні, на думку слідчого, поведінка та відповіді на поставлені під час допиту питання (ухвала слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2013 року). Разом з тим амбулаторної психіатричної експертизи для виявлення у підозрюваного розладу психічної діяльності або психічного захворювання у кримінальному провадженні не проводилось, що свідчить про передчасність призначення стаціонарної психіатричної експертизи.
Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 509 КПК питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування - ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому для подання та розгляду клопотань щодо обрання запобіжного заходу, а під час судового провадження - ухвалою суду. З наведеного вбачається, що порядок розгляду питання про направлення особи для проведення психіатричної експертизи розглядається під час досудового розслідування за правилами глави 18 КПК, виключно з доведенням необхідності її проведення, при цьому для стаціонарної експертизи передумовою слід визначати результати амбулаторної експертизи.
Наведені висновки відповідають і практиці ЄСПЛ. Так, у пунктах 96, 97 рішення ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року у справі "Заїченко проти України № 2" констатовано, що тримання під вартою особи, яка вважається психічно хворою, має відповідати цілям п. 1 ст. 5 Конвенції, що полягає у запобіганні позбавленню осіб свободи у свавільний спосіб, а також відповідати цілям обмеження, зазначеного в підпункті "е". У зв'язку з останнім ЄСПЛ наголошує, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися "психічно хворою" та бути позбавленою свободи, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об'єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості захворювання (п. 39 рішення від24 жовтня 1979 року у справі "Вінтерверп проти Нідерландів").
При цьому жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту "е" п. 1 ст. 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило застосовується навіть якщо метою тримання заявника є отримання медичного висновку (пункти 47, 48 рішення від 05 жовтня 2000 року у справі "Вербанов проти Болгарії"). Конкретні форма та порядок можуть відрізнятися залежно від обставин.
У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, може бути прийнятним отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках є необхідною попередня консультація лікаря. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв'язку з відмовою зазначеної особи з'явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено.
4) перебування підозрюваного під наглядом у лікаря-психіатра.
Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2013 року задоволено клопотання про направлення підозрюваного К. до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, оскільки "згідно довідки Переяслав-Хмельницької районної лікарні Київської області К. перебуває на обліку у лікаря-психіатра".
Разом з тим у законодавстві, яке регламентує порядок надання психіатричної допомоги, термін "облік" не вживається. Отже, такі словосполучення, як "поставити на психіатричний облік", "зняти з психіатричного обліку", є неактуальними, адже законодавство, яке оперувало подібними термінами, вже втратило чинність. Основою організації амбулаторної психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади, є диспансерний метод надання медичної допомоги (Інструкція з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 22 січня 2007 року № 20). Формами диспансеризації є диспансерний нагляд та консультативний нагляд.
Диспансерному нагляду підлягають особи, які страждають на психічні розлади та у зв'язку з формою та характером перебігу наявного розладу потребують систематичного спостереження за їх психічним станом лікарем-психіатром (або іншими фахівцями психіатричного закладу) для здійснення відповідних своєчасних профілактичних, діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів. Консультативний нагляд за особою, яка страждає на психічний розлад, установлюється з метою систематичного спостереження за перебігом психічного розладу у такої особи, проведення відповідних діагностичних, лікувальних, реабілітаційних та медико-соціальних заходів у разі, якщо форма та характер перебігу психічного розладу не потребують установлення за особою диспансерного нагляду або немає усвідомленої згоди особи чи її законного представника на проведення диспансерного нагляду, а підстави для надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку відсутні. Крім цього, якщо немає підстав для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, особа або її законний представник мають право відмовитись від диспансерного нагляду, а підставою припинення консультативного нагляду може бути відсутність повторних звернень за амбулаторною або стаціонарною психіатричною допомогою впродовж 3 років, окрім осіб, які є інвалідами у зв'язку з наявним психічним розладом (п. 4.8. Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади при наданні амбулаторної психіатричної допомоги).
На підставі викладеного, виникає питання процесуальної можливості призначення стаціонарної психіатричної експертизи, якщо є відомості про перебування особи під диспансерним або консультативним наглядом лікаря-психіатра, але без попереднього призначення амбулаторної психіатричної експертизи. Згідно з ч. 1 ст. 509 КПК однією з обставин, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була у неосудному стані чи вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, і при встановленні яких слідчий, прокурор зобов'язані залучити експерта, є наявність згідно з медичним документом в особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання.
Із викладеного вбачається, що зазначені у довідці відповідної медичної установи відомості про перебування особи під диспансерним або консультативним наглядом самі по собі не є підставою для призначення стаціонарної психіатричної експертизи, для надання дозволу на проведення якої відповідно до ч. 2 ст. 509 КПК слідчим суддею має бути встановлена необхідність здійснення тривалого спостереження та дослідження особи. Такий висновок слідчого судді має ґрунтуватись на результатах акта амбулаторної психіатричної експертизи. З урахуванням викладеного не можна схвалити практику тих слідчих суддів, які задовольняють клопотання про направлення підозрюваного на стаціонарну психіатричну експертизу на підставі довідки з медичної установи про наявність у особи психічного розладу.
Наприклад, помилкове ототожнення висновку амбулаторної психіатричної експертизи та медичної довідки, яка підтверджує наявність психічного розладу або хвороби, має місце в ухвалі слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2014 року, якою задоволено клопотання слідчого про направлення підозрюваного К. до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
З аналогічних міркувань не можна підтримати практику задоволення клопотань про направлення особи на стаціонарну психіатричну експертизу на підставі, що підозрюваний хворіє на епілепсію, мав травми або неврологічні хвороби голови, має синдром алкогольної залежності, якщо в матеріалах кримінального провадження немає висновку амбулаторної психіатричної експертизи. Наприклад, ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області задоволено клопотання слідчого про направлення підозрюваного О. на стаціонарну комісійну судово-психіатричну експертизу, оскільки з його амбулаторної картки вбачалось, що підозрюваний є інвалідом ІІІ групи внаслідок вдавленого багато-осколочного перелому скроневої кістки та забою головного мозку, а також хворіє на епілепсію.
Аналіз судової практики дає підстави для висновку, що переважну кількість клопотань про направлення до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи було заявлено щодо осіб із процесуальним статусом підозрюваного. Разом із тим слідчими суддями розглядались клопотання про направлення потерпілих для проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
Наприклад, ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 січня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання про направлення потерпілого М. до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, оскільки КПК не передбачає залучення потерпілого у примусовому порядку для проведення психіатричної експертизи.
Проте в судовій практиці траплялись випадки необґрунтованого задоволення таких клопотань. Зокрема, слідчий суддя Миколаївського районного суду Львівського області своєю ухвалою від 22 жовтня 2013 року задовольнив клопотання слідчого про направлення потерпілої С. до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, виходячи з такого: згідно з висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи С. має розлад психіки та поведінки внаслідок зловживання алкоголем, а для уточнення діагнозу необхідно провести стаціонарне обстеження та проведення стаціонарної психіатричної експертизи. З такою практикою не можна погодитись з огляду на таке. КПК, крім підозрюваного, обвинуваченого (виходячи з ч. 2 ст. 509 КПК) не визначає кола учасників кримінального провадження, які можуть бути примусово направлені до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи. Зі змісту ч. 1 ст. 509 КПК вбачається, що метою проведення стаціонарної психіатричної експертизи є встановлення таких обставин: 1) чи була особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння у неосудному або обмежено осудному стані; 2) чи вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Натомість зазначені обставини не охоплюють психічний стан потерпілого. Тому надання дозволу на направлення потерпілого для проведення стаціонарної психіатричної експертизи є грубим порушенням процесуального законодавства, а така експертиза стосується винятково особи, яка ймовірно вчинила суспільно небезпечне діяння.
Проте психічний стан потерпілого може належати як до кваліфікуючих ознак злочину, який інкриміновано підозрюваному (наприклад, як ознака безпорадного стану), так і до обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, або обставин, які обтяжують покарання (обставини, які підлягають доказуванню). Разом з тим зазначені обставини можна встановити без направлення потерпілого на стаціонарну психіатричну експертизу.
Також у практиці судового розгляду клопотань про залучення експерта був випадок звернення до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта про проведення судово-психіатричної експертизи свідка. Таке клопотання ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 18 липня 2014 року повернуто захиснику, оскільки до нього не було додано матеріалів, якими заявник обґрунтовує доводи клопотання. При цьому слідчий суддя, посилаючись на ст. 242 КПК, вказав, що у слідчого судді немає повноважень на залучення експерта для проведення судово-психіатричної експертизи свідка.
Серед слідчих суддів немає єдиного підходу до зазначення в ухвалах строків, на які особу направлено до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи. Наприклад, резолютивна частина ухвали слідчого судді Андрушівського районного суду Житомирської області від 01 серпня 2013 року щодо визначення строку, на який підозрюваного направлено для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи сформульована як "направити І. у медичний заклад - Київський міський центр судово-психіатричної експертизи для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи на строк не більше двох місяців. У деяких ухвалах слідчих суддів строки, на які підозрюваних направлено до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, не зазначені взагалі (ухвала слідчого судді Самарського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2014 року; ухвала Кегичівського районного суду Харківської області від 20 вересня 2013 року та інші). Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2013 року строк, на який підозрюваного направлено на стаціонарну психіатричну експертизу становить 5 днів. В ухвалі слідчого судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2014 року строк, на який підозрюваного направлено до медичного закладу для проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи, становить 21 день. Ухвалою слідчого судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 квітня 2013 року підозрюваного В. направлено до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи на строк 1 місяць. В ухвалі слідчого судді Старовижівського районного суду Волинської області від 25 червня 2013 року строк, на який підозрюваного Г. направлено на стаціонарну психіатричну експертизу визначено так: "направити підозрюваного Г. до Волинської обласної психіатричної лікарні на строк, необхідний для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, але, не більше двох місяців".